Про Комплексну програму першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року

На виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. N 670 "Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу" та з метою забезпечення гарантованим водопостачанням сільського населення у водонезабезпечених регіонах і поліпшення соціально-побутових умов його проживання Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Комплексну програму першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року (далі - Програма) і затвердити її основні завдання згідно з додатками 1-3.

Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській обласним державним адміністраціям розробити відповідні регіональні комплексні програми.

2. Міністерству фінансів, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській обласним державним адміністраціям під час підготовки проектів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів на 2001 та наступні роки враховувати потребу у коштах, необхідних для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом і реконструкцією об'єктів централізованого водопостачання та водовідведення у сільській місцевості, які передбачені завданнями Програми, у межах щорічних обсягів фінансування.

3. Державному комітетові по водному господарству, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській обласним державним адміністраціям, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, діяльність яких пов'язана з реалізацією Програми, вжити заходів до виконання її основних завдань.

4. Покласти функції замовника щодо реалізації заходів, передбачених Програмою, які фінансуються з державного бюджету, на Державний комітет по водному господарству та його територіальні органи.

5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям вжити заходів до розширення у сільській місцевості мережі підприємств з експлуатації систем та об'єктів питного водопостачання і водовідведення.

6. Рекомендувати Національній академії наук, Українській академії аграрних наук передбачати під час формування програм науково-технічної діяльності завдання з розроблення та впровадження у сільській місцевості нових економічних технологій підготовки питної води, а також ефективних технологій і методів очищення та утилізації зворотних вод, у тому числі стічних.

7. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Віце-прем'єр-міністра України Гладія М.В.

Цю Програму розроблено на виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. N 670 "Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу".

Ситуація в Україні з водопостачанням сільських населених пунктів є однією з найгірших у Європі та країнах СНД. При цьому рівень водопостачання залишається в цілому низьким, незважаючи на заходи, які вживаються останніми роками центральними і місцевими органами виконавчої влади для розв'язання цієї проблеми. Ситуація ускладнюється ще й наслідками Чорнобильської катастрофи.

Нині в Україні тільки 4,1 млн. чоловік з 15,7 млн. сільського населення, або 26 відсотків, користуються послугами централізованих систем водопостачання. Інженерне обладнання, зокрема внутрішній водопровід з вводом у будинок мають 7,4 відсотка сільського житлового фонду, водовідведення і каналізацію - 4,4, водяне опалення - 8,4, гаряче водопостачання - 0,3, розбірні вуличні колонки - 18,6 відсотка.

Решта населення для питних потреб користується місцевими джерелами - шахтними і трубчастими колодязями, саморобними каптажами, прирусловими копанками, а також привізною водою.

Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів з їх загальної кількості (28,4 тис.) мають побудовані за проектами системи питного водопостачання, майже половина з яких через недосконалу експлуатацію та тривалий термін служби працює з перебоями і не може забезпечити постачання води нормативної якості.

При цьому слід відзначити, що забезпеченість підприємств сільськогосподарського виробництва і тваринництва централізованим водопостачанням досягає в цілому 98 відсотків.

У 1992-1997 роках Держводгоспом разом із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади проводилася паспортизація джерел та об'єктів сільського водопостачання і систем каналізації. Нею було охоплено 54 відсотки сільських населених пунктів по всій Україні. У ході проведеної роботи виявлено, що санітарний та екологічний стан джерел водопостачання, особливо в промислово насичених районах та на територіях з розвинутим сільськогосподарським виробництвом, наближається до критичного. За результатами паспортизації було підготовлено науково-практичні рекомендації щодо подальшої експлуатації джерел та об'єктів питного водопостачання.

Більшість каналізаційних мереж і споруд для очищення господарсько-побутових стічних вод, що збудовані не більш як у 800 селах з централізованим водопостачанням, не працюють належним чином через порушення правил експлуатації.

