6.18. Розслідувачі АП повинні завжди виходити з припущення, що тканини людського тіла й патологічні рідини заражені, тому при дослідженні уламків, що містять кров або інші рідини, вони повинні як мінімальний запобіжний захід надягти протигаз, а під робочі рукавиці - рукавички з латексу. Найбільш часто зараженими є всі компоненти внутрішнього оздоблення кабіни, тобто прив'язні ремені, подушки сидінь, інші елементи оббивки й оздоблення та приладові панелі. У період носіння засобів індивідуального захисту в зоні біологічної небезпеки розслідувачі не повинні вживати їжу, пити або курити, наносити косметику, губну помаду або сонцезахисні креми, торкатися до обличчя, очей, носа або рота, вставляти або виймати контактні лінзи.
6.19. Від відходів, що представляють біологічну небезпеку, наприклад одягу й забруднених засобів індивідуального захисту, необхідно позбуватися. Розслідувачі АП повинні спочатку обережно зняти верхні робочі рукавички, потім стягти рукавички з латексу й кинути все в пакет для біологічних відходів. Забруднені засоби особистого захисту ніколи не повинні використовуватися повторно. Відкриті ділянки шкіри необхідно негайно протерти вологою серветкою, потім вимити водою з милом або розчином хлоринового відбілювача, розведеного водою в пропорції 1:10. Щоразу слід готувати свіжий розчин відбілювача. Очі треба промивати чистою водою. Особливу увагу слід приділяти ретельному миттю рук після зняття рукавичок з латексу, а також перед їжею, питтям, палінням і перед тим, як брати в руки контактні лінзи.
6.20. Розслідувачі АП повинні знати, що носіння засобів індивідуального захисту в місцях зі спекотним і вологим кліматом може викликати серцевий напад, якщо не вжити заходів для зведення до мінімуму теплового навантаження. Перед тим, як надягати засоби індивідуального захисту, необхідно випити літр або більше води. Залежно від температури й вологості, а також від необхідного фізичного навантаження може виникнути необхідність обмеження періоду часу, протягом якого розслідувачі можуть носити засоби індивідуального захисту. Після того, як розслідувачі покинуть ділянку біологічного зараження, знімуть і належним чином позбудуться засобів особистого захисту, дезінфікують руки, їм необхідно відпочити в затінку й випити не менше одного літра води. Для оцінки стану розслідувачів, що зазнали теплового навантаження, можуть знадобитися послуги медичного персоналу.
6.21. Голова комісії забезпечує, щоб безпосередній контакт із зараженими матеріалами мала мінімальна кількість розслідувачів, інструментів і обладнання. Робота з уламками й розбирання компонентів доручається обмеженому колу осіб. Іншим розслідувачам доручається ведення записів, креслення схем, фотографування, користування керівництвами й технічними кресленнями.
6.22. Обладнання, що використовувалося на місці події, миється в мильній воді, дезінфікується й висушується. Усе обладнання, яке не можна відразу ж продезінфікувати, персонал, що залишає зону, повинен складати в спеціальні пакети для матеріалів, що становлять біологічну небезпеку. Такі пакети і їх вміст звичайно спалюються у відведених для цього місцях, наприклад у медичних закладах.
6.23. АП може викликати серйозний стрес в осіб, що беруть участь у роботах на місці події. У розпорядженні комісії повинен бути персонал, що виявляє осіб із симптомами стресу й надає їм допомогу.
6.24. Для того, щоб добратися до місця події у важкодоступній місцевості й у віддалених районах, використовуються вертольоти. Крім того, вертольоти використовуються для:
транспортування людей до місця події;
пошуку тіл і уламків та їх видалення;
аерофотозйомки;
польоту по траєкторії польоту ПС, з яким відбулася подія.
6.25. Усі особи, що беруть участь у польотах вертольотів, повинні пройти інструктаж з належних заходів безпеки, включаючи користування виходами, навушниками, прив'язними системами, аварійно-рятувальним устаткуванням і, якщо мова йде про польоти над водною поверхнею, плавзасобами. У процесі інструктажу необхідно також пояснювати, як підходити до вертольота, яку небезпеку представляють несучі й хвостовий гвинти і який вплив повітряного потоку від несучого гвинта.
VII. Дії на місці авіаційної події
7.1. Після визначення складу комісії, підкомісій та підготовки оперативного плану роботи головою комісії організовується виїзд (виліт) на місце АП. Члени комісії та експерти повинні мати спецодяг, взуття, рукавички, вимірювальні прилади (рулетка), маркери, блокноти для запису і прості олівці (м'які) та інше необхідне спорядження й обладнання. Обов'язково у складі групи повинен бути медпрацівник з аптечкою.
При першому виїзді на місце АП склад груп визначає голова комісії з розслідування АП. На місце АП повинні прибути: голова комісії або його заступник та члени підкомісій (група кроків, штурман, інженер, льотний спеціаліст), адміністративна підкомісія, представник експлуатанта. Також на місце АП прибувають представники органів прокуратури, представники СБУ, медичний працівник з аптечкою, представники місцевої державної адміністрації, представники МНС, представники органів МВС.
У разі своєчасного виявлення ПС, що зазнало АП, спочатку (практично ще до прибуття комісії) на місце прибувають представники органів МВС, рятувальники МНС, аварійно-рятувальна команда аеропорту, пожежники і медична група, які проводять рятувальні роботи та надання допомоги потерпілим, гасіння осередків пожежі. Вивіз потерпілих і виявлених загиблих організовується машинами швидкої допомоги (якщо це в межах аеродрому або є під'їзні шляхи і машини швидкої допомоги), автотранспортом, вертольотами. Пошук та рятування ПС, що зазнали лиха, їх пасажирів і екіпажів організовують і здійснюють відповідні спеціально уповноважені органи у взаємодії з органами виконавчої влади, на які у встановленому порядку покладені обов'язки з формування та утримання служб пошуку і рятування. Органи виконавчої влади, а також авіаційні підприємства зобов'язані брати участь в організації пошуку потерпілих до прибуття рятувальників, вжити невідкладних заходів щодо рятування людей, надання їм медичної та іншої допомоги, охорони ПС, документації та майна, що знаходяться на його борту.
