Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року

Схвалити Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, що додається.

Аграрний сектор України, базовою складовою якого є сільське господарство, є системоутворювальним у національній економіці, формує засади збереження суверенності держави - продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки та формує соціально-економічні основи розвитку сільських територій.

Крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, аграрний сектор спроможний на вагомий внесок у розв’язання світової проблеми голоду.

Подальше входження до світового економічного простору, посилення процесів глобалізації, лібералізації торгівлі потребує адаптації до умов, що постійно змінюються, а відповідно - подальшого удосконалення аграрної політики.

Український аграрний сектор з потенціалом виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, може сприяти розвитку національної економіки та її ефективній інтеграції у світовий економічний простір, а отже, зростанню доходів задіяного в аграрній економіці сільського населення, кількість якого становить понад третину всього населення країни, а також забезпечити мультиплікативний ефект розвитку інших галузей національної економіки.

Ця Стратегія спрямована на формування ефективного, соціально спрямованого аграрного сектору економіки, що повинен задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції у світі на основі його багатоукладності та пріоритетності підтримки господарств, власники яких проживають у сільській місцевості, поєднують право на землю із працею на ній, а також власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою.

Основними проблемами розвитку аграрного сектору економіки є:

нерівномірність розвитку різних форм господарювання з одночасним послабленням позицій середніх сільськогосподарських товаровиробників внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням сільськогосподарських товаровиробників формально однакових, але не рівних умов господарювання;

відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських товаровиробників у межах сільських громад, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;

нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках внаслідок незавершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів;

низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;

наявність ризиків збільшення виробничих витрат внаслідок зростання рівня зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, збільшення вартості невідновлюваних природних ресурсів у структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції;

втрати такої продукції внаслідок недосконалості системи логістики її зберігання та інфраструктури аграрного ринку в цілому;

відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог;

обмежена ємність внутрішнього ринку споживання сільськогосподарської продукції, що обумовлена низькою платоспроможністю населення;

недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, складність у виробленні сільськогосподарськими товаровиробниками консолідованої позиції щодо захисту своїх інтересів;

непоінформованість значної частини сільськогосподарських товаровиробників про кон’юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;

незавершеність земельної реформи.

Метою Стратегії є створення організаційно-економічних умов з метою ефективного розвитку аграрного сектору шляхом забезпечення єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення якісною, безпечною, доступною вітчизняною сільськогосподарською продукцією та промисловості сільськогосподарською сировиною.

Стратегічними цілями розвитку аграрного сектору є:

гарантування продовольчої безпеки держави;

забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості аграрного сектору шляхом розвитку різних форм господарювання;

сприяння розвитку сільських населених пунктів та формування середнього класу на селі шляхом забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення рівня доходів;

підвищення рівня інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, ефективності галузей, забезпечення стабільності ринків;

розширення участі України у забезпеченні світового ринку сільськогосподарською продукцією;

раціональне використання земель сільськогосподарського призначення та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на навколишнє природне середовище.

Принципами розвитку аграрного сектору у сфері організації аграрного виробництва є:

збалансованість його розвитку за економічними, соціальними та екологічними критеріями;

створення умов для формування заінтересованого в довгостроковому ефективному господарюванні відповідального користувача (власника) землі;

розвиток різних форм господарювання за умови пріоритетності формування господарств, що мають велику соціально-економічну роль для сільських громад.

До господарств, що мають велику соціально-економічну роль для сільських громад, належать:

особисті селянські господарства, що використовують переважно власну працю, ведуть товарне виробництво, орієнтовані на збільшення загального доходу, тож більше мотивовані до виробництва працемісткої сільськогосподарської продукції;

суб’єкти господарювання, власники яких проживають у громаді, у тому числі фермерські господарства, які зареєстровані за місцем провадження господарської діяльності і використовують власну працю та найману працю переважно односельчан.

