Про затвердження Положення про проходження медичного огляду в Службі зовнішньої розвідки України

Після радикальних або реконструктивно-відновних операцій на середньому вусі при повній епідермізації післяопераційної порожнини огляд проводиться за підпунктом "в".

Кандидати та військовослужбовці, у яких є рубець барабанної перетинки без порушення її рухомості та барофункції, визнаються придатними до військової служби в усіх підрозділах та до вступу до ВВНЗ.

До підпункту "а" належать різко виражені меньєроподібні захворювання, а також інші тяжкі форми вестибулярних розладів органічного або функціонального характеру, напади яких спостерігалися при стаціонарному обстеженні або підтверджені спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом.

До підпункту "б" належать випадки меньєроподібних захворювань, напади яких мають короткочасний перебіг із помірно вираженими вестибулярно-вегетативними розладами, що не мають значного впливу на виконання службових обов'язків.

До підпункту "в" належать випадки різко підвищеної чутливості до закачування за відсутності симптомів вестибулярних розладів та захворювань інших органів.

Кандидати та військовослужбовці до служби в підрозділах спеціального призначення є непридатними у разі підвищеної чутливості до закачування. Не можна обмежуватись обстеженням лише вестибулярної функції без глибокого всебічного обстеження всього організму, оскільки вегетативні розлади можуть виходити не тільки з вушного лабіринту, а й з інших органів. Під час відбору кандидатів та військовослужбовців до оперативних підрозділів спеціального призначення критерієм стійкості до закачування є результати дослідження отолітової реакції або проби безперервної кумуляції прискорень Каріоліса. Особи, які дають різку вестибуловегетативну реакцію ІІІ ступеня (отолітова реакція) або не витримують пробу протягом однієї хвилини дослідження внаслідок виникнення вегетативних порушень, є непридатними до служби.

Результати вестибулометрії в ряді випадків оцінюються разом із неврологом.

Якщо є підозра на тимчасовий характер вестибулярних розладів, то потрібне всебічне обстеження та лікування в стаціонарних умовах.

Під час огляду кандидатів на навчання у ВВНЗ обов'язково проводиться дослідження вестибулярного апарату.

Для визначення пониження слуху необхідні, крім звичайного дослідження шепітною мовою, повторні спеціальні дослідження розмовною та шепітною мовою, камертонами і тональною, пороговою аудіометрією з обов'язковим визначенням барофункції вух.

Стійка повна глухота на обидва вуха або глухонімота повинні бути підтверджені лікувально-профілактичними закладами, установами або навчальними закладами для глухонімих.

Військовослужбовці із зниженим слухом призначаються на посади і службу із врахуванням цього недоліку.

Одноразове дослідження слуху особи, яку оглядають, недостатнє для порівняння правильності та однорідності показань. Якщо є підозра на повну глухоту на одне чи обидва вуха, використовують методи об'єктивного визначення глухоти.

Під час індивідуальної оцінки придатності до військової служби враховуються конкретні умови служби військовослужбовця, характеристика керівника підрозділу та дані функціонального дослідження слуху шляхом перевірки чутливості через навушники з використанням електроакустичних засобів зв'язку (телефони, радіозв'язок) та проведення сурдологічного дослідження (аудіометрії).

Після операцій, що поліпшують слух військовослужбовцям в окремих випадках, за статтею 40 Розкладу хвороб надається відпустка у зв’язку з хворобою. Після закінчення відпустки придатність осіб до військової служби визначається залежно від результатів лікування за пунктами "а", "б", "в" або "г" цієї статті.

Кандидати на військову службу до підрозділів спеціального призначення при початкових проявах нейросенсорної приглухуватості за відсутності захворювань ЛОР – органів, при задовільних вестибулярних дослідженнях та зниженні слуху зі сприйняттям шепітної мови 5 м на кожне вухо є придатними.

Постанова про потребу військовослужбовця у відпустці у зв'язку із хворобою після перенесених захворювань, травм, оперативного лікування може бути прийнята після завершення курсу стаціонарного лікування залежно від загального стану здоров'я та за умови, що для повного відновлення працездатності потрібен термін не менше одного місяця.

Придатність до військової служби кандидатів визначається індивідуально через шість місяців залежно від результатів лікування.

Визначення стадії серцевої недостатності (далі - СН) та/або стійкості порушення ритму або провідності проводиться після проведеного лікування та стабілізації клінічного стану.

Оцінку стадії СН слід проводити із врахуванням наявності клінічних симптомів, об’єктивних доказів наявності дисфункції серця у спокої та результатів тестів з фізичним навантаженням (ВЕМ або тредміл-тест "у ватах"), а за неможливості їх виконання – даних 6-хвилинного тесту з ходьбою.

Порушення серцевого ритму та провідності повинні бути зафіксовані на ЕКГ або при добовому холтерівському моніторуванні ЕКГ, при функціональних пробах.

До стійких порушень ритму серця належать аритмії тривалістю більше семи діб, які потребують антиаритмічної терапії та відновлюються після припинення лікування. До стійких порушень провідності належать постійні AV-блокади I та II ступенів, повні внутрішньошлуночкові блокади.

До підпункту "а" належать всі некоронарогенні хвороби серця, що супроводжуються СН ІІ-Б або ІІІ стадії або стійкими, що не піддаються лікуванню, порушеннями ритму та провідності.

