узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекобезпеки та органів прокуратури щодо посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.
3) Правове заохочення громадян та їх екологічних об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності
Правове заохочення громадян, а також екологічних та інших об'єднань громадян доцільно спрямовувати на захист екологічних прав населення, забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів та охорони довкілля за допомогою таких правових важелів:
врегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно значущих рішень, зокрема під час проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об'єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей;
сприяння діяльності екологічних об'єднань громадян у розв'язанні конкретних екологічних проблем відповідного регіону, міста, селища, села, залучення їх до здійснення відповідних екологічних програм, різних природоохоронних заходів;
стимулювання здійснення громадськими екологічними об'єднаннями контрольної діяльності, поширення передових форм та методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.
4) Посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки
З метою посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки у проведенні природоохоронної діяльності передбачається:
розширення мережі спеціальних навчальних еколого-правових закладів (коледжі, інститути тощо), створення нових та реорганізація діючих наукових, зокрема еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження і оцінку різноманітних проблем охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
розроблення нових навчальних програм, удосконалення методики викладання екологічного права (основ екологічного права) та спецкурсів з еколого-правових дисциплін у сучасних умовах для підготовки фахівців у галузі права, інших гуманітарних та природничих наук і знань;
визначення пріоритетних наукових досліджень у галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки;
створення в системі Мінекобезпеки Наукового центру екологічного права і законодавства для здійснення комплексних еколого-правових досліджень;
заснування "Екологічного вісника" - друкованого органу Мінекобезпеки та інших органів управління в галузі екології з метою поширення достовірної екологічної інформації серед населення.
5) Розвиток ядерного законодавства
Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів було прийняття основоположного в ядерній галузі Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", а також законів України "Про поводження з радіоактивними відходами" і "Про екологічну експертизу", Водного кодексу України та інших законів.
На сьогоднішній день особливе місце займає питання соціально-економічної захищеності населення. Це особливо актуально для регіонів розташування підприємств ядерно-паливного циклу (АЕС, уранодобувних та переробних комбінатів), радіаційно небезпечних підприємств та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. Виходячи з цього, невідкладним є прийняття Кабінетом Міністрів України ряду нормативно-правових актів з метою регулювання питань соціального захисту населення, забезпечення фінансування робіт по будівництву та реконструкції об'єктів соціально-культурної сфери, що здійснюється в зонах навколо діючих атомних електростанцій.
Відповідно до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і "Про поводження з радіоактивними відходами", з метою реалізації права громадян та їх об'єднань на участь у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки одним з першочергових завдань є введення в дію Положення про громадські слухання в питаннях використання ядерної енергії та радіаційної безпеки.
З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни, а також згідно з положеннями Конституції та законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та інших затверджено "Норми радіаційної безпеки населення України" (НРБУ-97), в які закладено сучасні концептуальні підходи.
Прийняття законів щодо регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів, які стосуються широкого кола питань, від видачі дозволів на спеціальне водокористування та регламентів скидів стічних вод з накопичувачів до методик визначення гранично допустимих скидів і викидів у навколишнє середовище та інструкцій про стягнення плати за скиди і викиди тощо.
35. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. ФІНАНСОВІ ЗАСАДИ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ
Реформування економічної системи і перехід до ринку повинні не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних ресурсів, як енергія, корисні копалини і вода, та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.
Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період.
Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).
Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:
Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Фінансування із державного бюджету передбачається для здійснення пріоритетних програм та проектів, що мають першочергове, загальнонаціональне значення. Обсяг бюджетних коштів залежатиме від рівнів та темпів розвитку економіки України.
Позабюджетне фінансування має становити домінуючу частину витрат на здійснення природоохоронної політики. Для цього необхідна концентрація платежів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів, надходжень від штрафів та компенсації шкоди, завданої внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в Національному екологічному фонді, який діятиме на правах юридичної особи на загальнодержавному та регіональному рівнях.
Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування.
Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:
плата за спеціальне використання природних ресурсів;
плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;
система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);
екологізація податкової і цінової систем;
підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:
активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.
36. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА
Регіональна екологічна політика має грунтуватися на таких принципах:
дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів;
забезпечення розмежування повноважень між органами виконавчої влади;
врахування екологічних інтересів інших регіонів, у тому числі за межами України, відповідно до міждержавних угод;
формування механізму фінансового забезпечення природоохоронної діяльності регіонів.
З метою нормативно-правового забезпечення основних напрямів регіональної екологічної політики слід передбачити:
визначення фіксованої частки валового національного продукту регіону, що спрямовується на охорону довкілля, відповідно до рівня забруднення середовища;
збалансування бюджетних витрат на охорону природи на загальнодержавному та місцевому рівнях на основі пропорційності між внеском регіону в бюджетні надходження та станом природного середовища в регіоні;
створення системи місцевих, регіональних та загальнодержавних екологічних програм;
внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів щодо забезпечення економічної бази природоохоронної діяльності в регіонах;
створення законодавчих передумов для приватизації об'єктів екологічної інфраструктури регіонів з урахуванням специфічних умов забезпечення їх економічної рентабельності.
Для екологічно-кризових регіонів (Донецько-Придніпровський, Азово-Чорноморський, Полісся) реалізовуватимуться комплекси першочергових природоохоронних заходів. У складі державних програм економічного і соціального розвитку регіонів розроблятимуться та виконуватимуться відповідні екологічні розділи.
Міжрегіональний розподіл державних коштів на економічний розвиток регіонів потрібно здійснювати з наданням пріоритетності екологічно кризовим регіонам.
VII. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Передбачається розвиток екологічної експертизи у таких напрямах:
1. Удосконалення законодавчого забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекобезпеки України, для чого передбачається, з урахуванням досвіду практичної організації та проведення державної екологічної експертизи, внесення відповідних змін до Закону України "Про екологічну експертизу".
2. Розширення інструктивно-методичної бази здійснення державної екологічної експертизи, зокрема підготовка і впровадження Інструкції по проведенню державної екологічної експертизи матеріалів, реєстрації пестицидів і агрохімікатів.
3. Сприяння (методичне, фінансове, організаційне) спеціалізованим організаціям у розробці державних будівельних норм України (ДБН) з питань складу і змісту розділів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) у проектно-планувальній документації, а також у підготовці посібника до діючих ДБН з питань складу і змісту матеріалів ОВНС у проектах будівництва підприємств, будинків і споруд.
4. Спрямування основної діяльності еколого-експертних підрозділів органів Мінекобезпеки України на оцінку документації щодо видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
5. Забезпечення підвищення наукової обгрунтованості, комплексності та об'єктивності висновків державної екологічної експертизи шляхом розширення залучення органами Мінекобезпеки до еколого-експертних оцінок спеціалізованих наукових організацій та громадськості.
VIII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
37. МІЖНАРОДНІ УГОДИ
Розв'язання екологічних проблем, викладених вище, неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва.
Це зумовлено:
глобальним характером багатьох екологічних проблем;
транскордонним характером забруднення;
міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;
вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.
Україна є Стороною в понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угодах, пов'язаних з охороною довкілля.
Виконання Україною зобов'язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.
У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів.
Поряд з виконанням зобов'язань України, що випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони довкілля, в перспективному плані важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:
співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН по навколишньому природному середовищу, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство по атомній енергетиці ООН, ФАО - Організація по продовольству та сільському господарству, Центр ООН по населених пунктах, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);
співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;
участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);
участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн "Великої сімки", Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС (реалізація Плану підвищення безпеки об'єкта "Укриття", завершення будівництва нових атомних енергоблоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруднень повітряними та водними потоками тощо).