Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів

4) впроваджує та здійснює нагляд за виконанням санітарних заходів у частині дотримання вимог Закону України "Про ветеринарну медицину" та інших нормативно-правових актів, які регулюють захист життя і здоров'я тварин, а також людей від захворювань, спільних з тваринами (зоонозів), що застосовуються до об'єктів санітарних заходів, їй підконтрольних;

5) надає консультації та проводить навчання виробників харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, з питань систем HACCP або аналогічних систем забезпечення безпечності та якості;

6) здійснює державний нагляд за запровадженням систем HACCP або аналогічних систем забезпечення безпечності та якості, які використовуються виробниками харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

7) здійснює державний контроль та/або державний нагляд на потужностях (об'єктах) з виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, та агропродовольчих ринках;

8) видає сертифікати придатності для споживання людиною на запит заінтересованих сторін на підставі державного контролю або результатів розширеного контролю харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

9) проводить розширений контроль на підставі професійної оцінки ветеринарного інспектора або в рамках програми вибіркового контролю харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, з метою перевірки:

а) заявленої виробником поживної цінності харчового продукту;

б) дотримання мінімальних специфікацій якості харчових продуктів;

в) дотримання обов'язкових параметрів безпечності харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

г) правильності умов використання харчових продуктів, у тому числі інструкцій виробника щодо впливу зберігання, транспортування виставлення на продаж та приготування на безпечність харчового продукту, підконтрольних ветеринарній службі;

10) проводить стандартний та розширений прикордонний санітарний контроль імпортних, транзитних та експортних вантажів харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

11) видає експлуатаційні дозволи операторам потужностей (об'єктів), які займаються виробництвом харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, та для агропродовольчих ринків, а також веде їх реєстри;

12) видає міжнародні ветеринарні сертифікати на харчові продукти, підконтрольні ветеринарній службі;

13) уповноважує акредитовані лабораторії на проведення досліджень (випробувань) для перевірки параметрів безпечності та якості харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

14) затверджує методики вимірювань, методи випробувань харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, та їх переліки;

15) затверджує перелік референс лабораторій на проведення арбітражних досліджень харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

16) запроваджує програми вибіркового та стандартного контролю харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, під час їх обігу та виконання загальнодержавних програм державного моніторингу максимальних меж залишків ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі;

17) встановлює періодичність проведення державного нагляду за потужностями (об'єктами) з виробництва харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, на підставі аналізу ризику;

18) призначає та проводить лабораторні дослідження для оцінки безпечності та якості харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

19) разом з іншими відповідними державними органами розробляє стандарти для харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

20) бере участь у розробці технічних регламентів, що встановлюють мінімальні специфікації якості для харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

21) проводить епізоотичне або за необхідності бере участь у санітарно-епідеміологічних розслідуваннях, спрямованих на встановлення причин та умов, що призводять до надходження в обіг небезпечних або непридатних для споживання харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

22) у межах своєї компетенції вживає заходів для усунення порушень цього Закону та притягнення до відповідальності осіб, які є винними в таких порушеннях, у порядку, встановленому законом;

23) встановлює та затверджує ветеринарно-санітарні вимоги для потужностей (об'єктів) з виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

24) бере участь або затверджує обов'язкові параметри безпечності харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

25) організовує та проводить державну ветеринарно-санітарну експертизу;

26) погоджує технічні умови виробництва, технічні регламенти, стандарти, проекти потужностей (об'єктів) харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі.

1. Національна Комісія України з Кодексу Аліментаріус рекомендує, а Головний державний санітарний лікар України затверджує:

1) максимальні межі залишків пестицидів та ветеринарних препаратів для харчових продуктів;

2) рівні включень або максимальні рівні вмісту у харчових продуктах забруднюючих речовин, харчових добавок, допоміжних матеріалів для переробки;

3) методи та процедури впровадження державного нагляду, державного контролю, розширеного контролю та контролю ризиків, які становлять харчові продукти, підконтрольні санітарній службі;

4) рекомендовані допустимі добові дози споживання дієтичних добавок;

5) вимоги до запровадження системи HACCP або аналогічних систем забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі;

6) щорічну програму проведення вибіркового розширеного контролю всіх харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, що перебувають в обігу в Україні.

2. Національна Комісія України з Кодексу Аліментаріус рекомендує, а Головний державний санітарний лікар України та Головний державний ветеринарний інспектор України разом затверджують:

1) вимоги до запровадження Системи аналізу ризиків та контролю (регулювання) у критичних точках або аналогічних систем забезпечення безпечності під час виробництва підконтрольних харчових продуктів.

3. Національна Комісія України з Кодексу Аліментаріус рекомендує, а Головний державний ветеринарний інспектор України затверджує:

1) методи контролю зоонозів, патологоанатомічні методи на післязабійному етапі;

2) максимальні межі залишків ветеринарних препаратів для кожного компонента, що вводиться в корм для тварин, та готового корму для тварин;

3) рівні включень кормових домішок до корму для тварин або на його поверхні.

