Консульська конвенція між Україною та Італійською Республікою

1. Компетентні органи влади держави перебування негайно інформують консульських посадових осіб акредитуючої держави щодо будь-якої ситуації навколо неповнолітніх, недієздатних або обмежених в дієздатності громадян акредитуючої держави і можуть вимагати призначення для таких осіб піклувальника або опікуна.

2. Консульські посадові особи мають право приймати будь-яку заяву щодо усиновлення і захисту прав та інтересів неповнолітніх та інших недієздатних громадян акредитуючої держави і з цією метою, якщо необхідно, згідно з законодавством держави перебування та міжнародними договорами, чинними для Договірних Сторін цієї Конвенції, вони можуть вживати заходів для призначення піклувальників або опікунів для таких осіб і контролювати виконання їх повноважень.

3. Консульські посадові особи можуть також просити сприяння компетентних органів влади держави перебування з метою повернення таких осіб до акредитуючої держави.

У випадку смерті громадянина акредитуючої держави в державі перебування, компетентні органи влади держави перебування невідкладно інформують про це консульську установу акредитуючої держави. На прохання консульської установи вони видають їй свідоцтво про смерть або інші документи про смерть.

1. У випадку смерті громадянина акредитуючої держави компетентні органи влади держави перебування в найстисліший строк надають консульській установі акредитуючої держави всю інформацію, яку вони можуть зібрати, щоб скласти перелік спадкового майна та список тих, хто може мати право на успадкування.

2. Консульська посадова особа акредитуючої держави може вимагати від компетентного органу влади держави перебування негайного вжиття заходів, необхідних для захисту та управління спадковим майном, що знаходиться на території держави перебування.

3. У разі, коли громадянин акредитуючої держави має право на спадщину особи, яка померла на території держави перебування, незалежно від громадянства цієї особи, компетентні органи влади держави перебування інформують про це консульську установу.

4. Якщо громадянин акредитуючої держави має або претендує на те, щоб мати право на спадщину в державі перебування, однак ані він, ані його представник не можуть взяти участь у процедурі щодо спадщини, консульська посадова особа може особисто або через свого представника представляти інтереси цього громадянина в судових або в інших компетентних органах влади держави перебування.

5. Якщо необхідно вжити запобіжних заходів, а спадкоємець не з'явився і не був ніким представлений, компетентний орган влади держави перебування запрошує консульську посадову особу акредитуючої держави бути присутнім при опечатуванні і розпечатуванні та складанні опису спадкового майна.

6. У разі смерті громадянина акредитуючої держави, який тимчасово знаходився на території держави перебування, особисті речі та гроші, залишені ним, на які не претендують спадкоємці, які знаходяться або яких представляють на території держави перебування, мають бути передані без будь-яких формальностей консульській установі акредитуючої держави на тимчасове зберігання. При цьому компетентні органи влади держави перебування зберігають за собою право накласти на них секвестр в інтересах правосуддя. Консульська посадова особа повинна передати зазначені особисті речі та гроші до органів влади держави перебування, призначених для забезпечення управління ними та ліквідації. Щоб вивезти особисті речі та переказати гроші, необхідно дотримуватися законодавства держави перебування.

7. Якщо, після завершення процедур, пов'язаних з успадкуванням на території держави перебування, буде встановлено, що рухоме спадкове майно або грошові кошти, отримані від продажу рухомого або нерухомого майна, належать спадкоємцю - громадянину акредитуючої держави, який має право на отримання спадщини або є спадкоємцем за заповітом, але не проживає на території держави перебування і не призначив уповноважену особу, вищезазначене майно або грошові кошти, отримані від його продажу, передаються до консульської установи акредитуючої держави за умови, що:

a) встановлено, що ця особа має право на отримання спадщини або є спадкоємцем за заповітом;

b) компетентні органі влади держави перебування дозволили, якщо це передбачено законодавством держави перебування, передачу спадкового майна або грошових коштів, отриманих від його продажу;

c) всі заявлені борги спадкодавця були виплачені або гарантована їх виплата у строки, передбачені законодавством держави перебування;

d) всі спадкоємні мита були сплачені або їх виплата гарантована.