Принципами розвитку аграрного сектору у сфері формування та реалізації державної аграрної політики є:

пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;

забезпечення продовольчої безпеки в умовах глобалізації;

застосування інструментів стратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон’юнктуру ринку;

застосування диференційованих підходів до створення умов для державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників залежно від установлених законодавством критеріїв їх діяльності;

орієнтація на підтримку розвитку кооперації із застосуванням кластерної моделі;

розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування державою галузевим, фаховим та територіальним об’єднанням частини повноважень щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі у частині здійснення контролю за якістю та безпечністю вітчизняної сільськогосподарської продукції;

формування у сільськогосподарських товаровиробників позитивних довгострокових очікувань;

створення умов для запровадження найбільш продуктивних, ресурсомістких та енергоефективних засобів виробництва і технологій;

стимулювання сільськогосподарських товаровиробників до раціонального аграрного природокористування;

урахування регіональних умов розвитку сільського господарства.

Макроекономічними показниками розвитку галузі є:

збільшення до 2020 року порівняно з 2012 роком обсягу валової сільськогосподарської продукції у 1,3 раза;

збільшення щороку обсягів експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції на 3-4 відсотки;

зростання розміру середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до середнього за галузями економіки.

Продовольчу безпеку планується забезпечити шляхом пропонування основних видів вітчизняної сільськогосподарської продукції (зерна, молока, м’яса, цукру, яєць, олії соняшникової, овочів) на рівні не менш як 80 відсотків попиту внутрішнього ринку.

Конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції передбачається забезпечити шляхом зменшення щороку витрат енергетичних ресурсів на 1 тонну виробленої продукції в середньому на 1-2 відсотки, створення та функціонування саморегулівних організацій у всіх галузях сільського господарства та збільшення щороку на 1 відсоток питомої ваги сільськогосподарської продукції, що реалізується за довгостроковими контрактами, у загальному обсязі її реалізації.

Пріоритетними напрямами досягнення стратегічних цілей є:

забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом:

- формування стратегічних продовольчих запасів держави;

- збільшення обсягів виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції з урахуванням вимог до забезпечення продовольчої безпеки держави та можливості реалізації її експортного потенціалу;

- забезпечення якості та безпечності харчових продуктів, дотримання вимог до їх виробництва у результаті удосконалення системи сертифікації виробництва і стандартизації, впровадження на усіх підприємствах переробної та харчової промисловості систем управління якістю та безпечністю харчових продуктів, створення мережі лабораторій для визначення рівня якості сільськогосподарської продукції, делегування саморегулівним об’єднанням на засадах взаємовідповідальності частини повноважень щодо здійснення контролю за відповідністю сільськогосподарської продукції національним стандартам;

- створення системи логістики, забійних пунктів живої худоби та птиці, інших складових ринкової інфраструктури для особистих селянських та середніх господарств;

- проведення моніторингу та прогнозування ринку сільськогосподарської продукції, реагування на ринкові ризики;

регулювання земельних відносин шляхом:

- гарантування захисту прав власності та законних інтересів користувачів (власників) землі;

- створення сприятливих умов для набуття пріоритетного права користування (власності) землями сільськогосподарського призначення особами, які проживають у сільській місцевості та господарюють виключно та переважно з використанням власної праці;

- включення земель сільськогосподарського призначення до ринкового обігу та його державного регулювання у результаті поетапного запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення (перший етап - вихід Державного земельного банку на ринок з метою створення умов для запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема шляхом їх консолідації (до зняття мораторію на продаж таких земель сільськогосподарського призначення), другий етап - запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення на всій території країни);

- поліпшення системи державного контролю у сфері земельних відносин, зокрема шляхом недопущення неконтрольованої зміни цільового призначення земельних ділянок;

- запобігання спекулятивним операціям у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення шляхом заборони перепродажу земельних ділянок протягом певного строку та встановлення диференційованого підходу до оподаткування таких операцій;

- недопущення монополізації обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема шляхом обмеження площі таких земель, що можуть перебувати у власності або оренді однієї особи;

- удосконалення орендних відносин, зокрема шляхом стимулювання довгострокової оренди земель сільськогосподарського призначення, встановлення мінімального строку дії договору оренди таких земель та визначення умов його дострокового розірвання, запровадження консолідованої відповідальності у разі надання в оренду масивів земель сільськогосподарського призначення;

- стимулювання до раціонального і ефективного використання зазначених земель та підвищення рівня екологізації сільськогосподарського землекористування;

