Про затвердження Правил медичного забезпечення польотів державної авіації України

Основними показаннями для використання методу електростимуляції є м’язовий дискомфорт, нервово-психічна напруженість, сонливість та втома. Пари електродів, попередньо зволожені водою, накладають на поперек, сідничну ділянку, стегна або гомілки, фіксують еластичними стрічками і з’єднують за допомогою провідників із приладом. Електроди щільно прилягають до тіла, міжелектродна ділянка розміром не менше 2 см повинна бути сухою.

Перед сеансом перевіряють роботу приладу, для чого виводять у крайнє ліве положення регулятори амплітуди, вмикають живлення, контролюючи при цьому загоряння індикатора живлення. Після цього встановлюють переривчастий режим електростимуляції і необхідну величину сигналу за допомогою регулятора амплітуди.

Використовуються два варіанти електростимуляції нервово-м’язового апарату льотчика: активуючий та релаксуючий. При активуючому, що проводиться на фоні перевтоми, призначають 10-15-хвилинні сеанси електростимуляції з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 2 секунди в надпороговому режимі (відчутне скорочення м’язів). Релаксуючий варіант призначений для зняття напруги і передбачає 1-3-годинні сеанси електростимуляції в підпороговому режимі (на рівні вібромасажу м’язів) з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 8 секунд.

4. Масаж біологічно активних точок шкіри підошовних поверхонь стоп

Метод масажу біологічно активних точок шкіри призначений для прискореного відновлення зміненого функціонального стану і працездатності, профілактики надмірної нервово-психічної напруги і вегето-судинної нестійкості. З цією метою використовується тренажер-масажер "Колібрі" (бігова доріжка). Заняття проводяться у двох режимах:

режим імітації бігу з одночасним масажем ступні: людина, опираючись обома руками на поручень, здійснює біг на місці;

режим масажу в різних положеннях тіла (наприклад, сидячи на стільці, стоячи на біговій доріжці); в положенні стоячи масаж виконується простим скочуванням "під гірку" або поперечним ковзанням ступнів ніг без відриву носків і п’яток (вперед - назад).

Оволодівши запропонованими способами занять на тренажері, можна використовувати інші комбінації рухів і видів масажу, постійно збільшуючи навантаження.

Для занять на тренажері рекомендується використовувати взуття з тонкою гладкою підошвою. Крім того, для запобігання великих навантажень на стопу масажні рухи виконуються в положенні сидячи на стільці.

Серед усіх професійно значущих функціональних станів осіб льотного складу (далі - ЛС) особливе місце займають такі стани як втома, перевтома та хронічна втома, оскільки їх діагностика та профілактика є головними завданнями в роботі начальника медичної служби щодо збереження життя та здоров’я зазначеного контингенту, забезпечення безпеки польотів авіації.

Причинами розвитку зазначених станів серед осіб ЛС є внутрішні (генетично детерміновані) та зовнішні чинники. До останніх належать:

інтенсивність (напруженість), складність і тривалість професійного навантаження в процесі виконання польотів, бойових чергувань, наземної підготовки тощо;

негативний вплив незвичних умов професійної діяльності;

порушення організації (режиму) праці та відпочинку;

негативний вплив захворювань, шкідливих звичок;

негативний вплив соціально зумовлених факторів (соціально-професійних, соціально-побутових, соціально-економічних).

1. Втома

Інтенсивна, складна чи тривала робота, до якої належить праця льотчиків, завжди призводить до розвитку втоми, що є наслідком недостатності процесів відновлення та неможливості заповнення фізіологічних витрат, викликаних роботою на тлі несприятливих умов професійної діяльності. Повне відновлення, як правило, повинне відбуватися

після закінчення роботи та подальшого регламентованого відпочинку. Тому можна вважати, що зрушення, викликані розвитком втоми, зворотні.

