Про Концепцію розвитку звязку України до 2010 року

Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Концепцію розвитку зв'язку України до 2010 року.

2. Державному комітетові зв'язку та інформатизації, Міністерству економіки, Міністерству промислової політики, Міністерству оборони, Службі безпеки подати до 20 грудня 2000 р. Кабінетові Міністрів України узгоджені пропозиції щодо внесення змін до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку України, схваленої постановою Кабінету Міністрів України 23 вересня 1993 р. N 790, згідно з Концепцією розвитку зв'язку України до 2010 року.

Становлення і розвиток зв'язку (Єдиної національної системи зв'язку) України як самостійної держави відбувається згідно з Комплексною програмою створення єдиної національної системи зв'язку України та Основними положеннями створення та розвитку єдиної національної системи зв'язку України.

Концепція розвитку зв'язку в Україні до 2010 року (далі - Концепція) визначає основні підходи до подальшого розвитку зв'язку, особливості його структурної перебудови, принципи регулювання, стратегію розвитку зв'язку загального користування і відомчого зв'язку, напрями міжнародного співробітництва, державні заходи щодо забезпечення розвитку зв'язку і засади діяльності в ринкових умовах і призначена для використання органами виконавчої влади, Держкомзв'язку та операторами зв'язку, а також виробниками обладнання.

Концепція складається з двох частин: 1) загальні концептуальні положення розвитку зв'язку; 2) концептуальні положення розвитку зв'язку в інтересах забезпечення потреб оборони і безпеки держави (для службового користування).

Концепція розроблена Держкомзв'язку, Мінпромполітики, Міноборони і СБУ.

У процесі розроблення цієї Концепції були враховані положення Концепції розвитку національних мереж електричного і поштового зв'язку загального користування та формування ринку послуг зв'язку в Україні до 2010 року, Концепції розвитку стосунків між Україною та Європейським Співтовариством (ЄС) у галузі зв'язку та інших нормативно-технічних документів.

Метою Концепції є визначення принципових засад технічного і технологічного розвитку зв'язку України до 2010 року, встановлення основних принципів та важелів регулювання зв'язку в ринкових умовах, забезпечення його розвитку, визначення напрямів міжнародного співробітництва.

Завданням Концепції є визначення:

основ технічної політики удосконалення зв'язку і шляхів її реалізації;

пріоритетних напрямів розроблення та виробництва вітчизняних засобів зв'язку; напрямів структурної перебудови зв'язку і діяльності з надання послуг зв'язку платоспроможним споживачам;

основних важелів регулювання діяльності у зв'язку;

необхідних джерел реалізації Концепції;

умов гармонійного збалансування технічних, економічних та соціальних аспектів розвитку зв'язку на всіх його пріоритетних напрямах.

У сучасних умовах для реалізації поставленої вище мети для цього необхідно забезпечити:

формування ринкових засад і конкурентного середовища функціонування зв'язку на рівні, який задовольняє платоспроможний попит на послуги зв'язку;

контроль держави в обсягах, необхідних для функціонування органів державної влади у звичайних умовах, у надзвичайних ситуаціях мирного часу та в особливий період;

інтеграцію мереж зв'язку України з мережами зв'язку країн членів ЄС та із світовими мережами зв'язку, приєднання Національної інформаційної інфраструктури зв'язку до Європейської інформаційної інфраструктури та до Глобальної інформаційної інфраструктури (стосовно зв'язку);

приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі (стосовно торгівлі послугами зв'язку) за умови готовності провідних вітчизняних операторів зв'язку конкурувати з іноземними на внутрішньому та зовнішньому ринках в умовах їх відкритості;

доступність до соціально значущих послуг зв'язку для населення, яке працює чи проживає на території з невигідним географічним положенням або соціально-економічний статус якого не захищається.

Державна політика у сфері зв'язку щодо забезпечення оборони та безпеки держави повинна бути спрямована на:

розвиток державної системи урядового зв'язку;

розвиток мереж зв'язку воєнної організації держави;

створення Національної системи конфіденційного зв'язку в інтересах органів державної влади;

забезпечення цілісності та безпеки функціонування єдиної національної системи зв'язку;

створення механізму використання в особливий період та в умовах надзвичайної ситуації ресурсів мереж зв'язку всіх форм власності для забезпечення потреб оборони та безпеки держави.

Національна система зв'язку складається з електричного, поштового, спеціального і фельд'єгерського зв'язку.

На кінець 1998 року задоволення попиту на послуги зв'язку характеризувалося такими показниками:

первинна мережа перебуває на стадії перетворення. Частково ця мережа побудована на основі сучасних волоконно-оптичних, радіорелейних та супутникових ліній зв'язку. Протяжність цифрових каналів (магістральної і зонової мережі) становить 42 відсотки загальної довжини каналів первинної мережі;

найбільші обсяги послуг надають підприємства телефонного зв'язку (19,6 телефона на 100 жителів, тоді як у розвинутих країнах - 40 - 60);

мережі зв'язку загального користування є здебільшого аналоговими і побудовані з використанням переважно електромеханічного (84 відсотки) комутаційного обладнання, кабелів з мідними проводами, що майже відпрацювали свій ресурс і потребують заміни, та частково - радіорелейних ліній, ущільнених аналоговими системами передачі. Аналогові мережі недостатньо придатні для передавання дискретної інформації, частка якої в загальному обміні дедалі зростає;

передавання документальної інформації здійснюється як телеграфними, так і телематичними службами. Попит на послуги телеграфних служб постійно знижується, а за обсягами впровадження послуг телематичних служб Україна значно відстає від середньосвітового рівня:

