Про схвалення Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року

перегляду правового статусу довгострокової візи та її застосування з урахуванням стандартів та практики Європейського Союзу;

регулярного перегляду та у разі потреби розширення або скорочення переліку необхідних документів для оформлення візи;

визначення критеріїв для видачі багаторазових віз строком дії більше одного року з метою сприяння транскордонному руху для сумлінних заявників;

розгляду питання щодо можливості скасування запрошень для оформлення візи для в’їзду в Україну громадянам з держав з низьким міграційним ризиком;

сприяння організованому туризму шляхом вироблення консультативного механізму співпраці з урядовими і неурядовими установами та організаціями у зазначеній сфері;

вивчення можливості оптимізації присутності консульських установ в окремих державах з метою перерозподілу фінансових та кадрових ресурсів на користь установ з більшим робочим навантаженням.

Ціль 7. Здійснювати прикордонний контроль осіб, адаптований до змінних міграційних потоків та можливостей інтегрованого управління кордонами

Крім боротьби з нелегальною міграцією, заходи щодо прикордонного контролю спрямовані на запобігання та протидію широкому спектру інших загроз прикордонній безпеці держави: контрабанді всіх видів, тероризму, транскордонній організованій злочинності, порушенням територіальної цілісності тощо.

З метою протидії таким загрозам необхідне розроблення комплексного підходу. За умови стратегічного планування заходів інтегрованого управління кордонами в рамках окремих документів у Стратегії враховано лише завдання, які мають на меті запобігання і протидію нелегальній міграції та насамперед здійснення на кордоні контролю за легальністю в’їзду іноземців та осіб без громадянства і прийняття відповідних рішень. У цьому напрямі подальше вдосконалення прикордонного контролю осіб передбачає:

удосконалення системи перевірки проїзних документів шляхом створення системи доступу до ключів криптографічного захисту та оснащення пунктів пропуску через державний кордон зчитувальним обладнанням для зчитування інформації з безконтактних носіїв біометричних проїзних документів;

налагодження з урахуванням вимог законодавства взаємообміну в межах інформаційних систем, включаючи доступ працівників консульських установ до консолідованого списку іноземців та осіб без громадянства, яким заборонено в’їзд в Україну, а також даних про відмову у в’їзді в Україну;

підвищення рівня автоматизації використання під час здійснення прикордонного контролю існуючих (у разі відсутності створення) національних баз даних, які містять інформацію про:

- іноземців та осіб без громадянства, які порушили встановлені правила перебування в Україні;

- іноземців та осіб без громадянства, яким органами ДМС продовжено строк перебування в Україні;

- іноземців та осіб без громадянства, яким органами ДМС оформлено посвідку на постійне (тимчасове) проживання в Україні;

- викрадені (втрачені) документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України;

- викрадені (втрачені) посвідки на постійне (тимчасове) проживання в Україні;

- осіб, яким заборонено в’їзд в Україну;

- реєстрацію місця проживання (перебування) іноземців та осіб без громадянства;

- осіб, які отримали або претендували на отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту;

- осіб, які набули (припинили) громадянство України;

- осіб, яким надано (скасовано) дозвіл на імміграцію в Україну;

розроблення міжвідомчого механізму узагальнення та обміну даними про виявлені фальсифікації проїзних документів і забезпечення оперативного доступу до даних під час здійснення прикордонного контролю;

опрацювання питання щодо забезпечення у разі потреби пунктів пропуску засобами для виявлення осіб, які переховуються у транспортних засобах (сенсори серцебиття, газоаналізатори вуглекислого газу, собаки-детектори тощо).

Ціль 8. Посилити контроль за дотриманням міграційного законодавства всередині держави

Заходи імміграційного контролю повинні бути підготовлені з урахуванням стандартів фундаментальних прав людини. Інтенсивність і види втручань повинні бути пропорційними ризикам нелегальної міграції та можливим загрозам, які зумовлюють такі порушення.

Слід прийняти відповідні правові акти для здійснення ефективного контролю за дотриманням імміграційного законодавства з метою запобігання зловживанням права на возз’єднання сім’ї (у тому числі запровадження відповідальності за укладення фіктивного шлюбу чи фіктивного усиновлення) та іншими законними способами імміграції.