удосконалення фінансової політики у результаті створення прозорих інструментів системи оподаткування аграрного сектору з урахуванням його економічних особливостей та соціальної ролі шляхом застосування спеціального режиму оподаткування відповідно до законодавства; поетапна трансформація системи оподаткування в аграрному секторі; удосконалення системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників;

забезпечення стабільної системи державної підтримки аграрного сектору шляхом запровадження середньострокового бюджетного планування, зокрема системи індикаторів фінансування аграрного сектору; надання переваги державній підтримці у здійсненні заходів щодо ефективного розподілу ресурсів в аграрній сфері; запровадження цільової підтримки на поворотній основі за умови наявності відповідальних за цільовий результат сільськогосподарських товаровиробників; перехід до переважно компенсаційних виплат; пріоритетне фінансування інноваційно-інвестиційних проектів на засадах державно-приватного партнерства; встановлення критеріїв доступу до прямої бюджетної підтримки з урахуванням соціально-економічної ролі господарств для сільських громад, агроекологічних вимог та прозорості у забезпеченні проходження бюджетних коштів;

реалізація фінансово-кредитної політики шляхом створення дієвої системи земельної іпотеки та розвитку системи кредитного забезпечення аграрного сектору, в тому числі шляхом використання аграрних розписок та електронних складських свідоцтв;

удосконалення регуляторної політики в аграрному секторі у результаті:

- підвищення ефективності адміністративного регулювання шляхом створення регуляторної системи на засадах державно-приватного партнерства, впровадження ризикоорієнтованого підходу під час здійснення державного контролю;

- делегування частини повноважень щодо регулювання аграрного ринку саморегулівним об’єднанням сільськогосподарських товаровиробників та розширення їх участі у формуванні і реалізації державної аграрної політики;

- зменшення регуляторного навантаження на агробізнес у результаті максимального скорочення переліку необхідних дозволів та ліцензій;

- впровадження механізму надання адміністративних послуг сільськогосподарським товаровиробникам за принципом "єдиного вікна";

удосконалення технічного регулювання шляхом:

- адаптації технічного регулювання безпечності продукції до вимог ЄС і СОТ;

- підвищення рівня відповідальності саморегулівних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників та кооперативів у здійсненні контролю якості та безпечності продукції, виробленої її членами;

- обмеження безпосереднього контролю особистих селянських господарств у разі, коли вся вироблена ними продукція реалізується на товарних ринках через кооперативи;

регулювання ринків шляхом:

- поступового скорочення переліку об’єктів державного цінового регулювання і способів адміністративного регулювання цін, переходу до регулювання обсягів виробництва (на основі продуктових балансів) із залученням саморегулівних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників та використанням механізму проведення товарних і фінансових інтервенцій;

- стимулювання споживчого попиту у результаті запровадження програм адресної підтримки малозабезпечених категорій населення;

- зниження ринкових ризиків для сільськогосподарських товаровиробників у результаті урізноманітнення ринкових інструментів (страхування, гарантійні фонди, форвардна торгівля, торгівля деривативами, електронна торгівля тощо);

- удосконалення системи інформаційно-аналітичного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, запровадження системи оперативного моніторингу ринку сільськогосподарської продукції, розбудови розвинутої системи сільськогосподарського дорадництва;

забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції шляхом створення мотивації до технологічного переоснащення і модернізації галузей аграрного виробництва, в тому числі шляхом забезпечення необхідними машинами, обладнанням кооперативів; сприяння розвитку галузевих, міжкооперативних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників та підвищення рівня їх відповідальності за формування і дотримання галузевих балансів, якість і безпечність продукції, виробленої її членами, в тому числі шляхом створення регіональних торгових марок продуктів; запровадження системи узгодження економічних інтересів у процесі виробництва, переробки, торгівлі; сприяння становленню системи спільної реалізації вітчизняної сільськогосподарської продукції на цільових зовнішніх ринках; створення умов для поглибленої переробки продукції, яка спрямовується на експорт; формування дієвої інфраструктури аграрного ринку і забезпечення розширеного доступу сільськогосподарських товаровиробників до організованих каналів збуту вітчизняної сільськогосподарської продукції, зокрема до мережі складських та елеваторних потужностей, а також розширення можливостей особистих селянських та середніх господарств на організованому аграрному ринку; стимулювання раціонального розміщення і спеціалізації аграрного виробництва з урахуванням природно-кліматичних умов;