На жаль, навіть у сучасних нормативних документах і науковій літературі відсутній повний перелік і загальноприйняті визначення термінів, пов’язаних з втомою. Саме тому для більш чіткого розуміння суті проблеми доцільно уточнити деякі з них.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення кількісних і якісних показників роботи, зниження функціональних резервів організму, розладу координації фізіологічних функцій, що підвищують фізіологічну вартість роботи.

Стомленість - це суб’єктивне, емоційно забарвлене відчуття втоми, що відображає сукупність змін фізичних, біохімічних і психофізіологічних функцій, що виникають під час тривалої чи інтенсивної роботи. Таке відчуття викликає бажання або припинити, або знизити робоче навантаження, що є необхідним психологічним механізмом для попередження перевантажень, викликаних роботою. Інтенсивність стомленості не завжди жорстко корелює зі ступенем розвитку втоми. На її прояв частіше за все впливає емоційний настрій, мотивація та вольові зусилля, що визначаються значимістю цієї роботи та відчуттям відповідальності за досягнення заданого результату.

Стомлюваність - це властивість організму в цілому чи окремих його частин піддаватись розвитку втоми. Вона залежить від ступеня адаптації людини до визначеного виду діяльності, його фізіологічних резервів, тренованості, фізичного та психофізіологічного стану, рівнів мотивації та нервово-емоційної напруги, наявності професійних навичок і умінь.

Стомлення - це стан усього організму чи окремих його частин, що відповідає визначеному рівню розвитку втоми.

Втома буває загальною та локальною. Її розвиток є наслідком тимчасового зниження працездатності організму в цілому (загальна втома) або окремих його систем і органів (локальна втома). Однак оскільки організм - це єдине ціле, межі між цими різновидами втоми умовні і нечіткі. Крім того, вид трудової діяльності відбивається на характері розвитку втоми, тому функціональні зміни спочатку локалізуються переважно в ланках, що несуть найбільше навантаження в забезпеченні діяльності людини.

Залежно від виду роботи, яка виконується, можна розрізняти втому розумову, фізичну, емоційну тощо, розходження між якими визначається співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо. В авіації втома осіб льотного складу зазвичай носить змішаний характер.

Втома, що розвивається в процесі льотної діяльності, - нормальний фізіологічний пристосувальний феномен, на основі якого формуються й удосконалюються робочі навички, фізіологічна та біохімічна адаптація організму тощо. Поява такої захисної реакції пов’язана з необхідністю захисту функціональних систем організму від глибоких негативних зрушень і водночас забезпечує можливість швидкого відпочинку для подальшого продовження роботи. За межами цього стану розвиваються граничні (перевтома та хронічна втома) та патологічні (невроз) стани, що надзвичайно шкідливі для організму льотчиків.

Втома є складним динамічним процесом, що проходить ряд етапів свого розвитку.

Початковий етап розвитку втоми характеризується цілком адекватною системною відповіддю організму, що обумовлює реалізацію обраної стратегії діяльності. Як результат - продуктивність діяльності залишається без змін, хоча її фізіологічна та психологічна "вартість" поступово зростає.

Наступний основний етап розвитку втоми формується на тлі видимого погіршення діяльності, що характеризується появою різного роду помилок. Особливістю цього етапу є стрибкоподібний характер змін психофізіологічних функцій, що забезпечують діяльність. Фізіологічні ефекти супроводжуються трансформацією психічних процесів (мотиваційної та емоційної сфери) і зміною професійних поведінкових реакцій. Локальне стомлення переходить у системне.

Особливістю кінцевого етапу розвитку втоми є повне виснаження всіх наявних функціональних резервів регуляції організму. Цей етап характеризується неухильним лавиноподібним погіршенням його функціонування, що свідчить про розпад системи забезпечення професійної діяльності. У цьому випадку спостерігається припинення діяльності.

На сьогоднішній день діагностика розвитку втоми здійснюється на основі суб’єктивних і об’єктивних її ознак.

До суб’єктивних ознак розвитку втоми належить розвиток у кінці робочого дня (льотної зміни) стомленості, оскільки в основі будь-якого суб’єктивного переживання обов’язково лежать об’єктивні процеси в організмі людини (фізичні, біохімічні, психофізіологічні тощо). Існує навіть думка, що втома - це особливий, своєрідно пережитий психологічний стан, який характеризується:

відчуттям слабкості, сонливості, розбитості, важкості в голові та кінцівках, в’ялості (людина відчуває, що не в силах підтримувати необхідну інтенсивність роботи, навіть коли продуктивність праці ще не падає);

розладом уваги;

порушенням психомоторної сфери, що позначається уповільненням і хаотичністю рухів;

погіршенням пам’яті та мислення;

ослабленням волі тощо.

Зазвичай перші ознаки стомленості проявляються через 30-40 хвилин після завершення польоту, оскільки під час польоту вони маскуються нервово-емоційним напруженням.

До об’єктивних ознак розвитку втоми належать:

зниження в кінці робочого дня (льотної зміни) рівня працездатності;

посилення вегетативної складової робочих навичок, їх регрес;

порушення координації рухів;

уповільнення психічних процесів і психомоторних реакцій;

повна або часткова втрата автоматичності дій;

утруднюється ведення радіопереговорів: з’являються дефекти мовлення, викривлення та уповільнення команд і доповідей;

виникнення ілюзій і порушення просторової орієнтації під час польотів у складних метеорологічних умовах;

розвиток нервово-емоційної напруженості;

невірна оцінка часових інтервалів на фоні нав’язаного темпу роботи в умовах відносного дефіциту часу;

виникнення гіпнотичних фаз і функціональних блоків під час тривалих та/або нічних польотів;

лабільність пульсу та артеріального тиску тощо.

2. Перевтома

Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров’я функціональних порушень в організмі людини, які виникають внаслідок інтенсивної, тривалої (дні, тижні) діяльності та характеризуються різким зменшенням функціональних резервів організму, що не зникають за час відпочинку між добовими та тижневими періодами роботи. Таким чином, перевтома - це граничний стан, що розвивається під час накопичення несприятливих зрушень функціонального стану, коли відновлювальні процеси недостатні для повної нормалізації функцій організму та його працездатності.

Ознаками розвитку перевтоми осіб ЛС є наявність ознак втоми на початку робочого дня (льотної зміни), які в подальшому проявляються у більш вираженій формі. Крім того, відзначаються виражені ознаки порушення сну (важкість засипання та пробудження, поверхневий і неспокійний сон), дратівливість, зниження або відсутність апетиту, запаморочення. Спостерігаються порушення пам’яті, збільшення кількості помилок під час виконання завдань, розлади емоційної сфери. Зазначені прояви носять мало специфічний характер. Їх важко відрізнити від доклінічних проявів багатьох захворювань. Нерідко під час огляду авіаційні лікарі діагностують такі функціональні порушення, як астеновегетативний синдром і вегето-судинна дистонія.

Відновлення функціонального стану організму можливе за умов відсторонення осіб ЛС від польотів і тривалого (протягом до 10 діб) відпочинку з використанням заходів і засобів медико-психофізіологічної корекції та реабілітації в умовах профілакторію ЛС.

3. Хронічна втома

Хронічна втома - це сукупність стабільних морфофункціональних змін, які повільно накопичуються за тривалий проміжок часу (тижні, місяці, роки) в результаті професійної діяльності людини та характеризуються поступовим виснаженням функціональних резервів, наявністю стійких системних та неспецифічних за своєю природою психічних і фізіологічних порушень її організму. По суті хронічна втома є граничним з патологією та неврозами функціональним станом, що виникає в результаті багаторазового впливу інтенсивного професійного навантаження та характеризується наявністю суб’єктивних і об’єктивних ознак втоми до початку роботи (польотів), вираженого напруження фізіологічних систем, а також значного зниження рівня працездатності, яке виходить за межі професійно допустимого.

