Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон

Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Положення про пункти пропуску через державний кордон (додається).

Контроль за додержанням вимог зазначеного Положення покласти на Голову Державного комітету у справах охорони державного кордону.

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1995 р. N 665 "Про затвердження Загальних правил відкриття та діяльності пунктів пропуску через державний кордон" (ЗП України, 1996 р., N 1, ст. 10).

1. Це Положення відповідно до статей 9 і 11 Закону України "Про державний кордон України" визначає статус пунктів пропуску через державний кордон (далі - пункти пропуску), встановлює єдиний порядок їх відкриття, діяльності та закриття.

2. Пункт пропуску - це спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (на аеродромах), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

3. Пункти пропуску класифікуються:

1) за категоріями - на міжнародні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів будь-яких держав); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать);

2) за видами сполучення - для автомобільного, залізничного, морського, пішохідного, повітряного, поромного, річкового;

3) за характером транспортних перевезень - на пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські;

4) за режимом функціонування - на постійні, тимчасові;

5) за часом роботи - на цілодобові та такі, що працюють у визначений час.

4. Реєстр пунктів пропуску веде Держкомкордон.

5. Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають чи переміщуються через державний кордон, підлягають прикордонному і митному контролю, а також у відповідних випадках ветеринарному, екологічному, санітарно-карантинному, фітосанітарному, контролю, контролю за переміщенням культурних цінностей та у разі автомобільного сполучення - контролю руху автотранспортних засобів, повітряного сполучення - контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації (далі - види контролю).

Пункти пропуску, в яких крім прикордонного і митного контролю здійснюються інші види контролю, визначаються Держкомкордоном разом з Держмитслужбою та відповідним центральним органом виконавчої влади.

6. Для здійснення зазначених у пункті 5 цього Положення видів контролю заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади утворюються в пунктах пропуску підрозділи органів прикордонного і митного контролю та служб - державної ветеринарної медицини, екологічного контролю, контролю за переміщенням культурних цінностей, міжнародних автомобільних перевезень, контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації, а також санітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти) і пункти карантину рослин (далі - контрольні підрозділи).

Відповідно до законодавства в пунктах пропуску може здійснюватися спільний контроль разом з представниками відповідних органів інших держав.

Забороняється здійснювати в пунктах пропуску, не передбачені законодавством види контролю, а також провадити господарську або іншу діяльність, не пов'язану із забезпеченням діяльності пункту пропуску.

До господарської діяльності або іншої діяльності, пов'язаної із забезпеченням діяльності пункту пропуску, належать:

митно-брокерська діяльність;

надання банківських послуг;

укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у пунктах пропуску автомобільного та поромного сполучення.

7. Пункти пропуску відкриваються (закриваються) за рішенням Кабінету Міністрів України.

МЗС доводить відповідну інформацію до відома дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, дипломатичних представництв та консульських установ України.

Рішення Кабінету Міністрів України про відкриття (закриття) пунктів пропуску оприлюднюються через засоби масової інформації.

8. Обов'язковою умовою для прийняття рішення Кабінетом Міністрів України щодо відкриття пунктів пропуску для автомобільного, залізничного, пішохідного, поромного (в окремих випадках) та річкового (в окремих випадках) сполучення є наявність договору України з відповідною суміжною державою.

9. На залізничних станціях, в акваторіях морських і річкових портів та в аеропортах (на аеродромах) згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України можуть діяти пункти контролю, на які поширюються правила, передбачені цим Положенням. Порядок прикордонного, митного та інших видів контролю, режимні заходи у пунктах контролю визначають Держкомкордон і Держмитслужба.

10. Пропозиції Кабінетові Міністрів України щодо відкриття (закриття) пунктів пропуску та пунктів контролю можуть вносити Мінтранс, Міноборони, Мінагрополітики, Держкомкордон, Держмитслужба, Держпромполітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Проект рішення Кабінету Міністрів України про відкриття пункту пропуску чи зміну категорії діючого пункту пропуску, узгоджується з МЗС, Міноборони, Мінфіном, Мінтрансом, Мінагрополітики, Мінприроди, МОЗ, Мінкультури, Держмитслужбою та Держкомкордоном.