наукове забезпечення інноваційного розвитку, формування партнерських відносин між саморегулівними об’єднаннями сільськогосподарських товаровиробників, державою та галузевою наукою у сфері розвитку насінництва, селекції та племінної справи, техніко-технологічного забезпечення аграрного сектору;

сприяння розвитку органічного землеробства, насамперед в особистих селянських і середніх господарствах; забезпечення раціонального використання природних ресурсів, залучених до господарського процесу в аграрному секторі, шляхом впровадження системи моніторингу та контролю якості всіх земель сільськогосподарського призначення та обов’язкової агрохімічної паспортизації; створення умов для збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів; регламентація розміщення у сівозмінах екологічно деструктивних культур відповідно до науково обґрунтованих норм; відновлення зрошувальних та меліоративних систем; стимулювання користувача (власника) землі до раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення.

Для забезпечення розвитку галузей аграрного сектору економіки надаватиметься пріоритетна підтримка:

тваринництва, зокрема м’ясного скотарства, свинарства, козівництва, вівчарства, кроликівництва, бджільництва, індиківництва, - за рахунок мотивації особистих селянських господарств, кооперативів та середніх господарств; свинарства у великих господарствах за умови високого рівня автоматизації та механізації виробництва; молочного скотарства - за рахунок розвитку довгострокових контрактних відносин із молокопереробними підприємствами, виробництва сухого молока (переважно для постачання на експорт); молочного скотарства в особистих селянських господарствах, кооперативах та середніх господарствах - за рахунок становлення і розвитку регіональних торгових марок усіх видів сирів, інших молочних продуктів підвищеної доданої вартості;

рибництва - у результаті розвитку аква- та марикультури на водних об’єктах загальнодержавного та місцевого значення, а також розвитку рибопромислового флоту;

рослинництва, зокрема ягідництва, садівництва, виноградарства та непромислового виноробства, овочівництва, - шляхом мотивації особистих селянських господарств і кооперативів;

харчової та переробної промисловості - шляхом стимулювання виробництва нових видів продукції (біоетанолу, ріпакової та соєвої олії), збільшення обсягу та розширення асортименту виробництва дитячого харчування, харчових концентратів;

сільськогосподарського машинобудування - шляхом створення українськими та транснаціональними компаніями спільних підприємств крупновузлового збирання техніки, а також нарощення обсягів виробництва комплектувальних виробів, вузлів і агрегатів.

За рахунок переваг різних форм господарювання буде забезпечено розвиток:

виробництва зернових і технічних культур великими господарствами - на основі їх стійких зовнішньоекономічних відносин та інтеграції із зерноторговими та олійно-екстракційними підприємствами;

виробництва зернових культур середніми господарствами та кооперативами - у результаті забезпечення участі таких суб’єктів в організованому аграрному ринку;

виробництва харчових продуктів відомих на закордонних ринках торгових марок;

мережі складських та елеваторних потужностей, що надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам зернових та зернобобових культур, - у результаті розвитку організованого аграрного ринку;

виробництва альтернативних видів енергії, насамперед виробництва біопального з культур, продукція з яких не використовується з продовольчою метою та на корм тваринам.

Стратегія реалізовуватиметься шляхом розроблення, ухвалення та виконання Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, яка визначатиме шляхи та способи виконання завдань Стратегії за кожним із пріоритетних напрямів, міститиме перелік завдань і заходів, передбачатиме обсяги і джерела фінансування, очікувані результати (індикатори), строки та відповідальних виконавців із сторони Кабінету Міністрів України та партнерів із сторони учасників аграрного ринку, а також перелік відповідних проектів актів законодавства про внесення необхідних змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.

Моніторинг та оцінку ефективності реалізації Стратегії проводить Мінагрополітики. З метою дотримання об’єктивності та неупередженості проведення таких моніторингу та оцінки передбачено залучати наукові установи, неурядові організації та незалежні інститути. Оцінка ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року.