Про затвердження Положення про проходження медичного огляду в Службі безпеки України

Після операцій, що поліпшують слух, військовослужбовцям в окремих випадках за статтею 37 Розкладу хвороб надається відпустка у зв'язку із хворобою. Після закінчення відпустки придатність осіб до військової служби визначається залежно від результатів лікування за пунктами "а", "б" або "в" цієї статті.

Постанова про потребу військовослужбовця у відпустці у зв'язку із хворобою після перенесених захворювань, травм, операцій може бути прийнята після завершення стаціонарного лікування залежно від загального стану здоров'я і за умови, що для повного відновлення працездатності хворого необхідний термін не менше одного місяця.

Придатність до військової служби кандидатів визначається індивідуально через шість місяців залежно від результатів лікування.

Визначення стадії серцевої недостатності (далі - СН) та/або стійкості порушення ритму або провідності проводиться після проведеного лікування та стабілізації клінічного стану.

Оцінку стадії СН слід проводити з урахуванням наявності об'єктивних клінічних симптомів та об'єктивних доказів наявності дисфункції серця у спокої та результаті тестів з фізичним навантаженням.

Порушення серцевого ритму та провідності повинні бути зафіксовані на ЕКГ, при холтерівському моніторуванні ЕКГ, при функціональних пробах. До стійких порушень ритму серця належать аритмії тривалістю більше семи діб, які потребують антиаритмічної терапії та відновлюються після припинення лікування. До стійких порушень провідності належать постійні AV-блокади I та II ступенів, повні внутрішньошлуночкові блокади.

До пункту "а" належать некоронарогенні хвороби серця, що супроводжуються СН IIБ або III стадії або важкими, резистентними до лікування порушеннями ритму та провідності, зокрема:

комбіновані та поєднані набуті і вроджені вади серця;

недостатність будь-якого клапана серця III, IV ступенів, що супроводжується регургітацією III, IV ступенів;

стеноз будь-якого клапана.

Крім цього, до пункту "а" належать незалежно від стадії СН:

інфекційний ендокардит або стан після перенесеного інфекційного ендокардиту;

вроджені вади серця (за винятком дефекту міжпередсердної перетинки, двостулкового аортального клапана, що не супроводжуються СН або легеневою гіпертензією);

кардіоміопатії: дилятаційна, обструктивна, гіпертрофічна, рестриктивна;

хронічний конструктивний перикардит, у тому числі кальциноз перікарда, прогресуючий перикардіальний випіт;

наслідки оперативного втручання з приводу вроджених або набутих вад серця, імплантації штучного водія ритму (в тому числі дефібрилятора-кардіовертера) або хірургічного лікування аритмій (катетерна абляція AV-з'єднання) за наявності рецидивуючих порушень ритму та провідності або СН II, III стадій;

раптова серцева смерть з відновленням серцевої діяльності;

шлуночкові тахікардії (крім нестійких шлуночкових тахікардій у вигляді трьох комплексів за даними холтерівського моніторування, які оглядаються за пунктом "б");

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла, що супроводжуються синкопальним станом;

синоаурикулярна або AV-блокада III ступеня та стійка, резистентна до терапії синоаурикулярна або AV-блокада II ступеня з клінічною симптоматикою;

трипучкова блокада серця, синдром Фредеріка;

будь-які порушення ритму або провідності серця, які супроводжувались тромбоемболічними ускладненнями, аритмогенним шоком, синдромом Морганьї-Адамс-Стокса;

легенева гіпертензія, асоційована з ураженням лівих відділів серця, з патологією дихальної системи, з ознаками правошлуночкової декомпенсації;

легенева артеріальна гіпертензія із III, IV функціональними класами (далі - ФК) ступенів тяжкості.

При легеневій артеріальній гіпертензії експертне рішення приймається відповідно до основного захворювання.

До пункту "б" належать некоронарогенні захворювання серця, що супроводжуються СН IIА стадією, зокрема:

ізольовані набуті вади аортального або трикуспідального клапанів II ступеня;

набута недостатність мітрального клапана або клапана легеневої артерії II ступеня або які супроводжуються регургітацією II ступеня, з наявністю легеневої гіпертензії;

хронічна ревматична хвороба серця.

До цього пункту належать незалежно від стадії СН:

хронічний (рецидиви два або більше протягом року) або прогресуючий перебіг запальних уражень міокарда, перикарда, перикардіального випоту;

надшлуночкові тахікардії, фібриляція або тріпотіння передсердь постійні, пароксизмальні або персистуючі;

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла без синкопальних станів (крім зупинки синусового вузла, який належить до пункту "а");

синдром передчасного збудження шлуночків Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), синдром укороченого інтервалу Клерка-Леві-Крістеско (CLC) або Лауна-Ганонга-Левіна (LGL) за наявності клінічних проявів або пароксизмальних порушень ритму;

стійка шлуночкова екстрасистолія: часта (30 і більше ектопічних комплексів за годину), алоритмія, парна, поліморфна або рання; парасистолія;

стійкі двопучкові блокади серця за наявності QRS - 0,12 сек. і більше;

блокада ніжок пучка Гіса, що супроводжується порушенням AV-провідності або клінічними проявами, AV-блокада II ступеня I типу;

легенева гіпертензія, асоційована з ураженням лівих відділів серця або патологією дихальної системи без ознак правошлуночкової декомпенсації та ступенем тяжкості II і вище;

наслідки оперативного втручання з приводу імплантації штучного водія ритму або хірургічного лікування аритмій (катетерна абляція AV-з'єднання) без рецидивуючих порушень ритму та провідності або при СН I стадії.

До пункту "в" належать усі некоронарогенні захворювання серця, що супроводжуються СН I стадії.

До цього пункту належать також:

гостра ревматична лихоманка;

стійка міграція надшлуночкового водія ритму;

синдром WPW, синдром CLC, синдром LGL за відсутності клінічних проявів та пароксизмальних порушень ритму;

повна блокада ніжок пучка Гіса без порушень AV-провідності або клінічної симптоматики;

екстрасистолія передсердна, атріовентрикулярна, поодинока шлуночкова (до 30 ектопічних комплексів за годину);

безсимптомна синоаурикулярна або AV-блокада I ступеня;

пролапс мітрального або інших клапанів серця, міокардіосклероз, що супроводжується поодинокими стійкими порушеннями ритму та провідності або СН I стадії, або без таких з регургітацією II ступеня.

Пролапс серцевих клапананів повинен підтверджуватися даними доплероехокардіографії. Критерії ступенів регургітації: I ступеня - до 2 см, II ступеня - 2-4 см, III ступеня - більше 4 см;

дефект міжпередсердної перетинки, двостулковий аортальний клапан, що не супроводжуються СН або легеневою гіпертензією.

До пункту "г" належать некоронарогенні хвороби серця, які не супроводжуються СН та порушенням ритму і провідності.

Крім того, до цього пункту належать:

стійко компенсовані наслідки захворювань міокарда, перикарда, міокардіофіброз без СН;

пролапс мітрального, трикуспідального клапанів з регургітацією I ступеня.

Кандидати, що вступають до ВВНЗ, за пунктом "г" визнаються непридатними.

До пункту "а" належать:

гіпертонічна хвороба III стадії;

швидко прогресуюча (злоякісна) гіпертонічна хвороба;

симптоматична артеріальна гіпертензія III ступеня;

поєднання артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня з асоційованими клінічними станами.

Асоційовані клінічні стани:

інфаркт міокарда, коронарна реваскуляризація;

СН IIА, III стадій;

інсульт, хронічна гіпертензивна енцефалопатія III стадії;

крововиливи та ексудати в сітківці з набряком диска зорового нерва або без нього;

ниркова недостатність з концентрацією креатиніну в плазмі у чоловіків вище 133 мкмоль/л, у жінок - вище 124 мкмоль/л;

розшаровуюча аневризма аорти.

При III стадії гіпертонічної хвороби є об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней із симптомами з їх боку та вираженим порушенням функцій. Працездатність хворого різко знижена.

Діагноз гіпертонічної хвороби III стадії за наявності інфаркту міокарда, інсульту або інших ознак III стадії слід установлювати лише в тих випадках, коли ці ускладнення виникають на фоні тривало існуючої гіпертонічної хвороби, що підтверджується наявністю об'єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (гіпертрофія лівого шлуночка, генералізоване звуження артерій сітківки тощо).

До пункту "б" належать гіпертонічна хвороба II стадії та симптоматичні артеріальні гіпертензії 2 ступеня.

До цього ж пункту належить гіпертонічна хвороба III стадії після перенесення транзиторної ішемічної атаки, гострої гіпертензивної енцефалопатії без порушення функцій з боку нервової системи.

Для II стадії характерні об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней без симптомів з їх боку чи порушення функцій: гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ, ЕхоКГ (індекс маси міокарда у чоловіків більше 125 г/кв.м, у жінок - більше 110 г/кв.м); або генералізоване звуження артерій сітківки, або УЗ-ознаки потовщення інтіми-медії сонної артерії > 0,9 мм, або наявність мікроальбумінурії (30-300 мг/добу), або невелике збільшення концентрації креатиніну в плазмі (для чоловіків - 115-133 мкмоль/л, для жінок - 107-124 мкмоль/л).

У разі формулювання діагнозу гіпертонічної хвороби II стадії необхідно вказати, на підставі чого встановлюється II стадія: наявність гіпертрофії лівого шлуночка, звуження артерій сітківки тощо. У хворих з протеїнурією в діагнозі слід вказати на наявність гіпертензивного ураження нирок, якщо відсутня інша причина протеїнурії.

До пункту "в" належить гіпертонічна хвороба I стадії, яка характеризується підвищенням артеріального тиску у спокої: систолічного - 140 мм рт.ст. та вище, діастолічного - 90 мм рт.ст. і вище. У клінічній картині відсутні об'єктивні ознаки органічних змін органів-мішеней та асоційованих клінічних станів.

У кожному випадку гіпертонічної хвороби в осіб молодого віку проводиться диференційна діагностика із симптоматичними гіпертензіями.

За наявності симптоматичної артеріальної гіпертензії виноситься також діагноз та відповідна стаття основного захворювання.

Наявність ІХС повинна бути підтверджена інструментальними та лабораторними методами дослідження. Обов'язкові методи: ЕКГ у спокої та з навантажувальними пробами, ЕхоКГ, визначення ліпідного складу крові; додаткові методи: холтерівське моніторування ЕКГ, коронароангіографія тощо.

До пункту "а" належать:

стенокардія напруги III, IV ФК;

аневризма серця;

кардіосклероз після перенесеного інфаркту міокарда з патологічним зубцем Q та без нього (з обов'язковим анамнезом та ЕКГ-підтвердженням);

стани після аорто-коронарного шунтування, черезшкірної коронарної ангіопластики зі стентуванням (або без) коронарних артерій за наявності важких чи середньої важкості порушень ритму та провідності або СН IIА стадії та вище;

стани після імплантації штучного водія ритму (в тому числі дефібрилятора-кардіовертера) або хірургічного лікування аритмій (катетерна абляція AV-з'єднання тощо) за наявності рецидивуючих порушень ритму та провідності або СН IIБ, III стадій;

раптова серцева смерть з відновленням серцевої діяльності;

шлуночкові тахікардії (крім нестійких шлуночкових тахікардій у вигляді трьох комплексів за даними холтерівського моніторування, які оглядаються за пунктом "б");

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла, що супроводжуються синкопальним станом;

синоаурикулярна або AV-блокада III ступеня та стійка, резистентна до терапії синоаурикулярна або AV-блокада II ступеня з клінічною симптоматикою;

трипучкова блокада серця, синдром Фредеріка;

набутий синдром подовженого інтервалу Q-T із синкопальними станами;

будь-які порушення ритму або провідності серця, які супроводжувались тромбоемболічними ускладненнями, аритмогенним шоком, синдромом Моргань-Адамс-Стокса.

До пункту "б" належать:

стенокардія напруги II ФК;

вазоспастична стенокардія;

надшлуночкові тахікардії, фібриляція або тріпотіння передсердь постійні, пароксизмальні або персистуючі;

стійка дисфункція синусового вузла або синдром слабкості синусового вузла без синкопальних станів (крім зупинки синусового вузла, який належить до пункту "а");

набутий синдром подовженого інтервалу Q-T без синкопальних станів;

стійка шлуночкова екстрасистолія: часта (30 і більше ектопічних комплексів за годину), алоритмія, парна, поліморфна або рання; парасистолія;

стійкі двопучкові блокади серця за наявності QRS - 0,12 сек. і більше;

блокада ніжок пучка Гіса, що супроводжується порушенням AV-провідності або клінічними проявами, A-блокада II ступеня I типу.

До пункту "в" належать:

стенокардія напруги I ФК;

безбольова ішемія міокарда;

повна блокада ніжок пучка Гіса без порушень AV-провідності або в поєднанні з AV-блокадою I ступеня без клінічних проявів;

стійка міграція надшлуночкового водія ритму;

екстрасистолія: передсердна, атріовентрикулярна, поодинока шлуночкова (до 30 ектопічних комплексів за годину).

ФК стабільної стенокардії визначаються вираженістю симптомів та підтверджуються за допомогою навантажувальних проб.

Характеристика ФК стенокардії:

I ФК - звичайна діяльність не спричиняє стенокардії. Стенокардія виникає лише при посиленому, швидкому або тривалому навантаженні. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 125 Вт та більше;

II ФК - незначне обмеження звичної діяльності. Стенокардія виникає під час ходьби або швидкого підйому сходами, під час ходьби вгору або навантаження після їжі, у прохолодну погоду, при емоційному перевантаженні або тільки протягом перших декількох годин після пробудження. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 75-100 Вт;

III ФК - значне обмеження звичайної фізичної активності. Стенокардія виникає при проходженні одного-двох кварталів (100-200 метрів) по рівній поверхні або при підйомі на один поверх сходами з нормальною швидкістю за нормальних умов. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 50-75 Вт;

IV ФК - неспроможність виконувати будь-яке фізичне навантаження без дискомфорту або стенокардія спокою. Нечасті напади стенокардії у стані спокою не є обов'язковою підставою для віднесення хворого до IV ФК. Толерантність до фізичного навантаження або порогова потужність - 25 Вт та нижче.

До пункту "а" належать:

повторні інсульти незалежно від ступеня порушення функцій;

стійкі випадіння функції нервової системи, що виникли внаслідок гострого порушення мозкового або спінального кровообігу;

виражені неврологічні порушення при дисциркуляторній енцефалопатії III стадії (геміплегії, глибокі парези, розлади мови, пам'яті, мислення, явища паркінсонізму, епілептичні напади, порушення функцій тазових органів тощо).

До пункту "б" належать:

множинні артеріальні аневризми після їх виключення з кровообігу;

артеріовенозні аневризми після емболізації, штучного тромбування або інтракраніального вилучення;

судинні ураження головного та спинного мозку із сприятливим перебігом та помірною вираженістю осередкових випадінь;

часті (два рази на рік і більше) транзиторні ішемічні атаки, що підтверджуються медичними документами, в тому числі і стаціонарним лікуванням;

явища дисциркуляторної енцефалопатії II стадії при церебральному атеросклерозі, гіпертонічній хворобі (слабодухість, головні болі, запаморочення, порушення сну, зниження працездатності, порушення емоційно-вольової сфери за наявності окремих стійких органічних знаків з боку центральної нервової системи, чітка анізорефлексія, пірамідні симптоми та інші).

До пункту "в" належать:

мальформації, поодинокі артеріальні аневризми після внутрішньочерепного клепування або виключення з кровообігу за допомогою балонізації або штучного тромбування;

рідкі (не більше одного разу на рік) транзиторні ішемічні напади, що супроводжуються нестійкими осередковими симптомами з боку центральної нервової системи (парез, парестезії, розлади мови, мозочкові явища), які утримуються не більше доби та проходять без порушення функцій нервової системи;

наслідки порушень спинального кровообігу у вигляді нерізких розладів чутливості або легкого парезу кінцівок;

прояви дисциркуляторної енцефалопатії I стадії у формі псевдоневротичного синдрому (емоційна нестійкість, подразливість, погіршення пам'яті, головний біль, запаморочення, розлад сну, шум у голові). Ураження нервової системи легкі, але стійкі: пожвавлення сухожильних рефлексів, анізорефлексія, асиметрія обличчя, недостатність конвергенції, симптоми орального автоматизму, неврозоподібні порушення астенічного типу;

різні форми мігрені з частими (три і більше разів на рік) та довготривалими (доба і більше) нападами;

вегетативно-судинні розлади з пароксизмальними порушеннями у вигляді симпато-адреналових кризів. Діагноз вегетативно-судинних розладів встановлюється тільки у тих випадках, коли цілеспрямоване обстеження не виявило інших захворювань, що супроводжуються порушенням вегетативної нервової системи.

Пункт "г" включає вегетативно-судинні дистонії, соматогенно обумовлені, та синдроми вегетативно-судинної дистонії, які не викликають порушення функцій ЦНС.

Кандидати після перенесеного первинного (нетравматичного) підпавутинного крововиливу непридатні.

Військовослужбовці після вперше перенесеного минущого порушення мозкового кровообігу при повному відновленні функцій центральної нервової системи оглядаються за статтею 45 Розкладу хвороб.

У разі аневризм судин головного мозку, які є причиною порушення мозкового кровообігу, і за неможливості оперативного лікування або відмови від нього огляд проводиться за пунктом "а" незалежно від ступеня вираження залишкових явищ порушень мозкового кровообігу та функцій нервової системи.

Військовослужбовці, прооперовані з приводу аневризми судин головного мозку та в разі інших судинних уражень головного та спинного мозку, придатні індивідуально за пунктом "б" чи "в" статей 41 та 76 Розкладу хвороб.

За показаннями кандидатам та військовослужбовцям пропонується хірургічне лікування. У разі незадовільних результатів лікування або відмови від нього придатність до військової служби визначається залежно від вираження патологічного процесу.

До пункту "а" належать:

артеріальні та артеріовенозні аневризми магістральних судин;

облітеруючий атеросклероз, ендартеріїт, тромбангіїт та аортоартеріїт при декомпенсованих ішеміях кінцівок (гангренозно-некротична стадія);

атеросклероз черевного відділу аорти з частковою або повною облітерацією отвору її вісцеральних гілок, здухвинних артерій з різким порушенням функцій органів та дистального кровообігу;

тромбоз воротної або порожнистої вени;

часто рецидивуючий тромбофлебіт, флеботромбоз;

посттромботична та варикозна хвороба нижніх кінцівок, індуративно-виразкова форма з хронічною венозною недостатністю III ступеня (недостатність клапанів глибоких, підшкірних та комунікантних вен з наявністю постійного набряку, гіперпігментації та стоншення шкіри, індурації, дерматиту або виразок);

наявність імплантованого кава-фільтра;

слоновість IV ступеня;

стани після реконструктивних операцій на великих магістральних (аорта, здухвинна, стегнова, брахіцефальна артерії, порожниста вена) та периферичних судинах з незадовільними результатами лікування, прогресуючим перебігом захворювання та ішемією.

До пункту "б" належать:

облітеруючий ендартеріїт, тромбангіїт, аортоартеріїт та атеросклероз артерій нижніх кінцівок II стадії (I стадії для оглянутих кандидатів);

посттромбофлебітична або варикозна хвороба, набряково-індуративна форма з хронічною венозною недостатністю III ступеня (набряклість стоп та гомілок, яка не зникає повністю за час нічного відпочинку, свербіння, гіперпігментація, стоншення шкіри);

слоновість III ступеня;

наслідки реконструктивних операцій на магістральних та периферичних судинах з помірним порушенням функції;

варикозне розширення вен сім'яного канатика III ступеня (канатик опускається нижче нижнього полюса атрофованого яєчка, наявність постійного больового синдрому, порушення сперматогенезу).

До пункту "в" належать:

облітеруючий ендартеріїт, тромбангіїт, атеросклероз судин нижніх кінцівок I стадії;

посттромботична та варикозна хвороба нижніх кінцівок з явищами хронічної венозної недостатності II ступеня (періодична набряклість стоп, гомілок після довготривалої ходи або стояння, яка зникає за час нічного або денного відпочинку);

слоновість II ступеня.

До пункту "г" належать:

варикозна хвороба нижніх кінцівок без ознак венозної недостатності I ступеня;

слоновість I ступеня (незначний набряк тилу стопи, що зменшується або зникає за час нічного або денного відпочинку);

варикозне розширення вен сім'яного канатика I, II ступенів.

Після травм, поранень та інших пошкоджень великих магістральних артерій з повним відновленням кровообігу та функцій щодо оглянутих кандидатів застосовується пункт "в", а для військовослужбовців - стаття 45 Розкладу хвороб.

Експертне рішення слід виносити на підставі об'єктивного дослідження із застосуванням методів, що дають об'єктивні показники (реовазографія, допплерівське дослідження судин, ангіо-, флебо-, лімфографія тощо).

Розширення підшкірних вен на окремих ділянках у вигляді циліндричних або звивистих еластичних утворень без набряків і трофічних порушень та відсутність скарг не є протипоказанням до проходження військової служби та вступу до ВВНЗ.

При розширенні вен нижніх кінцівок необхідно завжди перевіряти функцію клапанів великої підшкірної вени, комунікантних та глибоких вен. Позитивна проба Троянова-Тренделенбурга та негативна проба Дельбе-Пертеса свідчать про тяжке порушення венозного кровообігу та дозволяють застосувати пункт "а" цієї статті.

За наявності показань кандидатам та військовослужбовцям пропонується хірургічне або консервативне лікування. У разі незадовільних результатів лікування або відмови від нього огляд проводиться за пунктами "а", "б" або "в" залежно від вираженості вторинної анемії, частоти загострень та ступеня випадіння гемороїдальних вузлів.

До частих загострень геморою належать випадки, коли оглянутий перебуває два-три рази на рік на стаціонарному лікуванні з довгими (один місяць і більше) термінами госпіталізації з приводу кровотечі, тромбозу та запалення або випадіння гемороїдальних вузлів II, III ступенів, а також коли захворювання ускладнюється повторними кровотечами, що потребують стаціонарного лікування.

Нейро-циркуляторна дистонія - це загальний невроз з переважним ураженням судинного тонусу та регуляції серцево-судинної системи у відповідь на будь-які подразники.

Нейро-циркуляторну дистонію гіпотензивного типу слід відрізняти від фізіологічної гіпотонії здорових людей, які не скаржаться, зберігають працездатність при показниках артеріального тиску 90/50-100/60 мм рт.ст. Такі особи визнаються придатними до військової служби. В усіх випадках слід виключити симптоматичну гіпотонію, зумовлену хворобами ендокринної системи, шлунковокишкового тракту, легень тощо.

У діагностиці нейро-циркуляторної дистонії гіпертензивного типу необхідне обстеження функції щитовидної залози, нирок.

При огляді кандидатів артеріальний тиск вимірюється в спокійних умовах два-три рази. За I, II, V, VI графами - з малим фізичним навантаженням (20 присідань за 30 секунд) та через дві хвилини після нього.

Перед вимірюванням артеріального тиску кандидат не повинен використовувати адреностимулятори (наприклад краплі в ніс), протягом 30 хвилин перед вимірюванням не повинен курити, вживати напої, що вміщують кофеїн. Слід пам'ятати про такий термін, як "оглядова артеріальна гіпертензія", тобто підвищення артеріального тиску у зв'язку з емоційною реакцією на лікарський огляд.

За наявності змін на ЕКГ обов'язкове дослідження в динаміці та проведення функціональних проб. Нормалізація ЕКГ-параметрів під час навантажувальних та після фармакологічних проб (крім проби з нітрогліцерином) свідчить про функціональний генез змін.

Синусова аритмія функціонального характеру не є перешкодою до військової служби та вступу до ВВНЗ.

У разі порушень серцевого ритму внаслідок органічних змін міокарда (запального, дистрофічного або іншого характеру) огляд проводиться за статтею 38 Розкладу хвороб.

Передбачає стан після перенесених гострих запальних уражень серця (міокардит, перикардит, ендокардит, ревматизм), гострих форм ішемічної хвороби серця (нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда), захворювань магістральних артерій та вен, станів після гострого порушення мозкового кровообігу, а також наслідки операцій на серці, коронарних та магістральних судинах з порушеннями функцій тимчасового характеру.

Постанова про потребу у відпустці у зв'язку із хворобою для військовослужбовців приймається у випадках, коли для закінчення реабілітаційного лікування та повного відновлення працездатності необхідний термін не менше місяця. Після закінчення відпустки придатність до військової служби визначається за відповідними статтями Розкладу хвороб залежно від результатів лікування, наслідків захворювання та характеру службової діяльності.

До пункту "б" належать: гнійні або поліпозні синусити, поліпози слизової оболонки носа з порушенням носового дихання, хронічні гнійні та поліпозні синусити без видимих ускладнень, які протікають з частими (не менше двох разів на рік) загостреннями та втратою працездатності, а також гнійні синусити з хронічним декомпенсованим тонзилітом.

Під час огляду військовослужбовців, які страждають на хронічний гнійний синусит, враховується перебіг захворювання та частота загострення. За умови частих загострень та безуспішності лікування у стаціонарних умовах питання про придатність їх до військової служби вирішується індивідуально.

Діагноз хронічного гнійного захворювання навколоносових пазух має бути підтверджений риноскопічними даними (гнійні виділення), рентгенографією пазух у двох проекціях, а для верхньощелепної пазухи, крім того, - діагностичною пункцією.

До пункту "в" належать хронічні негнійні захворювання навколоносових пазух (катаральні, серозні, вазомоторні та інші негнійні форми синуситів) без ознак дистрофії тканин верхніх дихальних шляхів, без частих загострень, пов'язаних з втратою працездатності.

До цього ж пункту належить виражене викривлення носової перетинки зі значним порушенням носового дихання. Викривлення носової перетинки за умови вільного носового дихання хоча б однією половиною носа не є перешкодою для військової служби та до вступу до ВВНЗ.

Повторний огляд кандидатів, що перенесли радикальну операцію на придаткових пазухах носа, проводиться не раніше ніж через шість місяців після операції.

Залишкові явища після операції на навколоносових пазухах (лінійний рубець перехідної складки переддвер'я рота, співустя оперованої пазухи з носовою порожниною або вуаль на рентгенограмі) не є перешкодою до військової служби.

Під хронічним декомпенсованим тонзилітом слід розуміти одну із форм хронічного тонзиліту, яка характеризується частими загостреннями (два-три рази на рік), втягненням у запальний процес білямигдаликової тканини, регіонарних лімфовузлів та наявністю гнійно-казеозних пробок в лакунах мигдаликів.

Інші форми хронічного тонзиліту та гіпертрофія мигдаликів за відсутності частих ангін не дають підстав для застосування цієї статті, не перешкоджають проходженню військової служби та вступу до ВВНЗ.

Стійкий характер порушення барофункції вуха визначається за даними повторних досліджень та вушної манометрії. Найбільш достовірні дані одержуються після додаткового функціонального дослідження у барокамері (рекомпресійній камері).

До цієї статті належать захворювання, наслідки пошкоджень гортані або шийного відділу трахеї через незадовільні результати лікування або відмову від нього.

До пункту "а" належить стійка відсутність голосоутворення, дихання через природні дихальні шляхи зі значним порушенням функції зовнішнього дихання.

До пункту "б" належить стійке утруднене голосоутворення (захриплість, зниження гучності голосу) та стійке утруднення дихання з помірним порушенням функцій зовнішнього дихання.

До пункту "в" належить затруднення дихання з незначним порушенням функції зовнішнього дихання.

