• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Щодо розгляду листа та надання роз’яснення

Міністерство юстиції України  | Лист від 14.05.2023 № 59818/63793-9-23/8.4.4
Реквізити
  • Видавник: Міністерство юстиції України
  • Тип: Лист
  • Дата: 14.05.2023
  • Номер: 59818/63793-9-23/8.4.4
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міністерство юстиції України
  • Тип: Лист
  • Дата: 14.05.2023
  • Номер: 59818/63793-9-23/8.4.4
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 14.05.2023 р. № 59818/63793-9-23/8.4.4
Щодо розгляду листа та надання роз’яснення
Міністерство юстиції України розглянуло лист […] щодо надання роз’яснення стосовно деяких питань проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди і в межах компетенції повідомляє таке.
Згідно зі статтею - 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За своєю правовою природою державна реєстрація прав є засвідченням державою факту вже набутого особою речового права.
Загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об’єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон) (пункти 1, 4 частини першої статті 4 Закону).
При проведенні державної реєстрації прав відповідно до частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а також перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (абзац перший частини п’ятої статті 12 Закону).
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва, майбутні об’єкти нерухомості та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина восьма статті 18 Закону).
Відповідно до положень цивільного законодавства право власності особи на нерухоме майно визначається згідно з документами, на підставі яких це майно належить такій особі.
Перелік документів, що можуть бути підставою для державної реєстрації прав, визначено частиною першою статті 27 Закону.
Так, державна реєстрація речового права здійснюється на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
Отже, Закон визначає дві окремі підстави для державної реєстрації прав.
Водночас відповідно до частини третьої статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
З наведеного вище вбачається:
рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав може бути скасовано на підставі судового рішення;
документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, може бути визнано судовим рішенням недійсними чи скасованими;
державна реєстрація прав та відповідно права та обтяження, що виникли, як її наслідок, може бути скасованою на підставі судового рішення;
Закон зобов’язує державного реєстратора, який виконує рішення суду щодо скасування державної реєстрації прав, рішення державного реєстратора чи документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав у разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав провести державну реєстрацію набуття відповідних прав чи обтяжень;
Закон зобов’язує державного реєстратора, який виконує рішення суду щодо визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав або скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав чи їх обтяжень, провести державну реєстрацію шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав чи їх обтяжень, тобто повернути відповідні права (обтяження) у стан, що існував попередньо.
З огляду на вказане доцільно більш детально розглянути поняття "судове рішення", "мирова угода" та "рішення суду", які по своїй суті є різними.
Частиною першою статі 258 Цивільного процесуального кодексу України (далі – Кодекс) визначено, що судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови та судові накази.
За своєю правовою природою мирова угода у цивільному процесі – подана сторонами і підтверджена судом заява, згідно з якою позивач і відповідач шляхом взаємних поступок один до одного ліквідують спір, що виник між ними.
Укладення мирової угоди під час судового розгляду регламентується Кодексом.
Кодекс передбачає чітку форму укладення мирової угоди.
Відповідно до частини другої статті 207 Кодексу сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (частина четверта статті 207 Кодексу).
Отже, при укладенні сторонами мирової угоди рішення суду не виноситься.
Рішення суду – акт суду, яким вирішується спір по суті. Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
З огляду на викладене, ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди є підставою виключно для державної реєстрації прав відповідно до пункту 10 частини першої статті 27 Закону.
Важливі юридичні застереження!
1. Листи Міністерства юстиції України не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер. Їх реальне значення не перевищує авторитету аргументів та суджень, покладених в основу відповідної правової позиції.
2. Роз’яснення законодавства, яке міститься у цьому листі, не є юридичною консультацією щодо конкретної ситуації та не враховує особливостей відповідних фактичних обставин.
Перший заступник Міністра Євгеній ГОРОВЕЦЬ