щодо порядку оподаткування операцій з постачання послуг, що надаються туристичними агентами

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування операцій з постачання послуг, що надаються туристичними агентами, та, керуючись статтею 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), повідомляє.

Щодо порядку оподаткування ПДВ

Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму визначено Законом України від 15 вересня 1995 року N 324/95-ВР "Про туризм" (далі - Закон N 324), який, зокрема, регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Статтею 1 розділу І Закону N 324 визначено, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги З організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Кодексу встановлено, що податок становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Порядок оподаткування ПДВ туроператорської та турагентської діяльності визначено статтею 207 Кодексу.

Відповідно до пункту 207.1 статті 207 Кодексу, туристичний продукт, як комплекс туристичних послуг, з метою оподаткування розглядається як єдина послуга.

Базою оподаткування для операцій, які здійснюються туристичним агентом, є винагорода, яка нараховується (виплачується) туристичним оператором, іншими постачальниками послуг на користь такого туристичного агента, у тому числі за рахунок коштів, отриманих останнім від споживача туристичного продукту (туристичної послуги) (пункт 207.5 статті 207 Кодексу). Такі операції оподатковуються за ставкою 20 відсотків від бази оподаткування.

При цьому якщо туристичний агент надає послуги, які не включаються у вартість туристичного продукту (туристичної послуги), то операції з постачання таких послуг підлягають оподаткуванню на загальних підставах згідно з нормами Кодексу.

Водночас зазначаємо, що у зверненні надано суперечливу інформацію щодо здійснюваних операцій, а саме зазначено, що туристичні агенти надають послуги, які не входять до складу туристичного продукту, та одночасно наведено перелік таких послуг, які за своєю суттю та відповідно до визначення, наданого статтею 1 розділу І Закону N 324, мають входити до складу туристичного продукту.

Крім того, кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йде мова, потребують аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту більш детально. Тому відповідь по суті на порушене питання можливо надати лише після надання платником уточненої достовірної інформації.

Щодо порядку оподаткування податком на прибуток

Згідно з підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 пункту 141.4 статті 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Перелік таких доходів визначено підпунктом 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Кодексу.

Зокрема, такими доходами є інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього, або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" (підпункт "й" підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Кодексу).

Таким чином, не підлягають оподаткуванню відповідно до підпункту "й" підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Кодексу доходи нерезидента із джерелом походження з України у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим повідомляємо, що відповідно до підпункту 141.4.8 пункту 141.4 статті 141 Кодексу резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки певного нерезидента (в тому числі проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів з іншими резидентами від імені і на його користь), під час виплати такому нерезиденту утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що провадять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в контролюючих органах як платники податку.

Положення цього пункту не поширюються на випадки надання резидентами агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидентів у випадку, якщо вони надають зазначені послуги в рамках своєї основної (звичайної) діяльності.

Отже, у випадку, коли резидент надає агентські та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг на користь тільки певного нерезидента, то такий резидент зобов'язаний під час виплати доходу від таких послуг утримувати податок з таких доходів у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що провадять діяльність на території України через постійне представництво відповідно до підпункту 141.4.8 пункту 141.4 статті 141 Кодексу.

Якщо резидент здійснює виплати за агентськими та іншими подібними договорами на користь декількох нерезидентів у рамках своєї основної (звичайної) діяльності, то такі виплати підлягають оподаткуванню відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Кодексу.

Щодо порядку документального оформлення операцій, то відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати визначені частиною другою статті 9 Закону N 996 обов’язкові реквізити.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об’єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, визначено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704 (зі змінами та доповненнями).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону N 996).

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.