Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах

Дата підписання: 30.01.2002

Дата ратифікації: 07.09.2005

Дата набрання чинності: 30.10.2006

Україна та Румунія, які надалі іменуються "Договірні Сторони",

надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних справах,

домовились про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Це положення поширюється і на юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства кожної з Договірних Сторін.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, органів прокуратури в Україні та органів Громадського міністерства у Румунії, органів нотаріату в Україні та публічних нотаріусів у Румунії (які надалі іменуються "установи юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Цивільними справами в розумінні цього Договору вважаються також сімейні та комерційні справи.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову допомогу в цивільних справах відповідно до положень цього Договору.

2. Установи юстиції здійснюють правову допомогу й іншим установам, до компетенції яких належить вирішення деяких питань, пов'язаних з цивільними справами.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема, допит сторін, свідків, експертів, проведення експертиз, судового огляду, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах та рішень суду в кримінальних справах у частині цивільного позову, вручення та пересилання судових та позасудових документів.

При здійсненні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції України і Міністерство юстиції Румунії, якщо цим Договором не передбачено інше.

1. Прохання про здійснення правової допомоги та додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони.

2. Переклад засвідчується нотаріусом або посадовою особою запитуючої установи юстиції, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

3. Для оформлення прохання про правову допомогу установи юстиції можуть користуватися формами на двох мовах. Ці форми затверджуються за спільною згодою міністерств юстиції обох Договірних Сторін.

Документи, що надсилаються установами юстиції та іншими установами у порядку надання правової допомоги, мають бути засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою печаткою запитуючої установи.

У дорученні про надання правової допомоги має бути вказано:

a) найменування запитуючої установи юстиції;

b) найменування запитуваної установи юстиції;

c) найменування справи, у якій запитується правова допомога;

d) імена та прізвища сторін, їх процесуальне становище, їх громадянство, постійне місце проживання або місцеперебування, по можливості - заняття, а стосовно юридичних осіб - їх найменування та місцезнаходження;

e) прізвища та адреси їх уповноважених;

f) зміст доручення з описом суті справи та обставин, що підлягають з'ясуванню.

1. При виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. Проте, на прохання запитуючої установи юстиції запитувана установа юстиції може застосовувати процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони, якщо вони не суперечать законодавству запитуваної Договірної Сторони.

2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати доручення, то вона пересилає його компетентній установі юстиції та повідомляє про це запитуючу установу юстиції.

3. У разі одержання відповідного клопотання запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про час та місце виконання доручення.

4. Після виконання доручення запитувана установа юстиції надсилає документи запитуючій установі юстиції; у тому випадку, коли правова допомога не може бути надана, запитувана установа юстиції повертає доручення та повідомляє про обставини, що перешкоджають його виконанню.

1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені мовою цієї держави або забезпечені засвідченим перекладом. У тих випадках, коли документи складені не мовою запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. У проханні про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо вказана у проханні про вручення адреса виявилась неповною або неточною, запитувана установа юстиції згідно зі своїм законодавством вживає заходів для встановлення точної адреси.

3. У разі неможливості вручення документів про це повідомляється негайно установа юстиції запитуючої Договірної Сторони разом з наведенням причин неможливості такого вручення, при цьому повертаються всі додані документи.

Установою юстиції запитуваної Договірної Сторони надсилається підтвердження про вручення документів, яке оформлюється відповідно до правил, що діють на її території. У підтвердженні про вручення документів має бути підпис одержувача документа і зазначені дата й місце вручення, і дані про особу, яка вручила документ.

Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи. При цьому не можуть застосовуватися заходи примусового характеру.

1. Якщо запитуюча Договірна Сторона вважає, що особиста присутність свідка або експерта в її суді конче необхідна, вона зазначає це у проханні про вручення судової повістки і запитувана Договірна Сторона пропонує цьому свідку або експерту з'явитися до суду запитуючої Договірної Сторони.

Запитувана Договірна Сторона інформує запитуючу Договірну Сторону про відповідь свідка або експерта.

2. У випадку, передбаченому частиною 1 цієї статті, у проханні або повістці зазначаються приблизна сума виплачуваних коштів і сума дорожніх витрат та добових, які мають бути відшкодовані.

3. На конкретне прохання запитувана Договірна Сторона може сплатити свідку або експерту аванс. Сума авансу зазначається у судовій повістці і відшкодовується запитуючою Договірною Стороною.

