Про ведення обліку доходів і витрат

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення про надання індивідуальної податкової консультації та повідомляє таке.

Особливості оподаткування фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, встановлено ст. 177 Кодексу, згідно з п. 177.10 якої визначено, що фізичні особи - підприємці зобов’язані вести облік власних доходів і витрат у книзі обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Слід зазначити, що зазначена норма діє з дати набрання чинності Кодексу (з 01.01.2011 р.).

Форму книги обліку доходів і витрат та порядок її заповнення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2013 р. N 481 (далі - наказ N 481). Водночас, наказом N 481 визнано таким, що втратив чинність, наказ Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. N 1025, яким було затверджено форму книги обліку доходів і витрат та порядок її заповнення, що діяли до 18.10.2013 р.

Незмінною з 2013 року також залишилася редакція п. 177.2 ст. 177 Кодексу. Так, відповідно до п. 177.2 ст. 177 Кодексу об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У розумінні норм Кодексу виручкою від реалізації продукції або товарів (надання робіт, послуг) вважається сума, що фактично отримана фізичною особою - підприємцем на розрахунковий рахунок та/або в касу від здійснення операцій з продажу продукції або товарів (надання робіт, послуг).

Тобто застосовується касовий метод обчислення доходу, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок та/або в касу фізичної особи - підприємця, а також виручка, що надійшла у негрошовій формі.

Для розрахунку чистого оподатковуваного доходу включаються документально підтверджені витрати лише у разі отримання доходу, якого дані витрати стосуються. При цьому, якщо фізична особа - підприємець є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ), то як до доходів, так і у витрат сума ПДВ не зараховується (п. 177.3 ст. 177 Кодексу).

Щодо застосування норм ч. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 р. N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464) повідомляємо наступне.

Статтею 4 Закону N 2464 платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначено, зокрема:

роботодавців - абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону N 2464;

фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування - п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону N 2464.

Базу нарахування єдиного внеску для роботодавців визначено п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону N 2464, для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, - п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону N 2464.

При цьому, норми ч. 5 ст. 8 Закону N 2464 не застосовуються при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи.

Основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону N 2464).

Отже, норми ч. 5 ст. 8 Закону N 2464 застосовуються до заробітної плати (доходів) працівника, за умови дотримання вимог п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону N 2464.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.