4. Національна Комісія України з Кодексу Аліментаріус:

1) координує діяльність щодо гармонізації вітчизняного законодавства до міжнародного у сфері безпечності та якості харчових продуктів;

2) розробляє проекти нових та зміни до існуючих санітарних заходів;

3) здійснює уніфікацію науково-методичних підходів до розроблення санітарних заходів та технічних регламентів, оцінки ризику та визначення обов'язкових параметрів безпечності харчових продуктів, а також розробки методів та процедур для забезпечення безпечності харчових продуктів у процесі їх виробництва та обігу;

4) сприяє впровадженню нових технологій виробництва харчових продуктів, міжнародних стандартів та вітчизняних технічних регламентів щодо технологій виробництва харчових продуктів, міжнародних санітарних заходів та нових методів аналізу харчових продуктів, рекомендованих відповідними міжнародними організаціями;

5) виконує функції інформаційно-довідкової служби, що забезпечує надання інформації з питань роботи Комісії з Кодексу Аліментаріус і впровадження в Україні її рекомендацій та рішень;

6) бере участь у засіданнях Комісії з Кодексу Аліментаріус та її комітетів;

7) організовує проведення наукових, експертних досліджень з питань, що належать до її компетенції.

5. Національна Комісія України з Кодексу Аліментаріус діє на підставі положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

1. Лабораторні вимірювання, випробування та/або дослідження харчових продуктів з метою оцінки їх безпечності та якості можуть проводитися такими акредитованими лабораторіями:

1) лабораторіями потужностей (об'єктів), що здійснюють виробництво та/або введення в обіг харчових продуктів;

2) лабораторіями Санітарної та Ветеринарної служб;

3) лабораторіями центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики;

4) іншими лабораторіями.

2. Лабораторії, зазначені в частині першій цієї статті, підлягають акредитації для проведення вимірювань згідно з міжнародними вимогами, а також підлягають акредитації для проведення лабораторних досліджень харчових продуктів згідно з міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями національним органом України з акредитації або відповідним іноземним органом з акредитації.

3. Лабораторні вимірювання, випробування та/або дослідження харчових продуктів з метою державного контролю та державного нагляду, в тому числі при імпорті або експорті, проводяться акредитованими лабораторіями, уповноваженими Головним державним санітарним лікарем України щодо харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, та Головним державним ветеринарним інспектором України щодо харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі.

4. Процедура та критерії уповноваження лабораторій, у тому числі арбітражних, для проведення діагностичних досліджень з метою державного контролю або державного нагляду розробляються Національною Комісією України з Кодексу Аліментарус та затверджуються Головним державним санітарним лікарем України або Головним державним інспектором ветеринарної медицини України в межах їх компетенції.

5. Методи вимірювань та методології досліджень харчових продуктів для перевірки обов'язкових параметрів безпечності та мінімальних специфікацій якості повинні відповідати міжнародним стандартам, інструкціям і рекомендаціям та затверджуватися Головним державним санітарним лікарем України для харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, та Головним державним ветеринарним інспектором України для харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі.

1. При здійсненні державного контролю та/або державного нагляду санітарний інспектор має право:

1) безперешкодного доступу без попередження до потужностей (об'єктів), що здійснюють виробництво або обіг об'єктів санітарних заходів, у будь-який час протягом звичайного часу роботи;

2) інспектувати, з дотриманням вимог законодавства, будь-які будівлі, транспортні засоби, тимчасові та інші потужності (об'єкти), випробувальні лабораторії, що знаходяться на потужностях (об'єктах);

3) інспектувати санітарний стан потужностей (об'єктів) для виробництва та/або обігу об'єктів санітарних заходів;

4) інспектувати додержання гігієнічних вимог, встановлених термінів проходження медичного огляду персоналом, що опосередковано або безпосередньо контактує з харчовими продуктами, та в разі порушення цих вимог і термінів видавати припис про відсторонення їх від роботи до усунення порушення;

5) під час державного нагляду проводити оцінку систем, що засновані на принципах HACCP;

6) інспектувати і відбирати зразки харчових продуктів на всіх етапах виробництва та їх етикетування, нехарчових субстанцій і об'єктів, допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, матеріалів та обладнання, що використовуються для випробування, контролювання технологічних процесів, очищення та технічного обслуговування приміщень;

7) перевіряти та отримувати копії документів для перевірки їх відповідності вимогам цього Закону, а також матеріалів про системи внутрішнього контролю безпечності та якості, в тому числі системи НАССР;

8) проводити оцінку результатів лабораторних досліджень зразків об'єктів, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті;

9) видавати припис про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо є підозра, що вони небезпечні, непридатні для споживання або неправильно марковані, до отримання результатів лабораторного дослідження цих харчових продуктів;

10) видавати припис щодо усунення порушень умов використання експлуатаційного дозволу;

11) збирати докази, які необхідні для обґрунтування підозри порушення санітарних заходів та умов використання експлуатаційного дозволу, в тому числі відбирати зразки матеріалів і речовин, які підтверджують підозру або документально фіксують порушення;

12) проводити санітарно-епідеміологічне розслідування порушень цього Закону.

