Про надання розяснення

Головне управління ДФС у Київській області, в межах компетенції та згідно з нормами чинного законодавства, розглянуло Ваше звернення від 18.02.2017 року відносно надання податкової консультації з питань практичного використання пунктів 286.1, 286.5 статті 286 та пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, а саме щодо питань сплати земельного податку за земельні ділянки про які немає відомостей у Державному земельному кадастрі, і на які немає правовстановлюючих документів, або є Державний акт старого зразка, а також питання документального підтвердження сплати земельного податку за конкретну земельну ділянку та повідомляє наступне.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі – ПКУ).

Відповідно до статті 206 ЗКУ – використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статей 269 та 270 ПКУ, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПКУ встановлено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, землекористувачами визначаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 ПКУ - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗКУ. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст зокрема належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗКУ; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗКУ.

Статтею 81 ЗКУ визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно статті 116 ЗКУ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗКУ (пункт 1 статті 118 ЗКУ).

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (пункт 2 статті 118 ЗКУ).

Відповідно до статті 125 ЗКУ, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗКУ, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Звертаємо увагу на те, що згідно статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон № 1952), - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону № 1952, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПКУ).

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону, – є даними державного земельного кадастру.

Статтею 1 Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі – Закон № 3613) визначено, що Державний земельний кадастр це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру, відповідно до статті 195 ЗКУ, зокрема є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок.

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб зокрема при справлянні плати за землю (стаття 2 Закону № 3613).

Крім того, статтею 3 Закону № 3613 визначено, що Державний земельний кадастр базується зокрема на таких основних принципах: обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

З огляду на викладене вбачається, що при наявності земельної ділянки, відомості про неї повинні міститися в Державному земельному кадастрі в обов’язковому порядку.

Також повідомляємо, що у відповідності до статті 211 ЗКУ, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства зокрема за такі порушення: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них.

Враховуючи вищевикладене, земельний податок повинен сплачуватись власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачами, в тому числі тими, які набули відповідні права згідно рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи відповідно до цивільно-правових угод, на загальних підставах згідно з даними державного земельного кадастру.

Користування земельними ділянками без відповідних на те підстав, в тому числі самовільне їх зайняття може розцінюватись як порушення земельного законодавства.

У відповідності до пункту 286.5 статті 286 ПКУ, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ.

Згідно із вимогами підпункту "в" пункту 1 статті 96 ЗКУ, землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПКУ). Тобто, з такого дня виникає обов’язок із сплати земельного податку та орендної плати.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (визначено пунктом 287.5 статті 287 ПКУ).

Пунктом 57.5 статті 57 ПКУ визначено, що фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені ПКУ, через установи банків та поштові відділення.

У разі якщо зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Таким чином, сплата земельного податку за земельну ділянку може бути підтверджена відповідною квитанцією, або іншим документом який буде свідчити про сплату нарахованої суми податку.

Слід зазначити, що згідно із статтею 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

При цьому, листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають роз'яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.