Про затвердження Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009-2013 роки

Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Державну цільову економічну програму "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009-2013 роки (далі - Програма), що додається.

2. Міністерству освіти і науки, Міністерству фінансів та іншим центральним органам виконавчої влади, що визначені відповідальними за виконання Програми, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачати під час формування проектів державного та місцевих бюджетів на 2009-2013 роки видатки на виконання Програми виходячи з їх можливостей.

3. Міністерству економіки включати щороку за поданням Міністерства освіти і науки визначені Програмою завдання, показники і заходи до відповідних розділів проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям подавати щороку до 10 лютого Міністерству освіти і науки дані про хід виконання Програми для інформування до 15 березня Кабінету Міністрів України.

Утвердження інноваційної моделі розвитку - один з найважливіших системних факторів підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки та національної безпеки держави.

Інноваційна інфраструктура в Україні є функціонально неповною, недостатньо розвинутою. Вона не охоплює усі ланки інноваційного процесу.

В інноваційному середовищі практично відсутні венчурні фонди та центри трансферу технологій. Не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів, науковців, що мають завершені науково-технічні розробки. Не в повному обсязі використовуються освітній та науковий потенціал, насамперед вищих навчальних закладів, у сфері інформаційно-комунікаційних, високих наукоємних технологій, а також інформаційні ресурси системи науково-технічної та економічної інформації, зокрема бази даних технологій, науково-технічних досягнень.

Не визначено механізм стимулювання створення інноваційної інфраструктури.

Метою Програми є створення у 2009-2013 роках в Україні інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки.

Прогнозні обсяги та джерела фінансування Програми зазначені у паспорті Програми, наведеному в додатку 1.

Інноваційна інфраструктура складається з виробничо-технологічної, фінансово-економічної, нормативно-правової, територіальної та кадрової підсистеми.

Розвиток в Україні інноваційної інфраструктури може здійснюватися за такими варіантами:

збереження існуючого підходу до розвитку інноваційної інфраструктури;

розвиток фінансово-економічної підсистеми інноваційної інфраструктури як недостатньо розвинутої;

розвиток виробничо-технологічної підсистеми інноваційної інфраструктури з поступовим впровадженням окремих елементів фінансово-економічної підсистеми.

Збереження існуючого підходу до розвитку інноваційної інфраструктури призведе до появи нових проблем у сфері інноваційної діяльності та подальшої деформації структури національної економіки.

З огляду на високі комерційні ризики інвестування у зазначену сферу, значні фінансові витрати, тривалий строк окупності інвестицій необхідно забезпечити фінансову підтримку інноваційної діяльності шляхом першочергового формування фінансово-економічної підсистеми як недостатньо розвинутої.

Проте слід відзначити, що ефективність функціонування фінансово-економічної підсистеми залежить від розбудови розгалуженої виробничо-технологічної підсистеми, яка формує мережеву модель управління інноваційним розвитком на макро-, мікро- та територіальному рівні.

Виробничо-технологічна підсистема включає базову та допоміжну інфраструктуру. До базової інфраструктури належать суб'єкти, що забезпечують розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалу країни (науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, державні лабораторії, лабораторії промислових підприємств тощо), а до допоміжної - суб'єкти, що забезпечують процеси впровадження інновацій на всіх стадіях (консультативні, інформаційні та лізингові компанії, венчурні фонди тощо). Особливої уваги заслуговує формування допоміжної інфраструктури, оскільки порівняно з базовою вона недостатньо розвинута і комплексно несформована.

Формування цілісної виробничо-технологічної підсистеми сприятиме забезпеченню інноваційної сфери всіма видами посередницьких послуг, зокрема:

трансфер технологій від власника наукової розробки до споживача;

забезпечення захисту прав інтелектуальної власності;

проведення експертизи інноваційних, науково-технічних проектів;

надання послуг у сфері метрології, стандартизації, контролю за якістю;

інформаційно-консультаційне забезпечення інноваційної діяльності, трансфер технологій, комерціалізація інтелектуальної власності;

підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації підприємців у сфері інноваційної діяльності, інтелектуальної власності та трансферу технологій.

Повнота і функціональність виробничо-технологічної підсистеми забезпечить результативність інноваційного процесу та ефективне використання фінансових ресурсів.

Виходячи з викладеного, оптимальним варіантом розбудови інноваційної інфраструктури є розвиток виробничо-технологічної підсистеми із створенням окремих найважливіших елементів інших підсистем, що сприятиме створенню умов для прискореного впровадження інновацій навіть в умовах обмеження бюджетного фінансування.

Розбудова виробничо-технологічної підсистеми здійснюється за такими пріоритетами:

створення цілісної інноваційної інфраструктури на базі наукових установ та вищих навчальних закладів;

підтримка і розвиток інноваційних малих підприємств;

створення інноваційної інфраструктури на регіональному рівні з одночасним забезпеченням міжрегіональної координації;

оптимізація і розширення мережі центрів інформаційно-консультаційної підтримки інноваційної діяльності;

розбудова інфраструктури кадрового забезпечення інноваційної діяльності.

Для розбудови виробничо-технологічної підсистеми необхідно удосконалити нормативно-правову базу, зокрема щодо відповідності вимогам цілісності, комплексності та системності у сфері науково-технологічного, інноваційного розвитку та підприємницької діяльності, а також розробити відповідне методичне забезпечення.

Для забезпечення функціонування виробничо-технологічної підсистеми створюються окремі елементи фінансово-економічної, нормативно-правової та кадрової підсистеми.

Для розв'язання проблеми необхідно виконати завдання і заходи, зазначені у додатку 2.

Виконання Програми дасть змогу:

забезпечити функціонування інноваційної інфраструктури підтримки малого інноваційного бізнесу;

забезпечити розвиток мережі нових елементів інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, центрів трансферу технологій, наукових парків, регіональних інноваційних кластерів, інноваційних бізнес-інкубаторів тощо), до якої входитимуть близько 400 одиниць, в результаті чого буде створено понад 10 тис. нових робочих місць для висококваліфікованих спеціалістів;

збільшити до 10 тисяч кількість суб'єктів малого підприємництва, що реалізують інноваційні проекти;

підвищити не менш як на 5 відсотків інноваційну активність промислових підприємств;

прискорити темпи виробництва інноваційної продукції не менш як на 20 відсотків;

залучити близько 7 млрд. гривень інвестицій для реалізації інноваційних проектів.

Очікувані результати виконання Програми наведені у додатку 3.

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також інвестицій підприємств та організацій, грантів міжнародних організацій. Орієнтовний обсяг необхідних для виконання Програми фінансових ресурсів становить близько 280,35 млн. гривень, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету - близько 104,25 млн. гривень.

Обсяги видатків на виконання передбачених Програмою заходів щорічно уточнюються з урахуванням можливостей державного та відповідних місцевих бюджетів.

1. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 381 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 43, ст. 1726).

2. Програма затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р. N 447.

3. Державний замовник-координатор - МОН.

4. Державні замовники - МОН та Держінвестицій.

5. Керівник Програми - перший заступник Міністра освіти і науки.

6. Відповідальні за виконання Програми - міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Національна академія наук.

7. Строк виконання: 2009-2013 роки.

8. Прогнозні обсяги та джерела фінансування