Про Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України

З метою розвитку відносин у сфері торгівельної діяльності в умовах ринкових перетворень Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України (додається).

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади покласти в основу розроблення нормативно-правових актів з питань регулювання внутрішньої торгівлі положення Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України.

3. Рекомендувати Міністерству зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі висвітлити основні положення Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України у засобах масової інформації.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Першого віце-прем'єр-міністра України Голубченка А.К.

Торгівля - одна з перших господарських галузей, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв'язки між ринковими структурами.

За нових економічних умов роль і місце держави в управлінні торгівлею стали менш вагомими і змінили свій економічний та правовий зміст.

Найбільш характерною ознакою останніх змін у взаємовідносинах між державою і суб'єктами ринку є заміна управлінських форм на регулюючі.

Разом з тим відмова від прямого галузевого управління і організаційно-правові перетворення не призвели до автоматичного подолання господарських труднощів, з якими зіткнулися торгівельні підприємства.

Стан сучасного етапу соціального і господарського реформування економіки та аналіз позитивних і негативних результатів цього процесу зумовлюють об'єктивну доцільність прийняття Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України (далі - Концепція) як документа, в якому окреслювалися б актуальні напрями ринкових перетворень і шляхи стабілізації відносин у сфері торгівельної діяльності.

Концепція є складовою частиною державної політики розвитку і вдосконалення внутрішнього споживчого ринку України.

Основною метою Концепції є висвітлення економічних і організаційних передумов для розвитку сучасної інфраструктури торгівлі, забезпечення економічної стабільності роботи торгівельних підприємств і розвитку конкуренції, посилення ролі держави в регулюванні торгівельної діяльності.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить про дієвість регулюючих державних функцій, якщо вони базуються на досконалій нормативно-правовій базі, розвинутій інфраструктурі ринку, чіткому функціонуванні органів управління, ефективній системі соціального захисту споживачів у ринкових умовах.

Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі у ринково орієнтованій системі господарських відносин і спрямована на підвищення ефективності організаційно-економічних перетворень в торгівлі.

Концепція базується на тому, що торгівля є і буде найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв'язків, дійовим механізмом задоволення соціальних потреб і недопущення соціальної напруженості в суспільстві.

Перехід до системи вільного переміщення товарів не привів поки що до формування повноцінного споживчого ринку. Споживчий ринок сьогодні - це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність більшості населення, ринок товарів низької якості, ринок "човникарів" і перекупників, де масові порушення з боку суб'єктів господарювання правових норм стали об'єктивною реальністю.

Децентралізація системи управління торгівлею за умови недосконалості організаційних механізмів та нормативно-правової бази державного регулювання підприємницької діяльності, жорсткість податкової політики та її порушення значною мірою зумовили зниження ефективності торгівлі, яка в системі деформованої галузевої економіки частково навіть стала джерелом тіньових доходів.

Ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм у сфері торгівлі створила умови для збільшення зловживань щодо споживачів. Значно погіршилась якість торгівельного обслуговування, звузився асортимент товарів вітчизняного виробництва та супутніх послуг, посилились тенденції до необгрунтованого завищення цін, недобросовісної конкуренції.

Типового характеру набули такі процеси деформації розвитку внутрішньої торгівлі:

не досягли ефективного рівня ринкові механізми взаємодії окремих ланок єдиного циклу "дослідження - виробництво - реалізація - споживання". Особливо слабким виявився взаємозв'язок торгівлі і вітчизняного виробництва, що потребує серйозної структурної перебудови і функціональної переорієнтації торгівельної сфери;

на внутрішньому ринку триває процес зникнення багатьох асортиментних груп товарів вітчизняного виробництва, чому значною мірою сприяє витіснення їх імпортними товарами, просування яких до споживача інтенсивно фінансується іноземним капіталом. Це призвело фактично до монополізації окремих сегментів внутрішнього споживчого ринку іноземними виробниками. Через відсутність можливостей фінансового забезпечення процесу переміщення товарів вітчизняні товаровиробники опинились у явно програшній конкурентній ситуації і потребують серйозного захисту своїх інтересів з боку держави;

внаслідок зменшення інвестицій та власних джерел фінансування, непомірного зростання вартості торгівельного, торгівельно-технологічного та іншого устаткування знизився технічний і технологічний рівень стаціонарної мережі підприємств;

маючи у сфері роздрібної торгівлі торгівельні площі в 3 - 4 рази менші, ніж у країнах з розвинутою економікою (213 кв. метрів у розрахунку на тисячу чоловік), торгівельна мережа з кожним роком скорочується, особливо у сільській місцевості та у невеликих містах, а наявна - заповнена товарними ресурсами наполовину;

серйозні негативні процеси супроводжують розвиток малого підприємництва у торгівельній сфері. Сформувалась і значно розширилась неальтернативна щодо культури обслуговування і технології торгівлі дрібнороздрібна мережа, речові та продовольчі ринки, набули широкого розмаху виїзна і виносна торгівля без спеціального дозволу. Типовим для цієї форми підприємництва став правовий нігілізм, що є зворотною стороною тіньової економіки;

технологічна політика більшості суб'єктів господарювання зорієнтована в основному на оформлення інтер'єрів приміщень. В той час, як основні фонди торгівлі спрацьовані на 60 - 70 відсотків, припинились відрахування на механізацію трудомістких робіт, науку, нові технології, практично згорнуті прогресивні форми і методи торгівлі, переважна більшість магазинів самообслуговування повернулася до роботи традиційним методом;