Крім того, до підпункту "а" належать незалежно від стадії СН:

комбіновані та поєднані набуті вади серця;

недостатність будь-якого клапана серця III, IV ступенів, що супроводжується регургітацією III, IV ступенів;

вроджені вади серця (за винятком дефекту міжпередсердної перетинки, двостулкового аортального клапана, що не супроводжуються СН або легеневою гіпертензією);

стенози будь-яких клапанних отворів серця;

комбіновані та поєднані вади серця, незважаючи на ступінь ураження структур клапанного апарату серця;

кардіоміопатії: дилятаційна, обструктивна, гіпертрофічна та рестриктивна;

облітерація перикарда;

наслідки оперативного втручання на клапанах серця;

раптова серцева смерть з відновленням серцевої діяльності;

шлуночкові тахікардії (крім нестійких шлуночкових тахікардій у вигляді трьох комплексів за даними холтерівського моніторування, які оглядаються за підпунктом "б");

зупинка синусового вузла із синкопальним станом;

синоаурикулярна або AV-блокада III ступеня та стійка, резистентна до терапії синоаурикулярна або AV-блокада II ступеня з клінічною симптоматикою;

трипучкова блокада серця;

синдром Бругода;

синдром Фредеріка;

інфекційний ендокардит або стан після перенесеного інфекційного ендокардиту;

хронічний конструктивний перикардит, у тому числі кальциноз перикарда, прогресуючий перикардіальний випіт;

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла, що супроводжуються синкопальним станом;

наслідки оперативного втручання з приводу вроджених або набутих вад серця, імплантації штучного водія ритму (у тому числі дефібрилятора-кардіовертера) або хірургічного лікування аритмій (катетерна абляція AV-з'єднання) за наявності рецидивуючих порушень ритму та провідності або СН II, III стадій;

будь-які порушення ритму або провідності серця, які супроводжувались тромбоемболічними ускладненнями, аритмогенним шоком, синдромом Морганьї-Адамс-Стокса;

легенева гіпертензія, асоційована з ураженням лівих відділів серця, з патологією дихальної системи, з ознаками правошлуночкової декомпенсації;

легенева артеріальна гіпертензія із III, IV функціональними класами (далі - ФК) ступенів тяжкості.

При легеневій артеріальній гіпертензії експертне рішення приймається відповідно до основного захворювання.

До підпункту "б" належать некоронарогенні захворювання серця, що супроводжуються СН IIА стадії, зокрема:

ізольовані набуті вади аортального та трикуспідального клапанів;

набуті вади інших клапанів серця з регургітацією II ступеня;

набута недостатність мітрального клапана або клапана легеневої артерії II ступеня, або які супроводжуються регургітацією II ступеня, з наявністю легеневої гіпертензії;

хронічна ревматична хвороба серця.

До цього підпункту належать незалежно від стадії СН:

двостулковий клапан аорти, що супроводжується аортальною регургітацією ІІ ступеня в поєднанні з розширенням висхідної аорти більше 50 мм або будь-яким порушенням серцевого ритму;

хронічний (рецидиви два або більше протягом року) або прогресуючий перебіг запальних уражень міокарда, перикарда, перикардіального випоту;

надшлуночкові тахікардії, фібриляція або тріпотіння передсердь постійні, пароксизмальні або персистуючі;

синдром передчасного збудження шлуночків Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), синдром укороченого інтервалу Клерка-Леві-Крістеско (CLC) або Лаунна-Ганнога-Лівайна (LGL) за наявності клінічних проявів або пароксизмальних порушень ритму;

ідіопатичний синдром подовженого інтервалу Q-T;

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла без синкопальних станів (крім зупинки синусового вузла, який належить до підпункту "а");

стійка шлуночкова екстрасистолія: часта (30 і більше ектопічних комплексів за годину), алоритмія, парна, поліморфна або рання;

парасистолія;

стійкі двопучкові блокади серця за наявності QRS - 0,12 сек. і більше;

блокада ніжок пучка Гіса, що супроводжується порушенням AV-провідності або клінічними проявами, AV-блокада II ступеня I типу;

легенева гіпертензія, асоційована з ураженням лівих відділів серця або патологією дихальної системи без ознак правошлуночкової декомпенсації та ступенем тяжкості II і вище;

наслідки оперативного втручання з приводу імплантації штучного водія ритму або хірургічного лікування аритмій (катетерна абляція AV-з'єднання) без рецидивуючих порушень ритму та провідності або при СН I стадії.

До підпункту "в" належать усі некоронарогенні захворювання серця, що супроводжуються СН I стадії.

До цього пункту належать також:

двостулковий клапан аорти, що супроводжується аортальною регургітацією І ступеня в поєднанні з розширенням висхідної аорти 48-49 мм або будь-яким порушенням серцевого ритму;

гостра ревматична лихоманка;

стійка міграція надшлуночкового водія ритму;

синдром WPW, синдром CLC, синдром LGL за відсутності клінічних проявів та пароксизмальних порушень ритму;

синдроми перезбудження шлуночків: Вольфа-Паркінсона-Уайта, Лаунна-Ганнога-Лівайна за відсутності клінічних проявів;

повна блокада ніжок пучка Гіса без порушень AV-провідності або клінічної симптоматики;

екстрасистолія предсердна, атріовентрикулярна, поодинока шлуночкова (до 30 ектопічних комплексів за годину);

безсимптомна синоаурикулярна або AV-блокада I ступеня;

пролапс мітрального або інших клапанів серця, міокардіосклероз, що супроводжується поодинокими стійкими порушеннями ритму та провідності, або СН I стадії, або без таких з регургітацією II ступеня.

