Післядипломна освіта (післядипломна підготовка, аспірантура, докторантура, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) покликана забезпечувати поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, здобуття нової кваліфікації, наукового ступеня або одержання нового фаху на основі наявного освітнього рівня і досвіду практичної роботи.
Післядипломна освіта маї задовольняти інтереси громадян у постійному підвищенні професійного рівня відповідно до кон'юнктури ринку праці, виступати засобом соціального захисту; забезпечувати потреби суспільства і держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівцях.
Стратегічні завдання реформування післядипломної освіти:
створення умов для постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівнів, оновлення професійних та загальноосвітніх знань громадян, збагачення духовного та інтелектуального потенціалу суспільства;
оптимізація мережі навчальних закладів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів;
створення національної системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації, надання вищій школі провідної ролі у післядипломній освіті спеціалістів.
Напрями реформування післядипломної освіти:
вдосконалення структури післядипломної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки керівних працівників, спеціалістів, педагогічних кадрів, військовослужбовців, кваліфікованих робітників;
приведення мережі закладів післядипломної освіти у відповідність з потребами окремих регіонів і галузей господарства та перспектив соціально-економічного та культурного розвитку України;
реформування змісту післядипломної освіти, забезпечення його національної спрямованості відповідно до економічних, політичних, соціально-культурних умов розбудови Української держави, досягнень науково-технічного прогресу;
вдосконалення мережі спеціалізованих вчених рад для захисту докторських і кандидатських дисертацій, визначення нової номенклатури спеціальностей наукових і науково-педагогічних працівників; створення вітчизняної структури органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів;
запровадження гнучкої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з нових напрямів розвитку науки, техніки і технологій, передових методів господарювання й управління;
забезпечення тісної взаїмодії системи післядипломної освіти з державними службами зайнятості, Комітетом соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України у вирішенні питань перекваліфікації військовослужбовців, працівників, що вивільняються, та незайнятого населення;
організація співпраці з громадськими, кооперативними та іншими навчальними закладами, що мають аналогічні функції, надання їм допомоги у питаннях забезпечення якості освіти на рівні державних вимог.
Шляхи реформування післядипломної освіти:
розроблення науково обгрунтованої методики визначення загальнодержавних та регіональних потреб у наукових та науково-педагогічних працівниках, суспільних і особистісних потреб у підвищенні кваліфікації та перепідготовці у закладах післядипломної освіти;
проведення акредитації закладів післядипломної освіти, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, створення нових закладів післядипломної освіти при вищих навчальних закладах відповідно до інтересів громадян та потреб держави;
розширення практики направлення на стажування аспірантів, спеціалістів України у провідні зарубіжні навчальні заклади для вдосконалення їхньої наукової та фахової підготовки, ефективного включення в міжнародні науково-технічні та культурно-освітні програми;
оптимізація термінів та періодичності навчання в системі післядипломної освіти, оновлення її змісту, підготовка і видання навчальних програм, підручників, методичних посібників;
створення умов для відкриття у кожному вищому навчальному закладі IV рівня акредитації аспірантури і докторантури з пріоритетних напрямів і спеціальностей, що визначають суспільний прогрес;
використання можливостей навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності, для перепідготовки спеціалістів в галузі бізнесу, маркетингу, менеджменту, соціології, психології тощо;
створення умов для перекваліфікації вивільнюваних працівників, військовослужбовців та незайнятого населення.
ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИ
Педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. В зв'язку з цим головна увага маї бути зосереджена на підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищенні загальної культури, професійної кваліфікації та соціального статусу педагога до рівня, що відповідаї його ролі у суспільстві.
Пріоритетні напрями кадрової політики:
задоволення потреб освітньої сфери у педагогічних та науково-педагогічних працівниках;
створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних працівників, забезпечення їх високого соціального статусу в суспільстві.
