Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві

Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціального розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення республіки.

Закон визначає умови, зміст і межі пріоритетності розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу в структурі народного господарства республіки.

Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:

надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;

створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури;

зміна державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;

повне ресурсне забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу;

еквівалентний товарообмін між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;

регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг;

формування належної соціальної інфраструктури села;

демографічна політика, спрямована на припинення міграції молоді до міст та забезпечення природного приросту сільського населення, створення жінкам, що проживають у сільській місцевості, умов для виховання дітей;

підготовка висококваліфікованих спеціалістів, робочих кадрів широкого профілю та масових професій для всіх типів господарств і напрямів виробничої діяльності;

створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб.

Пріоритетність розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу визначається необхідністю зміни структури інвестицій у народному господарстві, переорієнтації промислового виробництва на їх потреби, зростання обсягів капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів.

Нові програми соціально-економічного розвитку республіки не можуть бути прийняті без урахування пріоритетності розвитку села.

Формування планів будівельно-монтажних робіт і забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами й обладнанням на всіх рівнях управління здійснюються в порядку, при якому потреби агропромислового комплексу задовольняються першочергово і в повному обсязі.

Промислові підприємства, будівельні та інші організації компенсують у повному обсязі збитки за невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів або будівельно-монтажних робіт.

Форми власності та організації виробництва в агропромисловому комплексі визначаються трудовими колективами і кожним його членом у порядку, встановленому чинним законодавством.

Втручання в господарську або в іншу діяльність цих власників з боку державних, кооперативних та інших органів не допускається. Це положення не стосується передбачених законодавством прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємств, установ і організацій.

Усі форми господарювання в агропромисловому комплексі (селянські (фермерські) господарства, колгоспи, радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств і організацій, переробні та інші підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян тощо) мають рівні права на організацію виробництва та володіння своєю продукцією.

Створювані на добровільних засадах сільськогосподарськими, переробними, обслуговуючими і будівельними підприємствами та організаціями, селянськими та іншими господарствами агропромислові формування всіх рівнів виступають перед державою як єдина організація у всіх видах відносин.

Питома вага державних централізованих капіталовкладень (забезпечених лімітами підрядних робіт і ресурсами), що будуть спрямовуватись на соціальний розвиток села та зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу, має перевищувати його частку в національному доході республіки у перші п'ять років не менш як на п'ятнадцять пунктів, а в наступні роки має бути на рівні цієї частки.

При фінансуванні соціальної інфраструктури з державного бюджету перевага надається житловому будівництву, об'єктам соціально-культурного призначення, розвиткові систем електро- і водопостачання, газифікації, засобів зв'язку і шляховому будівництву в сільській місцевості.

Протягом 10 років здійснити державну програму газифікації та водопостачання села.

Будівництво для села об'єктів соціально-культурного призначення, шляхів з твердим покриттям, меліоративних систем і гідротехнічних споруд міжгосподарського та внутрігосподарського призначення, групових і розвідних сільських водопроводів, каналізаційних систем і споруд, газових та електричних мереж, обводнення земель, протиерозійні заходи, хімічна меліорація, експлуатація систем і водогосподаських споруд міжгосподарського призначення, закладка садів, хмільників, ягідників і виноградників, а в трудонедостатніх селах та господарствах і спорудження житла здійснюються за рахунок республіканського та місцевого бюджетів.

Витрати по утриманню всіх соціально-культурних закладів на селі фінансуються з місцевого бюджету.

Будівництво і технічне переозброєння підприємств переробної промисловості, які виробляють продукцію для республіканського постачання, здійснюються, як правило, за рахунок республіканського бюджету.

Усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (в тому числі у межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському державному концерну по будівництву, ремонту й утриманню автомобільних шляхів.

Роботи по будівництву виробничих і соціальних об'єктів, виконані трудовими колективами міських підприємств і організацій на договірних умовах для сільськогосподарських підприємств, прирівнюються до основних видів діяльності.

