Справа "Савінський проти України" (Заява N 6965/02)

Це рішення набуде статусу остаточного за обставин, викладених у п. 2 ст. 44 Конвенції. Воно може бути відредаговане.

У справі "Савінський проти України"

Європейський Суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою у складі:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. А.Б.Бака (Mr A.B.Baka),

п. І.Кабрал Баррето (I.Kabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (Mr R.Turmen),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані Д.Йочєнє (Mrs D.Jociene),

п. Д.Попович (Mr D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 31 травня 2005 та 7 лютого 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте у останній із зазначених днів:

1. Справу порушено на підставі заяви (N 6965/02) проти України, поданої до Суду відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) громадянином України паном Андрієм Андрійовичем Савінським (заявник) 19 травня 2001 року.

2. Заявник був представлений пані Н.Авраменко, адвокатом, яка практикує у м. Чернігові, Україна. Український уряд (Уряд) представлено його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані Зоряною Бортновською.

3. Заявник, зокрема, скаржився на порушення його прав за Конвенцією в результаті перегляду кримінальної справи відносно нього в порядку нагляду.

4. Заяву було направлено до другої секції Суду (пункт 1 правила 52 Регламенту Суду. В межах цієї секції згідно з п. 1 правила 26 було створено палату, що буде розглядати справу (п. 1 статті 27 Конвенції.

5. Ухвалою від 31 травня 2005 року Суд оголосив заяву частково прийнятною.

6. Уряд, на відміну від заявника, надав свої зауваження щодо суті справи (п. 1 правила 59).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник народився у 1969 році та проживає у селі Понятовка Одеської області, Україна.

8. Заявник працював старшим інспектором Роздільнянської митниці Одеської області, Україна.

9. 24 липня 2000 року заявника було обвинувачено у вчиненні злочинів за сприяння у контрабанді, ухиляння від сплати податків, перевищення влади та шахрайство. Заявник перебував під вартою до 6 листопада 2000 року.

10. 6 листопада 2000 року Новозаводський районний суд м. Чернігова виніс вирок у справі заявника. Суд, зокрема, встановив, що заявник оформив документи, які підтверджують, що два вантажні автомобілі з товарами залишили митну територію України, а заявник не перевірив фактичну наявність автомобілів на митному посту. Втім, товари було знайдено та вилучено Службою безпеки України в межах митної території України. Суд не встановив жодного доказу, що заявник діяв умисно для вчинення злочину: заявник заперечував жодний кримінальний намір, а слідством не було встановлено жодних інших осіб, причетних до контрабанди та ухиляння від сплати податків. На підставі цих висновків суд призначив заявнику покарання у вигляді трьох років позбавлення волі за недбале виконання своїх службових обов'язків та штраф у розмірі 400 грн (1). В той же час суд виправдав заявника за іншими статтями обвинувачення. Цим же вироком суду заявника було звільнено від призначеного судом покарання відповідно до Закону України "Про амністію" від 11 травня 2000 року. Вказане рішення суду не було оскаржене та набуло статусу остаточного 14 листопада 2000 року.

(1) Приблизно 66 ЄВРО.

11. У невизначену дату голова Чернігівського обласного суду вніс протест в порядку нагляду на рішення від 6 листопада 2000 року у зв'язку з помилковою кваліфікацією дій заявника та необґрунтованим виправданням за іншими статтями обвинувачення, висунутого слідством. Голова суду також зазначив, що покарання було надто м'яким.

12. 25 грудня 2000 року президія Чернігівського обласного суду задовольнила протест голови Чернігівського обласного суду, скасувала вирок від 6 листопада 2000 року та повернула справу на новий судовий розгляд. Президія вказала суду першої інстанції ретельніше дослідити наявні докази у справі та провести додатковий, більш повний допит заявника та свідків.

13. 29 січня 2001 року суд Новозаводського району м. Чернігова знову розглянув справу, призначив заявнику покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з призначенням іспитового строку на два роки та штраф у розмірі 1000 грн. Суд визнав заявника винним у пособництві в контрабанді, зловживанні посадовим становищем та у посадовій підробці. Суд виправдав заявника у пособництві в ухилянні від сплати податків, оскільки всі контрабандні товари було вилучено правоохоронними органами, а прибутку від продажу отримано ніким не було.

14. 1 березня 2001 року судова колегія в кримінальних справах Чернігівського обласного суду залишила без змін вирок суду першої інстанції. Палата встановила, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії заявника. Це рішення стало остаточним.

15. У невизначену дату голова Чернігівського обласного суду вніс протест в порядку нагляду на вироки від 29 січня та 1 березня 2001 року на підставі того, що суди не виконали вказівок, викладених у рішенні президії Чернігівського обласного суду від 25 грудня 2000 року щодо кваліфікації дій заявника та суворості призначеного покарання.

16. 19 березня 2001 року президія Чернігівського обласного суду, яку очолював голова, задовольнила протест, скасувала вирок від 29 січня 2001 року та повернула справу на новий судовий розгляд. Президія встановила, що суд першої інстанції не виконав попередніх вказівок, а вирок був надто м'яким.

