• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про затвердження Основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року

Кабінет Міністрів України  | Розпорядження від 24.12.2019 № 1396-р
Реквізити
  • Видавник: Кабінет Міністрів України
  • Тип: Розпорядження
  • Дата: 24.12.2019
  • Номер: 1396-р
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Кабінет Міністрів України
  • Тип: Розпорядження
  • Дата: 24.12.2019
  • Номер: 1396-р
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від 24 грудня 2019 р. № 1396-р
Київ
Про затвердження Основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року
1. Затвердити Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року, що додаються.
2. Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади за участю всеукраїнських об’єднань профспілок та всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців розробити та подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів щодо реалізації Основних напрямів, затверджених цим розпорядженням.
Прем'єр-міністр УкраїниО.ГОНЧАРУК
Інд. 73
ЗАТВЕРДЖЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 24 грудня 2019 р. № 1396-р
ОСНОВНІ НАПРЯМИ
реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року
Загальна частина
Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року (далі - Основні напрями) є комплексним документом, який охоплює увесь спектр проблем зайнятості населення, що потребують нагального розв’язання, та формує стратегічне бачення щодо напрямів соціально-економічного розвитку країни. Вони визначають як основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, так і пріоритетні завдання державної політики за кожним напрямом її реалізації.
Основні напрями розроблені відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" , Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 4 жовтня 2019 р. № 188-IX, а також на підставі Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2020-2022 роки, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 р. № 555 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 53, ст. 1832), та спрямовані на досягнення Цілі сталого розвитку 8 "Сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх".
Обов’язковою умовою реалізації Основних напрямів є забезпечення взаємозв’язку політики зайнятості та економічної політики, поліпшення взаємодії між сторонами соціального діалогу, центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Основні напрями є підґрунтям для розроблення територіальних та місцевих програм зайнятості населення.
Основні напрями впроваджуються з метою розширення можливостей реалізації права громадян на гідну працю, підвищення їх доходів шляхом:
стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;
створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;
збалансування попиту та пропозиції на ринку праці.
Стан ринку праці
Сучасний ринок праці України характеризується наявністю комплексу проблем, серед яких: скорочення пропозиції робочої сили та зростання попиту на неї, низький рівень заробітної плати, брак високопродуктивних робочих місць, невідповідність професійних та загальних компетентностей працівників потребам роботодавців, тіньова зайнятість населення тощо.
Кризові процеси в національній економіці у 2014 і 2015 роках, спричинені тимчасовою окупацією частини територій України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, призвели до падіння економіки та згортання виробництва, що зумовило появу негативних тенденцій на ринку праці, зокрема зростання кількості безробітного населення.
Загалом за період з 2014 по 2015 рік кількість економічно активного та зайнятого населення України у віці 15-70 років різко зменшилась: економічно активного населення - із 19,9 млн. осіб у 2014 році до 18,1 млн. осіб у 2015 році (на 1,8 млн. осіб); зайнятого населення - із 18,1 млн. осіб до 16,4 млн. осіб (на 1,7 млн. осіб).
З 2015 по 2017 рік кількість економічно активного та зайнятого населення продовжувала зменшуватися уповільненими темпами і досягла у 2017 році 17,9 і 16,2 млн. осіб відповідно.
Водночас у 2015-2017 роках кількість безробітного населення у віці 15-70 років, за методологією Міжнародної організації праці, становила 1,7 млн. осіб, рівень безробіття зріс з 9,1 відсотка у 2015 році до 9,5 відсотка - у 2017 році.
У 2016 і 2017 роках ситуація в Україні стабілізувалась, національна економіка почала демонструвати стабільне зростання, що позитивно вплинуло на сферу зайнятості населення та ринок праці, проте рівня 2014 року не вдалося досягнути.
У 2018 році порівняно з 2017 роком середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15-70 років зросла на 85,1 тис. осіб і становила 17,9 млн осіб; рівень економічної активності населення України у віці 15-70 років зріс із 62 до 62,6 відсотка населення відповідного віку; кількість зайнятого населення України у віці 15-70 років зросла на 204,5 тис. осіб та досягла 16,4 млн осіб; рівень зайнятості населення України у віці 15-70 років зріс із 56,1 до 57,1 відсотка населення відповідного віку; кількість безробітного населення, за методологією Міжнародної організації праці, у віці 15-70 років зменшилась на 119,4 тис. осіб до 1,6 млн. осіб; рівень безробіття населення у віці 15-70 років знизився з 9,5 до 8,8 відсотка економічно активного населення відповідного віку.
Незважаючи на позитивні зрушення в економіці, рівень безробіття в Україні залишається на високому рівні - 8,8 відсотка у 2018 році. Найвищий рівень безробіття спостерігався у Луганській (15,1 відсотка), Донецькій (14 відсотків), Кіровоградській (11,6 відсотка), Волинській (11,4 відсотка) та Полтавській (11,2 відсотка) областях. Найбільший попит роботодавців на працівників спостерігається у переробній промисловості (19,8 відсотка загальної кількості вакансій), оптовій та роздрібній торгівлі (16,1 відсотка), сільському, лісовому та рибному господарстві (10,4 відсотка) і транспорті (9 відсотків).
Напрями та шляхи розв’язання проблеми
Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення до 2022 року здійснюватиметься за такими основними напрямами:
розвиток національної економіки як основи для забезпечення продуктивної зайнятості та створення нових робочих місць;
стимулювання розвитку підприємництва та самозайнятості;
забезпечення створення гідних умов праці та детінізація відносин у сфері зайнятості населення;
розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення створення умов для професійного навчання впродовж життя;
забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці. Сприяння зайнятості молоді;
реформування державної служби зайнятості та забезпечення інноваційного розвитку послуг на ринку праці;
забезпечення реалізації ефективної державної політики у сфері трудової міграції.
Напрям 1. Розвиток національної економіки як основи для забезпечення продуктивної зайнятості та створення нових робочих місць
Розвиток національного ринку праці насамперед залежить від макроекономічної ситуації в Україні та є її віддзеркаленням. Підґрунтям для поліпшення ситуації на ринку праці та появи позитивних тенденцій у сфері зайнятості є наявність в країні сприятливих економічних процесів, спрямованих на стале економічне зростання.
Період з 2015 по 2017 рік за основними економічними показниками не був однорідним. Важкі випробування у 2014 і 2015 роках, спричинені геополітичним конфліктом, у подальшому трансформувалися в етап економічного відновлення шляхом поступового подолання негативних наслідків кризи. При цьому змінювалась і динаміка, і характер розвитку на користь посилення економічного зростання.
У 2016-2018 роках вдалося забезпечити позитивне зростання економіки порівняно з 2014 і 2015 роками, коли мало місце падіння валового внутрішнього продукту на рівні 9,8 відсотка у 2015 році та 6,6 відсотка у 2014 році. Протягом 2016-2018 років спостерігалося зростання валового внутрішнього продукту на 2,4 відсотка - у 2016 році, 2,5 відсотка - у 2017 році та 3,3 відсотка - у 2018 році, проте темпи зростання були недостатніми, щоб досягти рівня початку 2014 року.
Серед причин низьких темпів розвитку економічних відносин в Україні можна виділити такі: нерівність умов діяльності різних суб’єктів господарювання та низький рівень залучення інвестицій у створення нових виробничих потужностей. Це дає змогу констатувати системну кризу існуючої економічної моделі розвитку країни та доводить необхідність побудови інститутів сучасної ринкової економіки, здатних забезпечити стале економічне зростання.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
поліпшення інвестиційного середовища і підвищення інвестиційної привабливості національної економіки;
формування сприятливої системи оподаткування та регуляторного режиму;
забезпечення розвитку внутрішнього ринку товарів, робіт і послуг вітчизняних підприємств та експортного потенціалу українських виробників;
зростання рівня інноваційності та наукоємності економіки;
розбудови системи середньострокового прогнозування розвитку ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі та розрізі регіонів.
Напрям 2. Стимулювання розвитку підприємництва та самозайнятості
Втрата позицій суб’єктів великого підприємництва та гнучкість суб’єктів малого і середнього підприємництва в кризових умовах призводять до збільшення ролі малого і середнього підприємництва у забезпеченні стійкого економічного розвитку України.
Крім того, за показниками кількості суб’єктів господарювання, частки зайнятості та обсягу реалізованої продукції (товарів, послуг) мале і середнє підприємництво займає вагоме місце в національній економіці. У період з 2013 по 2018 рік частка зайнятих працівників на великих підприємствах скоротилася з 32,2 до 26,4 відсотка загальної чисельності зайнятих, в той час як частка зайнятих у малому і середньому підприємництві зросла з 67,8 до 73,6 відсотка.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
створення сприятливого середовища для розвитку малого і середнього підприємництва;
сприяння самостійній зайнятості, розвитку підприємницької ініціативи громадян, у тому числі безробітних;
забезпечення розвитку гнучких форм зайнятості для збільшення частки зайнятих в малому і середньому підприємництві.
Напрям 3. Забезпечення створення гідних умов праці та детінізація відносин у сфері зайнятості населення
Падіння економіки у 2014 і 2015 роках призвело до значного зниження доходів населення, зокрема реальна середньомісячна заробітна плата зменшилась у 2014 році на 6,5 відсотка, у 2015 році на 20,2 відсотка, при цьому споживчі ціни виросли на 12,1 і 48,7 відсотка відповідно.
У 2016-2018 роках відбулися позитивні зрушення у сфері доходів громадян. Економічне відновлення стимулювало зростання реальної середньомісячної заробітної плати, яке у 2016 році становило 9 відсотків, у 2017 році - 19,1 відсотка, у 2018 році - 12,5 відсотка. У 2017 і 2018 роках темпи зростання реальної заробітної плати перевищили темпи зростання споживчих цін, які у 2017 році становили 114,4 відсотка, у 2018 році 110,9 відсотка, що сприяло зростанню реальних наявних доходів громадян. У 2017 році порівняно з попереднім роком наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, становив 126,9 відсотка, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового чинника, - 110,9 відсотка. За попередніми даними Держстату, у 2018 році порівняно з 2017 роком наявний дохід становив 121,9 відсотка, а реальний наявний - 109,9 відсотка.
Разом з цим в Україні заробітна плата порівняно з іншими країнами є суттєво нижчою. За даними Євростату, мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 р. у Нідерландах становила 1616 євро, Німеччині - 1557 євро, Великобританії - 1453 євро, Греції - 684 євро, Польщі - 523 євро, Словаччині - 520 євро, Чеській Республіці - 519 євро, Угорщині - 464 євро, в Україні - 132 євро.
За результатами моніторингу створення нових робочих місць, що проводиться відповідно до Методики моніторингу створення нових робочих місць, затвердженої наказом Мінсоцполітики від 23 вересня 2013 р. № 611, нові робочі місця, які створюються юридичними особами, характеризуються низьким рівнем оплати праці.
Із загальної чисельності осіб, прийнятих на роботу на створені нові робочі місця юридичними особами у грудні 2018 р., одержали заробітну плату, що не перевищувала мінімальну (3723 гривні), 60,3 відсотка, у межах від однієї до трьох мінімальних заробітних плат (тобто не більше 11 169 гривень) - 33,6 відсотка, і лише 6,1 відсотка - вищу, ніж три мінімальні. Аналогічна картина спостерігалась у попередніх роках.
Незважаючи на зменшення кількості неформально зайнятого населення з 4,8 млн. осіб у 2013 році до 3,5 млн. осіб у 2018 році, рівень неформальної зайнятості все ще залишається високим - 21,6 відсотка загальної кількості зайнятого населення. Серед видів економічної діяльності найбільш поширеною неформальна зайнятість була у сільському, лісовому та рибному господарствах (43 відсотки), в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів (19 відсотків), а також у будівництві (16 відсотків). Неформальні трудові відносини переважали у секторі самостійної зайнятості, де частка населення, яке працювало на неформальних робочих місцях, становила 71,9 відсотка, а серед працюючих за договором наймання таких осіб було 12,2 відсотка. При цьому частка працюючих у секторі самостійної зайнятості була більшою у сільській місцевості порівняно з міськими поселеннями (91 відсоток проти 42,2 відсотка).
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
підвищення рівня добробуту населення в результаті поетапного наближення рівня заробітної плати в Україні до країн - членів ЄС;
створення умов для легалізації зайнятості та доходів населення;
удосконалення законодавства про працю з урахуванням міжнародних стандартів та посилення контролю за його дотриманням;
створення умов для забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків на ринку праці.
Напрям 4. Розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення створення умов для професійного навчання впродовж життя
Невідповідність напрямів підготовки молодих фахівців потребам економіки призводить до професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці. В результаті ринок праці переповнений випускниками закладів освіти, які здобули спеціальності, що не користуються попитом на ринку праці.
Наявність структурної диспропорції між попитом та пропозицією робочої сили - за професійними групами працівників, видами економічної діяльності та у регіональному розрізі, - а також незадовільні якісні характеристики вакантних робочих місць (посад) за умовами та оплатою праці є чинниками, що не приваблюють кваліфікованих працівників до роботи на таких робочих місцях, а отже, обмежують можливості працевлаштування безробітних громадян та задоволення потреби роботодавців у працівниках.
З іншого боку, роботодавців не влаштовує значна кількість працівників внаслідок особливих вимог виробництва до рівня їх кваліфікації та досвіду роботи, а розв’язання проблеми укомплектування вільних робочих місць висококваліфікованими працівниками ускладнюється через незадовільні якісні характеристики значної кількості таких робочих місць.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
забезпечення розвитку системи професійного навчання впродовж життя;
забезпечення розвитку Національної системи кваліфікацій, сприяння розробленню та впровадженню професійних стандартів і стандартів освіти;
забезпечення розвитку дуальної форми здобуття освіти;
удосконалення системи професійного навчання на виробництві.
Напрям 5. Забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці. Сприяння зайнятості молоді
Однією з актуальних проблем сучасного ринку праці є проблема працевлаштування осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема молоді, осіб передпенсійного віку, осіб з інвалідністю, учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та внутрішньо переміщених осіб, а також біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, тощо.
Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, у 2018 році серед молоді у віці 15-24 років становив 17,9 відсотка, у віці 25-29 років - 9,8 відсотка, серед осіб у віці 30-34 років - 8,9 відсотка. Серед осіб у віці 15-24 років цей показник був майже удвічі вищий, ніж відповідний показник серед усіх вікових груп.
Протягом 2018 року 35,4 відсотка загальної чисельності зареєстрованих безробітних становили особи у віці до 35 років.
Основними причинами безробіття серед молоді є невідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях. Така ситуація виникла, зокрема, внаслідок недосконалого формування державного/регіонального замовлення на підготовку кадрів, відсутності дієвих взаємозв’язків між закладами освіти, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади та недостатньою мотивацією молоді до оволодіння робітничими професіями.
Залишається складною ситуація з працевлаштування осіб з інвалідністю. Їх чисельність протягом останніх років зростає і станом на 1 січня 2018 р. становила 2,6 млн. осіб. Чисельність працюючих осіб з інвалідністю станом на 1 січня 2018 р. становила 670,2 тис. осіб (25,4 відсотка загальної чисельності), у тому числі 530,4 тис. осіб працездатного віку.
Актуальною проблемою ринку праці є працевлаштування осіб старшого віку. Станом на 1 листопада 2019 р. серед зареєстрованих безробітних 40 відсотків становили особи у віці понад 45 років, 18 відсотків - особи, яким залишилось 10 і менше років до пенсії.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці для створення нових і збереження існуючих робочих місць;
удосконалення механізму сприяння працевлаштуванню, підтримки зайнятості осіб з інвалідністю та автоматизованого контролю за виконанням нормативу робочих місць; інституційної визначеності та розбудови органу, відповідального за реалізацію політики у зазначеній сфері;
забезпечення розвитку системи професійної орієнтації населення;
стимулювання партнерства між органами влади, роботодавцями та закладами освіти на ринку праці;
сприяння зайнятості молоді, її кар’єрному розвитку;
сприяння розвитку політики недискримінації на ринку праці.
Напрям 6. Реформування державної служби зайнятості та забезпечення інноваційного розвитку послуг на ринку праці
Сьогодення вимагає зміни підходів до надання послуг безробітним, шукачам роботи і роботодавцям, розвитку активної політики зайнятості. Її ядром повинно стати підвищення якості трудового потенціалу та інтеграція якнайбільшої частки населення в національний ринок праці. Це може бути забезпечено шляхом розширення інструментарію та заходів стимулювання зайнятості з акцентом на новітні інформаційні технології, зміну підходів у роботі із суб’єктами ринку праці, інтеграцію на ринок праці економічно неактивного населення.
Створення системи місцевого партнерства зайнятості дасть змогу об’єднати зусилля державної служби зайнятості, сторін соціального діалогу та усіх стейкхолдерів на місцевому і регіональному ринку праці для розроблення, фінансування та реалізації місцевих ініціатив у сфері зайнятості з метою створення робочих місць і оперативного працевлаштування безробітних.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
посилення співпраці усіх стейкхолдерів ринку праці, зокрема шляхом поширення практики місцевих партнерств у сфері занятості;
зміни організаційної структури державної служби зайнятості, впровадження і забезпечення ефективної діяльності інститутів кар’єрного радника та радника з питань роботи з роботодавцями;
запровадження електронних сервісів, у тому числі електронної звітності, розширення можливостей для самообслуговування суб’єктів ринку праці.
Напрям 7. Забезпечення реалізації ефективної державної політики у сфері трудової міграції
Низький рівень життя спонукає значну кількість українців до пошуку роботи поза межами країни. Як наслідок, в Україні протягом 2015-2017 років відбулося посилення процесів зовнішньої трудової міграції.
За результатами модульного вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань трудової міграції, опублікованого Держстатом у статистичному бюлетені "Зовнішня трудова міграція населення України", у 2015-2017 роках кількість трудових мігрантів у віці 15-70 років становила 1,3 млн. осіб (4,5 відсотка населення відповідного віку), що на 10,3 відсотка більше, ніж за минулий період обстеження (у 2010-2012 роках).
Разом з тим масштаби трудової міграції можуть бути більшими, ніж це фіксується офіційною статистикою. За експертними оцінками, опублікованими у різних джерелах, за кордоном працює більше 3 млн. громадян України.
Головною причиною міграції 71 відсоток українських трудових мігрантів зазначили низьку заробітну плату в Україні. Можливість отримати за кордоном заробітну плату в рази більшу, ніж в Україні, є основним рушієм трудових міграційних процесів.
З одного боку, трудова міграція призводить до зменшення напруги на ринку праці, є джерелом матеріального добробуту членів сімей трудових мігрантів та забезпечує зростання реального валового внутрішнього продукту за рахунок приватного споживання, яке стимулюється грошовими переказами. Крім того, набуті українськими трудовими мігрантами знання та досвід можуть позитивно вплинути на розвиток національної економіки. З іншого боку, високий рівень міграційних процесів спричиняє дефіцит працівників у деяких галузях економіки, негативно позначається на сімейних стосунках, вихованні дітей, рівні народжуваності тощо.
Крім того, тимчасова окупація частини територій України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, підвищення рівня концентрації економічної активності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні, нерівномірність розвитку територій та міжрегіональні соціально-економічні диспропорції прискорили міграційний рух із сільських населених пунктів та малих міст з обмеженим потенціалом розвитку до великих міст та регіонів з більшим економічним потенціалом.
Реалізація напряму здійснюватиметься шляхом:
сприяння внутрішній мобільності робочої сили для сталого розвитку регіонів;
забезпечення захисту прав та інтересів громадян України, які працюють за кордоном;
створення умов для реінтеграції українських трудових мігрантів та інтеграції закордонних українців та іноземців в українське суспільство.
Очікувані результати виконання Основних напрямів
Розв’язання проблем у сфері зайнятості населення дасть можливість створити умови, зокрема для:
збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць з гідними умовами праці;
зменшення обсягів неформальної зайнятості населення;
збільшення кількості громадян, зайнятих економічною діяльністю (зростання рівня зайнятих економічною діяльністю у віці 15-70 років у 2022 році до 60,7 відсотка);
зменшення рівня безробіття (скорочення рівня безробіття у 2022 році до 6 відсотків до робочої сили у віці 15-70 років), зокрема серед молоді;
підвищення професійного рівня та конкурентоспроможності вітчизняної робочої сили;
удосконалення механізму державного регулювання внутрішніх і зовнішніх міграційних переміщень робочої сили;
підвищення якості надання послуг державною службою зайнятості.