2. Головні державні санітарні лікарі або їх заступники мають такі повноваження:

1) видавати постанову про виправлення етикетування або іншого виправлення неправильного маркування будь-яких харчових продуктів або інших об'єктів санітарних заходів;

2) видавати постанову щодо обробки, переробки (зміни стану) або утилізації (зміни призначеного використання) харчового продукту;

3) видавати постанову щодо знищення об'єкта санітарних заходів його власником під наглядом санітарного інспектора;

4) звертатися до суду із заявою про прийняття рішення про конфіскацію та знищення об'єкта санітарних заходів у передбачених цим Законом випадках;

5) видавати постанову про призупинення виробництва;

6) видавати, призупиняти дію та скасовувати експлуатаційні дозволи на потужності (об'єкти) з виробництва та/або обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі.

1. При здійсненні державного контролю та/або державного нагляду за харчовими продуктами, підконтрольними ветеринарній службі, на потужностях (об'єктах), що займаються виробництвом та обігом таких харчових продуктів, ветеринарний інспектор має права, зазначені у пунктах 2, 3, 5-11 частини першої статті 10, а головні державні ветеринарні інспектори мають права, зазначені в частині другій статті 10.

2. Ветеринарні інспектори та головні державні ветеринарні інспектори також мають право:

1) безперешкодного доступу без попередження до потужностей (об'єктів), що здійснюють виробництво та обіг харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, у будь-який час протягом звичайного часу роботи;

2) наносити позначку придатності для споживання людиною на туші тварин або їх частини, одиницю упаковки або контейнер з необробленими харчовими продуктами тваринного походження.

1. Методи, які використовуються при здійсненні державного контролю та державного нагляду за харчовими продуктами та іншими об'єктами санітарних заходів, повинні відповідати поставленим цілям. Державний контроль здійснюється постійно та вибірково (вибірковий контроль) і може бути розширеним або стандартним.

2. Державний нагляд за об'єктами санітарних заходів здійснюється без попереднього повідомлення, регулярно, згідно із складеними програмами інспектування, що визначають періодичність проведення інспекцій та порядок здійснення державного нагляду за відповідністю об'єктів санітарних заходів вимогам, що встановлені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

3. Періодичність проведення державного нагляду будь-якої конкретної потужності (об'єкта), на яку поширюються положення цього Закону, або будь-яких об'єктів санітарних заходів, включаючи такий, що здійснюється в рамках програм вибіркового контролю харчових продуктів, повинна відображати:

1) визначені ризики, пов'язані з об'єктом санітарних заходів або потужностями (об'єктами), а також з технологією виробництва та/або переробки;

2) результати попереднього державного нагляду;

3) надійність процедур контролю, які застосовуються оператором потужностей (об'єкта) для забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів та технічних регламентів;

4) існуючу підозру про невиконання оператором потужностей (об'єкта) вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

4. Якщо при проведенні державного нагляду, за професійною оцінкою санітарного інспектора, існує підозра, що харчовий продукт або інший об'єкт санітарних заходів, підконтрольний санітарній службі, є небезпечним, непридатним для споживання або неправильно маркованим, або якщо, за професійною оцінкою ветеринарного інспектора, існує підозра, що харчовий продукт, підконтрольний ветеринарній службі, є небезпечним або непридатним до споживання, санітарний інспектор або ветеринарний інспектор (далі - відповідний інспектор) відбирає зразки об'єкта без надання компенсації власнику та видає припис про тимчасову заборону обігу такого харчового продукту або іншого об'єкта санітарних заходів, про що інформує відповідного головного державного санітарного лікаря або відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини чи їх заступників.

5. Зразки об'єктів санітарних заходів, відібрані у зв'язку з підозрою або встановленням факту їх небезпечності чи непридатності до споживання, повинні негайно направлятися до уповноваженої лабораторії на дослідження. Уповноважена лабораторія після проведення досліджень негайно повинна надати звіт про результати дослідження відповідному головному державному санітарному лікарю або відповідному головному державному інспектору ветеринарної медицини чи їх заступникам для прийняття рішення щодо подальшого поводження із зазначеним об'єктом санітарних заходів.

6. Після отримання результатів лабораторного дослідження зразків відповідний головний державний санітарний лікар або головний державний інспектор ветеринарної медицини чи їх заступники приймають рішення щодо дій, яких необхідно вжити відповідно до частин сьомої та восьмої цієї статті.