8. При виконані функцій, згаданих у пунктах 4, 5 та 6 цієї статті, консульська посадова особа має дотримуватися законодавства держави перебування.

1. Коли судно акредитуючої держави перебуває в порту держави перебування, капітан і члени команди судна мають право спілкуватися з консульськими посадовими особами консульської установи акредитуючої держави, в окрузі якої знаходиться порт. Консульській посадовій особі надається повна свобода виконання функцій, зазначених у статті 37 цієї Конвенції, без будь-якого втручання компетентних органів влади держави перебування. З метою виконання своїх функцій консульська посадова особа у супроводі, якщо вона бажає, одного або більше працівників консульського персоналу може підніматися на борт судна, після того, як судно буде допущено до вільних зносин.

2. Згідно з положеннями будь-якої угоди у галузі морського судноплавства між Україною та Італійською Республікою, капітан і члени екіпажу можуть відвідувати консульську установу округу, де знаходиться судно.

3. Консульська посадова особа може звертатися за допомогою до властей держави перебування у всіх питаннях, пов'язаних з виконанням її функцій, передбачених цією статтею. Вказані власті надають таку допомогу, крім випадків, коли вони мають поважні обґрунтовані причини відмовити у кожному конкретному випадку.

Стосовно судна акредитуючої держави консульські посадові особи, у відповідності до законодавства акредитуючої держави, мають право:

a) надавати допомогу судну і сприяти його входу в територіальне море, до порту або до внутрішніх вод держави перебування, а також стоянці і відплитті;

b) опитувати капітана та будь-якого члена екіпажу;

c) перевіряти та засвідчувати судові документи;

d) отримувати свідчення стосовно плавання судна і його місця призначення;

e) видавати від імені акредитуючої держави всі документи, що дозволяють судну продовжувати плавання;

f) видавати і продовжувати спеціальні документи, що стосуються моряків згідно з законами і правилами акредитуючої держави;

g) вживати всіх заходів, необхідних для прийняття на роботу на судно та сходу на берег капітана та членів екіпажу;

h) приймати, складати і підписувати будь-яку заяву і будь-який інший документ, передбачений законодавством акредитуючої держави, стосовно державної належності судна, власності, реальних гарантій, стану і управління судном;

i) вживати заходів, необхідних для забезпечення порядку і дисципліни на борту судна;

j) вирішувати спори між капітаном та членами екіпажу, що стосуються заробітної плати та договорів найму;

k) вживати всіх необхідних заходів для забезпечення капітанові, членам екіпажу судна та пасажирам, які є громадянами акредитуючої держави, медичної допомоги, включаючи лікування у лікарні та репатріацію;

l) отримувати свідоцтва про народження і смерть, складені капітаном на борту судна під час плавання, а також заповіти, складені або отримані капітаном;

m) надавати допомогу або сприяння капітанові або членам екіпажу судна у стосунках з судовими та адміністративними органами держави перебування і з цією метою, якщо це необхідно, забезпечити їм допомогу юриста або будь-якої іншої особи, яка діє як перекладач або законний представник у судових органах;

n) вживати заходів для забезпечення виконання на борту судна законів і правил акредитуючої держави у галузі морського судноплавства;

o) вживати заходів, необхідних для зберігання майна, залишеного громадянами акредитуючої держави, моряками або пасажирами, які померли на борту судна акредитуючої держави до прибуття до порту;

p) приймати заяви і складати документи, передбачені законами і правилами акредитуючої держави щодо анулювання реєстрації судна акредитуючої держави.

1. Власті держави перебування не будуть здійснювати кримінальну юрисдикцію на борту судна акредитуючої держави для арешту особи чи проведення розслідування у зв'язку зі злочинами, вчиненими на борту судна, за винятком:

a) злочинів, вчинених громадянином держави перебування або проти нього чи особою, що не є ні капітаном, ні членом екіпажу, або проти такої особи;

b) злочинів, що порушують спокій або безпеку порту, або таких, що передбачають покарання згідно з законодавством держави перебування у сфері державної безпеки, охорони здоров'я, імміграції і зокрема - незаконної імміграції, безпеки для людського життя на морі, митниці або забруднення води;

c) злочинів, які підлягають покаранню відповідно до законодавства держави перебування з не менш ніж п'ятирічним строком позбавлення волі;

d) злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, незаконним обігом зброї, наркотичних засобів та психотропних речовин.

2. В усіх інших випадках власті держави перебування можуть втручатися лише на прохання або за згодою консульської посадової особи.

1. Власті держави перебування не можуть втручатися у будь-які внутрішні справи судна, крім випадків, коли це робиться на прохання або з дозволу глави консульської установи, або у випадку, коли до нього не можливо дістатися, на прохання капітана судна або з його дозволу.

2. Якщо немає прохання від капітана судна або глави консульської установи або їх дозволу, власті держави перебування не можуть втручатися у будь-який спір на борту судна, за винятком випадків, коли це необхідно для підтримання спокою і порядку або в інтересах охорони здоров'я або громадської безпеки на суші або у порту, або для наведення порядку, у випадках, коли в його порушенні беруть участь особи, які не є членами екіпажу.

3. Якщо з метою здійснення прав, зазначених у статті 55, компетентні органи влади держави перебування мають намір заарештувати чи допитати особу, яка знаходиться на борту, або затримати судно, весь або частину його вантажу, або призначити офіційне розслідування на борту судна, вони повідомляють про це консульську посадову особу акредитуючої держави, щоб вона могла бути присутньою під час відвідання судна, розслідування, затримання власності або арештів. Капітан або особа, яка виконує його обов'язки, мають право попередити консульську посадову особу акредитуючої держави, дозволяючи таким чином цій посадовій особі або її представнику бути присутнім під час відвідання судна, розслідування, затримання власності або арештів. Якщо консульська посадова особа або її представник відсутні, компетентні органи влади держави перебування надають їй повну інформацію про ці події. Подібна процедура застосовується в тому разі, коли місцеві органи судової і адміністративної влади звертаються до капітана або членів екіпажу судна за роз'ясненнями. Однак у випадку, коли особа була затримана на місці вчинення злочину, компетентні органи влади держави перебування повідомлятимуть консульську посадову особу акредитуючої держави письмово про термінові заходи, яких вони мали вжити.

4. Положення цієї статті не застосовуються ні до звичайних процедур митного контролю, охорони здоров'я, імміграції та перевірки міжнародних свідоцтв безпеки, ні щодо затримання судна або його вантажу, що є результатом здійснення судовими властями держави перебування правосуддя з цивільних або комерційних справ.

5. Ця стаття не зачіпає прав та обов'язків Договірних Сторін, які випливають з міжнародних договорів, що діють між ними.

1. Якщо судно акредитуючої держави потрапляє в аварію, сідає на мілину, тоне, або перешкоджає судноплавству в межах територіальних, внутрішніх вод або в порту держави перебування, компетентні власті згаданої держави повинні якомога швидше повідомити відповідну консульську установу акредитуючої держави про такий випадок, про заходи, вжиті для врятування судна, вантажу та іншого майна на його борту, а також захисту екіпажу і пасажирів.

2. У такому випадку власті держави перебування зобов'язані вжити всіх необхідних заходів для врятування судна, що потрапило в аварію, сіло на мілину або затонуло, його вантажу та іншого майна на борту, для захисту життя людей на борту і для попередження або припинення можливого мародерства або безпорядків на судні. Зазначені заходи стосуються також усіх предметів, що належать судну або його вантажу, і які були зняті з судна. Компетентні органи влади держави перебування надають консульським посадовим особам всю необхідну допомогу, яка повинна бути надана внаслідок аварії, сідання на мілину та загибелі судна. Консульські посадові особи мають право попросити компетентні органи влади держави перебування вжити або продовжити вживати вищевказані заходи, якщо це потрібно, у співробітництві з капітаном судна.

3. Коли судно акредитуючої держави сідає на мілину, тоне або потрапляє в аварію і предмети з цього судна або його вантажу виявляються на судні або поблизу нього, на березі держави перебування або поблизу нього, або доставляються до порту цієї держави, і власник судна або вантажу, представник, страхові брокери або капітан судна відсутні чи не мають змоги вжити заходів для збереження цих предметів і розпоряджатися ними, консульська посадова особа має право вжити необхідних заходів як представники власника судна або вантажу відповідно до законодавства держави перебування.

4. Консульські посадові особи також мають право вживати заходів, зазначених у пункті 3 цієї статті, у разі, коли предмети, які належать громадянинові акредитуючої держави, є частиною судна, незалежно від його державної належності або його вантажу, доставлені до порту або виявлені на березі або поблизу нього, або на судні, яке потрапило в аварію, сіло на мілину або затонуло. Компетентні органи влади держави перебування повинні негайно інформувати консульську посадову особу акредитуючої держави про існування таких предметів.

5. Консульські посадові особи мають право бути присутніми при розслідуванні причин аварії, посадки на мілину або загибелі судна настільки, наскільки це не заборонено законодавством держави перебування.

6. Власті держави перебування не стягують податків і зборів на ввезення з предметів, що транспортувалися судном, яке потрапило в аварію або сіло на мілину, або затонуло, і є його частиною, за винятком випадків, коли ці предмети вивантажуються на берег з метою їх використання або споживання у державі перебування.

7. Власті держави перебування не стягують податків і зборів інших, ніж ті, що зазначені у пункті 6 цієї статті, стосовно судна, яке потрапило в аварію, сіло на мілину, або затонуло, або його вантажу, за винятком податків і зборів на ввезення того ж самого виду і у тих же розмірах, які за подібних обставин стягували б з суден держави перебування.

1. У випадку смерті або зникнення на борту судна капітана або члена екіпажу судна акредитуючої держави, капітан або особа, яка виконує його обов'язки, або консульська посадова особа, мають виключне право складати опис майна, цінностей та інших предметів, що залишилися на борту судна від померлої або зниклої особи, і вчиняти всі необхідні дії для збереження вищевказаного майна.

2. Якщо особа, яка померла або зникла, була громадянином держави перебування, капітан або особа, яка виконує його обов'язки, на момент констатації смерті або зникнення складають опис майна і засвідчену його копію передають властям держави перебування. Ці власті мають виключну компетенцію вчиняти всі необхідні дії для зберігання майна, залишеного на борту судна померлою або зниклою особою, і, в разі потреби, для врегулювання питань спадкування.

3. Консульські посадові особи, які вчиняють дії з врегулювання питань спадкування, зазначені у цій статті, повинні діяти відповідно до законодавства держави перебування.

Статті 53 - 58 цієї Конвенції застосовуються, у відповідних випадках, до повітряних суден акредитуючої держави, за умови, що вони не суперечать іншим міжнародним договорам, учасниками яких є Договірні Сторони.

Консульські посадові особи мають право виконувати будь-які інші консульські функції, які їм доручила акредитуюча держава, за умови, що:

a) такі функції не суперечать законодавству держави перебування;

b) власті держави перебування про це проінформовані і не заперечують проти виконання таких функцій.

Консульські посадові особи можуть виконувати свої функції лише у своєму консульському окрузі. Проте з дозволу властей держави перебування вони можуть їх здійснювати за межами їх консульського округу.

1. Після повідомлення державі перебування і у разі, коли вона не заперечує, консульська установа акредитуючої держави може виконувати консульські функції у державі перебування від імені третьої держави.

2. На основі цієї Конвенції консульські посадові особи Італійської Республіки можуть виконувати консульські функції на території України на користь громадян інших держав-членів Європейського Союзу, що не мають консульських установ у консульському окрузі вказаних посадових осіб.

Після повідомлення державі перебування акредитуюча держава може уповноважити консульську установу, створену у державі перебування, виконувати консульські функції у іншій державі.

1. Статті 7, 13, 14, 15, 16, 17, 31, 38, 48, 49, 50, 51, 53, 54 та 59 цієї Конвенції поширюються на консульські установи, що очолюються почесними консульськими посадовими особами. Крім того, переваги, привілеї та імунітети таких консульських установ регулюються статтями 65, 66, 67 та 68 цієї Конвенції.

2. Статті 20, 21, пункт 3 статті 22, статті 23 і 30 поширюються на почесних консульських посадових осіб. Крім того, переваги, привілеї та імунітети таких консульських посадових осіб регулюються статтями 69, 70, 71, 72 і 73.