Обмеження каналів нелегальної міграції як ефективний засіб запобігання нелегальній міграції можливе шляхом розширення можливостей відповідальних органів державної влади, забезпечення міжвідомчої співпраці. З цією метою необхідно:

вирішити питання щодо забезпечення, зокрема фінансового та інституційного, належного функціонування системи виявлення нелегальних мігрантів всередині держави;

надати транспортні засоби, мобільні прилади для оперативної ідентифікації особи тощо для підвищення ефективності здійснення контролю за дотриманням міграційного законодавства;

запровадити більш ефективний механізм взаємодії, координації та співпраці між відповідними органами державної влади щодо контролю за дотриманням міграційного законодавства, зокрема між МВС, Національною поліцією, Адміністрацією Держприкордонслужби, СБУ, Службою зовнішньої розвідки та ДМС з питань протидії організованим формам нелегальної міграції в/через Україну;

послідовно впровадити ефективну методологію виявлення нелегальної міграції всередині держави, аналізу ризиків (звітування відповідних органів державної влади та аналіз на регіональному і центральному рівні), а також розслідування справ про організовану нелегальну міграцію;

запобігати випадкам, в яких нелегальні мігранти можуть стати жертвами торгівлі людьми, та мінімізувати наявні негативні наслідки;

створити підсистему (модуль) з питань нелегальної міграції як частину єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами для обробки даних щодо процедур, які застосовуються до нелегальних мігрантів.

Ціль 9. Забезпечити повагу до людської гідності осіб, що повертаються, заохочуючи їх до добровільного повернення

Досягнення оптимальних результатів у стриманні нелегальної міграції можливе лише за умови, коли засоби контролю поєднуються з належною політикою повернення. Політика повернення повинна передбачати можливість чіткого розуміння потенційними мігрантами, що єдиним способом скористатися перевагами імміграції є дотримання норм міграційного законодавства.

Добровільне повернення, засноване на згоді іноземця або особи без громадянства, яка повертається, та його (її) співпраці, гарантує повагу до людської гідності особи, що повертається; зменшує час та кошти, необхідні для здійснення процедури добровільного повернення іноземця та особи без громадянства, а також необхідність застосування примусового повернення. Для заохочення добровільного повернення нелегальних мігрантів необхідно переглянути юридичні, фінансові та процедурні аспекти процесу добровільного повернення, а саме:

опрацювати питання щодо можливості надання державної допомоги в добровільному поверненні для деяких категорій мігрантів, таких як неповнолітні, інваліди, літні люди, вагітні жінки, особи, які зазнали насильства, тощо;

визначити ефективні заходи для забезпечення переваг добровільного повернення над примусовим для максимально можливої кількості мігрантів;

розширити співпрацю з питання допомоги в добровільному поверненні з міжнародними та громадськими об’єднаннями.

Для підвищення рівня ефективної роботи органів державної влади у забезпеченні примусового повернення з території України необхідно:

забезпечити надання в достатньому обсязі та на належному рівні послуг щодо матеріально-побутового забезпечення, медичної допомоги, психологічної допомоги, ефективного доступу до правової допомоги, послуг перекладу (особливо щодо роботи з малопоширеними в Україні іноземними мовами) особам, які утримуються в пунктах тимчасового перебування та місцях тимчасового утримання;

переглянути порядок міжвідомчого співробітництва та координації між установами, відповідальними за контроль виконання процедури повернення з метою сприяння планомірному поверненню, прискоренню процедури і скороченню часу перебування в пунктах тимчасового перебування;

легалізувати тимчасове перебування мігрантів, звільнених з пунктів тимчасового перебування через неможливість їх видворення протягом певного строку, шляхом видачі в пунктах перед звільненням посвідки на тимчасове проживання;

установити на законодавчому рівні заходи, альтернативні утриманню іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування, та правові умови для їх застосування, а також передбачити обов’язковий періодичний судовий перегляд питання щодо доцільності утримання з відповідними гарантіями правового захисту;

конкретизувати критерії прийняття рішень про заборону щодо подальшого в’їзду в Україну у разі примусового повернення та примусового видворення;

забезпечити доступність інформації та розглянути існуючі причини non-refoulement шляхом створення центральної бази даних, яка б містила інформацію про держави походження, та транзиту для всіх причетних органів державної влади; впровадити механізм для підготовки офіційної позиції держави щодо кожної держави;

вивчити можливості підтримки реінтеграції в державах походження громадян третіх держав, що підлягають реадмісії з України, включаючи залучення європейських фондів;

постійно здійснювати заходи щодо проведення переговорного процесу і укладення угод про реадмісію з державами походження та транзиту найбільшої кількості нелегальних мігрантів в Україні.