погіршилось інформаційне забезпечення статистичними матеріалами. Комерціалізовані та приватизовані підприємства, окремі фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, не завжди або зовсім не надають органам статистики необхідну інформацію про результати своєї роботи. Практично не здійснюється автоматизоване звітування з первинних облікових документів. Позадержавні консультативні статистичні фірми не використовують аналітично-прогнозні методи оброблення інформації;

в торгівлі застосовується виключно паперова технологія супроводження товарів, яка не відповідає сучасному рівню вимог. Не дали очікуваних результатів заходи щодо впровадження електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг під час розрахунків із споживачами. Майже не застосовуються електронні системи, які базуються на міжнародних стандартах, не впроваджується гармонізована товарна нумерація, вкрай повільно вирішується проблема штрихового кодування вітчизняних виробів. Програмні засоби електронних систем управління товарним і грошовим обігом у сфері торгівлі, які використовують окремі підприємства, не уніфіковані та не відповідають міжнародним стандартам;

значно знизилась роль оптової ланки торгівлі як суб'єкта ринку, що призвело до порушення зв'язків між виробниками та покупцями.

Здебільшого припинили свою діяльність оптові бази з функціями майнових і комерційних посередників, які охоплювали кожне промислове підприємство області та використовували весь регіональний потенціал виробництва предметів споживання в цілому. Матеріально-технічна база оптової торгівлі приватизована за мінімальну ціну через оренду з викупом обмеженою кількістю підприємців, які використовують складські площі не за призначенням, здають їх в суборенду або взагалі не заповнюють. З'явилась невиправдано велика кількість посередників на шляху товару до кінцевого споживача, внаслідок чого зростає його ціна;

малодоступним стало громадське харчування у відкритій мережі, а також за місцем навчання і роботи;

податкова політика держави орієнтована на офіційно зареєстровану частину підприємницького сектора на ринку торгівельних послуг, що не стимулює легальних підприємців;

незадовільною є інвестиційна ситуація в торгівлі. Капіталовкладення спрямовуються переважно в об'єкти з невеликою капіталомісткістю (лотки, кіоски, павільйони) або в роздрібну мережу з продажу дорогих імпортних товарів, які в основному недоступні для більшості споживачів. Практично не здійснюються капіталовкладення в будівництво спеціалізованих та універсальних підприємств торгівлі з продажу товарів першої необхідності та масового попиту. Незадовільно розвивається мережа продовольчих оптових ринків.

Як підсумок, торгівельна діяльність набуває нецивілізованих форм, які не відповідають світовим стандартам, що вимагає невідкладного втручання держави.

На етапі ринкового реформування економіки державне регулювання спрямоване на реалізацію таких принципів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі:

організаційно-господарська незалежність - самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм та видів торгівельної діяльності, характеру відносин з іншими суб'єктами ринку, спеціалізації та асортиментного профілю торгівельних підприємств, методів обслуговування покупців тощо;

відкритість - доступність торгівельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців;

цивілізованість - високий рівень торгівельного обслуговування;

самоокупність - повернення суб'єктами господарювання витрат у процесі торгівельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансовій неспроможності підприємств;

конкурентоспроможність суб'єктів господарювання - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища і конкурентної боротьби за умов дотримання антимонопольного законодавства;

регульованість - відповідне реагування торгівельної сфери на вплив координуючих і коригуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних, інших механізмів державного регулювання;

контрольованість - попередження і профілактика порушень та зловживань.

Стратегічною метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері.

Реалізація стратегічної мети не є одноразовим актом і потребує послідовного вирішення таких завдань:

формування багатоукладної сфери торгівлі на основі приватизації, корпоратизації, кооперування, інтеграції, а також стимулювання всіх видів інвестицій для структурної перебудови торгівельної сфери з метою демонополізації торгівлі та розвитку конкурентного середовища;

оптимізація соціальної, організаційної, функціональної і територіальної структур торгівлі, розвиток і зміцнення торгівлі як ефективного каналу реалізації товарів та послуг;

контроль за діями, що можуть призвести до появи нових або посилення впливу на ринку існуючих монопольних утворень, зокрема шляхом погодження з органами Антимонопольного комітету створення, реорганізації господарюючих суб'єктів або придбання їх активів, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств;

реалізація заходів, спрямованих на недопущення монополізації ринків у разі банкрутства та ліквідації підприємств;

здійснення комплексу заохочувальних заходів щодо реалізації на внутрішньому споживчому ринку товарів вітчизняного виробництва, передбачивши, зокрема, розширення та створення в роздрібній торгівельній мережі на пільгових орендних умовах спеціальних секцій та відділів з продажу цих товарів, проведення виставок - продажу та широких рекламних компаній;

застосування односторонніх обмежень імпорту товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ за наявності причинно-наслідкових зв'язків між зростанням обсягу їх імпорту та заподіянням серйозної шкоди національному виробництву або загрозою такого заподіяння;

визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортозамінної продукції та стимулювання її продажу;

подальше посилення режиму сертифікації якості імпортованих товарів в оптовій та роздрібній ланках як ефективної перешкоди завезенню недоброякісної продукції та протидії несумлінній конкуренції імпортованих товарів;

дотримання спеціалізації підприємств з організації торгівлі товарами першої необхідності, в тому числі за регульованими цінами, як необхідної умови під час укладання договорів з органами державного регулювання на приватизацію і оренду державного майна;

залучення до виконання загальнодержавних заходів соціального характеру (обслуговування пільгових категорій споживачів, потреб цивільної оборони тощо) на договірних компенсаційних засадах будь-яких господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності;

формування системи забезпечення соціального захисту суб'єктів ринку в процесі економічних взаємовідносин між ними;

вдосконалення нормативно-правової бази з урахуванням світового досвіду та практики державного регулювання цього сектора ринку, забезпечення ефективного державного контролю за дотриманням вимог законодавства;

підтримка розвитку громадських об'єднань споживачів;

забезпечення дотримання вимог законодавчих актів та інших нормативних документів торгівельної діяльності.

Співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі змінюється в напрямі розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання.

У реалізації стратегічних цілей щодо розвитку внутрішньої торгівлі слід досягти того, щоб держава виступала як:

ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

учасник-партнер підприємницької діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Державне регулювання розвитку внутрішньої торгівлі здійснюється через:

нормативно-правову та методичну базу;

контрольно-наглядову і обмежувально-заборонну систему заходів;

вибіркову державну підтримку важливих соціально-економічних орієнтирів.

Основою правового регулювання торгівельної діяльності на доповнення до чинного законодавства повинні стати Цивільний кодекс України та Закон України "Про внутрішню торгівлю", які започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які сприяли б ефективній підприємницькій діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм торгівельної діяльності, дасть змогу регламентувати права і відповідальність її суб'єктів, більш обгрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва в торгівлі.

На розвиток Закону України "Про внутрішню торгівлю" необхідно розробити або удосконалити нормативно-правову та методичну базу з питань:

ліцензування і патентування торгівельної діяльності;

контролю за якістю товарів і послуг;

створення сприятливого інвестиційного клімату в сфері торгівлі з орієнтацією капітальних вкладень, особливо іноземного капіталу, в розвиток матеріально-технічної бази торгівлі та розбудови її інфраструктури;

правового регулювання торгівельних угод;

структуризації мережі підприємств торгівлі та громадського харчування;

підвищення науково-технічного рівня через галузеві стандарти і нормативи торгівельної діяльності;

професійно-кадрової відповідності (вимоги до професійної підготовки);

інформаційного забезпечення торгівельної діяльності;

стандартизації понять, термінів та визначень у сфері торгівлі та організації харчування.

Необхідно, щоб державна підтримка торгівельної діяльності здійснювалася шляхом:

надання позик на придбання, створення або розширення підприємств у певних місцевостях;

фінансування участі у капіталі великих підприємств;

довгострокових інвестиційних проектів, пов'язаних, наприклад, із створенням або збереженням робочих місць;

технічного оснащення підприємств;

надання гарантій кредитним товариствам, банкам, фінансовим компаніям;

сприяння розвитку послуг у сфері транспортування, перевалки, оброблення та переробки вантажів з метою істотного підвищення рівня транспортно-експедиційного обслуговування вантажів у сфері торгівлі;

сприяння розширенню торгівельної присутності підприємств і організацій України на території інших країн;

стимулювання заходів щодо охорони довкілля;

підвищення кваліфікації кадрів;

субсидування досліджень, що виконуються за державним замовленням, інвестицій у науково-дослідні роботи;

консультаційної допомоги.

Державне регулювання торгівельної діяльності у післяприватизаційному періоді повинно обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Реформування структурної і територіальної організації роздрібної торгівлі забезпечується її розвитком за такими функціональними напрямами:

Напрям перший - формування ефективного конкурентного середовища для ринкових суб'єктів господарювання.

Створення конкретних умов для конкуренції у сфері торгівельного обслуговування населення потребує прискорення розвитку нових форм роздрібної торгівлі за рахунок інтенсивного залучення до торгівельної діяльності якомога більшої кількості господарюючих суб'єктів і суттєвого розширення типової і видової їх різноманітності, зокрема таких перспективних організаційних утворень, як:

угруповання незалежних магазинів із спільної закупівлі та зберігання товарів;

"ланцюгові" фірми, що утворюються шляхом об'єднання незалежних магазинів з ініціативи та під контролем оптових підприємств;

багатопрофільні фірми із своєю торгівельною стратегією;

супер- і гіперроздрібні фірми, які ведуть торгівлю під власними торгівельними марками;

об'єднання на кооперативних засадах;

інші добровільні об'єднання типу фінансово-промислово-торгівельних груп тощо.

Напрям другий - забезпечення господарської надійності та економічної конкурентоспроможності кожного ринкового суб'єкта.

Запобіганню ризику зниження господарської життєздатності підприємств у сфері роздрібної торгівлі сприятиме:

пряма інтеграція виробничої і торгівельної діяльності через мережу "фірмових" магазинів;

непряма інтеграція ("квазіінтеграція") промислової і торгівельної сфер діяльності на контрактній основі, коли торгівельне підприємство зобов'язується реалізовувати виготовлену продукцію, а промислове підприємство - надавати торгівельному підприємству ряд послуг, включаючи технологічне оснащення, проведення рекламних заходів, надання кредиту, навчання персоналу з експлуатації виробів технічно складного асортименту з забезпеченням гарантійного і післягарантійного їх обслуговування (техноторгові центри, високомеханізовані підприємства з продажу будівельних матеріалів, нових видів наземного і водного транспорту тощо);

диверсифікація (взаємопроникнення) різних видів підприємницької діяльності торгівельних підприємств, коли функції суто торгівельного обслуговування покупців доповнюються суміжними видами підприємництва: посередницька діяльність у лізингових операціях, страхування торгівельних угод і населення, організація майстерень, ательє, салонів напівфабрикатів, технічне обслуговування реалізованих товарів, організація центрів ділової активності, фірмового виробництва споживчих товарів, надання послуг культурно-освітнього або розважального характеру;

запровадження принципово нових технологій позамагазинних форм торгівлі на основі використання електронних засобів (персональних комп'ютерів, кабельного і звичайного телебачення, телефонного зв'язку) для оформлення замовлення на купівлю у спеціальних центрах збуту споживчих товарів;

інтенсивний розвиток посилкової торгівлі, торгівлі за каталогами, на замовлення та інших альтернативних форм торгівельного обслуговування населення, особливо в районах з низькою компактністю торгівельної мережі або там, де її немає.

