Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах

Дата підписання: 13.12.1993

Дата ратифікації: 10.11.1994

Дата набуття чинності: 24.02.1995

Україна і Республіка Молдова, які в подальшому іменуються "Договірні Сторони", керуючись прагненням розвивати дружні стосунки між обома державами, а також поглиблювати і вдосконалювати взаємне співробітництво в галузі правових відносин домовились про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, які і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Під поняттям "цивільні справи" в цьому Договорі слід розуміти також сімейні і трудові справи.

4. Положення цього Договору щодо громадян Договірних Сторін поширюється також на юридичних осіб, які утворені відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої вони знаходяться.

1. Суди, органи прокуратури і нотаріату Договірних Сторін, що далі іменуються "установи юстиції" надають взаємно правову допомогу у цивільних та кримінальних справах.

2. Інші органи Договірних Сторін, компетентні в цивільних та кримінальних справах, звертаються за наданням правової допомоги за посередництвом власних установ юстиції.

1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстиції, зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.

2. В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку України - Міністерство юстиції та Генеральна Прокуратура, а з боку Республіки Молдова - Міністерство юстиції та Прокуратура Республіки Молдова.

3. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції Договірних Сторін зносяться між собою безпосередньо.

Договірні Сторони надають взаємно правову допомогу шляхом виконання окремих процесуальних дій, зокрема, складання та пересилки документів, проведення обшуків, вилучення та накладення арешту на майно, пересилки та видачі предметів і документів, порушення або перейняття кримінального переслідування, видачі осіб, які здійснили злочини, допиту обвинувачених, підсудних, свідків, експертів, опитування сторін та інших осіб, проведення експертиз, судового огляду, виконання доручень про вручення документів, а також складання і направлення актів і документів.

1. У справах, що охоплюються цим Договором, клопотання складаються державною мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються переклади на державну мову запитуваної Сторони або англійську чи російську.

2. Якщо стосовно положень цього Договору вимагається додавати до документів, які пересилаються, їх переклад на мову іншої Договірної Сторони, ті переклади мають бути здійснені офіційним перекладачем, або нотаріусом, або посадовою особою запитуваної установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою Договірної Сторони.

1. Клопотання про надання правової допомоги складається у письмовій формі і повинно містити:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) назву справи, з якої запитується правова допомога;

4) імена і прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, зайняття, а в кримінальних справах, в міру можливості, також місце і дату народження, імена їх батьків, а щодо юридичних осіб - їх назву і місцезнаходження;

5) імена, прізвища і адреси представників осіб, які вказані в пункті 4;

6) зміст клопотання і необхідну для його виконання інформацію, зокрема, імена, прізвища і адреси свідків, якщо вони відомі;

7) в кримінальних справах - додатково опис фактичних обставин і юридичну кваліфікацію скоєного злочину.

2. Клопотання про надання правової допомоги повинно бути засвідчене підписом компетентної посадової особи і скріплене гербовою печаткою запитуючої Договірної Сторони.

3. Договірні Сторони можуть застосовувати двомовні бланки для клопотань про надання правової допомоги.

1. При виконанні клопотань про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї держави. Однак, на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить доручення, якщо вони не суперечить законодавству її держави.

2. Якщо запитувана установа, не компетентна виконати клопотання, він пересилає клопотання компетентній установі, повідомивши про це запитуючу установу.

3. Якщо докладна адреса особи, відносно якої складене клопотання, невідома, запитувана установа вживатиме відповідних заходів щодо її встановлення.

4. На клопотання запитуючої установи запитувана установа повідомляє у відповідний час безпосередньо запитуючу установу і сторони про місце і час виконання клопотання.

5. Після виконання клопотання запитувана установа пересилає документ запитуючій установі. У випадку, коли клопотання не може бути виконане, запитувана установа повертає клопотання запитуючій установі, повідомляючи про причину невиконання клопотання.

1. Якщо в справі, яка знаходиться в провадженні установ юстиції однієї Договірної Сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої Договірної Сторони необхідно звернутися до компетентної установи юстиції цієї Договірної Сторони з клопотанням про вручення виклику.

2. Виклик не може вміщувати заходів примусу на випадок неявки.

3. Свідок або експерт, які з'явилися на виклик до органу запитуючої Договірної Сторони, не може бути на території цієї Сторони, не зважаючи на громадянство, притягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності, взятий під варту; не може відбувати покарання у зв'язку з рішенням суду щодо злочину, який є предметом слідства, у зв'язку з яким його було викликано, або з приводу іншого злочину, скоєного до перетинання державного кордону запитуючої Договірної Сторони, або у зв'язку із дачею показань або висновків.