Основні шляхи роботи з педагогічними кадрами:
створення системи педагогічної освіти, що задовольняла б потреби суспільства у педагогах різних спеціальностей і кваліфікаційних рівнів, здатних виконувати основну соціальну функцію - формування цілісної, всебічно розвинутої особистості, відданої інтересам Української держави;
глибоке реформування змісту, форм, методів підготовки педагогічних працівників усіх ланок освітньої галузі;
залучення кращих інтелектуальних та духовних сил суспільства в освітню сферу;
піднесення престижу педагогічної праці, створення педагогічним працівникам соціально-економічних умов, адекватних їх місцю і ролі в суспільстві;
забезпечення безперервної освіти педагогічних працівників, підвищення їх професіоналізму, освітнього і загальнокультурного рівня;
істотне вдосконалення наукового, методичного, інформаційного, видавничо-поліграфічного забезпечення педагогічної діяльності;
створення умов для професійної свободи, творчого пошуку, ініціативи педагогів, прискорення суспільної апробації, відбору і селекції педагогічних новацій;
розроблення та впровадження нової системи оцінки (атестації) рівня професійної діяльності педагогічних працівників.
СОЦІАЛЬНІЙ ЗАХИСТ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Розбудова національної системи освіти в умовах становлення демократичного суспільства і ринкових відносин потребуї створення надійної системи соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.
Стратегічні завдання соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:
створення економічних, правових, організаційних умов і гарантій для здобуття освіти;
забезпечення в освітній галузі основних прав людини на працю, освіту, оздоровлення, відпочинок;
забезпечення гарантій одержання освіти на рівні, не нижчому державних стандартів.
Пріоритетні напрями реалізації стратегічних завдань соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:
створення системи соціального захисту учасників навчально-виховного процесу в нових соціально-політичних і економічних умовах;
вдосконалення системи юридичних гарантій щодо діяльності учасників навчально-виховного процесу та відносин між ними;
забезпечення життївого рівня учасників навчально-виховного процесу відповідно до їх професійних, соціально-культурних та фізіологічних потреб;
створення системи заохочення щодо підвищення рівня освіти, професійної підготовки, інтелектуального та духовного розвитку учасників навчально-виховного процесу.
Основні шляхи вдосконалення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:
комплексне вивчення проблем соціального захисту учасників навчально-виховного процесу для створення належних умов праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування;
створення нормативно-правової бази освітньо-трудової діяльності суб'їктів освіти;
розроблення та впровадження системи оплати педагогічної і наукової діяльності залежно від її обсягу і якості, з урахуванням досвіду оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників у розвинутих країнах світу;
вироблення механізму соціального захисту дітей, учнів, студентів та аспірантів, пільгового кредитування, додаткового фінансування для здобуття ними освіти;
розроблення системи правового та соціально-економічного захисту науковців з урахуванням необхідності ліквідації зрівнялівки в оцінці їх праці;
здійснення матеріально-технічного забезпечення державних вимог щодо змісту й обсягу освіти як важливого чинника її якості;
запровадження ранньої медико-психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей, створення умов для їх соціальної підтримки, адаптації і реабілітації;
матеріальна підтримка дітей-сиріт, дітей-інвалідів, а також малозабезпечених сімей, в яких ї неповнолітні діти;
створення сприятливих економічних і правових умов для участі громадськості у соціальній підтримці учасників навчально-виховного процесу.
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У СИСТЕМІ ОСВІТИ
Наука ї органічною частиною освіти, базовим елементом і рушійною силою її розвитку. Наукова діяльність навчальних закладів маї забезпечувати відповідність змісту освіти сучасним досягненням у галузі науки, техніки і культури; теоретико-концептуальні, психолого-педагогічні, науково-методичні засади навчально-виховного процесу; проведення комплексних фундаментальних, пошукових і прикладних досліджень становлення високоосвіченої особистості; відтворення і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства; науково-технічний та соціально-економічний поступ держави.
Стратегічні завдання реформування наукової діяльності у системі освіти:
розвиток фундаментальних, пошукових та прикладних досліджень з пріоритетних напрямів науки в тісному зв'язку з підготовкою фахівців, наукових і науково-педагогічних національних кадрів;
надання динамічного розвитку гуманітарним, соціально-економічним, природничим і технічним наукам для забезпечення високої якості загальної та фахової підготовки, удосконалення системи навчання і виховання;
найповніше використання наукового потенціалу системи освіти для забезпечення науково-технічного прогресу, розвитку науки, культури, розроблення наукоїмних технологій, вироблення науково-інтелектуальної та конкурентоспроможної науково-технічної продукції.