Розвиток зазначених форм торгівлі потребує створення відповідної торгівельної інфраструктури, і передусім, - мережі опорних регіональних дрібнооптових магазинів-складів і каналів зв'язку з ними.

Напрям третій - запобігання скороченню або ліквідації деяких соціально важливих, але малоприбуткових і неконкурентоспроможних видів торгівельної діяльності.

У системі державних заходів щодо забезпечення захисту прав і інтересів споживачів у сфері роздрібної торгівлі першочергової підтримки потребують:

освоєння економічно малоефективних торгівельних зон (віддалених місць проживання громадян, малозаселених територій, важкодоступних та екологічно несприятливих районів тощо);

торгівля екологічно чистими та такими, що швидко псуються, видами продукції;

залучення на внутрішній ринок товарів, на які є стабільний попит;

організація харчування в закладах освіти, дитячих, лікувальних, оздоровчих закладах тощо;

організація харчування і торгівельного обслуговування малозабезпечених, соціально незахищених та інших пільгових верств населення;

розроблення та впровадження нових видів технологічного обладнання;

забезпечення потреб цивільної оборони і стабільної роботи підприємств торгівлі в умовах надзвичайних ситуацій.

Свою підтримку регіональні органи виконавчої влади повинні реалізовувати через систему замовлень або надання пільг суб'єктам торгівельної діяльності.

Напрям четвертий - максимальна адаптація структурної і територіальної організації роздрібної торгівельної мережі до стереотипів і моделей поведінки споживачів та їх запитів.

Розвиток видової структури роздрібної торгівельної мережі має забезпечуватись не тільки за рахунок розширення товарно-асортиментної типізації та спеціалізації торгівельних підприємств, а й за рахунок поглиблення соціальної диференціації типів торгівельних об'єктів і створення на цій основі категорії так званих "престижних" і "доступних" магазинів, підприємств харчування з різним ціновим рівнем на однотипні товари та різним набором торгівельних послуг.

Напрям п'ятий - поєднання принципів вільного (ринкового) і регульованого формування роздрібної торгівельної мережі.

Враховуючи, що роздрібна торгівельна мережа є елементом інфраструктури кожного міського і сільського поселення і виконує, крім економічної, значну соціальну функцію, необхідно відновити на принципово новій основі систему розроблення та затвердження перспективних планів розвитку і розміщення роздрібної торгівельної мережі як складової частини генеральних планів-схем розвитку міст, міських районів та сільських адміністративних територій. Основними принципами визначення кількісних і якісних показників розвитку роздрібної торгівельної мережі повинні стати суто "ринкові" принципи "економічної доцільності" і "переваг для споживачів".

Потреба у торгівельній мережі, яка складається з економічно малопривабливих, але соціально важливих об'єктів з реалізації товарів першої необхідності і масового попиту, повинна визначатися виходячи з принципу "мінімально допустимої достатності", а розміщення об'єктів цієї мережі повинно забезпечувати їх доступність.

Перспективні плани розвитку і розміщення об'єктів роздрібної мережі повинні бути прерогативою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і служити основною підставою для проведення процесів приватизації, перепрофілювання, розширення торгівельної мережі, відведення земельних ділянок під забудову нових торгівельних об'єктів тощо.

Напрям шостий - створення чіткої системи захисних і обмежувальних механізмів державного регулювання розвитку сфери роздрібної торгівлі.

Потребують розроблення або суттєвого оновлення такі механізми державного регулювання, як: державні стандарти якості товарів; стандарти організації торгівельного обслуговування; стандарти планувальних і технологічних рішень різних типів торгівельних підприємств; кваліфікаційні посадові характеристики робітників торгівельної сфери; допустимі рівні концентрації торгівельної діяльності; правові основи обмеження, недопущення і запобігання монополістичній діяльності в торгівлі; критичні рівні імпортних надходжень товарів на споживчий ринок; уніфікація облікових, договірних, звітних, супровідних, сертифікаційних та інших документів, які використовуються у сфері торгівлі; система показників обов'язкової статистичної звітності; система ідентифікації товарів, видів робіт і послуг підприємств тощо.

Широке застосування системи національних стандартів, нормативів, нормалей, технічних умов і правил у сфері торгівельної діяльності повинно значно збільшити надійність комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищити ефективність правового захисту цих відносин з боку держави, зробити більш сприятливим інвестиційний клімат у цій сфері.

Напрям сьомий - впорядкування організації і ведення торгівельної діяльності.

