Кодекс цивільного захисту України

2. Органом управління спеціалізованою службою цивільного захисту є:

1) відповідний орган, визначений Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією;

2) відповідний структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади.

3. Спеціалізовані служби цивільного захисту мають право на:

1) отримання від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання інформації, необхідної для проведення робіт з цивільного захисту;

2) безперешкодний доступ на об’єкти суб’єктів господарювання і їх територію для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) встановлення вимог щодо додержання заходів безпеки для всіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації.

4. Права і обов’язки працівників суб’єкта господарювання, що призначаються до складу спеціалізованих служб цивільного захисту, визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

5. Порядок утворення та функціонування спеціалізованих служб цивільного захисту визначається положенням про них, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Формування цивільного захисту поділяються на об’єктові і територіальні.

2. Формування цивільного захисту утворюються для проведення великих обсягів робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, воєнних (бойових) дій чи терористичних актів, а також для проведення відновлювальних робіт, які потребують залучення великої кількості населення і техніки:

1) об’єктові - у суб’єктах господарювання, які володіють спеціальною технікою і майном, а працівники підготовлені до дій в умовах надзвичайних ситуацій - суб’єктом господарювання;

2) територіальні (шляхом об’єднання об’єктових формувань цивільного захисту на відповідній території):

а) в Автономній Республіці Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим;

б) в області, містах Києві та Севастополі, районі - відповідною місцевою державною адміністрацією;

в) у міській, селищній та сільській територіальній громаді - виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. У разі відсутності на території територіальної громади відповідних сил та засобів здійснення заходів щодо забезпечення такого формування може здійснюватися декількома сусідніми територіальними громадами на підставі договору про співробітництво.

3. Формування цивільного захисту користуються правами, визначеними цим Кодексом для спеціалізованих служб цивільного захисту.

4. Права і обов’язки працівників суб’єкта господарювання, які призначаються до складу формувань цивільного захисту, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Призначення працівників до формувань цивільного захисту здійснюється відповідно до укладеного трудового договору суб’єктами господарювання згідно з рішенням про утворення таких формувань.

Умови виконання працівниками покладених на них обов’язків, а також порядок їх заохочення обумовлюються у колективних договорах, укладених у суб’єктах господарювання, і визначаються окремими наказами їх керівників.

Підготовка працівників, яких призначено до складу формувань цивільного захисту, здійснюється на територіальних курсах, у навчально-методичних центрах цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, а також безпосередньо у роботодавця відповідно до порядку навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

5. Порядок створення формувань цивільного захисту, їх завдання та функції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Організаційна структура кожного виду формувань цивільного захисту, порядок їх оснащення технікою і майном визначаються положеннями, що затверджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, керівниками суб’єктів господарювання, які ці формування утворили, згідно з примірним положенням про формування цивільного захисту.

Примірне положення про формування цивільного захисту затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

Сили та засоби суб’єктів господарювання приватної форми власності включаються до територіальних формувань цивільного захисту на підставі договорів між місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами міських, селищних та сільських рад з відповідними суб’єктами господарювання.

Загальна кількість та місця розташування територіальних формувань цивільного захисту визначаються і затверджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту";

1. Добровільні формування цивільного захисту утворюються під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій для проведення допоміжних робіт із запобігання або ліквідації наслідків таких ситуацій, наслідків збройного конфлікту чи терористичних актів, а також для проведення відновлювальних робіт за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, іншого органу державної влади, місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування.

2. Добровільні формування цивільного захисту мають право:

1) на отримання від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та аварійно-рятувальних служб, що працюють у зоні надзвичайної ситуації, інформації, необхідної для проведення заходів і робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2) на безперешкодний доступ на об’єкти суб’єктів господарювання і їх територію для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) вимагати додержання заходів безпеки від усіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації.

3. До добровільних формувань цивільного захисту включаються громадяни на добровільних засадах.

4. Громадяни, які виконують завдання із запобігання або ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у складі добровільного формування цивільного захисту, мають право на:

1) отримання інформації про надзвичайну ситуацію та про заходи необхідної безпеки;

2) забезпечення і використання під час виконання завдань із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації засобів індивідуального захисту;

3) відшкодування шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю під час виконання завдань із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

4) медичну допомогу та медико-психологічну реабілітацію у разі отримання фізичних та психологічних травм під час виконання завдань із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

5. Громадяни, які виконують завдання із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у складі добровільного формування цивільного захисту, зобов’язані:

1) виконувати завдання та обсяг робіт, визначені залежно від характеру надзвичайної ситуації;

2) дотримуватися заходів безпеки під час виконання завдань із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, правил поведінки в зоні надзвичайної ситуації;

3) вивчати способи захисту від надзвичайних ситуацій, надання домедичної допомоги, правила користування засобами захисту.

