Про схвалення Концепції реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року

1. Схвалити Концепцію реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року, що додається.

2. Затвердити план заходів на 2017 рік щодо реалізації Концепції реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року, що додається.

Вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, тривалий час перебуває у кризовому стані. Незважаючи на вжиття певних заходів і підтримку галузі з боку держави, динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості свідчить, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96 відсотків шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації перебуває значна кількість збиткових неперспективних шахт. Значних масштабів набуло зношення активної частини промислово-виробничих фондів галузі. Із 7 тис. одиниць основного стаціонарного устатковання дві третини цілком відпрацювали свій нормативний строк експлуатації і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого порушено залізничне сполучення, постачання матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті цього на підприємствах галузі за останній рік скоротилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок, насамперед розкривних та підготовчих.

Існує загроза згортання вуглевидобутку на більшості шахт протягом одного - двох років.

Державними вугледобувними підприємствами у 2013 році видобуто 8,9 млн. тонн вугілля та отримано 5,1 млрд. гривень державної підтримки, у тому числі на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції - 4,9 млрд. гривень. Збитки від виробництва готової товарної продукції становили 5,7 млрд. гривень.

У 2014 році видобуто 7,8 млн. тонн вугілля на 3,1 млрд. гривень та отримано 4,1 млрд. гривень державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції. Від виробництва готової товарної вугільної продукції отримано майже 5 млрд. гривень збитків.

У 2015 році видобуто 6,7 млн. тонн вугілля на 4,2 млрд. гривень та отримано 1,2 млрд. гривень державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції. Збитки від виробництва готової товарної продукції становили 4,4 млрд. гривень.

У 2016 році видобуто 5,8 млн. тонн вугілля на 4,4 млрд. гривень та отримано 1,372 млрд. гривень державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції. Збитки від виробництва готової товарної продукції становили 2,5 млрд. гривень.

Ураховуючи складну ситуацію в національній економіці, держава не має можливості підтримувати збиткові підприємства вугільної промисловості.

Крім того, відсутність стимулюючих факторів для досягнення беззбиткової роботи у разі отримання вугледобувними підприємствами державної підтримки на покриття витрат із собівартості, низькі ціни на вітчизняну вугільну продукцію, які майже на третину нижчі за імпортну, відсутність будь-яких реальних кроків щодо приватизації шахт та інші проблемні питання значною мірою з кожним роком погіршують ситуацію у галузі державного сектору економіки.

Незадовільний стан державних підприємств вугільної галузі зумовлено взаємодією протягом досить тривалого часу ряду факторів, які за своєю природою мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. До об’єктивних факторів належать:

складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля;

вкрай недостатні обсяги капітальних вкладень в нове будівництво та на відновлення основних фондів вугледобувних підприємств;

недосконалість цінової і тарифної політики залежно від енергетичної цінності вугільної продукції та непрозорості ринку;

відсутність коштів для придбання та впровадження сучасної високопродуктивної очисної та прохідницької техніки, транспортних засобів, а також новітніх технологічних рішень ведення видобутку вугілля;

відсутність будь-яких реальних кроків щодо приватизації шахт;

перебування майже всього майна підприємств під арештом або у податковій заставі;

втрата кадрового потенціалу вугільної галузі через падіння престижності шахтарської праці, відсутність навчальної бази і невідповідність рівня професійної підготовки працівників потребам інноваційного розвитку вугледобувного виробництва.

Суб’єктивні фактори пов’язані з постійними структурними перетвореннями в галузі, які не завжди були достатньо обґрунтованими; низьким рівнем менеджменту державних підприємств вугільної промисловості; відсутністю реальних забезпечених необхідним фінансуванням програм розвитку і реструктуризації галузі, а також необхідного законодавчого забезпечення її функціонування.

Програма "Українське вугілля", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. № 1205 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 38, ст. 1731), реалізація якої спрямована на підвищення ефективності роботи підприємств вугільної промисловості та забезпечення належного рівня видобутку вугілля для потреб національної економіки, передбачала подолання кризи у вугільній галузі протягом 2001-2010 років.

Фактичні обсяги фінансування галузі становили майже 31 відсоток запланованих зазначеною Програмою.

Недофінансування вугільної галузі призвело до збільшення строків будівництва та ліквідації шахт.

Програма "Українське вугілля" не реалізована повною мірою, що не дало змоги досягти поставленої мети.

Метою Концепції є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування вугільної галузі, здійснення системних заходів з використання її потенціалу для зростання обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним розв’язанням екологічних та соціальних проблем шахтарських регіонів і створення сприятливих інвестиційних умов для приватизації шахт.

Можливі три основні варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає залишення існуючої ситуації (обмеженість державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості та відсутність державної підтримки на технічне переоснащення) без змін.

Перевагою такого варіанта є економія коштів державного бюджету, які протягом п’яти років спрямовуються лише на охорону праці, захист навколишнього природного середовища, реструктуризацію вугільної промисловості та соціальну підтримку працівників, що вивільняються.

Негативною стороною даного варіанта є зниження інвестиційної привабливості вугледобувних підприємств, скорочення обсягів видобутку вугілля, необхідних для забезпечення достатнього рівня енергетичної безпеки, зростання заборгованості із заробітної плати, відсутність державних соціальних гарантій для шахтарів, що може призвести до тяжких соціальних наслідків у шахтарських регіонах, хаотичного припинення виробничої діяльності підприємств, занепаду вугільної промисловості та виникнення техногенних катастроф екологічного характеру через некероване затоплення шахт. Зазначене призведе до необхідності значно більших витрат бюджетних коштів на подолання негативних наслідків без будь-якої корисної віддачі.