Пролапс серцевих клапанів повинен підтверджуватися даними доплероехокардіографії. Критерії ступенів регургітації: I ступеня - до 2 см, II ступеня - 2-4 см, III ступеня - більше 4 см;

дефект міжпередсердної перетинки, двостулковий аортальний клапан, що не супроводжується СН або легеневою гіпертензією;

синусові тахікардії та брадикардія;

вислизуючі комплекси та ритми;

предсердна екстрасистолія, поодинокі шлуночкові екстрасистоли.

До підпункту "г" належать некоронарогенні хвороби серця, які не супроводжуються СН та порушенням ритму і провідності.

Крім того, до цього підпункту належать:

стійко компенсовані наслідки захворювань міокарда, перикарда, міокардіофіброз без СН;

пролапс мітрального та трикуспідального клапанів із регургітацією I ступеня;

пролапс клапана легеневої артерії за відсутності легеневої гіпертензії;

двостулковий клапан аорти, що не супроводжується серцевою недостатністю або аортальною регургітацією.

Військовослужбовці з підвищеним артеріальним тиском підлягають стаціонарному обстеженню у лікувальному закладі.

До підпункту "а" належать:

гіпертонічна хвороба III стадії та симптоматичні артеріальні гіпертензії зі стабільно високими показниками артеріального тиску (у спокої: систолічного - 180 мм рт.ст. та вище, діастолічного - 110 мм рт.ст. та вище).

Третя стадія гіпертонічної хвороби характеризується стабільно високими показниками артеріального тиску (у спокої: систолічного - 180 мм рт.ст. та вище, діастолічного - 110 мм рт.ст. та вище). При III стадії гіпертонічної хвороби є об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней із симптомами з їх боку та вираженим порушенням функцій. Працездатність хворого різко знижена. Діагноз гіпертонічної хвороби III стадії за наявності інфаркту міокарда, інсульту або інших ознак III стадії слід установлювати лише в тих випадках, коли ці ускладнення виникають на фоні тривало існуючої гіпертонічної хвороби, що підтверджується наявністю об'єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (гіпертрофія лівого шлуночка, генералізоване звуження артерій сітківки тощо). Показники артеріального тиску можуть бути знижені в осіб, які перенесли інфаркт міокарда або інсульт;

швидко прогресуюча (злоякісна) гіпертонічна хвороба;

церебральні розлади на фоні гіпертонічної хвороби у вигляді динамічних порушень мозкового кровообігу з минущими руховими, чутливими, мовними, мозжочковими, вестибулярними розладами;

генералізоване звуження артерій сітківки очей з крововиливами або ексудатами та набряком соска зорового нерва.

Єднання артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня з асоційованими клінічними станами.

Асоційовані клінічні стани:

інфаркт міокарда, коронарна реваскуляризація;

ішемічна хвороба серця (далі - ІХС);

серцева недостатність II-A - III стадії;

інсульт, хронічна гіпертензивна енцефалопатія III стадії;

крововиливи та ексудати в сітківці з набряком диска зорового нерва або без нього;

хронічна ниркова недостатність з концентрацією креатиніну в плазмі у чоловіків вище 133 мкмоль/л, у жінок - вище 124 мкмоль/л, протеїнурія - більше 300 мг/добу;

розшаровуюча аневризма аорти;

цукровий діабет, діабетична нефропатія.

До підпункту "б" належать гіпертонічна хвороба II стадії та симптоматичні артеріальні гіпертензії II ступеня із стійким підвищенням показників артеріального тиску (у спокої: систолічного 160 мм рт.ст. та вище, діастолічного 100 мм рт.ст. та вище), який не приходить у норму без проведення постійної медикаментозної терапії.

До цього самого підпункту належить гіпертонічна хвороба III стадії після перенесення транзиторної ішемічної атаки, гострої гіпертензивної енцефалопатії без порушення функцій з боку нервової системи.

Друга стадія гіпертонічної хвороби характеризується ураженням органів-мішеней:

гіпертрофією міокарда лівого шлуночка, виявленою при рентгенологічному, електрокардіографічному або ехокардіографічному обстеженні (індекс маси міокарда у чоловіків більше 125 г/кв.м, у жінок - більше 110 г/кв.м);

генералізованим або локальним звуженням судин сітківки;

протеїнурією (30-300 мг/добу) і (або) рівнем креатиніну: для чоловіків - 115-133 мкмоль/л, для жінок - 107-124 мкмоль/л;

наявністю атеросклеротичних змін у магістральних артеріях (УЗ-ознаки потовщення інтіми-медії сонної артерії більше 0,9 мм).

У разі формулювання діагнозу гіпертонічної хвороби II стадії необхідно вказати, на підставі чого встановлюється II стадія: наявність гіпертрофії лівого шлуночка, звуження артерій сітківки тощо. У хворих з протеїнурією в діагнозі слід вказати на наявність гіпертензивного ураження нирок, якщо відсутня інша причина протеїнурії.