Пріоритетні напрями реформування наукової діяльності у системі освіти:
інтеграція академічної, вузівської та галузевої науки;
спрямування педагогічної науки на вироблення стратегії розвитку освіти, перспектив відродження і розбудови національної школи, нових педагогічних технологій;
докорінна зміна системи організації, фінансування, управління та стимулювання наукової діяльності, створення нової законодавчої та нормативної бази для забезпечення ефективного функціонування і розвитку науки в навчальних закладах;
створення реальних умов для найефективнішого використання наукового потенціалу освітньої галузі, свободи творчості вчених;
започаткування нової системи конкурсного відбору наукових програм і проектів, посилення вимогливості та об'їктивності в оцінці результатів досліджень та атестації вчених.
Основні шляхи реформування наукової діяльності у системі освіти:
організація та проведення у всіх вищих навчальних закладах наукової діяльності як одного з визначальних показників їх акредитації та атестації, національного і міжнародного визнання;
створення в системі освіти органічно пов'язаної з нею нової гнучкої структури науково-дослідної діяльності академічного типу, яка забезпечувала б:
1) створення та координацію діяльності наукових центрів, інститутів, науково-виробничих підприїмств та інших підрозділів зі статусом юридичної особи при вищих навчальних закладах, на факультетах, кафедрах відповідно до їх потреб і можливостей;
2) об'їднання зусиль учених, наукових установ, навчально-виховних закладів, координацію їхньої діяльності, захист інтересів та авторських прав;
3) визначення стратегії та оріїнтирів розвитку науки, творчо-пізнавальних напрямів наукової роботи, створення для них належних організаційно-фінансових умов;
4) розроблення статусу наукових шкіл та запровадження цільової підтримки їх розвитку;
створення інтегральної наскрізної системи виявлення та залучення молоді до наукової діяльності на всіх етапах навчання та вдосконалення фахового рівня з метою збереження та нарощування національного наукового потенціалу;
розроблення та запровадження нової системи атестації педагогів вищих навчальних закладів, яка передбачала б неможливість їхньої позитивної атестації без належного науково-творчого доробку;
розроблення та впровадження державної антимонопольної системи конкурсного відбору і фінансування програм, проектів з фундаментальної та прикладної науки;
забезпечення бюджетного фінансування наукових досліджень в освітній галузі на рівні, який сприяв би найбільш повній і ефективній реалізації її потенціалу з широким використанням субсидій, банківського кредиту, коштів позагалузевих замовників та спонсорів, у тому числі зарубіжних;
забезпечення рівних умов фінансування наукових досліджень у академічній, галузевій та вузівській науці;
запровадження системи грантів у поїднанні з іншими допоміжними формами фінансування наукових програм;
створення та подальший розвиток системи інноваційних фондів із залученням позабюджетних коштів та кредитів;
створення механізмів економічного стимулювання і пільгового оподаткування науково-дослідної роботи.
УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ
Управління освітою маї бути спрямованим на організацію та забезпечення оптимальних умов функціонування галузі освіти, створення системного механізму її саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях та у навчально-виховних закладах і наукових установах освіти.
Визначальним у реформуванні управління освітою маї стати забезпечення тісного співробітництва органів державного управління освітою всіх рівнів, навчально-виховних закладів, наукових установ, громадського самоврядування та їх відповідальності у межах повноважень; створення цілісної системи управління освітою в Україні, якій були б властиві; гнучкість, демократизм, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації.
Управління освітою маї забезпечити:
додержання законодавства у галузі освіти; створення рівних умов для громадян у здобутті освіти; дотримання державних вимог щодо змісту, рівня й обсягу освіти; стимулювання творчого пошуку педагогів і науковців;
автономність у діяльності навчально-виховних закладів та наукових установ; можливість індивідуального загальнокультурного і професійного становлення суб'їктів навчання;
ефективну діяльність системи освіти в умовах державотворення формування ринкових відносин, ринку інтелектуальних ресурсів і освітніх послуг.
Стратегічні завдання реформування управління освітою:
перехід від державного до державно-громадського управління; чітке розмежування функцій між центральними регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поїднання прав особи, суспільства і держави;
автономізація функціонування регіональних і місцевих органів управління освітою.
