Щодо співвідношення застосування термінів позовної давності, визначених Цивільним кодексом України та Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року

Міністерством юстиції розглянуто звернення щодо співвідношення застосування термінів позовної давності, визначених Цивільним кодексом України та Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, та в межах компетенції повідомляється.

Насамперед зазначаємо, що загальні положення застосування позовної давності містить гл. 19 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 257 - 259 зазначеного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

У свою чергу, згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Так, стосовно порушеного Вами питання щодо застосування положень Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі - Конвенція) у разі, коли дебітором підприємства виступає іноземний партнер і обидва партнери перебувають у Договірних державах, зазначаємо таке.

Зі змісту вищенаведеного є незрозумілим статус "іноземного партнера", що має ключове значення, оскільки п. 1 ст. 3 Конвенції передбачено, що зазначена Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Отже, якщо вищенаведений "іноземний партнер" не є комерційним підприємством, зазначений заявником випадок не підпадає під дію Конвенції. Слід зауважити, що Конвенція поширюється лише на договори про міжнародну купівлю-продаж і не поширюється на відносини з виконання робіт і послуг (ст. 6 Конвенції).

'...'

Таким чином, враховуючи багатоманіття винятків та умов, передбачених Конвенцією, слід уточнити правову природу укладеного міжнародного договору купівлі-продажу з метою з'ясування його відповідності умовам, передбаченим Конвенцією.

Щодо можливості незастосування положень Конвенції, зокрема визначеного строку позовної давності, зазначаємо, що з огляду на ст. 9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства України.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними міжнародні договори купівлі-продажу не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Тобто у разі якщо комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах, до таких договорів буде застосовуватися чотирирічний строк позовної давності.

При цьому Конвенція дає можливість не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенції).

'...'