попит на послуги поштового зв'язку в цілому забезпечується, однак рівень автоматизації і механізації виробничих процесів у ньому не відповідає потребам часу;

мережі передавання даних, що використовуються для документального електрозв'язку, базуються на технологіях пакетної комутації;

набуває подальшого розвитку факсимільний зв'язок. Загальна кількість зареєстрованих факсимільних установок перевищує 46 тис. одиниць;

поширюється використання глобальної мережі Інтернет. Кількість користувачів мережі щороку зростає і на теперішній час становить близько 100 тис.;

створюються мережі стільникового зв'язку України. Системою аналогового мобільного зв'язку скандинавського стандарту охоплено близько 63 відсотків території України. Розпочато побудову мереж стандартів глобального цифрового мобільного зв'язку на частотах 900 і 1800 МГц;

будуються мережі пошукового радіовиклику для охоплення ним великих міст та приміських зон. Використовується переважно стандарт передавання коротких текстових повідомлень (у 22 регіонах);

системи транкингового оперативного рухомого радіозв'язку перебувають на перехідній стадії розвитку - від окремих автономних, несумісних між собою мереж окремих відомств, до єдиної національної мережі;

мережі телевізійного і радіомовлення, включаючи мережі розподілення програм, є аналоговими, що призводить до неефективних енерговитрат (до 60 ГВт.г на рік), які можна зменшити майже в 4 рази з переходом на цифрові технології;

впроваджується кабельне телебачення та аудіовізуальні системи і служби зв'язку;

проводове мовлення охоплює всю країну і забезпечує трансляцію трьох програм мовлення в обласних центрах, великих містах і переважно лише одну програму в сільській місцевості на обладнанні, що відпрацювало свій ресурс та потребує заміни для забезпечення незбитковості цієї послуги;

технічні засоби зв'язку в переважній більшості є морально застарілими і значною мірою фізично зношеними.

Незважаючи на вагому частку в єдиній національній системі зв'язку (далі - ЄНСЗ) і значну роль у задоволенні потреб споживачів у послугах зв'язку, в Україні не здійснюється скоординоване управління розвитком відомчих мереж зв'язку, не ведеться облік цих мереж та статистичних показників, не проводяться навіть періодичні дослідження їх роботи та перспективних напрямів розвитку. Розвиток відомчих мереж зв'язку відбувається стихійно, під впливом різноманітних чинників.

Сучасний стан відомчих мереж зв'язку не відповідає рівню розвитку існуючих систем зв'язку, не задовольняє специфічних потреб державних структур у телекомунікаційному забезпеченні. Основною причиною цього є відсутність єдиної державної стратегії розвитку відомчих мереж зв'язку.

У секторі фіксованого відомчого зв'язку в основному використовується застаріле обладнання переважно аналогових систем комутації і передавання. Кінцеве обладнання специфічне і різне за типами.

У секторі рухомого відомчого зв'язку також використовується застаріле обладнання аналогових систем транкингового радіозв'язку, яке базується на колишніх стандартах, що не забезпечують необхідного рівня обслуговування та захисту інформації. Цифрові системи транкингового радіозв'язку на сьогодні є найбільш перспективними і найближчим часом посядуть домінуюче місце серед систем рухомого відомчого зв'язку. В Україні системи цифрового транкингового радіозв'язку впроваджуватимуться починаючи з 2000 року.

Стратегією розвитку зв'язку України на період до 2010 року передбачається:

проведення структурних перетворень (реструктуризація, лібералізація та формування ринку послуг) для прискорення розвитку зв'язку в ринкових умовах;

створення технічної бази інформатизації шляхом впровадження новітніх технологій, інтеграції ЄНСЗ в Європейську та Глобальну інформаційні інфраструктури;

забезпечення засобами і послугами зв'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, а також суб'єктів господарювання та населення на рівні їх платоспроможного попиту.

Основними пріоритетами розвитку зв'язку загального користування є:

забезпечення розвитку та реконструкції телефонних мереж до повного задоволення попиту споживачів шляхом завершення створення цифрових мереж міжміського і міжнародного телефонного зв'язку, прискорення переобладнання внутрішньозонових і місцевих мереж на базі новітніх технологій, а також побудови місцевих телефонних мереж з використанням цифрового обладнання;

сприяння прискореному розвитку фіксованого та рухомого радіозв'язку;

створення єдиної інтегрованої багатосервісної широкосмугової мережі;

впровадження нових видів послуг та нових технологій оброблення, перевезення і доставки усіх видів поштових відправлень на основі комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів у поштовому зв'язку, а також використання швидкісних видів спецтранспорту та комп'ютерних методів оброблення повідомлень;

дослідження, розроблення та впровадження нових принципів організації зв'язку, створення засобів зв'язку, які сприятимуть прискоренню розвитку та підвищенню ефективності мереж зв'язку;

організація розроблення та виробництва в Україні основних видів технічних засобів зв'язку та необхідних компонентів на рівні європейських і світових стандартів якості.

Система управління електрозв'язком повинна базуватися на принципах взаємодії відкритих систем і мати ієрархічну структуру.

Система експлуатації являє собою сукупність методів та алгоритмів технічного обслуговування, технічного персоналу, технічних засобів контролю та вимірювань, які забезпечують підтримку функціонування будь-якого елемента мереж ЄНСЗ у межах встановлених норм.

Національна система управління мережами і послугами електрозв'язку ЄНСЗ організаційно повинна складатися з національного центру управління систем управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування, систем управління відомчими (корпоративними) мережами електрозв'язку і послугами, мережі передавання даних на основі взаємодії операційних систем і робочих станцій національного центру управління системи управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування, іноземних і міжнародних систем та центрів управління мережами і послугами електрозв'язку.

