Угода між Україною та Республікою Бєларусь про взаємне визнання права та регулювання відносин власності

Держави-учасниці цієї Угоди, надалі Сторони,

усвідомлюючи необхідність створення правових норм, які запобігають взаємним претензіям і гарантують захист прав власності Сторін, їх громадян і юридичних осіб;

розглядаючи регулювання прав власності, як найважливішу умову повноцінних міждержавних відносин;

з метою створення умов для ефективного розвитку виробництва та збереження, у випадках доцільності, єдиних технологічних комплексів;

домовились про нижченаведене:

Сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях Сторін.

Кожна з Сторін визнає права власності іншої Сторони, їх громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 1 грудня 1990 року перебували у віданні органів державного управління іншої Сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Права власності на майно підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які зазначені у першій частині цієї статті, визначаються органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном і оформлюються протоколами між ними.

Права власності на землю та інші природні ресурси регулюються законодавством Сторони, на території якої знаходяться об'єкти власності, якщо інше не передбачено додатковими угодами Сторін.

Сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, - будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканських бюджетів іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони.

Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди по взаємній домовленості Сторін.

Сторони вважають доцільним надавати на своїй території земельні ділянки у користування, володіння та розпорядження як для діючих, так і для тих, що створюються, об'єктів соціальної сфери іншої Сторони, її юридичним і фізичним особам. Надання земельних ділянок іншій Стороні, а також платня за їх використання здійснюються на загальних підставах, які визначаються законодавством Сторони місцезнаходження об'єкта.

Кожна Сторона має право продати, обміняти, передати у заставу, здати в оренду, передати безкоштовно або на договірних засадах свою власність іншій Стороні, її фізичним і юридичним особам.

Реалізація положень цієї статті здійснюється органами державного управління, уповноваженими розпоряджатися державним майном кожної з Сторін, відповідно до законодавства Сторони місцезнаходження об'єктів власності, якщо інше не передбачено додатковими угодами Сторін.

Сторони домовилися сприяти збереженню раніш створених підприємств, організацій і товариств з дольовою або спільною формою власності Сторін, в тому числі акціонерних товариств.

Якщо засновником таких підприємств, організацій і товариств, майно яких розташовано на території Сторін, було міністерство, відомство колишнього Союзу РСР або підприємство колишнього союзного підпорядкування, їх установчі документи підлягають уточненню органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном відповідно до законодавства Сторони місцезнаходження підприємств, організацій і товариств.

Сторони можуть створювати за спільним рішенням органів, уповноважених розпоряджатися державним майном, підприємства з дольовою та спільною формою власності, в тому числі на базі підприємств, організацій і установ колишнього союзного підпорядкування та їх структурних підрозділів, які розташовані на територіях Сторін.

Порядок застосування та діяльності вказаних підприємств регулюється законодавством Сторони, на території якої вони створюються, якщо інше не передбачено додатковими угодами Сторін.

Сторони домовилися, що об'єкти незавершеного будівництва, які розташовані на їх території і фінансувалися раніше органами колишнього Союзу РСР, за рішенням Сторони місцезнаходження об'єкта можуть передаватися в дольову і спільну власність Сторони місцезнаходження об'єкта та іншої Сторони, їх юридичних осіб, які взяли на себе зобов'язання в завершенні робіт із створенням на базі майна цих об'єктів спільних підприємств. Рішення з даного питання приймається органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Сторони забезпечують безперешкодне переведення після сплати боргів та зборів, передбачених законодавством Сторони місцезнаходження підприємства, організації, установи, законно одержаних доходів і платежів у зв'язку з діяльністю спільних підприємств, які є власністю іншої Сторони, її юридичних і фізичних осіб.

Приватизація об'єктів, які відносяться до власності однієї з Сторін та розташовані на території іншої Сторони, здійснюються за рішенням власника. Порядок та умови приватизації визначаються угодою між органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Правовий статус та діяльність підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, перелічених у статті 2 і 4 цієї Угоди, регулюються у відповідності до законів Сторони, на території якої вони розташовані, якщо інше не передбачено додатковими угодами Сторін.

Сторони гарантують, що власність Сторін, їх юридичних і фізичних осіб в межах цієї Угоди користується повним і безумовним правовим захистом. Ця власність не може підлягати примусовому вилученню, крім як у виняткових випадках, передбачених законодавчими актами. У випадках примусового вилучення згаданої власності, її власнику державою сплачується компенсація, яка відповідає реальній вартості вилученої власності, у строки, встановлені законодавством Сторони її місцезнаходження.

Сторони визнають, що їх юридичні і фізичні особи, які здійснюють інвестиції, розглядаються на території одна одної як іноземні інвестори. Їх діяльність на території кожної з Сторін здійснюється відповідно до її законодавства про іноземні інвестиції та міжнародних угод, у яких беруть участь договірні Сторони.

Суперечки між Сторонами, відносно тлумачення і вживання норм цієї Угоди, мають вирішуватися шляхом взаємних консультацій та переговорів на різних рівнях.

З взаємної домовленості Сторони можуть вносити до цієї Угоди необхідні доповнення та зміни, які оформляються відповідними протоколами і виступають невід'ємною частиною цієї Угоди.

Угода підлягає ратифікації у відповідності до процедури, встановленої національним законодавством Сторін.

Угода набирає чинності від дня обміну ратифікаційними грамотами.

Здійснено в місті Мінську 22 січня у двох примірниках, кожний на українській та бєлоруській мовах, причому всі тексти мають однакову силу.