Земельний кодекс Української РСР

Промислові, транспортні, інші несільськогосподарські підприємства, організації і установи за рішенням виконавчих комітетів районних або міських Рад народних депутатів надають не використовувані ними землі в тимчасове користування колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам для сільськогосподарських цілей у порядку і на умовах, встановлюваних законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами по видобуванню корисних копалин, іншими промисловими або транспортними підприємствами на наданих їм у користування сільськогосподарських землях чи лісових угіддях і передаються ними для використання в сільському, лісовому або рибному господарстві, а земельні ділянки на наданих у користування інших землях - для використання за призначенням, повинні бути приведені ними у придатний для цього стан.

Передача цих земельних ділянок за належністю здійснюється за актами, затверджуваними виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

До складу земель промисловості входять землі:

- надані для розміщення і експлуатації основних будівель і споруд промислових підприємств, теплових та інших електростанцій, енергетичних споруд і установок;

- зайняті підсобними будовами і спорудами, внутрізаводськими під'їзними коліями, адміністративними будинками, а також призначені для цієї мети;

- інші земельні ділянки, що призначені або використовуються для потреб промисловості.

Земельні ділянки надаються промисловим підприємствам в порядку, встановленому статтями 16, 18 цього Кодексу.

Для промислової розробки та видобутку корисних копалин землі відводяться лише при наявності у заінтересованих організацій гірничого відводу.

Умови та порядок використання земель для розробки родовищ корисних копалин і торфу регулюються спеціальним законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва створюються санітарно-захисні зони у відповідності з нормами, затвердженими у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє землекористувачів, землі яких опинились в межах цієї зони, права користуватись ними з обмеженнями, встановленими для цих зон. Зокрема, землекористувачі не вправі вчиняти дій, що суперечать призначенню санітарно-захисних зон.

Захисні зони в межах міст, селищ міського типу впорядковуються і озеленюються промисловими підприємствами у відповідності з генеральними планами розвитку і забудови цих населених пунктів.

Землями транспорту, ліній електропередачі та зв'язку визнаються ті землі, що надані в користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного і трубопровідного транспорту, організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі, та організаціям зв'язку.

Землі, надані транспорту, використовуються його підприємствами, організаціями і установами для здійснення покладених на них спеціальних завдань по експлуатації, утриманню, будівництву, реконструкції, ремонту, вдосконаленню і розвитку споруд, пристроїв та інших об'єктів транспорту.

Розміщення споруд, пристроїв та інших об'єктів транспорту на наданих підприємствам, організаціям і установам транспорту землях, розташованих у межах населених пунктів, провадиться за погодженням з виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів.

Підприємства, організації і установи транспорту можуть надавати за погодженням з виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів із закріплених за ними земель у тимчасове користування земельні ділянки іншим підприємствам, організаціям і установам для влаштування під'їзних шляхів, проїздів, вантажно-розвантажувальних майданчиків, складів та інших об'єктів. Підприємства, організації і установи, що одержали земельні ділянки у тимчасове користування, відшкодовують підприємствам, організаціям і установам транспорту понесені в цей період витрати, зв'язані з утриманням і поліпшенням зазначених ділянок.

Землі транспорту можуть також в порядку, встановленому цим Кодексом, надаватися у тимчасове користування:

колгоспам, радгоспам, іншим державним і громадським підприємствам, організаціям, установам і громадянам - для сільськогосподарських потреб;

окремим категоріям працівників транспорту - під службові земельні наділи;

громадянам - для випасання худоби і сінокосіння.

З метою забезпечення нормальної експлуатації споруд, пристроїв та інших об'єктів транспорту на землях, які прилягають до земель, наданих в користування підприємствам, організаціям і установам транспорту, можуть встановлюватися охоронні зони, в яких вводяться особливі умови землекористування.

Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування землями охоронних зон визначаються для кожного виду транспорту відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Для спорудження ліній електропередачі організаціям, що здійснюють їх експлуатацію, надаються земельні ділянки під опори ліній електропередачі, а також під ремонтні бази та інші допоміжні лінійні споруди відповідно до діючих норм та затверджених проектів на будівництво. В окремих випадках земельні ділянки можуть надаватися для цієї мети і в тимчасове користування.