4. Виплата коштів, включаючи добові та відшкодування дорожніх витрат свідку або експерту, здійснюються запитуючою Договірною Стороною і розраховуються від місця їхнього помешкання за тарифами, які, принаймні, дорівнюють тарифам, передбаченим у шкалах виплат та правилах, чинних у країні, де має відбутися допит.

5. Свідок або експерт, який не з'явився до суду, не підлягає будь-якому покаранню або запобіжному заходу, якщо він у подальшому добровільно з'явиться на території запитуючої Договірної Сторони і якщо буде знову належним чином викликаний до суду.

6. Жоден свідок або експерт незалежно від громадянства, який постає перед судом запитуючої Договірної Сторони за повісткою про виклик до суду, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню його особистої свободи на території цієї Договірної Сторони за діяння, які передували його від'їзду з території запитуваної Договірної Сторони.

7. Передбачений у частині 6 цієї статті імунітет закінчується, якщо свідок або експерт протягом наступних п'ятнадцяти днів від дати, з якої його присутність більше не була потрібна суду, маючи можливість залишити територію запитуючої Договірної Сторони, все ж таки залишився на цій території або, виїхавши з неї, знову туди повернувся.

8. Особа, яка утримується під вартою і особиста присутність якої як свідка запитується запитуючою Договірною Стороною, тимчасово перепроваджується на територію, де має відбутися допит, за умови її повернення у строки, вказані запитуваною Договірною Стороною і з урахуванням положень частин 6 та 7 цієї статті в тій мірі, у якій вони можуть застосовуватися.

У перепровадженні особи може бути відмовлено якщо:

a) особа, що утримується під вартою, на це не погоджується;

b) її присутність необхідна у процесі, що здійснюється на території запитуваної Договірної Сторони;

c) її перепровадження може призвести до продовження строків її утримання під вартою або;

d) існують інші важливі обставини для того, щоб не перепроваджувати її на територію запитуючої Договірної Сторони.

1. Документи, що були складені або засвідчені установою юстиції однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та підписом компетентної особи, дійсні на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, що завірені компетентними установами.

2. Документи, які на території однієї Договірної Сторони розглядаються як офіційні документи, користуються і на території другої Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.

1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. У випадку надмірних витрат міністерства юстиції двох Договірних Сторін проводять консультації з метою знайдення спільного рішення.

3. Положення, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті не поширюються на відшкодування витрат, зазначених у статті 12.

Міністерство юстиції України та Міністерство юстиції Румунії надають одне одному на прохання інформацію про чинне або про те, що було раніше чинне в їх державах законодавство та з питань його застосування установами юстиції.

1. Компетентні установи Договірних Сторін взаємно і на прохання надсилають як документи щодо громадянського стану, так і засвідчені копії судових рішень стосовно громадянського стану відносно громадян іншої Договірної Сторони.

2. Згадані в першій частині цієї статті установи спілкуються між собою безпосередньо.

3. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони щодо пересилки актів громадянського стану безпосередньо адресуються компетентним установам громадянського стану іншої Договірної Сторони.

4. Документи, зазначені в частинах 1 та 3 цієї статті, пересилаються без перекладу і безоплатно.

Правова допомога не надається, якщо її надання може завдати шкоди суверенітету чи безпеці або суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

1. Від громадян однієї Договірної Сторони не можна вимагати заставу (judicatum solvi) на території іншої Договірної Сторони лише на тій підставі, що вони іноземці або не мають постійного місця проживання чи місцеперебування на цій території.

2. Положення частини 1 цієї статті застосовуються також до юридичних осіб.

1. Громадяни однієї з Договірних Сторін звільняються на території іншої Договірної Сторони від сплати авансу тарифів та інших процесуальних витрат і користуються безоплатною правовою допомогою на тих самих умовах і в тій самій мірі як і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Звільнення, зазначене в частині 1 цієї статті, стосується всього процесу, у тому числі виконання рішень.

3. Для отримання звільнення від витрат або безоплатної правової допомоги слід надати довідку про особисте, матеріальне становище особи, що звертається з таким клопотанням.

4. Компетентні установи, які висловлюються щодо надання пільг, сприяння, передбачених у частині 1, зберігатимуть у міру своєї компетенції право перевірити довідки та надані пояснення, як і право вимагати додаткову інформацію та документи.