Загальний аналіз стану водопостачання засвідчив, що:

підземні води у районах з привізною водою є здебільшого високо мінералізованими або мають надмірний вміст заліза та інших домішок, тобто вода непридатна для споживання, до того ж ресурси їх дуже обмежені;

водоочисні споруди здебільшого матеріалоємні та переважно малоефективні, традиційні технології очищення поверхневих вод не відповідають сучасним вимогам забезпечення належної якості питної води.

Ця Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо створення належних соціально-побутових умов проживання для сільських жителів у маловодних та забруднених регіонах, які змушені поки що користуватися для питних і побутових потреб неякісною та небезпечною для здоров'я водою.

За даними місцевих органів виконавчої влади, в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській областях налічується 1228 сільських населених пунктів, де проживає близько 814 тис. чоловік, які частково або повністю користуються привізною та неякісною водою, у тому числі 383 тис. чоловік у 737 населених пунктах постійно (додаток 1).

Населення багатьох сіл Криму змушене використовувати для питних потреб воду підвищеної мінералізації. У найбільш маловодних районах на півострові протягом останніх 20-25 років побудовано групові системи водопостачання, до яких належать Ленінський, Сокольський, Станційний, Старокримський, Фронтовий, Роздольненський водопроводи. Ці водопроводи обслуговують 78 населених пунктів, з яких у 43 раніше використовували привізну воду через відсутність джерел якісної питної води. Унаслідок тривалої експлуатації магістральні водогони та розвідні мережі зазначених групових водопроводів часто виходять з ладу і потребують реконструкції, яка частково вже здійснюється.

У Криму для повного забезпечення гарантованим водопостачанням 161 населеного пункту необхідно здійснити заходи з будівництва і реконструкції групових та локальних систем водопостачання, зокрема:

продовжити будівництво Роздольненського і Чорноморського групових водопроводів;

здійснити будівництво Білогірського, Некрасовського, Керченського групових водопроводів;

провести реконструкцію водогонів Сокольського і Ленінського групових водопроводів.

В Апостолівському, Васильківському, Верхньодніпровському, Криворізькому, Криничанському, Межівському, Нікопольському, Петропавлівському, Покровському, Синельниківському, Солонянському, Софіївському, Томаківському, Широківському районах налічується 268 сіл з населенням 130 тис. чоловік, які повністю або частково користуються привізною водою.

Основною причиною користування привізною водою в зазначених населених пунктах є повна відсутність джерел поверхневих і підземних вод належної якості. Останнім часом до категорії сіл з привізною водою потрапили і села, водопостачання яких здійснювалося з групових або локальних водопроводів у зв'язку з руйнуванням розвідної водопровідної мережі.

Для повного забезпечення гарантованим водопостачанням усіх безводних і маловодних населених пунктів у 13 районах області слід здійснити будівництво групових і локальних систем водопостачання, зокрема: продовжити будівництво Нікопольського, Синельниківського і Солоняно-Томаківського групових водопроводів та спорудити Слов'янський, Великомихайлівський, Чаплинський, Юр'ївський, Петропавлівський і Широківський групові водопроводи.

У Амвросіївському, Артемівському, Великоновоселківському, Волноваському, Володарському, Добропільському, Красноармійському, Мар'їнському, Новоазовському, Олександрівському, Першотравневому, Слов'янському, Старобешівському, Тельманівському, Ясинуватському районах області налічується 84 села з населенням 38 тис. чоловік, які практично повністю користуються привізною водою у зв'язку з відсутністю, переважно через природні умови, джерел якісної питної води.

Для повного забезпечення гарантованим водопостачанням усіх безводних і маловодних населених пунктів у 15 районах області належить здійснити відповідні заходи з будівництва групових і локальних систем водопостачання, зокрема:

продовжити будівництво Південного групового водопроводу;

здійснити будівництво Старомлинівського, Добропільського, Мар'їнського, Тельманівського, Серебрянського групових водопроводів.

У Мукачівському та Ужгородському районах області 43 сільські населені пункти з населенням понад 44 тис. чоловік користуються неякісною водою. Для часткового вирішення питання питного водопостачання сіл у Мукачівському районі слід продовжити будівництво Пістрялівського групового водопроводу.