Вздовж повітряних та підземних кабельних ліній електропередачі, що проходять поза населеними пунктами, встановлюються охоронні зони. Землі в межах цих зон не вилучаються у землекористувачів і використовуються ними за призначенням з обмеженнями, встановленими правилами про охорону високовольтних ліній електропередачі, що затверджуються у встановленому порядку.

Організаціям, що здійснюють будівництво і експлуатацію повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв'язку, виділяються земельні ділянки під споруди, призначені для обслуговування ліній зв'язку, а також земельні ділянки, необхідні їм для тимчасового користування в період будівництва.

Вздовж повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, для землекористувачів встановлюється охоронна зона з обмеженнями, які передбачаються правилами влаштування і охорони телефонно-телеграфних ліній, затверджуваними у встановленому порядку.

Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію телецентрів, радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій та радіорелейних ліній, земельні ділянки відводяться у встановленому порядку у відповідності з діючими нормами та затвердженими проектами на будівництво.

До земель курортів належать земельні ділянки, які мають лікувальне значення і сприятливі умови для організації оздоровчих заходів, надані у встановленому порядку в користування лікувальнокурортним закладам.

До складу земель курортів входять землі:

- з джерелами і родовищами цілющих (мінеральних) вод, лікувальних грязей і інших цілющих природних ресурсів;

- зайняті лікувальними і іншими установами для обслуговування хворих, а також підсобними, господарськими і іншими спорудами, призначеними для обслуговування курортів;

- зайняті лісовими, водними, парковими і іншими угіддями санітарно-оздоровчого характеру.

Землі курортів підлягають особливій охороні.

В інтересах забезпечення потрібних умов для лікування і відпочинку населення, а також з метою охорони природних лікувальних факторів на всіх курортах встановлюються округи санітарної охорони. В межах цих округів забороняється надавати земельні ділянки в користування тим підприємствам, організаціям і установам, діяльність яких не сумісна з охороною природних лікувальних властивостей і сприятливих умов для відпочинку населення.

Землекористувачі, земельні ділянки яких знаходяться в окрузі санітарної охорони курортів, зобов'язані додержувати правил, встановлених в цих округах.

Відповідно до Основ Законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я, визнання місцевості курортом, встановлення меж округів санітарної охорони курортів і визначення їх режиму провадяться Радою Міністрів СРСР або Радою Міністрів Української РСР за спільним поданням Міністерства охорони здоров'я СРСР і ВЦРПС чи Міністерства охорони здоров'я Української РСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок, погодженому з виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради народних депутатів, на території якої розташований цей курорт.

Надання земельних ділянок для організації лікувально-курортних закладів та зв'язаного з цим будівництва провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР.

Землями заповідників визнаються виділені у встановленому порядку ділянки землі, в межах яких є природні об'єкти, що являють собою особливу наукову або культурну цінність (типові або рідкісні ландшафти, угрупування рослинних і тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, види рослин, тварин і т. ін.).

Землі заповідників вилучаються з господарського використання. Використання цих земель допускається лише в наукових цілях або для забезпечення збереження і примноження багатств заповідників.

Всяка діяльність, яка порушує природні комплекси заповідників або загрожує збереженню природних об'єктів, що мають особливу наукову або культурну цінність, забороняється як на території заповідника, так і в межах встановлюваних навколо заповідників охоронних зон.

Для забезпечення природного захисту проти порушень заповідності за постановою Ради Міністрів Української РСР навколо земель заповідників можуть створюватись охоронні зони з встановленням в них певних обмежень для землекористувачів.

Службові земельні наділи надаються окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв'язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства.

Службові наділи виділяються з земель, які є в користуванні підприємств, організацій та установ відповідних міністерств, державних комітетів і відомств, а при нестачі таких земель - із земель державного запасу та земель державного лісового фонду.

Службові земельні наділи надаються для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння тим працівникам, у яких в особистій власності є худоба.