1. Документи про особистий, сімейний та майновий стан, що необхідні для одержання дозволу на звільнення від сплати судових витрат, видаються компетентною установою Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або місцезнаходження.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцезнаходження на території Договірних Сторін, буде достатньо наявності документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом або консульською установою його держави.

3. Суд, який виніс рішення за клопотанням про звільнення від сплати судових витрат, може запитати додаткові відомості від органу, який видав документ.

1. Компетенція суду щодо розгляду цивільних справ визначається відповідними положеннями цього Договору.

2. Якщо порушено справу з того самого предмета і з тих самих підстав між тими самими сторонами у двох судах, при цьому кожен перебуває на території другої Договірної Сторони, при чому справу порушено відповідно до положень цього Договору, то суд, що порушив справу пізніше, закриває справу після отримання підтвердження того, що суд, який порушив справу раніше, оголосив свою компетенцію.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона перебуває.

1. Випадки та умови для обмеження у дієздатності або визнання фізичної особи недієздатною встановлюються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Компетенція у цих справах належить установам юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Якщо установа юстиції однієї з Договірних Сторін установить, що є підстави для обмеження у дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцезнаходження або майно якого є на території цієї Договірної Сторони, тоді вона сповіщає негайно про це компетентну установу юстиції згідно з частиною 1 цієї статті. Якщо компетентна установа юстиції згідно з частиною 1 цієї статті передає свою компетенцію у цій сфері установі юстиції за місцем проживання або місцезнаходженням даної особи, або не висловиться у тримісячний термін від дати відправлення повідомлення, тоді установа юстиції за місцем проживання або місцезнаходженням цієї особи може розглядати справу відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачені також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа. Прийняте рішення буде направлене компетентній установі юстиції другої Договірної Сторони.

3. Положення частин 1 і 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні заходів обмеження в дієздатності особи або при поновленні громадянина в дієздатності.

4. У невідкладних випадках установа юстиції за місцем проживання або місцеперебування особи, яка є громадянином другої Договірної Сторони, може сама вжити тимчасових заходів відповідно до свого законодавства, потрібних для захисту цієї особи або її майна. Рішення, прийняте в зв'язку з цими заходами, буде негайно направлено відповідній компетентній установі цієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Ужиті заходи чинні до моменту, поки компетентна установа юстиції ухвалить відповідне рішення.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентні установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми відомостями була живою.

2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, померлим, а також установити факт смерті за клопотанням зацікавлених осіб, що проживають на території цієї Договірної Сторони, якщо такі права та інтереси передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони.

3. Рішення, винесені згідно з частиною 2 цієї статті мають правові наслідки тільки на території тієї Договірної Сторони, установа юстиції якої винесла рішення.

4. У випадках, що передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

1. Зміст умов укладення шлюбу визначається для кожної особи, яка укладає шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, щодо перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правовідносини подружжя, які мають громадянство однієї Договірної Сторони і проживають на території другої Договірної Сторони, визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

2. Якщо подружжя має громадянство однієї Договірної Сторони і один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо подружжя є громадянами різних Договірних Сторін і проживають на території однієї Договірної Сторони, їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

5. Якщо подружжя не мають громадянства однієї Договірної Сторони, не мають спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа юстиції якої розглядає справу.

6. Компетентними приймати рішення щодо особистих та майнових правовідносин подружжя, у справах, передбачених частинами 1-4 цієї статті, є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої застосовується до цих правовідносин.

У випадках, передбачених частиною 5 цієї статті, компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство та компетентні установи юстиції відповідно до положень статті 26.

2. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони відповідно до положень статті 25. Компетенція судів визначається відповідно до частини 6 статті 26.

1. Справи про встановлення та оспорювання батьківства вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина на момент народження.

2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Якщо місце проживання дитини є на території другої Договірної Сторони, то може застосовуватися законодавство цієї Договірної Сторони, якщо воно більш сприятливе для інтересів дитини.

3. У справах, зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті, є компетентними установи юстиції тієї Договірної Сторони, законодавство якої визначає правовідносини при дотриманні інтересів дитини.

1. Зміст умов відносно усиновлення, його припинення та визнання усиновлення недійсним передбачається законодавством Договірних Сторін, громадянами яких є усиновлюваний та усиновитель.

2. Форма усиновлення та визнання усиновлення недійсним визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої здійснюється усиновлення.