Населення в 219 селах Бердянського, Вільнянського, Гуляйпільського, Запорізького, Куйбишевського, Новомиколаївського, Оріхівського, Пологівського, Приморського, Приазовського районів області, загальна чисельність якого становить 136 тис. чоловік, користується привізною водою. Це пов'язано з відсутністю природних джерел якісної питної води та виснаженням запасів прісних підземних вод, а також техногенним впливом на якість води в існуючих джерелах води родовищ корисних копалин.

Для розв'язання проблеми централізованого водопостачання сільських населених пунктів, які користуються привізною водою, необхідно реконструювати та здійснити будівництво значної кількості групових і локальних об'єктів водопостачання, зокрема:

продовжити будівництво Західного, Новомлинівського і Щербаківського групових водопроводів;

здійснити будівництво Вільнянського, Лозоватського, Осипенківського, Приморського, Пологівського, Центрального і Чернігівського групових водопроводів;

здійснити реконструкцію Запорізького групового водопроводу.

У зв'язку з техногенним забрудненням нафтопродуктами підземних водоносних горизонтів у районі м. Узина Білоцерківського району, а також обмеженою кількістю джерел підземних вод в інших районах області населення 21 села Білоцерківського, Кагарлицького і Рокитнянського районів області загальною чисельністю понад 24 тис. чоловік використовують для питних потреб неякісну воду. Для поліпшення цієї ситуації необхідно завершити будівництво Білоцерківського групового водопроводу та побудувати локальні системи питного водопостачання.

Понад 81 тис. чоловік у 67 селах Устинівського, Новоукраїнського, Новоархангельського, Бобринецького, Долинського, Петрівського, Кіровоградського, Олександрівського, Добровеличківського та Вільшанського районів області користуються привізною водою.

Поверхневі водні джерела на території області здебільшого забруднені легко окислювальними органічними речовинами, пестицидами, фенолами, нафтопродуктами і не відповідають вимогам стандарту питної води.

Для гарантованого водопостачання безводних і маловодних населених пунктів у 10 районах області треба здійснити відповідні заходи з будівництва групових і локальних систем водопостачання, зокрема: продовжити будівництво Петрівського, та спорудити Долинський і Бобринецький групові водопроводи.

Через наявність у Марківському районі запасів тільки високомінералізованих і жорстких підземних вод населення 14 сіл чисельністю 4,2 тис. чоловік змушене користуватися неякісною питною водою, у зв'язку з чим необхідно побудувати Марківський груповий водопровід.

В Арбузинському, Братському, Березнегуватському, Баштанському, Березанському, Веселинівському, Врадіївському, Вознесенському, Доманівському, Сланецькому, Жовтневому, Миколаївському, Новобузькому, Новоодеському, Очаківському, Снігурівському, Казанківському та Первомайському районах області 96 сіл, населення яких досягає 41 тис. чоловік, не мас джерел якісної питної води, через що потреби у питній воді забезпечуються за рахунок використання привізної води або збирання і зберігання атмосферних опадів. Джерела підземних вод розташовані на території області дуже нерівномірно, а їх якість здебільшого не відповідає вимогам стандарту питної води насамперед через їх високу мінералізацію.

Крім будівництва локальних об'єктів централізованого водопостачання, у тому числі із застосуванням технологій деміенералізації, у Миколаївській області необхідно здійснити комплексну реконструхцію Єланецького та продовжити будівництво Арбузинського групових водопроводів, а також розпочати будівництво Казанківського та Новоодеського групових водопроводів.

Населення 124 сіл в Ананіївському, Арцизькому, Балтському, Березівському, Болградському, Іванівському, Ізмаїльському, Кодимському, Красноокнянському, Комінтернівському, Кілійському, Миколаївському, Овідіопольському, Ренійському, Савранському, Татарбунарському і Тарутинському районах чисельністю понад 178 тис. чоловік користується привізного водою. Основною причиною цього є відсутність запасів прісних підземних вод, а також неможливість використання наявних через значний вміст у них сірководню та інших шкідливих домішок.