Органи прокуратури та МВС організовують охорону місця АП і після евакуації знайдених загиблих і поранених нікого не допускають на місце АП до прибуття комісії.
Огляд місця АП проводиться з метою запобігання втраті речових доказів і типових ознак АП (через дощ, сніг, температуру, зміну вихідного стану зруйнованих фрагментів, умисні дії сторонніх осіб).
Огляд починається з певного за ознаками на місцевості напрямку польоту (для вертольота при руйнуванні хвостової балки напрямок польоту може не збігатися з місцем розташування вертольота).
Визначаються можлива траєкторія польоту, положення і конфігурація ПС, його вірогідна швидкість у момент удару.
Визначається, чи не було руйнування конструкції в повітрі, місце першого удару об землю або об перешкоду, встановлюються напрямок подальшого руху і розміри зони розкиду уламків.
Виконується "прив'язка" місця АП до орієнтирів на місцевості (за допомогою GPS визначаються координати місця події).
Здійснюються огляд і опис зруйнованих і збережених фрагментів конструкції, систем ПС і двигунів. Перевіряються стан матеріалу і характер зламів, наявність корозії. Розпізнання уламків здійснюється фахівцями, які добре знають конструкцію ПС (можна використовувати інженерно-технічний персонал експлуатанта або експертів конструкторського бюро, заводів-виробників, НДІ під контролем членів комісії). Проводиться маркування фрагментів і фіксація їх на місцевості щодо місця основного падіння ПС.
7.2. До речових доказів можуть належати бортові засоби реєстрації параметрів польоту, наземні засоби об'єктивного контролю, польотна документація, частини ПС, особливо ті, на яких є характерні руйнування, відкладання льоду, сліди пожежі, зіткнення зі сторонніми предметами, сліди, залишені ПС і його частинами при зіткненні їх із землею та перешкодами.
Особам, які першими прибувають на місце події, необхідно знати, що багато речових доказів піддаються впливу атмосферних умов, вогню, вогнегасних рідин і можуть бути легко втрачені. Особи, які виконують аварійно-рятувальні роботи на місці події до прибуття комісії, повинні вжити заходів щодо збереження речових доказів. У першу чергу знаходять бортові ЗРПІ. Якщо під час АП виникла пожежа, то пошук і вилучення ЗРПІ є першочерговим завданням після порятунку людей.
7.3. Пошук повинен починатися в першу чергу серед тих частин ПС, де передбачена установка ЗРПІ. Якщо на місці подій їх виявити не вдалося, то подальший пошук слід робити серед усіх інших уламків у напрямку загального розкиду. Під час пошуку дозволяється переміщати й розбирати уламки тільки в тому випадку, якщо збереженню реєстраторів загрожують пожежа (навіть якщо пожежа погашена, але реєстратори перебувають у зоні, що зазнала впливу високих температур), агресивні рідини (у тому числі й авіаційні ПММ), вода, вогнегасні суміші. При знятті реєстратора з місця кріплення не допускається роз'єднання штепсельних роз'ємів. У цьому випадку кабелі потрібно обрізати, залишивши штепсельні роз'єми з'єднаними. Перед зняттям реєстратор потрібно сфотографувати.
Вилучені реєстратори обережно переносяться на спеціально підготовлене місце й поміщаються в закриту тару (контейнер) для відправлення в лабораторію.
7.4. Розкривати бортові реєстратори (бронеконтейнери) на місці події категорично забороняється.
7.5. Огляд бортових реєстраторів й розшифрування наявної на них інформації повинні робити тільки кваліфіковані фахівці і у приміщенні, де забезпечується необхідна для цієї роботи технологія.
7.6. Якщо після виявлення бортового реєстратора на місці події виявилося, що бронеконтейнер цілий і не підпадав під дію зовнішніх умов, що можуть пошкодити його вміст (пожежа, вода, агресивні рідини), то реєстратор не вилучається до прибуття комісії. У цьому разі необхідно підготувати тару для подальшого відправлення приладу на дослідження.
7.7. До важливих джерел інформації належать документи, що перебувають на борту ПС:
7.7.1. Бортові документи:
свідоцтво про реєстрацію ПС;
сертифікат про придатність ПС до польотів;
бортовий журнал;
журнал санітарного стану ПС;
7.7.2. Польотні документи:
завдання на політ;
польотні карти;
бортовий журнал радіозв'язку;
збірник аеронавігаційних даних;
план польотів (флайт-план);
штурманський бортжурнал;
керівництво з виконання польотів авіакомпанії;
супровідна відомість, документи на вантаж і пошту;
заявка на політ (при виконанні спеціального завдання).
7.8. Уся документація, що знайдена на місці події, повинна бути зібрана й збережена до прибуття комісії.
Якщо на уламках ПС виявлені сліди льоду, сажі та інші, що можуть бути втрачені, то необхідно терміново зафіксувати їх шляхом фотографування, відеозйомки і складання відповідного акта.
7.9. Фотографування та відеозйомка є найбільш ефективними засобами реєстрації місця події й повинні використовуватися при розслідуванні. Фотографувати та знімати потрібно якнайшвидше, перш ніж уламки чи ПС будуть прибрані або переміщені.
Перед детальним розслідуванням необхідно зробити фото- й аерофотознімання місця події для одержання загальної картини розкиду уламків і їх стану, а також для прив'язки місця події до місцевості. При проведенні аерофотознімання погано видимі з повітря деталі необхідно позначити спеціальними орієнтирами.
Знімки повинні бути виконані із чотирьох напрямків. Крім того, необхідно сфотографувати уламки вздовж сліду розкиду в напрямку до місця першого удару (проти передбачуваного напрямку польоту). Обов'язковим є нанесення на схему місця події точок, з яких були зроблені фотознімки, із указанням напрямку, в якому був виконаний знімок. Крім того, інспектор з розслідування повинен вказати характеристики об'єктива, а у разі фотографування з повітря - і висоту польоту.