До підпункту "в" належить гіпертонічна хвороба I стадії з підвищеними показниками артеріального тиску (у спокої: систолічного від 140 до 159 мм рт.ст., діастолічного від 90 до 99 мм рт.ст.). У клінічній картині показники артеріального тиску лабільні, значно змінюються протягом доби. Спонтанна нормалізація тиску можлива (під час відпочинку, перебування у відпустці тощо), але вона нетривала, наступає повільно. Відсутні зміни з боку серця, головного мозку, нирок та судинні зміни на очному дні. Працездатність збережена, функції органів та систем не порушені.

Наявність підвищення артеріального тиску, вперше виявленого в осіб у віці 17-28 років, дає підставу для стаціонарного обстеження та диспансерного нагляду протягом 3-6 місяців з подальшим стаціонарним обстеженням та оглядом ВЛК із визначенням ступеня придатності до військової служби, до навчання у ВВНЗ.

Об'єктивні ознаки ураження органів-мішеней:

гіпертрофія лівого шлуночка: ЕКГ-ознака Соколова-Лайона або амплітудні критерії Корнела (сума амплітуд зубця S у відведенні V3 та R у відведенні Avl для чоловіків більше ніж 28 мм, жінок -

більше ніж 20 мм або Корнельський добуток: (S V3 + R aVL + 6 мм)

помножене на тривалість комплексу QRS у мілісекундах більше ніж 2440 мм·мс. Ехо-КГ: індекс маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ) більше 125 г/кв.м для чоловіків та більше 110 г/кв.м для жінок;

УЗ - ознаки потовщення стінки артерії: товщина шару інтима-медія сонної артерії більша за 0,9 мм або наявні атеросклеротичні бляшки;

незначне підвищення креатиніну сироватки крові (для чоловіків - 115-133 мкмоль/л та жінок - 107-124 мкмоль/л);

мікроальбумінурія (30-300 мг/доба або співвідношення альбумін/креатинін у сечі більше ніж 22 мг/г для чоловіків та більше ніж 31 мг/г для жінок).

Наявність ІХС повинна бути підтверджена інструментальними та лабораторними методами дослідження. Обов'язкові методи: ЕКГ у спокої та з навантажувальними пробами, Ехо-КГ, визначення ліпідного складу крові; додаткові методи: стрес-ехокардіографія, холтерівське моніторування ЕКГ, коронароангіографія тощо.

До підпункту "а" належать захворювання серця і судин:

стенокардія напруги III-IV функціональних класів;

аневризма серця, крупноосередковий кардіосклероз після трансмурального або повторного інфаркту міокарда з патологічним

зубцем Q та без нього (з обов'язковим анамнезом та ЕКГ-підтвердженням);

поєднання стенокардії напруги II функціонального класу із СН IIA стадії;

раптова серцева смерть з відновленням серцевої діяльності;

наявність ІХС або стани після імплантації штучного водія ритму, аорто-коронарного шунтування, черезшкірної коронарної ангіопластики із стентуванням (або без) коронарних артерій за наявності порушень ритму;

шлуночкові тахікардії (крім нестійких шлуночкових тахікардій у вигляді трьох комплексів за даними холтерівського моніторування, які оглядаються за підпунктом "б");

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла, що супроводжуються синкопальним станом;

синоаурикулярна або атриовентрикулярна блокада III ступеня та стійка, резистентна до терапії синоаурикулярна або AV-блокада II ступеня з клінічною симптоматикою;

трипучкова блокада серця, синдром Фредеріка;

будь-які порушення ритму або провідності серця, які супроводжувались тромбоемболічними ускладненнями, аритмогенним шоком, синдромом Моргань-Адамс-Стокса;

набутий синдром подовженого інтервалу Q-T із синкопальними станами;

стани після аорто-коронарного шунтування, черезшкірної коронарної ангіопластики зі стентуванням (або без) коронарних артерій за наявності важких чи середньої важкості порушень ритму та провідності або СН IIA стадії та вище.

До підпункту "б" належать:

стенокардія напруги II функціонального класу із СН II стадії;

дрібновогнищевий кардіосклероз або стенокардія напруги ФК II: надшлуночкові тахікардії;

фібриляція або тріпотіння передсердь постійної або персистуючої форми;

синдроми перезбудження шлуночків: Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), Лаунна-Ганнога-Лівайна (LGL) за наявності клінічних проявів;

набутий синдром подовженого інтервалу Q-T без синкопальних станів;

стійка шлуночкова екстрасистолія: часта (30 і більше ектопічних комплексів за годину), алоритмія, парна, поліморфна або рання; парасистолія;

синоаурикулярна або атриовентрикулярна блокада II ступеня;

стійкі двопучкові блокади серця за наявності QRS - 0,12 сек. і більше;

блокада ніжок пучка Гіса, що супроводжується порушенням AV-провідності або клінічними проявами, A-блокада II ступеня I типу;

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла без синкопальних станів (крім зупинки синусового вузла, який належить до підпункту "а").

До підпункту "в" належать стенокардія напруги І функціонального класу.

Функціональні класи стенокардії напруги визначаються клінічно та підтверджуються за допомогою дозованого фізичного навантаження або фармакологічними пробами.

До підпункту "в" також належать:

безбольова ішемія міокарда;

повна блокада ніжок пучка Гіса без порушень AV-провідності або в поєднанні з AV-блокадою I ступеня без клінічних проявів;

стійка міграція надшлуночкового водія ритму;

екстрасистолія: предсердна, атріовентрикулярна, поодинока шлуночкова (до 30 ектопічних комплексів за годину).