Поліпшенню торгівельного обслуговування населення, а також запобіганню всілякого роду порушенням суб'єктами торгівельної діяльності сприятиме більш цілеспрямована контрольованість і регламентація торгівельної діяльності, яка передбачає:

подальше удосконалення системи ліцензування і патентування різних видів торгівельної діяльності з метою спрощення процедури одержання дозвільних документів, а також об'єктивізації цього процесу;

впровадження у сфері торгівельної діяльності системи контролю за якістю товарів (робіт, послуг) згідно з рекомендаціями міжнародних стандартів ISO - 9000;

впровадження штрихового кодування товарів як засобу автоматизованої і найбільш адекватної ідентифікації їх характеристик і передумови ефективного контролю та управління товарно-грошовим обігом;

проведення технічної паспортизації об'єктів торгівельної мережі;

додержання всіма суб'єктами господарювання єдиних правил продажу окремих груп споживчих товарів і ведення підприємницької діяльності у сфері торгівлі;

упорядкування "вуличної" торгівлі відповідно до правил і технологічних вимог щодо продажу товарів через дрібнороздрібну, пересувну та виносну мережі;

розвиток інфраструктури роздрібної торгівлі, в тому числі пунктів гарантійного обслуговування складних технічних товарів, пунктів прокату виробів як альтернативи продажу дуже дорогих товарів, мережі торгівельних об'єктів з новими грошово-розрахунковими технологіями тощо;

зміцнення матеріально-технічної бази місцевих ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів і удосконалення порядку організації торгівлі на них;

впровадження системи державних стандартів організації торгівельного обслуговування з визначенням номенклатури обов'язкових (основних) торгівельних послуг, які повинні надаватись покупцеві без додаткової оплати;

подальше удосконалення механізмів протидії надходженню у продаж неякісної і небезпечної продукції.

Довгостроковими цільовими орієнтирами розвитку сфери оптової торгівлі повинні стати:

створення розвинутої структури каналів переміщення товарів;

підтримка необхідної інтенсивності товаропотоків;

формування резервних джерел фінансового забезпечення процесу руху товарів.

Для відновлення ролі та подальшого розвитку сфери оптової торгівлі необхідно розширити і персоніфікувати її функції.

Щодо клієнтів-покупців оптова торгівля повинна підвищити ефективність таких функцій:

оцінка кон'юнктури і попиту;

перетворення промислового асортименту в торгівельний;

концентрація товарної маси, зберігання товарних запасів, доставка товарів;

кредитування;

інформаційне і консалтингове обслуговування.

Щодо клієнтів-постачальників оптова торгівля має активізувати такі функції:

концентрацію підприємницької діяльності;

інвестиційне забезпечення процесу переміщення товарів;

мінімізацію комерційного ризику;

маркетингове обслуговування.

Державне регулювання щодо функціонального переорієнтування оптової торгівлі полягає у сприянні її реструктуризації за такими основними напрямами.

Напрям перший - створення стабільної територіально розгалуженої мережі оптових підприємств.

Оптові підприємства різних масштабів і зон діяльності становлять єдину систему оптової торгівлі на двох функціональних рівнях - міжрегіональному і регіональному.

На міжрегіональному рівні формуються лише загальні основи функціонування оптового процесу, на регіональному - враховуються особливості специфіки регіонів.

Оптові підприємства міжрегіонального рівня є опорою всієї оптової торгівлі і забезпечують її стратегічну стабільність. Вони реалізують товари споживачам по всій території держави. Їх головне завдання - створити необхідну систему каналів переміщення товарів для обслуговування вітчизняних і зарубіжних товаровиробників та постачальників товарів.

Найбільш доцільною організаційно-правовою формою таких підприємств є відкриті акціонерні товариства за участю держави в статутному капіталі. Пайовиками акціонерного капіталу цих товариств можуть бути виробничі, торгівельні, сервісні та інші підприємства, банківські установи.

Надалі такі об'єднання можуть стати основою формування фінансово-промислово-торгівельних груп, національних корпорацій, які у межах законодавства контролюватимуть окремі сегменти оптового ринку товарів.

Особливу роль підприємства цього рівня повинні відіграти в активізації випуску та реалізації на внутрішньому споживчому ринку товарів вітчизняного виробництва. Ефективним заходом у цьому напрямі було б створення державної акціонерної торгівельної компанії, основним завданням якої стало б сприяння у просуванні товарів вітчизняного виробництва на внутрішній споживчий ринок та ринки країн СНД з використанням всіх типів дистрибуційних каналів: торгівельно-збутових оптових підприємств, брокерів та агентів, мережі торгівельних будинків, збутових ланок виробників; спеціалізованих оптових підприємств, консигнаційних складів тощо.

Оптові підприємства регіонального рівня, як правило, завершують процес оптової реалізації товарів, Вони здійснюють закупівлю товарів у підприємств міжрегіонального рівня або безпосередньо у товаровиробників і доводять їх до покупців у зоні свого розміщення. Головне їх завдання - забезпечення товарами регіональних товарних ринків, роздрібних торгівельних підприємств у зоні обслуговування.

Групу підприємств регіонального рівня становитимуть поряд з автономними оптовими одиницями також збутові підрозділи промислових підприємств (опт виробника), а також оптові структури великих роздрібних підприємств (опт роздрібного торговця).

Доцільною організаційно-правовою формою підприємств цього рівня можуть бути господарські товариства і торгівельні компанії.

Напрям другий - демонополізація каналів переміщення товарів і створення конкурентного середовища в оптовій ланці.