Більш детальні знімки виконуються під час загального огляду місця події, особливо звертаючи увагу на ті деталі (агрегати, вузли), які можуть сприяти визначенню причини події. Необхідно, щоб у кожному кадрі перебувала лінійка, розташована на об'єкті, що фотографується, довжиною 15-20 см, що має чітку чорно-білу розмітку через кожні 5 см, що дозволить згодом визначити розміри знятої деталі.
Якщо спеціальної лінійки немає, допускається використання будь-якого предмета, розміри якого відомі (сірникова коробка, пачка сигарет та ін.). При проведенні загального огляду виконується фотографування місця першого удару і місця всіх наступних ударів ПС об перешкоди (землю).
Члени комісії, які виконують фото- та відеозйомку на місці події, повинні контролювати, щоб були зроблені такі знімки:
детальні види приладових дошок у кабіні екіпажу;
положення органів керування ПС;
положення органів керування автопілотом;
положення тумблерів керування радіоелектронною апаратурою;
положення важелів управління двигунами;
установка перемикачів керування системою проти обледеніння;
положення органів керування шасі, закрилками, щитками, спойлерами, інтерцепторами і так далі;
положення поверхонь керування;
положення гідроциліндрів систем керування рулями, закрилками, шасі;
стан замків шасі;
положення триммерів;
положення лопатей повітряних гвинтів, що свідчить про кут їх установки;
положення важелів паливних насосів;
положення поворотних лопаток компресорів, керованих повітрозбірників і механізмів реверсу;
положення кранів відбору повітря для системи проти обледеніння двигунів;
місця, пошкоджені пожежею й вибухом;
стан крісел і прив'язних ременів.
Слід уникати фотографування тіл загиблих, крім тих випадків, коли є необхідність. У такому випадку потрібно зробити фотографії до того, як тіла будуть вилучені. Необхідно також зафіксувати місце розташування людей, які залишилися живими.
Виконання фотознімків необхідно планувати, ретельно підбираючи об'єкти та композиції.
Прийнявши рішення про композицію фотографії, необхідно виключити з кадру деталі, що відволікають або не стосуються справи. Це досягається шляхом заповнення потрібним об'єктом усього кадру.
У процесі зйомок, для впізнавання об'єктів за фотографіями, необхідно робити записи (опис об'єкта) у тому порядку, в якому проводиться фотографування. Якщо деталь, що фотографується, велика, то напис потрібно робити прямо на ній жирним олівцем або на спеціальній табличці, яку включити в кадр.
Фотографії великим планом виконуються у випадку пошкоджень і руйнувань, які важко описати.
При фотографуванні пошкодженої деталі в кадр може включатися така сама справна деталь.
7.10. Кроки місця події складаються групою із складання кроків. Група починає роботу одночасно з оглядом, відеозйомкою та фотографуванням місця події. Кроки орієнтуються за сторонами світу і відносно найближчого характерного орієнтира, що є на карті, з позначенням географічних координат з точністю до одиниць секунд широти і довготи в масштабі. Для визначення координат місця (точки знаходження центру мас) використовуються GPS, рулетка і компас (крокомір 2 м).
При значному розкиді уламків складаються дві схеми:
одна в масштабі 1:1000 або 1:500 всієї території, на якій сталася подія;
друга більшого масштабу 1:100 ділянки місцевості, де знаходяться основні частини ПС, з кресленням їх контурів.
При складанні схем потрібно використовувати комп'ютерну графіку.
На кроках вказуються:
перевищення місцевості над рівнем моря;
атмосферний тиск і погода в момент події;
напрямок та швидкість вітру;
нанесені, із зазначенням перевищень (понижень), особливості місцевості (гори, горби, яри, річки, озера, лінії електропередач, будівлі, дерева, а при події на аеродромі або злітно-посадковому майданчику - елементи льотного поля або майданчика);
сліди на місцевих предметах (деревах, будівлях), на землі (напрямок приземлення або падіння ПС);
розташування всіх основних частин та агрегатів двигунів та їх нумерація (відзначаються обгорілі деталі, вказуються азимут і відстань від місця падіння);
місця розташування загиблих і тих членів екіпажу та пасажирів, які залишилися живими;
зони пожежі;
зона розливу палива;
розміри слідів ПС;
місця розташування очевидців події.
Робота зі складання кроків виконується якомога точніше, щоб кроки могли використовуватися для моделювання польоту. Окремо показуються перешкоди, з якими сталося зіткнення ПС, щоб відобразити положення ПС у момент наближення до землі.
Робота групи зі складання кроків поділяється на три етапи: підготовчий (завдання, план роботи, підготовка необхідних інструментів і обладнання), польовий та проведення аналізу.
7.11. При визначенні меж району розкиду уламків за точку початку відліку приймається точка першого удару ПС, тобто місце розташування основної частини ПС та його уламків.
Прив'язка місця події до орієнтирів на місцевості повинна бути визначена системою координат за допомогою GPS.
На місці події виконуються ескізи і описуються окремі сліди на поверхні землі і перешкодах. На схемах вказуються місця першого зіткнення з перешкодами і землею.
Обліт на вертольоті району події та обстеження наземними групами на предмет виявлення фрагментів ПС повинні виконуватися у напрямку, протилежному курсу падіння.
Для опису і складання кроків зона розкиду уламків ділиться на квадрати, розмічається спеціальною стрічкою.
Для складання схеми використовуються полярна або прямокутна система координат: прямокутна - коли зона розкиду велика, полярна - коли уламки сконцентровані на невеликій відкритій ділянці місцевості.
Для роботи в прямокутній системі координат розбивається координатна сітка, вісь координат спрямована у напрямку сліду руху ПС або у напрямку руху основної частини уламків.
7.12. До очевидців АП можуть належати особи, пов'язані з підготовкою, виконанням, управлінням повітряним рухом і забезпеченням польоту (або не пов'язані, але які мають в своєму розпорядженні інформацію з цих питань), який закінчився АП, а також особи, які бачили ПС у момент події або безпосередньо перед нею.
Опитування очевидців проводиться на початковому етапі роботи комісії.
Опитування очевидців доручається фахівцям, які володіють методикою опитування.
Опитування очевидців проводиться якомога швидше після АП. Первинні показання є найбільш точними, оскільки у свідків мало часу для суб'єктивної обробки фактів.