Діагноз безбольової форми ішемічної хвороби базується на підставі виявлення ознак ішемії міокарда за допомогою тесту з фізичним навантаженням, холтерівського моніторування ЕКГ з верифікацією за даними коронарографії, сцинтіграфії міокарда із Tl, стрес-ехоКГ із добутаміном.

Характеристика функціональних класів:

I функціональний клас - хворий добре витримує звичайні фізичні навантаження. Стенокардія виникає лише при посиленому, швидкому або тривалому навантаженні. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 125 Вт та більше;

II функціональний клас - незначне обмеження звичної діяльності. Стенокардія виникає під час ходьби або швидкого підйому сходами, під час ходьби вгору або навантаження після їжі, у прохолодну погоду, при емоційному перевантаженні або тільки протягом перших декількох годин після пробудження. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 75-100 Вт;

III функціональний клас - значне обмеження звичайної фізичної активності. Стенокардія виникає при проходженні одного - двох кварталів (100-200 метрів) по рівній поверхні або при підйомі на один поверх сходами з нормальною швидкістю за нормальних умов. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 50-75 Вт;

IV функціональний клас - неспроможність виконувати будь-яке фізичне навантаження без дискомфорту або стенокардія спокою, приступи виникають при невеликих фізичних навантаженнях, ходьбі по рівній поверхні на відстань менше ніж 100 м. Характерне виникнення приступів стенокардії й у спокої. Однак, рідкі приступи стенокардії у спокої не є обов'язковою підставою для віднесення хворого до IV функціонального класу. Толерантність до фізичного навантаження або порогова напруга - менше 50 Вт.

За наявності симптоматичної артеріальної гіпертензії виноситься також діагноз та відповідна стаття основного захворювання.

До підпункту "а" належать:

повторні інсульти незалежно від ступеня порушення функцій;

стійкі випадіння функцій нервової системи, що виникли внаслідок гострого порушення мозкового або спінального кровообігу;

виражені неврологічні порушення при дисциркуляторній енцефалопатії III стадії (дискоординаторні, пірамідні, аміостатичні, псевдобульбарні, паркінсонічні, пароксизмальні (знепритомнення, епілептичні напади) порушення, геміплегії, глибокі парези, розлади мови, зниження критики, інтелекту, порушення функцій тазових органів тощо).

До підпункту "б" належать:

множинні артеріальні аневризми після їх виключення з кровообігу;

артеріовенозні аневризми після емболізації, штучного тромбування або інтракраніального вилучення;

судинні ураження головного та спинного мозку із сприятливим перебігом та помірною вираженістю осередкових випадінь;

часті (два рази на рік та більше) транзиторні ішемічні напади, що підтверджуються медичними документами, у тому числі і стаціонарним лікуванням;

явища дисциркуляторної енцефалопатії II стадії при церебральному атеросклерозі, гіпертонічній хворобі дисметаболічних порушеннях (слабодухість, головні болі, запаморочення, порушення сну, зниження працездатності, порушення емоційно-вольової сфери (виснажливість, апатія, депресія), за наявності окремих стійких органічних знаків з боку центральної нервової системи, чітка анізорефлексія, пірамідні симптоми, координаторна дисфункція, симптоми орального автоматизму);

легкі порушення функцій тазових органів у вигляді більш частого сечопуску.

До підпункту "в" належать:

мальформації, поодинокі артеріальні аневризми після внутрішньочерепного клепування або виключення з кровообігу за допомогою балонізації або штучного тромбування;

рідкі (не більше одного разу на рік) транзиторні ішемічні напади, що супроводжуються нестійкими осередковими симптомами з боку центральної нервової системи (парез, парастезії, розлади мови, мозочкові явища), які утримуються не більше доби та проходять без порушення функцій нервової системи;

наслідки порушень спинального кровообігу у вигляді нерізких розладів чутливості або легкого парезу кінцівок;

прояви дисциркуляторної енцефалопатії I стадії у формі псевдоневротичного синдрому (емоційна нестійкість, подразливість, погіршення пам'яті, головний біль, запаморочення, розлад сну, шум у голові). Ураження нервової системи легкі, але стійкі: пожвавлення сухожильних рефлексів, анізорефлексія, асиметрія обличчя, недостатність конвергенції, симптоми орального автоматизму, неврозоподібні порушення астенічного типу;

різні форми мігрені з частими (три і більше разів на рік) та довготривалими (доба і більше) нападами;

вегетативно-судинні розлади з пароксизмальними порушеннями у вигляді симпато-адреналових кризів. Діагноз вегетативно-судинних розладів встановлюється тільки у тих випадках, коли цілеспрямоване обстеження не виявило інших захворювань, що супроводжуються порушенням вегетативної нервової системи.

Під час оцінювання придатності до військової служби військовослужбовців, оперованих з приводу аневризми судин головного мозку, інших судинних уражень головного та спинного мозку, враховуються радикальність операції, її ефективність, динаміка відновлення порушених функцій. За наслідками оперативного втручання військовослужбовці, оглянуті за графами I-V Розкладу хвороб, оглядаються за підпунктами "а", "б" або "в" цієї статті.