Об'єктивною основою втілення цього напряму є диференційована потреба учасників ринкових відносин у типовій і кількісній різноманітності оптових структур, серед яких:

оптові підприємства, які набувають права власності на товар і спеціалізуються тільки на оптовій торгівельній діяльності з повним комплексом закупівельно-збутових операцій (незалежні оптові торговці). Основним завданням підприємств цього типу є створення в середній ланці переміщення товарів необхідних умов для виходу на ринок товаровиробників і задоволення інтересів роздрібних торговців;

оптові підприємства, які не набувають прав власності на товар і спеціалізуються на посередницькій діяльності (підприємства-брокери, підприємства-агенти, підприємства-комісіонери). Основним предметом їх діяльності є інформаційне забезпечення торгівельного процесу і налагодження зв'язків між його учасниками;

оптові склади і закупівельні організації роздрібної торгівлі, які виконують функції торгівельно-закупівельних баз, складів і оптових кооперативів для спільної закупівлі товарів;

організатори оптового обороту, які не є суб'єктами торгівельної діяльності (товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки, склади гарантійного зберігання, склади-готелі). Основним завданням цих структур є створення умов для організації оптової торгівлі та стабілізація цінової політики на товарному ринку.

Зважаючи на важливу роль в системі переміщення товарів від виробника до споживача оптових ринків та оптово-промислових ярмарків, де забезпечуються найкращі умови налагодження контактів між продавцями і покупцями для укладання угод купівлі-продажу без посередників, необхідно у першочерговому порядку відновити їх діяльність і активізувати участь в них виробництва і торгівлі. З цього приводу державні заходи стануть суттєвим стимулом випуску вітчизняних товарів.

Напрям третій - інтенсивне формування інфраструктури оптового ринку.

Становлення оптового ринку потребує розвитку і зміцнення ринкових структур, що супроводжують процес реалізації товарів, насамперед таких, як:

сервісні структури (холодильне, тарне, транспортне господарство);

інформаційні системи з банками даних для оперативного управління переміщенням товарів на основі комп'ютерної техніки;

посередницькі фірми з надання послуг маркетингового, в тому числі рекламного, характеру;

організації, які сприяють укладенню контрактів, пошуку продавців або покупців;

експертні служби з контролю за якістю та безпекою товарів;

комерційні банки для обслуговування торгівельного процесу з пайовим капіталом виробничих, оптових і роздрібних торгівельних підприємств;

компанії із страхування підприємницької діяльності.

Відновленню ролі оптової торгівлі та пожвавленню підприємницької активності в цьому секторі ринку сприятиме також:

формування резервних джерел фінансового забезпечення процесу переміщення товарів;

система державних стимулів для створення міжсезонних запасів деяких продовольчих товарів (масла, олії, цукру, картоплі, плодоовочів) та запасів товарних ресурсів спеціального призначення (державний резерв, страхові фонди тощо).

Напрям четвертий - впровадження організації і ведення оптової торгівельної діяльності.

Цей напрям передбачає розробку стандартів термінів оптової торгівлі, типових договорів, інструкцій про приймання товарів за якістю і кількістю тощо.

Фінансування розвитку торгівлі має здійснюватися в основному за рахунок недержавних джерел. Органи виконавчої влади повинні стимулювати добровільне накопичення коштів суб'єктами торгівлі та виробничих галузей, залучення інвестиційних ресурсів на засадах акціонерного капіталу, а також вільних коштів населення та іноземних інвестицій.

Для проведення структурної перебудови та активізації ринкових процесів у торгівлі доцільно було б використовувати такі джерела інвестування:

власні кошти підприємств для модернізації насамперед торгівельно-технологічного обладнання та складського устаткування, впровадження передових технологій торгівельного обслуговування, зберігання товарів і наближення їх до споживачів;

нова, так звана прискорена, система амортизації, яка дасть змогу за короткий час значно збільшити обсяг амортизаційних відрахувань та інтенсифікувати формування інвестиційних ресурсів;

заощадження і накопичення фізичних та юридичних осіб під час проведення приватизації за рахунок грошових коштів з обов'язковим забезпеченням вимог щодо захисту прав та інтересів споживачів у частині збереження або дотримання певного виду спеціалізації торгівельної мережі, необхідних асортиментних мінімумів, особливо товарів вітчизняного виробництва;

фінансові ресурси місцевих бюджетів для будівництва роздрібних торгівельних підприємств та складських потужностей відповідно до соціально обгрунтованих нормативів забезпечення торгівельними і складськими потужностями у районах з низьким рівнем інвестиційної привабливості. Такі об'єкти комунальної власності підлягатимуть подальшій приватизації за рахунок грошових коштів;

емісія та організація вторинного обігу цінних паперів за умов корпоратизації підприємств торгівлі та вітчизняних виробників товарів як способу формування ефективно функціонуючого приватного власника. Активізації інвестиційного процесу сприятиме надання інвесторам права власності на земельну ділянку під розміщення підприємства;

спеціальні інвестиційні та інноваційні фонди, що концентруватимуть ресурси за рахунок капіталізації прибутків суб'єктів підприємницької діяльності. Одним з напрямів підвищення престижу торгівельної діяльності, її соціальної відповідальності перед суспільством є створення інноваційних і благодійних фондів, науково-дослідних і навчальних центрів, розроблення екологічних та інших соціально важливих програм за участю підприємницьких структур;

іноземні інвестиції та іноземні кредитні лінії з державним посередництвом і гарантіями для розбудови транспортно-складських комплексів у місцях концентрації внутрішньо-торгівельних транзитних та імпортних товаропотоків;

фінансові ресурси комерційних банків, страхових компаній, інших суб'єктів фінансового ринку у формі інвестицій у статутний фонд підприємств;

взаємне інвестування в галузях торгівельно-промислового комплексу, особливо харчової промисловості, первинної переробки сільськогосподарської продукції, включаючи формування структур холдингового типу, інвестиції у фірмові торгівельні підприємства.