Опитування очевидців проводиться так, щоб уникнути впливу їх один на одного. Під час опитування вживаються заходи, щоб очевидці, які очікують опитування, не чули показання опитуваних.
Опитування проводиться у формі бесіди. Розмова повинна проходити у два етапи. На першому етапі очевидець розповідає про побачене, за можливості не перериваючись. На другому етапі очевидцю задаються питання для з'ясування чи уточнення будь-яких незрозумілих моментів.
Група з опитування складає план бесіди і питання, які необхідно задати. При формулюванні питань необхідно уникати спеціальних термінів, які можуть бути незрозумілі неспеціалістові. Не задаються питання, які передбачають на них відповіді "так", "ні". Бажано провести розмову з очевидцем на тому місці, звідки він бачив обставини події. При бесіді на місці потрібно з'ясувати у очевидця, як він стояв щодо місця події (обличчям, боком), у якому напрямку летіло ПС і на якій висоті. Для уточнення траєкторії польоту доцільно виконати контрольний обліт. Для цього ПС, бажано того самого типу, з яким сталася подія, повинне здійснити декілька польотів на різній висоті з різними курсами. Очевидці, що спостерігають за польотом, отримують можливість порівняти висоту і напрямок польоту ПС, яке здійснює обліт, з тим, що вони бачили під час події.
При роботі з очевидцем використовується модель ПС, з яким сталася подія. Відомості, повідомлені очевидцем, слід фіксувати у вигляді протоколу і за допомогою магнітофона. Підпис опитуваного під протоколом ставиться за його згодою.
Очевидець надає таку інформацію:
особисті дані: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, рід занять;
знання, які можуть мати відношення до показань;
час, до якого належить спостереження (астрономічний або щодо інших подій);
місцезнаходження очевидця (слід нанести на карту);
метеоумови на місці події: напрямок і швидкість вітру, видимість;
наявність особливих метеоявищ (гроза, дощ, сніг, хуртовина, ожеледь, шквал та ін.);
висота, напрямок польоту, положення ПС. Кут зниження або набору висоти, маневри, характер шуму двигунів;
положення шасі, закрилків, обертання гвинтів двигунів, чи використовувалися сигнальні ракети, посадочні фари, чи працював проблисковий маяк, чи були освітлені вікна кабіни і пасажирського салону;
чи спостерігався дим або вогонь у польоті, чи відділялися від ПС будь-які частини в повітрі;
будь-які інші незвичайні явища, що спостерігалися при польоті ПС;
положення уламків, тіл загиблих на місці події, розташування зон пожежі на уламках, будь-які ескізи і начерки, пов'язані з подією, які може зробити очевидець;
чи є інші очевидці події, на яких може вказати очевидець. При аналізі показань очевидців необхідно ґрунтуватися на тому, щоб жодне показання не залишилося без уваги.
За результатами опитування очевидців складається звіт з узагальненням їх свідчень. До звіту додається схема розташування очевидців із зазначенням секторів, у яких вони бачили подію.
7.13. Особи, що займаються виносом постраждалих із-під уламків, повинні за можливості в найкоротший термін записати свої показання щодо того, де усередині ПС були виявлені ті, хто залишились живими, та які частини уламків необхідно було пересунути під час рятувальної операції. Якщо дозволяють обставини, тіла загиблих під час події повинні залишатися на місці до тих пір, поки не будуть внесені до протоколу їх місцезнаходження та стан і поки не будуть зроблені фотознімки, складена схема із зазначенням їх положення серед уламків. Якщо тіла постраждалих знаходяться поза межами уламків, їх необхідно помітити ідентифікаційним номером. До кожного тіла необхідно закріпити відповідну табличку із зазначенням місця, де воно було виявлено.
7.14. У випадку якщо тіла загиблих були винесені із-під уламків ПС до прибуття розслідувачів, важливо встановити, чи вівся запис вказаної вище інформації. Якщо запис не вівся, то необхідно опитати рятівників для того, щоб отримати таку інформацію.
Розслідувачі повинні встановити, чи пересувались уламки під час рятувальної операції, та реєструвати такі пересування.
7.15. Після завершення початкової рятувальної операції рятівники повинні пересуватись з максимальною обережністю для того, щоб не знищити речові докази, які можуть стати корисними для розслідування. Наприклад, після того, як всі, хто залишилися живими, врятовані та небезпека пожежі ліквідована, необхідно заборонити пересування машин швидкої допомоги та пожежних машин вздовж сліду уламків.
VIII. Небезпеки, пов'язані з навколишнім середовищем і природними умовами
8.1. Навколишнє середовище й природні умови можуть становити небезпеку, пов'язану із суворим кліматом, гірською місцевістю, пустелями, джунглями, болотами, отруйними рослинами, небезпечними тваринами й комахами. У таких умовах розслідувачі АП повинні працювати парами, мати при собі аптечку першої медичної допомоги та засоби зв'язку.
8.2. Перед виїздом на місце події у місцевість із суворим кліматом необхідно перевірити фактичні й прогнозовані погодні умови.
При холодній погоді слід вживати таких запобіжних заходів:
мати на собі відповідний одяг, що захищає від обмороження й переохолодження;
надягати в кілька шарів одяг, що всмоктує піт;
бути готовим до умов білої пітьми: на місцевості з однаково яскравим і білим оточенням можна втратити орієнтування;
носити сонцезахисні окуляри й користуватися сонцезахисними кремами;
пити рідину для запобігання зневоднюванню організму.
При спекотній погоді необхідно вживати таких заходів:
мати при собі досить рідини для пиття;
в умовах високої температури та підвищеної вологості й при значних фізичних навантаженнях необхідно випивати півлітра води або соку за годину;
знати симптоми теплового стресу й теплового удару;
носити крислатий капелюх і вільний одяг;
користуватися сонцезахисними косметичними засобами.
8.3. Основною небезпекою при роботі у гірській місцевості на великій висоті є висотна хвороба, що характеризується запамороченням, головним болем, втратою апетиту, сну, болями в різних частинах тіла, блідістю й втратою сил. Для збереження сил необхідно регулювати робоче навантаження. При підозрі на висотну хворобу людина повинна сісти або лягти. В особливо серйозних випадках необхідно негайно спуститися з гір униз.