Підпункт "г" включає вегетативно-судинні дистонії, соматично обумовлені, та синдроми вегетативно-судинної дистонії, які не викликають порушення функцій ЦНС.

Кандидати після перенесеного первинного (нетравматичного) підпавутинного крововиливу непридатні.

Військовослужбовці після вперше перенесеного минущого порушення мозкового кровообігу при повному відновленні функцій центральної нервової системи оглядаються за статтею 48 Розкладу хвороб.

У разі аневризми судин головного мозку, які є причиною порушення мозкового кровообігу, і за неможливості оперативного лікування або відмови від нього огляд проводиться відповідно до підпункту "а" незалежно від ступеня вираження залишкових явищ порушень мозкового кровообігу та функцій нервової системи.

Військовослужбовці, прооперовані з приводу аневризми судин головного мозку та в разі інших судинних уражень головного та спинного мозку, придатні індивідуально за підпунктом "б" або "в" статей 44 та 87 Розкладу хвороб.

За показаннями кандидатам та військовослужбовцям пропонується хірургічне лікування. У разі незадовільних результатів лікування або відмови від нього придатність до військової служби визначається залежно від вираження патологічного процесу.

До підпункту "а" належать:

артеріальні та артеріовенозні аневризми магістральних судин;

облітеруючий атеросклероз, ендартеріїт, тромбангіїт та аортоартеріїт при декомпенсованих ішеміях кінцівок (гангренозно-некротична стадія);

атеросклероз черевного відділу аорти з частковою або повною облітерацією отвору її вісцеральних гілок, здухвинних артерій з різкими порушеннями функцій органів та дистального кровообігу;

тромбоз воротної або порожнистої вени;

часто рецидивуючий тромбофлебіт, флеботромбоз;

посттромботична та варикозна хвороба нижніх кінцівок, індуративно-виразкова форма з хронічною венозною недостатністю III ступеня (недостатність клапанів глибоких, підшкірних та комунікантних вен з наявністю постійного набряку, гіперпігментації та стоншення шкіри, індурації, дерматиту, виразок та післявиразкових рубців);

наявність імплантованого кава-фільтра;

слоновість IV ступеня;

стани після реконструктивних операцій на великих магістральних (аорта, здухвинна, стегнова, брахіцефальна артерії, порожниста вена) та периферичних судинах з незадовільними результатами лікування, прогресуючим перебігом захворювання та ішемією.

До підпункту "б" належать:

облітеруючий ендартеріїт, тромбангіїт, аортоартеріїт і атеросклероз артерій нижніх кінцівок II стадії (I стадії для оглянутих кандидатів);

посттромбофлебітична або варикозна хвороба, набряково-індуративна форма з хронічною венозною недостатністю III ступеня (набряклість стоп та гомілок, яка не зникає повністю за час нічного відпочинку, свербіння, гіперпігментація, стоншення шкіри, відсутність виразок);

слоновість III ступеня;

наслідки реконструктивних операцій на магістральних та периферійних судинах з помірним порушенням функції;

варикозне розширення вен сім'яного канатика III стадії (канатик опускається нижче нижнього полюса атрофованого яєчка, наявність постійного больового синдрому, порушення сперматогенезу).

До підпункту "в" належать:

облітеруючий ендартеріїт, тромбангіїт, атеросклероз судин нижніх кінцівок I стадії;

посттромботична або варикозна хвороба нижніх кінцівок з явищами хронічної венозної недостатності II ступеня (періодична набряклість стоп, гомілок після довготривалої ходьби або стояння, яка зникає за час нічного або денного відпочинку);

слоновість II ступеня;

варикозне розширення вен сім'яного канатика II стадії.

До підпункту "г" належать:

варикозна хвороба нижніх кінцівок без ознак венозної недостатності I ступеня;

слоновість I ступеня (незначний набряк тилу ступні, що зменшується або зникає в період нічного або денного відпочинку);

варикозне розширення вен сім'яного канатика I, II ступенів.

Після травм, поранень та інших пошкоджень великих магістральних артерій з повним відновленням кровообігу та функцій щодо оглянутих кандидатів застосовується підпункт "в", а для військовослужбовців - стаття 47 Розкладу хвороб.

Експертне рішення слід виносити на підставі об'єктивного дослідження із застосуванням методів, що дають об'єктивні показники (реовазографія, допплерівське дослідження судин, ангіо-, флебо-, лімфографія тощо).

Розширення підшкірних вен на окремих ділянках у вигляді циліндричних або звивистих еластичних утворень без набряків і трофічних порушень та відсутність скарг не є протипоказанням до проходження військової служби та вступу до ВВНЗ.

При розширенні вен нижніх кінцівок необхідно завжди перевіряти функцію клапанів великої підшкірної вени, комунікантних та глибоких вен. Позитивна проба Троянова-Тренделенбурга та негативна проба Дельбе-Пертеса свідчать про тяжке порушення венозного кровообігу та дозволяють застосувати підпункт "а" цієї статті.

За наявності показань кандидатам та військовослужбовцям пропонується хірургічне або консервативне лікування. У разі незадовільних результатів лікування або відмови від нього огляд проводиться за підпунктами "а", "б" або "в" залежно від виразності вторинної анемії, частоти загострень та ступеня випадіння гемороїдальних вузлів.