Для активізації інвестиційного процесу в торгівлі держава використовуватиме різні мотиваційні механізми, включаючи податкові пільги та інші економічні стимули.

Кадрове забезпечення торгівельної діяльності у ринкових умовах потребує трансформації системи економічного та професійного навчання з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів та робітничих кадрів.

Система підготовки повинна включати:

професійно-технічне навчання;

підготовку у вищих закладах освіти;

перепідготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів.

Підготовку кадрів масових професій для внутрішньої торгівлі відповідно до державних стандартів повинна забезпечити система професійно-технічного навчання.

Пріоритетність у підготовці кадрів масових професій для внутрішньої торгівлі надається професійно-технічним училищам. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та їх дотримання у підготовці кадрів масових професій, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на Міносвіти спільно з МЗЕЗторгом. Зусилля щодо вирішення цих проблем доцільно координувати з центрами зайнятості населення, функція яких полягає в організації і фінансовій підтримці перепідготовки кадрів з нових перспективних професій.

Важливою умовою якісної підготовки фахівців для внутрішньої торгівлі є професійне навчання на робочих місцях. За надання навчальних і робочих місць учням, студентам торгівельним підприємствам необхідно надавати пільги щодо оподаткування та передбачати в бюджеті витрати на оплату праці керівників практики і професійного навчання.

Кількість спеціалістів для внутрішньої торгівлі, спеціальності, з яких необхідно здійснити навчання, повинні визначатися на основі прогнозних розрахунків МЗЕЗторгу з урахуванням експертних оцінок і пропозицій підприємств і організацій, які здійснюють торгівельну діяльність.

Перепідготовка спеціалістів для потреб торгівлі організується диференційовано за термінами і спрямованістю навчання залежно від отриманих раніше освіти і спеціальностей, а також характеру і виду основної діяльності.

Підготовку фахівців для торгівлі, підвищення кваліфікації викладацького складу та майстрів здійснювати не тільки у закладах освіти України, але й за її межами за рахунок фінансування у рамках міждержавного співробітництва, угод між закладами освіти за рахунок громадських фондів, а також підприємницьких структур безпосередньо у сфері торгівельної діяльності.

Ефективність функціонування торгівлі безпосередньо залежить від кваліфікації та рівня підготовки робітничих кадрів і спеціалістів. Тому важливою проблемою кадрового забезпечення торгівлі є розроблення кваліфікаційних вимог до кадрів торгівлі. Державний стандарт повинен включати перелік торгівельних професій і робіт, кваліфікаційні вимоги та характеристики, які повинні бути обов'язковими для підприємств усіх форм власності.

Інформаційне забезпечення. Організація торгівельної діяльності і забезпечення її ефективності вимагають розроблення і впровадження таких інформаційних систем, які орієнтовані на надання повної, достовірної, своєчасної інформації як про фінансовий стан конкретних суб'єктів ринку, так і про основні характеристики внутрішнього і зовнішнього ринку, закономірності та тенденції їх розвитку.

Система інформаційного забезпечення внутрішньої торгівлі повинна включати:

інформаційне забезпечення системи державного регулювання торгівлі;

інформаційне забезпечення підприємницької діяльності у торгівлі.

Інформаційною основою державного регулювання торгівлі є державна статистична та бухгалтерська звітність. Збір, опрацювання та аналіз даної інформації фінансуються державою. Основним завданням для підсистеми є впровадження або адаптація до міжнародних стандартів обліку, звітності та статистики, форми такої звітності впроваджуються після обов'язкового узгодження з МЗЕЗторгом. Органи статистики і податкові органи повинні в установленому порядку надавати узагальнені матеріали такої звітності МЗЕЗторгу і відповідним регіональним органам управління з питань торгівлі.

Підсистема інформаційного забезпечення підприємницької діяльності торгівлі повинна включати:

збір поточної комерційної інформації;

внутрішню звітність;

аналіз комерційної інформації;

проведення кон'юнктурних досліджень.

Суб'єктами підсистеми інформаційного забезпечення підприємницької діяльності в торгівлі виступають торгівельні підприємства, спеціалізовані інформаційно-дослідницькі фірми, МЗЕЗторг і відповідні регіональні органи управління з питань торгівлі, інформаційно-дослідницькі та обліково-аналітичні центри різних форм власності.

У системі комерційної інформації доцільно виділити мікро- і макрорівні.

Інформація мікрорівня повинна містити дані про постачальників, посередників, клієнтів, конкурентів і контактні аудиторії.

Інформація про підприємства-постачальники повинна накопичуватись і постійно оновлюватись стосовно конкретних постачальників, видів продукції, цін, умов постачання, оцінки ритмічності поставок і виконання договорів поставок тощо.

В структурі даних про посередників потрібно виділити розділи про торгових посередників, фірми з організації переміщення товарів, фірми, які займаються комерційними та маркетинговими дослідженнями, про банки, кредитні установи, страхові компанії.

Найважливіший блок інформації для забезпечення ефективної підприємницької діяльності - це інформація про клієнтів. Її можна представити п'ятьма основними видами: виробники, продавці, ринкові споживачі, державні установи і міжнародний ринок.

Важливе місце у системі комерційної інформації повинно належати даним про конкурентів. Основним джерелом такої інформації є спеціально організовані маркетингові дослідження.