8.4. При роботі в гірській місцевості необхідно дотримуватися таких запобіжних заходів:
на висоті більше ніж 8000 футів над рівнем моря обмежувати фізичне навантаження;
на крутих схилах руки повинні бути вільними;
слід часто відпочивати;
на великій висоті слід мати кисневе устаткування;
щоб уникнути зневоднювання, слід часто пити воду або сік;
слід користуватися косметичними сонцезахисними засобами, носити сонцезахисні окуляри й капелюх;
додержуватися порад місцевих провідників, які за можливості повинні супроводжувати групу розслідувачів.
8.5. Якщо АП відбулася в пустелі, джунглях або в болотистій місцевості, необхідно дотримуватися таких запобіжних заходів.
У пустелі:
користуватися крислатим капелюхом, одягом, що вільно облягає, сонцезахисними окулярами, сонцезахисними косметичними засобами й захисними окулярами;
мати при собі великий запас питної води;
обмежувати активність у жаркий час доби й зводити укриття від сонця;
користуватися послугами місцевих водіїв (поїздки піщаними дюнами і непозначеними дорогами можуть бути небезпечними навіть на повнопривідних транспортних засобах);
забезпечувати наявність відповідного одягу та укриття на період зниження температури вночі.
У джунглях:
колоші, халяви чобіт стягувати гумками, мотузками або липкою стрічкою для захисту від п'явок, комах і гусениць;
мати при собі великий запас питної води;
для компенсації впливу жари й вологості скорочувати активність;
підтримувати зв'язок з іншими членами групи.
На болотах:
якщо болотні човни використовуються як транспортний засіб, слід користуватися рятувальним жилетом і затичками для вух;
для ходіння по воді необхідно надягати високі болотні чоботи й користуватися довгим ціпком для пошуку твердого дна й проміру глибини;
слід не допускати попадання болотної води на відкриті порізи й рани, оскільки вона може бути зараженою;
уникати поїздок і роботи в нічний час;
носити одяг, що покриває відкриті ділянки шкіри, і крислатий капелюх з накомарником;
остерігатися комах і п'явок, а також змій і крокодилів.
8.6. Рівень небезпеки, яку можуть представляти рослини, тварини й комахи, залежить від місця, погодних умов, висоти над рівнем моря, пори року тощо, тому слід покладатися на рекомендації місцевих експертів.
8.7. Незважаючи на те, що більшість диких тварин прагнуть уникати контактів з людиною, деякі їх види становлять небезпеку, і розслідувачі АП повинні вживати заходів обережності на основі рекомендацій місцевих експертів. У багатьох районах є отруйні змії, тому в аптечку першої допомоги для розслідувачів слід включати сироватку від зміїних укусів.
8.8. У багатьох районах живуть комарі, що є переносниками малярії й жовтої лихоманки. Ефективним засобом, що відлякує комарів, є будь-який захисний засіб, до складу якого входить речовина DEET у 25-30%-му розчині. При концентраціях вище 30% DEET може викликати подразнення шкіри. Слід мати на увазі, що репелент такого роду містить розчинник, який може оплавляти пластмасові частини фотоапаратів, годинників, невеликих інструментів і т.д. Усім працюючим у районах, де поширені малярія й жовта лихоманка, необхідно вживати протималярійні препарати й зробити щеплення від жовтої лихоманки.
8.9. Кліщі, що живуть на полях і в лісах, можуть бути переносниками бактерій - збудників таких хвороб, як енцефаліт, що є бактеріальною інфекцією, яка викликається укусом зараженого кліща.
При роботі в районах, які можуть бути заражені кліщами, необхідно дотримуватися таких запобіжних заходів:
носити довгі штани й одяг з довгими рукавами;
обв'язувати калоші липкою стрічкою або гумовими смужками;
наносити на одяг засоби, які містять перметрин, для відлякування кліщів;
наносити на оголені ділянки шкіри, крім обличчя, репелент, що містить сполуки DEET;
щодня перевіряти всі ділянки тіла на наявність кліщів;
негайно видаляти кліщів зі шкіри.
8.10. При виявленні уламків у воді необхідно залучити до вирішення цієї проблеми кваліфіковану технічну допомогу. Слід проконсультуватися із представниками військово-морських сил, а також з повноважними органами із розслідування АП інших держав, що мають досвід у цій галузі.
Перше завдання розслідувачів полягає в тому, щоб за місцезнаходженням плаваючих уламків, повідомленнями пошуково-рятувальних команд і радіолокаційними даними визначити найбільш імовірне місце удару об воду. Розрахункове місце удару об воду слід позначити буями.
8.11. Якщо глибина невелика (менше ніж 60 м), ефективним методом пошуку може бути використання водолазів. Якщо уламки перебувають на більшій глибині або умови ускладнюють використання водолазів, слід розглянути питання про можливість використання таких технічних засобів:
підводного устаткування, що використовується для виявлення сигналів від маяків бортових самописів;
підводних відео- і фотокамер;
гідролокаторів бічного огляду.
8.12. Можливість підйому уламків з води залежить від обставин і місця АП. У більшості випадків уламки слід піднімати, якщо вважається, що затрачувані на операцію із підйому засоби й зусилля будуть виправдовуватися отриманими доказами, якщо існує ймовірність того, що затонулі уламки містять докази, які мають велике значення для безпеки польотів. Державіаадміністрація повинна вжити ефективних заходів до того, щоб забезпечити якнайшвидший підйом уламків.
8.13. Після виявлення місцезнаходження уламків складається схема їх розташування. На невеликій глибині це роблять водолази. На великій глибині використовуються підводні відеокамери, установлені на дистанційно керованих підводних апаратах. Перш ніж приступити до підйому із дна різних частин уламків, необхідно зафіксувати їх стан: кабельні й трубні з'єднання між ними, місця обрізання цих з'єднань для проведення операцій із підйому і т.д. Водолази, які залучаються до участі в розслідуванні АП, повинні бути детально проінструктовані.
