Конвенція між Урядом України і Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно

5. Підприємства Договірної Держави, майно яких повністю або частково належить або контролюється прямо чи посередньо одним або кількома резидентами другої Договірної Держави, не будуть піддаватися в першій згаданій Державі будь-якому оподаткуванню або пов'язаному з ним зобов'язанню, яке є іншим або більш обтяжливим ніж оподаткування і пов'язані з ним зобов'язання, яким піддаються або можуть піддаватися інші подібні підприємства першої згаданої Держави.

6. Положення цієї статті не будуть тлумачитись як зобов'язання Договірної Держави надавати резидентам другої Договірної Держави будь-яких персональних звільнень, пільг і вирахувань для податкових цілей на підставі громадянського статусу або сімейних зобов'язань, які надаються її власним резидентам.

7. Звільнення або інші переваги, що передбачені податковим законодавством Договірної Держави для вигоди цієї Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, або утворених ними органів, які не займаються підприємницькою діяльністю, повинні застосовуватись за тих же умов відповідно до іншої Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, або утворених ними органів, які здійснюють таку ж або подібну діяльність. Незважаючи на положення пункту 9, положення цього пункту не будуть застосовуватись до податків або зобов'язань, що сплачуються за надані послуги.

8.

а) Внески, сплачувані фізичною особою, яка здійснює залежні особисті послуги в Договірній Державі, за пенсійною програмою, що встановлена і визнана для цілей оподаткування в другій Договірній Державі, підлягають вирахуванню в першій згаданій Державі при визначенні оподатковуваного доходу фізичної особи і розглядаються у цій Державі таким же чином і підлягають тим же умовам і обмеженням, як і внески, що сплачуються за пенсійною програмою, визнаною для цілей оподаткування в цій першій згаданій Державі за умови, що така фізична особа робила внески до цієї пенсійної програми (або в іншу пенсійну програму, яка заміняє цю пенсійну програму) до того часу, коли вона стала резидентом першої згаданої Держави або тимчасово перебуває у цій Державі і при умові, що цю пенсійну програму прийнято компетентними органами цієї Держави як таку, що в цілому відповідна пенсійній програмі, що визнана для цілей оподаткування цією Державою.

b) Для цілей підпункту а):

і) вираз "пенсійна програма" означає угоду, в якій бере участь фізична особа з метою забезпечити пенсію по відставці, що сплачується стосовно залежних особистих послуг, згаданих у підпункті а); і

іі) пенсійна програма визнається для цілей оподаткування у Державі, якщо внески по цій програмі мають право на податкове звільнення в цій Державі.

9. Положення цієї статті, незважаючи на положення статті 2, застосовуються до податків будь-якого виду і роду.

10. Якщо будь-який договір, угода або конвенція між Договірними Державами інші, ніж ця Конвенція, включають статтю про недискримінацію або статтю про національні переваги, то зрозуміло, що такі статті не застосовуються при вирішенні податкових питань.

1. Якщо особа вважає, що дії однієї або обох Договірних Держав призводять або призведуть до її оподаткування невідповідно до положень цієї Конвенції, вона може, незалежно від засобів захисту, передбачених національним законодавством цих Держав, подати свій випадок до компетентних органів Договірної Держави, резидентом якої вона є, або, якщо її випадок підпадає під дію пункту 1 статті 24, тієї Договірної Держави, громадянином якої вона є. Справа повинна бути подана протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дію, яка призводить до оподаткування, що не відповідає положенням Конвенції.

2. Компетентний орган прагнутиме, якщо він вважатиме заперечення обгрунтованим і якщо він сам не в змозі дійти до задовільного рішення, вирішити випадок за взаємною згодою з компетентним органом другої Договірної Держави з метою уникнення оподаткування, яке не відповідає Конвенції. Будь-яка досягнута домовленість повинна виконуватись незалежно від будь-яких обмежень часу, передбачених внутрішнім законодавством Договірних Держав.

3. Компетентні органи Договірних Держав прагнутимуть вирішувати за взаємною згодою будь-які труднощі або сумніви, що виникають при тлумаченні або застосуванні Конвенції. Вони можуть також консультуватись один з одним щодо уникнення подвійного оподаткування у випадках, які не передбачені Конвенцією.

4. Компетентні органи Договірних Держав або їх представники можуть вступати в прямі контакти один з одним з метою досягнення згоди в розумінні попередніх пунктів. Якщо для досягнення згоди потрібний усний обмін думками, то такий обмін може відбутися через комісію, що складається з компетентних органів Договірних Держав або їх представників.

5. Незважаючи на будь-який інший договір, угоду або конвенцію, в якій Договірні Держави є сторонами, податкові питання між Договірними Державами (включаючи сперечання щодо застосування цієї Конвенції) вирішуються лише згідно з цією статтею, якщо тільки компетентні органи не домовляться інакше.

1. Компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств Договірних Держав, що стосуються податків, на які поширюється Конвенція, тією мірою, в якій оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтею 1. Будь-яка інформація, отримана Договірною Державою, буде вважатися конфіденційною таким же чином, як і інформація, що одержана у межах національного законодавства цієї Держави, і буде розкрита тільки особам або органам (включаючи суди і адміністративні органи), які займаються оцінкою або стягненням, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляцій стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція. Такі особи чи органи будуть використовувати інформацію тільки з цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в ході відкритого судового засідання або при прийнятті юридичних рішень.

Компетентні органи можуть узгоджувати відповідні умови, методи та техніку, що стосуються справ, щодо яких такий обмін інформацією може бути зроблений.

2. У жодному випадку положення пункту 1 не будуть тлумачитись як такі, що покладають на Договірну Державу зобов'язання:

а) здійснювати адміністративні заходи, такі, що відрізняються від законів або адміністративної практики цієї або другої Договірної Держави;

b) надавати інформацію, яку неможливо одержати за законодавством або в ході звичайної адміністративної практики цієї або другої Договірної Держави;

c) надавати інформацію, яка розкриває будь-яку торговельну, підприємницьку, промислову, комерційну або професійну таємницю або торговельний процес, або інформацію, розкриття якої суперечило б установленій практиці (суспільному порядку).

1. За запитом компетентних органів Договірної Держави (що надалі іменується як "Держава, яка заявляє") інша Договірна Держава (що надалі іменується як "Держава, до якої звертаються") повинна згідно з положеннями пункту 7 зробити необхідні кроки для відшкодування податкових позовів першої згаданої Держави так, як якщо б це були її власні податкові позови. Зрозуміло, що вираз "податковий позов" означає будь-яку суму податку, а також проценти з неї, супутні пеню і штрафи, а також витрати, побічні щодо відшкодування, які належать до сплати, але ще не сплачені.

2. Положення пункту 1 повинні поширюватись тільки на податкові позови, які створюють інструмент, що дозволяє забезпечити їх стягування у Державі, яка заявляє, та, якщо інше не було погоджено між компетентними органами влади, які не викликають заперечень.

3. Зобов'язання надавати допомогу у відшкодуванні податкових позовів, що стосуються померлої особи чи її маєтку, обмежується вартістю маєтку чи майна, які належать кожному з бенефіціарів маєтку, відповідно до того, чи повинен позов відшкодовуватися з маєтку, чи самими його бенефіціарами.

4. За запитом компетентних органів Держави, яка заявляє, компетентні органи Держави, до якої звертаються, повинні з метою відшкодування суми податку вжити заходів застереження, навіть якщо позов заперечується або ще не підпадає під дію інструменту, що дозволяє виконати рішення.

5. Запит про надання адміністративної допомоги повинен супроводжуватися:

а) декларацією, яка точно підтверджує характер податкового позову, і у разі відшкодування, підтверджує, що умови, передбачені пунктом 2, виконуються;

b) офіційним примірником документа, що дозволяє здійснити рішення у Державі, яка заявляє; і

с) будь-яким іншим документом, що потрібний для відшкодування або заходів застереження.

6. Документ, що дозволяє виконати рішення у Державі, яка заявляє, повинен, якщо це необхідно і згідно з діючими положеннями у Державі, до якої звертаються, бути прийнятим, визнаним, доповненим чи зміненим якомога швидше після дати одержання запиту про допомогу за рахунок документа, що дозволяє виконувати рішення у Державі, до якої звертаються.

7. Питання, що стосуються будь-якого періоду, за межами якого податковий позов не має сили, повинні регулюватися законодавством Держави, яка заявляє. Запит про допомогу у відшкодуванні повинен надавати докладне визначення цього періоду.

8. Акти відшкодування, здійснені Державою, до якої звертаються, згідно із запитом про допомогу, які відповідно до законів цієї Держави могли б призводити до припинення чи переривання періоду, згаданого у пункті 7, повинні також мати подібний ефект згідно з законами Держави, яка заявляє. Держава, до якої звертаються, повинна інформувати Державу, яка заявляє, про подібні акти.

9. Держава, до якої звертаються, може дозволити відстрочення платежу або виплати з розстроченням, якщо її закони чи адміністративна практика дозволяють це зробити при подібних обставинах; однак спочатку вона повинна проінформувати Державу, яка заявляє.

10. Положення цієї статті повинні, незважаючи на положення статті 2, застосовуватись до податків будь-якого виду і роду.

1. Ніщо у цій Конвенції не буде впливати на податкові привілеї членів дипломатичних місій, консульських постів і постійних місій міжнародних організацій, наданих за загальними нормами міжнародного права або відповідно до положень спеціальних угод.

2. Незважаючи на положення статті 4, фізична особа, яка є членом дипломатичної місії, консульського поста або постійної місії Договірної Держави, яка перебуває у другій Договірній Державі або в третій Державі, вважається, виходячи з цілей цієї Конвенції, резидентом відправляючої Держави, якщо в цій відправляючій Державі вона несе ту ж відповідальність щодо податку на її загальний доход та майно, як і резиденти цієї Держави.

3. Конвенція не застосовується до міжнародних організацій, їх органів або їх службовців і до осіб, які є членами дипломатичної місії, консульського поста або постійної місії третьої Держави, що перебувають у Договірній Державі, і які не несуть в жодній з Договірних Держав таку ж саму відповідальність щодо податку на їх загальний доход і майно, як і резиденти цієї Держави.

1. Компетентні органи Договірних Держав можуть вирішувати спільно або окремо спосіб застосування Конвенції.

2. Зокрема, з метою одержання в Договірній Державі переваг, передбачених статтями 10, 11 і 12, резиденти другої Договірної Держави повинні, якщо інше не вирішено компетентними органами, представити форму посвідчення резиденції, яка передбачає, зокрема, характер і суму даного доходу і включає посвідчення податкової адміністрації цієї другої Держави.

1. Кожна з Договірних Держав повідомить іншу по дипломатичних каналах про завершення процедур, необхідних для набуття чинності цією Конвенцією. Ця Конвенція набуває чинності у перший день другого місяця, наступного за днем одержання останнього з таких повідомлень.

2. Положення цієї Конвенції матимуть дію:

а) в Україні:

і) стосовно податків на дивіденди, проценти або роялті для будь-яких платежів, зроблених на шістдесятий або після шістдесяти днів, наступних за днем, коли Конвенція набуває чинності;

іі) стосовно податку на прибуток підприємств і податків на майно для будь-якого оподатковуваного періоду, що починається з або після 1 січня календарного року, наступного за роком, в якому Конвенція набуває чинності;

ііі) стосовно прибуткового податку з громадян для будь-яких платежів, зроблених на шістдесятий або після шістдесяти днів, наступних за днем, коли Конвенція набуває чинності;

b) у Франції:

і) стосовно податків на доход, стягнених у джерела, для оподатковуваних сум на шістдесятий або після шістдесяти днів, наступних за днем, коли Конвенція набуває чинності;

іі) стосовно податків на доход, які не утримані у джерела, для доходу, що відноситься, залежно від обставин, до будь-якого календарного року або до звітного періоду, який починається після календарного року, в якому Конвенція набуває чинності;

ііі) стосовно усіх інших податків для оподаткування, податковий результат якого матиме місце після календарного року, в якому Конвенція набуває чинності.

3. Положення Конвенції, підписаної 4 жовтня 1985 р. між Урядом Французької Республіки і Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход (загальний протокол), також як і положення обміну листами, що підписані 14 березня 1967 р. стосовно оподаткування роялті, і угоди, що підписана 4 березня 1970 р. між Урядом Французької Республіки і Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування стосовно повітряного і морського транспорту, і будь-яке інше податкове положення, включене до будь-якого договору або угоди між Урядом Французької Республіки і Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік, припиняє свою дію між Францією і Україною з того дня, коли відповідні положення цієї Конвенції вперше розпочинають свою дію.

1. Ця Конвенція є чинною на невизначений час. Однак після періоду 5 календарних років з дня набуття Конвенцією чинності будь-яка з Договірних Держав може припинити її дію шляхом повідомлення про припинення дії у будь-якому календарному році через дипломатичні канали принаймні за 6 місяців до закінчення цього року.

2. У такому разі Конвенція припиняє свою дію:

а) в Україні:

і) стосовно податків на дивіденди, проценти або роялті для будь-яких платежів, зроблених на шістдесятий або після шістдесяти днів, наступних за днем подачі повідомлення про припинення дії;

іі) стосовно податку на прибуток підприємств і податків на майно для будь-якого оподатковуваного періоду, що починається з або після 1 січня календарного року, наступного за роком подачі повідомлення про припинення дії;

ііі) стосовно прибуткового податку з громадян для будь-яких платежів, зроблених після 1 січня календарного року, наступного за роком подачі повідомлення про припинення дії;

b) у Франції:

і) стосовно податків на доход, стягнених у джерела, для оподатковуваних сум на шістдесятий або після шістдесяти днів, наступних за днем подачі повідомлення про припинення дії;

іі) стосовно податків на доход, які не утримані у джерела, для доходу, що відноситься залежно від обставин до будь-якого календарного року або звітного періоду, який починається після календарного року подачі повідомлення про припинення дії;

ііі) стосовно всіх інших податків для оподаткування, податковий результат якого матиме місце після календарного року подачі повідомлення про припинення дії.

На засвідчення чого ті, що нижче підписалися, відповідним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.

Вчинено в м.Парижі, 30 січня 1997 року, в двох примірниках українською та французькою мовами, тексти є однаково аутентичними.

Під час підготовки до підписання цієї Конвенції між Урядом України і Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно ті, що нижче підписалися, погодились щодо наступних положень, які складають невід'ємну частину Конвенції (надалі "Конвенція").

1. Стосовно пункту 3 статті 2:

а) французький податок з жалування регулюється положеннями Конвенції, які застосовуються залежно від обставин до прибутку від підприємницької діяльності або доходу від незалежних особистих послуг;

b) зрозуміло, що посилання на український прибутковий податок з громадян і на український податок на майно громадян не повинно тлумачитись як таке, що перешкоджає застосуванню Конвенції до будь-якого українського податку на доход або майно громадян, які не є громадянами України або є особами без громадянства.

2. Зрозуміло, що термін "нерухоме майно", визначений у пункті 2 статті 6, включає в себе опціони, зобов'язання по продажу і подібні права щодо такого майна.

3. Стосовно статті 7:

а) якщо підприємство Договірної Держави продає товари або вироби або здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то прибуток цього постійного представництва повинен визначатися не на підставі загальної суми, що одержується підприємством, а тільки на підставі винагороди, що відноситься до фактичної діяльності постійного представництва щодо такого продажу або такої підприємницької діяльності;

b) у випадку контрактів, зокрема щодо обстеження, постачання, установки або спорудження промислового, комерційного або наукового обладнання або приміщення, або суспільних робіт, якщо підприємство має постійне представництво, то прибуток такого постійного представництва повинен визначатися не на підставі загальної суми контракту, а тільки на підставі тієї частини контракту, яка дійсно здійснюється постійним представництвом у тій Договірній Державі, в якій розташоване постійне представництво. Прибуток, що відноситься до тієї частини контракту, яка здійснюється в Договірній Державі, де міститься фактичний керівний орган підприємства, підлягає оподаткуванню тільки в цій Державі.

4. Стосовно статей 10 і 11 інвестиційна компанія або фонд, розташовані в Договірній Державі, де вони не підлягають оподаткуванню, згаданому в підпунктах а) (і) або (іі) або в підпунктах b) (і) або (іі) пункту 3 статті 2, і одержують дивіденди або проценти, що виникають в іншій Договірній Державі, можуть просити про загальну суму податкових знижок або звільнень, що передбачені Конвенцією, в тій пропорції такого доходу, яка відповідає правам у компанії або фонді, якими володіють резиденти першої згаданої Держави, і який оподатковується в руках цих резидентів.

5. Кожна з Договірних Держав прагне встановити процедури, які дають право платникам податків одержувати доход, що розглядається у статтях 10, 11 і 12, без оподаткування податками, що стягуються, якщо Конвенція передбачає оподаткування тільки у Державі резиденції. Якщо Конвенція передбачає оподаткування в Договірній Державі, де виникає доход, то кожна з Договірних Держав прагне встановити процедури, що дають право платникам податків одержувати доход з вирахуванням податку за ставкою, передбаченою у Конвенції. Якщо платником податків висунута вимога, то податок, стягнутий у джерела в Договірній Державі по ставці, передбаченій внутрішнім законодавством, повинен бути відшкодований у визначений час, якщо податок утримується за ставкою, що перевищує ту, яка передбачена цією Конвенцією.

6. У відношенні статті 12 платежі, що одержуються за технічні послуги, включаючи вивчення або обстеження наукового, геологічного або технічного характеру, або за технічними контрактами, включаючи проекти, що відносяться до них, або за консультаційні або управлінські послуги, розглядаються як платежі, що одержуються за інформацію, яка стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

7. Положення статті 16 застосовуються до доходу, згаданого в статті 62 Французького податкового кодексу, який одержує фізична особа, що є резидентом України, в якості партнера або менеджера компанії, яка є резидентом Франції і підлягає оподаткуванню в ній корпоративним податком.

8. Зрозуміло, що положення статті 21 не застосовуються, зокрема, до будь-яких дивідендів, процентів і роялті, визначених статтями 10, 11 і 12 відповідно.

9. Положення цієї Конвенції в жодному разі не перешкоджають Франції застосовувати положення статті 212 її податкового кодексу або будь-яких по суті подібних положень, які спроможні вносити поправки або заміняти положення цієї статті.

10.

а) При підрахунку сплачуваного податку на доход або прибуток компанії або іншої організації, що оподатковується, яка є резидентом України і принаймні 20 відсотками якої володіє або контролює прямо або посередньо резидент або резиденти Франції, будуть дозволені:

і) вирахування для процентів і роялті, що понесені для цілей торгівлі або підприємницької діяльності компанії або іншої організації, незалежно від того, були вони сплачені банку або іншій особі, і без врахування терміну позики, але ці вирахування не повинні відноситись до того обсягу, в якому такий доход перевищує суму, яка була б узгоджена при відсутності будь-яких особливих відносин між платником і фактичним власником такого доходу;

іі) вирахування для фактичних жалування, заробітної плати й інших винагород за особисті послуги і будь-які інші виплати, що сплачуються компанією або іншою організацією і понесені для цілей підприємницької діяльності.

b) Положення підпункту а) застосовуються аналогічно до будь-яких процентів, роялті, жалування, заробітної плати й інших винагород за особисті послуги і до будь-яких інших винагород, що понесені постійним представництвом підприємства Франції або постійно базою резидента Франції.

На засвідчення чого ті, що нижче підписалися, відповідним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.

Вчинено в м.Парижі 30 січня 1997 року, в двох примірниках українською та французькою мовами, тексти є однаково аутентичними.