11. Пропозиції щодо відкриття пункту пропуску повинні містити:

1) техніко-економічне обгрунтування доцільності його відкриття із зазначенням вартості будівництва (реконструкції) за кошторисом, до якого обов'язково включаються витрати на придбання та встановлення інженерних і технічних засобів для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю, а також на створення відповідної інфраструктури для контрольних підрозділів;

2) характеристики земельних ділянок, будівлі, споруд, що виділяються під пункт пропуску, дані про комунікаційні та транспортні мережі тощо;

3) відомості про наявність об'єктів відповідної інфраструктури і житла для працівників контрольних підрозділів, терміни початку та закінчення будівництва (реконструкції) таких об'єктів і житлових будинків;

4) передбачуваний час започаткування сполучення через державний кордон;

5) відомості про об'єкти нерухомості фізичних і юридичних осіб, розташовані на земельній ділянці, що виділяється під пункт пропуску;

6) офіційну згоду суміжної держави (протокол намірів) на започаткування автомобільного, залізничного, пішохідного, поромного або річкового сполучення між державами.

12. Назва пункту пропуску, як правило, визначається за назвою адміністративно-територіальної одиниці (населеного пункту, місцевості), на території або поблизу якої він розташований.

13. Рішення Кабінету Міністрів України про відкриття пункту пропуску приймається після завершення будівництва (реконструкції) та прийняття в експлуатацію будівель, приміщень, споруд, комунікацій та під'їзних шляхів заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та комісією, утвореною Кабінетом Міністрів України, для проведення перевірки можливості відкриття пунктів пропуску.

14. Припинення автомобільного, залізничного, поромного, річкового або пішохідного сполучення через державний кордон здійснюється в порядку, встановленому відповідними міжнародними договорами України.

15. У разі загрози занесення і розповсюдження на території України або іноземної держави особливо небезпечних (в тому числі карантинних і небезпечних для людей) інфекційних хвороб за рішенням Кабінету Міністрів України сполучення може бути тимчасово обмежено чи припинено або встановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон.

16. Тимчасове закриття пункту пропуску може здійснюватися у таких випадках:

1) проведення спеціальних протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і розповсюдженню інфекційних хвороб у районі розміщення пункту пропуску;

2) надзвичайні ситуації, стихійне лихо і ситуації техногенного характеру, що перешкоджають діяльності пункту пропуску;

3) грубе порушення правил і норм утримання будівель, приміщень, споруд, комунікацій або під'їзних шляхів;

4) проведення ремонтних робіт і робіт з реконструкції, що перешкоджають діяльності пункту пропуску.

17. Рішення про тимчасове закриття пункту пропуску приймається Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій заінтересованих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

18. Про тимчасове закриття пункту пропуску МЗС інформує компетентні органи суміжної держави, а в разі потреби - інші заінтересовані держави.

19. Діяльність тимчасово закритих пунктів пропуску відновлюється після усунення обставин, що призвели до їх закриття, в тому ж порядку, за яким приймалося рішення про їх тимчасове закриття.

До відновлення діяльності тимчасово закритих пунктів пропуску контрольні підрозділи виконують функції за рішеннями відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

20. Пункт пропуску може бути закритий за рішенням Кабінету Міністрів України на підставі:

1) міжнародного договору України про припинення сполучення через державний кордон;

2) припинення дії міжнародного договору, стороною якого є Україна;

3) пропозицій заінтересованого міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади щодо недоцільності або неможливості подальшої діяльності пункту пропуску, узгоджених з Мінтрансом, комісією для проведення перевірки можливості відкриття пунктів пропуску та з компетентними органами суміжної держави.

21. Загальний порядок та послідовність проведення всіх видів контролю в пунктах пропуску визначаються за типовою технологічною схемою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, яка затверджується спільним наказом Держкомкордону, Держмитслужби та Мінтрансу.

Згідно із типовою технологічною схемою керівниками підрозділів органів прикордонного та митного контролю на місцях за погодженням з керівниками служб і підприємств, на території яких розміщено пункти пропуску, затверджуються відповідні технологічні схеми для конкретних пунктів пропуску.

22. У технологічній схемі пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна визначаються:

загальні положення;

місця або приміщення для проведення контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна межі території пункту пропуску, зона прикордонного і митного контролю (режимна зона), місця стоянок транспортних засобів (у тому числі затриманих);

види, послідовність, зміст контрольних операцій та порядок пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна; спеціальних, небезпечних вантажів та спеціальних транспортних засобів; дипломатичних агентів і консульських посадових осіб, транспортних засобів, що належать дипломатичним представництвам; офіційних делегацій та пасажирів літерних рейсів; військових команд та вантажів; аварійно-рятувальних та аварійно-відновних формувань та інші;

час, що відводиться для виконання контрольних операцій контрольними підрозділами залежно від категорії транспортного засобу (вантажу);

порядок встановлення та підтримання режиму, взаємодії контрольних підрозділів, порядок допуску в пункт пропуску та в його режимну зону осіб, транспортних засобів, порядок їх пересування.

23. Рішення щодо проведення контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, їх пропуску через державний кордон приймаються посадовими особами контрольних підрозділів.