На національний центр управління, який має бути позавідомчим органом, слід покласти виконання таких функцій:

збирання інформації щодо стану мереж зв'язку всіх форм власності;

розроблення планів заходів щодо використання мереж зв'язку всіх форм власності в особливий період та в умовах надзвичайного стану;

проведення у мирний час тренувань використання всіх мереж зв'язку в особливий період;

здійснення загального оперативно-технічного керівництва (управління) мережами зв'язку в особливий період, в умовах надзвичайних ситуаціях та у разі виникнення значних аварій на мережах зв'язку держави.

За своєю структурою система управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування повинна бути централізовано-децентралізованою. Це передбачає автономне (децентралізоване) функціонування підсистем (служб) управління окремими видами мереж зв'язку відповідно до покладених на них завдань, які випливають із специфіки цих мереж, та централізоване управління з боку головного центру управління всіма системами управління окремими мережами.

Завдання забезпечення безпечного функціонування мереж зв'язку ЄНСЗ і захищеності інформації користувачів має вирішуватися в трьох аспектах: технічному, організаційному та правовому.

Технічний аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає розроблення і використання спеціальних апаратних і програмних засобів, що запобігають або утруднюють несанкціонований доступ до елементів мережі та до інформації, а також перевірку відповідності вимогам технічного захисту обладнання, що використовується на мережах.

Організаційний аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає охорону мережі зв'язку, особливо її керуючих систем і систем управління, ретельний добір та контроль діяльності персоналу, причетного до створення, впровадження та експлуатації мереж зв'язку, встановлення режиму обмеженого доступу до окремих видів інформації, ретельне розроблення комплекту інструкцій з технічного обслуговування і захисту обладнання мереж та інформації, регулярне інформування працівників про акти законодавства в галузі безпеки систем зв'язку та інформатики, застосування дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності у разі виявлення порушень безпеки мереж зв'язку та інформації; реалізація заходів щодо здійснення контролю за станом інформаційної безпеки в мережах зв'язку.

Правовий аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає розроблення законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на створення умов функціонування і безпечного користування мережами зв'язку та інформаційними послугами.

Захист інформації відомчих мереж зв'язку здійснюється у тому ж порядку, що і в мережах загального користування.

Стратегія розвитку відомчих мереж зв'язку на період до 2010 року передбачає:

максимальне використання ресурсів мереж загального користування для створення відомчих мереж, у тому числі за рахунок створення віртуальних відомчих мереж зв'язку в мережах загального користування;

здійснення проектування з максимальним урахуванням як вимог власників, так і загальнодержавних інтересів;

побудову відомчих мереж, які якнайбільшою мірою повинні відповідати принципам побудови ЄНСЗ з метою спрощення процесів взаємодії, взаєморезервування та інтеграції;

забезпечення можливості роботи в режимі приєднання до мереж зв'язку загального користування, якщо це не суперечить їх призначенню.

Основними пріоритетами в розвитку відомчого зв'язку є:

максимальна цифровізація мереж;

інтеграція з мережами зв'язку загального користування.

Взаємодія з мережами загального користування повинна забезпечуватися на трьох рівнях управління - адміністративному, технічному й оперативному.

Вимогами до управління відомчими мережами зв'язку передбачається:

забезпечення гнучких методів управління мережами та реконфігурації, адаптація до умов обслуговування. Технічне управління має здійснюватися на основі оперативної реконфігурації технічних засобів системи згідно з оперативною обстановкою;

здійснення системного функціонального управління з метою забезпечення управління в реальному масштабі часу за параметрами, що визначають передавання всіх типів службових повідомлень;

здійснення системного контролю навантаження з метою забезпечення визначення в реальному масштабі часу інформаційного навантаження і характеристик продуктивності системи та її компонентів;

дотримання технології побудови відомчих мереж з метою забезпечення підключення до системи диспетчерських пультів для незалежного управління користувачами різних відомств;

проведення моніторингу інформаційних потоків з метою реалізації оперативних пошукових заходів.

Взаємодія мереж відомчого зв'язку і загального користування має здійснюватися у рамках законодавства та нормативно-технічних документів на основі таких загальних принципів:

1) стосовно телефонних мереж: загальновиробничі телефонні станції відомчого зв'язку повинні взаємодіяти із станціями телефонної мережі загального користування згідно з вимогами Керівного документа щодо телефонної мережі загального користування; комутаційне обладнання відомчих телефонних станцій повинно містити в собі типові лінійні сигнали, сигнали управління та інформаційні сигнали;

2) стосовно відомчих мереж передавання даних: інформаційні відомчі мережі повинні максимально використовувати можливості загальнодержавних мереж передавання даних; відомчі мережі передавання даних повинні взаємодіяти із загальнодержавними вторинними мережами для передавання даних; відомчі загальновиробничі мережі передавання даних повинні створюватися за нормами і правилами, прийнятими для побудови ЄНСЗ;

3) стосовно з'єднувальних ліній взаємодії: можуть використовуватися фізичні лінії, цифрові канали, групові тракти і широкосмугові канали; з'єднувальні лінії відомчих мереж для взаємодії з мережами ЄНСЗ повинні організовуватися з використанням типових систем передавання та прийнятих технологій ущільнення фізичних ліній.

Основною метою функціонування поштового зв'язку є надання широкого спектру послуг з орієнтацією на споживача та задоволення його потреб у ринкових умовах.

Стратегією розвитку поштового зв'язку передбачається розширення номенклатури видів послуг, наближення якості надання традиційних і нових видів послуг до рівня провідних промислово розвинутих країн.