До частих загострень геморою належать випадки, коли оглянутий перебуває два-три рази на рік на стаціонарному лікуванні з довгими (один місяць і більше) термінами госпіталізації з приводу кровотечі, тромбозу та запалення або випадіння гемороїдальних вузлів II, III ступенів, а також коли захворювання ускладнюється повторними кровотечами, що потребують стаціонарного лікування.

Передбачає стани після перенесених гострих запальних уражень серця (міокардит, перикардит, ендокардит, ревматизм), метаболічної кардіоміопатії, гострих форм ішемічної хвороби серця (нестабільна стенокардія, інфаркт), гіпертонічні кризи, операції реваскуляризації, операції на клапанному апараті серця, імплантації стимуляторів, кардіоверторів, стани після хірургічного лікування аритмій, захворювань магістральних артерій або вен, гострого порушення мозкового кровообігу за умови порушень функцій тимчасового характеру.

Постанова про потребу у відпустці у зв'язку із хворобою для військовослужбовців приймається у випадках, коли для закінчення реабілітаційного лікування та повного відновлення працездатності необхідний термін не менше місяця. Після закінчення відпустки придатність до військової служби визначається за відповідними статтями Розкладу хвороб залежно від результатів лікування, наслідків захворювання та характеру службової діяльності.

До підпункту "а" належить озена.

До підпункту "б" належать:

гнійні або поліпозні синусити;

поліпози слизової оболонки носа з порушенням носового дихання;

хронічні гнійні та поліпозні синусити без ускладнень, які протікають з частими (не менше двох разів на рік) загостреннями та втратою працездатності;

гнійні синусити з хронічним декомпенсованим тонзилітом.

Під час огляду військовослужбовців, які страждають на хронічний гнійний синусит, враховуються перебіг захворювання та частота загострення. За умови частих загострень та безуспішності лікування у стаціонарних умовах питання про придатність їх до військової служби вирішується індивідуально.

Діагноз хронічного гнійного захворювання навколоносових пазух повинен бути підтверджений риноскопічними даними (гнійні виділення), рентгенографією пазух у двох проекціях або КТДПН, а для верхньощелепної пазухи, крім того, - діагностичною пункцією.

До підпункту "в" належать хронічні негнійні захворювання навколоносових пазух (катаральні, серозні, вазомоторні та інші негнійні форми синуситів) без ознак дистрофії тканин верхніх дихальних шляхів, без частих загострень, пов'язаних з втратою працездатності.

Повторний огляд кандидатів, що перенесли радикальну операцію на придаткових пазухах носа, проводиться не раніше ніж через шість місяців після операції.

Залишкові явища після операції на навколоносових пазухах (лінійний рубець перехідної складки переддвер'я рота, сполучення оперованої пазухи з носовою порожниною або вуаль на рентгенограмі) не є перешкодою до військової служби.

До підпункту "г" відноситься хронічний декомпенсований тонзиліт. Під хронічним декомпенсованим тонзилітом слід розуміти одну із форм хронічного тонзиліту, яка характеризується частими загостреннями (2-3 рази на рік), втягненням у запальний процес білямигдаликової тканини, регіонарних лімфовузлів та наявністю гнійно-казеозних пробок у лакунах мигдаликів.

Інші форми хронічного тонзиліту та гіпертрофія мигдаликів за відсутності частих ангін не дають підстав для застосування цієї статті, не перешкоджають проходженню військової служби та вступу до ВВНЗ.

Підпункт "д" передбачає захворювання та наслідки захворювань носа, глотки, гортані, трахеї, які не можуть бути усунені хірургічним або іншими методами лікування. До підпункту "д" належать викривлення носової перетинки, аденоїди, гіпертрофія носових раковин, захворювання кісткових стінок ДПН, дистрофії слизової оболонки верхніх дихальних шляхів типу гіпертрофії або атрофії, хронічні фарингіти, хронічні ларингіти та інші захворювання, що викликають порушення дихання, мовної, ковтальної, жувальної функції чи ускладнюють використання спеціального спорядження і обладнання.

Викривлення носової перетинки без порушення функції носового дихання не є перешкодою для військової служби в усіх підрозділах та до навчання у ВВНЗ.

До цієї статті належать захворювання, наслідки пошкоджень гортані або шийного відділу трахеї через незадовільні результати лікування або відмову від нього.

До підпункту "а" належить стійка відсутність голосоутворення, дихання через природні дихальні шляхи зі значним порушенням функції зовнішнього дихання.

До підпункту "б" належить стійке утруднене голосоутворення (захриплість, зниження гучності голосу) та стійке утруднення дихання з помірним порушенням функцій зовнішнього дихання.

До підпункту "в" належить затруднення дихання з незначним порушенням функції зовнішнього дихання.

Діагнози хвороб, що входять до цієї статті, встановлюються після комплексного стаціонарного обстеження.

До підпункту "а" належать хронічні неспецифічні захворювання легень (хронічні обструктивні захворювання легень (далі - ХОЗЛ) - хронічний бронхіт або емфізема легень) та нагноювальні захворювання (бронхоектатична хвороба, абсцес легені та середостіння, піоторакс) зі значним порушенням функції зовнішнього дихання (далі - ФЗД) та значною втратою працездатності.

За цим самим підпунктом оглядаються кандидати та військовослужбовці при інтерстиціальних хворобах легень (ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт, легеневий альвеолярний протеїноз, гемосідероз та інші дисеміновані захворювання легень) незалежно від ступеня порушення ФЗД.