Другий варіант передбачає державну підтримку підприємств вугільної промисловості у повному обсязі на часткове покриття витрат із собівартості без фінансування технічного переоснащення та можливість залучення кредитів інвесторів під державні гарантії.

Перевагою такого варіанта є збереження основних фондів, кадрового потенціалу, зниження соціальної напруги, утримання досягнутих обсягів видобутку вугілля.

Недоліками зазначеного варіанта є збільшення навантаження на державний бюджет на постійній основі; відсутність стимулу нарощування видобутку вугілля та реформування вугільної галузі, неможливість виходу на беззбитковий рівень роботи та низька інвестиційна привабливість вугледобувних підприємств; ризик щодо реальної можливості повернення кредитів.

Третій, оптимальний варіант розв’язання проблеми полягає у проведенні ефективного реформування вугільної галузі, а саме:

оптимізації непрофільних активів вугледобувних підприємств;

підвищенні інвестиційної привабливості вугледобувних підприємств;

визначенні механізму соціального захисту працівників, що вивільняються, та розв’язанні екологічних проблем;

прискоренні темпів підготовки шахт до приватизації;

визначенні конкретних заходів із зменшення собівартості готової товарної вугільної продукції;

приведенні ціни товарної вугільної продукції до економічно обґрунтованого рівня.

Такий варіант дасть змогу здійснити заходи з ліквідації збиткових шахт, вивести вугільні підприємства на беззбитковий рівень роботи з виробничим потенціалом для забезпечення енергетичної безпеки країни, створити умови для реального залучення приватних інвестицій у розвиток вугледобувних підприємств з наступною їх приватизацією.

Третій варіант може передбачати надання підтримки з боку держави на загальних засадах відповідно до законодавства протягом обмеженого періоду часу. Основним ризиком у застосуванні такого підходу є залежність строку технічного переоснащення перспективних та ліквідації або консервації вугледобувних підприємств від стабільного і в повному обсязі фінансування.

Основними шляхами розв’язання проблеми за оптимальним варіантом є реформування вугільної галузі, залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація або консервація неперспективних вугледобувних підприємств, виключення факторів високої собівартості, у тому числі низької продуктивності праці.

Під час реформування державних підприємств вугільної галузі передбачається шахтний фонд розподілити за такими групами:

перспективні шахти, які мають значний обсяг промислових запасів вугілля і можливість в найкоротший строк виходу на беззбитковий рівень роботи;

неперспективні шахти, які розподіляються на дві підгрупи:

- шахти, що підлягають консервації (в разі відсутності покупця під час проведення приватизації та за умови визначення техніко-економічного обґрунтування можливості відновлення їх діяльності у короткостроковій перспективі на прибутковому рівні без залучення державної підтримки), - це шахти з низькими техніко-економічними показниками, високим рівнем зношення шахтного фонду, необхідним значним обсягом капітальних інвестицій для виведення шахти на беззбитковий рівень роботи та великим обсягом запасів вугілля;

- шахти, що підлягають ліквідації, - це шахти, які відпрацьовують залишкові обсяги промислових запасів або не мають можливості виходу на беззбитковий рівень роботи.

У рамках реалізації Концепції планується забезпечити:

визначення балансу попиту та пропозиції на вугільну продукцію в державі та відповідно частки продукції в ньому підприємств державного сектору;

здійснення заходів з метою зменшення витрат та збільшення доходів шляхом прискорення здійснення заходів з підготовки до ліквідації неперспективних шахт та безумовне їх виконання у визначені строки, оптимізації структури управлінського персоналу, чисельності робітників шахт і підпорядкованості підприємств допоміжного призначення, об’єктів соціальної інфраструктури тощо;

створення умов для зниження собівартості видобутку вугільної продукції;

проведення максимально прозорих процедур тендерних торгів на закупівлю обладнання, матеріалів та послуг для потреб підприємств галузі;

запровадження дієвого механізму працевлаштування та соціального захисту працівників, які будуть вивільнені у зв’язку з ліквідацією або консервацією шахт;

створення сприятливих умов для приватизації шахт;

створення засад для функціонування вільного ринку вугілля, зокрема вжиття заходів до встановлення ринкової ціни реалізації вугільної продукції, ліквідації посередників;

оптимізацію непрофільних активів вугледобувних підприємств.

Строк реалізації Концепції - до 2020 року.

Реалізація Концепції дасть змогу забезпечити:

оптимізацію структури державних вугледобувних підприємств шляхом утворення єдиної юридичної особи;

створення належних умов для приватизації вугледобувних підприємств з виробничим потенціалом, який забезпечить енергетичну безпеку країни;

оптимізацію та поступове припинення державної підтримки вугільної галузі;

звільнення від непрофільних активів вугільної галузі;

запровадження механізму соціального захисту працівників, які будуть вивільнені у зв’язку з ліквідацією або консервацією шахт;

повне, своєчасне та безперервне задоволення зростаючих потреб національної економіки якісною вітчизняною вугільною продукцією за максимального рівня промислової та екологічної безпеки;

надання соціальних пільг та гарантій, визначених законодавством для працівників підприємств вугільної галузі.

Прогнозні обсяги видобутку вугілля становитимуть у 2017 році 6,3 млн. тонн, у 2018 році 8,7 млн. тонн, у 2019 і 2020 роках понад 10 млн. тонн щороку.

Фінансування Концепції передбачається здійснювати за рахунок коштів не заборонених законодавством джерел.

Види та обсяг державної підтримки, які необхідні для реалізації Концепції, будуть уточнюватися щороку під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням його реальних можливостей.

Обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Концепції, визначатиметься під час розроблення відповідних завдань і заходів.