7. Якщо на підставі лабораторних досліджень харчового продукту або іншого об'єкта санітарних заходів виявляється порушення положень цього Закону, відповідний головний державний санітарний лікар або головний державний інспектор ветеринарної медицини чи їх заступники повинні вжити таких заходів:

1) у разі неправильного маркування - видати постанову про виправлення етикетування або іншим чином виправлення неправильного маркування;

2) у разі непридатності до споживання:

а) якщо харчовий продукт залишається безпечним для споживання людиною або інший об'єкт санітарних заходів можна зробити придатним для використання у виробництві харчових продуктів або для іншого використання - видати постанову про його обробку, переробку або утилізацію (зміну призначеного використання);

б) якщо харчовий продукт є небезпечним для споживання людиною, але безпечним для іншого використання - видати постанову про вилучення з обігу та заборону використання за призначенням.

8. Якщо лабораторне дослідження підтверджує, що об'єкт санітарних заходів є небезпечним для споживання людиною та для іншого використання, відповідний головний державний санітарний лікар, головний державний інспектор ветеринарної медицини чи їх заступники видають постанову про вилучення цього об'єкта з використання або обігу та зобов'язує власника цього об'єкта знищити цей об'єкт під наглядом відповідного інспектора.

9. Рішення щодо подальшого поводження з об'єктом санітарних заходів, зразки якого були відібрані у зв'язку з підозрою або встановленням факту їх небезпечності або непридатності до споживання, повинно бути доведено до відома виробника та/або продавця (постачальника) протягом одного робочого дня після отримання звіту лабораторії, зазначеного у частині п'ятій цієї статті.

10. Рішення відповідного головного державного санітарного лікаря або відповідного державного інспектора ветеринарної медицини щодо поводження з харчовими продуктами або іншими об'єктами санітарних заходів може бути оскаржено вищестоящій посадовій особі або до суду.

11. Збитки, завдані оператору потужностей (об'єкта) у зв'язку з неправомірною забороною обігу об'єкта санітарних заходів, зупиненням або припиненням виробничого процесу або застосуванням до цієї особи інших адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому Господарським кодексом та іншими законами України.

1. При здійсненні державного контролю та/або державного нагляду санітарний інспектор або ветеринарний інспектор повинен:

1) дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону;

2) забезпечувати конфіденційність будь-якої інформації, яка становить комерційну таємницю, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

3) надавати документи, що посвідчують його особу як санітарного або ветеринарного інспектора;

4) перевіряти виконання відповідних санітарних заходів, що встановлені для потужностей (об'єктів), які інспектуються;

5) складати та надавати документи про проведення інспекції та відбір зразків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону.

2. Відповідний інспектор, який порушує вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до цього Закону, несе передбачену законом відповідальність.

1. Санітарні заходи розробляються, переглядаються, змінюються Національною Комісією України з Кодексу Аліментаріус, відповідними органами державної влади згідно з цим Законом та затверджуються Головним державним санітарним лікарем України, центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та/або Головним державним інспектором ветеринарної медицини України в межах їх компетенції та відповідно до таких вимог:

1) усі санітарні заходи ґрунтуються на наукових принципах та існуючих наукових обґрунтуваннях, за винятком випадків, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті;

2) у разі якщо існують міжнародні стандарти, інструкції чи рекомендації, санітарні заходи розробляються на їх основі, крім випадків, якщо ці міжнародні стандарти, інструкції чи рекомендації недостатні для забезпечення належного рівня захисту здоров'я людини;

3) у разі відсутності або недостатності міжнародних стандартів, інструкцій чи рекомендацій для забезпечення належного рівня захисту здоров'я людини санітарні заходи розробляються виходячи з оцінки ризику, з урахуванням методів оцінки ризику згідно з нормами, встановленими відповідними міжнародними організаціями;

4) у разі недостатності наукових обґрунтувань, необхідних для здійснення оцінки ризику, або у разі виникнення надзвичайних обставин, що можуть спричинити або загрожувати виникненням проблем для здоров'я людини, санітарні заходи розробляються на підставі існуючої відповідної інформації, отриманої від відповідних міжнародних організацій, або санітарних заходів, що застосовуються заінтересованими торговими партнерами.

2. Усі санітарні заходи, включаючи заходи, прийняті за надзвичайних обставин, підлягають перегляду та оновленню з метою забезпечення умов, за яких такі заходи застосовувалися б лише в межах, необхідних для захисту здоров'я людини, якщо:

1) надходить нова наукова інформація;

2) надходять суттєві коментарі від зацікавлених торгових партнерів.

3. Санітарні заходи не повинні обмежувати торгівлю більше, ніж це є необхідним для досягнення належного рівня захисту здоров'я людини, враховуючи технічну та економічну доцільність.

4. Огляд запропонованих санітарних заходів та порядок отримання інформації щодо них, а також коментарі щодо їх застосування підлягають опублікуванню у засобах масової інформації.

5. Усі запропоновані санітарні заходи, які не узгоджуються з міжнародними стандартами або для яких не існує міжнародних стандартів і щодо яких очікується, що вони можуть значно вплинути на експортні можливості заінтересованих торгових партнерів, підлягають повідомленню через центр обробки запитів та надання повідомлень (далі - центр обробки запитів та надання повідомлень) не менш як за 60 днів до підготовки остаточного проекту санітарного заходу згідно з положеннями відповідних міжнародних угод.

