Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні

З метою активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг, насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією, поліпшення використання природно-господарського потенціалу та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення спеціальних (вільних) економічних зон Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (додається).

2. Рекомендувати ініціаторам створення спеціальних (вільних) економічних зон керуватися при підготовці пропозицій Кабінетові Міністрів України про доцільність створення на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони методологічними підходами, викладеними в Концепції.

3. Міжвідомчій комісії з розгляду і підготовки документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон протягом першого півріччя поточного року забезпечити розробку і направлення Раді Міністрів Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям переліку документів та методичних положень, необхідних для обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони.

Спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ) - один з інтрументів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни ВЕЗ спроможні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в остаточному підсумку - збільшення виробництва і постачання високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки.

Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (далі - Концепція) є методологічною основою для прийняття рішень і підготовки документів у процесі створення конкретних ВЕЗ і має реалізуватись у взаємозв'язку з програмами структурної перебудови економіки, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, іншими програмами розвитку економіки країни. Вона базується на положеннях Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", інших актах законодавства України.

Під ВЕЗ розуміється частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України.

Відповідно до зазначеного Закону ВЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. Статус і територія ВЕЗ, а також термін, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної ВЕЗ. На території ВЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та законом щодо створення конкретної ВЕЗ.

ВЕЗ ствоюються в Україні з метою:

стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;

збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

активізації науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій;

запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання;

створення сучасної ринкової інфраструктури;

поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів та України в цілому, підвищення життєвого рівня населення.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в ВЕЗ необхідно:

забезпечити довготерміновий і передбачуваний характер економічної політики;

лібералізувати умови пересування капіталів і товарів;

забезпечити умови виробництва і торгівлі, які відповідали б світовим стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;

сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування та органу господарського розвитку й управління ВЕЗ на засадах обопільної зацікавленості в досягненні високих соціально-економічних результатів діяльності.

У процесі формування ВЕЗ слід дотримуватись концептуальної єдності підходів, що, зокрема, означає:

спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб'єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

гнучкість і динамічність управління ВЕЗ, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в кон'юнктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;

збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі створення та функціонування ВЕЗ;

багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей ВЕЗ, закладення в техніко-економічне обгрунтування доцільності їх створення;

перспективність просторового і функціонального розвитку;

відповідність пріоритетних напрямів розвитку ВЕЗ пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;

врахування вимог національної безпеки.

Створення ВЕЗ має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місцерозташування ВЕЗ;

наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо);

забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами;

розвинута система комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;

відсутність (або врахування в документах про створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ, її зв'язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.

Важливою передумовою ефективного функціонування ВЕЗ є наявність конкретної програми її розвитку з визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної фінансово-економічної інфраструктури (банківської, страхової, інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел інвестицій.

Згідно з Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і преревалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони - вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

З урахуванням сучасної економічної ситуації та виходячи з необхідності ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати розгалужену систему ВЕЗ різних функціональних типів з переважанням зовнішньоторговельних, комплексних виробничих і науково-технічних.

За ознаками відкритості та місцерозташування розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Вибір варіанту організації ВЕЗ визначається двома основними критеріями: економічна ефективність та оптимальне поєднання типових елементів із специфічними умовами конкретного об'єкта.

Максимальні позитивні результати діяльності ВЕЗ при мінімумі початкових витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації. Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експорті, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.

В режимі "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординованості економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі (від 15 до 30 га), об'єднаних у митний союз.

У разі позитивного вирішення питання про будівництво "сорок п'ятої паралелі" - трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ-Лісабон - доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів, здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.

Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони:

високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення;

висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок;

просторова можливість для розміщення нових фірм;

сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу;

перспективи залучення фінансових ресурсів (у національній та іноземній валютах) для обслуговування розвитку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім того, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обумовлюють вибір виробничої спеціалізації зони, є: базовий виробничий потенціал; забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури; наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення); зацікавленність іноземних інвесторів в фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей, зокрема у Львівській, Закарпатській та Чернівецькій, а також у Києвській області з орієнтацією на випуск продукції точного машинобудування, меблів, виробів легкої промисловості.

У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально-технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристсько-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.

На першому етапі (1994 - 2000 роки), з метою практичного відпрацювання організаційних, фінансових та виробничих механізмів, доцільно створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, віддаючи перевагу локальним, або так званим "точковим" ВЕЗ, які розміщуються на невеликих територіях.

На другому етапі можна формувати багатофункціональні ВЕЗ, в тому числі на базі окремих регіонів, а також ВЕЗ міжнародного типу на суміжних територіях кількох держав.

Реалізація цієї Концепції повинна здійснюватись у руслі загальнодержавних економічних програм. Водночас вона тісно пов'язана з розширенням самостійності територій в управлінні своїм соціально-економічним розвитком, а отже, чималою мірою залежать від ефективності взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування та підприємницьких структур.