Контрольні підрозділи в окремих випадках відповідно до законодавства можуть вимагати додаткову інформацію або проводити додаткові заходи.

Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, стосовно яких прийнято рішення про заборону пропуску через державний кордон:

1) у разі виїзду з території України - розміщують за межами пункту пропуску;

2) у разі в'їзду на територію України - повертаються підрозділами органів прикордонного контролю на територію суміжної держави, а у разі потреби передаються представникам відповідних органів суміжної держави.

Пропуск великогабаритних і великовагових автотранспортних засобів, а також тих, що перевозять небезпечні вантажі, здійснюється за наявності відповідних дозволів служби міжнародних автомобільних перевезень, МВС і Мінприроди.

24. Початком контролю вважається перевірка документів особи, огляд транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Контроль вважається закінченим після проходження всіх визначених законодавством видів контролю та вибуття з пункту пропуску транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

25. Посадка (висадка) осіб у транспортні засоби, що прямують через державний кордон, а також завантаження (вивантаження) транспортних засобів у пункті пропуску проводиться з дозволу працівників підрозділів органів прикордонного та митного контролю.

26. Контрольні підрозділи, що безпідставно затримали осіб, транспортні засоби, вантажі та інше майно в пункті пропуску, несуть відповідальність згідно із законодавством.

27. Режим у пунктах пропуску встановлюється органами охорони державного кордону за погодженням з Держмитслужбою та Мінтрансом, а в місцевих пунктах пропуску - з органами місцевого самоврядування.

28. Межі території пункту пропуску затверджуються наказом відповідного підприємства, установи чи організації, на балансі яких перебуває пункт пропуску, за погодженням з підрозділами органів прикордонного та митного контролю.

Для забезпечення функціонування пункту пропуску може створюватися зона обслуговування (торговельні точки, пункти надання медичної допомоги, місця технічного обслуговування автомобільного транспорту тощо), яка розміщується поблизу пункту пропуску або прилягає до нього.

29. Додержання громадського порядку в пунктах пропуску забезпечується органами охорони державного кордону у взаємодії (у разі потреби) з відповідними органами МВС.

30. У режимній зоні пункту пропуску підрозділи органів прикордонного контролю установлюють та затверджують наказом додаткові режимні правила, що регламентують порядок допуску в зазначену зону осіб, у тому числі тих, які беруть участь у здійсненні контролю та обслуговуванні осіб і транспортних засобів закордонного прямування, відправлення з пунктів пропуску транспортних засобів, вантажів та іншого майна з урахуванням їх завдань та повноважень, а також визначають інші обмеження для запобігання незаконному перетинанню державного кордону.

31. Працівники контрольних підрозділів пропускаються в пункти пропуску для виконання службових обов'язків за наявності службового посвідчення.

33. Проектування, будівництво (реконструкція) та утримання під'їзних шляхів до пунктів пропуску, що розташовані за межами населених пунктів, здійснюється Мінтрансом.

34. Пункти пропуску обладнуються інформаційними табло, державною символікою, дорожніми знаками, світлофорами, огорожею, дорожньою розміткою та іншими пристосуваннями, необхідними для виконання контрольними підрозділами покладених на них функцій і забезпечення безпеки людей.

35. У пунктах пропуску для проведення контролю небезпечних вантажів виділяються спеціальні маршрути руху, місця стоянки і місця відстою автотранспортних засобів, літаків та суден, що перевозять такий вантаж, і причали, інженерні та фортифікаційні характеристики яких дають змогу виключити у разі аварійної ситуації можливість створення загрози життю людей та навколишньому природному середовищу.

36. Інженерний захист території пунктів пропуску від небезпечних геологічних процесів, затоплення та підтоплення повинен бути комплексний і забезпечувати можливість безперервної роботи пунктів пропуску за будь-яких погодних умов.

37. Пункти пропуску обов'язково обладнуються дублюючою автономною системою енергопостачання.

38. Держкомзв'язку для належного функціонування пунктів пропуску забезпечує контрольні підрозділи необхідною кількістю каналів зв'язку, які орендуються на договірних засадах згідно з установленими правилами.

39. Проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску здійснюється відповідно до законодавства органами та установами, визначеними Кабінетом Міністрів України. Технічні умови та проект будівництва (реконструкції) погоджуються з Держкомкордоном, Держмитслужбою та Мінтрансом.

40. Рішення про проведення реконструкції пункту пропуску приймається, як правило, не пізніше ніж за один рік до її початку.

41. Будівництво (реконструкція), а також створення відповідної інфраструктури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших коштів, що залучаються з цією метою відповідно до законодавства.

42. Витрати на оснащення пункту пропуску інженерними і технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю, провадяться за рахунок коштів відповідних центральних органів виконавчої влади.