6. Коментарі, отримані в результаті повідомлення та публікації запропонованих нових або змінених санітарних заходів, беруться до уваги на недискримінаційній основі до прийняття таких заходів. За письмовим запитом осіб або заінтересованих торгових партнерів центр обробки запитів та надання повідомлень надає текст запропонованого санітарного заходу із зазначенням, якщо це можливо, положень, що суттєво відрізняються від міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій.

7. У разі виникнення надзвичайних обставин санітарні заходи можуть прийматися до повідомлення за умови, що таке повідомлення здійснюється негайно та невідкладно.

8. Усі нові та змінені санітарні заходи негайно публікуються після їх прийняття у відповідному офіційному друкованому виданні і набирають чинності не раніше ніж через шість місяців після дати відповідної публікації.

9. За надзвичайних обставин, а також у разі вжиття заходів, що зменшують обмеження щодо імпорту, санітарний захід може вступати в силу з дати прийняття, за умови наступного опублікування у відповідному офіційному друкованому виданні.

10. При розробці, перегляді, внесенні змін, прийнятті та застосуванні санітарних заходів відповідні заходи, які застосовуються в іншій країні, вважаються еквівалентними заходам, які застосовуються та приймаються в Україні, якщо така країна об'єктивно доведе, що ці заходи досягають такого або вищого рівня захисту здоров'я людини порівняно з тими, що вимагаються Україною.

11. Усі санітарні заходи застосовуються лише в обсязі, необхідному для захисту здоров'я людини і без необґрунтованої дискримінації між вітчизняними та імпортними харчовими продуктами або між різними постачальниками харчових продуктів, що імпортуються.

12. Кабінет Міністрів України за рекомендацією Національної Комісії України з Кодексу Аліментаріус забезпечує прийняття нормативно-правових актів на виконання положень цієї статті.

1. Головний державний санітарний лікар України за рекомендацією Національної Комісії України з Кодексу Аліментаріус визначає належний рівень захисту здоров'я людини від ризиків, пов'язаних з харчовими продуктами.

2. Належний рівень захисту здоров'я людини визначається на підставі такого:

1) загального стану здоров'я населення та ризиків, які є властивими для середовища життєдіяльності людини;

2) стандартів, інструкцій та рекомендацій відповідних міжнародних організацій;

3) мінімізації негативного впливу на міжнародну та внутрішню торгівлю при застосуванні санітарних заходів.

1. Центр обробки запитів та надання повідомлень на запит будь-якої особи України або будь-якої особи іншої держави надає будь-яку інформацію про санітарні заходи та відповідні технічні регламенти щодо об'єктів санітарних заходів.

Ця інформація включає:

1) наукове обґрунтування санітарних заходів, які вживаються до імпортних та вітчизняних харчових продуктів;

2) процедури і засоби оцінки ризиків для здоров'я людини, пов'язаних з харчовими продуктами, та дані звітів щодо оцінки таких ризиків;

3) процедури та засоби контролю харчових продуктів в Україні;

4) чинні інструкції, вимоги та процедури інспектування та контролю харчових продуктів;

5) відомості щодо членства та участі України у відповідних міжнародних організаціях або міжнародних угодах стосовно санітарних заходів та тексти таких угод;

6) будь-яку іншу відповідну інформацію.

2. Положення про центр обробки запитів та надання повідомлень, порядок надання інформації та оплати витрат на проведення зазначених робіт і надання послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Санітарна і ветеринарна служби передбачають до всіх процедур державного контролю та державного нагляду (далі - процедури) такі вимоги:

1) проведення процедур повинно відповідати міжнародним стандартам, інструкціям та рекомендаціям відповідних міжнародних організацій;

2) процедури виконуються швидко та без невиправданої затримки;

3) відбір зразків обмежується обсягами, що є необхідними та обґрунтованими;

4) заявника, який звертається із заявою про проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення, негайно інформують про будь-які недоліки поданої заяви;

5) результати процедур негайно повідомляються заявнику у письмовій формі та в повному обсязі;

6) заявнику за його запитом повідомляється про очікуваний час завершення таких процедур;

7) зазначені процедури рівною мірою застосовуються до об'єктів санітарних заходів як іноземного, так і вітчизняного походження;

8) усі затверджені процедури, включаючи процедури, що забезпечують відповідність харчового продукту, що був змінений (підданий обробці, переробці або зміні в інший спосіб), вимогам санітарних заходів, а також інформацію, необхідну для проведення процедур, обмежують обсягами, що необхідні для здійснення санітарних заходів;

9) з метою захисту комерційних інтересів заявника виконуються правила щодо збереження конфіденційності наданої заявником інформації;

10) плата, що стягується за процедури контролю, інспектування та ухвалення, є однаковою як для об'єктів санітарних заходів вітчизняного походження, так і іноземного походження;

11) відбір зразків та проведення процедур щодо використання потужностей (об'єктів) зводять до мінімуму пов'язані з цим незручності та є справедливими стосовно імпортних, експортних чи вітчизняних об'єктів санітарних заходів;

12) розгляд скарг щодо проведення процедур контролю, якщо скарга виявилась обґрунтованою.