Ціль 10. Запровадити належний механізм та програми регуляризації нелегальних мігрантів

Регуляризація (легалізація, міграційна амністія) - це державна програма, відповідно до якої держава дає можливість іноземцям, які перебувають в ній з порушенням законодавства, отримати законний статус. Світовий досвід у сфері міграції представляє регуляризацію як дієвий інструмент міграційної політики.

Насамперед необхідно здійснити легалізацію нелегальних мігрантів, чиє видворення було тимчасово припинено або неможливе, які проживають в Україні протягом тривалого часу, працюють, мають родини і, як наслідок, певною мірою інтегровані де-факто в українське суспільство; не вчинили будь-яких серйозних порушень закону, не представляють жодної загрози для національної безпеки та громадського порядку.

Незалежно від здійснення регуляризації слід розробити механізм, що дасть змогу в індивідуальних випадках легалізувати перебування нелегальних мігрантів (наприклад, з гуманітарних міркувань).

Ціль 11. Забезпечити іноземцям та особам без громадянства, які звернулися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливість розгляду їх заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за допомогою ефективної і справедливої процедури

Доступність до постійно оновлюваної інформації про державу походження значно допоможе зрозуміти, що змусило заявника залишити державу, та, як наслідок, прийняти правильне рішення або вимагати прийняття такого рішення. Автоматична відмова від розгляду заяви через суперечливу інформацію про особу - шукача захисту або з інших причин, обмежений час на подання заяви про захист після в’їзду в державу та інші адміністративні перешкоди можуть призвести до передчасного прийняття рішення про повернення такої особи до держави походження. Для створення дієвих запобіжників невиправданому примусовому поверненню до держав походження необхідно:

визначити більш чіткий механізм, включаючи повноваження органів державної влади щодо чіткої класифікації держав походження на безпечні і небезпечні, як передумову для справедливого розгляду заяв про отримання захисту;

запровадити процедуру обов’язкового надання дипломатичними і консульськими представництвами інформації про ситуацію у відповідних державах для можливості прийняття правильного рішення за заявами про надання захисту в Україні;

виділити достатньо ресурсів для забезпечення якісного перекладу, функціонування на належному рівні бази даних про перекладачів (а також ресурси для віддаленого перекладу шляхом відеозв’язку); розглянути питання про започаткування співробітництва з Мережею перекладачів, яка керується Європейським бюро з питань надання притулку;

забезпечити всім штатним працівникам, залученим до процесу розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняття рішень, відповідну підготовку та доступ до інформації про держави походження;

забезпечити подальше вдосконалення методик прикордонного контролю, а також відповідного рівня підготовки з метою точного визначення на кордоні осіб, які потребують захисту, без відмови у в’їзді;

регламентувати механізм взаємодії Держприкордонслужби з ДМС щодо передачі шукачів захисту; передбачити можливість подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також через органи Національної поліції.

Іноземці та особи без громадянства, які звернулися до відповідного органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинні мати можливість для безпечного подання скарг про обмеження доступу до процедури надання захисту, якість прийняття рішень або звинувачення в корупції. Також доцільно продовжити строк підготовки самої скарги і забезпечити надання кваліфікованої правової допомоги особам, які звернулися із запитом про отримання міжнародного захисту. Необхідно конкретизувати правові підстави для тримання під вартою осіб, які шукають міжнародного захисту, і гарантувати пріоритетність їх справ.

Автоматична обробка даних забезпечує можливість для полегшення та ефективності процедури надання захисту. З цією метою доцільно удосконалювати інформаційно-аналітичні системи розгляду справ осіб, які шукають міжнародного захисту, та більш ефективно використовувати інформацію про державу їх походження.