17. 2 жовтня 2001 року місцевий суд Новозаводського району м. Чернігова знову розглянув справу, визнав заявника винним за всіма обвинуваченнями та призначив покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі.

18. 9 липня 2002 року Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу заявника та змінив рішення суду першої інстанції, засудивши його до двох років позбавлення волі за неналежне виконання професійних обов'язків. Суд зазначив, що неможливо встановити намір заявника вчинити злочин та, враховуючи час, що минув, здається неправдоподібним встановлення інших осіб, які безпосередньо вчинили контрабанду. Таким чином, суд виправдав заявника за іншими обвинуваченнями (сприяння у контрабанді, ухиляння від сплати податків) у зв'язку з відсутністю складу злочину. Цією ж ухвалою заявника було звільнено від відбування покарання у зв'язку із Законом України "Про амністію" від 11 травня 2000 року.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

19. На момент подій Глава 31 Кримінально-процесуального кодексу України дозволяла перегляд остаточних та обов'язкових рішень судів в порядку нагляду. Остаточне рішення по справі могло бути оскаржене в порядку нагляду головою обласного суду або Верховного Суду України, прокурором області або Генеральним прокурором України або їх заступниками (стаття 384) та мало бути вирішене обласним судом чи Верховним Судом України (стаття 388). Відповідно до статті 385, якщо метою оскарження є погіршення становища засудженої або виправданої особи, протест може бути внесено протягом одного року після набрання вироком законної сили. В інших випадках протест може бути подано в будь-який час.

Процедуру перегляду рішень судів в порядку нагляду було скасовано у червні 2001 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТ. 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Скарга заявника щодо процедури перегляду підняла по суті питання за п. 1 ст. 6 Конвенції, якою у відповідній частині передбачено наступне:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом,... який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

21. Уряд зазначив, що скасування остаточних рішень в порядку нагляду у кримінальній справі щодо заявника було здійснено з метою забезпечення ефективності системи кримінального судочинства. Підставою для скасування була неправильна кваліфікація судами дій заявника. Він далі зазначив, що заявник мав всі процесуальні гарантії під час провадження проти нього. Відповідно, на думку Уряду, порушення п. 1 ст. 6 Конвенції не було.

22. Заявник не погодився, зазначивши, що скасування остаточних рішень судів у його справі порушило принцип юридичної визначеності та те, що остаточні висновки Верховного Суду України у його справі підтвердили, що протести були необґрунтованими.

23. Суд повторює, що хоча сама можливість відновити кримінальну справу є, на перший погляд (prima facie), сумісною з вимогами Конвенції, включаючи гарантії за статтею 6, певні спеціальні обставини справи можуть привести до того, що фактичний спосіб, у який такий перегляд було здійснено, послаблює саму сутність права на справедливий розгляд. Зокрема, Суд має оцінити, чи були у цій справі повноваження влади ініціювати та здійснювати процедуру нагляду такими, що порушували справедливий баланс між інтересами особи та необхідністю забезпечити ефективність кримінального правосуддя (див. Nikitin v. Russia, N 50178/99, пп. 54-57, ECHR 2004-VIII).

24. У цій справі процедура нагляду була ініційована двічі за протестом голови обласного суду. В перший раз остаточне та обов'язкове рішення було оскаржене з підстав помилкової кваліфікації дій заявника та його необґрунтованим виправданням за рядом обвинувачень. Президія обласного суду стверджувала, що всі обвинувачення проти заявника мають бути підтриманими, хоча, як випливає з матеріалів справи, суди не змогли знайти достатніх доказів, щоб прийняти рішення, як зазначали наглядові інстанції. Після перегляду справи двома інстанціями остаточне рішення було знову оскаржене у зв'язку з тим, що, на думку голови обласного суду, якого підтримала президія, суди не виконали попередніх вказівок стосовно кваліфікації злочинів та суворості покарання, яке має бути призначено заявнику.

25. Суд зазначає, що підстави для поновлення провадження базувались не на нових фактах чи суттєвих процесуальних недоліках, а скоріше особистій незгоді голови обласного суду з оцінкою фактів та класифікацією дій заявника нижчими інстанціями. Суд зазначає, що останні дослідили всі обвинувачення, висунуті слідством, а їх перші висновки, здається, не були очевидно необґрунтованими, враховуючи те, що були підтримані Верховним Судом України у 2002 році. На думку Суду, підстави для перегляду в порядку нагляду, надані головою обласного суду у цій справі, були недостатніми для того, щоб виправдати оскарження остаточного рішення та використання екстраординарного засобу. Відповідно Суд вважає, що органи державної влади не дотримали справедливого балансу між інтересами заявника та необхідністю забезпечити ефективність системи кримінального правосуддя.

26. Більше того, спосіб, у який голова та президія обласного суду наполягали на особливій кваліфікації та вироку у кримінальній справі, за своєю суттю є несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Салов проти України", заява N 65518/01, пп. 84-86, рішення від 6 вересня 2005 року).

27. Відповідно мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Стаття 41 Конвенції проголошує:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

29. Заявник не направив жодних вимог щодо справедливої сатисфакції. Відповідно Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому відшкодування з цього питання.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Постановляє, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 28 лютого 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.