Причинами розвитку хронічної втоми є перевищення нормативів професійного навантаження та інтенсивне професійне навантаження протягом тривалого часу на тлі особливостей професійної діяльності осіб ЛС.

Сприяють розвитку хронічної втоми відсутність умов для повноцінного регламентованого відпочинку, невідповідність умов професійної діяльності можливостям льотчика, наявність захворювань тощо.

Хронічна втома характеризується наявністю виражених ознак стомленості на початку та протягом робочого дня (льотної зміни), підвищеною дратівливістю, втратою інтересу до льотної роботи та оточуючого середовища, втратою апетиту та зменшенням маси тіла, зниженням стійкості організму до інфекційних захворювань. Під час клінічного обстеження часто виявляються оральні феномени (центральний парез мімічних м’язів, відхилення язика при висовуванні вправо), підвищення рефлексів на кінцівках (більше справа), зниження черевних рефлексів (більше справа), зниження тактильної чутливості, нестійкість у позі Ромберга, посилення пітливості, більш стійкий дермографізм. Під час психофізіологічного обстеження визначається зниження показників психофізіологічних функцій, яке виходить за межі професійно допустимого, діагностуються виражені астеновегетативний синдром і вегето-судинна дистонія тощо.

Оскільки хронічна втома є передпатологічним станом, то вона потребує лікування осіб ЛС та проведення комплексу реабілітаційних заходів в умовах спеціалізованих лікувально-профілактичних і реабілітаційних закладів охорони здоров’я.

Для діагностики втоми (перевтоми, хронічної втоми) використовуються методи оцінки її суб’єктивних і об’єктивних ознак.

Серед методів оцінки суб’єктивних ознак втоми найбільше поширення одержали методи спостереження, спілкування, суб’єктивного шкалювання та різноманітні опитувальники.

Однак необхідно враховувати, що суб’єктивна оцінка наявності втоми істотно залежить від мотивації, зацікавленості у роботі, що виконується, а також від таких зовнішніх факторів, як рівень домагань і ступінь відповідальності під час виконання польотних завдань. Крім того, означені оцінки пов’язані зі складністю виконуваної діяльності, тому оцінка втоми виключно за результатами суб’єктивного звіту може не цілком відбивати дійсний стан справ. Для одержання повної характеристики розвитку втоми суб’єктивну оцінку необхідно доповнювати результатами, отриманими під час використання об’єктивних психофізіологічних методик.

До методів оцінки об’єктивних ознак втоми слід віднести методи визначення змін працездатності або характеру виконання роботи та змін у різних органах і системах організму людини.

Для оцінки рівня працездатності використовуються спеціальні тести з виконанням контрольних завдань: розумові (коректурні таблиці тощо) і м’язові (визначення статичної витривалості тощо).

Для оцінки рівня змін у різних органах і системах організму людини використовуються фізіологічні (елекроенцефалографія, електрокардіографія тощо), психофізіологічні (визначення часу психомоторної реакції, критичної частоти мерехтінь тощо) та лабораторні (визначення гормонального дзеркала в рідких середовищах організму) методи дослідження.

Приклад диференційної оцінки показників розвитку втоми, перевтоми та хронічної втоми на основі суб’єктивних і об’єктивних їх ознак наведено у таблиці.

Попередження виникнення втоми (перевтоми та хронічної втоми) серед осіб ЛС є одним з основних завдань діяльності начальника медичної служби щодо медичного забезпечення польотів державної авіації. Основні заходи профілактики зазначених станів:

удосконалення медичного та психофізіологічного відбору на льотну роботу та раціональний розподіл осіб ЛС: застосування сучасних методів і способів оцінки та прогнозування стану здоров’я і психофізіологічного стану для підвищення ефективності добору в льотні професії та призначення на відповідні посади осіб, які за своїми професійно важливими якостями відповідають вимогам професії;

