ГУ ДФС у м. Києві
Лист
| 22.02.2017 № 3867/10/26-15-12-04-18 |
Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист ... щодо плати за землю в межах своїх повноважень повідомляє.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - Земельний кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс).
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до вимог статті 286 Податкового кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу).
Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу міські ради в межах своїх повноважень та з урахуванням граничних розмірів ставок встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі – Положення).
З врахуванням підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу, Положення про плату за землю застосовується з 01.01.2016 року.
Положенням визначено ставки земельного податку в залежності від категорії користувачів земельними ділянками та майнових прав на земельні ділянки (власність, постійне користування, тощо).
Згідно даних земельного кадастру, земельна ділянка за адресою: ... на підставі договору на право тимчасового користування землею від …………….
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції чинній до 25.10.2001) користування землею було постійним та тимчасовим. Постійним визнавалось землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею було короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.
Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялося договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлювались Кабінетом Міністрів України (стаття 7 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції чинній до 25.10.2001)).
Пунктом сьомим Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до пункту 5.1. Розділу 5 Положення, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок визначених у пунктах 5.3 - 5.6 Положення.
Оскільки в пункті 2.1 договору на право тимчасового користування землею від …………………. не зазначено в якому вигляді та розмірі вноситься плата за землю ……………….. необхідно звернутись до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин.
Крім цього, слід зазначити, що статтею 36 Податкового кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Податкового кодексу.
Згідно із статтею 52 Податкового кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.
| Заступник начальника | Е.М. Пруднікова |