До пункту "а" належать хронічні неспецифічні захворювання легень (хронічні обструктивні захворювання легень (далі - ХОЗЛ) - хронічний бронхіт або емфізема легень) та нагноювальні захворювання (бронхоектатична хвороба, абсцес легені та середостіння, піоторакс) зі значним порушенням функції зовнішнього дихання (далі - ФЗД) та значною втратою працездатності.

За цим самим пунктом оглядаються кандидати та військовослужбовці при інтерстиціальних хворобах легень (ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт, легеневий альвеолярний протеїноз, гемосідероз та інші дисеміновані захворювання легень) незалежно від ступеня порушення ФЗД.

До пункту "б" належать хронічні неспецифічні захворювання бронхолегеневого апарату з помірним порушенням ФЗД.

За цим же пунктом оглядаються кандидати, які страждають на ХОЗЛ з емфіземою легень, пневмосклерозом, циліндричними бронхоектазами з незначним порушенням ФЗД.

Кандидати, хворі на саркоїдоз, непридатні за всіма графами. Військовослужбовці, які страждають на саркоїдоз, оглядаються за пунктами "а", "б" або "в" залежно від стадії захворювання, ступеня порушення функції зовнішнього дихання. Діагноз захворювання повинен бути підтверджений результатами пункційної біопсії з гістологічним дослідженням, а за відмови від неї - сукупністю клінічних, рентгенологічних та лабораторних даних.

Пункт "в" передбачає неспецифічні захворювання легень без або з початковим ступенем легеневої недостатності, коли суб'єктивні та об'єктивні ознаки легеневої недостатності нестійкі і з'являються тільки при значному фізичному напруженні; залишкові явища після перенесених плевритів без порушення функції дихання.

Оцінка функціонального стану апарату зовнішнього дихання проводиться поза загостренням захворювань за допомогою методики "петля потік-обсяг".

Діагноз ХОЗЛ (хронічного бронхіту чи емфіземи легень) для молодих людей віком до 30 років є винятком. У таких хворих перш за все при обстеженні необхідно виключити інші найчастіші причини хронічного кашлю: бронхіальну астму, захворювання верхніх дихальних шляхів, гастроезофагальний рефлюкс тощо. Якщо в молодих людей буде наявний симптомокомплекс ХОЗЛ (клініко-функціональна картина незворотної бронхообструкції), обов'язковим є виключення вроджених його причин, таких як дефіцит - (альфа)1-антитрипсину, муковісцидоз чи вроджені вади розвитку легень.

Під час оцінки ФЗД при бронхоектатичній хворобі, хворобах легень, спричинених зовнішніми агентами (пневмоконіози, хронічні пневмоніти), інтерстиціальних (дисемінованих) хворобах легень (ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт, легеневий альвеолярний протеїноз, гемосідероз, гістіоцитоз-Х та інші дисеміновані захворювання легень), хронічних гнійних та некротичних хворобах (абсцес легені та середостіння, піоторакс), наслідках гострих неспецифічних хвороб органів дихання або хірургічного лікування у вигляді обмеженого пневмосклерозу, плевродіафрагмальних чи плеврокостальних шварт (спайок) слід орієнтуватись у першу чергу на показники ЖЄЛ та МВЛ.

Діагноз бронхіальної астми встановлюється після комплексного стаціонарного обстеження. Для бронхіальної астми характерна гіперреактивність бронхів, що проявляється рецидивними симптомами свистячого дихання, задухи, скутості в грудній клітці, кашлю, особливо вночі та вранці. При бронхіальній астмі бронхообструкція варіабельна, зменшується спонтанно або під впливом лікування.

До пункту "а" належить тяжка персистуюча бронхіальна астма, для якої характерні:

постійна наявність денних симптомів;

часті загострення (два рази та більше на рік), які потребують стаціонарного лікування;

часті (більше трьох разів на тиждень) нічні симптоми;

обмеження фізичної активності, зумовлене бронхіальною астмою;

застосування максимально можливого арсеналу засобів, переважно інгаляційних препаратів, для лікування бронхіальної астми (інгаляційні стероїди в максимальних дозах плюс інгаляційні бета-агоністи тривалої дії в максимальних дозах плюс інгаляційні холінолітики або теофіліни пролонгованої дії) не призводить до контролю за перебігом захворювання.

До цього самого пункту належить гормонозалежна бронхіальна астма (така, що потребує постійного вживання системних стероїдів).