3. Привілеї та імунітети, що передбачаються цією Конвенцією, не надаються членам сім'ї почесної консульської посадової особи або консульського службовця консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою.

4. Передача консульських валіз між двома консульськими установами, які розташовані у різних державах і очолюються почесними консульськими посадовими особами, дозволяється лише в разі згоди обох відповідних держав перебування.

Держава перебування вживає всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, від вторгнення або завдання шкоди та з метою запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи чи образі її гідності.

1. Консульські приміщення консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, і власником або орендарем яких в державі перебування є акредитуючи держава, звільняються від будь-яких податків і зборів, за винятком тих, що є оплатою за конкретні види обслуговування.

2. Звільнення від податків, про що йдеться у пункті 1 цієї статті, не поширюються на податки і збори, які згідно з законодавством держави перебування сплачують особи, що уклали договір з акредитуючою державою.

Консульські архіви та документи консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, є недоторканними у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження, за умови, що вони зберігаються окремо від інших паперів і документів, і зокрема від приватної кореспонденції глави консульської установи і будь-якої особи, яка з ним працює, а також від матеріалів, книг і документів, що стосуються їх професії чи занять.

Держава перебування згідно з власним законодавством дозволяє ввезення і звільняє від сплати будь-яких податків та інших пов'язаних з цим зборів: державні герби, прапори, вивіски, печатки і штампи, книги, офіційний друкований матеріал, канцелярські меблі, канцелярське приладдя та інші подібні предмети, що надсилаються акредитуючою державою і призначені для офіційного використання консульською установою, що очолюється почесною консульською посадовою особою, за винятком зборів за зберігання, перевезення і подібні послуги.

Якщо проти почесної консульської посадової особи порушується кримінальна справа, ця особа повинна з'явитись в компетентні органи. Проте при веденні справи до неї має виявлятися повага з огляду на її офіційний статус і, за винятком випадків, коли вона заарештована або затримана, повинно ставитись якомога менше перешкод для виконання нею консульських функцій. Коли виникає необхідність затримати почесну консульську посадову особу, судова справа проти неї повинна розпочатися у можливо короткий строк.

Держава перебування зобов'язана надавати почесній консульській посадовій особі захист, який вимагає її офіційний статус.

Почесні консульські посадові особи, за винятком тих, які займаються в державі перебування професійною чи комерційною діяльністю з метою отримання прибутків, звільняються від будь-яких обов'язків, що передбачаються законами і правилами держави перебування у зв'язку з реєстрацією іноземців та одержанням дозволу на проживання.

Почесна консульська посадова особа звільняється від усіх податків і зборів на заробітну плату і винагороду, які вона отримує від акредитуючої держави за виконання консульських функцій.

Держава перебування звільняє почесних консульських посадових осіб від приватних і державних повинностей, незалежно від їх характеру, а також від військових повинностей, таких, як реквізиція, військова контрибуція і військовий постій.

Спільна Комісія, яку складають посадові особи, призначені кожною з двох держав, скликається на прохання кожної з Договірних Сторін з метою забезпечення правильного виконання положень цієї Конвенції.

Спори між двома державами щодо застосування або тлумачення цієї Конвенції врегульовуватимуться дипломатичними каналами.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набуде чинності у перший день другого місяця від дня обміну ратифікаційними грамотами.

2. Дана Конвенція укладається на невизначений строк. Кожна Договірна Сторона може денонсувати її у будь-який момент. В такому випадку Конвенція втрачає чинність з першого дня шостого місяця від дати отримання письмового повідомлення про денонсацію іншою Договірною Стороною.

3. Кожна Договірна Сторона може запропонувати іншій Договірній Стороні змінити або доповнити одну або більше статей цієї Конвенції. Якщо Договірні Сторони погоджуються з такою зміною або доповненням, останні стають об'єктами Протоколу, який становитиме невід'ємну частину цієї Конвенції.

На підтвердження цього Повноважні Представники Договірних Сторін підписали цю Конвенцію та скріпили її своїми печатками.

Вчинено у м. Києві, 23 грудня 2003 року у двох примірниках, кожний українською та італійською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.