Мережа поштового зв'язку охоплює поштові підприємства всіх форм власності та їхні підрозділи.

Загальна політика щодо поштового зв'язку на найближчу перспективу полягає в подальшій оптимізації мережі поштового зв'язку, вдосконаленні поштових маршрутів, переході до комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів на всіх ланках технологічного процесу (від приймання до вручення поштових відправлень); створенні автоматизованої інформаційно-технологічної системи поштового зв'язку; наближенні термінів доставки поштових відправлень до світового рівня; прискоренні проходження пошти.

Пріоритетними напрямами розвитку і вдосконалення поштового зв'язку в частині приймання і доставки пошти є:

оптимізація мережі пунктів та відділень з надання послуг зв'язку;

розширення функцій пунктів, відділень зв'язку та філіалів підприємств зв'язку;

забезпечення разом з видавництвами доставки передплатникам щоденних газет у день їх виходу із друку:

наближення рівня якості надання послуг у сільській місцевості до рівня якості надання послуг у міській місцевості.

Пріоритетними напрямами в частині оброблення та перевезення пошти передбачається:

впровадження зонально-вузлового принципу сортування і направлення пошти;

впровадження технології оброблення внутрішньої пошти із застосуванням штрих-кодів;

впровадження нових технологій оброблення та перевезення пошти на основі комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, використання швидкісних видів транспорту:

забезпечення проходження письмової кореспонденції між обласними центрами України за 2 доби, а між іншими населеними пунктами - 3 - 4 доби;

зменшення витрат на оброблення і перевезення пошти.

Пріоритетними напрямами удосконалення функціонування міжнародної пошти є:

впровадження технології оброблення поштових відправлень із застосуванням штрих-кодів;

скорочення термінів оброблення міжнародних поштових відправлень;

задоволення вимог термінів проходження міжнародних поштових відправлень;

досягнення рівня якості послуг за рекомендаціями Всесвітнього поштового союзу;

участь у розробленні та реалізації спільних проектів, спрямованих на поліпшення безпеки пошти;

участь у проведенні перевірок термінів проходження міжнародної пошти.

Інфраструктура телекомунікацій як невід'ємна частина Національної інформаційної інфраструктури повинна забезпечувати взаємоз'єднання та взаємодію всіх мереж телекомунікацій різних форм власності як фіксованих, так і мобільних, з установленням і без установлення фізичних з'єднань. Створення такої інфраструктури повинно здійснюватися згідно з вимогами міжнародних стандартів шляхом інтеграції як діючих, так і перспективних мереж (застосувань) послуг Національної інформаційної інфраструктури, а також її взаємодії з Глобальною та Європейською інформаційними інфраструктурами.

Зокрема, інфраструктура телекомунікацій Національної інформаційної інфраструктури повинна інтегрувати в своєму складі інтерактивні, телерадіомовні, мультимедійні та інші системи і механізми передачі, а також можливості забезпечення управління, безпеки, сигналізації, синхронізації, взаємодії інформаційних застосувань, платформ оброблення та збереження інформації і надання користувачам усіх потрібних їм послуг у будь-який час і в будь-якому місці за прийнятними цінами і високої якості.

Створення інфраструктури телекомунікацій Національної інформаційної інфраструктури здійснюватиметься на основі положень ЄНСЗ із застосуванням новітніх технологій і рішень.

Забезпечення зв'язку технічними засобами здійснюється згідно з Комплексною програмою створення Єдиної національної системи зв'язку України і Комплексною цільовою науково-технічною програмою "Розроблення та виробництво засобів зв'язку". Остання передбачає виконання близько 600 найбільш актуальних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, орієнтована на створення і розвиток промисловості для вирішення таких основних завдань:

налагодження виробництва засобів зв'язку для потреб усіх споживачів;

створення виробництва засобів зв'язку, що замінюватимуть імпорт у необхідних для мереж загального користування і для відомчих мереж обсягах;

розроблення та освоєння виробництва нових засобів зв'язку світового рівня, що стануть основою розвитку вітчизняного наукового потенціалу та сприятимуть збільшенню обсягів експорту до країн СНД, а в майбутньому - і до інших зарубіжних країн.

З початку реалізації Програми виконано 85 науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, 44 з них впроваджено у виробництво за такими основними напрямами:

первинна мережа;

телефонний зв'язок;

документальний зв'язок;

системи телебачення і радіомовлення;

наземна апаратура радіозв'язку і супутникового зв'язку.

Мінпромполітики визначено перелік підприємств і науково-технічних установ, якими розроблено та впроваджується у серійне виробництво ряд засобів зв'язку. Вітчизняні підприємства можуть задовольнити потреби зв'язку України в окремих видах обладнання зв'язку, яке пройшло сертифікацію і за технічними параметрами не поступається зарубіжним аналогам, а за деякими навіть перевищує їх.

Забезпечення зв'язку України технічними засобами повинно базуватися насамперед на виробництві вітчизняного обладнання на рівні кращих світових зразків. У тих напрямах зв'язку, де науково-технологічний рівень розвитку недостатній, необхідно широко практикувати придбання ліцензій для освоєння сучасних засобів зв'язку та подальшого впровадження їх у виробництво на базі вітчизняних розробок з урахуванням потреб ринку.

Імпортні технічні засоби зв'язку можуть впроваджуватися лише якщо їх вітчизняні аналоги мають гірші техніко-економічні показники за функціональним призначенням.

Україна має відповідний науково-технічний потенціал для забезпечення якісної модернізації та інтелектуалізації мереж, а також для реконструкції міських, районних та сільських мереж, вартість яких є вирішальним фактором у будівництві мереж зв'язку загального користування. Для цього доцільно використовувати вітчизняне обладнання, яке забезпечить сучасний телекомунікаційний сервіс з високою економічною ефективністю і мінімальною вартістю впровадження.