оптимізація умов професійної діяльності осіб ЛС: забезпечення дотримання режиму праці, відпочинку та харчування, оптимізація робочого місця льотчика, правильний розподіл функціональних обов’язків, формування нормального психологічного клімату в колективі та сім’ї, забезпечення регулярних занять із фізичної та тренажерної підготовки, нормування та диференціювання професійного навантаження;

динамічний контроль за станом здоров’я та психофізіологічним станом осіб ЛС: моніторинг показників стану здоров’я та психофізіологічних функцій під час чергових і позачергових медичних оглядів, своєчасне виявлення осіб з початковими стадіями захворювань і погіршенням психофізіологічних функцій, проведення своєчасних заходів корекції та лікування;

оптимізація функціонального складу осіб ЛС: застосування під час тривалих польотів природних стимуляторів (чаю, кави, шоколаду), оволодіння методикою аутогенного тренування, використання

фізичних засобів управління функціональним станом (сауна, лазня контрастний душ, масаж, загартовування), вітамінізація харчового раціону та прийом полівітамінних препаратів перед польотом;

своєчасне направлення осіб ЛС на відпочинок у профілакторії.

Важливе значення для профілактики розвитку втоми (перевтоми та хронічної втоми) серед осіб ЛС має правильний вибір тактики прийняття рішення начальником медичної служби.

Зокрема, за умов виявлення ознак втоми начальник медичної служби ставить перед командуванням (керівництвом) питання щодо звільнення осіб ЛС від подальшого виконання польотів.

За умови виявлення ознак перевтоми начальник медичної служби ставить перед командуванням (керівництвом) питання щодо відсторонення осіб ЛС не тільки від польотів, а й від виконання службових обов’язків з подальшим направленням їх у профілакторій ЛС для активного відпочинку.

За умови виявлення ознак хронічної втоми з вираженими симптомами функціональних розладів начальник медичної служби ставить перед командуванням (керівництвом) питання щодо відсторонення осіб ЛС від польотів та виконання службових обов’язків з подальшим направленням їх на стаціонарне обстеження, лікування та проведення заходів медичної реабілітації в лікувально-профілактичних та реабілітаційних закладах охорони здоров’я.

Санітарно-гігієнічні заходи медичного спрямування виконуються медичною службою частин (установ) та державною санітарно-епідемічною службою центральних органів виконавчої влади та Збройних Сил України і поділяються на первинні та кваліфіковані.

Первинні заходи виконуються медичною службою частин (установ) та включають в себе контроль за виконанням гігієнічних норм і санітарних правил, проведення заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці осіб льотного складу, персоналу з управління повітряним рухом та інженерно-технічного складу.

Кваліфіковані заходи здійснюються санітарно-епідемічною службою центральних органів виконавчої влади та Збройних Сил України і включають у себе проведення лабораторних та інструментальних досліджень з метою визначення впливу умов праці на стан здоров’я осіб льотного складу, персоналу з управління повітряним рухом та інженерно-технічного складу.

У цьому додатку наведено дії факторів навколишнього середовища, що впливають на працездатність осіб льотного складу, персоналу з управління повітряним рухом та інженерно-технічного складу під час виконання польотів та обслуговування авіаційної техніки.

1. Шум

Під час впливу звуку або шуму на слухову систему виникає підвищення порогів слуху. Якщо в найближчі хвилини після закінчення цього впливу пороги слуху відновлюються до вихідного рівня, то таке явище розглядається як компенсаторно-пристосувальна реакція. Тривалий вплив шуму особливо великої інтенсивності впливає практично на всі системи організму.

Існують певні відмінності під час дії на організм людини високочастотних і низькочастотних шумів. Тривала дія високочастотного шуму викликає запаморочення, головний біль, біль в ділянці серця, дратівливість, підвищену стомлюваність, тремор пальців рук, гіпергідроз. Судинні зміни полягають в уповільненні тканинного кровотоку, зміні тонусу центральної артерії сітківки ока, спазмі капілярів, уповільненні внутрішньошлуночкової провідності. Вплив низькочастотного шуму проявляється у зниженні величини умовного рефлексу, подовженні його "прихованого" періоду, зниженні рухливості нервових процесів у корі головного мозку.