Для гарантованого водопостачання безводних і маловодних населених пунктів у 17 районах області необхідно здійснити відповідні заходи з будівництва групових і локальних систем водопостачання, у тому числі завершити спорудження Кілійського, Дністровського, Суворовського і Татарбунарського групових водопроводів.

У Кременчуцькому районі 11 сіл з населенням 3 тис. чоловік перебувають у зоні впливу ставка-випаровувача АТ "Укртатнафта", з якого стічні води фільтруються у підземні водоносні горизонти і користуються привізною водою, через що тут необхідно побудувати Кременчуцький груповий водопровід.

Населення 59 сіл Гощанського, Корецького, Млинівського, Рівненського, Рокитнівського районів чисельністю 66 тис. чоловік повністю або частково користується неякісною водою. У Гощанському районі це пов'язано, зокрема, з будівництвом водозабору підземних вод для водопостачання м. Рівного, через що значно знизився рівень води в колодязях та неглибоких водозабірних свердловинах, в інших районах - з неякісними підземними водами. Проблему водопостачання у 5 районах області можна вирішити шляхом будівництва локальних систем водопостачання з використанням підземних вод, які розташовані на більш глибоких горизонтах.

Через природну відсутність якісних підземних вод або їх виснаженість населення 17 сіл Барвінківського, Великобурлуцького, Дворічанського, Дергачівського, Куп'янського, Сахновщинського, Чугуївського, Печенізького районів чисельністю 11 тис. чоловік користується привізною водою.

Для розв'язання проблеми водопостачання у 8 районах області необхідно здійснити реконструкцію локальних водопроводів, а також побудувати Дворічанський, Великобурлуцький водопроводи та закінчити будівництво Лозівського групового водопроводу (друга черга).

Населення 44 сіл Великоолександрівського, Високопільського, Великорогачицького, Генічеського, Іванівського, Нижньосірогозького районів загальною кількістю 26 тис. чоловік користується привізною водою. Це насамперед пов'язано з високою мінералізацією підземних вод в існуючих джерелах водопостачання.

У Херсонській області слід, крім будівництва локальних водопроводів, завершити будівництво Іванівського, а також здійснити будівництво Нижньосірогозького групових водопроводів.

Розроблення Програми зумовлене необхідністю розв'язання проблем:

забезпечення високоякісною питною водою сільських споживачів, що користуються привізною або неякісною водою, яке є одним з невідкладних суспільно значущих завдань;

усунення загрози біологічно-генетичної деградації населення України, викликаної погіршенням екологічного стану та якості поверхневих і підземних вод через забруднення їх відходами господарської діяльності, неочищеними промисловими, сільськогосподарськими та побутовими стічними водами, отрутохімікатами, міндобривами, що містять небезпечні для здоров'я людини сполуки;

ліквідації причин поширення різних захворювань, погіршення епідемічної ситуації та стримування в окремих регіонах розвитку господарської діяльності через незадовільний стан систем водопостачання і водовідведення на селі або їх відсутність, недосконалі технології водопідготовки, вимушене, у зв'язку з відсутністю надійних джерел, вживання для питих потреб неякісної води.

У ході виконання Програми водопостачання сільських населених пунктів України на 1992-2000 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. N 134, передбачалося налагодити гарантоване водопостачання 6 тис. населених пунктів і з цією метою побудувати 52,3 тис. кілометрів водопровідних мереж, у тому числі 48 великих групових водопроводів у південно-східних областях, де через природні та техногенні чинники виникла дуже складна ситуація з ресурсами питної води.

Через ускладнення економічних умов у 1992-1999 роках завдання цієї Програми в цілому не виконані. Централізованим водопостачанням забезпечено лише 1,2 тис. сільських населених пунктів (20 відсотків завдання), у тому числі 400 сіл, які користувалися привізною водою (27 відсотків їх попередньої - на початок 90-х років - загальної кількості - 1,5 тис.). З 48 групових водопроводів було розпочато будівництво тільки 18, а у 1997 році через нестачу фінансових коштів, воно було припинене. Практично не споруджувалися у селах системи побутової каналізації. Завдання з проведення паспортизації джерел і об'єктів сільського водопостачання та систем каналізації протягом 1992-1997 років було виконано тільки на 50 відсотків і через обмеженість коштів також у 1997 році було призупинене.