Основні шляхи реформування управління освітою:
раціональне поїднання діяльності центральних, регіональних та місцевих органів управління освітою з впровадженням подвійного підпорядкування;
створення їдиної інформаційно-комп'ютерної системи управління освітою;
визначення повноважень в системі управління освітою центральних і місцевих органів, органів громадського самоврядування;
створення системи державно-громадської оцінки діяльності навчально-виховних закладів, якості загальноосвітньої та фахової підготовки спеціалістів через систему акредитації та атестації тощо;
розвиток і вдосконалення всіх напрямів діяльності навчально-виховних закладів і наукових установ, стимулювання через економічні і правові важелі їх самовдосконалення, конкурентоздатності, саморозвитку, автономності в управлінні;
наукове обгрунтування нової системи управління освітою; відпрацювання інноваційних моделей управління галуззю та важливих управлінських рішень, проведення експериментів на регіональному та місцевому рівнях.
ФІНАНСОВЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТИ
Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освітньої галузі повинне грунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевих бюджетів, використанні залучених коштів державних і приватних підприїмств, громадських організацій та батьків, громадян, міжнародних освітніх фондів, програм і !+ благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від виробничої та комерційної діяльності, кредитів і банківських позичок тощо.
Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:
перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;
стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;
забезпечення навчально-виховних закладів необхідними приміщеннями для проведення навчально-виховного та навчально-виробничого процесів, спортивно-оздоровчої роботи, реабілітації дітей з вадами розвитку, а також необхідним навчальним обладнанням відповідно до науково обгрунтованих нормативів;
поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприїмств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.
Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:
збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;
звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;
створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;
розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;
запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;
заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;
розроблення державних нормативів на проектування, будівництво та реконструкцію всіх типів навчально-виховних закладів та наукових установ з урахуванням перспективних норм загальної площі;
упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання); запровадження поряд з конкурсною контрактної форми прийому на роботу;
поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;
створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;
заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;
залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);
забезпечення будівництва нових комплексів навчально-виховних закладів з необхідними приміщеннями для проведення навчально-виховного процесу, спортивнооздоровчої роботи і побуту, реабілітації дітей з вадами розвитку;
проведення капітального ремонту, реконструкції будівель діючих навчально-виховних закладів, приведення їх площі, технічного стану, оснащення у відповідність з нормативними вимогами;
домагання створення у загальноосвітніх школах, професійних і вищих навчальних закладах належних матеріально-технічних і санітарно-гігієнічних умов для навчання в одну зміну;
доукомплектування меблями і обладнанням навчально-виховних закладів, повне оснащення їх новими навчально-наочними посібниками відповідно до потреб;
зміцнення баз матеріально-технічного постачання та магазинів навчально-наочного приладдя;
забезпечення потреб дітей у дошкільних навчальних закладах, учнів і студентів - у гуртожитках, їдальнях, оздоровчо-спортивних таборах та санаторіях-профілакторіях; дітей-сиріт, хворих дітей та дітей з вадами фізичного і розумового розвитку - у дитячих оздоровчих таборах, санаторіях.
МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ
Міжнародні зв'язки у галузі освіти спрямовані на забезпечення інтеграції України у світовий освітньо-науковий простір з метою прилучення до досягнень зарубіжної освіти, науки, технологій, культури, залучення іноземних інвестицій для розвитку вітчизняної освіти і науки, взаїмної підготовки і перепідготовки фахівців.
Стратегічні завдання міжнародного співробітництва у галузі освіти:
забезпечення процесу інтеграції України у світовий науковий, освітній та культурний простори, гуманізація міжнародних відносин, утвердження етичних норм міждержавного спілкування, діалогу націй і культур;
забезпечення широкої участі вітчизняної освітньої системи у світовому науковому та педагогічному житті, в міжнародних культурно-освітніх і наукових контактах.
Пріоритетні напрями зміцнення та розвитку міжнародних зв'язків у галузі освіти:
створення системи прямих зв'язків у галузі освіти й науки з іншими країнами, їх державними та позадержавними освітніми і науковими структурами; впровадження спеціалізованих наукових та молодіжних обмінів;
розширення співробітництва з ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями з питань освіти, науки й культури;
удосконалення системи співпраці з українською діаспорою, надання їй допомоги, ефективне використання можливостей західної діаспори, координація зусиль у сфері національно-духовного відродження, освіти, науки та культури;
вдосконалення системи підготовки та перепідготовки фахівців для зарубіжних країн.