Ціль 12. Забезпечити належну інфраструктуру та створити умови для проживання осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту

Необхідно побудувати з урахуванням ситуації, що склалася, додаткові пункти тимчасового розміщення біженців. Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, зможуть проживати в пунктах тимчасового розміщення біженців обмежений період часу, необхідний, щоб підготуватися для подальшої соціальної інтеграції в рамках соціальних програм органів місцевого самоврядування. Період проживання може бути продовжений в окремих випадках в порядку, передбаченому законодавством.

Водночас мережа пунктів тимчасового розміщення біженців, що розвивається, повинна бути економічно ефективною.

Для забезпечення створення належних умов для проживання шукачів захисту, а також осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно передбачити:

виділення коштів для постійного поліпшення умов пунктів тимчасового розміщення біженців;

визначення критеріїв та строків подальшого проживання в пунктах тимчасового розміщення біженців;

розроблення належного механізму задоволення базових потреб осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в наданні тимчасового розміщення, отриманні соціальної допомоги, працевлаштуванні;

отримання особами, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, безкоштовного доступу до необхідних медичних послуг, насамперед екстреної медичної допомоги та лікування важких хвороб;

тимчасові правила повідомлення особами, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які не можуть користуватися послугами пунктів тимчасового розміщення біженців, про своє місце перебування без необхідності реєстрації місця проживання.

Ціль 13. Забезпечити інтеграцію біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство, а також задоволення інтеграційних потреб осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

На відміну від інших мігрантів у біженців не було вибору щодо в’їзду в Україну, вони вимушені так вчинити. Отже, потреба в їх інтеграції містить гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства. Це потребує:

перегляду та внесення відповідних змін, забезпечення на належному рівні виконання плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року;

забезпечення об’єктивного висвітлення проблематики інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, у засобах масової інформації;

розроблення індивідуальних програм пошуку тривалого інтеграційного рішення для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту.

Ціль 14. Забезпечити захист прав і інтересів населення України, яке вимушене було покинути свої домівки через широкомасштабну військову агресію, розпочату 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, та створити умови для повернення в Україну

Мільйони громадян України виїхали з України, рятуючися від широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України.

Громадяни України перетинали державний кордон, не маючи при собі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, або маючи документи, строк дії яких закінчився.

Уже в країні перебування громадяни України потребували допомоги в оформленні паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

До закордонних дипломатичних установ України надходять численні запити від громадян України щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та звернення із клопотанням про оформлення посвідчення на повернення в Україну. Слід зазначити, що кількість заявників значно перевищує можливості закордонних дипломатичних установ України з огляду на їх актуальні штатні розклади.

Частково вирішенню порушеного питання сприяє реалізація експериментального проекту щодо оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянам України, які перебувають за межами України, оскільки в ряді європейських держав відкрито відокремлені представництва державного підприємства "Документ", що належить до сфери управління ДМС.

Частина громадян України, які виїжджали за кордон через широкомасштабну військову агресію, розпочату 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, вже повернулися в Україну. Разом з тим чисельність громадян України, які залишилися за кордоном, обчислюється мільйонами. Основну частину вимушених мігрантів з України становлять жінки та діти, які є вразливими особами для злочинних організацій і ризикують постраждати від різних форм торгівлі людьми (в тому числі сексуальної, трудової та інших форм експлуатації).

Не менш важливим як з точки зору захисту прав людини, так і для забезпечення національної безпеки, є питання ідентифікації населення на деокупованих територіях України, адже держава-агресор не лише вивозила громадян України на свою територію, а і активно заселяла окуповані території України громадянами Російської Федерації.

У цьому напрямі необхідно комплексно вирішувати питання міжвідомчої взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування на деокупованих територіях України.

Громадяни України, які перебувають на території держави-агресора, не можуть отримати належного захисту своїх прав та інтересів через відсутність дипломатичних відносин з Російською Федерацією, а ті, що проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, піддаються постійному тиску для отримання паспорта громадянина Російської Федерації.