Значна частина в системі комерційної інформації належить даним про контактні аудиторії. В структурі цієї інформації повинні бути представлені дані про фінансові кола, засоби масової інформації, державні установи, об'єднання громадян тощо.

Інформація макрорівня повинна відображати факти демографічного, економічного та природного середовища, науково-технічної, політичної і культурної сфер.

Суб'єктами підсистеми інформаційного забезпечення підприємницької діяльності в торгівлі виступають як самі підприємства, так і спеціалізовані інформаційно-дослідницькі фірми. Одним з мотивів необхідності стимулювання державою різних форм об'єднань у торгівлі є можливість створення при таких об'єднаннях інформаційно-дослідницьких та обліково-аналітичних центрів.

Наукове забезпечення розвитку внутрішньої торгівлі слід розглядати у двох напрямах:

наукове забезпечення системи державного регулювання торгівлі;

наукове забезпечення діяльності підприємств, які займаються торгівельною діяльністю.

Перший напрям ставить за мету створити наукову основу і механізми прийняття рішень державними органами в процесі регулювання торгівельної діяльності з урахуванням ринкових принципів розвитку економіки.

Втілення цих принципів потребує:

розроблення правових основ та вдосконалення законодавства про торгівлю;

розроблення стандартів торгівельного обслуговування;

розроблення методології та конкретних методик ринкових досліджень;

вивчення проблем споживчого ринку, оновлення методів дослідження проблем збалансування попиту та пропозиції;

розроблення нових інформаційних технологій для торгівлі;

розроблення нових видів торгівельного обладнання і прогнозування потреби в ньому;

створення науково обгрунтованих функціонально-технологічних і об'ємно-планувальних моделей торгівельних підприємств;

розроблення моделей побудови торгівельної мережі, її спеціалізації і розміщення як складової частини планів соціально-економічного розвитку регіонів;

уніфікації економічної термінології з метою кореляції основних понять, термінів та їх визначень підприємницьким аспектам торгівельної діяльності;

забезпечення оперативного переходу до міжнародних систем класифікації та кодування.

Формування наукової політики, розроблення методології досліджень, координація науково-дослідних робіт, створення банку наукових даних, проведення комплексних досліджень і розроблення рекомендацій з основних проблем торгівельної діяльності, а також наукове забезпечення підготовки нормативно-правової бази торгівлі доцільно покласти на спеціальний науково-дослідницький заклад при МЗЕЗторзі. До цього процесу повинні бути залучені також науково-дослідні інститути Національної академії наук, вузівська наука.

Реалізація пріоритетних напрямів наукових досліджень може здійснюватись через розроблення галузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних програм. Для підвищення ефективності науково-технічних програм необхідно створити систему наукової і науково-технічної експертизи, організувати на базі наукових і науково-дослідних установ центри державної експертизи.

З метою забезпечення розвитку прогресивних технологій і форм торгівельного обслуговування доцільно розробити програму створення сучасної інноваційної інфраструктури (науково-технічні центри, технопарки, технополіси тощо).

Другий напрям наукового забезпечення торгівлі спрямований на організацію інноваційної діяльності у підприємницькому секторі. Даний напрям повинні забезпечувати дослідні служби торгівельних фірм і спеціалізовані науково-консультаційні фірми на комерційній основі. Органи виконавчої влади повинні впроваджувати програму заходів щодо стимулювання інноваційної діяльності у сфері торгівлі, використовуючи методи регулювання і підтримки. Доцільно ініціювати створення регіональних фондів наукових досліджень для концентрації фінансових ресурсів торгівельного бізнесу.

Державний контроль і нагляд за підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі здійснюється з метою:

забезпечення дотримання вимог законодавства щодо порядку і правил ведення торгівельної діяльності, запобігання проявам монополізму і недобросовісної конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, комплексу заходів щодо захисту прав та інтересів споживачів;

здійснення в установленому порядку заходів впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, що допустили порушення вимог законодавства;

узагальнення практики застосування законодавства у сфері торгівлі та пропозицій щодо його удосконалення.

Контроль і нагляд у торгівлі здійснюються за двома основними напрямами - якість і безпека товарів та нормативно-правовий порядок здійснення підприємницької діяльності.

Функції контролю і нагляду в сфері торгівельного підприємництва покладено державою на ряд органів відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством.

Нормативно-методологічне забезпечення у сфері торгівельної діяльності здійснюється МЗЕЗторгом.

Підвищення ефективності державного регулювання у сфері торгівельної діяльності значною мірою залежатиме від подальшого удосконалення системи організаційних, правових і мотиваційних механізмів системи контролю і нагляду.

У визначенні механізмів реалізації своєї контрольно-наглядової політики у сфері торгівлі держава спиратиметься також на діяльність громадських організацій споживачів у здійсненні ними контролю за якістю товарів та торгівельного обслуговування, а також сприятиме розвитку міжнародного співробітництва з питань захисту прав та інтересів споживачів.

Реалізація основних положень Концепції здійснюється через систему спеціальних і комплексних державних, міжгалузевих і регіональних програм з окремих питань підвищення ефективності організаційно-економічних перетворень в торгівлі і поліпшення ситуації в торгівельному обслуговуванні населення. У цих програмах необхідно передбачати координацію дій всіх відповідних ланок державного і регіонального регулювання розвитку торгівлі, визначати джерела їх фінансування, конкретних виконавців, терміни реалізації і контроль за виконанням програмних заходів.

До реалізації конкретних програм відповідно до основних положень Концепції доцільно залучати недержавні організації і громадські об'єднання на принципах спільних інтересів.