Розміри службових земельних наділів встановлюються:

1) для лісників, постійних робітників, інженерно-технічних працівників і службовців лісгоспзагів, лісокомбінатів, лісгоспів, лісництв, лісових розсадників, ліспромгоспів, лісопунктів, хімлісгоспів, рейдів, сплавних контор та інших лісогосподарських і лісозаготівельних підприємств, працівників лісової охорони заповідників і державних лісомисливських господарств, єгерів мисливських господарств і заказників - орної землі до 0,30 гектара і сінокосу від 1 до 2 гектарів;

2) для лінійних працівників автомобільних шляхів і залізничного транспорту - орної землі до 0,25 гектара і сінокосу до 1 гектара;

3) для лінійних працівників магістральних трубопроводів (нафтопроводів, продуктопроводів, газопроводів) і річкового флоту (бакенщиків, старшин обстановки, працівників маяків і гідротехнічних споруд) - орної землі до 0,15 гектара і сінокосу до 1 гектара.

На зрошуваних землях службові наділи орної землі надаються в половинному розмірі.

Працівникам, які мають присадибні ділянки, службові земельні наділи орної землі відводяться з таким розрахунком, щоб загальна площа наявної у працівника і його сім'ї присадибної ділянки і службового наділу орної землі не перевищувала розміру службового наділу орної землі, встановленого цією статтею для відповідної категорії працівників.

Службовий земельний наділ надається працівнику на час його роботи на підприємстві, в організації чи установі.

Припинення трудових відносин позбавляє особу, що звільнилась, права користуватись службовим наділом після зняття врожаю.

Право користування службовим земельним наділом зберігається за працівником при звільненні його з роботи в зв'язку з переходом на пенсію по старості або по інвалідності, а за сім'єю - на час перебування працівника на дійсній строковій службі в Збройних Силах СРСР або перебування на навчанні. В разі загибелі працівника при виконанні службових обов'язків право користування службовим наділом зберігається за членами сім'ї: престарілими батьками і непрацездатною дружиною - довічно, за дітьми - до їх повноліття.

Земельні ділянки для колективного садівництва надаються підприємствам, організаціям, установам із земель державного запасу і земель державного лісового фонду, не вкритих лісом або зайнятих малоцінними лісовими насадженнями, в межах зелених і приміських зон міст та інших населених пунктів з урахуванням перспективного розширення території населених пунктів, а також за межами цих зон або за межами населених пунктів, що не мають приміських і зелених зон.

У разі відсутності земель, зазначених у частині першій цієї статті, для колективного садівництва можуть надаватися, як виняток, черезсмужні, дрібноконтурні ділянки, непридатні землі, що не можуть бути використані в громадському господарстві колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств.

Не допускається відведення земель для колективного садівництва, якщо це шкодить сільськогосподарському виробництву колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств і організацій, а також земель, що є місцями відпочинку населення. Забороняється надання для цієї мети ріллі та інших цінних сільськогосподарських угідь, земель підсобних сільських господарств підприємств, організацій і установ.

Надання земель для колективного садівництва провадиться Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних (міських) Рад народних депутатів у межах їх компетенції.

Земельні ділянки, зайняті колективними садами (виноградниками), знаходяться в користуванні садівницьких (виноградарських) товариств, що організуються при підприємствах, організаціях, установах, яким у встановленому порядку надано ці земельні ділянки.

Садівницькі (виноградарські) товариства використовують ці ділянки відповідно до цілей, визначених їх статутом, зареєстрованим виконавчим комітетом районної (міської) Ради народних депутатів, на території якої знаходиться садівницьке (виноградарське) товариство.

Земельні ділянки для колективного городництва надаються в тимчасове користування підприємствам, організаціям і установам виконавчими комітетами обласних, районних (міських) Рад народних депутатів з земель державного запасу, державного лісового фонду і земель населених пунктів, не призначених до використання у найближчі роки під забудову або на інші цілі, а також з тимчасово невикористовуваних земель сільськогосподарського призначення і земель промислових, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств і організацій.

Не допускається надання земель для колективного городництва, якщо це шкодить сільськогосподарському виробництву колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств і організацій, а також земель, що є місцями відпочинку населення.