Профілактика професійного зниження слуху в осіб льотного складу включає:

1) інженерно-технічні заходи, спрямовані на усунення шуму або зниження його рівня на робочих місцях;

2) дотримання режиму праці та відпочинку - "захист часом";

3) використання засобів, що знижують шкідливу дію шуму на слух (вітаміни, полівітамінні препарати тощо).

У разі виявлення навіть найбільш ранніх ознак зниження слуху поряд із загальними гігієнічними заходами рекомендується профілактичне лікування за допомогою лікарських засобів, що поліпшують кровопостачання мозку, вітамінних препаратів та біостимуляторів (вітаміни А, Е, В, В6, В15, алое).

Інженерно-технічні заходи. Розрізняють індивідуальні та колективні засоби. До найбільш простих і економічних засобів належать індивідуальні протишуми:

вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;

навушники, що закривають вушну раковину;

шоломи, що закривають вушну раковину і частину голови;

шумозахисне спорядження.

Протишумові вкладиші і навушники забезпечують захист від шумів інтенсивністю до 110 дБ (послаблюють шум на частоті 1000 Гц на 20-25 дБ). Навушники і протишумові шоломи забезпечують захист від шумів інтенсивністю до 110-125 дБ (послаблюють шум на частоті 1000 Гц не менше 30-35 дБ).

2. Вібрація

Вібрації в польоті спричиняють несприятливу дію на організм людини, викликаючи передчасний розвиток втоми. Під час тривалих польотів під впливом вібрацій у поєднанні з іншими несприятливими факторами порушується діяльність центральної нервової системи (далі - ЦНС). Під час дії на організм слабкої вібрації характерне початкове підвищення нервової збудливості з подальшим переважанням гальмівних процесів. Знижуються функціональні можливості аналізаторів (оптичного, звукового, вестибулярного тощо), з’являються соматичні та вегетативні розлади у вигляді змін серцевої діяльності, дихання, появи болю і неприємних відчуттів з боку внутрішніх органів. Все це може призвести до втрати працездатності в польоті. Крім цього, низькочастотна загальна вібрація може викликати симптомокомплекс заколисування за рахунок дії на вестибулярний аналізатор.

До індивідуальних засобів захисту льотного складу від впливу вібрації належать спеціальні вібропоглинаючі пристрої (амортизуючі системи, гумові, поролонові й інші вібропоглинаючі матеріали).

Також необхідний контроль за тим, щоб льотні екіпажі не перевищували встановлених норм загального нальоту за зміну, місяць, рік. Необхідно унеможливлювати (послаблювати) чинники, які посилюють шкідливу дію вібрацій (стомлення, шум, холод, гіпоксія).

Для підвищення стійкості організму до вібрації льотному складу слід виконувати комплекси фізичних вправ, за яких тренується паравертебральна і черевна мускулатура (найбільш ефективними вправами є вправи зі штангою і гантелями), проводити вітамінопрофилактику, після польотів проводити 5-10-хвилинні гідропроцедури при температурі води 38,5 °С і самомасаж верхніх і нижніх кінцівок, перед сном прийняти душ. Систематичне проведення цих процедур покращує периферичний кровообіг, підвищує функціональний стан нервової системи.

З метою попередження розвитку вібраційної хвороби велике значення мають динамічне лікарське спостереження за льотним складом, кваліфіковані періодичні медичні огляди, які дозволяють виявити ранні ознаки розвитку захворювання і провести необхідні лікувально-профілактичні заходи.