До підпункту "б" належать хронічні неспецифічні захворювання бронхолегеневого апарату з помірним порушенням ФЗД.

За цим самим підпунктом оглядаються кандидати, які страждають на ХОЗЛ з емфіземою легень, пневмосклерозом, циліндричними бронхоектазами з незначним порушенням ФЗД.

Кандидати, хворі на саркоїдоз, непридатні за всіма графами.

Військовослужбовці, які страждають на саркоїдоз, оглядаються за підпунктами "а", "б" або "в" залежно від стадії захворювання, ступеня порушення функції зовнішнього дихання. Діагноз захворювання повинен бути підтверджений результатами пункційної біопсії з гістологічним дослідженням, а за відмови від неї - сукупністю клінічних, рентгенологічних та лабораторних даних.

Підпункт "в" передбачає неспецифічні захворювання легень без або з початковим ступенем легеневої недостатності, коли суб'єктивні та об'єктивні ознаки легеневої недостатності нестійкі і з'являються тільки при значному фізичному напруженні, та залишкові явища після перенесених плевритів без порушення функції дихання.

Оцінка функціонального стану апарату зовнішнього дихання проводиться поза загостренням захворювань за допомогою методики "петля потік-обсяг".

При оцінці ФЗД у разі ХОЗЛ слід орієнтуватись у першу чергу на показник ОФВ1 . Також для цих захворювань характерне співвідношення ОФВ1 /ФЖЄЛ менше 70%. Діагноз ХОЗЛ (хронічного бронхіту або емфіземи легень) для молодих людей віком до 30 років є винятком. У таких хворих перш за все при обстеженні необхідно виключити інші найбільш часті причини хронічного кашлю: бронхіальну астму, гастроезофагальний рефлюкс або захворювання верхніх дихальних шляхів тощо. Якщо все-таки у молодих людей буде наявний симптомокомплекс ХОЗЛ (клініко-функціональна картина незворотної бронхообструкції), обов'язковим є виключення вроджених його причин, таких як дефіцит (альфа)1-антитрипсину, муковісцидоз чи вроджені вади розвитку легень.

Під час оцінки ФЗД при бронхоектатичній хворобі, хворобах легень, спричинених зовнішніми агентами (пневмоконіози, хронічні пневмоніти), інтерстиціальних (дисемінованих) хворобах легень (ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт, легеневий альвеолярний протеїноз, гемосідероз, гістіоцитоз-Х та інші дисеміновані захворювання легень), хронічних гнійних та некротичних хворобах (абсцес легені та середостіння, піоторакс), наслідках гострих неспецифічних хвороб органів дихання або хірургічного лікування у вигляді обмеженого пневмосклерозу, плевродіафрагмальних чи плеврокостальних шварт (спайок) слід орієнтуватись у першу чергу на показники ЖЄЛ та МВЛ.

Діагноз бронхіальної астми встановлюється після комплексного стаціонарного обстеження. Для бронхіальної астми характерна гіперреактивність бронхів, що проявляється рецидивуючими симптомами свистячого дихання, задухи, скутості в грудній клітці, кашлю, особливо вночі та вранці. При бронхіальній астмі бронхообструкція варіабельна, зменшується спонтанно або під впливом лікування. Діагноз бронхіальної астми, крім анамнезу та клінічної картини, повинен бути підтверджений дослідженням ФЗД з медикаментозними пробами (проба із бронхолітиком або провокаційна проба з бета-блокатором, фізичним навантаженням). Достовірним інструментальним підтвердженням діагнозу вважається приріст (або зменшення у разі провокаційної проби) показників ФЖЄЛ, ОФВ1 або пікової обсягової швидкості видиху (ПОШвид.) більше ніж на 15% початкового значення.

До підпункту "а" належить тяжка персистуюча бронхіальна астма, для якої характерно таке:

постійна наявність денних симптомів;

часті загострення (два рази та більше на рік), які потребують стаціонарного лікування;

часті (більше трьох разів на тиждень) нічні симптоми;

обмеження фізичної активності, зумовлене бронхіальною астмою;

ОФВ1 або ПОШвид. < 60% належної величини (у період між загостренням та приступами);

добові коливання ОФВ1 або ПОШвид. > 30%;

застосування максимально можливого арсеналу засобів переважно інгаляційних препаратів для лікування бронхіальної астми (інгаляційні стероїди в максимальних дозах + інгаляційні бетаагоністи тривалої дії в максимальних дозах + інгаляційні холінолітики або теофіліни пролонгованої дії) не призводить до контролю за перебігом захворювання.

До цього самого підпункту належить гормонозалежна бронхіальна астма (така, що потребує постійного вживання системних стероїдів).

До підпункту "б" належить середньої тяжкості персистуюча бронхіальна астма, для якої характерно таке:

симптоми виникають щоденно;

загострення призводять до порушення активності та сну;

нічні симптоми частіше одного разу на тиждень;

необхідність у щоденному прийомі бета-агоністів короткої дії;

ОФВ1 або ПОШвид. в межах 60-80% належної величини (у період між загостренням та приступами);

добові коливання ОФВ1 або ПОШвид. > 30%.

До підпункту "в" належить легка персистуюча бронхіальна астма, для якої характерно таке:

симптоми виникають частіше одного разу на тиждень, але не рідше ніж один раз на день;

загострення можуть призводити до порушення активності та сну;