4. Свідок або експерт втрачає право на охорону, якщо не покине територію запитуючої Договірної Сторони протягом семи днів від дня повідомлення його запитуючою установою про те, що його присутність не є обов'язковою. В цей строк не зараховується час, на протязі якого свідок або експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від нього обставин.

5. Свідок або експерт має право на компенсацію витрат на переїзд, проживання і неотриману заробітну плату, а експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи. У виклику зазначається інформація про види та розміри коштів, на які мають право свідок або експерт. За клопотанням свідка або експерта запитуюча Договірна Сторона сплачує аванс на покриття витрат.

6. Положення пунктів 1 - 5 стосуються також потерпілого, який викликається для дачі показань.

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної Сторони або якщо додано завірені переклади на мову запитуваної Сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою.

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено документ. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може також міститися в одному з цих примірників.

1. Кожна з Договірних Сторін несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа повідомляє запитуючу установу про розмір витрат. Якщо запитуюча установа стягне належні кошти від особи, яка повинна їх відшкодувати, ці кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, яка їх стягла.

Центральні органи установ юстиції Договірних Сторін надають одна одній на прохання інформацію про свої акти з питань цивільного, кримінального права, підзаконних актах, а також про практику установ юстиції.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають за клопотанням допомогу при встановленні адреси осіб, які перебувають на їх території.

2. Якщо в суді однієї з Договірних Сторін буде порушена справа про отримання аліментів від особи, яка перебуває на території іншої Договірної Сторони, установа юстиції тієї Договірної Сторони надає за заявою допомогу по встановленню місця праці і розміру заробітної плати особи, зобов'язаної до сплати аліментів.

Якщо при виконанні цього Договору пересилаються предмети або валютні цінності з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони або дипломатичному представництву чи консульській установі іншої Договірної Сторони, це відбувається з дотриманням відповідних правових положень тієї Договірної Сторони, орган якої виконує пересилку.

1. Документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

2. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

1. Відповідні органи Договірних Сторін пересилають за проханням одна одній виписки з записів актів громадського стану, які стосуються громадян іншої Договірної Сторони. Безкоштовна пересилка цих виписок відбувається негайно після виконання запису акту громадянського стану.

2. Положення пункту 1 застосовуються також у випадках внесення змін в записи актів громадянського стану щодо громадян іншої Договірної Сторони. В такому разі виписки з записів актів громадянського стану пересилаються з внесеними змінами.

3. Відділи запису актів громадянського стану однієї Договірної Сторони пересилають за клопотанням установ юстиції іншої Договірної Сторони виписки з записів актів громадянського стану.

4. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному відділу запису актів громадянського стану іншої Договірної Сторони. Особа, що звертається з клопотанням, отримує ці документи за посередництвом дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи, при стягненні належної сплати.

Договірні Сторони пересилають за клопотанням одна одній копії правомірних рішень, що стосуються громадянського стану громадян іншої Договірної Сторони.

Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про видачу і висилку документів про освіту, трудовий стаж і інших документів, що стосуються особистих та майнових прав і інтересів цих громадян, можна пересилати безпосередньо до відповідних органів іншої Договірної Сторони.

Документи пересилаються громадянину через дипломатичні представництва або консульські установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи. Дипломатичні представництва або консульські установи, передаючи документи громадянину, стягують плату за їх видачу.

Правова допомога не надається, якщо її надання може спричинити шкоду суверенітету чи безпеці, або суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

Якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона заснована.

1. Якщо цей Договір не передбачає інше, при обмеженні в дієздатності або в визнанні особи недієздатною компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дієздатності або визнана недієздатною. Цей суд застосовує законодавство своєї держави.

2. Якщо суд однієї Договірної Сторони встановить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнанні недієздатним громадянина іншої Договірної Сторони, місцепроживання якого знаходиться на території першої Договірної Сторони, він повідомляє про це відповідний суд другої Договірної Сторони.

3. Якщо суд другої Договірної Сторони, повідомлений відповідно з пунктом 2 заявить, що надає право виконати подальші дії суду за місцем проживання цієї особи, або не висловиться протягом трьох місяців, суд за місцем проживання цієї особи може провести справу про обмеження в дієздатності або визнанні її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо причина обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною передбачається також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною пересилається відповідному суду іншої Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках, суд, зазначений в пункті 2, може винести тимчасове розпорядження, необхідне для охорони цієї особи або її майна. Копії цих розпоряджень пересилаються відповідному суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

5. Положення пунктів 1 - 4 застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності або відновленні громадянина в дієздатності.

1. Визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлою і встановлення факту смерті належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої та особа була в той час, коли за останніми відомостями була живою.

2. Суд однієї Договірної Сторони може оголосити громадянина іншої Договірної Сторони померлим або встановити факт його смерті:

1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають з спадкових або майнових відносин між подружжям, відносно нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення;

2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення.

3. У справах про визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлою і встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою.

4. Рішення, винесене згідно з пунктом 2, має правові наслідки виключно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.

1. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

2. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної із осіб, що вступають до шлюбу, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є.

1. Особисті і майнові стосунки подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в час подання клопотання.

2. Якщо під час подання клопотання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, то в справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками між ними, діє законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то діє законодавство тієї Договірної Сторони, суд якої порушив справу.

3. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянами якої було подружжя в час подання заяви.

4. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 2, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то компетентними є суди обох Договірних Сторін.

5. Майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

1. Розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

2. Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.

3. У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

4. У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 2, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, на території якого подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, компетентними є органи обох Договірних Сторін.

5. Суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є також компетентним в винесенні рішення про батьківські права і аліменти на користь малолітніх дітей.

1. В справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке застосовувалось при укладенні шлюбу.

2. Компетентність органу визначається відповідно до статті 26.

1. В правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов'язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

2. Встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене.

3. В справах, зазначених в пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

1. В справах про інші аліментні обов'язки з галузі сімейного права застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

2. В справах, про які йде мова в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

1. При усиновленні застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний.

2. Виносити рішення про усиновлення компетентні установи Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний.

1. У справах про опіку та піклування, оскільки Договором не передбачається інше, компетентним є орган опіки та піклування і застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки або піклування.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою над якою встановлена опіка чи піклування, визначаються за законодавством Договірної Сторони, орган якої встановив опіку чи піклування.

3. Обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути опікуном або піклувальником.

4. Якщо заходи опіки або піклування необхідні для охорони інтересів особи однієї Договірної Сторони, місцепроживання чи перебування або майно якої знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повідомить компетентний орган, зазначений в пункті 1.

5. У невідкладних випадках орган іншої Договірної Сторони прийме необхідні заходи згідно з своїм законодавством і негайно повідомить про це компетентний згідно з пунктом 1 орган. Вжиті заходи залишаються в силі доти, поки цей орган не винесе іншого рішення.

6. Компетентний згідно з пунктом 1 орган може передати опіку та піклування органу іншої Договірної Сторони, якщо місцепроживання або перебування, або майно особи, яка є під опікою чи піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в тому випадку, коли запитуваний орган погодиться прийняти опіку або піклування і повідомить про це запитуючий орган.

7. Орган, який згідно з пунктом 6 прийняв опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Він не має права, однак, виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, але може дати дозвіл на вступ до шлюбу, необхідний за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

Правові відносини, що стосуються нерухомого майна, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Компетентними є установи цієї ж Договірної Сторони.

1. Зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

2. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.

3. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

1. Форма правової дії визначається законодавством тієї Договірної Сторони, яке визначає саму дію. Але достатнім є дотримання форми, передбаченої законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої дія провадиться.

2. Форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

1. Відповідальність за заподіяну шкоду, яка не виникає з договірних відносин (недозволені дії) визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання. Однак, коли позивач і відповідач є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. У справах, зазначених у пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання, або на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на тій території знаходиться майно відповідача.

1. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати на території іншої Договірної Сторони право на майно і інші права, одержуючи спадщину за законом або розпорядженням у випадку смерті на тих самих умовах і в такому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть робити розпорядження на випадок смерті стосовно майна, яке знаходиться на території іншої Договірної Сторони.

1. Правові відносини в галузі успадкування рухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті.

2. Правові стосунки в галузі успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

3. Визначення типу майна, що входить до складу спадщини, тобто, чи є воно рухомим чи нерухомим, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Якщо згідно з законодавством Договірної Сторони, зазначеним у статті 37, відсутні спадкоємці, то рухоме майно переходить у власність тієї Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті, а нерухоме майно переходить у власність тієї Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

1. Здатність до складення або відміни заповіту, а також правові наслідки недоліків волевиявлення визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент складення або відміни заповіту.