3. У справах, передбачених частинами 1-2 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний на момент подачі клопотання.

1. У справах про опіку та піклування над громадянами Договірних Сторін, якщо цим Договором не передбачається інше, є компетентна установа опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування. У цих випадках застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, установа опіки та піклування якої призначила опікуна чи піклувальника.

3. Якщо необхідно застосувати заходи щодо опіки чи піклування в інтересах особи, яка перебуває під опікою чи піклуванням, місце проживання або місцезнаходження, або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, установа опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повинна повідомити компетентну, відповідно до частини 1 цієї статті, установу опіки та піклування іншої Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках установа опіки та піклування другої Договірної Сторони може сама застосовувати необхідні заходи, проте вона повинна терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентну, згідно з частиною 1, установу опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними до винесення цією установою іншого рішення.

5. Компетентна, згідно з частиною 1 цієї статті, установа може передати опіку або піклування компетентній установі другої Договірної Сторони, якщо місце проживання або місцеперебування, або майно особи, яка перебуває під опікою чи піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в тому випадку, якщо запитувана установа дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це запитуючу установу.

6. Установа, яка згідно з частиною 5 цієї статті прийняла опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Однак вона не має права виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або піклуванням.

1. Правовідносини щодо рухомого та нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої відповідно розташоване нерухоме чи знаходиться рухоме майно.

2. Віднесення майна до нерухомого чи рухомого здійснюється відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої розташоване або знаходиться таке майно.

3. При розгляді справ щодо визначення правовідносин на майно, зазначене в частині 1, компетентними є суди тієї Договірної Сторони, законодавство якої застосовуватиметься.

1. Форма угоди визначається законодавством тієї Договірної Сторони, яке застосовується до змісту угоди, але достатньо дотримання форми, передбаченої законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої угода виконується.

2. Форма угоди відносно нерухомого майна визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої розташоване таке майно.

1. Відшкодування шкоди за деліктними правовідносинами визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої мав місце факт заподіяння шкоди.

2. Якщо той, хто заподіяв шкоду, і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, то застосовується законодавство Договірної Сторони.

3. У справах, указаних у частинах 1 і 2 цієї статті, компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, на території якої мав місце факт або будь-яка інша обставина, що стали підставою для відшкодування шкоди. У рівній мірі компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, на території якої проживає відповідач.

4. Положення частин 1-3 цієї статті не застосовуються, якщо багатосторонніми міжнародними конвенціями, які регулюють ці самі питання і які чинні для Договірних Сторін, установлено інші правила.

1. Право успадкування рухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент своєї смерті.

2. Право успадкування нерухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої розташоване майно.

3. Громадяни однієї Договірної Сторони прирівнюються у правах до громадян другої Договірної Сторони, які проживають на її території, відносно здатності укладення або скасування заповіту на майно, що знаходиться на території другої Договірної Сторони, або на права, які повинні бути там здійснені, а також відносно здатності набуття у спадщину майна або прав.

Якщо згідно з законодавством Договірних Сторін у контексті статті 34 не існує спадкоємців, то рухоме майно переходить у власність держави, громадянином якої на момент смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно розташоване.

Форма складання, внесення змін та скасування заповіту визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання, внесення змін, скасування заповіту. Однак достатньо, щоб було дотримано законодавство Договірної Сторони, на території якої був складений, змінений, скасований заповіт.

1. Спадкові справи щодо рухомого майна належать до компетенції установ юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті.

2. Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до компетенції установ юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої нерухоме майно розташоване.

1. Компетентні установи юстиції однієї Договірної Сторони негайно застосовують згідно з своїм законодавством заходи, необхідні для охорони спадкового майна, яке залишилося на її території після смерті громадянина другої Договірної Сторони або яке могло належати громадянину цієї Договірної Сторони.

2. У випадку, передбаченому частиною 1 цієї статті, компетентні установи юстиції зобов'язані негайно повідомити дипломатичне представництво або консульську установу іншої Договірної Сторони про заходи, які були вжиті для охорони спадщини, а також про смерть спадкодавця та про осіб, які заявили про свої права на спадщину, про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають право на спадщину, і про місце їх перебування, про наявність заповіту, про розмір та вартість спадщини.

3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської установи їм передаються спадкове майно та документи померлого.

