Щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула запит щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та з урахуванням фактичних обставин, викладених у запиті, в межах компетенції повідомляє таке.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

До платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень (пп. З п. 291.4 ст. 291 ПКУ).

Нормами п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено перелік суб'єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп.

Відповідно до п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів, не можуть бути платниками єдиного податку.

Згідно з п. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Вказане положення також стосується використання майна, яке надається в оренду підприємцем на спрощеній системі оподаткування.

Отже, фізична особа - підприємець може перебувати на спрощеній системі оподаткування та здавати частину нежитлового приміщення в оренду (51,73 квадратних метрів), за умови якщо решта нежитлового приміщення не перебуває в оренді.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗКУ), а справляння плати за землю - ПКУ.

Використання землі в Україні є платним (стаття 206 ЗКУ).

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 269, 270 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 287.8 ст. 287 ПКУ визначено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому згідно з положеннями абзацу четвертого п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку першої - третьої груп звільняються від сплати податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються такими платниками єдиного податку для провадження господарської діяльності.

Отже, фізична особа - підприємець - платник єдиного податку, який використовує будівлі (споруди), їх частини, для провадження господарської діяльності та який оформив відповідно до вимог законодавства свої права на земельну ділянку під такими об'єктами, не повинен сплачувати земельний податок.

Додатково повідомляємо, що зазначена позиція викладена в наказі Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602 "Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю".

Зазначаємо, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.