Однією з цілей таких дій є поповнення мобілізаційних потреб армії держави-агресора за рахунок громадян України. Таким чином, Російська Федерація здійснює обхід заборони на використання населення окупованих територій у воєнних діях, передбаченої Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, укладеною 12 серпня 1949 р. у м. Женеві.

Для розв’язання проблем населення, яке покинуло власні домівки, щоб вберегтися від широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, необхідно:

вирішити питання оформлення (відновлення) громадянам України, які перебувають за кордоном, внутрішньо переміщеним особам та громадянам України на деокупованих територіях документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України;

сформувати політику та створити умови для стимулювання повернення громадян України, які отримали тимчасовий захист за кордоном, в Україну;

забезпечити ведення постійного діалогу та виконання партнерських програм з міжнародними організаціями щодо повернення громадян України, у тому числі дітей, які насильно вивезені з території України на територію Російської Федерації та Республіки Білорусь;

налагодити соціально-культурні зв’язки з вимушеними українськими мігрантами;

розробити разом із правоохоронними органами, МЗС, Мінсоцполітики, Мін’юстом, Нацсоцслужбою, іншими органами виконавчої влади, діяльність яких спрямована на захист громадян України за кордоном, за участю іноземних партнерів, громадських та міжнародних організацій рекомендації щодо запобігання випадкам експлуатації вимушених українських мігрантів з урахуванням особливостей країн їх перебування;

залучення української діаспори до процесів підтримки українських мігрантів;

ідентифікація іноземців та осіб без громадянства, яких виявлено на деокупованих територіях.

Ціль 15. Забезпечити відповідність українського законодавства та адміністративної практики у сфері міграції стандартам Європейського Союзу

У Повідомленні від Європейської Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічного та соціального комітету та Комітету регіонів щодо політики розширення від 8 листопада 2023 р. № SWD(2023) 699 зазначається, що в Україні, зокрема:

відсутні правила, що встановлюють обов’язки перевізників, які здійснюють перевезення іноземців на територію України;

відсутній затверджений механізм міжвідомчої координації та співпраці на випадок міграційної кризи;

відсутня дорожня карта двосторонньої співпраці з Агентством Європейського Союзу з питань притулку;

інституційна співпраця та координація органів державної влади перебувають на низькому рівні, що призводить до незадовільної реалізації державної політики;

потребує перегляду перелік третіх країн, з якими Україна має безвізовий режим, для приведення його у відповідність з візовою політикою Європейського Союзу.

У рамках співпраці у сферах міграції підписано 2 серпня 2022 р. адміністративні домовленості щодо співробітництва ДМС та Європейської Комісії у рамках Європейської міграційної мережі. Участь у роботі Європейської міграційної мережі дасть змогу Україні брати участь у дослідженнях з реалізації міграційної політики державами - членами Європейського Союзу, зокрема адаптації внутрішньої міграційної статистики, яка ведеться різними органами виконавчої влади, до європейських стандартів.

З огляду на викладене необхідно:

проаналізувати міграційне законодавство України щодо його відповідності acquis communautaire, зокрема з урахуванням висновків, які містяться в аналітичному звіті Європейської Комісії про рівень наближення законодавства України до актуального права Європейського Союзу;

розробити правила, що встановлюють обов’язки перевізників, які здійснюють перевезення іноземців на територію України;

привести порядок збору, узагальнення та оприлюднення статистичних даних у сфері міграції у відповідність з acquis communautaire;

посилити рівень інституційної співпраці та координації органів державної влади у сфері міграції;

розробити механізм міжвідомчої координації та співпраці на випадок міграційної кризи;

привести візову політику України у відповідність з візовою політикою Європейського Союзу;

активізувати співпрацю з Агентством Європейського Союзу з питань притулку;

забезпечити постійну участь в Європейській міграційній мережі та функціонування Національного контактного пункту Європейської міграційної мережі в Україні як постійно діючого міжвідомчого дорадчого органу;

активізувати зусилля для залучення європейських фондів та міжнародних грантів для реалізації положень Стратегії.