До пункту "б" належить середньої тяжкості персистуюча бронхіальна астма, для якої характерні:

щоденні симптоми;

загострення, що призводять до порушення активності та сну;

нічні симптоми частіше одного разу на тиждень;

необхідність у щоденному прийманні бета-агоністів короткої дії;

До пункту "в" належить легка персистуюча бронхіальна астма, для якої характерні:

симптоми частіше одного разу на тиждень, але рідше ніж один раз на день;

загострення, що призводять до порушення активності та сну;

нічні симптоми частіше двох разів на місяць;

До пункту "г" належить легка інтермітуюча бронхіальна астма, для якої характерні:

короткотривалі симптоми, що виникають рідше одного разу на тиждень;

короткотривалі загострення (від кількох годин до кількох днів);

нічні симптоми не частіше двох разів на місяць;

Якщо бронхоспастичний синдром є ускладненням інших захворювань, то ступінь придатності до військової служби визначається залежно від перебігу основного захворювання за відповідними статтями Розкладу хвороб.

Постанова про потребу військовослужбовців у відпустці у зв'язку із хворобою приймається тільки у випадках ускладненого перебігу гострих пневмоній (нагноєння, пара- та метапневмонічний ексудативний плеврит, емпієма плеври, ателектаз, інфекційно-токсичний шок, інфекційний міокардит, токсична нефропатія, токсичний гепатит, виражена астенізація після вірусних пневмоній тощо).

За цією ж статтею оглядаються кандидати та військовослужбовці після хірургічного втручання на органах грудної клітки з приводу захворювань за умови неповного функціонального відновлення організму після закінчення стаціонарного лікування, після поранень або травм органів грудної порожнини з порушенням функцій тимчасового характеру.

Після перенесених гострих захворювань органів дихання кандидати оглядаються через шість-дванадцять місяців, а військовослужбовці - через три місяці після закінчення лікування.

Пункт "в" застосовується у випадках, коли сума каріозних, пломбованих та видалених зубів більше дев'яти і при цьому не менше чотирьох зубів з клінічними або рентгенологічними ознаками хронічного запалення з ураженням пульпи і періодонта, включаючи зуби із пломбованими кореневими каналами.

Підставою для застосування пункту "а" цієї статті є наявність у оглянутих генералізованої форми пародонтиту, пародонтозу з частими загостреннями та абсцедуванням.

Діагноз пародонтиту, пародонтозу встановлюється після ретельного дослідження всієї зубощелепової системи із рентгенографією та виявленням супутніх захворювань. У випадках пародонтиту, пародонтозу кандидати направляються на лікування.

До пункту "а" належить пародонтит з глибиною пародонтальної кишені 5 мм і більше, резорбцією кісткової тканини альвеолярного відростка на 2/3 довжини кореня, рухомістю зуба II, III ступенів.

До пункту "б" належать пародонтити та пародонтози, захворювання слизової оболонки порожнини рота, лейкоплакії та інші захворювання, включаючи преканцерози. Кандидати та військовослужбовці направляються на лікування.

До пункту "а" належать:

дефекти нижньої щелепи після хірургічного лікування, не заміщені трансплантантами;

дефекти, деформації щелепно-лицевої ділянки, а також хронічні, що часто загострюються (більше двох разів на рік для кандидатів та більше чотирьох разів на рік для військовослужбовців), захворювання щелеп, слинних залоз, скронево-нижньощелепових суглобів;

анкілози скронево-нижньощелепових суглобів, контрактури та несправжні суглоби нижніх щелеп за відсутності ефекту від лікування або відмови від нього;

актиномікоз щелепно-лицевої ділянки, який не піддається лікуванню.

В окремих випадках залежно від практичної працездатності, умов служби, думки керівництва підрозділу, військовослужбовці з набутими дефектами та деформаціями щелепно-лицевої ділянки після ортопедичних методів лікування із задовільними результатами можуть бути оглянуті за пунктом "б" або "в".

До пункту "б" належать:

аномалії прикусу II, III ступенів з роз'єднанням прикусу більше 5 мм або з жувальною ефективністю менше 60% за М.Г.Агаповим;

хронічні сіалоаденіти з частими загостреннями;

актиномікоз щелепно-лицевої ділянки із задовільними результатами лікування;

хронічний остеомієліт з наявністю секвестральних порожнин та секвестрів.

Кандидати із вказаними захворюваннями непридатні до військової служби. Щодо військовослужбовців: після лікування постанова приймається за статтею 58 Розкладу хвороб. Якщо хірургічне лікування не застосовувалось, огляд проводиться за відповідними пунктами цієї статті.

До пункту "в" належать аномалії прикусу, що супроводжуються роз'єднанням прикусу на 5 мм і менше, з жувальною ефективністю більше 60% за М.Г.Агаповим. Кандидатам, які вступають до ВВНЗ з такою патологією, пропонується лікування. Огляд після лікування проводиться через шість-дев'ять місяців залежно від результатів, а також ступеня порушення дихальної, жувальної, мовної та слиновидільної функцій. У разі відмови від лікування за цим самим пунктом приймається постанова про непридатність до вступу до ВВНЗ.