Розмір земельних ділянок, що надаються робітникам і службовцям під колективні городи, не може перевищувати 0,15 гектара, а на зрошуваних землях - 0,08 гектара на сім'ю.

Робітникам і службовцям, які мають присадибні ділянки, земельні ділянки виділяються в таких розмірах, щоб загальна площа не перевищувала зазначених в частині першій цієї статті розмірів.

Землями державного лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але призначені для потреб лісового господарства.

Землі державного лісового фонду використовуються лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, колгоспами і радгоспами за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Державні лісогосподарські підприємства, організації і установи за рішенням виконавчих комітетів районних або міських Рад народних депутатів надають не використовувані для потреб лісового господарства і лісозаготівельної промисловості сільськогосподарські угіддя з наявних в їх користуванні земель державного лісового фонду колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам у тимчасове користування для сільськогосподарських цілей, якщо таке користування сумісне з інтересами лісового господарства.

Порядок користування землями державного лісового фонду визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Вилучення та надання земель державного лісового фонду для державних або громадських потреб здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Землями державного водного фонду визнаються землі, зайняті водоймами (ріками, озерами, водоймищами, каналами, внутрішніми морями, територіальними водами і ін.), гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені під смуги відведення по берегах водойм, під зони охорони тощо.

Землі в смугах відводу надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

Користування землями державного водного фонду здійснюють колгоспи, радгоспи та інші підприємства, організації та установи, яким ці землі надані.

Землі державного водного фонду використовуються для будівництва і експлуатації споруд, що забезпечують задоволення питних, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також задоволення сільськогосподарських, промислових, енергетичних, транспортних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Порядок користування землями державного водного фонду визначається законодавством Союзу РСР та Української РСР.

Землями державного запасу є всі землі, не надані землекористувачам в безстрокове або довгострокове користування.

Землі державного запасу надаються в постійне або тимчасове користування колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр, який містить сукупність вірогідних і необхідних відомостей про природний, господарський і правовий стан земель.

Дані державного земельного кадастру служать цілям організації ефективного використання земель та їх охорони, планування народного господарства, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, меліорації земель і хімізації сільського господарства, а також здійснення інших народногосподарських заходів, зв'язаних з використанням земель.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації землекористувань, обліку кількості і якості земель, бонітування грунтів і економічної оцінки земель.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік державний земельний кадастр в Українській РСР ведеться за рахунок держави за єдиною для Союзу РСР системою. Порядок ведення державного земельного кадастру, форми кадастрової документації, періодичність уточнення та оновлення кадастрових даних встановлює Рада Міністрів СРСР.

Землеустрій включає систему державних заходів, спрямованих на здійснення рішень державних органів у галузі користування землею.

Завданнями державного землеустрою є організація найбільш повного, науково обгрунтованого, раціонального й ефективного використання земель, підвищення культури землеробства та охорона земель.

Землеустрій, включаючи проектно-розвідувальні, зйомочні і обслідницькі роботи, провадиться за рахунок держави.

В залежності від завдань, змісту і методів проведення державний землеустрій поділяється на два основних види - міжгосподарський і внутрігосподарський.

Міжгосподарський землеустрій має своїм завданням організацію науково обгрунтованого і раціонального використання землі шляхом правильного її розподілу між галузями народного господарства, підприємствами, організаціями та установами.

Внутрігосподарський землеустрій має своїм завданням створення в межах окремих землекористувань територіальної основи для піднесення культури землеробства і продуктивності сільськогосподарських угідь, повного, правильного використання та охорони землі, високопродуктивного застосування техніки і раціональної організації господарства.