2. Процедури контролю, інспектування та ухвалення здійснюються Санітарною та Ветеринарною службами для забезпечення виконання вимог санітарних заходів.

1. Державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають:

1) нові харчові продукти;

2) харчові продукти для спеціального дієтичного споживання, функціональні харчові продукти, дієтичні добавки, харчові добавки, ароматизатори та допоміжні матеріали для переробки з метою їх затвердження для реєстрації і використання в Україні;

3) допоміжні засоби та матеріали для виробництва та обігу, що вводяться в обіг;

4) проекти потужностей (об'єктів) для виробництва та обігу харчових продуктів;

5) системи забезпечення якості та безпечності на потужностях (об'єктах) для виробництва та обігу харчових продуктів;

6) технології, що раніше не використовувалися в Україні;

7) харчові продукти, які вперше ввозяться в Україну і на які у постачальника немає дійсного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи або виданої цьому постачальнику декларації виробника.

2. Порядок, методи та обсяг необхідних досліджень державної санітарно-епідеміологічної експертизи повинні враховувати ступінь ризику об'єктів цієї експертизи для здоров'я людини, а також факт схвалення відповідними міжнародними організаціями об'єктів, систем забезпечення якості та безпечності технологій, що підлягають державній санітарно-епідеміологічній експертизі, для використання у, на або разом із харчовими продуктами.

3. Державна санітарно-епідеміологічна експертиза об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, за винятком нових харчових продуктів, проводиться протягом 30 робочих днів після отримання повної заявки на таку експертизу. Державна санітарно-епідеміологічна експертиза нових харчових продуктів проводиться протягом 90 робочих днів після отримання повної заявки на експертизу нових харчових продуктів.

4. Якщо державна санітарно-епідеміологічна експертиза не закінчена протягом терміну, визначеного у частині третій цієї статті, замовнику експертизи надається письмове обґрунтування причин подовження термінів проведення експертизи.

5. Головний державний санітарний лікар України встановлює вимоги до заявки, процедуру для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи та ведення реєстру висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, надання інформації з реєстру висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи та її публікації.

6. Порядок оплати та вартість робіт з проведення державної санітарно-епідеміологічної та ветеринарно-санітарної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

7. Державній ветеринарно-санітарній експертизі підлягають:

1) харчові продукти тваринного походження, підконтрольні ветеринарній службі;

2) проекти потужностей (об'єктів) для виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі;

3) потужності (об'єкти) для виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, з метою видачі експлуатаційного дозволу або відновлення його дії після призупинення;

4) потужності (об'єкти), що виробляють харчові продукти, підконтрольні ветеринарній службі, для імпорту в Україну та експортні потужності (об'єкти) з метою відповідної реєстрації;

5) системи забезпечення якості та безпечності на потужностях (об'єктах) для виробництва та обігу харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі.

Особи, які відповідно до цього Закону займаються виробництвом та обігом харчових продуктів, мають право:

1) одержувати в установленому порядку необхідну, доступну та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої влади про результати державного контролю та державного нагляду за виробництвом та обігом їх харчових продуктів;

2) одержувати від постачальників сільськогосподарської продукції, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та матеріалів для виробництва (переробки) харчових продуктів декларацію виробника, зазначену у статті 21 цього Закону;

3) вимагати зберігання конфіденційності будь-якої інформації та нерозголошення конфіденційної інформації, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством;

4) оскаржувати результати лабораторних досліджень, якщо ці результати відрізняються від результатів, отриманих виробником з використанням таких самих або ідентичних методів аналізу, та проводити арбітражні дослідження в уповноваженій та акредитованій арбітражній лабораторії;

5) оскаржувати будь-які рішення відповідних інспекторів, що стосуються їх господарської діяльності, відповідно до законодавства;

6) звертатися за захистом своїх прав до суду;

7) вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до споживання, неправильно маркованих або небезпечних об'єктів санітарних заходів, за умови їх використання та зберігання відповідно до інструкцій, наданих їх постачальником;

8) бути звільненим від відшкодування збитків, пов'язаних із непридатністю до споживання або небезпечністю харчового продукту, завданих внаслідок порушення іншими особами, в тому числі споживачами, відповідних санітарних заходів.

1. Особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти.

2. Введення в обіг об'єктів санітарних заходів виробником та/або продавцем (постачальником) слід розуміти як декларацію про безпечність цього об'єкта та його відповідність вимогам цього Закону та іншим обов'язковим вимогам, встановленим відповідними технічними регламентами.

3. За 30 днів до першого введення в обіг в Україні об'єктів санітарних заходів, за винятком харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, виробник або продавець (постачальник), який вперше вводить ці об'єкти в обіг, зобов'язаний надати повідомлення про це та декларацію виробника Головному державному санітарному лікарю України.