Основні шляхи розвитку міжнародного співробітництва у галузі освіти:
створення та впровадження довготермінової програми міжнародного співробітництва в галузі освіти, що передбачала б можливість навчання громадян України за кордоном, широкий обмін учнями, вчителями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами, докторантами та науковими працівниками;
вироблення ефективних механізмів входження до освітніх й наукових програм ЮНЕСКО, інших міжнародних організацій, фондів тощо; участь у міжнародних конкурсах на отримання наукових грантів;
впровадження контрактної системи обміну педагогічними і науковими працівниками;
забезпечення правового та економічного захисту фахівців, які від'їжджають у закордонні відрядження;
переведення підготовки та перепідготовки фахівців для зарубіжних країн на контрактну, валютну та компенсаційну основи;
організація курсів, шкіл, семінарів, олімпіад тощо для іноземних громадян на комерційних засадах у різних галузях науки, техніки та культури;
вдосконалення нормативно-правової бази, яка забезпечувала б центральним, регіональним і місцевим органам управління освітою, навчально-виховним закладам і науково-дослідним установам можливість самостійного визначення форм і методів міжнародного співробітництва; його фінансове забезпечення, включаючи валютне;
впровадження у галузі освіти системи інформаційного забезпечення міжнародного співробітництва, створення банку даних та інформаційної мережі між навчальними закладами України і зарубіжними країнами;
створення із зарубіжними країнами спільних центрів освіти, а також підприїмств, фірм та тимчасових науково-дослідних колективів, технопарків і консультаційних центрів;
кладання міжнародних угод щодо нострифікації дипломів, атестатів та інших документів про освіту і кваліфікацію спеціалістів та робітників.
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 листопада 1993 р. N 896
ЗАХОДИ
щодо реалізації Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття")
ЗМІСТ ОСВІТИ
Розробити концепції гуманітарної, природничо-математичної, трудової, фахової підготовки.
Міносвіти, Академія наук,
Академія педагогічних наук,
заінтересовані міністерства
і відомства.
1993 - 1994 роки.
Визначити державні вимоги щодо змісту, рівня й обсягу дошкільної, загальноосвітньої, професійної, вищої та післядипломної освіти.
Міносвіти, Академія наук,
Академія педагогічних наук,
заінтересовані міністерства
і відомства.
1993 - 1997 роки.
Підготувати нове покоління підручників та посібників для всіх навчально-виховних закладів на варіантній основі.
Міносвіти, Академія наук,
Академія педагогічних
наук, галузеві академії,
Держкомвидав,
заінтересовані
міністерства і
відомства, творчі спілки.
1993 - 2005 роки.
Розробити типові навчальні плани для всіх рівнів освіти, програми та методичне забезпечення до всіх предметів.
Міносвіти, Академія
педагогічних наук,
Держкомвидав, інші
міністерства і відомства,
які мають у своїму
підпорядкуванні
навчальні заклади.
1993 - 1998 роки.
Створити інтегративні навчально-розвиткові програми і навчально-методичні посібники з проблем позакласної і позашкільної виховної роботи.
Міносвіти, Мінкультури,
Мінмолодьспорт, Академія
педагогічних наук,
Держкомвидав.
1993 - 1996 роки.
Розробити кваліфікаційні характеристики спеціалістів та кваліфікованих робітників.
Мінпраці, Міносвіти разом
із заінтересованими
міністерствами
і відомствами.
1994 - 1997 роки.
Створити систему державних тестів, нормативів та практичних завдань для контролю якості підготовки на всіх рівнях навчання.
Міносвіти, Академія
педагогічних наук,
міністерства і відомства,
які мають у своїму
підпорядкуванні
навчальні заклади.
1993 - 1996 роки.
Розробити навчальні плани і програми підготовки фахівців для органів внутрішніх справ, військових фахівців з інтегрованим змістом спеціальної і цивільної освіти та кваліфікаційні характеристики спеціалістів.
Міноборони, МВС,
Держкомкордон, Служба
безпеки, Міносвіти.