Основними стратегічними напрямами є розроблення обладнання:

цифрових систем передавання (в тому числі радіорелейних) за технологією синхронної цифрової ієрархії:

транспортних мереж за технологією асинхронного методу перенесення інформації;

мереж доступу за технологією високошвидкісної цифрової абонентської лінії;

систем комутації на базі технології асинхронного перенесення інформації;

систем абонентського радіодоступу безпроводового місцевого шлейфу;

широкосмугових мультисервісних мереж для надання мультимедійних послуг;

засобів телевізійного і звукового мовлення за новими стандартами;

засобів супутникового зв'язку.

Регулювання здійснюватиметься з метою формування ринку послуг зв'язку шляхом:

розширення конкуренції і забезпечення доступності виходу суб'єктів підприємницької діяльності на ринок зв'язку згідно з умовами і процедурами, визначеними в ліцензіях;

здійснення контролю домінуючого оператора зв'язку і регулювання його діяльності (протидія зловживанням монопольним становищем, обов'язкове надання соціально значущих послуг тощо).

Регулюванню підлягає:

взаємодія операторів під час надання послуг зв'язку;

частотний ресурс для радіозв'язку усіх видів:

система нумерації для вторинних мереж, особливо пов'язаних з міжнародними мережами зв'язку;

тарифна політика;

використання мереж зв'язку загального користування для організації спеціальних і довідкових (галузевих і міжгалузевих) служб;

взаємодія відомчих мереж з мережами загального користування і між собою.

До завершення реконструкції мережі на базі цифрових систем комутації і передавання регулювання в зв'язку з питань технічної політики має бути достатньо жорстким з метою забезпечення однорідності та прозорості мережі і здатності її до управління. Враховуючи наявні можливості, функції регулювання мають бути перерозподілені: визначення завдань і прийняття остаточних рішень здійснюється Держкомзв'язку; розроблення ліцензійної і тарифної політики, підготовка проектів законодавчих і нормативно-правових актів має здійснюватися за участю науково-дослідних інститутів та операторів зв'язку.

Держкомзв'язку забезпечує проведення державної політики в галузі зв'язку та в сфері інформатизації, несе відповідальність за їх стан та розвиток, розподілення радіочастотного ресурсу та здійснює контроль за його використанням.

Одним з найважливіших завдань у діяльності зв'язку є створення незалежного органу регулювання.

Оператори всіх форм власності, мережі яких є складовими частинами мереж загального користування, мають забезпечити взаємодію з національною системою управління і в особливий період та в умовах надзвичайних ситуацій надавати ресурси своїх мереж для задоволення державних потреб згідно з діючим законодавством.

В основу взаємовідносин домінуючого оператора з іншими має бути покладено висунутий Європейським Співтовариством принцип відкритих мереж, який полягає в тому, що будь-який оператор одержує повний доступ до мереж загального користування і будь-яка дискримінація при цьому виключається.

Це має створити однакові умови для конкуренції: оператор, який діє на кількох рівнях (мережа, кінцеві пристрої, платні послуги) не повинен домінувати над тими, які діють лише на одному рівні. Необхідно передбачити механізм контролю з боку Держкомзв'язку за домінуючими операторами для запобігання використанню ними перехресного інвестування і тим самим недобросовісній конкуренції.

Ліцензування

Ліцензійна політика у зв'язку спрямована на визначення початкових і поточних мов діяльності та найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Завданнями ліцензійної політики є:

сприяння розвитку ЄНСЗ відповідно до Комплексної програми її створення; модернізація мереж зв'язку шляхом впровадження нових технологій, сучасних послуг зв'язку;

залучення інвестицій;

стимулювання розвитку нових видів послуг;

створення конкурентного середовища на ринку послуг зв'язку;

забезпечення підтримки економічної ефективності послуг;

захист прав споживачів;

сприяння функціонуванню та взаємодії операторів усіх форм власності відповідно до встановлених правил (норм);

забезпечення надання послуг зв'язку за встановленими рівнями якості;

оптимальний розподіл обмеженого ресурсу (радіочастотного, номерного тощо);

забезпечення використання сертифікованого і дозволеного для використання на мережах зв'язку загального користування обладнання;

забезпечення доступності до основних послуг зв'язку.

Ліцензійна політика спрямовується також на правове забезпечення діяльності операторів з надання послуг зв'язку.

Тарифна політика

Тарифна політика в зв'язку повинна стимулювати впровадження операторами новітніх технологій і розширення обсягів та номенклатури послуг і забезпечувати вирішення таких завдань:

підвищення можливостей підприємств зв'язку щодо забезпечення потреб споживачів у послугах зв'язку і залучення інвестицій у розвиток зв'язку та досягнення стабільного економічного становища підприємств;

оптимізація перехресних субсидій між прибутковими і збитковими службами;

стимулювання конкуренції і появи нових операторів зв'язку;

забезпечення балансу між платоспроможним попитом і зростанням обсягів мереж та послуг зв'язку;

забезпечення стабільності, прозорості і прогнозованості тарифів;

встановлення тарифів, які відповідають якості послуг зв'язку і обсягу витрат.

Політика стандартизації

Основним завданням робіт із стандартизації в зв'язку є забезпечення наукового обгрунтування, розроблення і поетапного впровадження механізму становлення і функціонування складної організаційно-технічної системи стандартизації.

Стандартизація є найважливішим і єдиним фактором забезпечення технічної єдності та взаємозв'язку процесів створення і застосування продукції і техніки зв'язку, її сумісності і взаємозамінюваності, механізмом впровадження науково-технічного прогресу.

З метою прискорення інтеграції України в ЄС необхідно створити умови (на перехідний період) для тимчасового використання стандартів та рекомендацій Міжнародного союзу електрозв'язку.

У перспективі мають бути переглянуті досі чинні стандарти колишнього СРСР та розроблені нові національні стандарти, гармонізовані з міжнародними стандартами Міжнародної організації стандартизації, Міжнародної електротехнічної комісії, рекомендаціями Міжнародного союзу електрозв'язку, Міжнародного союзу електрозв'язку і Всесвітнього поштового союзу відповідно до Галузевої програми розвитку стосунків між Україною та Європейським Союзом у галузі зв'язку.

Політика сертифікації засобів та послуг зв'язку

Одним з основних елементів регулювання технічної політики в зв'язку є сертифікація обладнання і послуг зв'язку. Сертифікація обладнання мереж забезпечує відповідність вимогам створення єдиної мережі зв'язку, а термінальної техніки - регламентовану взаємодію з мережею. Крім того, сертифікація підтверджує відповідність техніки зв'язку вимогам безпеки, електромагнітної сумісності та екологічної чистоти. Сертифікація в зв'язку повинна проводитися відповідно до законодавства з урахуванням специфіки зв'язку.

Ці завдання є основними на етапі створення цифрової мережі зв'язку України, проте у міру їх реалізації необхідно розробляти новий підхід до сертифікації, як це робиться нині у європейських країнах, де сертифікації підлягатимуть лише такі елементи мережі, як обладнання тарифікації, вимірювань, інтерфейси тощо, спрощуються вимоги до термінальної техніки (технічні параметри терміналу вже не підтверджуватимуться при сертифікації, а гарантуються виробником у заяві-декларації).

Питання забезпечення доступності соціально значущих послуг зв'язку, яке є одним з найважливіших з політичної, соціальної та економічної точок зору, вирішуватиметься шляхом створення універсальної служби зв'язку. Для цього необхідно створити механізм, який забезпечить захист інтересів населення, яке проживає на території з невигідним географічним положенням (у сільських і важкодоступних місцевостях) або з незадовільним соціально-демографічним станом (малий заробіток, мала пенсія, старість, інвалідність). Послуги зв'язку мають бути доступні для всього населення країни за прийнятними цінами з достатньою якістю і без обмеження прав.

Забезпечення доступності до основних послуг має здійснюватися Держкомзв'язку шляхом регулювання тарифів, що визначаються в ліцензіях. Підтримка доступності не повинна привести до надмірного заниження тарифів, оскільки це може загальмувати залучення інвестицій і, як наслідок, знизити темпи розвитку мереж зв'язку.

Основними принципами взаємодії операторів є:

взаємодія на економічних засадах;

дотримання технічної сумісності мереж (модель відкритих систем, дотримання міжнародних і національних стандартів);

координація планування та розвитку мереж;

спільне використання ліній зв'язку в особливий період та в умовах аварійних ситуацій;

узгодження графіків робіт.

Необхідно заохочувати створення спільних проектів, що дасть змогу концентрувати інвестиції, а також створення асоціацій операторів незалежно від форми власності, за умови, що це не призведе до монополізму в наданні окремих видів послуг.

Особливі правила слід установити для регулювання діяльності домінуючих операторів, основними з яких є:

забезпечення "прозорості", тобто доступності заінтересованих сторін до інформації про міжмережові угоди, що досягається шляхом встановлення чітких правил, які публікуються заздалегідь для ознайомлення з ними всіх заінтересованих сторін;

проведення недискримінаційної політики в питаннях, що стосуються міжмережової взаємодії;

встановлення оплати згідно з реальними витратами і документування всіх даних, що стосуються принципів оплати.

Взаємодія всіх складових частин інфраструктури зв'язку має на меті надання споживачам послуг визначеної якості.

Система забезпечення якості послуг є однією з ланок комплексу організаційно-технічних заходів, які визначаються за такими принципами:

формування показників якості надання послуг з позиції споживачів;

поступове, у міру розвитку мереж зв'язку, підвищення рівня показників якості надання послуг до світового рівня;

поступове наближення можливостей мереж зв'язку до вимог споживачів з урахуванням їх платоспроможного попиту;

забезпечення об'єктивних і незалежних від операторів контролю та оцінки показників якості надання послуг.

Реалізація цих принципів дасть змогу досягти відповідності рівня надання послуг зв'язку міжнародним стандартам, визначеним Міжнародною організацією із стандартизації з питань надання послуг (стандарти серії 9000).

Радіочастотний ресурс є обмеженим природним ресурсом, ефективність використання якого впливає на економічне становище країни та на стан навколишнього середовища. Тому це питання, а також питання частотного планування та електромагнітної сумісності слід віднести до важливих державних проблем.

Основними завданнями у використанні радіочастотного ресурсу та електромагнітної сумісності є:

приведення Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України у відповідність до вимог Міжнародного союзу електрозв'язку та Європейської конференції Адміністрацій пошти і електрозв'язку;

створення національної системи радіочастотного моніторингу радіоелектронних засобів України. Розроблення пропозицій з питань розподілу, виділення та присвоєння смуг частот перспективним системам і мережам. Розроблення та дослідження принципів підвищення ефективності використання радіочастотного ресурсу в мережах радіозв'язку;

розроблення критеріїв оцінки ефективності використання радіочастотного спектру в мережах радіозв'язку та визначення шляхів її підвищення в умовах перевантаженості деяких смуг радіочастотного спектру.