Державний землеустрій включає такі землевпорядні дії:

1) утворення нових, а також упорядкування існуючих землекористувань з усуненням черезсмужжя та інших незручностей в розташуванні земель; уточнення і зміну меж землекористувань;

2) внутрігосподарську організацію території колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ із запровадженням економічно обгрунтованих сівозмін і впорядкуванням всіх інших сільськогосподарських угідь (сінокосів, пасовищ, садів та ін.), а також розробку заходів по боротьбі з ерозією грунтів;

3) виявлення нових земель для сільськогосподарського та іншого народногосподарського освоєння;

4) відведення і вилучення земельних ділянок;

5) встановлення і зміну міської межі, селищної межі і межі сільських населених пунктів;

6) проведення топографо-геодезичних, грунтових, геоботанічних та інших обслідувань і досліджень;

7) відмежування в натурі присадибних земель сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, від громадських земель в колгоспах та інших земель;

8) здійснення робіт, зв'язаних з веденням державного земельного кадастру.

Державний землеустрій здійснюється державними землевпорядними органами.

Керівництво роботами по державному землеустрою і контроль за їх виконанням здійснюються Міністерством сільського господарства Української РСР та його місцевими органами.

Землеустрій провадиться за рішенням органів державної влади, ініціативою землевпорядних органів або за клопотанням заінтересованих землекористувачів.

Землевпорядний процес складається з підготовчих робіт, складання проекту землеустрою, розгляду і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачі землевпорядних документів, авторського нагляду за здійсненням проекту землеустрою.

В процесі землеустрою складаються землевпорядні проекти, а також документи на право користування землею, передбачені статтею 20 цього Кодексу.

Складання землевпорядних проектів здійснюється за участю заінтересованих землекористувачів.

Землевпорядні проекти розглядаються і схвалюються:

1) в колгоспах - на загальних зборах членів колгоспу (зборах уповноважених) та районними, а в разі необхідності обласними сільськогосподарськими органами;

2) в радгоспах і інших сільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах - на технічних радах цих господарств та трестів;

3) в несільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах - на нарадах при адміністрації господарств.

Проекти внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ затверджуються виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

Зміни в проекти внутрігосподарського землеустрою вносяться з дозволу виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів за погодженням з державними землевпорядними органами.

Проекти землеустрою по відведенню і вилученню земельних ділянок затверджують ті органи державного управління, які мають право надавати і вилучати земельні ділянки.

Проекти землеустрою, пов'язані з зміною меж і розмірів землекористувань, затверджуються у відповідності з статтею 53 цього Кодексу.

Землевпорядні проекти після затвердження переносяться за участю заінтересованих землекористувачів в натуру (на місцевість) з позначенням меж землекористувань межовими знаками встановленого зразка.

Встановлена в порядку землеустрою внутрігосподарська організація території є обов'язковою для колгоспів, радгоспів та інших підприємств, організацій і установ.

Землевпорядна документація, затверджена в порядку, передбаченому статтею 154 цього Кодексу, а також документи на право користування землею видаються землекористувачам.

Земельні спори між колгоспами, радгоспами, іншими державними, кооперативними, громадськими підприємствами, організаціями, установами і громадянами вирішуються Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів у порядку, встановленому цим Кодексом.

До відання Ради Міністрів Української РСР відноситься вирішення спорів колгоспів, радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій і установ однієї області з питань користування землею на території іншої області.

До відання виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів відноситься вирішення спорів колгоспів, радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій і установ одного району області з питань користування землею на території іншого району області.

До відання виконавчого комітету районної Ради народних депутатів відноситься вирішення спорів колгоспів, радгоспів і інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій і установ району з питань користування землями, розташованими на території району.

До відання виконавчого комітету міської Ради народних депутатів відноситься вирішення спорів колгоспів, радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій і установ, розташованих на території міста, з питань користування землями, що знаходяться в межах міста; земельних спорів між зазначеними підприємствами, організаціями, установами і громадянами; земельних спорів між громадянами, за винятком спорів, передбачених статтею 167 цього Кодексу.

До відання виконавчих комітетів селищних і сільських Рад народних депутатів відноситься вирішення спорів між громадянами з питань користування землею на території цих Рад, крім спорів, передбачених статтею 167 цього Кодексу.

Земельні спори розглядаються за заявою заінтересованої сторони виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів з викликом сторін.

Для підготовки матеріалів до розгляду виконкоми місцевих Рад народних депутатів в необхідних випадках можуть створювати спеціальні комісії з депутатів, представників органів державного землеустрою та спеціалістів сільського господарства.