2. Спосіб складення або відміни заповіту визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент складення або відміни заповіту. Але достатнім є дотримання законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої заповіт був складений або відмінений.

Заповіт відкриває і оголошує компетентний орган тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться заповіт. Засвідчена копія заповіту, а також копія протоколу відкриття і оголошення заповіту пересилаються відповідному органу, до компетенції якого належить ведення спадкової справи.

1. Спадкові справи щодо рухомого майна належать до компетенції відповідних органів тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті.

2. Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до компетенції відповідного органу тієї Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.

3. У випадку, коли все рухоме майно, яке залишилось після смерті громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то за заявою спадкоємця справу проводить орган іншою Договірної Сторони, якщо з цим погодяться всі відомі спадкоємці.

1. Сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядкувати їх обраному за згодою між собою законодавству.

2. Якщо вибір законодавства не здійснено, укладення, зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї Договірної Сторони, на підставі трудових відносин, які пов'язують його з головним підприємством на території іншої Договірної Сторони, укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони.

3. Справи, про які йдеться в пункті 2, належать до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Компетентними також є суди тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач, а також на території якої має місце проживання позивач, якщо на тій території знаходиться предмет суперечки або майно відповідача.

4. Компетенцію, визначену в пункті 3, сторони трудових стосунків можуть змінити за угодою.

1. Громадяни однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони звільняються від сплат, авансів і інших видатків по справі, а також користуються безкоштовним процесуальним захистом на тих самих умовах, і в тому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Звільнення, зазначенні в пункті 1, стосуються всіх процесуальних дій, включаючи виконання рішення.

3. Звільнення від витрат, яке надається по певній справі судом однієї Договірної Сторони, поширюється також на витрати, пов'язані з виконанням процесуальних дій по тій самій справі на території іншої Договірної Сторони.

1. Для отримання звільнення від витрат або призначення безкоштовного процесуального захисту потрібно надати довідку про особистий, сімейний та майновий стан заявника. Таку довідку видає компетентний орган тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або перебування заявник.

2. Якщо заявник не проживає, або не перебуває на території будь-якої з Договірних Сторін, довідку може видати дипломатичне представництво або консульська установа тієї Договірної Сторони, громадянином якої є заявник. 3. Суд, який видає постанову про звільнення від витрат, може зажадати додаткових пояснень або доповнення даних.

4. У випадку, коли законодавство однієї з Договірних Сторін не вимагає представлення довідки, про яку іде мова в пункті 1, заявник повинен представити заяву про свій сімейний та майновий стан.

1. Громадянин однієї Договірної Сторони, який має намір просити суд іншої Договірної Сторони про звільнення від витрат або безкоштовний процесуальний захист, може звернутися з письмовою заявою або усно, що має бути оформлено протоколом, у відповідний суд за місцем свого проживання або перебування. Цей суд пересилає відповідному суду іншої Договірної Сторони клопотання разом з довідкою, зазначеною в статті 44.

2. Клопотання, зазначене в пункті 1, можна подати одночасно з позовом або заявою про порушення справи.

1. Суд однієї Договірної Сторони, звертаючись до процесуальної сторони або учасника справи, який проживає або перебуває на території іншої Договірної Сторони, про сплату судових витрат або доповнення позову чи заяви, визначає одночасно термін, не менший, ніж один місяць. Відлік терміну починається від дати вручення листа з цього питання.

2. Якщо суд однієї Договірної Сторони визначить процесуальній стороні або учаснику справи, який проживає на території іншої Договірної Сторони, термін для виконання процесуальних дій, про дотримання терміну свідчить дата на штемпелі поштового відділення тієї Договірної Сторони, з території якої було вислано листа з розпорядженням про виконання дій.

3. У випадку, коли в окреслений термін на територію іншої Договірної Сторони переказуються сплати і аванси, яких зажадав суд, про дотримання визначеного терміну свідчить дата внесення їх до банку тієї Договірної Сторони, на території якої проживає процесуальна сторона або учасник справи.

4. До наслідків порушення терміну орган, який розглядає справу, застосовує законодавство своєї держави.

1. Винесені судами однієї Договірної Сторони рішення з цивільних немайнових справ, що набрали законної сили, а в справах, що стосуються батьківських прав, рішення, що не набрали законної сили, але підлягають негайному виконанню, визнаються на території іншої Договірної Сторони без проведення дій про визнання, якщо суди іншої Договірної Сторони не винесли раніше правомірного рішення в тій самій справі, або якщо не були виключно компетентні, на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі чинного законодавства цієї Договірної Сторони.