3. Хімічні сполуки і їх суміші, що зустрічаються в повітрі кабін повітряних суден

В атмосфері кабін повітряних суден виявляється великий спектр хімічних сполук, які утворюються в результаті згоряння палива (вихлопні гази), термоокислювального розкладання мастил, рідин і неметалевих конструкційних матеріалів, а також під час ведення стрільби (порохові гази). Складні парогазоаерозольні композиції можуть утворюватися також у результаті горіння бензинів і гасу, що використовуються в авіаційних двигунах різного призначення. Слід зазначити, що для екіпажу ПС, що мають герметичні кабіни вентиляційного типу, вихлопні гази не мають гігієнічного значення, а для екіпажів ПС, не обладнаних подібними кабінами, їх негативна дія може бути суттєвою.

Вихлопні гази - це складна суміш, що складається з окису вуглецю, окислів азоту, вуглекислоти, альдегідів, кетонів, органічних кислот і перекисів, вуглеводнів, часток незгорілого палива. Співвідношення компонентів цієї газової суміші може змінюватися залежно від виду двигуна, умов його роботи і від регулювання, вироблення моторесурсу і характеру палива, що в свою чергу визначає характер їх токсичної дії на організм.

Токсичність і механізм дії вихлопних газів визначаються вмістом в їх складі окису вуглецю та оксидів азоту. Гостре отруєння вихлопними газами має своєрідні прояви, часто не схожі на отруєння окремими компонентами газової суміші. Клінічна картина отруєння значною мірою залежить від складу вихлопних газів, співвідношення основних компонентів, концентрації і часу впливу. Отруєння супроводжується проявами ознак інтоксикації окисом вуглецю або оксидами азоту. При невеликих їх концентраціях спостерігаються головний біль, нудота, блювання, запаморочення, явища збудження, при високих концентраціях відразу виникають втрата свідомості, ослаблення і зупинка дихання.

Хронічне отруєння розвивається при тривалій дії малих концентрацій цих газів, що не викликають гострого отруєння. Особливістю хронічних отруєнь є те, що вони розвиваються непомітно, поступово і їх значно важче розпізнати. Початкові ознаки хронічного отруєння проявляються в тому, що постраждалі починають скаржитись на швидку стомлюваність, періодичний головний біль, дратівливість, запаморочення, нудоту, неприємні відчуття в області серця, порушення сну, почастішання дихання. Відзначаються блідість або синюшність шкіри, зниження артеріального тиску та підвищення венозного тиску, порушення проникності кровоносних капілярів, з’являються набряки нижніх кінцівок. В окремих випадках спостерігаються збільшення і болючість печінки. Часто відзначаються вегетативні розлади - тремтіння пальців рук, пітливість.

Порохові гази утворюються під час ведення стрільби з різного виду озброєння і складаються з окису вуглецю, окислів азоту, ціаністих сполук, сірководню, азоту та метану.

Клінічна картина отруєння схожа з отруєнням вихлопними газами і залежить від складу порохових газів, співвідношення основних компонентів (окису вуглецю, нітратних газів і вуглекислоти), концентрації і часу впливу. Важке отруєння пороховими газами призводить до швидкої втрати свідомості. М’язи при цьому напружені, дихання слабке, пульс слабкого наповнення і напруження, шкіра бліда або злегка синюшного забарвлення. У разі отруєння середньої тяжкості з’являються різкий головний біль, збудження. Потерпілий часто відчуває відчуття страху. Дихання частішає, іноді відзначається блювота.

На токсичну дію суміші цих газів робить істотний вплив присутність в їх складі вуглекислого газу, який, порушуючи дихання, збільшує об’єм легеневої вентиляції і посилює ступінь ураження. Великі концентрації вуглекислого газу викликають загальне збудження, що нагадує сп’яніння ("порохове сп’яніння"), яке переходить потім у наркотичний стан.

4. Електромагнітне випромінювання

В авіації досить широко використовують радіонуклідні джерела іонізуючого випромінювання як у самій авіаційній техніці (радіоізотопні сигналізатори обледеніння, датчики рівня системи каналізації, агрегати запалювання газотурбінних двигунів), так і під час її ремонту (контрольні джерела іонізуючого випромінювання, гамма-дефектоскопи тощо).