Основною метою Програми є налагодження належного водопостачання сільських населених пунктів, що користуються привізною та неякісною водою, для створення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення.

Цієї мети можна досягти шляхом упровадження комплексу взаємопов'язаних організаційно-господарських, правових, економічних та технічних заходів з видобутку і підготовки якісної питної води та подачі її населенню, які детально розроблятимуться на кожному етапі реалізації Програми із застосуванням програмно-цільових методів та відповідних інформаційних технологій.

Програма повинна виконуватися поетапно:

пертий етап - невідкладні першочергові заходи на 2001-2005 роки;

другий етап - першочергові заходи на 2006-2010 роки.

До сільських населених пунктів, які першочергово забезпечуватимуться питною водою, віднесено ті з них, що вже підключені або підключаються до групових чи локальних систем водопостачання, які планується реконструювати або завершити будівництвом, а також до нових систем водопостачання, на які вже підготовлено техніко-економічні розрахунки. Так, на першому етапі більш як для 280 сільських населених пунктів, де склалася незадовільна ситуація з питною водою, повинно бути налагоджено централізоване водопостачання у комплексі, у разі необхідності, з системами водовідведення. Для вирішення цього завдання при проектуванні конкретних об'єктів повинні бути розглянуті можливі варіанти забору, очищення, подачі та розподілу води, щоб споживачі отримали потрібну кількість якісної води при найменших витратах на будівництво та експлуатацію водопровідних споруд.

На другому етапі прогнозується налагодити питне водопостачання близько 570 населених пунктів, які не мають власних джерел якісної питної води, а також продовжити створення водопровідних систем у комплексі з водовідведенням з метою створення умов дня подальшої роботи у цьому напрямі після 2010 року.

Виконання завдань цієї Програми є важливою складовою частиною формування та реалізації усієї соціально-економічної державної політики, спрямованої на забезпечення стабілізації в суспільстві та поступове нарощування економічного потенціалу країни. На всіх етапах виконання Програми здійснюватиметься її наукове супроводження. Розроблятимуться науково обгрунтовані засади проведення науково-дослідних, проектно-вишукувальних, будівельно-монтажних та експлуатаційних робіт, пов'язаних з виконанням заходів згідно з Програмою.

Першочерговість будівництва об'єктів, запланованого Програмою, визначена залежно від наявності місцевих водних джерел та якості води в них, величини розрахункових витрат питної води, відстані транспортування та собівартості привізної води.

Передбачається насамперед продовжити спорудження групових водопроводів в Автономній Республіці Крим і 10 областях, яке було розпочато наприкінці 80-х - на початку 90-х років і призупинено через недостатнє фінансування. Найбільший ступінь будівельної готовності мають такі об'єкти (у відсотках):

Крім того планується здійснити реконструкцію чотирьох існуючих групових водопроводів в Автономній Республіці Крим, Запорізькій та Миколаївській областях.

Рішення щодо вибору варіантів забезпечення населення якісною питною водою та системами водовідведення повинно грунтуватись на техніко-економічному, екологічному та соціальному аналізі місцевих умов. З метою забезпечення інформаційної бази для обгрунтованого визначення першочерговості реконструкції та будівництва об'єктів водопостачання передбачається завершити у повному обсязі паспортизацію джерел і об'єктів питного водопостачання в сільській місцевості та проводити на основі отриманих даних постійний моніторинг сільського водопостачання, який включено до державного моніторингу вод.

