Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування памяті жертв голодомору 1932-1933 років

Провівши згідно з пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року N 258-IV "Про 70-ті роковини голодомору в Україні" спеціальне засідання з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, Верховна Рада України

Схвалити Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (додається).

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України, керуючись ідеалами гуманізму і соціальної справедливості, відстоюючи права людини і громадянина з позицій загальнолюдських цінностей, звертаємося до Українського народу - громадян України усіх національностей у рік трагічної дати у нашій історії - 70-річчя голодомору, організованого сталінським тоталітарним режимом.

Вітчизняна і міжнародна громадськість відзначають 70-ті роковини української національної катастрофи, коли, певно, вперше в історії людства конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою. Голодомор 1932-1933 років, що став нелюдським засобом ліквідації мільйонів українців, є підтвердженням злочинної суті тодішньої влади.

Жорстоке вилучення урожаю 1932 року і вивезення його за межі України, конфіскація у кожної селянської родини усіх продуктів харчування, руйнування святинь і храмів, масові репресії української інтелігенції та духовенства - все це спрямовувалося на підрив національного духу українства, викорінення його еліти, ліквідацію економічної незалежності селянства.

Тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Поруйновано соціальні основи української нації, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність. Трагедія голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників. Та спроби навіки замовчати і поховати у плині історичного часу правду про голодомор 1932-1933 років виявилися марними. Про цю Катастрофу України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Конгрес США у 1988 році офіційно визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, тоді ж це зробила Міжнародна комісія юристів.

Щодо громадян України, то для них істина про події 1932-1933 років стала відкриватися напередодні розпаду СРСР. Саме тоді був покладений початок прориву в офіційному замовчуванні цих трагічних фактів історії.

Сьогодні можна з упевненістю твердити, що перші слова правди про голодомор 1932-1933 років відіграли помітну роль у національному відродженні, стали одним з важливих чинників здобуття незалежності України.

Разом з тим ми вважаємо, що в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932-1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду.

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму.

Ми вважаємо, що кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні, є важливим чинником відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного соціального стресу, незаперечним доказом незворотності процесів демократизації суспільства, суворим застереженням спробам встановити в Україні нову диктатуру, нехтувати найголовнішим правом людини - правом на життя.

Розглянувши питання про голодомор як акцію геноциду на спеціальному засіданні Верховної Ради України, ми певною мірою виконали свій громадянський, патріотичний обов'язок перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

Разом з тим ми глибоко усвідомлюємо, що лише після надання офіційної - на найвищому державному рівні і від імені усіх гілок влади в Україні належної політико-правової оцінки такій соціальній Катастрофі в історії нашої Вітчизни, якою був голодомор 1932-1933 років, гідного щорічного вшанування його незліченних жертв, доведення факту цього голодомору як геноциду українського народу до світової громадськості - лише після цього ми можемо називатися повноцінною цивілізованою Нацією.

Не забуваймо минулого в ім'я майбутнього!