6. Положення про добровільні формування цивільного захисту затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, збройного конфлікту чи терористичних актів, проведення відновлювальних робіт, надання гуманітарної допомоги цивільному населенню відповідно до закону можуть залучатися Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи спеціального призначення, утворені відповідно до законів України.

2. Умови залучення Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, утворених відповідно до законів України, для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій визначаються відповідно до Конституції України, законів України "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про Збройні Сили України" та інших законів.

1. З метою виконання окремих функцій у сфері цивільного захисту можуть утворюватися громадські організації.

2. Громадські організації залучаються на добровільних або договірних засадах до робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та небезпечних подій за наявності в учасників ліквідації відповідного рівня підготовки.

1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.

2. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:

1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;

2) централізованого використання електронних комунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих електронних комунікаційних мереж і електронних комунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.

3. Встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання.

4. Постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг, телерадіоорганізації зобов’язані забезпечити підключення технічних засобів мовлення до автоматизованих систем централізованого оповіщення з установленням спеціального обладнання для автоматизованої передачі сигналів та повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням , яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.

2. Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через медіа оперативну та достовірну інформацію, зазначену в частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі.

4. Інформація має містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.

5. Органи управління цивільного захисту зобов’язані сприяти медіа у наданні населенню оперативних відомостей, зазначених у частині першій цієї статті. Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

1. До захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - це герметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом виключення або зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, що можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, застосування зброї масового ураження та звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - це негерметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, які можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, та іонізуючого опромінення у разі радіаційної аварії і радіоактивного забруднення місцевості та непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.

2. Для укриття населення також використовуються споруди подвійного призначення - будівлі, споруди чи їх окремі частини, призначені для використання за основним функціональним призначенням з метою забезпечення суспільних або господарських потреб, а також мають відповідні захисні властивості та спроектовані, побудовані або пристосовані таким чином, щоб забезпечити умови для тимчасового перебування людей у разі виникнення небезпеки їх життю та здоров’ю під час надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.

Первинне (мобільне) укриття - це технічний виріб, у тому числі блок-модульного типу, призначений для короткострокового (до 4 годин) захисту населення на місцевості шляхом зменшення непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій.

Первинне (мобільне) укриття монтується чи виготовляється з дотриманням вимог національних стандартів та/або технічних регламентів, що заявлені у документі про відповідність.

Потреба у будівництві (розміщенні) первинних (мобільних) укриттів визначається уповноваженими на це органами у разі необхідності в додатковому укритті населення у місцях можливого скупчення людей на місцевості (на зупинках транспорту, в парках, місцях відпочинку тощо) в особливий період.

Найпростіше укриття - це цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій створені умови для тимчасового перебування людей (не менше 48 годин) у разі виникнення небезпеки їх життю та здоров’ю з метою зменшення непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.

Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту, є об’єктами такого фонду, мають стратегічне значення для забезпечення захисту населення і належать до засобів колективного захисту.

В особливий період нарощування фонду захисних споруд цивільного захисту здійснюється шляхом будівництва захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення та виготовлення (монтування) первинних (мобільних) і облаштування найпростіших укриттів, а також (у разі потреби) відновлення пошкоджених (зруйнованих) об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту.

3. Укриттю підлягають:

1) у сховищах:

а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

б) працівники найбільшої працюючої зміни атомних електростанцій, інших ядерних установок, а також працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок) та перебувають у зоні можливих значних руйнувань навколо них;

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів;

г) пацієнти, працівники та відвідувачі закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації в безпечне місце і перебувають у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

ґ) працівники найбільшої працюючої зміни об’єктів критичної інфраструктури, віднесених до 1 та 2 категорії критичності, розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

2) у протирадіаційних укриттях - населення, зокрема працівники підприємств, установ, організацій, об’єктів критичної інфраструктури, пацієнти, працівники та відвідувачі закладів охорони здоров’я, учасники освітнього процесу, крім тих, хто підлягає укриттю у сховищах;

3) у спорудах подвійного призначення - населення, яке підлягає укриттю в захисних спорудах цивільного захисту, крім тих категорій населення, які підлягають укриттю у захисних спорудах, що мають перебувати в постійній готовності до використання за призначенням;

4) у первинних (мобільних) укриттях - населення, яке перебуває у місцях можливого скупчення людей на місцевості (на зупинках транспорту, в парках, місцях відпочинку тощо) в особливий період;

5) у найпростіших укриттях - населення виключно в умовах тимчасової недостатності інших об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту в особливий період.