Земельні спори повинні розглядатися виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів в місячний строк з дня надходження заяви.

По наслідках розгляду земельного спору виконавчі комітети Рад народних депутатів виносять рішення. В необхідних випадках в цьому рішенні можуть бути передбачені порядок його виконання або заходи, які слід здійснити для поновлення порушеного права землекористування.

Земельний спір розглядається в присутності сторін, за винятком випадків, коли сторона ухиляється від участі в розгляді спору.

При розгляді спору сторони мають право знайомитись із зібраними по ньому матеріалами, давати пояснення, представляти в усній або письмовій формі свої доводи і заперечення, заявляти клопотання про відкладення розгляду спору та проведення додаткових перевірок і обслідувань, про витребування документів тощо.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися своїми правами та сприяти органові, який розглядає спір, поданням необхідних відомостей і документів, що є у їх розпорядженні, наданням транспорту для виїзду на місце комісій і т. ін.

Рішення виконавчих комітетів сільських, селищних, міських і районних Рад народних депутатів по земельних спорах можуть бути оскаржені у виконавчі комітети вищестоящих Рад народних депутатів, а рішення виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів - в Раду Міністрів УРСР.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік спори колгоспів, радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій і установ Української РСР з питань користування землею на території іншої союзної республіки, а також спори зазначених підприємств, установ і організацій інших союзних республік в питанні користування землею на території Української РСР, розглядає комісія, утворювана на паритетних засадах з представників Української РСР і відповідної союзної республіки.

В разі, якщо комісія не прийшла до погодженого рішення, спори у вказаних питаннях підлягають розглядові Радою Міністрів СРСР.

Спори між співвласниками індивідуальних будівель на землях міст, селищ міського типу і на земельних ділянках у сільських населених пунктах, що відводяться виконавчими комітетами сільських Рад народних депутатів, про порядок користування спільною земельною ділянкою розглядаються судами.

Майнові спори, зв'язані з земельними відносинами між державними, кооперативними (крім колгоспів), громадськими підприємствами, організаціями і установами вирішуються органами арбітражу, а майнові спори, зв'язані з земельними відносинами, в яких сторонами або однією із сторін є колгоспи чи громадяни, вирішуються в судовому порядку, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Купівля-продаж, застава, заповіт, дарування, оренда, самовільний обмін земельними ділянками та інші угоди, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, - недійсні.

Службові особи та громадяни, винні в здійсненні угод, зазначених у статті 169 цього Кодексу, а також:

- самовільному зайнятті земельних ділянок;

- безгосподарному використанні земель і використанні їх з метою добування нетрудових доходів;

- псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх виробничими та іншими відходами і стічними водами;

- невиконанні обов'язкових заходів по поліпшенню земель і охороні грунтів від вітрової, водної ерозії та інших процесів, що погіршують стан грунтів;

- несвоєчасному поверненні тимчасово зайнятих земель або невиконанні обов'язків по приведенню їх в стан, придатний для використання за призначенням;

- використанні земельних ділянок не у відповідності з тією метою, для якої вони надані;

- відхиленні без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою;

- знищенні межових знаків меж землекористувань;

- невжитті заходів по боротьбі з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

- неправильній експлуатації та пошкодженні гідротехнічних споруд або захисних лісонасаджень на меліорованих і еродованих землях, - несуть кримінальну або адміністративну відповідальність у відповідності з законодавством Союзу РСР та Української РСР.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Приведення земельних ділянок в придатний для використання стан проводиться підприємствами, організаціями, установами і громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх рахунок.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР і Української РСР, у землекористувачів, які допускають систематичні порушення правил користування землею, ділянки, що неправильно використовуються ними, можуть бути вилучені за рішенням виконавчих комітетів обласних, районних (міських) Рад народних депутатів.

Підприємства, організації, установи і громадяни повинні компенсувати шкоду, заподіяну ними в результаті порушення земельного законодавства.

Якщо міжнародним договором СРСР або Української РСР установлено інші правила, ніж ті, що їх містить земельне законодавство Української РСР, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору.