Про систему громадського здоровя

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні з метою зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, регулює суспільні відносини у сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, визначає відповідні права і обов’язки державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб у цій сфері, встановлює правові та організаційні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя населення.

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) акредитована лабораторія - лабораторія будь-якої форми власності, що розташована в Україні або іншій країні, акредитована на відповідність вимогам стандарту ISO/IEC 17025 (ДСТУ ISO/IEC 17025) та/або ISO/IEC 15189 (ДСТУ ISO/IEC 15189), та/або належної лабораторної практики Організації економічного співробітництва та розвитку (GLP OECD) чи Національним органом України з акредитації, іноземним органом з акредитації, який є повним членом Міжнародної організації із співробітництва в галузі акредитації лабораторій (International Laboratory Accreditation Cooperation - ILAC), або іншим іноземним органом з акредитації, діяльність якого відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 17011 (ДСТУ ISO/IEC 17011);

2) громадське здоров’я - сфера знань та організована діяльність суб’єктів системи громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя;

3) дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) - заходи, спрямовані на знищення у середовищі життєдіяльності людини вегетативних форм збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників - комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація);

4) державні медико-санітарні нормативи (санітарні нормативи) - обов’язкові до виконання параметри безпечності середовища життєдіяльності людини та епідемічного благополуччя, затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, які є науково обґрунтованими на основі відповідних досліджень та аналізу ризику згідно з вимогами безпеки для життя і здоров’я людини за медичними критеріями та виражені у припустимому максимальному або мінімальному, кількісному та (або) якісному значенні показника, що характеризує фактор середовища життєдіяльності, а також стан здоров’я населення за критеріями захворюваності, поширеності хвороб, фізичного розвитку, імунітету тощо, включаючи гранично допустимі концентрації, допустимі дози, максимальні рівні впливу, максимальні межі залишків, максимальні рівні вмісту, допустимі добові дози, рівні включень, часові обмеження щодо використання продукції або доступу працівників та/або населення на об’єкти після застосування небезпечних факторів, епідеміологічні показники, протиепідемічні нормативи, недотримання яких може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людини;

5) державні медико-санітарні правила (санітарні регламенти) - обов’язкові для виконання заходи та вимоги, необхідні для забезпечення державних медико-санітарних нормативів, недотримання яких створює загрозу здоров’ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і поширення інфекційних та масових неінфекційних хвороб (отруєнь) серед населення. Державні медико-санітарні правила включають державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарні регламенти та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

6) детермінанти здоров’я - комплекс індивідуальних, соціальних, економічних і екологічних факторів, що визначають стан здоров’я окремих людей, контингентів або груп населення, зокрема:

індивідуальні детермінанти здоров’я - генетичні (спадкові) та поведінкові особливості конкретної людини;

соціальні детермінанти здоров’я - рівень доступності харчових продуктів, житла, роботи, освіти, медичної допомоги;

економічні детермінанти здоров’я - стан та рівень економічних відносин, що безпосередньо впливають на середовище життєдіяльності людини;

7) епідеміологічний нагляд - систематичний та безперервний процес виявлення, збирання, складання, аналізу, тлумачення та поширення даних про здоров’я населення, захворювання та показники середовища життєдіяльності, який здійснюється з метою вивчення епідемічної ситуації, її прогнозування, встановлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами ризику для здоров’я та наслідками конкретного впливу чи втручання на здоров’я, визначення характеру і масштабів необхідних медико-санітарних заходів, планування, реалізації та оцінки відповідних заходів у сфері громадського здоров’я;

8) епідемія - виникнення на певній території за певний проміжок часу випадків інфекційної або неінфекційної хвороби, специфічної поведінки, пов’язаної із здоров’ям, або інших подій, пов’язаних із здоров’ям, які перевищують середні багаторічні показники або достовірно перевищують нормальне очікування за відомими або невідомими раніше критеріями та впливають або мають тенденцію до одночасного впливу на непропорційно велику кількість людей у межах населення території. Кількість випадків, що свідчать про наявність епідемії, залежить від збудника, чисельності та типу населення, яке зазнало впливу, попереднього досвіду чи відсутності контакту з хворобою, часу та місця виникнення;

9) єдине здоров’я - міжсекторальний підхід до розроблення та виконання програм, реалізації державної політики, актів законодавства та проведення наукових досліджень, в рамках яких взаємодіють кілька секторів, таких як медицина, медицина праці, ветеринарна медицина, безпечність продуктів харчування та охорона довкілля з метою забезпечення захисту здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення і досягнення кращих результатів у сфері громадського здоров’я;