4. Для вирішення питань щодо укриття категорій населення, визначених частиною третьою цієї статті, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та інші юридичні особи завчасно створюють фонд захисних споруд цивільного захисту.

Потреба у фонді захисних споруд цивільного захисту визначається із розрахунку необхідності укриття всіх категорій населення за місцем роботи та за місцем проживання, а також інших категорій населення за місцем тимчасового перебування, у визначених законодавством випадках.

5. Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об’єктів до складу та виключення таких об’єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

6. Розміщення, проектування та будівництво захисних споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення здійснюються згідно з будівельними нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

Захисні властивості захисних споруд цивільного захисту визначаються з урахуванням групи цивільного захисту, до якої віднесено відповідну територію або населений пункт, шляхом нормування параметрів прогнозованих небезпечних чинників у будівельних нормах, які погоджуються з:

1) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту;

2) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

3) Міністерством оборони України;

4) Генеральним штабом Збройних Сил України.

7. Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, визначення критеріїв неможливості подальшого утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, оформлення документів, що підтверджують таку неможливість, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

8. Фінансування заходів щодо проектування та будівництва об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту та пристосування інших об’єктів для укриття населення може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та інших не заборонених законодавством джерел. Утримання об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об’єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

9. У разі використання одного об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту кількома центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами вони беруть участь в утриманні такого об’єкта відповідно до укладених між ними договорів.

10. Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

11. З моменту виключення споруди із фонду захисних споруд цивільного захисту вона втрачає статус об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту, здійснюються відповідно до закону. При проведенні повторної технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення забороняється внесення змін до документів, що можуть призвести до втрати відповідною спорудою статусу та функцій об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту.

12. Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню). Приватизація (відчуження) споруд подвійного призначення державної та комунальної власності здійснюється за умови збереження їх функціонального призначення для укриття населення. Власник (балансоутримувач) споруди подвійного призначення зобов’язаний забезпечити збереження функціонального призначення такої споруди для укриття населення. У разі зміни власника новим власником має бути збережено функціональне призначення такої споруди для укриття населення.

13. Захисні споруди цивільного захисту в мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій;

4) призначених для укриття працівників об’єктів критичної інфраструктури, віднесених до 1 та 2 категорії критичності.

14. Особливості оренди захисних споруд цивільного захисту визначаються типовим договором оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розірвання договору оренди захисної споруди цивільного захисту (її частини), яка перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється шляхом письмового повідомлення орендаря про таке розірвання не пізніш як за 24 години до розірвання договору.

У такому разі орендар зобов’язаний звільнити захисну споруду цивільного захисту (її частину) протягом 24 годин з моменту повідомлення про розірвання договору.

Істотною умовою договору оренди захисної споруди цивільного захисту (її частини), яка перебуває у державній або комунальній власності, є умова щодо розірвання такого договору в односторонньому порядку у разі:

1) порушення порядку використання у мирний час захисної споруди цивільного захисту (її частини) для задоволення господарських, культурних і побутових потреб;

2) невиконання орендарем вимог частини шістнадцятої цієї статті.

15. Контроль за станом готовності об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень.

Комплексні обстеження є плановими і проводяться один раз на рік згідно із затвердженим планом на відповідний календарний рік.

План комплексних обстежень затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та погоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування (що залучаються до проведення обстежень) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому.

Строк здійснення комплексного обстеження не може перевищувати п’яти робочих днів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальні органи (у разі їх утворення) письмово (особисто чи рекомендованим листом) та/або за допомогою електронного чи факсимільного зв’язку повідомляють власникам, користувачам, юридичним особам, на балансі яких перебувають об’єкти фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - балансоутримувачі), не пізніш як за п’ять днів до дня здійснення комплексного обстеження.

Для здійснення контролю за станом усунення недоліків, виявлених під час комплексних обстежень, через два місяці з дня їх завершення проводяться контрольні обстеження.