8.14. Швидкість протікання реакції різних металів із солоною водою коливається в широких межах. Компоненти, виготовлені з магнію, вступають у реакцію дуже активно і, якщо їх не витягти з води протягом перших днів, вони можуть повністю розчинитися. Алюміній і більшість інших металів піддаються впливу солоної води меншою мірою, однак після підйому компонентів з води процес корозії швидко прискорюється, якщо не вжити заходів для її запобігання.
8.15. Після підйому уламків вони ретельно промиваються прісною водою. Промивання прісною водою не зупиняє повністю процесу корозії. У випадку розслідування подій, що сталися з великими ПС, вживання подальших заходів із запобігання корозії на великих частинах конструкції може бути недоцільним із практичної точки зору. Усі компоненти, що вимагають проведення металографічного дослідження, необхідно піддавати додатковій обробці з метою їх збереження. Додатковий захист від корозії досягається за рахунок застосування водовідштовхувальної рідини; потім поверхні, на яких є тріщини, покриваються антикорозійною речовиною, наприклад маслом.
При проведенні аналізу таких органічних відкладень, як сажа або фарба, органічні захисні речовини не застосовуються. Після промивання прісною водою уламки слід просушити на повітрі. Коли компонент повністю висохне, його слід упакувати в пластиковий пакет з вологопоглиначем, яким може бути силікагель.
Бортові реєстратори не просушуються, а зберігаються в прісній воді до того часу, поки вони не будуть передані під відповідальність фахівця з бортових реєстраторів.
8.16. При підйомі уламків з води необхідно дотримуватись заходів безпеки. На ранньому етапі слід зняти тиск у пневматиках та інших компонентах. Корозія компонентів колісних шасі з магнію може протікати настільки швидко, що вони можуть становити небезпеку. Інші герметизовані контейнери слід розряджати відразу після перевірки їх вмісту.
8.17. Експлуатацією підйомного устаткування й керівництвом діяльністю персоналу, що задіяний при підйомі уламків, повинен займатися підрядник підйомних робіт. За необхідності розслідувач повинен давати поради щодо закріплення на уламках кабелів, гаків та ін. для того, щоб уникнути їх можливого пошкодження під час підйому.
При підйомних роботах, де використовують спеціальні баржі, обладнані важкими механізмами, лебідками, кабелями, сітками, такелажним устаткуванням та ін., розслідувачі повинні дотримуватися техніки безпеки.
IX. Планування спеціальних досліджень
9.1. Якщо голова комісії з розслідування встановлює, що конкретні компоненти вимагають дослідження або випробування фахівцями, необхідно мати на увазі, що законодавство деяких держав забороняє видалення тих або інших частин уламків без згоди на те органів прокуратури. Стосовно компонентів, що вимагають проведення руйнівного випробування, власник ПС та страхова компанія повідомляються письмово.
Якщо виникає необхідність у відправленні якої-небудь деталі або деталей пошкодженого ПС на технічне дослідження або випробування в іншу державу, то згідно з Додатком 9 "Спрощення формальностей" до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію кожна зацікавлена держава повинна забезпечувати негайну доставку такої деталі або деталей. Аналогічним чином зацікавлені держави повинні спрощувати процедуру повернення такої деталі або деталей у державу, що проводить розслідування.
Дослідження деталі проводиться за допомогою електронного мікроскопа, що сканує, проведення хімічного аналізу, випробування систем і льотного випробування. Для проведення лабораторних досліджень і випробувань використовується спеціальне устаткування, яке відсутнє у польових умовах і не входить в оснащення підприємства з технічного обслуговування ПС. Державіаадміністрація повинна використовувати технічні потужності підприємств виробників відповідних компонентів, які мають у своєму розпорядженні спеціальне устаткування і кваліфікований персонал.
9.2. Лабораторні дослідження не повинні обмежуватися стандартними випробуваннями. Необхідно розробляти спеціальні випробування, що дозволяють з максимальною точністю перевірити можливості компонента. Процедура підготовки агрегатів, деталей та елементів конструкції ПС для відправлення на дослідження зазначена в додатку 4 до цього Положення.
9.3. Коли розслідувачі АП відправляють деталі, що вийшли з ладу, або компоненти на лабораторні випробування, вони повинні надати якнайбільше інформації щодо обставин, які сприяли відмові таких деталей або компонентів, включаючи їх власні припущення.
Розслідувач АП повинен надати докладну інформацію про відповідну частину або компонент, що охоплює такі аспекти, як:
дата установки на ПС;
загальний час напрацювання;
час напрацювання після капітального ремонту або огляду;
відзначені попередні недоліки;
будь-які інші відомості, які можуть пояснити те, яким чином і чому вийшла з ладу деталь або відмовив компонент.
Для збереження доказів необхідно проявляти обережність при добуванні з уламків деталей, що вийшли з ладу, і компонентів, що вимагають спеціального дослідження. Механічні, електричні, гідравлічні й пневматичні системи повинні витягатись у складі по можливості більших секцій. Відповідні секції бажано розбирати, а не розрізати. Сліди фарби, гару й кіптяви, важливі при розслідуванні подій у результаті зіткнень і відмов у польоті, необхідно зберігати.
9.4. Вибір підприємства, установи, організації, які будуть проводити дослідження, залежить від характеру спеціальних досліджень та типу компонентів і систем, що підлягають випробуванням. Державіаадміністрація перевіряє, щоб обрані підприємство, установа, організації мали потужності для проведення необхідних досліджень і випробувань.
9.5. При відборі систем і компонентів на спеціальне дослідження і випробування до них додаються проводка, реле, клапани та регулятори. Інформація, одержувана при випробуваннях окремого компонента, стосується тільки роботи цього конкретного агрегату, у той час як джерелом проблеми може бути один із пов'язаних з ним компонентів. Найцінніші результати випробувань досягаються при використанні максимального числа компонентів системи.
Кожний компонент повинен оснащуватися биркою, на якій зазначені найменування деталі, її номер, серійний номер і позначення події. Розслідувач повинен мати перелік, опис і фотографії всіх компонентів, що підлягають випробуванням. Компоненти, які готуються до відправлення, повинні зберігатися в захищеному місці.
