Про внесення змін і доповнень до Виправно-трудового кодексу Української РСР

Відповідно до Закону СРСР від 7 жовтня 1977 року "Про порядок введення в дію Конституції (Основного Закону) СРСР" і Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 вересня 1977 року "Про внесення змін до статті 29 Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік" Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:

Внести такі зміни і доповнення до Виправно-трудового кодексу Української РСР:

1. У статті 14 Кодексу:

а) абзац другий частини першої викласти в такій редакції:

"загального режиму - вперше засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими, і вперше засуджені на строк не більше трьох років за тяжкі злочини, а також вперше засуджені на строк понад п'ять років за злочини, вчинені з необережності";

б) доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:

"У виправно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, в порядку, встановленому статтею 47 цього Кодексу".

2. Доповнити статтю 15 Кодексу частиною третьою такого змісту:

"У виправно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому статтею 26 цього Кодексу, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, в порядку, встановленому статтею 47 цього Кодексу". 

3. У частині другій статті 21 Кодексу слова "чоловіки, вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими, і вперше засуджені на строк не більше трьох років за тяжкі злочини" замінити словами "вперше засуджені на строк не більше п'яти років за злочини, вчинені з необережності, - від інших засуджених; чоловіки, вперше засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими, і вперше засуджені на строк не більше трьох років за тяжкі злочини, а також вперше засуджені на строк понад п'ять років за злочини, вчинені з необережності".

4. Статті 52 і 53 Кодексу викласти в такій редакції:

"Стаття 52. Оплата праці осіб, позбавлених волі

Праця осіб, позбавлених волі, оплачується відповідно до її кількості та якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві. Нарахування заробітку засудженим провадиться з врахуванням часткового відшкодування ними витрат по утриманню виправно-трудових установ. 

У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають порушення режиму і виконують норми виробітку або встановлені завдання, повинно зараховуватись незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок інвалідів першої і другої груп, які не допускають порушення режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених, які не допускають порушення режиму, повинно зараховуватись незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку.

Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили злочини з необережності, і в колоніях-поселеннях, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання поза колонією відповідно до статті 35 цього Кодексу, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят процентів загальної суми заробітку. 

Відповідно до статті 29 Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік умови і порядок оплати праці осіб, позбавлених волі, визначаються Радою Міністрів СРСР.

Стаття 53. Відрахування із заробітку осіб, позбавлених волі

Особи, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, з нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування і одягу, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Після відшкодування цих витрат з нарахованого заробітку провадяться відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами в порядку, встановленому статтею 374 Цивільного процесуального кодексу Української РСР. На виняток з цього правила аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, включаючи й ту частину, яка відчисляється на відшкодування витрат по утриманню виправно-трудових установ, і відраховуються до відшкодування цих витрат.

Відрахування із заробітку, нарахованого засудженим, провадяться з дотриманням такої черговості:

- прибутковий податок;

- вартість харчування і одягу;

- за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;

- відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування і одягу стягується з коштів, які є на їх особових рахунках".

5. Частину першу статті 78 Кодексу викласти в такій редакції: 

"У виняткових випадках у виправно-трудових колоніях засудженим, які твердо стали на шлях виправлення, після відбуття не менш як третини строку покарання може бути дозволено пересування без конвою за межами колонії, якщо це необхідно за характером виконуваної засудженими роботи".

6. У тексті Кодексу слова "депутатів трудящих" замінити словами "народних депутатів".