Строк здійснення контрольних обстежень не може перевищувати трьох робочих днів.

У разі приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного та/або воєнного стану на підставі рішення Кабінету Міністрів України та/або рішень відповідних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій здійснюються позапланові обстеження стану готовності об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням.

Строк здійснення позапланового обстеження не може перевищувати трьох робочих днів.

За результатами здійснення комплексних, контрольних та позапланових обстежень об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту уповноважені особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальних органів (у разі їх утворення) складають та в останній день заходу вручають (надсилають) балансоутримувачам акт обстеження, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

Акт обстеження об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту - це обов’язкове до виконання балансоутримувачем письмове рішення, яке містить перелік порушень (якщо вони виявлені) та строк для їх усунення (який не повинен перевищувати двох місяців з дати їх виявлення).

Балансоутримувачі зобов’язані забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальних органів (у разі їх утворення) для здійснення відповідних обстежень.

З метою перевірки працездатності окремих систем життєзабезпечення об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, їх загальної готовності до використання за призначенням балансоутримувачами щокварталу проводяться періодичні огляди із складанням акта довільної форми, що реєструється у спеціальному журналі. Періодичні огляди також проводяться після надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, що можуть негативно вплинути на технічний стан об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту.

До проведення періодичних оглядів можуть залучатися уповноважені особи територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (у разі їх утворення).

Центральні органи виконавчої влади, зокрема Національна поліція України, інші органи державної влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, у діяльності щодо здійснення контролю за фондом захисних споруд цивільного захисту, його створенням, станом утримання, експлуатації та готовністю його об’єктів до використання за призначенням, зокрема забезпечувати участь своїх представників у відповідних обстеженнях, невідкладно надавати відповідну інформацію.

16. У разі приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану та в особливий період захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття незалежно від форми власності повинні приводитись у готовність до використання за призначенням у строк, що не перевищує 24 годин з моменту введення відповідного правового режиму, крім захисних споруд цивільного захисту, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням.

У такому разі використання захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, а також їх оренда з метою задоволення зазначених потреб припиняються впродовж 24 годин з моменту введення відповідного правового режиму.

Приведення захисної споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, найпростішого укриття у готовність до прийому населення може передбачати необхідність звільнення такого об’єкта (його частини) від майна третіх осіб. Необхідність звільнення споруди подвійного призначення, найпростішого укриття (їх частини) від майна третіх осіб, а також межі площ, які звільняються, та порядок такого звільнення визначаються договором оренди цих споруд, оформленим відповідно до вимог законодавства.

У разі відмови орендаря захисної споруди цивільного захисту, найпростішого укриття звільнити об’єкт фонду захисних споруд цивільного захисту у зазначений строк чи неможливості встановити місцезнаходження орендаря доступ до такої споруди для приведення її у готовність до прийому населення здійснюється без отримання згоди її користувача (несанкціонований доступ) відповідно до положень статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

До об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що приведені у готовність до використання за призначенням, повинен бути забезпечений цілодобовий та безперешкодний доступ відповідних груп населення.

17. У період дії воєнного стану військовими адміністраціями відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлюється порядок використання за призначенням об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що визначає особливості використання об’єктів усіх форм власності для укриття населення.

Зазначений порядок повинен передбачати вимоги щодо приведення будівель, споруд чи їх окремих частин у готовність до використання за призначенням відповідно до встановлених законодавством вимог щодо утримання та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, а також забезпечення цілодобового безперешкодного доступу до них населення за відповідними сигналами цивільного захисту.

З урахуванням вимог цього порядку центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та інші юридичні особи встановлюють порядок використання населенням (працівниками) об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що належать до сфери їх управління або перебувають у їх власності.

18. Відповідальність за порушення вимог щодо утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту в мирний час та в особливий період несуть власники, користувачі об’єктів та юридичні особи, на балансі яких вони перебувають, відповідно до закону.

1. Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.

2. Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:

1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.

3. Рішення про проведення евакуації приймають:

1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

4. У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити або потрапило до зони радіоактивного забруднення, приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями на підставі інформації суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі та прогнозоване дозове навантаження на населення.

5. У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.

6. Обов’язкова евакуація населення завчасно планується та проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;

3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій, які визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України на особливий період, у безпечні райони);

5) надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

7. Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд;

3) можливого ураження в разі виникнення надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

8. Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині третій цієї статті.