4. Дипломатичне представництво або консульська установа однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси громадян цієї Договірної Сторони з питань успадкування перед установами юстиції другої Договірної Сторони без особливого доручення.

5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час поїздки територією другої Договірної Сторони, де він не мав постійного місця проживання, то речі, що були при ньому, за переліком передаються дипломатичному представництву або консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.

1. Якщо після завершення процедури успадкування рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від продажу рухомого або нерухомого спадкового майна, яке знаходиться на території однієї Договірної Сторони і має належати спадкоємцям, що є громадянами другої Договірної Сторони, і мають місце проживання чи місцеперебування на території останньої Договірної Сторони, будуть передані цим спадкоємцям. У випадку особистої неявки їх або їх представника для отримання майна або грошової суми, майно і сума будуть передані дипломатичному представництву або консульській установі Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

2. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо:

a) вимоги кредиторів спадкодавця, які заявлені у строк, установлений законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться спадкове майно, сплачені або забезпечені;

b) сплачені або забезпечені всі пов'язані з успадкуванням збори;

c) компетентні установи дали, у разі необхідності, дозвіл на вивіз спадкового майна.

3. Передача грошових сум здійснюється відповідно до чинного на території Договірних Сторін законодавства.

1. Договірні Сторони взаємно визнають та виконують відповідно до положень цього Договору остаточне рішення установ юстиції у цивільних справах, у кримінальних справах у частині відшкодування шкоди, включаючи їх положення щодо судових витрат.

2. На території Договірних Сторін визнаються також без спеціального провадження рішення установ опіки та піклування, установ реєстрації актів громадянського стану та інших компетентних установ у цивільних справах, які не потребують за своїм характером виконання.

1. Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень входить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене виконання.

2. Клопотання про дозвіл виконання рішення подається до суду, що виніс рішення в першій інстанції, який в свою чергу надсилає його до суду, компетентного винести рішення щодо клопотання.

3. Зміст клопотання визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене виконання.

4. До клопотання про дозвіл виконання необхідно додати:

a) завірену копію рішення суду, офіційний документ про те, що рішення набрало чинності та підлягає виконанню, якщо це не випливає з тексту самого рішення, а також довідку щодо його виконання, якщо рішення раніше виконувалось на території Договірної Сторони, де воно було прийняте;

b) документ, з якого випливає, що відповідачу, який не брав участі у процесі, було своєчасно та в належній формі хоча б один раз вручено повідомлення про виклик до суду;

c) завірені переклади документів, що вказані в підпунктах a) та b) цієї частини.

5. Якщо у суду при видачі дозволу на виконання виникне сумнів, то він може запитати в особи, яка порушила клопотання про виконання рішення, пояснення, а також опитати боржника по суті клопотання.

1. Порядок виконання рішень регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене виконання.

2. Відносно судових витрат, пов'язаних з виконанням, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути виконано.

У визнанні судового рішення або в дозволі виконання може бути відмовлено, якщо:

a) особа, яка зобов'язана рішенням, не брала участі в процесі внаслідок того, що їй або її представнику не був своєчасно та належним чином вручений виклик на судовий процес;

b) за тим самим правовим спором, між тими самими сторонами на території Договірної Сторони, де має бути визнане та виконане рішення, було вже раніше винесене рішення, що набрало законної сили, або якщо установою юстиції цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження у даній справі;

c) згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане та виконане, справа відноситься до виключної компетенції її установ юстиції, якщо цим Договором не встановлено інше.

Положення статей 40-43 про судові рішення застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.

Передача речей та грошових сум, набутих у результаті виконання рішення, здійснюється згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої виконується рішення.

Даний Договір підлягає ратифікації і набуде чинності через 30 днів після обміну ратифікаційними грамотами.

Будь-який спір, що стосується тлумачення та застосування положень цього Договору, буде вирішуватися шляхом двосторонніх консультацій та переговорів.

Цей Договір може бути змінено та доповнено в порядку його укладення.

Положення цього Договору не зачіпають положень інших багатосторонніх міжнародних договорів, укладених Договірними Сторонами.

Даний Договір укладено на невизначений період.

Кожна з Договірних Сторін у будь-який час може денонсувати цей Договір.

Договір припиняє дію через шість місяців з дати отримання письмового повідомлення другої Договірної Сторони.

Вчинено у м. Бухарест 30 січня 2002 року у двох примірниках, кожний українською та румунською мовами, причому обидва тексти є автентичними.