Програма спрямована на вирішення таких основних завдань, як:

використання місцевих джерел підземних вод за умови достатності їх запасів з необхідним очищенням води та можливим штучним поповненням таких запасів для забезпечення функціонування систем питного водопостачання;

використання поверхневих водних джерел з необхідним очищенням води та транспортуванням її на значні відстані за допомогою групових водопроводів сільськогосподарського та комплексного призначення шляхом:

реконструкції та розширення діючих групових сільськогосподарських водопроводів;

будівництва нових групових водопроводів з використанням ефективних технологій очищення води та створенням систем сільського водопостачання, у яких підготовка питної води може здійснюватися за такими схемами, як:

подача за допомогою водозабірно-очисних споруд освітленої води з існуючих джерел до станцій доочищення з подальшим її пропуском через дуплексні системи (подвійного призначення) для задоволення господарсько-технічних, а доочищеної - питних потреб;

підготовка питної води на станціях доочищення, розфасування (бутелювання) та консервація її з доставкою у населені пункти, які не мають на відповідний період централізованих систем водопостачання, а вода з місцевих джерел не придатна для використання.

Для досягнення основної мети Програми передбачається розробити і реалізувати проекти та заходи за такими пріоритетними напрямами:

1) будівництво та реконструкція групових систем водопостачання:

- збільшення потужностей існуючих групових водопроводів, що базуються на використанні поверхневих вод;

- інтенсифікація роботи діючих водоочисних станцій за рахунок більш широкого використання економічних та ефективних технологій, попереднього очищення поверхневих вод і глибокого їх доочищення у місцях споживання та оптимізації режимів сумісної роботи всіх споруд системи для підвищення їх продуктивності, підвищення якості очищеної води і зменшення її собівартості;

- переобладнання окремих малоефективних споруд водоочисних станцій шляхом впровадження сучасних технічних рішень;

- розширення і реконструкція водоводів і водопровідних мереж шляхом об'єднання їх у єдині водогосподарські комплекси з максимальним застосуванням регулюючих ємностей та диференційованого обліку електроенергії, оптимізації роботи насосних станцій;

- застосування для локальних водопроводів комплексних водоочисних та автоматичних водонапірно-регулюючих установок заводського виготовлення з уніфікованих елементів;

- удосконалення нових водозабірно-очисних комплексів, що поєднують функції водозабору та механічного і біологічного попереднього очищення води безпосередньо у водоймі, джерелі водопостачання;

- застосування екологічно безпечних флокулянтів, коагулянтів і окислювачів на попередній стадії обробки;

- посилення санітарно-захисних функцій станцій водопідготовки за рахунок використання у технологічних схемах доочищення води озонування разом із сорбцією, а також застосування нових високоефективних безхлорних знезаражувачів, а також реагентів з пониженим вмістом хлорних сполук;

2) будівництво локальних систем водопостачання:

застосовування одноступеневих технологічних схем очищення природних вод, а для локальних систем з поверхневим водозабором - двоступеневих, у тому числі спрощеної аерації для знезалізнення підземних вод, пінополістиролових фільтрів для очищення води біологічним методом тощо;

3) збільшення потужності місцевих водних джерел за рахунок штучного поповнення запасів підземних вод. У цьому напрямі слід працювати тільки після еколого-економічного обгрунтування його доцільності. Системи поповнення будуть застосовуватись у найменше водозабезпечених регіонах України, насамперед, у Криму, Запорізькій, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях, де існують природні умови для їх спорудження;

4) забезпечення сільських населених пунктів груповими і автономними системами каналізації, водовідведення та утилізації стоків:

- завершення будівництва та введення у дію групових водопроводів в комплексі з розвідними мережами, а також із забезпеченням усіх центральних садиб, освітніх, оздоровчих та побутових установ і закладів системами водовідведення та утилізації стічних вод;

- поступове усунення диспропорцій між рівнями потужності водопроводів та систем водовідведення і каналізації;

- охорона поверхневих і підземних вод від забруднення стічними водами.

5) створення спеціалізованої служби експлуатації водопровідно-каналізаційного господарства. Як свідчить практика, за винятком управлінь групових і локальних водопроводів Держводгоспу та підрозділів Укрсількомунгоспу, на селі ця служба фактично відсутня. У більшості сільських населених пунктів, де є водопроводи, технічне обслуговування локальних об'єктів водопостачання та водозабірних споруд і свердловин в необхідних обсягах не здійснюється, що призводить до їх передчасного виходу з ладу, не проводиться і належний виробничо-лабораторний контроль з боку власників водопроводів.

Заходами Програми передбачається розширення мережі підприємств з експлуатації на селі об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства та матеріально-технічне зміцнення як створюваної, так і наявної виробничо-експлуатаційної бази. Важливу роль в упорядкуванні системи утримання і обслуговування систем і об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства відіграє реалізація Основних напрямів прискорення реформування житлово-комунального господарства, затверджених Указом Президента України від 19 жовтня 1999 р. N 1351, якими передбачається завершити передачу в комунальну власність відомчих об'єктів комунального господарства, у тому числі систем водопостачання і каналізації.

Науково-технічне забезпечення реалізації Програми здійснюватиметься за рахунок цільового фінансування її заходів, шляхом впровадження науково-методичних, нормативно-правових та дослідно-конструкторських розробок, а також удосконалення системи екологічного менеджменту джерел водопостачання. При цьому робота здійснюватиметься за такими напрямами:

створення здешевлених та економічних систем сільськогосподарського водопостачання з максимальним використанням місцевих водних джерел;

повне використання потужностей групових водопроводів, які на сьогодні задіяні тільки на 40-50 відсотків, за рахунок добудови розвідних мереж та очисних споруд, створення водогосподарських комплексів з кількох групових водопроводів із застосуванням на них сучасних технологій попереднього очищення води до якості технічної та подальшим глибоким доочищенням у вузлах водовиділу до якості кондиційної питної води;

створення локальних систем водопостачання із застосуванням компактних водоочисних установок для опріснення високомінералізованих підземних вод, знезалізнення, знефторення та фторування, а також освітлення та знезараження вод;

використання економічних та ефективних технологій водопідготовки, у тому числі із застосуванням біологічних методів водоочищення, малореагентних та безреагентних технологій;

упорядкування та впровадження обліку використання питної води, створення системи моніторингу сільського водопостачання у рамках державного моніторингу вод, розроблення та впровадження раціональних нормативів водоспоживання.

За даними гідрогеологічної служби, в Україні склалася складна еколого-геологічна ситуація, яка формувалася протягом тривалого часу у процесі зростання техногенних навантажень і значного використання природно-ресурсного потенціалу. Результат робіт з оцінки стану підземних вод, виконані геологічними службами, свідчать про подальший вплив на навколишнє природне середовище викидів в атмосферу, скидів забруднених стічних вод у водойми, а також поховання твердих токсичних відходів.

Прогнозні ресурси підземних вод в Україні, придатних для водопостачання, досягають приблизно 22,5 млрд. куб. метрів на рік. На початок 2000 року затверджено їх експлуатаційні запаси для питного водопостачання на 998 ділянках у кількості 5,75 млрд. куб. метрів на рік (26 відсотків прогнозованих). До забруднення підземних вод основних водоносних горизонтів призводить їх інтенсивна безсистемна експлуатація, в окремих випадках з перевищенням водовідбору над затвердженими запасами, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижче залягаючих водоносних горизонтів тощо. Продовжується експлуатація понад 260 водозаборів із затвердженими запасами, підземні води яких зазнали забруднення у процесі їх використання. Близько половини шахтних та трубчастих колодязів у сільській місцевості, яких всього налічується в Україні понад 2000 тис., перебуває в незадовільному санітарному стані через бактеріальне і хімічне забруднення грунтових вод відходами господарської діяльності. У воді більшої частини обстежених шахтних колодязів і в багатьох свердловинах виявлено вміст небезпечних органічних сполук (нітрити, нітрати, азот амонійний тощо), що у 3-5 разів, а в окремих випадках у 50-100 разів, перевищує допустимі санітарні норми.

У процесі реалізації Програми проводитимуться дослідження з пошуку запасів підземних вод для локальних водозаборів, розроблення вітчизняних економічних технологій опріснення мінералізованих підземних вод мембранними технологіями, організація та облаштування зон санітарної охорони нових та санація існуючих підземних водозаборів, впровадження технологій штучного поповнення запасів підземних вод, застосування нових ефективних засобів пошуку та видобутку підземних вод, які залягають на значних глибинах. Приділятиметься увага здійсненню на рівні місцевих органів виконавчої влади та органів самоврядування заходів, спрямованих на збереження та охорону підземних і поверхневих водних ресурсів.

Необхідно відзначити, що здебільшого на територіях, де планується проводити заходи з розвитку централізованого водопостачання, взагалі відсутні будь-які запаси прісних підземних вод, тому проблема водозабезпечення сільського населення розв'язуватиметься за рахунок перекидання водних ресурсів з інших регіонів. При цьому перед початком робіт із спорудження того чи іншого об'єкта централізованого водопостачання обов'язково проводитимуться (із залученням організацій і установ гідрогеологічної служби) техніко-економічні розрахунки щодо можливості використання джерел питної води з наданням переваги підземним водам відповідної якості.

До участі в науково-технічному забезпеченні виконання Програми, координація якого покладається на Держводгосп, залучатимуться профільні і спеціалізовані наукові установи Національної академії наук, Української академії аграрних наук, інших установ та організацій.

Заходи, розроблені на виконання цієї Програми, здійснюватимуться за рахунок коштів державного бюджету, а також позабюджетних фондів, коштів суб'єктів господарювання та інших джерел фінансування.

У Програмі враховано завдання та заходи з розширення обсягів будівництва і реконструкції систем питного водопостачання та систем каналізації щодо забезпечення водопостачанням населених пунктів, які користуються привізною водою, що були передбачені у Програмі водопостачання сільських населених пунктів України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. N 134, та Програмі розвитку водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. N 1269.

Показники вартості робіт визначено за цінами 1997 року згідно з наданими облдержадміністраціями та водогосподарськими організаціями матеріалами, які було скориговано залежно від першочерговості заходів.

За розрахунками, для повного розв'язання "проблеми привізної води" на виконання робіт необхідно понад 2,5 млрд. гривень.

Враховуючи обмежені фінансові можливості економіки України на сучасному етапі, до Програми включено лише найневідкладніші заходи щодо забезпечення якісною питною водою сільського населення, яке проживає у регіонах з найбільш критичним рівнем водозабезпечення.

Загальну вартість заходів, передбачених Програмою на 2001-2010 роки, визначено з урахуванням як соціальних факторів, так і фінансово-економічних можливостей держави. З усієї суми коштів - 1381,5 млн. гривень - на 2001-2005 роки потрібно 291,5 млн. гривень.

Зокрема, у 2001-2010 роках передбачається здійснити:

продовження будівництва групових водопроводів з системами водовідведення - 514 млн. гривень;

будівництво нових групових і локальних водопроводів з водовідведенням та каналізацією - 603 млн. гривень;

реконструкцію групових і локальних водопровідних систем вартістю - 62,2 млн. гривень;

будівництво локальних об'єктів сільської каналізації - 164 млн. гривень;

реалізацію інших заходів (науково-технічне і методичне забезпечення Програми, паспортизація джерел і об'єктів сільського водопостачання, пошук джерел підземних вод, штучне поповнення запасів підземних вод, розвиток виробничо-експлуатаційних баз) - 38,3 млн. гривень.

Орієнтовні обсяги будівництва і реконструкції об'єктів централізованого водопостачання у комплексі з системами водовідведення у селах, які користуються привізною та неякісною водою, у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року (за рахунок коштів державного бюджету) наведено у додатках 2-6.

Передбачається можливість щорічного коригування Програми у частині обсягів запланованих робіт залежно від умов їх фінансування та інфляційних процесів, а також внесення до окремих її розділів додаткових заходів (у разі потреби).

До початку реалізації завдань Програми повинні бути визначені джерела її фінансування та розроблено механізм виділення цільових коштів на виконання пріоритетних завдань на державному і місцевому рівні, а також розроблено схему взаємозв'язку всіх ланок управлінської, науково-технічної та господарської діяльності, спрямованої на забезпечення населення якісною питною водою та раціональне використання водних ресурсів.