Першочерговими завданнями із зміцнення інституційних спроможностей для реалізації як планованих дій, так і тих, що випливатимуть з нових потреб у сфері міграції, є: посилення взаємодії органів державної влади та юридичних осіб публічного права у передбачених законом випадках, які здійснюють повноваження у сфері міграції; створення високопрофесійного кадрового потенціалу.

Посилення взаємодії органів державної влади у визначених законом випадках передбачає:

більш чітке визначення функцій, відповідальності та повноважень;

вироблення ефективного, гнучкого та стійкого механізму міжвідомчого співробітництва;

посилення координуючої ролі ДМС;

утворення ситуаційного центру з проведення моніторингу міграційних процесів та аналізу ризиків у сфері міграції.

Створення високопрофесійного кадрового потенціалу передбачає:

здійснення якісного добору працівників, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій у сфері управління міграцією, за визначеними критеріями;

підвищення рівня знання іноземних мов працівниками ДМС;

організацію підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців за напрямами, що передбачають провадження професійної діяльності на державній службі у сфері міграції.

Ефективне статистичне забезпечення проведення аналізу міграційних тенденцій та прийняття рішень у сфері міграції передбачає:

більш якісне використання існуючих можливостей збору та аналізу даних про міграцію, розширення кола джерел інформації за рахунок державних реєстрів, у тому числі єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами;

запровадження наукового підходу до проведення аналізу статистичних даних для підвищення можливостей практичного використання його результатів у різних сферах суспільних відносин;

забезпечення регулярного оновлення міграційного профілю держави, його переклад на англійську мову та проведення ефективного аналізу накопичених даних про обсяги та потоки міграції;

розширення обміну статистичними даними з уповноваженими органами зарубіжних держав з метою порівняння та верифікації даних;

підвищення рівня доступності даних обліку міграцій для суспільства та наукових досліджень.

Стратегія реалізується двома етапами:

на першому етапі (орієнтовно 2018-2021 роки) передбачається вжиття заходів для удосконалення системного підходу до управління міграційними процесами, створення належного інформаційного забезпечення, приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами, у тому числі у рамках виконання зобов’язань щодо лібералізації візового режиму з Європейським Союзом;

на другому етапі (орієнтовно 2024-2025 роки) передбачається більш цілеспрямоване використання інструментів міграції та мобільності для сприяння соціальному та економічному розвитку держави, a також для досягнення цілей європейської інтеграції.

Для кожного етапу розробляється відповідний план заходів з реалізації державної міграційної політики України (далі - план заходів), що затверджується Кабінетом Міністрів України.

План заходів включатиме конкретні завдання, заходи, очікувані результати, перелік відповідальних органів державної влади, строк виконання, ефективність (кількісні індикатори досягнення цілей), описову оцінку ефективності.

Очікувані результати реалізації Стратегії відображатимуться як відповідні індикатори у плані заходів.

Джерелами фінансування Стратегії є:

кошти державного бюджету, виділені відповідним органам державної влади, задіяним в реалізації Стратегії;

міжнародна технічна допомога, донорські та спонсорські кошти, а також інші джерела, не заборонені законодавством.

Обсяг фінансування на виконання заходів, передбачених планами, визначається відповідними органами державної влади в межах бюджетних призначень, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Очікуваними результатами реалізації Стратегії є впровадження такої державної міграційної політики, що позитивно впливатиме на консолідацію української нації та безпеку держави, прискорюватиме соціально-економічний розвиток держави, сприятиме уповільненню темпів депопуляції, стабілізації кількісного та якісного складу населення, задоволенню потреб економіки в робочій силі, відповідатиме міжнародним стандартам і міжнародним зобов’язанням України.

Порядок проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації Стратегії визначається в плані заходів, загальний моніторинг реалізації Стратегії здійснює ДМС. Оцінка досягнення цілей Стратегії проводиться за результатами виконання першого та другого етапів її реалізації через шість місяців після завершення відповідного етапу. Узагальнена оцінка результативності Стратегії подається на розгляд Кабінету Міністрів України.

Для проведення поточного моніторингу реалізації Стратегії відповідальні установи подають щороку ДМС інформацію про стан виконання плану заходів шляхом порівняння фактично отриманих значень індикаторів досягнення цілей та виконання заходів з їх планованими (або прогнозними) значеннями.