2. Правомірні рішення з немайнових справ, що регулюються сімейним законодавством, винесені несудовими органами однієї Договірної Сторони, визнаються на території іншої Договірної Сторони згідно із статтями 49 - 51.

1. За умов, передбачених цим Договором, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме:

1) рішення судів з цивільних справ;

2) рішення судів з кримінальних справ в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

2. Положення пункту 1 застосовуються також до мирових угод з цивільних справ майнового характеру затверджених судом.

Рішення, зазначені в статті 48, підлягають визнанню і виконанню на території іншої Договірної Сторони, якщо:

1) згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов'язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню,

2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а в випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане,

3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином,

4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане,

5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане,

6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим Договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

1. Клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, або також за посередництвом суду, який розглядав справу в першій інстанції.

2. До клопотання потрібно додати:

1) рішення або його завірену копію разом з підтвердженням, що рішення набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов'язань, якщо рішення не набрало законної сили, разом з підтвердженням, що воно підлягає виконанню, якщо це не витікає з самого рішення,

2) документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене; а в випадку обмеженої процесуальної здатності сторони - документ, який підтверджує, що та сторона була представлена належним чином,

3) завірений переклад клопотання, а також документів, зазначених в підпунктах 1 - 2, на мову тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

1. Визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

2. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 49 і 50.

3. Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення. До клопотання про визнання і виконання рішення належить додати його копію і копії додатків для вручення учасникам справи.

4. Якщо на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення, виконання рішення відкладено внаслідок поновлення справи або внаслідок розгляду справи щодо скасування або зміни рішення, що набрало законної сили, на території іншої Договірної Сторони відкладається справа про визнання і виконання рішення або справа про виконання рішення.

5. Розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень.

1. Якщо особа, яка на підставі статті 43 була звільнена від витрат, пов'язаних з веденням справи, буде згідно з рішенням, що набрало законної сили, винесеним на території однієї Договірної Сторони, зобов'язана до сплати тих витрат учасникові справи, відповідний суд іншої Договірної Сторони, на території якої має бути виконано рішення, приймає безкоштовно за заявою постанову про виконання цього рішення.

2. Витратами ведення справи є також витрати посвідчення чинності рішення і необхідності його виконання, а також витрати, пов'язані з перекладом необхідних документів.

3. Суд, який розглядає питання про виконання рішення про витрати, обмежується перевіркою, чи набрало те рішення законної сили і підлягає виконанню.

4. До заяви про виконання рішення додається рішення або завірена копія частини рішення, що визначає розмір витрат, разом з підтвердженням того, що це рішення набрало законної сили і повинно бути виконано, а також завірений переклад цих документів.

5. Орган тієї Договірної Сторони, на території якої витрати, пов'язані з веденням справи, були сплачені авансом державою, звертається до відповідного суду іншої Договірної Сторони про стягнення цих витрат. Цей суд здійснює виконання рішення згідно зі своїм законодавством без стягнення сплат і переказує суми, отримані при виконанні рішення, дипломатичному представництву або консульській установі іншої Договірної Сторони.

Відповідно застосовуються положення пунктів 3, 4.

1. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується за клопотанням іншої Договірної Сторони провадити кримінальне переслідування своїх громадян, які мають місце постійного проживання на її території, підозрюваних у скоєнні злочину на території запитуючої Договірної Сторони.

2. Договірні Сторони можуть подавати клопотання про перейняття кримінального переслідування також у зв'язку з такими порушеннями права, які згідно з законодавством запитуючої Договірної Сторони є злочином, а згідно з законодавством запитуваної Договірної Сторони - тільки проступком.

3. У випадках, зазначених в пунктах 1 і 2, відповідні установи юстиції запитуваної Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держави.

4. Якщо дія, щодо якої стосується перейняття кримінального переслідування, тягне за собою домагання про відшкодування шкоди і були подані відповідні клопотання про відшкодування, вони включаються до перейнятого переслідування.

У справах щодо воєнних злочинів і злочинів проти людства пункт 1 статті 53 застосовується також тоді, коли вони скоєнні за межами запитуючої Договірної Сторони.