1993 - 1995 роки.
СТРУКТУРА СИСТЕМИ ОСВІТИ
(дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне навчання, виховання, професійна, вища та післядипломна освіта)
Організувати розроблення галузевих та регіональних програм практичної реалізації Державної національної програми "Освіта".
Міносвіти, міністерства
і відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації.
Провести реорганізацію мережі навчально-виховних закладів з урахуванням національного складу населення, державних вимог до рівня й обсягу загальноосвітньої та фахової підготовки.
Міносвіти, Мінекономіки,
Мінфін, міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації.
1993 - 2000 роки.
Створити мережу навчально-наукових комплексів, центрів професійної оріїнтації та експериментальних майданчиків для апробації нових педагогічних технологій навчання, виховання і розвитку.
Міносвіти, Мінпраці,
міністерства і відомства,
які мають у своїму
підпорядкуванні навчальні
заклади, Рада Міністрів
Республіки Крим,
обласні, Київська і
Севастопольська міські
державні адміністрації.
1993 - 2000 роки.
Створити мережу психолого-педагогічних і соціальних центрів для надання допомоги дітям, сім'ям і закладам освіти; забезпечити підготовку практичних психологів.
Міносвіти, Мінекономіки,
Мінфін, МОЗ,
Мінмолодьспорт, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації.
1993 - 2000 роки.
Розробити та реалізувати план створення лабораторій та кафедр позашкільного навчання і виховання на базі науково-дослідних установ Академії педагогічних наук та педагогічних інститутів.
Міносвіти, Мінфін,
Академія
педагогічних наук.
1996 рік.
Розробити і реалізувати план створення регіональних університетських навчально-наукових комплексів.
Міносвіти, міністерства
і відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації.
1993 - 2000 роки.
Удосконалити систему післядипломної освіти та привести у відповідність до неї мережу закладів (підрозділів) післядипломної освіти (підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів, аспірантури, докторантури, післядипломної підготовки).
Міносвіти, Мінпраці,
міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації.
1994 - 1996 роки.
Оптимізувати мережу технопарків та регіональних технополісів, наукових дослідно-конструкторських і дослідно-виробничих підрозділів на базі вищих навчальних закладів.
Міносвіти, ДКНТ.
1993 - 2000 роки.
Відкрити науково-дослідний інститут професійної освіти.
Академія педагогічних
наук, Міносвіти,
Мінпраці, Мінфін.
1995 рік.
Створити інформаційний банк авторських програм, практичного досвіду творчих педагогів, даних про стан освіти в Україні та за кордоном, патентне бюро захисту інтелектуальної власності.
Міносвіти, Академія
наук, Академія
педагогічних наук,
Держпатент.
1995 рік.
Створити науково-дослідні центри і галузеву індустрію для проектування та апробації навчально-методичних комплексів, дидактичних матеріалів, лабораторного обладнання і технічних засобів для навчально-виховної роботи.
Міносвіти, Мінекономіки,
Мінфін, Академія наук,
Академія педагогічних
наук.
1993 - 1995 роки.
Розробити програму підготовки і випуску навчальної та методичної літератури, створити науково-видавничий центр навчальної книги та спеціалізоване видавництво "Навчальна книга".
Міносвіти, Держкомвидав,
Мінекономіки, Мінфін,
Академія наук, галузеві
академії наук.
1995 рік.
Заснувати фахові, науково-методичні журнали: "Фізика і математика в школі", "Природничі науки в школі", "Історія і сучасність", "Трудова підготовка у школі", "Проблеми екологічної освіти у школі", "Дефектологія", "Педагогічна освіта в Україні", "Військова освіта", "Професійна освіта"; науково-популярні журнали для молоді: "Наука і знання", "Юний фізик", "Юний математик", "Юний технік-конструктор", "Фотон", "Інформатика для юних", періодичний студентський науково-популярний журнал.
Міносвіти, Держкомвидав,
Мінфін, Мінкультури,
ДКНТ, Академія наук,
міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади.
1994 - 1998 роки.
Організувати науково-популярні, навчально-виховні радіо і телепередачі для дітей, юнацтва та батьків з проблем освіти та виховання.
Укртелерадіокомпанія,
Міносвіти.
1993 - 2005 роки.