Номерні ресурси є надбанням держави, яке потребує дбайливого, ощадливого ставлення до їх розподілу, використання, повернення та перерозподілу.

Найближчим часом в Україні у складі Держкомзв'язку доцільно утворити Адміністратора номерних ресурсів телефонної мережі загального користування, якому б підпорядковувалися органи наукової і технічної підтримки управління номерними ресурсами.

Розподіл номерного ресурсу в мережах телефонного, документального електрозв'язку, в інформаційних мережах різного призначення повинен здійснюватися згідно з Рекомендацією Е. 164 Міжнародного союзу електрозв'язку.

Основними завданнями системи адміністративного управління електрозв'язком є:

визначення функцій, компетенції і відповідальності органів адміністративного управління;

визначення умов взаємодії між операторами;

здійснення управління науково-технічною політикою в зв'язку;

забезпечення споживачів засобами електрозв'язку з визначеними показниками якості в звичайних умовах і у надзвичайних ситуаціях мирного часу;

розроблення положень та участь у розробленні законодавчих актів, що охоплюють основне коло питань діяльності виробничих структур у зв'язку;

захист інтересів суспільної безпеки.

Міжнародне співробітництво в зв'язку має здійснюватися як на двосторонній основі, так і на рівні регіональних організацій за такими напрямами:

участь у виконанні цільових і науково-технічних проектів розвитку зв'язку;

запровадження регулювання зв'язку з метою входження України до нормативно-правового простору світової спільноти відповідно до вимог Генеральної угоди з торгівлі послугами / Генеральної угоди з тарифів та торгівлі й інтеграції національної системи зв'язку України в регіональну систему зв'язку Європейського союзу;

науково-технічне співробітництво з Міжнародним союзом електрозв'язку і Європейським інститутом стандартів в електрозв'язку із стандартизації систем, служб і обладнання зв'язку з метою адаптації національної інформаційної інфраструктури зв'язку до вимог Глобальної та Європейської інформаційних інфраструктур.

Держава підтримує і розвиває всі форми міжнародного співробітництва в зв'язку, які не суперечать законодавству та державним інтересам України.

Сучасний рівень розроблення та виробництва технічних засобів зв'язку неможливо забезпечити без проведення випереджувальних досліджень, а організацію впровадження передових технологій і новітньої техніки - без постійного супроводу цих процесів галузевою наукою.

Випереджувальні дослідження мають бути спрямовані на:

розроблення нових систем зв'язку;

розвиток математичного супроводу аналізу і синтезу нових, структурно складних систем і мереж зв'язку;

розроблення нових технологій і принципів побудови систем зв'язку насамперед у сфері оброблення і передавання інформації, а також їх складових частин;

розроблення необхідних радіоелектронних компонентів.

Галузеві наукові установи мають забезпечувати розроблення наукових, технічних, технологічних та економічних проблем, що постають перед Держкомзв'язку, а також перед операторами.

Для успішного розв'язання питань впровадження досягнень сучасної науки і техніки зв'язку у вітчизняне виробництво необхідно:

сприяти створенню асоціацій виробників телекомунікаційного обладнання з метою провадження господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб у високоякісних засобах зв'язку, формування ринку товарів та послуг, насичення ними ринку України;

розширити науково-виробничу кооперацію між провідними науковими центрами України, поглибити економічні зв'язки між підприємствами, виробниками обладнання та виробниками елементної бази різного галузевого профілю та різного відомчого підпорядкування з метою створення сприятливих умов для розвитку елементної бази і виробництва засобів зв'язку;

створити науково-технічні центри для координації робіт за напрямами, які разом з розробниками та виробниками мають забезпечити розроблення основних вимог до апаратури, метрологічного забезпечення, сприяти підприємствам у сертифікації обладнання, проводити єдину технічну політику щодо технічних засобів зв'язку, елементної бази тощо.

Основними складовими частинами кадрової політики є:

кількісне і якісне планування підготовки персоналу;

контроль зайнятості персоналу;

підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, в тому числі фахівців вищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук);

контроль кадрових питань;

проведення політики стимулювання;

забезпечення соціального захисту працівників.

Джерелами інвестиційного забезпечення мають стати внутрішні ресурси операторів зв'язку та зовнішні інвестиційні ресурси, а також позичкові та залучені кошти.

Інвестиційна політика у галузі зв'язку базується на таких принципах:

забезпечення зростання темпів інвестування в сектор телекомунікацій, випереджувального зростання обсягу валового внутрішнього продукту;

залучення фінансових ресурсів операторів зв'язку і кредитів національних та іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів;

забезпечення економічної привабливості проектів та спрямування максимально можливої частки отриманих прибутків на розвиток засобів зв'язку;

стимулювання реалізації інвестиційних проектів, які, задовольняючи потреби споживчого попиту, здатні забезпечити швидкі темпи окупності, валютні надходження та розв'язання проблем розвитку за рахунок самофінансування;

створення сприятливих умов для залучення інвестицій в розвиток сектору телекомунікацій для реалізації довгострокових проектів;

спрямування іноземних кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання на конкурентних засадах;

розширення інвестиційної діяльності усіх операторів зв'язку;

активізації процесу залучення коштів населення до інвестування шляхом випуску облігацій, цінних паперів під конкретні інвестиційні проекти розвитку місцевих телефонних мереж, поступове збільшення обсягів цих коштів за умови підвищення рівня реальних доходів населення;

надання державної підтримки у реалізації окремих пріоритетних проектів;

впровадження механізмів стимулювання спрямування коштів на розвиток телефонних мереж у сільських адміністративних районах;

залучення інвестицій у розвиток інфраструктури спеціальних (вільних) економічних зон для реалізації конкретних інвестиційних проектів розвитку зв'язку на їх території.

Передбачається подальше реінвестування прибутку, одержаного від надання послуг міжнародного, міжміського телефонного зв'язку та інших високорентабельних послуг зв'язку, в модернізацію мережі, у тому числі місцевої. Підвищення якості послуг зв'язку, у тому числі міжнародного, сприятиме збільшенню прибутку.

Важливим джерелом фінансування розвитку та модернізації у зв'язку є іноземні інвестиції, обсяги залучення яких поки що недостатні.

При створенні сприятливих передумов для залучення іноземних інвестицій і за умови законодавчого вирішення питання приватизації в галузі можна прогнозувати такі обсяги інвестування: на кінець 2005 року - до 2 млрд доларів США, а до 2010 року - до 6 млрд доларів США.

Передбачений рівень розвитку систем, мереж і засобів зв'язку з наданням нових послуг у нинішніх економічних умовах не може бути досягнутий тільки за рахунок власних фінансових ресурсів галузі. Для успішної реалізації положень Концепції ^ необхідна державна підтримка за такими напрямами:

1. Визнання розвитку зв'язку як визначального чинника національної економіки і розбудови держави, формування інформаційного суспільства та засвоєння ним інформаційних технологій, інтеграція України з Європейським Співтовариством, а також визначення зв'язку як наукоємної галузі, для розвитку якої необхідно розв'язати ряд організаційних і фінансових проблем.

2. Сприяння структурним, технічним і технологічним перетворенням у зв'язку з використанням рекомендацій міжнародних організацій (Генеральної угоди з тарифів та торгівлі/Світової організації з торгівлі, Європейської конференції Адміністрацій пошти і електрозв'язку, Всесвітнього поштового союзу, Європейського інституту стандартів в електрозв'язку тощо) стосовно організаційних, технічних і фінансових аспектів діяльності в зв'язку.

3. Розв'язання організаційних та фінансових проблем:

надання пільг суб'єктам підприємницької діяльності зв'язку;

заохочення і сприяння діяльності національних виробників обладнання зв'язку з високими техніко-економічними показниками порівняно з відповідними зарубіжними засобами зв'язку;

законодавче забезпечення умов діяльності в зв'язку.

Нормативно-правове забезпечення

На сьогодні основи діяльності в зв'язку визначаються Законом України "Про зв'язок".

Проте деякі питання функціонування зв'язку в умовах структурної перебудови залишаються неврегульованими.

На рівні законодавчих актів повинні бути вирішені такі питання:

приватизація майна підприємств зв'язку;

використання невідновлювальних та обмежених ресурсів зв'язку;

надання соціально значущих послуг зв'язку;

використання радіочастотного ресурсу;

оперативно-технічне управління мережами зв'язку у звичайних умовах та в надзвичайних ситуаціях;

лібералізація ліцензування діяльності операторів у мережах зв'язку загального користування;

сертифікація обладнання і послуг зв'язку (з урахуванням положень директив ЄС стосовно сертифікації).

Розроблення нормативно-правових актів необхідно здійснювати за такими напрямами:

створення нормативно-технологічних документів (державні і галузеві стандарти, правила, основні положення, інструкції тощо), які визначають порядок функціонування зв'язку в Україні;

формування фонду нормативних документів з питань зв'язку на основі принципів наступності та оновлення, збереження технічного потенціалу нормативних документів колишнього СРСР.

При цьому передбачається розширити межі використання міжнародних і регіональних стандартів, правил та актів Міжнародного союзу електрозв'язку та Всесвітнього поштового союзу.

Реалізація Концепції забезпечить досягнення основних цілей щодо створення ринкових засад і конкурентного середовища для функціонування зв'язку в обсягах, необхідних для задоволення суспільних потреб у послугах зв'язку і збереження контрольованого державою сектору і достатніх для задоволення потреб органів державної влади у звичайних та в умовах надзвичайних ситуацій мирного часу і в особливий період; інтеграції мереж зв'язку України з мережами країн членів Європейського союзу та з світовими мережами; приєднання національної інфраструктури зв'язку до Європейської та Глобальної інформаційних інфраструктур; приєднання України до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі/Світової організації з торгівлі стосовно торгівлі послугами зв'язку; надання соціально значущих послуг частині населення, яка проживає на території з невигідним географічним положенням або несприятливим соціально-економічним станом, а також створення технічної бази інформатизації суспільства на основі впровадження новітніх технологій.

Завдання, визначені Концепцією, реалізуватимуться шляхом:

удосконалення законодавства, необхідного для регулювання діяльності у сфері зв'язку і для захисту прав споживачів послуг зв'язку;

структурної перебудови діяльності в галузі, спрямованої на створення конкурентного середовища у функціонуванні зв'язку, забезпечення державних потреб та інтересів стосовно зв'язку, на лібералізацію ринку надання послуг зв'язку:

інтеграції з Європейським союзом і приєднання до світової організації (Генеральної угоди з тарифів та торгівлі/Світової організації з торгівлі тощо) стосовно зв'язку, а також входження до Глобальної і Європейської інформаційних інфраструктур;

використання новітніх технологій і засобів зв'язку на базі цифровізації мереж зв'язку та застосування засобів обчислювальної техніки;

організації розроблення впровадження у вітчизняне виробництво сучасних засобів зв'язку з техніко-економічними показниками на рівні світових;

залучення інвестицій у розвиток зв'язку на базі створення сприятливого інвестиційного клімату;

наукового обгрунтування способів вирішення завдань і розв'язання проблем розвитку зв'язку із забезпеченням державної підтримки фундаментальної і галузевої науки.