4. За 30 днів до першого введення в обіг в Україні харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, виробник або продавець (постачальник), який вперше вводить ці харчові продукти в обіг, зобов'язаний надати повідомлення про це та декларацію виробника Головному державному ветеринарному інспектору України.

5. Головний державний санітарний лікар України та Головний державний інспектор ветеринарної медицини України затверджують форму та порядок надання повідомлення, зазначеного у частинах третій і четвертій цієї статті.

6. Особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні:

1) виконувати вимоги цього Закону;

2) застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи HACCP та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів;

3) забезпечувати використання у харчових продуктах дозволених інгредієнтів, які використовуються у дозволених межах, є безпечними та належної якості;

4) забезпечувати наявність достатньої та надійної інформації щодо поживної цінності, складу, належних умов зберігання, застережень та приготування харчових продуктів;

5) надавати декларацію виробника згідно із статтею 21 цього Закону;

6) забезпечувати належні умови зберігання та/або експонування харчових продуктів;

7) запобігати продажу небезпечних, непридатних до споживання та неправильно маркованих харчових продуктів;

8) добровільно вилучати харчові продукти, які вони виробили або вводять у обіг, у разі виявлення факту, що такі харчові продукти небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані;

9) виправляти недоліки харчових продуктів, які вироблені або знаходяться в обігу та не відповідають вимогам цього Закону;

10) забезпечувати безперешкодний доступ відповідного інспектора, який здійснює державний контроль або державний нагляд, до потужностей (об'єктів) з виробництва або обігу харчових продуктів протягом звичайного часу роботи та дозволяти відбір зразків об'єктів санітарних заходів, а також інших матеріалів і речовин на зазначених потужностях (об'єктах), та надавати за вимогою відповідного інспектора документи, необхідні для цієї мети;

11) компенсувати відповідно до закону шкоду, заподіяну споживачам внаслідок споживання непридатних до споживання або неправильно маркованих харчових продуктів та споживання харчових продуктів, які були визнані небезпечними, за умови їх зберігання, приготування та/або споживання згідно з інструкціями, наданими виробником та/або продавцем;

12) вести облік придбання, з посиланням на відповідну декларацію виробника, та використання харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та допоміжних матеріалів для переробки, що застосовуються для виробництва або обігу харчових продуктів, протягом трьох років для забезпечення відслідковування таких харчових продуктів. У разі серійного виробництва харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та допоміжних матеріалів для переробки такий облік здійснюється за номером партії.

Виробник сільськогосподарської продукції, призначеної для споживання людиною, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів або допоміжних матеріалів для переробки зобов'язаний видавати декларацію виробника на такі об'єкти під час введення їх в обіг.

Декларація виробника засвідчує відповідність харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів або допоміжних матеріалів для переробки вимогам, визначеним у декларації за умови, що вимоги, встановлені виробником, виконуються протягом подальших дій.

Декларація виробника видається на визначений період часу для серійного виробництва одного й того самого харчового продукту, харчової добавки, ароматизатора, допоміжного засобу для переробки або для партії.

Якщо декларація виробника видається на серійне виробництво продукту, включені до неї партії повинні зазначатись у такій декларації виробника. Декларація виробника, що видається на партію, повинна містити посилання на конкретну партію.

Декларація виробника повинна містити таку інформацію:

1) назву та адресу виробника;

2) назву харчового продукту, харчової добавки, ароматизатора, допоміжного матеріалу для переробки та іншу інформацію, необхідну для ідентифікації продукту;

3) посилання на санітарні заходи, технічні регламенти або стандарти, відповідність з якими засвідчується, та умови, за яких така відповідність буде підтримуватися (умови транспортування, зберігання та інші умови обігу);

4) дату видачі, ім'я, підпис та посаду особи, яка видала декларацію виробника;

5) для продуктів, вироблених в Україні, контрольний (реєстраційний) номер, наданий виробнику після отримання експлуатаційного дозволу відповідно до положень статті 22 цього Закону.

Виробник, що видає декларацію виробника, повинен мати документальні докази дійсності його декларації. Такими документальними доказами визнаються, зокрема, протоколи вимірювань, досліджень, проведених акредитованою лабораторією, документи про впровадження на виробництві систем HACCP або аналогічних систем забезпечення безпечності та якості вироблених товарів, експлуатаційні дозволи і документи про результати державного контролю та державного нагляду санітарної та/або ветеринарної служби відповідно.

1. Оператори потужностей (об'єктів), що здійснюють в Україні діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, повинні отримати експлуатаційний дозвіл відповідного головного державного санітарного лікаря, який видається на кожну з таких потужностей (об'єктів), що використовуються для здійснення вищезазначеної діяльності. Потужностям (об'єктам), які потребують експлуатаційного дозволу, присвоюється персональний контрольний (реєстраційний) номер. Потужності (об'єкти) та їх оператори заносяться до реєстру потужностей (об'єктів), який ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

2. Оператори потужностей (об'єктів), що здійснюють діяльність з виробництва харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, та оператори агропродовольчих ринків повинні отримати експлуатаційний дозвіл відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини для кожної з таких потужностей (об'єктів). Потужностям (об'єктам), які потребують експлуатаційного дозволу, присвоюється персональний контрольний (реєстраційний) номер. Потужності (об'єкти) та їх оператори заносяться до реєстру потужностей (об'єктів), який ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

3. Реєстри, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, повинні бути доступними для громадськості в електронному та/або іншому вигляді.