10) інфекційна хвороба - розлад здоров’я людини, викликаний живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), що може передаватися від заражених осіб до здорових і становить ризик масового поширення;

11) інфекційні хвороби, яким можна запобігти шляхом імунопрофілактики, - хвороби, виникненню і поширенню яких можна запобігти, забезпечивши формування в значної частини населення колективного імунітету шляхом введення медичних імунобіологічних препаратів;

12) інфекційний контроль - комплекс організаційних, профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб, що базується на результатах епідеміологічного аналізу;

13) інформаційний фонд громадського здоров’я - державний інформаційний ресурс, що містить дані про стан здоров’я, санітарне та епідемічне благополуччя населення і показники середовища життєдіяльності та наповнюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з інформаційних систем та баз даних, що перебувають у власності чи розпорядженні центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, інших державних органів, або з інших визначених джерел;

14) карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню інфекційних хвороб, контамінації біологічним агентом, хімічним чи радіаційним чинником;

15) контактна особа - особа, яка перебувала в контакті з джерелом інфекції, біологічним агентом, хімічним чи радіаційним чинником, внаслідок чого становить ризик поширення хвороби, отруєння чи ураження;

16) масові неінфекційні хвороби - масові хвороби, отруєння, ураження, виникнення яких зумовлено впливом біологічних агентів, фізичних, хімічних чинників чи соціальних факторів середовища життєдіяльності, у тому числі об’єктів господарської та інших видів діяльності, товарів, робіт, послуг;

17) медико-санітарні заходи (санітарні та протиепідемічні заходи) - комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медичних, нормативних (регуляторних), екологічних, ветеринарних та інших заходів, спрямованих на усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних і масових неінфекційних хвороб та їх ліквідацію, кінцевою метою яких є захист здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

18) Міжнародні медико-санітарні правила - міжнародний правовий документ, прийнятий державами - членами Всесвітньої організації охорони здоров’я, що регулює питання запобігання міжнародному поширенню хвороб, захисту від них, боротьби з ними і вжиття відповідних заходів у сфері громадського здоров’я;

19) надзвичайна ситуація в системі громадського здоров’я - виникнення або безпосередня загроза виникнення небезпечної події, що призводить чи може призвести до поширення інфекційних або масових неінфекційних хвороб, інших негативних наслідків для здоров’я людей та потребує вжиття відповідних скоординованих заходів;

20) небезпека для здоров’я людини - шкода, яка може бути заподіяна здоров’ю людини внаслідок дії явищ, процесів, об’єктів за певних умов раптово або в майбутньому;

21) небезпечний фактор - будь-який хімічний, фізичний чинник, біологічний агент, що здійснює або за певних умов може здійснювати шкідливий вплив на здоров’я людини;

22) неблагополучна епідемічна ситуація - ситуація, за якої рівень захворюваності людей на інфекційні або масові неінфекційні хвороби перевищує середні багаторічні показники, при цьому реєструються спалахи інфекційних хвороб;

23) неінфекційні хвороби - розлади здоров’я, виникнення яких зумовлено комбінованим впливом генетичних, фізіологічних, екологічних та поведінкових факторів;

24) носій збудника інфекційної хвороби - людина, в організмі якої виявлено збудників інфекційної хвороби при відсутності симптомів цієї хвороби;

25) обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню;

26) обсервація - перебування особи, стосовно якої є обґрунтований ризик інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у спеціалізованому закладі (обсерваторі) з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею;

27) оперативні функції громадського здоров’я - напрями діяльності, що здійснюються з метою досягнення та забезпечення максимально високих показників здоров’я і санітарно-епідемічного благополуччя населення, а також найбільш повного дотримання принципу справедливості щодо забезпечення і збереження здоров’я;

28) послуги у сфері громадського здоров’я - послуги, що надаються в межах реалізації оперативних функцій громадського здоров’я;

29) профілактичне щеплення - введення в організм людини медичного імунобіологічного препарату для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб, яке проводиться відповідно до календаря профілактичних щеплень, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

30) реагування на небезпечні чинники та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я - комплекс організаційних, медико-санітарних, протиепідемічних та адміністративних заходів в осередку виявлення небезпечного чинника та/або надзвичайної ситуації та за його межами, спрямованих на ліквідацію небезпечних чинників та зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення факторів середовища життєдіяльності, що створюють загрозу здоров’ю, життю або працездатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь;

31) референс-лабораторія в системі громадського здоров’я - акредитована лабораторія, яка виконує функції та відповідає критеріям, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

32) самоізоляція - перебування особи, стосовно якої існує обґрунтована підстава щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов’язання такої особи або відповідно до затверджених нормативів;

33) санітарне законодавство - сукупність нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення, встановлюють державні медико-санітарні правила, медико-санітарні нормативи та медико-санітарні регламенти, які є обов’язковими для виконання всіма учасниками правовідносин незалежно від правового статусу;

34) санітарно-епідемічна ситуація - стан середовища життєдіяльності людини та обумовлений ним стан здоров’я населення на певній території у конкретно визначений час;

35) санітарно-епідемічне благополуччя населення - стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, за якого показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарним законодавством;

36) середовище життєдіяльності людини (далі - середовище життєдіяльності) - сукупність об’єктів, явищ і факторів навколишнього середовища (природного і штучно створеного), що безпосередньо оточують людину, впливають і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо;

37) система громадського здоров’я - комплекс інструментів та заходів, що здійснюються суб’єктами системи громадського здоров’я та спрямовані на захист і зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

38) спалах інфекційної хвороби - один або декілька випадків захворювань на інфекційну хворобу, пов’язаних між собою спільним джерелом та (або) фактором передачі інфекції;

39) сприятливі умови життєдіяльності людини - стан середовища життєдіяльності, за якого відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров’я людини і є можливості для забезпечення нормального функціонування організму та відновлення порушених функцій;

40) фактор ризику - чинник, характеристика, вплив, стан середовища життєдіяльності людини, що може вплинути на стан здоров’я людини та/або підвищити ймовірність розвитку хвороби;

41) фактори передачі збудників інфекційних хвороб (далі - фактори передачі інфекції) - забруднені збудниками інфекційних хвороб об’єкти середовища життєдіяльності людини (повітря, ґрунт, вода, харчові продукти, кров та інші біологічні рідини, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, за участю яких відбувається перенесення збудників інфекційних хвороб від джерела інфекції до інших осіб;

42) фактори середовища життєдіяльності - будь-які біологічні (вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні, генетично модифіковані організми, продукти біотехнології тощо), хімічні (органічні і неорганічні, природні (у тому числі кліматичні) та синтетичні), фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, теплове, іонізуюче, неіонізуюче та інші види випромінювання), соціальні (харчування, водопостачання, умови побуту, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо) та інші фактори, що впливають або можуть впливати на здоров’я людини чи на здоров’я майбутніх поколінь;

43) шкідливий вплив на здоров’я людини - вплив факторів середовища життєдіяльності, що створює загрозу здоров’ю, життю або працездатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь.

2. Інші терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я, Кодексі цивільного захисту України, Законі України "Про захист населення від інфекційних хвороб", інших законодавчих актах України.

1. Відносини, що виникають у системі громадського здоров’я та під час забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

3. Положення цього Закону не поширюються на харчові продукти, крім харчових продуктів, щодо яких проводяться епідеміологічні розслідування захворювань, спричинених інфекційними, неінфекційними хворобами, а також випадків, прямо передбачених цим Законом.

1. Система громадського здоров’я в України діє з дотриманням таких основних принципів:

1) законність - відповідність Конституції і законам України та міжнародним договорам України;

2) справедливість - створення належних умов для реалізації кожною людиною права на здоров’я та забезпечення рівного доступу до послуг охорони здоров’я відповідно до потреб упродовж усього життя;

3) цілісність - цілісний підхід до здоров’я та визнання єдності його фізичних, психічних, психологічних, духовних і соціальних аспектів;

4) орієнтованість на населення - пріоритет інтересів здоров’я та безпеки населення при організації та наданні послуг у системі громадського здоров’я;

5) мінімізація шкоди - системне усунення або зменшення негативних наслідків для здоров’я людини від різних видів її поведінки та видів діяльності;

6) участь та відповідальність - залучення суспільства до реалізації оперативних функцій громадського здоров’я, здійснення заходів та взаємна відповідальність особи і держави за дії або бездіяльність у сфері громадського здоров’я;

7) своєчасність - оперативне вжиття заходів, необхідних для забезпечення захисту здоров’я населення, що застосовуються у разі наявності потенційних ризиків для здоров’я та епідемічного благополуччя населення;

8) міжгалузеве співробітництво - координація діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері громадського здоров’я;

9) впровадження передових світових практик - міжнародне співробітництво і спрямованість на своєчасне та належне впровадження передових світових практик у сфері громадського здоров’я, заснованих на доказах;

10) обґрунтованість рішень - прийняття рішень у сфері громадського здоров’я на основі попереднього аналізу наслідків, у тому числі економічних, безпекових і стратегічних, та економічної доцільності;

11) протидія дискримінації щодо здоров’я - запобігання дискримінації за ознакою інвалідності та стану здоров’я, подолання стигми щодо людей із захворюваннями.

1. Основними завданнями системи громадського здоров’я є організація та забезпечення виконання оперативних функцій громадського здоров’я.

2. Оперативними функціями системи громадського здоров’я є:

1) епідеміологічний нагляд, а також оцінка, спостереження та контроль за показниками і чинниками, що впливають на здоров’я населення;

2) моніторинг, готовність і своєчасність реагування на небезпечні чинники, події та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я;

3) захист здоров’я населення;

4) зміцнення здоров’я населення, у тому числі вплив на детермінанти здоров’я;

5) розроблення, затвердження та імплементація процедур і політик, які позитивно впливають на детермінантни громадського здоров’я;

6) використання правових та управлінських інструментів для профілактики хвороб і покращення стану здоров’я населення;

7) ефективне запобігання виникненню хвороб та мінімізація їх випадків;

8) стратегічне керівництво в інтересах здоров’я та епідемічного благополуччя населення;

9) розбудова ефективної системи громадського здоров’я та її кадрове забезпечення;

10) організаційне та фінансове забезпечення системи громадського здоров’я, що передбачає рівний та справедливий доступ до послуг у сфері громадського здоров’я;

11) інформаційно-роз’яснювальна робота, комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я та благополуччя населення;

12) наукове забезпечення системи громадського здоров’я;

13) підтримка реалізації ініціатив, що позитивно впливають на здоров’я населення, на місцевому рівні.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, спрямовує здійснення оперативних функцій громадського здоров’я центрами контролю та профілактики хвороб, головною експертною установою у сфері громадського здоров’я, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами господарювання, які залучаються до надання послуг у сфері громадського здоров’я.

4. Головна експертна установа у сфері громадського здоров’я координує здійснення заходів з виконання оперативних функцій громадського здоров’я центрами контролю та профілактики хвороб, іншими суб’єктами господарювання, які залучаються до надання послуг у сфері громадського здоров’я.

5. Для забезпечення управління якістю лабораторних досліджень, необхідних для виконання оперативних функцій громадського здоров’я, функціонує мережа референс-лабораторій у системі громадського здоров’я.

1. Захист здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення в системі громадського здоров’я забезпечуються шляхом:

1) визнання захисту населення від інфекційних та неінфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) профілактики інфекційних та неінфекційних хвороб відповідно до епідемічної ситуації та прогнозу її змін на основі комплексного підходу - єдине здоров’я;

3) затвердження та виконання медико-санітарних заходів і дотримання вимог санітарного законодавства;

4) затвердження державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил;

5) медико-санітарної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів;

6) реєстрації, введення в обіг, застосування дезінфікуючих засобів, консервантів, інших хімічних речовин з біоцидними властивостями відповідно до закону;

7) ліцензування видів діяльності, що становлять потенційну небезпеку для здоров’я населення;

8) проведення наукових досліджень у сфері безпеки середовища життєдіяльності та санітарно-епідемічного благополуччя населення;

9) забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, науково-дослідних установ з метою посилення спроможності системи громадського здоров’я щодо запобігання виникненню та реагування на небезпеку для здоров’я населення;

10) формування та ведення відкритих і загальнодоступних інформаційних ресурсів, спрямованих на своєчасне інформування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб про:

виникнення і поширення інфекційних та неінфекційних хвороб, уражень та отруєнь;

виконання медико-санітарних заходів і дотримання фізичними та юридичними особами законодавства у сфері громадського здоров’я та санітарного законодавства;

затверджені державні медико-санітарні нормативи та державні медико-санітарні правила;

потенційні та реальні загрози для здоров’я і санітарно-епідемічного благополуччя населення;

11) здійснення заходів з навчання правилам профілактики хвороб, виховання прихильності до здорового способу життя та дотримання вимог санітарного законодавства, навчання правилам профілактики декретованого контингенту населення, пропаганди здорового способу життя;

12) здійснення державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя населення;

13) здійснення заходів щодо санітарної охорони території України;

14) визначення відповідальності та заходів впливу за порушення вимог санітарного законодавства;

15) встановлення заборони, припинення, обмеження, призупинення, вилучення, знищення, утилізації небезпечних для життя і здоров’я людини об’єктів, робіт, товарів, послуг, відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які становлять загрозу для здоров’я населення.

2. Інші заходи щодо захисту здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення можуть визначатися законами України.

1. Суб’єктами відносин у сфері громадського здоров’я є:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

3) головна експертна установа у сфері громадського здоров’я;

4) органи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері;

5) інші органи державної влади;

6) центри контролю та профілактики хвороб, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (центри контролю та профілактики хвороб);

7) наукові установи;

8) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;

9) заклади охорони здоров’я, фізичні особи - підприємці, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;

10) акредитовані лабораторії;

11) установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України;

12) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України;

13) міжнародні організації;

14) інші юридичні особи, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, які здійснюють діяльність на території України.

2. З метою реалізації оперативних функцій громадського здоров’я центри контролю та профілактики хвороб, органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть залучати інших суб’єктів відносин у сфері громадського здоров’я до надання послуг у сфері громадського здоров’я.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, спрямовує та координує здійснення оперативних функцій громадського здоров’я суб’єктами відносин у сфері громадського здоров’я в межах їх компетенції, у тому числі з урахуванням рекомендацій та документів Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Кабінет Міністрів України у сфері громадського здоров’я:

1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері громадського здоров’я, організацію та функціонування системи громадського здоров’я;

2) забезпечує затвердження та координацію виконання загальнодержавних і міждержавних програм, спрямованих на захист і зміцнення здоров’я населення, на основі комплексного підходу - здоров’я у всіх політиках;

3) спрямовує та координує роботу міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади в системі громадського здоров’я на основі пріоритетності збереження здоров’я населення в усіх напрямах діяльності органів державної влади, що передбачає визнання актуальних проблем у сфері охорони здоров’я комплексними і пов’язаними із соціальними детермінантами здоров’я;

4) забезпечує міжнародне співробітництво та розвиток наукових знань у сфері громадського здоров’я;

5) встановлює і скасовує дію карантину в Україні або окремих її місцевостях, приймає рішення про необхідні (додаткові) медико-санітарні (протиепідемічні) заходи у разі загрози виникнення епідемії інфекційної хвороби, затверджує перелік засобів профілактики у разі загрози виникнення епідемії інфекційної хвороби чи отруєнь за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

6) визначає порядок проведення позачергових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері центральними органами виконавчої влади та їх територіальними підрозділами;

7) приймає рішення про проведення додаткових обов’язкових профілактичних щеплень населення за епідемічними показаннями у разі загрози виникнення епідемії інфекційної хвороби на території України;

8) визначає критерії, за якими оцінюється ступінь ризику для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення від провадження господарської діяльності, та періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) органами державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері;

9) затверджує:

методику розрахунку витрат та збитків внаслідок масових випадків інфекційних, професійних, масових неінфекційних хвороб;

методику розрахунку вартості послуг у сфері громадського здоров’я;

порядок здійснення епідеміологічного нагляду;

порядок подання державної, галузевої та оперативної звітності щодо епідемічної ситуації та виконання оперативних функцій громадського здоров’я;

порядок проведення епідеміологічних розслідувань захворювань, спричинених інфекційними хворобами, масовими неінфекційними захворюваннями;

порядок та умови обов’язкового державного страхування на випадок захворювання на інфекційну хворобу працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я;

порядок державної реєстрації небезпечних факторів;

порядок державної реєстрації (перереєстрації) дезінфекційного засобу;

порядок взаємодії між центральними органами виконавчої влади з метою організації проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства;

положення про інформаційний фонд громадського здоров’я та порядок його формування;

Правила санітарної охорони території України;

перелік посад медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних хвороб, отруєнь або радіаційних уражень;

перелік небезпечних речовин, заборонених для застосування в Україні, та порядок їх визначення;

порядок фортифікації харчових продуктів;

інші нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

10) забезпечує координацію здійснення заходів щодо організаційного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи громадського здоров’я, створює і забезпечує інші умови, необхідні для розвитку системи громадського здоров’я;

11) встановлює на період карантину або медико-санітарних (протиепідемічних) заходів у разі загрози виникнення епідемії інфекційної хвороби додаткові, крім встановлених законодавством, доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання серед людей;

12) призначає та звільняє з посади Головного державного санітарного лікаря України із числа заступників керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

13) здійснює інші визначені законом повноваження, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у сфері громадського здоров’я, організацією та функціонуванням системи громадського здоров’я.

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, у сфері громадського здоров’я:

1) забезпечує формування державної політики у сфері громадського здоров’я;

2) вносить пропозиції до загальнодержавних і міждержавних програм, спрямованих на захист і зміцнення здоров’я населення, на основі комплексного підходу - здоров’я у всіх політиках;

3) визначає пріоритетні напрями розвитку системи громадського здоров’я, з урахуванням пропозицій головної експертної установи у сфері громадського здоров’я;

4) узагальнює практику застосування законодавства у сфері громадського здоров’я, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить в установленому порядку проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України;

5) схвалює щорічний звіт про стан здоров’я населення України та епідемічну ситуацію і подає його до Кабінету Міністрів України;

6) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції, спрямовані на профілактику та зниження рівня інфекційних та неінфекційних хвороб, поліпшення епідемічної ситуації в Україні;

7) спрямовує та координує реалізацію державної політики щодо виконання оперативних функцій громадського здоров’я;

8) утворює робочі групи для оперативного вирішення проблем у сфері громадського здоров’я;

9) організовує та координує в межах повноважень здійснення медико-санітарних заходів, заходів щодо готовності, запобігання, реагування і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у сфері громадського здоров’я;

10) здійснює періодичний моніторинг виконання Міжнародних медико-санітарних правил та звітує перед Всесвітньою організацією охорони здоров’я;

11) визначає заклади охорони здоров’я, що здійснюють медичний (санітарний) огляд у пунктах пропуску через державний кордон України;

12) визначає єдині кваліфікаційні вимоги до посад у системі громадського здоров’я;

13) визначає критерії та порядок надання статусу референс-лабораторії в системі громадського здоров’я;

14) формує пропозиції до державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи громадського здоров’я та розміщує затверджені обсяги у встановленому законодавством порядку;

15) сприяє міжнародному співробітництву;

16) погоджує щорічні плани функціонування та розвитку системи громадського здоров’я в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

17) утворює координаційну раду з питань громадського здоров’я як постійно діючий консультативно-дорадчий орган для визначення стратегічних напрямів розвитку системи громадського здоров’я, затверджує положення про координаційну раду з питань громадського здоров’я;

18) здійснює державну реєстрацію небезпечних факторів;

19) визначає референс-методики, що використовуються для контролю державних медико-санітарних нормативів (параметрів безпечності) під час здійснення державного нагляду (контролю);

20) затверджує:

норми харчування, набори продуктів харчування та норми фізіологічних потреб населення в основних харчових речовинах і енергії;

норми рухової активності, показники для оцінки рівня фізичного здоров’я та рекомендації щодо оздоровчої рухової активності для дітей, дорослих та інших груп населення;

порядок, стандарти та критерії якості надання послуг у сфері психічного здоров’я;

програми розвитку кадрових ресурсів у системі громадського здоров’я;

перелік послуг у сфері громадського здоров’я та їх структуру;

єдині науково обґрунтовані галузеві стандарти надання окремих послуг у сфері громадського здоров’я;

методи випробувань дезінфекційних засобів, контролю за їх відповідністю вимогам стандартів, інших нормативних документів, регламентує застосування таких методів;

критерії щодо кількості випадків, що свідчать про наявність епідемії;

допустимі параметри впливу на організм людини біологічних агентів, фізичних та хімічних чинників у надзвичайних ситуаціях;

державні медико-санітарні нормативи та державні медико-санітарні правила (регламенти);

вимоги до навчальних програм для проведення гігієнічного навчання декретованих контингентів населення;

класифікацію патогенних для людини мікроорганізмів за групами патогенності;

уніфіковані форми актів з переліком питань для проведення державного нагляду (контролю) органом державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері;

специфікації до застосування і споживання харчових продуктів для спеціальних медичних цілей;

порядок обліку, зберігання, транспортування біологічно патогенних агентів;

порядок надання статусу референс-лабораторій у системі громадського здоров’я;

порядок організації, проведення та ведення єдиної електронної системи обліку результатів обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій;

порядок надання психосоціальної допомоги та психосоціальних послуг щодо питань психічного здоров’я, у тому числі щодо запобігання суїциду і психосоціального компоненту реабілітації ветеранів війни та інших груп населення;

порядок застосування і споживання харчових продуктів для спеціальних медичних цілей;

порядок проведення оцінки ризиків для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення та проведення за результатами такої оцінки відповідних профілактичних, обстежувальних, консультаційних та інших заходів;

перелік інфекційних та неінфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності;

перелік критеріїв, за якими визначаються випадки інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації;

перелік інфекційних хвороб, кожний випадок яких підлягає обов’язковому епідеміологічному розслідуванню;

перелік інфекційних хвороб та професій, виробництв, організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти таких інфекційних хвороб;

перелік виробництв, професій, організацій, до роботи в яких не можуть бути допущені особи, хворі на інфекційні хвороби, які є носіями збудників інфекційних хвороб або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних хвороб, за умови що такі особи становлять загрозу для здоров’я інших осіб;

перелік критеріїв оцінки безпечності для здоров’я умов праці (санітарно-гігієнічних умов) жінок, неповнолітніх та осіб з інвалідністю (з урахуванням психофізіологічних, вікових та інших особливостей);

перелік необхідних обстежень лікарями-спеціалістами, перелік видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, необхідних для проведення обов’язкового медичного огляду, періодичність проведення обов’язкового медичного огляду;

перелік промислових алергенів;

перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів, канцерогенних для людини;

перелік референс-лабораторій для потреб епідеміологічного нагляду;

інші підзаконні нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

21) аналізує ефективність застосування медико-санітарних заходів щодо запобігання виникненню та поширенню інфекційних та неінфекційних хвороб, уражень та отруєнь людей, щодо забезпечення готовності до погіршення епідемічної ситуації;

22) розміщує на своєму офіційному веб-сайті:

щорічний звіт про стан здоров’я населення України;

інформацію про епідемічну ситуацію в Україні;

актуальний зміст затверджених державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил;

23) здійснює інші визначені законами повноваження, пов’язані із забезпеченням формування та реалізацією державної політики у сфері громадського здоров’я.

2. Головний державний санітарний лікар України:

1) вносить подання до Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для надання обов’язкових до виконання доручень центральним органам виконавчої влади для забезпечення заходів щодо усунення ризиків для здоров’я та благополуччя населення;

2) надає доручення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центральним органам виконавчої влади для проведення позачергових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства;

3) від імені центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України питання про встановлення карантину;

4) ініціює скликання невідкладного засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для прийняття відповідних рішень, якщо за результатами епідеміологічного нагляду встановлено, що бездіяльність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування або запровадження ними недостатніх обмежувальних протиепідемічних заходів становить загрозу погіршення епідемічної ситуації;

5) надає доручення головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя щодо розслідування випадків інфекційних хвороб, масових неінфекційних хвороб;

6) виконує інші функції, визначені цим Законом.

3. Заступником Головного державного санітарного лікаря України є керівник головної експертної установи у сфері громадського здоров’я. Заступник Головного державного санітарного лікаря України забезпечує виконання функцій, визначених Головним державним санітарним лікарем України.

1. Мережа центрів контролю та профілактики хвороб формується як складова системи епідеміологічного нагляду та реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я з урахуванням комплексного підходу - здоров’я у всіх політиках.

2. Центри контролю та профілактики хвороб у межах області, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим (на рівні регіону) здійснюють:

1) координацію та здійснення епідеміологічного нагляду і аналізу;

2) проведення оцінки ризиків для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення регіону, проведення за результатами такої оцінки відповідних профілактичних, обстежувальних, консультаційних та інших заходів, надання рекомендацій щодо усунення ризиків у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення;

3) індикацію та ідентифікацію збудників інфекційних хвороб, переліки яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

4) реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я на рівні регіону в рамках роботи функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту відповідно до Кодексу цивільного захисту України;

5) встановлення причинно-наслідкових зв’язків виникнення та поширення інфекційних хвороб, у тому числі інфекцій, що пов’язані з наданням медичної допомоги, у тому числі із застосуванням методів секвенування геному збудників інфекційних хвороб;

6) здійснення аналізу ефективності функціонування системи громадського здоров’я та її окремих елементів у регіоні;