Компоненти слід упаковувати таким чином, щоб звести до мінімуму можливість їх пошкодження під час перевезення. Особливу увагу слід приділяти захисту поверхонь від руйнування, використовуючи для цього відповідний пакувальний матеріал, що дозволяє запобігти пошкодженню цих поверхонь при зіткненні їх між собою або з іншими частинами.
9.6. Силові установки необхідно перевозити в призначених для них спеціальних рамах або контейнерах. Інші важкі компоненти, такі як силові приводи системи керування, гвинтові підйомники стабілізатора й силові циліндри, слід упаковувати в захисний обгортковий матеріал і поміщати в окремі дерев'яні контейнери. Усередині контейнерів слід установлювати колодки або кріплення, що перешкоджають переміщенню компонентів під час перевезення. Більш дрібні й легкі компоненти можна перевозити аналогічним чином по кілька штук в одному ящику, але так, щоб вони не стикалися один з одним. Дуже легкі компоненти можна упаковувати в коробки з товстого гофрованого картону з достатньою кількістю пакувального матеріалу для того, щоб уникнути їх пошкодження при грубому поводженні під час перевезення. Усі ящики й коробки повинні бути відповідним чином промарковані розслідувачами, які повинні також зробити для кожного контейнера інвентарний опис.
9.7. Персонал підприємства, установи, організації при проведенні спеціальних досліджень і випробувань повинен вести записи, а їх результати повинні реєструватися за спеціальною формою, що використовується підприємством для таких робіт. Розслідувач, що контролює ці роботи, повинен також вести записи.
Перед проведенням досліджень і випробувань розслідувач (розслідувачі) і відповідний персонал підприємства повинні пройти інструктаж, у ході якого роз'яснюються тип і обсяг випробувань, що вимагаються, і вивчити порядок випробувань для того, щоб забезпечити його відповідність поставленим цілям.
9.8. Виявлені в ході випробування відхилення від норми повинні фотографуватися й документально оформлятися з роз'ясненням їх впливу на роботу певної системи або компонента. Допуски, застосовувані під час випробування, можуть ставитися тільки до нових або перебраних компонентів. Компоненти, які перебували в експлуатації протягом деякого часу, можуть бути прийнятними, але при цьому виходити за межі цих допусків. Якщо цього вимагає характер відхилення від норми, то після завершення випробувань компонент слід розібрати для встановлення причини відмови. Деталі слід фотографувати до й протягом розбирання, а результати оформляти документально.
9.9. Після завершення випробувань розслідувач (розслідувачі) АП і персонал підприємства, установи, організації повинні проаналізувати й обговорити їх результати. Записи й результати випробувань відображаються в офіційному звіті про дослідження й випробування системи або компонента.
X. Остаточний звіт
10.1. Форма і зміст остаточного звіту надані в додатку 11 до ПРАПІУ. Звіт повинен включати:
запис всіх фактів, що стосуються події (включаючи будь-яке суперечливе свідчення);
аналіз відповідних фактів;
висновки і причини;
рекомендації з безпеки.
Висновки і причини, наведені в остаточному звіті, повинні чітко вказувати на питання безпеки польотів, які необхідно розглянути.
10.2. Остаточний звіт затверджується головою та підписується членами комісії. Особиста думка викладається окремо та додається до звіту. Звіт повинен детально описувати всі відповідні аспекти розслідування. Якщо розслідування АП проводиться спеціально створеними групами, кожний керівник групи зобов'язаний представити письмовий звіт голові комісії разом зі всією супровідною документацією і даними, що стосуються встановлених фактів і висновків. Остаточний звіт готується головним чином на підставі звітів різних груп. Голова комісії забезпечує складання звіту.
10.3. Розслідування подій, що сталися з ПС авіації загального призначення, не вимагає створення груп. Такі розслідування проводяться одним або двома розслідувачами, якщо до події не були причетні служби обслуговування та забезпечення польотів. При проведенні розслідування голова комісії і УНРАП забезпечують повноту і якість остаточного звіту.
10.4. Консультуючись із членами групи, керівник групи вивчає речові докази, видає завдання групі і складає звіт групи, в якому вказуються всі факти, пов'язані з діяльністю групи. Крім того, керівник групи повинен провести аналіз фактів, встановлених групою, підготувати висновки за результатами розслідування групи і внести пропозиції щодо надання рекомендацій для забезпечення безпеки польотів.
10.5. В загальних положеннях звіту групи викладається короткий опис подробиць АП і список учасників групи із зазначенням їх посад і назв організацій. Описується порядок створення підгруп для виконання конкретних завдань у рамках кола повноважень групи. У групі з виконання польотів створюються підгрупа з роботи із показаннями очевидців і підгрупа з льотно-технічних характеристик. У розділі вказуються коло повноважень групи і підгруп, короткі подробиці, що стосуються часу і місця проведення заходів із розслідування.
10.6. Факти, умови і обставини, встановлені групою, вказуються під відповідними заголовками, які описують обсяги проведеного розслідування. У звіті групи з виконання польотів заголовки включають загальну інформацію про членів екіпажу, плани польоту, диспетчерське обслуговування, центрівку і балансування ПС. Усі факти, що стосуються справи повинні включатися в звіт групи.
10.7. Аналіз полягає у оцінці значення фактів, наведених у попередньому розділі звіту групи.
10.8. Розділ висновків групи повинен включати підтверджені висновки розслідування, що було проведене групою. Результати висновків групи, які вважаються причинами АП використовуються головою комісії під час складання остаточного звіту.
10.9. Звіт групи включає всю інформацію стосовно безпеки польотів, вжитих заходів із забезпечення безпеки польотів і пропозиції щодо надання рекомендацій щодо забезпечення безпеки польотів.
10.10. Розслідування АП не вважається закінченим до того часу, поки в остаточному звіті не будуть описані всі виявлені у ході розслідування факти, що стосуються події, аналіз цих фактів, висновки і рекомендації з безпеки польотів. Остаточний звіт повинен бути логічно вибудований і написаний чітко. Звіт повинен пояснювати, що сталося, яким чином і чому відбулася АП, і розглядати відповідні питання безпеки польотів. Під час складання остаточного звіту повинна використовуватися стандартна форма, яка допомагає підготувати повний і достовірний документ за результатами розслідування АП.