Заходи захисту спрямовані на забезпечення оптимальних варіантів розташування об’єктів, що генерують поля, і об’єктів, що виявляються в зоні впливу, організацію праці та відпочинку персоналу з метою зниження до мінімуму часу перебування в умовах впливу, попередження можливості попадання в зони з інтенсивністю, що перевищує граничнодопустимий рівень, тобто здійснити "захист часом".

На якість роботи і функціональний стан персоналу з керування безпілотними авіаційними комплексами, персоналу з управління повітряним рухом впливають електромагнітне випромінювання, дії зовнішнього середовища та внутрішнього мікроклімату (освітлення, температурні фактори тощо). З метою зменшення несприятливого впливу необхідно проводити контроль на робочих місцях за:

наявністю шторок (сонцезахисних плівок) на вікнах для захисту від сторонніх джерел світла та прямих сонячних променів;

застосуванням захисних екранів для попередження впливу електромагнітного випромінювання;

наявністю кондиціонерів і обігрівачів для підтримки комфортної температури в межах 18-20 °C.

Фахівці інженерно-авіаційної служби, які виконують свої функціональні обов’язки в умовах аеродрому, піддаються впливу ряду несприятливих для організму людини факторів, пов’язаних з експлуатацією повітряних суден і технічних засобів забезпечення польотів.

На якість роботи і функціональний стан інженерно-технічного складу впливають кліматичні і метеорологічні умови праці, шум і вібрація, СВЧ-випромінювання, продукти термічного розкладання авіаційного палива і мастил. Найбільш несприятливий вплив на фахівців інженерно-технічного складу має шум від потужних двигунів ПС (авіаційний шум). Вплив шуму протягом льотної зміни в більшості випадків призводить до підвищення порогів слуху, зниження яких до норми відбувається через 24-36 годин.

Для зменшення несприятливого впливу авіаційного шуму на організм фахівців інженерно-технічного складу застосовуються індивідуальні засоби захисту (літні та зимові шумозахисні шоломи).

Серед інших факторів, що негативно впливають на здоров’я інженерно-технічного складу, слід зазначити електромагнітні випромінювання (ЕМВ), що випромінюються з наземних (стаціонарних, рухливих) і бортових радіолокаційних засобів (РЛС). Водночас на стоянках повітряних суден щільність потоку енергії від наземних РЛС не перевищує 60 мкВт/см-2, що дозволяє працювати протягом усієї льотної зміни без обмеження.

Можливість несприятливого впливу ЕМВ на інженерно-технічний склад може мати місце під час роботи з бортовими РЛС тільки в разі порушення правил техніки безпеки.

Також, у зв’язку з необхідністю виконання своїх професійних завдань інженерами і техніками під відкритим небом незалежно від пори року важливим заходом є їх захист від несприятливого впливу кліматичних факторів у районі розташування аеродрому. З цією метою використовуються спеціально розроблені комплекти зимового та літнього одягу (хутряні куртки, демісезонні і літні костюми, спеціальне взуття).

Негативними факторами праці інженерно-технічного складу також є нерівномірність робочого навантаження: чередування відносно спокійних і дуже напружених періодів.

Зазначені психофізіологічні і гігієнічні умови діяльності осіб інженерно-технічного складу призводять до розвитку у них стомлення. Початкові ознаки втоми у інженерів і техніків з’являються вже через 7-8 годин роботи, через 11-12 годин у них помітно знижуються резервні можливості організму і розвивається виражене стомлення.

Основними заходами з охорони здоров’я спеціалістів інженерно-технічного складу слід вважати поліпшення організації їх праці, дотримання режимів відпочинку, використання наявного на постачанні обмундирування та захисного спорядження. Рекомендовано проведення комплексів функціональної реабілітації (сауна, електротранквілізація ЦНС, контрастні температурні впливи, масаж тощо).