Розробити науково обгрунтовані методики визначення перспективних потреб держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації та обсягів їх підготовки у професійних та вищих навчальних закладах.
Міносвіти, Мінпраці,
Мінекономіки, Академія
наук, галузеві академії
наук, міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади.
1993 - 1995 роки.
Визначити напрями підготовки фахівців, перелік спеціальностей та професій різних кваліфікаційних рівнів відповідно до них з урахуванням ступеневої підготовки та потреб виробництва, сфери послуг, оборони.
Міносвіти, Мінпраці,
Міноборони, інші
міністерства і
відомства.
1994 рік.
Розробити підпрограми: "Сім'я і діти", "Інформатизація освіти", "Національне виховання", "Екологічна освіта", "Реабілітація дітей з вадами розвитку", "Пошук навчання і виховання обдарованої молоді", "Педагог", "Сільська школа", "Соціально-гуманітарна підготовка учнів та студентів", "Практична психологія в освіті".
Міносвіти, Академія
наук, Академія
педагогічних наук,
заінтересовані
міністерства і
відомства.
1993 - 1997 роки.
Розробити та видати україномовні фахові термінологічні словники.
Академія наук, галузеві
академії наук, ДКНТ,
Міносвіти, Держкомвидав,
Держстандарт.
1994 - 1997 роки.
Розробити програму інтеграції військових і цивільних навчальних закладів для спільної підготовки фахівців.
Міносвіти, Міноборони,
міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади.
1994 рік.
Забезпечити широке висвітлення змісту та ходу реалізації програми "Освіта" у засобах масової інформації.
Укртелерадіокомпанія,
Держкомвидав, Міносвіти,
разом з іншими органами
управління освітою.
1993 - 2005 роки.
ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИ
Оптимізувати мережу навчальних закладів, що готують педагогічних та інженерно-педагогічних працівників, відповідно до потреб освітньої галузі.
Міносвіти,
Мінекономіки.
1994 - 1996 роки.
Розробити концепцію педагогічної освіти і на її основі реформувати підготовку педагогічних кадрів, удосконалити відбір молоді на педагогічні спеціальності.
Академія педагогічних
наук, Міносвіти.
1995 рік.
Виробити стандарти педагогічної освіти, систему оцінки професійної компетентності педагогічних працівників.
Міносвіти, Академія
педагогічних наук.
1993 - 1996 роки.
Розробити теоретико-методологічні та організаційно-педагогічні засади безперервної післядипломної освіти педагогів.
Академія педагогічних
наук, Міносвіти.
1993 - 1995 роки.
Включити у плани підготовки фахівців з вищою освітою основи сучасної психолого-педагогічної діяльності у колективі.
Міносвіти, Академія
педагогічних наук.
1994 рік.
Впровадити Державну систему атестації наукових та науково-педагогічних працівників.
Міносвіти, міністерства
і відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади.
1993 - 1994 роки.
Розробити систему заохочення творчої молоді до педагогічної діяльності.
Міносвіти,
Мінмолодьспорт,
Мінпраці, Мінфін.
1993 - 1995 роки.
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Розробити комплекс заходів з реалізації законодавства про права дитини.
Міносвіти, Мінсоцзахист,
Мін'юст, МОЗ,
Мінекономіки, Мінфін,
Академія педагогічних
наук.
1994 рік.
Вдосконалити систему матеріальної, психолого-педагогічної допомоги сім'ям, в яких ї неповнолітні діти і, передусім, діти-інваліди.
Мінсоцзахист, МОЗ,
Мінмолодьспорт,
Міносвіти, Мінфін,
профспілкові
об'їднання.
1994 рік.
Розробити систему соціального захисту і державних гарантій педагогічним працівникам, зокрема працівникам сільських навчально-виховних закладів, створити сприятливі умови для ефективної педагогічної діяльності, участі в управлінні навчальними закладами.
Мінсоцзахист, Мінпраці,
Міносвіти, Мінекономіки,
Мінфін, міністерства і
відомства, які мають у
своїму підпорядкуванні
навчальні заклади, Рада
Міністрів Республіки
Крим, обласні, Київська
і Севастопольська міські
державні адміністрації,
профспілкові
об'їднання.
1994 -1995 роки.