7) інформування головної експертної установи у сфері громадського здоров’я про ризики, що існують у сфері громадського здоров’я у регіоні, та внесення пропозицій щодо управління такими ризиками в межах компетенції;

8) підготовку пропозицій, планів дій та рекомендацій щодо здійснення заходів, спрямованих на поліпшення показників здоров’я і благополуччя населення та вдосконалення системи громадського здоров’я у регіоні;

9) збирання та обробку інформації у сфері громадського здоров’я та внесення інформації до баз даних інформаційного фонду громадського здоров’я;

10) періодичний аналіз детермінант здоров’я, заходів впливу на детермінанти здоров’я та заходів, спрямованих на запобігання виникненню, зменшення та подолання нерівності щодо здоров’я у регіоні;

11) моніторинг заходів щодо зміцнення здоров’я, показників рухової активності, статевого і репродуктивного здоров’я, психічного здоров’я населення у регіоні;

12) комплексний аналіз інформації щодо випадків травматизму і насильства у регіоні;

13) підготовку та оприлюднення періодичних звітів про стан здоров’я, епідемічну ситуацію та показники середовища життєдіяльності у регіоні;

14) організацію навчання та проведення інформаційно-просвітницьких заходів з питань громадського здоров’я для посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів відносин у сфері громадського здоров’я;

15) участь у розробленні державних медико-санітарних нормативів та правил;

16) участь у роботі комісій з розслідування гострих професійних захворювань у регіоні;

17) епідеміологічні розслідування надзвичайних ситуацій у сфері громадського здоров’я;

18) проведення профілактичних, обстежувальних, дезінфекційних, консультаційних та інших заходів за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб (за запитом);

19) підготовку рекомендацій щодо розроблення місцевих програм у сфері громадського здоров’я;

20) інші функції, визначені законом.

3. Структуру центрів контролю та профілактики хвороб затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Головна експертна установа у сфері громадського здоров’я має право вносити пропозиції щодо структури центрів контролю та профілактики хвороб та ініціювати її перегляд.

У складі центрів контролю та профілактики хвороб обов’язково утворюються та функціонують:

1) оперативно-диспетчерський підрозділ, що працює у цілодобовому режимі, оснащений телекомунікаційною мережею, програмним, технічним забезпеченням та іншими засобами;

2) групи (бригади) оперативного реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я;

3) інші структурні підрозділи.

4. Керівник центру контролю та профілактики хвороб є головним державним санітарним лікарем відповідної області, міста Києва чи Севастополя, Автономної Республіки Крим за посадою. Заступники керівника центру контролю та профілактики хвороб є заступниками головного державного санітарного лікаря відповідної області, міста Києва чи Севастополя, Автономної Республіки Крим за посадою.

Головний державний санітарний лікар відповідної області, міста Києва чи Севастополя, Автономної Республіки Крим:

1) вносить подання до регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про надання обов’язкових до виконання доручень територіальним органам центральних органів виконавчої влади для забезпечення виконання визначених у дорученні заходів щодо усунення ризиків для здоров’я та благополуччя населення;

2) підписує доручення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, яке є підставою для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у зв’язку з настанням події, що має негативний вплив на стан здоров’я;

3) вносить на розгляд регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій проект обов’язкових до виконання доручень щодо встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, якщо в окремому населеному пункті, у закладі дошкільної, загальної середньої чи позашкільної освіти, дитячому закладі оздоровлення та відпочинку виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційної хвороби;

4) ініціює скликання засідання надзвичайної протиепідемічної комісії для прийняття рішень щодо недопущення поширення інфекційних хвороб на відповідній території;

5) має право безперешкодного доступу на територію та до приміщень підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності під час реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я будь-якого характеру з метою їх розслідування, ліквідації та/або запобігання негативному впливу на здоров’я людей, у тому числі із залученням працівників центру контролю та профілактики хвороб.

5. Центр контролю та профілактики хвороб є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в банках, бланк із своїм найменуванням та може мати печатку.

6. У центральних органах виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, захисту державного кордону, у Державному управлінні справами, Службі безпеки України визначається мережа закладів (установ), підрозділів та посад фахівців із забезпечення епідеміологічного нагляду та реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я в межах територій їх дислокації за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, яку очолює головний державний санітарний лікар, що здійснює повноваження головних державних санітарних лікарів, визначених цим Законом, управління мережею епідеміологічного нагляду та реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я.