4. Форма та умови експлуатаційного дозволу, порядок його отримання, призупинення, скасування та поновлення, а також оплати за отримання експлуатаційного дозволу встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі спільного подання центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та з питань аграрної політики.

1. Дія експлуатаційного дозволу не призупиняється у разі:

1) якщо під час державного контролю або державного нагляду відповідний інспектор виявляє порушення умов експлуатаційного дозволу, яке можна негайно усунути у його присутності;

2) якщо під час державного контролю або державного нагляду відповідний інспектор виявляє порушення умов експлуатаційного дозволу, яке неможливо негайно усунути, але яке не становить безпосередньої загрози для життя та здоров'я населення.

2. У випадку, зазначеному у пункті 2 частини першої цієї статті, відповідний інспектор видає припис про усунення допущених порушень та/або тимчасову заборону обігу відповідних об'єктів санітарних заходів, про що негайно звітує відповідному головному державному санітарному лікарю або відповідному головному державному інспектору ветеринарної медицини чи їх заступникам, та бере на контроль виконання вимог цього припису.

3. Якщо під час державного контролю або державного нагляду відповідний інспектор виявляє порушення умов експлуатаційного дозволу, що становить безпосередню загрозу для здоров'я або життя населення, відповідний інспектор видає припис про призупинення функціонування потужності (об'єкта) та/або тимчасову заборону обігу об'єктів санітарних заходів, що пов'язані з такими порушеннями, про що негайно інформує відповідного головного державного санітарного лікаря або відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини чи їх заступників, які на підставі цього припису видають постанову про призупинення експлуатаційного дозволу.

4. Якщо оператор потужностей (об'єктів), що підлягають державному контролю або державному нагляду не виконає у встановлені терміни вимоги приписів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відповідний головний державний санітарний лікар або відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини чи їх заступники повинні винести постанову про скасування дії експлуатаційного дозволу, виданого на ці потужності (об'єкти), та виключити ці потужності (об'єкти) з відповідного реєстру у встановленому порядку.

5. Призупинення та/або скасування експлуатаційного дозволу на потужності (об'єкт) оприлюднюється з метою захисту здоров'я споживачів.

6. Оператор потужностей (об'єкта), експлуатаційний дозвіл на які був скасований, має право подавати заяву на одержання іншого експлуатаційного дозволу не раніше, ніж через шість місяців після дати скасування попереднього дозволу.

7. Оператор потужностей (об'єкта), експлуатаційний дозвіл на які був призупинений або скасований, може оскаржити рішення про призупинення чи скасування цього експлуатаційного дозволу вищестоящому головному державному санітарному лікарю або головному державному інспектору ветеринарної медицини протягом десяти днів після отримання рішення або до суду.

Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.

1. Особи, які мають експлуатаційний дозвіл на потужності (об'єкти) з виробництва харчових продуктів та мають намір здійснювати експорт харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, до країн призначення, які мають особливі вимоги до потужностей (об'єктів), процесів виробництва, умов зберігання або інші подібні вимоги, що стосуються харчових продуктів, можуть звертатися до санітарної служби із запитом про проведення офіційної перевірки виконання ними цих вимог, а стосовно харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, - до ветеринарної служби (далі - відповідна служба).

2. Відповідна служба на підставі результатів офіційної перевірки виконання всіх вимог, встановлених країною призначення, до якої мають намір здійснювати експорт харчових продуктів потужності (об'єкти), затверджує ці потужності (об'єкти) (далі - затверджені експортні потужності (об'єкти), про що вносить відповідні відомості до експлуатаційного дозволу.

3. Будь-який продукт, який експортується до країни призначення і який походить із затверджених експортних потужностей (об'єктів), повинен бути маркований відповідно до вимог країни призначення. У разі необхідності таке маркування може включати контрольний (реєстраційний) номер, передбачений статтею 22 цього Закону.

4. Відповідна служба веде реєстр затверджених експортних потужностей (об'єктів) із зазначенням країни призначення та кожного виду харчового продукту, для якого перевірено виконання встановлених вимог. Реєстр повинен бути доступним для громадськості в електронному та/або друкованому вигляді.

5. Порядок проведення офіційної перевірки виконання всіх вимог встановлених країною призначення, до якої мають намір здійснювати експорт харчових продуктів оператори затверджених експортних потужностей (об'єктів), процедура затвердження експортних потужностей (об'єктів), реєстрації та вилучення з реєстру встановлюються відповідно центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я та центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

6. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за проведення офіційної перевірки виконання вимог, передбачених країною призначення.