9. Масове переміщення населення виникає під час проведення обов’язкової чи загальної евакуації із зон можливого ураження до безпечних районів (у тому числі за межі країни) у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, збройних конфліктів (у тому числі в особливий період), характеризується переміщенням великої кількості людей та/або охоплює значні території, що потрапляють до зони можливого ураження.

10. Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

11. За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Кількість, види та типи транспортних засобів, що планується залучити під час евакуації населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій, визначаються органом, який прийняв рішення про залучення транспортних засобів.

12. Ефективне реагування на масове переміщення населення потребує міжвідомчої координації, співпраці та об’єднання ресурсів і забезпечується шляхом:

1) відпрацювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування завчасних алгоритмів координації заходів підтримки масового переміщення населення, які повинні включати оповіщення та інформування, визначення місць збору людей та транспорту для їх вивезення, регулювання дорожнього руху, логістику забезпечення паливно-мастильними матеріалами та предметами першої необхідності, розгортання місць для тимчасового перебування переміщених осіб тощо);

2) налагодження системи своєчасного та достовірного інформування населення про загрози та безпечні шляхи переміщення, місця збору людей для їх вивезення тощо;

3) оперативного залучення залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для вивезення людей (у тому числі спеціалізованих транспортних засобів та спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги, обладнаних для перевезення пацієнтів, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення), забезпечення їх безкоштовного перевезення;

4) здійснення комунікації із вразливими категоріями населення (особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення) щодо їх переміщення до безпечних районів та врахування їх інтересів;

5) організації безпечного переміщення населення власними транспортними засобами, зокрема визначення безпечних маршрутів та регулювання дорожнього руху, розгортання мережі мобільних пунктів для забезпечення питною водою, харчуванням, предметами першої необхідності і надання медичної допомоги;

6) створення мобільних груп, оснащених спеціалізованими броньованими транспортними засобами, для пошуку та вивезення вразливих категорій населення (осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей та інших) із осередків ураження та районів ведення активних бойових дій;

7) залучення до вирішення питань масового переміщення неурядових, у тому числі міжнародних організацій, а також неприбуткових організацій, що залучають до своєї діяльності волонтерів для надання волонтерської допомоги відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність";

8) розроблення та запровадження тимчасових окремих спрощених процедур щодо перетину державного кордону населенням разом із особистими речами та домашніми тваринами;

9) налагодження механізму міжнародної співпраці щодо надання всебічної допомоги різним категоріям населення, яке виїхало за кордон;

10) облаштування місць для тимчасового перебування переміщених осіб, в яких можливе їх проживання та харчування, у тому числі у спеціалізованих установах для прийому осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей-сиріт тощо;

11) організації надання соціальної, правової та іншої допомоги населенню у місцях їх тимчасового розміщення у безпечних районах;

12) налагодження механізму швидкого залучення переміщених осіб до діяльності громад у безпечних районах з урахуванням їх професійного та особистого досвіду;

13) відпрацювання механізмів та заходів щодо повернення населення до місць постійного проживання.

13. Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України.

14. Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.

15. Для міжвідомчої координації проведення евакуаційних заходів та ефективного реагування на масове переміщення населення можуть утворюватися координаційні штаби:

1) на державному рівні - Кабінетом Міністрів України;

2) на регіональному рівні - обласними, Київською та Севастопольською міськими державними (військовими) адміністраціями;

3) на місцевому рівні - районними державними (військовими) адміністраціями.

Положення про координаційні штаби з проведення евакуаційних заходів та ефективного реагування на масове переміщення затверджуються органами, що їх утворили, на підставі типового положення про такі штаби, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

16. Евакуація громадян України та членів їхніх сімей з території інших держав, на якій виникли надзвичайні ситуації або існує загроза їх виникнення, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Координація заходів, пов’язаних з плануванням і проведенням евакуації, передбаченої цією частиною, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

17. Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

Перелік, обсяг матеріальних і культурних цінностей та черговість проведення їх евакуації визначаються органами державної влади, суб’єктами господарювання, у віданні або власності яких перебувають зазначені цінності, та враховуються під час планування заходів з евакуації.

18. Порядок проведення евакуації визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік адміністративно-територіальних одиниць, з яких проводиться евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей в особливий період з районів можливих бойових дій, визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік матеріальних і культурних цінностей, що перебувають у державній власності та підлягають обов’язковій евакуації з районів можливих бойових дій, визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей в особливий період здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану";