Про правотворчу діяльність

Під час розроблення проекту нормативно-правового акта враховуються звіти за результатами правового моніторингу нормативно-правових актів, предметом регулювання яких є суспільні відносини, що охоплюються предметом регулювання відповідного нормативно-правового акта.

3. Розроблення проекту нормативно-правового акта включає такі етапи:

1) підготовка тексту проекту нормативно-правового акта, пояснювальної записки та інших супровідних документів до нього;

2) здійснення оцінки впливу проекту нормативно-правового акта на суспільні відносини з викладенням її результатів у пояснювальній записці;

3) здійснення оцінки відповідності проекту нормативно-правового акта зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС);

4) організаційно-технічне забезпечення підготовки проекту нормативно-правового акта;

5)проведення публічних консультацій (крім випадків, передбачених законом);

6) погодження проекту нормативно-правового акта з відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом.

1. Суб’єкт правотворчої ініціативи здійснює оцінку впливу проекту нормативно-правового акта на суспільні відносини та викладає у пояснювальній записці:

1) актуальність та важливість проблеми, яка потребує врегулювання шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта;

2) альтернативні шляхи вирішення проблеми, яка потребує правового врегулювання, з визначенням економічних, соціальних, фінансових, бюджетних, екологічних, демографічних, регуляторних, інвестиційних, гендерних, дискримінаційних, корупційних та інших наслідків, а також стану виконання Україною міжнародних зобов’язань для кожного з альтернативних шляхів;

3) кількісні та якісні показники, за якими оцінюється прогнозований вплив на суспільні відносини кожного з альтернативних шляхів;

4) найбільш оптимальний шлях вирішення проблеми з поясненням причинно-наслідкового зв’язку між обраним шляхом та очікуваним впливом на суспільні відносини проекту нормативно-правового акта;

5) способи здійснення правового моніторингу та критерії (показники) його здійснення у разі прийняття проекту нормативно-правового акта;

6) критерії (показники), за якими здійснюватиметься правовий моніторинг у разі прийняття проекту нормативно-правового акта.

2. Аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів здійснюється відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

1. Техніка нормопроектування - це сукупність техніко-правових засобів, способів, прийомів та методів, за допомогою яких створюється проект нормативно-правового акта.

2. Проекти нормативно-правових актів розробляються з дотриманням правил техніки нормопроектування, встановлених цим Законом.

3. Міністерство, що забезпечує формування державної правової політики, розробляє рекомендації щодо застосування загальних правил техніки нормопроектування. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України можуть видавати рекомендації щодо особливостей техніки нормопроектування нормативно-правових актів, що ними приймаються (видаються).

1. Залежно від предмета правового регулювання нормативно-правового акта, обсягів та характеру його положень норми права, як правило, групуються в тексті за окремими ознаками:

1) загальні положення (визначення термінів, предмет регулювання, сфера дії, інші норми права, важливі для розуміння змісту всього нормативно-правового акта);

2) права та обов’язки суб’єктів, на яких поширюватиметься дія нормативно-правового акта;

3) положення щодо обсягу повноважень органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, що будуть впроваджувати нормативно-правовий акт;

4) процедура (спосіб здійснення повноважень), за якої органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи будуть виконувати нормативно-правовий акт;

5) порядок фінансування впровадження нормативно-правового акта;

6) порядок вирішення спорів, що можуть виникнути у процесі впровадження нормативно-правового акта, та відповідальність за порушення вимог нормативно-правового акта (для первинних законів, кодексів);

7) порядок введення в дію нормативно-правового акта, що включає сукупність положень про:

а) порядок переходу від існуючого регулювання до регулювання, передбаченого нормативно-правовим актом (перехідні положення нормативно-правового акта);

б) набрання ним чинності, внесення змін до чинних нормативно-правових актів, а також втрату чинності нормативно-правовими актами або їхніми окремими структурними елементами (прикінцеві положення нормативно-правового акта).

2. Структура первинного закону складається з таких елементів:

1) назва;

2) преамбула (за необхідності);

3) розділи, підрозділи, глави, параграфи, підрозділи параграфів (за необхідності), що об’єднують статті закону залежно від його обсягу і змісту;

4) статті, що складаються з частин статей;

5) частини статей можуть включати:

а) абзаци;

б) пункти;

в) підпункти пунктів;

6) примітки до статті або до її структурного елемента (пункти 4, 5 цієї частини) - як виняток, у разі якщо при формулюванні норми права використання структурних елементів, передбачених пунктами 4, 5 цієї частини, не дає можливості забезпечити охоплення всієї необхідної сфери її дії без порушення цілісності змісту;

7) перехідні положення (за необхідності);

8) прикінцеві положення;

9) додатки (за необхідності).

3. Кодекси, крім структурних елементів, передбачених частиною другою цієї статті, можуть складатися також з частин (загальної та спеціальної) або книг.

У загальній частині (першій книзі) кодексу викладаються загальні засади правового регулювання (принципи, загальні положення та основні інститути правового регулювання) у відповідній сфері суспільних відносин. У спеціальних частинах (наступних книгах) кодексу викладаються групи норм права, об’єднані за специфічною ознакою (ознаками), які визначають особливості правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин.

Правило, викладене в абзаці другому цієї частини, не виключає можливості визначення іншої структури кодексу.

4. Структура закону про внесення змін складається з його назви, преамбули (за необхідності) та двох розділів:

1) розділ I, в якому розміщуються зміни, що вносяться до структурних елементів одного або декількох первинних законів, кодексів;

2) розділ II, в якому розміщуються:

а) норма права про порядок набрання чинності законом про внесення змін;

б) доручення Кабінету Міністрів України, іншому державному органу, пов’язані з набранням чинності законом про внесення змін.

5. У розділі II закону про внесення змін не можуть розміщуватися:

1) зміни до структурних елементів кодексу, первинного закону, закону про внесення змін, закону (норм права) про визнання іншого первинного закону, кодексу, їх окремого структурного елемента такими, що втратили чинність;

2) перехідні положення, пов’язані з впровадженням змін, розміщених у розділі I закону про внесення змін.

6. Особливості структури законів про затвердження та про схвалення визначеностаттями 15 і 16 цього Закону. Структура правового акта, що затверджується або схвалюється таким законом, залежить від його виду та змісту і може складатися з:

1) структурних елементів, визначених частиною другою цієї статті;

2) структурних елементів, визначенихчастиною сьомою цієї статті;

3) пунктів, що встановлюють окремі норми права.

7. Структура підзаконного нормативно-правового акта складається з таких елементів:

1) назва;

2) преамбула (за необхідності);

3) розділи, підрозділи, параграфи (об’єднують пункти підзаконного нормативно-правового акта залежно від його обсягу і змісту);

4) статті (для Указу Президента України);

5) пункти, що можуть складатися з підпунктів; абзаци пунктів та підпунктів; примітки;

6) додатки (за необхідності).

8. Норми права у нормативно-правовому акті групуються за спільними ознаками та розподіляються між його структурними елементами.

9. Використання у статтях (для законів) та пунктах (для підзаконних нормативно-правових актів) рубрик нижчого рівня (пункт 4частини другої,пункт 4 частини сьомої цієї статті) має відповідати таким вимогам:

1) усі пункти та підпункти повинні мати спільні характеристики;

2) вступний абзац має узгоджуватися з кожним пунктом (підпунктом) і разом становити одне зрозуміле речення;

3) нумерація кожного пункту (підпункту) має бути послідовною (наростаючим підсумком);

4) пункти та підпункти мають містити положення, що стосуються виключно переліку споріднених положень.

10. Використання у структурних елементах нормативно-правового акта рубрик нижчого рівня здійснюється уніфіковано по всьому тексту нормативно-правового акта.

11. Норми права, які змінюють нормативно-правовий акт, мають викладатися з урахуванням його структури.

1. Структурні елементи нормативно-правового акта, передбачені пунктами 3 і 4 частини другої, частиною третьою та пунктом 3 частини сьомої статті 32 цього Закону, повинні мати коротку та чітко сформульовану назву, що відображає їх зміст.

2. Нумерація книг, частин, розділів, глав і статей є наскрізною та не змінюється при подальшому внесенні змін до нормативно-правового акта. Нумерація структурних елементів нормативно-правового акта має забезпечувати логічну побудову, а також чіткість і зрозумілість структури нормативно-правового акта.

Структурні елементи нормативно-правового акта, як правило, нумеруються:

1) книги - числівником, що наводиться словом; частини - словами "загальна" та "спеціальна";

2) розділи - римськими цифрами;

3) глави, підрозділи, параграфи, підрозділи параграфів, статті, частини статті - арабськими цифрами;

4) пункти - арабськими цифрами з дужкою;

5) підпункти - буквами українського алфавіту з дужкою;

6) підпункти підпунктів, абзаци частин - починаються з абзацного відступу без позначення цифрою чи буквою.

3. У нормативно-правовому акті може використовуватися інша система позначення його структурних елементів, за умови дотримання вимог абзацу першого частини другої цієї статті.

4. Примітки до статей (пунктів) позначаються словом "Примітка". Якщо приміток декілька, вони нумеруються арабськими цифрами наростаючим підсумком.

5. Для письмового посилання на структурний елемент нормативно-правового акта можуть використовуватися скорочення:

1) книга - "кн.";

2) розділ - "розд.";

3) глава - "гл.";

4) підрозділ - "підрозд.";

5) параграф - "§";

6) підрозділ параграфа - "підрозд. §";

7) стаття - "ст.";

8) частина - "ч.";

9) пункт - "п.";

10) підпункт - "пп.";

11) абзац - "абз.".

1. Норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, мають відповідати таким вимогам:

1) однозначності їх розуміння (ясність, точність, доступність для розуміння та реалізації);

2) передбачуваності (прогнозованості) результатів їх реалізації;

3) їх відповідності нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгодженості з нормативно-правовими актами рівної юридичної сили;

4) уніфікованості вжитої в них термінології;

5) спорідненості та логічної послідовності їх викладення:

а) до нормативно-правового акта включаються лише ті норми права, що стосуються його предмета регулювання;

б) норми права викладаються, як правило, у хронологічній послідовності розвитку процесів у рамках відповідних суспільних відносин;

в) норми права викладаються у нормативно-правовому акті послідовно та взаємоузгоджено (кожна наступна норма права повинна несуперечливо випливати з попередньої);

г) послідовність викладення норм права здійснюється з дотриманням причинно-наслідкових зв’язків між структурними елементами нормативно-правового акта, у тому числі структурними елементами різних рівнів;

ґ) норми права загального характеру викладаються раніше, ніж спеціальні норми права;

д) винятки з правила викладаються після загального правила;

е) викладення норм права здійснюється з урахуванням коректного співвідношення цілого і його частини.

2. Терміни та поняття, що вживаються у нормативно-правовому акті, мають бути уніфіковані впродовж усього його тексту (без використання синонімів та словосполучень, що мають подібне лексичне значення), зокрема:

1) однакові слова чи словосполучення мають вживатися для позначення однакових термінів і понять та узгоджуватися з термінологією, що вживається в інших нормативно-правових актах, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин;

2) для різних термінів та понять мають вживатися різні слова чи словосполучення.

3. Написання числівників, що вживаються у тексті нормативно-правового акта (за винятком нумерації структурних елементів нормативно-правового акта, що здійснюється відповідно до статті 33 цього Закону), має бути уніфікованим впродовж усього його тексту.

4. Нормативно-правовий акт має:

1) охоплювати всю необхідну сферу його дії;

2) не містити норм права, що не відповідають Конституції України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та (або) не узгоджуються з нормами права нормативно-правових актів рівної юридичної сили (за винятком внесення змін до таких актів);

3) не містити дублюючих норм права, а також не повторювати норм права іншого нормативно-правового акта;

4) не містити норм права, що не узгоджуються між собою.

1. Текст нормативно-правового акта має викладатися державною мовою відповідно до стандартів української правничої термінології та українського правопису, затвердженого відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Для формулювання норм права у нормативно-правових актах використовується офіційно-діловий стиль, для якого характерні:

1) нейтральність і стриманість, відсутність емоційної, експресивної, розмовної лексики та індивідуальних авторських рис;

2) використання віддієслівних іменників, безособових і наказових форм дієслова;

3) використання прямого порядку слів у реченні.

2. Терміни, що вживаються у тексті нормативно-правового акта, мають відповідати термінології Конституції України, цього Закону, інших законів, а також нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

3. Терміни, що вживаються в тексті нормативно-правового акта, повинні бути короткими, лексично правильно сформульованими, однозначними, зрозумілими. Перевага надається загальновживаній та (або) спеціальній термінології державної мови.

4. Обмеженому використанню при формулюванні норм права підлягають:

1) запозичені іншомовні слова у разі, якщо в українській мові існують рівнозначні відповідники;

2) терміни, що позначають вузькоспеціальні поняття, крім випадків використання їх у сферах правового регулювання, в яких вони є професійно необхідними (з обов’язковим їх визначенням);

3) застарілі терміни, крім випадків необхідності забезпечення історико-правової відповідності, з обов’язковим уточненням їх сучасного значення;

4) іменники та займенники, що акцентують на гендерних відмінностях осіб;

5) прислівникові та дієприслівникові звороти.

5. З метою забезпечення єдності термінології, що вживається у нормативно-правових актах України, створюється Єдиний глосарій правових термінів.

Наповнення, зберігання, обробка та використання Єдиного глосарія правових термінів забезпечується міністерством, що забезпечує формування державної правової політики. Інформація з Єдиного глосарія правових термінів є відкритою, загальнодоступною публічною інформацією у формі відкритих даних, що надається безоплатно та підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті міністерства, що забезпечує формування державної правової політики.

Положення про Єдиний глосарій правових термінів затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Нормативно-правовий акт містить такі реквізити:

1) зображення малого Державного Герба України;

2) повна назва суб’єкта правотворчої діяльності (крім законів), вид нормативно-правового акта, дата його прийняття (видання);

3) назва нормативно-правового акта;

4) текст нормативно-правового акта;

5) посада (пост), ім’я (прізвище, власне ім’я та по батькові (або ініціали імені та (або) по батькові), якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить) уповноваженої на це Конституцією України та (або) законом посадової особи, яка підписала нормативно-правовий акт;

6) дата, номер нормативно-правового акта та номер державної реєстрації підзаконного нормативно-правового акта, якщо він підлягає такій реєстрації.

1. Нормативно-правовий акт, у тому числі нормативно-правовий акт про внесення змін до інших нормативно-правових актів, повинен мати лаконічну назву, що відображає предмет його регулювання.

2. Нормативно-правовий акт не може мати назву, що збігається з назвою чинного нормативно-правового акта вищої або рівної юридичної сили.

1. Преамбула - це вступна частина нормативно-правового акта, в якій можуть визначатися передумова прийняття нормативно-правового акта, роз’яснюватися мета і підстава його прийняття, визначатися основні завдання, на виконання яких спрямована його дія, інші важливі для суб’єкта правотворчості обставини, що впливають на прийняття цього нормативно-правового акта.

У преамбулі нормативно-правового акта, спрямованого на виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, адаптацію законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), наводиться посилання на відповідні акти права Європейського Союзу (acquis ЄС).

2. Преамбула закону не може містити норм права.

3. Преамбула закону є його невід’ємною частиною і враховується при офіційному тлумаченні та реалізації нормативно-правового акта.

1. Перехідні положення включаються до нормативно-правового акта у разі, якщо:

1) реалізація нормативно-правового акта здійснюватиметься поетапно (при цьому текст кожної тимчасової норми права, включеної до цього розділу, має вказувати на строк (термін), протягом якого діятиме зазначена тимчасова норма);

2) нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин;

3) акт має зворотну дію в часі (пом’якшує або скасовує відповідальність особи);

4) необхідно передбачити збереження обсягу і змісту норм права, спрямованих на захист прав і свобод громадян та інтересів юридичних осіб, що існували за попереднього регулювання;

5) зберігається чинність реєстраційних документів, ліцензій, сертифікатів, інших виданих органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами документів;

6) необхідно здійснити одноразові компенсаційні дії чи відшкодування категоріям суб’єктів, що мають понести різного роду збитки, втрати, обмеження у зв’язку з реалізацією нормативно-правового акта;

7) необхідно передбачити інші норми права тимчасового характеру, спрямовані на його реалізацію.

2. Перехідні положення нормативно-правового акта не можуть містити:

1) норм права постійної дії;

2) норм індивідуального характеру.

3. Перехідні положення не можуть міститися в нормативно-правовому акті про внесення змін до іншого нормативно-правового акта, а також у нормативно-правовому акті про визнання таким, що втратив чинність, іншого нормативно-правового акта чи окремого його структурного елемента.

При внесенні змін до нормативно-правового акта за необхідності врегулювання питань, що мають визначатися як перехідні положення, відповідні зміни повинні вноситися до розділу "Перехідні положення" нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни.

1. Прикінцеві положення розміщуються в кінці тексту нормативно-правового акта і містять:

1) строк (термін) набрання чинності нормативно-правовим актом, а за необхідності - його окремими положеннями;

2) перелік нормативно-правових актів або їх окремих структурних елементів, що втрачають чинність у зв’язку з його прийняттям (виданням);

3) зміни, що вносяться до інших нормативно-правових актів у зв’язку з його прийняттям (виданням).

2. Якщо окремий структурний елемент нормативно-правового акта набирає чинності в інший строк (термін), ніж нормативно-правовий акт, відповідна норма права (з посиланням на її нумерацію) має бути чітко визначена і оформлена як виняток із загального порядку набрання чинності у тому самому пункті нормативно-правового акта (у пункті 1 розділу "Прикінцеві положення" нормативно-правового акта).

3. Строк (термін) набрання чинності нормативно-правовим актом має визначатися з урахуванням часу, необхідного для:

1) ознайомлення з новим регулюванням та упорядкуванням відповідно до нього свого життя та (або) своєї діяльності суб’єктам, на яких поширюється дія нормативно-правового акта;

2) підготовки та здійснення заходів реалізації нормативно-правового акта відповідними органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, включаючи розроблення нормативно-правових актів, прийняття яких передбачено ним (якщо проекти таких нормативно-правових актів не були розроблені раніше).

4. За необхідності прикінцеві положення можуть містити доручення, пов’язані з набранням чинності нормативно-правовим актом.

5. Якщо первинним законом, кодексом передбачається прийняття підзаконних нормативно-правових актів, визначений ним суб’єкт правотворчої діяльності вживає заходів щодо прийняття та (або) оновлення передбачених ним підзаконних нормативно-правових актів без додаткових доручень. Такі підзаконні нормативно-правові акти повинні набирати чинності одночасно з набранням чинності відповідним первинним законом, кодексом.

1. Нормативно-правовий акт може мати додатки, в яких розміщуються норми права, які неможливо викласти у стандартній формі, визначеній статтею 32 цього Закону, але які водночас не можуть бути врегульовані іншим нормативно-правовим актом.

Додаток до нормативно-правового акта є його невід’ємною частиною та має таку саму юридичну силу, як і відповідний нормативно-правовий акт.

2. Посилання на додаток повинно міститися у нормі права, яка його стосується.

3. У додатку до нормативно-правового акта можуть міститися:

1) перелік нормативно-правових актів або їх окремих структурних елементів, які визнаються такими, що втратили чинність у зв’язку з його прийняттям (виданням);

2) строк (термін) виконання, перелік суб’єктів, об’єктів, форми та зразки документів;

3) картографічні чи графічні матеріали, що відображають чи ілюструють норми права, включені до нормативно-правового акта;

4) інші норми права, необхідні для виконання нормативно-правового акта, якщо їх неможливо передбачити в його тексті.

4. Якщо нормативно-правовий акт має декілька додатків, вони нумеруються арабськими цифрами наростаючим підсумком.

1. Зміни до нормативно-правового акта можуть вноситися шляхом зміни окремих його структурних елементів. Основною метою внесення змін до нормативно-правового акта, як правило, є:

1) необхідність зміни регулювання суспільних відносин, якщо це може бути здійснено в межах чинного нормативно-правового акта (для первинного закону, кодексу);

2) врегулювання змінених суспільних відносин, якщо це може бути здійснено в межах чинного нормативно-правового акта (для первинного закону, кодексу);

3) визнання Конституційним Судом України нормативно-правового акта чи окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним);

4) зміна законодавчого регулювання відповідних суспільних відносин (для підзаконного нормативно-правового акта);

5) усунення колізій, прогалин у нормативно-правових актах у зв’язку з прийняттям (виданням) нового нормативно-правового акта, якщо це не було зроблено під час його прийняття (видання);

6) виправлення помилок у нормативно-правовому акті.

2. Зміни до нормативно-правового акта вносяться тим суб’єктом правотворчої діяльності, який прийняв (видав) цей акт, якщо інше не передбачено Конституцією України.

3. Зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

4. Зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

5. Внесення змін до нормативно-правового акта про внесення змін не допускається, крім внесення змін до структурного елемента такого акта, що містить положення про набрання ним чинності. Така зміна може вноситися до опублікованого нормативно-правового акта про внесення змін у період до набрання ним чинності.

Внесення змін до нормативно-правового акта чи його структурного елемента, який було визнано таким, що втратив чинність, не допускається.

6. Формулювання тексту проекту нормативно-правового акта про внесення змін здійснюється шляхом:

1) викладення його структурного елемента в новій редакції;

2) заміни його структурного елемента одним або декількома новими структурними елементами такого самого рівня;

3) виключення та (або) включення раніше виключеного його структурного елемента;

4) доповнення нормативно-правового акта чи його структурного елемента новим структурним елементом відповідного рівня.

7. У разі викладення структурного елемента нормативно-правового акта в новій редакції попередня його редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цього структурного елемента.

8. Якщо зміни вносяться до декількох нормативно-правових актів, вони розміщуються у хронологічному порядку прийняття нормативно-правових актів, до яких вносяться зміни, з урахуванням дати їх опублікування. Якщо в переліку актів, до яких вносяться зміни, є кодекси, вони розташовуються на початку тексту проекту за цим самим правилом.

9. У разі внесення змін до структурного елемента нормативно-правового акта, що має декілька частин, пунктів, підпунктів, абзаців, зазначається місце розташування таких змін, а також зміна нумерації наступних структурних елементів аналогічного рівня (за їх наявності), крім випадку, передбаченого частиною десятою цієї статті.

10. У разі доповнення нормативно-правового акта новим розділом, главою чи статтею загальна нумерація відповідних структурних одиниць того самого рівня не змінюється. Новому структурному елементу присвоюється номер останнього структурного елемента відповідного рівня, після якого він буде розташований, із зазначенням індексу у вигляді надрядкової арабської цифри, починаючи з одиниці без дефісу перед ним. Якщо таких структурних одиниць декілька, нумерація індексу здійснюється послідовно, наростаючим числом.

Індекси не застосовуються у випадку доповнення статті новою частиною. У такому разі частини перенумеровуються, забезпечуючи їх наскрізну нумерацію наростаючим числом.

11. У кожній нормі права, що буде внесена до нормативно-правового акта нормативно-правовим актом про внесення змін, ставляться всі розділові знаки, що вимагаються правописом, з урахуванням змісту нормативно-правового акта, до якого буде внесена така норма. Текст такої норми права береться в лапки.

1. Суб’єкт правотворчої ініціативи за процедурою, встановленою Конституцією України, законом, іншим нормативно-правовим актом, реалізує правотворчу ініціативу шляхом подання в установленому порядку проекту нормативно-правового акта.

2. Разом із проектом нормативно-правового акта подаються:

1) концепція (у разі її наявності);

2) пояснювальна записка з викладенням результатів проведення оцінки потенційного впливу проекту нормативно-правового акта на суспільні відносини, висновками експертиз, якщо такі проводилися, результатами публічних консультацій (у разі їх проведення);

3) перелік нормативно-правових актів, які необхідно прийняти або змінити для реалізації положень нормативно-правового акта в разі його прийняття (для первинних законів, кодексів);

4)аналітичні документи публічної політики, на підставі яких розроблено концепцію та проект нормативно-правового акта (у разі їх наявності);

5) інші супровідні документи до проекту нормативно-правового акта, передбачені законодавством України.

3. Проект нормативно-правового акта, прийняття якого призведе до збільшення витрат бюджету та (або) до зменшення надходжень бюджету, подається на розгляд суб’єкта правотворчої діяльності з обґрунтуванням очікуваних фінансових наслідків прийняття проекту нормативно-правового акта, у тому числі з викладенням потенційного впливу проекту нормативно-правового акта на дохідну та видаткову частини бюджету, з необхідними розрахунками витрат та (або) обсягів зменшення надходжень бюджету, пропозиціями щодо визначення джерел їх покриття, з викладенням нових фінансових зобов’язань держави у разі їх виникнення, описом порядку (принципів) визначення розміру податків, мита чи інших форм зборів згідно із проектом нормативно-правового акта із доданням відповідних розрахунків, якщо правовим регулюванням проекту нормативно-правового акта запроваджується, змінюється або скасовується правове регулювання у відповідній сфері суспільних відносин.

4. Проект нормативно-правового акта, спрямований на виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, адаптацію законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), вноситься з інформацією про його відповідність (постатейною таблицею відповідності) зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС).

1. Проект нормативно-правового акта підлягає обов’язковій експертизі на відповідність зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), а також науковій, юридичній (правовій), антикорупційній, гендерно-правовій, антидискримінаційній та іншим експертизам, визначеним законом (далі - обов’язкова експертиза).

Обов’язкова експертиза проекту нормативно-правового акта здійснюється суб’єктом забезпечення правотворчої діяльності в порядку, визначеному законодавством України.

2. За рішенням суб’єкта правотворчої діяльності або за рішенням іншого уповноваженого законом суб’єкта щодо проекту нормативно-правового акта також можуть бути проведені у встановленому законодавством України порядку додаткові експертизи з питань, визначених частиною першою цієї статті, а також:

1) на відповідність положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, практиці Європейського суду з прав людини;

2) фінансово-економічна;

3) цифрова;

4) щодо впливу на показники бюджету та відповідність законам, що регулюють бюджетні відносини;

5) щодо впливу на показники економічного і соціального розвитку та відповідності зобов’язанням України за Угодою про заснування Світової організації торгівлі;

6) з інших питань, що можуть вплинути на якість проекту нормативно-правового акта.

3. Щодо проектів нормативно-правових актів може проводитися незалежна експертиза експертними організаціями з числа наукових, освітніх, міжнародних та інших організацій відповідного профілю, експертами з числа вчених і фахівців. Головною експертною установою з проведення юридичної (правової) експертизи проектів законів є Національна академія наук України. Порядок направлення проектів законів до Національної академії наук України для проведення юридичної (правової) експертизи визначається законодавством України.

Незалежна експертиза проектів нормативно-правових актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, не проводиться.

1. Публічні консультації щодо проекту нормативно-правового акта проводяться суб’єктом правотворчої діяльності та (або) іншим уповноваженим законом суб’єктом з метою реалізації принципів відкритості та прозорості правотворчої діяльності.

2. Проведення публічних консультацій щодо проекту нормативно-правового акта здійснюється в порядку, визначеному законом.

1. Суб’єкт правотворчої діяльності розглядає проект нормативно-правового акта та приймає (видає) нормативно-правовий акт з додержанням процедури, визначеної Конституцією України та (або) законом, іншими нормативно-правовими актами.

Порядок розгляду проектів законів і прийняття законів визначається Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Окремі процедури розгляду проектів підзаконних нормативно-правових актів можуть визначатися підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону.

2. Повноваження суб’єкта правотворчої діяльності щодо прийняття (видання) нормативно-правового акта включає також повноваження щодо:

1) внесення змін до нормативно-правового акта;

2) зупинення дії окремого структурного елемента нормативно-правового акта на визначений строк (термін);

3) дострокового відновлення дії окремого структурного елемента нормативно-правового акта, дія якого була зупинена на визначений строк (термін);

4) визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що втратив чинність.

3. Суб’єкт правотворчої діяльності приймає (видає) нормативно-правовий акт з урахуванням затвердженого ним плану правотворчої діяльності (статті 25-26 цього Закону).

1. Офіційний текст прийнятого (виданого) суб’єктом правотворчої діяльності нормативно-правового акта (далі - офіційний текст нормативно-правового акта) підписується особою (особами), уповноваженою (уповноваженими) на це Конституцією України та (або) законом.

2. Підписання офіційного тексту нормативно-правового акта (крім законів України та постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України) може здійснюватися шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису у порядку, визначеному законом.

3. Конституцією України та (або) законом можуть встановлюватися інші вимоги щодо підписання прийнятих (виданих) нормативно-правових актів.

1. Нормативно-правові акти після їх прийняття (видання) та підписання відповідно до Конституції та (або) законів України доводяться до відома населення шляхом:

1) офіційного оприлюднення (для законів України);

2) опублікування в офіційних друкованих виданнях суб’єктів правотворчої діяльності;

3) розміщення на офіційних веб-сайтах суб’єктів правотворчої діяльності;

4) оголошення у медіа;

5) оприлюднення в інший спосіб, встановлений законом (для актів органів місцевого самоврядування).

2. Офіційне оприлюднення законів України здійснюється Президентом України після їх підписання шляхом розміщення текстів цих законів на офіційному веб-сайті Президента України. У випадках, передбачених частиною четвертою статті 94 Конституції України, офіційне оприлюднення законів України здійснюється Головою Верховної Ради України на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Після офіційного оприлюднення закони України передаються для опублікування в офіційних друкованих виданнях Верховної Ради України.

3. Опублікування нормативно-правових актів здійснюється в офіційних друкованих виданнях, а у випадках, визначених законом, у друкованих медіа, засновниками (власниками) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування та юридичні особи, засновані такими органами.

Стандарти шрифтового оформлення тексту нормативно-правового акта, що використовуються при його офіційному опублікуванні або розміщенні на офіційних веб-сайтах, визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Нормативно-правовий акт суб’єкта правотворчої діяльності розміщується на його офіційному веб-сайті відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", якщо іншим законом не визначено спеціальний порядок та строк (термін) такого розміщення.

5. Оголошення про прийняття (видання) суб’єктами правотворчої діяльності нормативно-правових актів здійснюється ними через загальнонаціональні телеканали і радіоканали, а у випадках, визначених законом, в інших медіа.

6. Доведення до відома населення нормативно-правових актів, визначених частиною другою статті 53 цього Закону, здійснюється після їх державної реєстрації та включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів із зазначенням відповідного реєстраційного коду.

1. Нормативно-правовий акт набирає чинності у порядку та строк (термін), визначені Конституцією України та (або) законом, але не раніше дня його опублікування, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті.

2. Закон України набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

3. У випадках, передбачених законом, нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент, що містить інформацію з обмеженим доступом (крім закону), не підлягає офіційному оприлюдненню і набирає чинності з дня його доведення в установленому порядку до адресатів, якщо нормативно-правовим актом не встановлено більш пізній строк (термін) набрання чинності.

1. Дія нормативно-правового акта чи окремого його структурного елемента може бути зупинена:

1) суб’єктом правотворчої діяльності, що прийняв (видав) відповідний нормативно-правовий акт, на визначений строк (термін), якщо існують обґрунтовані підстави для можливості відновлення їхньої дії після закінчення такого строку (терміну);

2) судом для забезпечення позову в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (крім законів);

3) суб’єктом, визначеним Конституцією України та (або) законом, у встановлених Конституцією України випадках.

2. Суб’єкт правотворчої діяльності приймає рішення про зупинення дії окремого структурного елемента прийнятого (виданого) ним нормативно-правового акта шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта (окремої норми права у нормативно-правовому акті з відповідним предметом правового регулювання) в установленому цим Законом порядку із зазначенням підстав такого зупинення та строку (терміну), на який зупиняється відповідний структурний елемент нормативно-правового акта.

Зупинення дії структурного елемента нормативно-правового акта на невизначений строк (термін) не допускається.

3. У разі припинення обставин, що були причинами для зупинення дії структурного елемента нормативно-правового акта, суб’єкт правотворчої діяльності може прийняти (видати) нормативно-правовий акт про дострокове відновлення дії зупиненого структурного елемента нормативно-правового акта.

4. За необхідності зупинення дії всього нормативно-правового акта суб’єкт правотворчої діяльності розробляє та приймає (видає) новий нормативно-правовий акт у встановленому цим Законом порядку, визнавши таким, що втратив чинність, нормативно-правовий акт, дію якого необхідно зупинити.

1. Примірник прийнятого (виданого) нормативно-правового акта, підписаний уповноваженою на це Конституцією України та (або) законом особою (особами) у встановленому законом порядку, є оригіналом. Усі інші примірники нормативно-правового акта є його копіями.

2. Оригінали нормативно-правових актів вилучаються з цивільного обороту і не підлягають відчуженню, зокрема оригінали:

1) Конституції України, законів, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, нормативно-правових актів інших державних органів, актів місцевих державних адміністрацій;

2) нормативно-правових актів органів влади Автономної Республіки Крим;

3) нормативно-правових актів місцевого самоврядування.

3. Оригінал нормативно-правового акта зберігається у встановленому законодавством України порядку.

4. Право власності на нормативно-правові акти визначається відповідно до Конституції України та (або) закону.

1. Консолідований текст нормативно-правового акта (далі - консолідований текст) є технічним інструментом ознайомлення з поточною чинною редакцією кожної норми права та (або) редакцією кожної норми права, чинність якої відтерміновано, у відповідному нормативно-правовому акті. Консолідований текст сукупно включає:

1) текст первинного нормативно-правового акта;

2) зміни до нормативно-правового акта та (або) інші дії, визначені частиною другою статті 46 цього Закону, внесені нормативно-правовими актами, що набрали чинності;

3) зміни до нормативно-правового акта та (або) інші дії, визначені частиною другою статті 46 цього Закону, внесені нормативно-правовими актами, що були опубліковані у встановленому цим Законом порядку, набрання чинності яких відтерміновано на визначений строк (термін) (за їх наявності).

2. Консолідований текст не є нормативно-правовим актом.

Консолідований текст має забезпечувати доступ користувача до текстів нормативно-правового акта та нормативно-правових актів, якими вносяться до нього зміни чи передбачаються інші дії, визначені частиною другою статті 46 цього Закону, шляхом гіперпосилання.

3. З метою забезпечення ефективного та якісного доступу населення до правової інформації консолідовані тексти розміщуються суб’єктами, визначеними цією частиною, на власних веб-сайтах, зокрема:

1) суб’єкт правотворчої діяльності розміщує консолідовані тексти прийнятих (виданих) ним нормативно-правових актів;

2) міністерство, що забезпечує формування державної правової політики, веде облік і розміщує консолідовані тексти нормативно-правових актів, включених до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

4. Доступ до баз даних консолідованих текстів на офіційних веб-сайтах суб’єктів, визначених частиною третьою цієї статті, є вільним та безоплатним.

5. У разі розбіжності консолідованих текстів перевагу має оригінал відповідного нормативно-правового акта (стаття 51 цього Закону).

1. Державна реєстрація підзаконного нормативно-правового акта (далі - державна реєстрація) полягає у проведенні його юридичної (правової) експертизи на предмет відповідності:

1) Конституції та законам України;

2) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС);

3) практиці Європейського суду з прав людини;

4) правилам техніки нормопроектування.

2. Державна реєстрація здійснюється міністерством, що забезпечує формування державної правової політики, щодо підзаконних нормативно-правових актів:

1) прийнятих суб’єктами правотворчої діяльності, визначенимипунктами 5, 6 частини другої статті 4 цього Закону (крім нормативно-правових актів, прийнятих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг);

2) необхідність державної реєстрації яких передбачена законом.