1. Клопотання про перейняття кримінального переслідування складається у письмовій формі і повинно включати:

1) назву запитуючої установи юстиції;

2) ім'я і прізвище підозрюваної особи, її громадянство, а також інші дані про особу;

3) опис і правову кваліфікацію дії, в зв'язку з якою було подане клопотання про перейняття кримінального переслідування.

2. Крім того, до клопотання додається:

1) зміст кримінальних положень, а в разі необхідності - і інших положень запитуючої Сторони, важливих для кримінального переслідування;

2) матеріали справи або їх завірені копії, а також інші докази;

3) по можливості опис зовнішності підозрюваного, його фотокартку та відбитки пальців;

4) клопотання про відшкодування шкоди, а також по можливості інформацію про розмір шкоди;

5) заяви потерпілих про переслідування, якщо законодавство запитуваної Сторони вимагає цього.

Запитувана Договірна Сторона повідомляє за клопотанням запитуючу Договірну Сторону про остаточне рішення, яким закінчується розслідування у справі. За клопотанням запитуючої Договірної Сторони їй пересилається копія цього рішення.

Після перейняття кримінального переслідування установи юстиції запитуючої Сторони не можуть провадити слідство проти тієї самої особи за те саме діяння, хіба що у клопотанні про перейняття кримінального переслідування запитуюча Сторона застерегла, що може знову розпочати слідство в разі повідомлення запитуваною Стороною про відмову розпочати слідство після дачі згоди на перейняття переслідування, або про закриття слідства.

1. Договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній взаємно за клопотанням, відповідно до положень цього Договору, осіб, які знаходяться на їх території, з метою проведення щодо них кримінального переслідування або виконання покарання.

2. Видача з метою проведення кримінального переслідування відбувається тільки з приводу таких злочинів, за які згідно з законодавством обох Договірних Сторін загрожує покарання, верхня межа якого перевищує один рік позбавлення волі або суворіше покарання.

3. Видача з метою виконання покарання відбувається тільки у випадку вчинення діянь, які є злочинами згідно з законодавством обох Договірних Сторін, і якщо особа, щодо якої подано клопотання про видачу, була засуджена до позбавлення волі на строк не менше, як на шість місяців, або до суворішого покарання.

1. Видача не відбувається, якщо:

1) особа, щодо якої подано клопотання про видачу, є громадянином запитуваної Договірної Сторони або яка користується у цій державі правом притулку;

2) злочин був скоєний на території запитуваної Договірної Сторони;

3) згідно з законодавством запитуваної Договірної Сторони кримінальне розслідування не може бути розпочате, або вирок не може бути виконаний внаслідок закінчення строку давності або інших законних підстав;

4) на території запитуваної Договірної Сторони проти особи, щодо якої подане клопотання про видачу, за те саме діяння проводиться кримінальне розслідування, або винесений вирок, що набрав законної сили, або провадження по справі було закрито на законній підставі;

5) кримінальне розслідування розпочинається тільки за приватною заявою потерпілого;

6) злочин має політичний характер;

7) злочин полягає виключно у порушенні військових обов'язків;

8) вона приведе до порушення публічного порядку або загальних принципів законодавства.

При відмові у видачі запитувана Договірна Сторона повідомляє запитуючу Договірну Сторону про підстави відмови.

Якщо за дію передбачається покарання у вигляді смертної кари згідно з законодавством запитуючої Договірної Сторони, але не передбачається таке покарання законодавством запитуваної Договірної Сторони, на території запитуючої Договірної Сторони не можна визначити або виконати покарання у вигляді смертної кари.

1. Клопотання про видачу повинно бути складене у письмовій формі і містити:

1) найменування запитуючої установи;

2) прізвище та ім'я особи, у відношенні якої направлене клопотання про видачу, відомості про її громадянство, місцепроживання або місцеперебування та інші відомості про цю особу, а також, при можливості, опис її зовнішності, фотокартку та відбитки пальців;

3) опис вчиненого злочину та юридичну кваліфікацію діяння;

4) дані про розмір заподіяної матеріальної шкоди.

2. До клопотання про видачу для притягнення до кримінальної відповідальності додається завірена копія постанови про взяття під варту з описом діяння, яке має ознаки злочину, а також текст норми права, яка містить ознаки злочину, скоєного особою, відносно якої направлене клопотання про видачу.

3. До клопотання про видачу для приведення вироку до виконання додається завірена копія вироку, який набув законної сили, а також текст кримінального закону, на підставі якого особа засуджена. Якщо засуджений почав відбувати покарання, необхідно повідомити, яку частину покарання він відбув.