Земельний кодекс України

Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.

Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є досвід роботи у сільському господарстві і необхідна кваліфікація.

У разі відмови у наданні земель це питання може бути вирішено в судовому порядку.

Надання земель громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться на підставі їх заяв та за поданням відповідної сільської, селищної Ради народних депутатів за рішенням районної, міської Ради народних депутатів.

Земельні ділянки виділяються громадянам, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.

Членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств), які виходять з їх складу з метою ведення селянського (фермерського) господарства, надається земельна ділянка, кадастрова оцінка якої повинна бути, як правило, на рівні середньої по господарству. При наданні земельних ділянок з оцінкою нижче середньої кадастрової по господарству законодавством Української РСР встановлюються пільги відповідно до статей 38 і 87 цього Кодексу.

Для ведення селянського (фермерського) господарства надаються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановлених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство, може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів передавати право володіння земельною ділянкою або надавати її в тимчасове користування одному з членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство.

При відсутності таких осіб громадянин може передати право володіння земельною ділянкою іншим членам сім'ї, які не ведуть разом з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства і мають відповідний досвід роботи в сільському господарстві.

При тимчасовій втраті працездатності або при наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку у тимчасове користування особам, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, на підставі договору.

При передачі права володіння земельною ділянкою видається Державний акт на право володіння землею.

При продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки іншому громадянину, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів землеволоділець має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат під урожай, а також затрат на поліпшення якості землі за час володіння земельною ділянкою.

У разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців.

При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною ділянкою надається одному із членів селянського (фермерського) господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели разом із спадкодавцем господарство.

Спори між спадкоємцями, а також між спадкоємцями й іншими громадянами з питань переважного права дальшого ведення селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

У разі відмови спадкоємців від дальшого ведення селянського (фермерського) господарства, а також відсутності спадкоємців питання про подальше використання земельної ділянки вирішується районною, міською Радою народних депутатів.

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам Української РСР за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 2 гектарів.

Для ведення колективного садівництва кооперативам громадян Української РСР за рішенням сільської, селищної, районної, міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 гектара на одного члена кооперативу.

Громадянам можуть надаватися земельні ділянки для індивідуального садівництва. Розмір цих ділянок не повинен перевищувати 0,12 гектара.

Громадянам, які мають у володінні земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, дачного будівництва, земельні ділянки для ведення садівництва не надаються.

Для зайняття традиційними народними промислами громадянам Української РСР за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки, розміри яких встановлюються відповідною Радою народних депутатів з урахуванням місцевих умов.

Кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки для колективного городництва.

Громадянам, які не мають у володінні земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, садівництва, дачного будівництва, а також громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж встановлено для зазначених цілей цим Кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва.

Громадянам, які мають у власності худобу, надаються в користування земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Для цілей, вказаних у частинах першій, другій і третій цієї статті, земельні ділянки надаються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів із земель, що перебувають у віданні цих Рад, а також за погодженням з колгоспами, радгоспами, підприємствами, установами і організаціями із земель, що знаходяться у їх володінні або користуванні.

Розміри земельних ділянок, що надаються громадянам у користування, не повинні перевищувати: для городництва - 0,15 гектара, для сінокосіння і випасання худоби - 1 гектар.

Колгоспи, радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства, установи і організації одержують землю в постійне володіння для ведення сільськогосподарського виробництва. Зазначені підприємства, установи і організації можуть додатково орендувати або одержувати у тимчасове користування земельні ділянки.

Право колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій на землю зберігається при входженні їх до складу агропромислових об'єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства і організації відповідно до проектів внутрігосподарського землеустрою можуть закріплювати землю за окремими працівниками і орендними колективами.

Об'єкти внутрігосподарського будівництва колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій розміщуються відповідно до затверджених проектів внутрігосподарського землеустрою.

Використання зрошуваних і осушених земель, ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, для будівництва цих об'єктів, як правило, не допускається.

Кооперативам, що створюються на базі підрозділів сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств) і виходять з них, за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки з раніше оброблюваних ними земель. Ці ділянки підлягають вилученню із складу земель зазначених підприємств.

Вказані кооперативи можуть закріплювати землі за окремими працівниками і групами працівників, які перейшли на внутрігосподарський підряд.

До земель міст належать всі землі в межах міста. Землі міст перебувають у віданні міських Рад народних депутатів.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відмежовує їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку міста.

Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою Української РСР.

Включення земельних ділянок у межі міста не тягне припинення права володіння і права користування цими ділянками, якщо не буде здійснено їх вилучення відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

До земель селищ міського типу належать усі землі в межах селища.

Землі селищ міського типу перебувають у віданні селищних Рад народних депутатів.

Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням районною (міською) Радою народних депутатів.

Використання земель селищ міського типу здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови селищ міського типу і планів земельно-господарського устрою території.

До земель сільських населених пунктів належать усі землі, які знаходяться в межах, встановлених для цих пунктів у порядку землеустрою.

Землі сільських населених пунктів перебувають у віданні сільських Рад народних депутатів.

Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною (міською) Радою народних депутатів.

Використання земель сільських населених пунктів провадиться відповідно до проектів планіровки і забудови цих населених пунктів.

Кооперативам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються у постійне користування земельні ділянки для житлового, гаражного і дачного будівництва, розмір яких встановлюється відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.

Громадянам Української РСР за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів у довічне успадковуване володіння надаються земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель повинен бути не більше: у містах - 0,1 гектара, у селищах міського типу - 0,15 гектара, у сільських населених пунктах - 0,25 гектара.

Для будівництва індивідуальних гаражів надаються земельні ділянки площею не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара.

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків та інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами по видобуванню корисних копалин, іншими промисловими або транспортними підприємствами на наданих їм у користування сільськогосподарських землях чи лісових угіддях, повинні бути приведені ними у стан, придатний для використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або садівництві, а земельні ділянки на наданих у користування інших землях - для використання за призначенням.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватись санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє землеволодільців та землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах цієї зони, права володіння або користування ними з обмеженнями, встановленими для цих зон.

Захисні зони в межах міст, селищ міського типу повинні впорядковуватись і озеленюватись промисловими підприємствами відповідно до проектів планіровки і забудови цих населених пунктів.

Землями транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного й трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Організаціям, що здійснюють будівництво і експлуатацію ліній електропередачі, телецентрів та радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, радіорелейних ліній, повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв'язку, надаються земельні ділянки відповідно до діючих норм та затверджених проектів на будівництво, а також земельні ділянки, необхідні для тимчасового користування в період будівництва та експлуатації цих об'єктів.

Вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі, телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у землеволодільців і землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, які передбачаються правилами, затверджуваними в установленому порядку.

Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством Української РСР.

Підприємства, установи й організації промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та інших галузей народного господарства надають невикористовувані ними землі за рішенням сільських, селищних, міських Рад народних депутатів у тимчасове користування громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам і організаціям для сільськогосподарських цілей.

Плата за зазначені землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 35 цього Кодексу.

До земель природоохоронного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи.

На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель.

Для забезпечення режиму заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи встановлюються охоронні зони із забороною на землях цих зон діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення додержання режиму земель природоохоронного призначення.

Порядок використання земель природоохоронного призначення визначається законодавством Української РСР.

До земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих земель.

З метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітарної охорони. У межах цих округів забороняється надавати земельні ділянки у володіння, користування або оренду тим підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природних лікувальних властивостей і забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законодавством Української РСР.

До земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, піонерських і спортивних таборів, розташовані поза землями оздоровчого призначення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством Української РСР.

До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних комплексів.

На землях історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законодавством Української РСР.

Землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, Ради народних депутатів за погодженням з державними органами лісового господарства можуть надавати колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у володінні або користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ та організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 35 цього Кодексу.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством Української РСР.

До земель водного фонду належать землі, зайняті водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені під смуги відведення по берегах водойм.

Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

На землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є райони, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством Української РСР.

Землями запасу визнаються всі землі, не надані у володіння і постійне користування. До них належать також землі, право володіння або користування якими припинено відповідно до статті 27 цього Кодексу.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, Рад народних депутатів і призначаються для надання у володіння, користування і оренду переважно для сільськогосподарських цілей.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Землеволодільці і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також інших властивостей землі;

захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та інших корисних властивостей землі;

зняття, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи вживають необхідних заходів щодо охорони земель в рамках міжнародних, загальносоюзних і республіканських програм.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством Української РСР.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів, будівель та споруд, а також впровадженні нових технологій повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо охорони земель.

Введення в експлуатацію об'єктів і застосування технологій, не забезпечених заходами захисту земель від деградації або порушення, забороняється.

Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель, погоджується з землевпорядними, природоохоронними та іншими органами в порядку, який визначається законодавством Української РСР.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямовано на підвищення заінтересованості землеволодільців і землекористувачів, у тому числі орендарів, у збереженні й відтворенні родючості грунтів, на захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності і включає:

виділення коштів республіканського або місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з їх вини;

звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, в період, передбачений проектом проведення робіт;

надання пільгових кредитів;

часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу в результаті тимчасової консервації порушених не з їх вини ділянок;

заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду, виробництво екологічно чистої продукції.

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з економічним стимулюванням раціонального використання і охорони земель, встановлюється законодавством Української РСР.

Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав землеволодільців і землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі землеволодільцям і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків.

При обчисленні обсягу збитків враховуються проведені витрати на поліпшення якості землі за час володіння або користування земельними ділянками, а також упущена вигода.

Відшкодування збитків землеволодільцям і землекористувачам провадиться підприємствами, установами, організаціями і громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються, а також підприємствами, установами, організаціями й громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав землеволодільців і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості земель, розташованих в зоні їх впливу.

При вилученні земель, забруднених радіоактивними та хімічними речовинами, відшкодування збитків у повному обсязі (включаючи витрати на поліпшення якості землі за час володіння і користування земельними ділянками, виходячи з кадастрової оцінки, а також упущену вигоду) землеволодільцям і землекористувачам, у тому числі орендарям, провадиться підприємствами, установами і організаціями, діяльність яких призвела до радіоактивного та хімічного забруднення.

Порядок відшкодування збитків землеволодільцям і землекористувачам встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням сільського і лісового господарства, розміщенням на сільськогосподарських угіддях об'єктів внутрігосподарського будівництва, обмеженням прав землеволодільців і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості земель у результаті впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ і організацій, підлягають відшкодуванню місцевим Радам народних депутатів. Ці втрати компенсуються поряд з відшкодуванням збитків, передбачених статтею 88 цього Кодексу.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва відшкодовуються підприємствами, установами й організаціями, яким відводяться сільськогосподарські і лісові угіддя, що вилучаються для потреб, не пов'язаних з веденням сільського і лісового господарства, а також підприємствами, установами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні і захисні зони, з виключенням із обороту сільськогосподарських та лісових угідь або переведенням їх у менш цінні угіддя, колгоспами, радгоспами, іншими сільськогосподарськими підприємствами і організаціями при розміщенні на сільськогосподарських угіддях об'єктів внутрігосподарського будівництва.

Підприємства, установи й організації, навколо об'єктів яких встановлено охоронні, санітарні і захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва при погіршенні якості земель внаслідок їх виробничої діяльності і за межами цих зон.

Розміри і порядок визначення втрат, що підлягають відшкодуванню, а також перелік підприємств, установ і організацій, які звільняються від їх відшкодування, встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно для освоєння нових земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду, поліпшення угідь та охорони земель.

Завдання державного контролю за використанням і охороною земель полягають у забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, установами й організаціями, а також громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів та спеціально уповноваженими на те державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законодавством Української РСР.

Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, для своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення й усунення наслідків негативних процесів.

Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед землеволодільців та землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.

Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь і землекористувань та договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів республіканського і місцевого бюджетів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Основні положення землеустрою встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів загальнореспубліканської і регіональних програм використання й охорони земель;

2) складання схем землеустрою, техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень;

4) складання проектів утворення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

5) обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у володіння або користування, відмежування в натурі вилучених і відведених земельних ділянок;

7) підготовку документів, які посвідчують право володіння або право користування землею;

8) складання проектів внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель;

9) складання проектів внутрігосподарського землеустрою землеволодінь громадян з обгрунтуванням заходів щодо ефективного використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення її родючості, застосування природоохоронної технології виробництва;

10) розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

11) авторський нагляд за здійсненням проектів;

12) проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів республіканського і місцевого бюджетів. Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення може проводитись за ініціативою землеволодільців і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.

Розгляд та затвердження землевпорядних проектів провадиться в такому порядку:

1) прогнозні матеріали, техніко-економічні обгрунтування використання і охорони земель та схеми землеустрою після погодження у порядку, встановленому у завданнях на їх розробку, розглядаються і затверджуються відповідними Радами народних депутатів;

2) проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань за рахунок земель запасу після погодження із заінтересованими землеволодільцями і землекористувачами розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів;

3) проекти відведення земельних ділянок у володіння або користування затверджують відповідні Ради народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки;

4) проекти внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, а також проекти зміни меж і розмірів землекористувань, після погодження їх із землеволодільцями і землекористувачами розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів;

5) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

Зміни у землевпорядні проекти та інші матеріали по землеустрою, затверджені в порядку, що визначається в пунктах 1-4 частини першої цієї статті Кодексу, вносяться за рішенням Рад народних депутатів, які затвердили ці проекти.

Землевпорядні проекти, зазначені в пункті 5 частини першої цієї статті, змінюються з дозволу замовників проектів.

Земельні спори вирішуються місцевими Радами народних депутатів, судом, державним арбітражем і третейським судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Майнові спори, пов'язані із земельними відносинами, між підприємствами, установами і організаціями (крім кооперативних) вирішуються органами державного арбітражу, а майнові спори, пов'язані із земельними відносинами, в яких сторонами або однією із сторін є кооперативи або громадяни, вирішуються судом.

Спори між громадянами, яким належить жилий будинок і господарські будівлі на праві спільної власності, про порядок володіння земельною ділянкою вирішуються судом.

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння або користування землею на території сільської Ради народних депутатів вирішуються цією Радою.

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння або користування землею на території селищної Ради народних депутатів вирішуються цією Радою.

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння або користування землею на території міської Ради народних депутатів вирішуються цією Радою.

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння або користування землею на території різних сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) Рад народних депутатів вирішуються районною Радою народних депутатів.

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння або користування землею на території різних районів області вирішуються обласною Радою народних депутатів.

Спори землеволодільців і землекористувачів однієї області з питань володіння або користування землею на території іншої області вирішуються третейським судом.

При незгоді землеволодільця або землекористувача рішення третейського суду може бути оскаржено у Верховну Раду Української РСР.

Спори з питань землеволодіння або землекористування розглядаються місцевими Радами народних депутатів за заявою однієї із сторін.

Вказані спори розглядаються з участю заінтересованих сторін, які повинні бути повідомлені про час і місце розгляду спору.

У разі неявки однієї із сторін, якщо від неї не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, розгляд справи відкладається. Неявка сторони без поважних причин за повторним викликом не зупиняє розгляду земельного спору.

Для підготовки матеріалів по вирішенню спорів з питань землеволодіння або землекористування місцеві Ради народних депутатів у необхідних випадках можуть утворювати комісії з депутатів місцевих Рад народних депутатів. Рада, яка розглядає земельний спір, у місячний строк з дня надходження заяви приймає рішення. У рішенні передбачаються порядок його виконання та заходи щодо поновлення порушеного права землеволодільця або землекористувача.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право: знайомитися з матеріалами по вирішенню земельного спору; робити з них виписки; брати участь у розгляді земельного спору; подавати документи та інші докази; порушувати клопотання; давати усні і письмові пояснення; заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони; одержувати копію рішення по земельному спору і в разі незгоди з прийнятим рішенням оскаржувати його.

Сторони зобов'язані сумлінно користуватися своїми правами.

Рішення сільських, селищних, міських, районних і обласних Рад народних депутатів по земельних спорах можуть бути оскаржені у вищестоящі Ради народних депутатів.

При незгоді землеволодільця або землекористувача з рішенням вищестоящої Ради народних депутатів рішення по земельному спору може бути оскаржено у судовому порядку.

У судовому порядку оскаржуються рішення Ради народних депутатів з питань вилучення земель (стаття 31), відмови у наданні земель для ведення селянського господарства (стаття 50).

Виконання рішення Ради народних депутатів по земельному спору може бути зупинено або відстрочено Радою, яка прийняла рішення, або вищестоящою Радою.

Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок є недійсними.

Особи, винні в:

укладанні угод, зазначених у статті 114 цього Кодексу;

самовільному зайнятті земельних ділянок;

псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами;

розміщенні, будівництві, проектуванні, введенні в експлуатацію об'єктів, які негативно впливають на стан земель;

невиконанні вимог природоохоронного режиму використання земель;

порушенні строків повернення тимчасово займаних земель або невиконанні обов'язків по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням;

знищенні межових знаків меж землеволодінь і землекористувань;

невжитті заходів по боротьбі з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховуванні або перекрученні відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов'язаний з забрудненням землі;

використанні земельних ділянок не для тих цілей, для яких їх надано;

невиконанні умов зняття, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

самовільному відхиленні від проектів внутрігосподарського землеустрою,

- несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства Української РСР.

Законодавством Української РСР може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд, провадиться підприємствами, установами, організаціями і громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх рахунок.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду або арбітражу.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними в результаті порушення земельного законодавства.