При проведенні розслідування голова комісії отримує звіти груп і відповідає за підготовку остаточного звіту. Остаточний звіт повинен комплексно відображати все розслідування. Фактична інформація, отримана в ході розслідування, повинна складати основу аналізу звіту, яка включає і підтверджує зроблені висновки, причини і рекомендації з безпеки польотів. Стандартна форма остаточного звіту, яка наводиться в доповненні до Додатка 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, є добре структурованим звітним матеріалом з розслідування. Звіт складається з п'яти частин: вступ (заголовок і синопсис), фактична інформація, аналіз, висновок (висновки і причини) і рекомендації з безпеки польотів.
10.11. Проект остаточного звіту направляється для надання зауважень:
державі реєстрації;
державі експлуатанта;
державі розробника;
державі виробника.
Проект остаточного звіту направляється комісією всім державам, що брали участь у розслідуванні, з пропозицією висловити свої зауваження щодо проекту документа.
Крім цього, для надання зауважень і пропозицій УНРАП направляє проект остаточного звіту експлуатанту і організаціям, відповідальним за розробку типу і остаточну збірку ПС. Проект направляється через державу-експлуатанта, державу-розробника і державу-виробника. Направляючи проект остаточного звіту державам, Державіаадміністрація використовує оперативні засоби зв'язку, такі як факс, електронна пошта, кур'єрські або термінові відправлення. Під час відправлення проекту остаточного звіту електронною поштою необхідно забезпечувати його захист.
10.12. Якщо УНРАП одержує зауваження протягом 60 днів від дати супровідного листа, яким розсилався проект остаточного звіту, УНРАП або вносить зміни з урахуванням отриманих зауважень, або у разі непогодження прикладає їх до остаточного звіту. Зауваження, які додаються до остаточного звіту, як правило, обмежуються конкретними технічними питаннями, які не вдалося погодити.
10.13. Державіаадміністрація не поширює, не публікує і не використовує проект звіту, будь-які його розділи чи документи, отримані під час проведення розслідування АП, без згоди держави, що проводила розслідування, за винятком випадків, коли такі звіти або документи вже були опубліковані або випущені цією державою.
XI. Випуск і розсилка остаточного звіту
11.1. У тих випадках, коли УНРАП не одержує зауваження до проекту остаточного звіту протягом 60 днів, воно його опубліковує, крім випадку продовження терміну розслідування.
УНРАП випускає остаточний звіт у найкоротші терміни і, по можливості, не пізніше ніж протягом 12 місяців від дати події.
Якщо остаточний звіт не може бути випущений протягом 12 місяців, УНРАП випускає попередній звіт або використовує інші засоби публікації, такі як періодичні аналізи чи бюлетені з безпеки польотів, з метою детального викладу ходу розслідування, включаючи інформацію про будь-які питання, що стосуються безпеки польотів.
11.2. Крім випуску і поширення остаточного звіту в державі, УНРАП протягом п'яти днів після затвердження остаточного звіту направляє його:
державі реєстрації;
державі експлуатанта;
державі розробника;
державі виробника;
державі, громадяни якої загинули чи отримали важкі тілесні ушкодження;
державі, яка надавала відповідну інформацію, основне обладнання чи експертів.
Остаточний звіт направляється однією з мов ІКАО. Офіційний переклад остаточного звіту на мову ІКАО здійснює Державіаадміністрація.
11.3. Збірник матеріалів ІКАО з АП призначений для надання державам-учасникам інформації про окремі АП. Збірник інформації про АП повинен використовуватися працівниками УНРАП як інструктивний матеріал для розслідувачів і як навчальний матеріал для навчальних закладів, у яких проходять підготовку авіаційні спеціалісти.
11.4. Після випуску остаточного звіту за результатами розслідування АП або інциденту з ПС масою більше ніж 5700 кг УНРАП направляє до ІКАО примірник остаточного звіту. Остаточний звіт для ІКАО повинен бути підготовлений, по можливості, однією з робочих мов ІКАО і згідно з формою, вказаною в доповненні до Додатка 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію.
11.5. Остаточні звіти, що включені до Збірника матеріалів ІКАО з АП, можуть бути скорочені, і додатки до них, як правило, не публікуються.
11.6. Попередження АП частково залежить від інформації, отриманої під час розслідувань АП та інцидентів. Причини АП, особливо з великими ПС, представляють інтерес для всіх держав світу і особливо для тих, які експлуатують аналогічні типи ПС. Своєчасне надання всім державам висновків за результатами розслідувань АП є важливим внеском держави-члена для забезпечення безпеки польотів. З метою прискорення обміну інформацією між державами про результати розслідувань інформація про вже розслідувані події розміщується на веб-сайті Державіаадміністрації.
11.7. УНРАП здійснює обмін інформацією з іноземними повноважними органами з розслідування стосовно будь-яких попередніх рекомендацій, виказаних до завершення підготовки остаточного звіту.
11.8. Інформація про АП та інциденти отримується з системи даних про АП /інциденти (ADREP). У зв'язку з тим, що резюме ADREP містить лише коротку інформацію, УНРАП у разі потреби запитує примірник остаточного звіту у повноважного органу з розслідування АП держави, яка проводила розслідування. Список адрес і веб-сайтів повноважних органів з розслідування АП вказано в Керівництві ІКАО з розслідування АП та інцидентів (Doc 9756, частина 4).
XII. Система надання даних про авіаційні події та інциденти (ADREP)
12.1. Згідно з вимогами Додатка 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію Державіаадміністрація направляє до ІКАО інформацію про всі події з ПС, максимальна сертифікована злітна маса яких більше 2250 кг. Крім цього, Державіаадміністрація надає інформацію про інші події, яка вважається важливою для забезпечення безпеки польотів і попередження АП. Система надання даних про АП /інциденти (ADREP) ІКАО надає інформацію, яка використовується УНРАП під час оцінки питань безпеки польотів. На підставі результатів оцінки ризиків УНРАП готує необхідні рекомендації для усунення недоліків у галузі забезпечення безпеки польотів.