Непрофільні промислові підприємства, що виконують замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового комплексу, включаючи об'єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано. Одержані за рахунок цього прибутки не оподатковуються.

Прибутки будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.

Не оподатковується частина прибутку агропромислових підприємств, організацій, що витрачається на розвиток і утримання соціальної сфери села.

Селу надається перевага порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури і спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- і електропостачання, телефонізації та зв'язку, в послугах радіо і телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими і продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування.

Переселенці в трудонедостатні населені пункти республіки, які виявили бажання працювати в агропромисловому комплексі, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок республіканського бюджету. Житло, побудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність переселенцям за умови їх роботи в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села.

Список таких населених пунктів і види пільг визначаються Урядом Української РСР або за його дорученням іншим органам.

Місцевим Радам народних депутатів надається право на збереження за особами, які виявили бажання виїхати на роботу в трудонедостатню сільську місцевість, жилої площі за місцем постійного проживання на обумовлений договором строк.

Держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини й місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування, переведення в іншу категорію тощо) можуть здійснюватися за рішенням сесій районних Рад народних депутатів лише з волі жителів цих поселень.

Уряд Української РСР та місцеві Ради народних депутатів сприяють розвиткові індивідуального житлового будівництва на селі, створюють забудовникам, в тому числі працівникам соціальної сфери і сфери обслуговування сільського населення, які проживають на селі, пільгові умови по забезпеченню будівельними матеріалами й обладнанням, наданню їм послуг і пільгових довгострокових банківських кредитів, половина яких компенсується через 5 років після введення будівлі в експлуатацію за умови участі її власника у сільськогосподарському виробництві або в переробній промисловості. Молодим сім'ям - сільським працівникам зазначені пільги надаються незалежно від тривалості та місця роботи. Погашення цієї частини кредиту здійснюється за рахунок республіканського і місцевого бюджетів.

Розміри індивідуальних житлових і господарських споруд на селі не регламентуються.

Сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які проживають у селищах міського типу, використовують електроенергію за пільговими тарифами.

Ці пільги поширюються також на працівників колгоспів, радгоспів, та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного та районного підпорядкування.

Збитки, завдані сільським споживачам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються в полуторному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства енергетики та електрифікації Української РСР.

Товари масового вжитку для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами.

Сільським жителям, які працюють в агропромисловому комплексі і соціальній сфері села, виділяється половина республіканських ринкових фондів на автотранспорт і 90 процентів - на будівельні матеріали. Гарантується першочерговий продаж їм сільськогосподарської техніки, інвентаря та інших товарів.

Обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забезпечується у повному обсязі.

Жінкам, які працюють у сільськогосподарському виробництві і виростили п'ятеро дітей, надається право виходу на пенсію незалежно від віку і трудового стажу.

Політика цін спрямовується на постійне дотримання еквівалентного обміну між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями народного господарства через систему закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, оптових цін на засоби виробництва та матеріальні ресурси і тарифи на послуги для села.

Додаткові виробничі витрати, що їх зазнали підприємства металургії, енергетики, будівельного, машинобудівного та інших профілів у зв'язку із структурною перебудовою їх виробництва для потреб агропромислового комплексу, компенсуються державою.

Колгоспам, радгоспам, іншим державним і кооперативним підприємствам, селянським та індивідуальним господарствам гарантується самостійність у визначенні напряму виробничої діяльності та право повної власності на свою продукцію. Їм надається право на добровільне (на договірній основі) прийняття державного замовлення на продукцію чи на вільну торгівлю.

Виробникам (власникам) продукції сільського господарства і промисловості агропромислового комплексу гарантується право вільного вибору партнерів за централізованими формами заготівель і прямих зв'язків (державних, кооперативних) на договірній основі.

Не менш як 80 процентів валютної виручки, одержаної виробниками продукції агропромислового комплексу, залишається в їх розпорядженні.

Процентні ставки за кредити, одержані підприємствами та організаціями агропромислового комплексу до 1 вересня 1990 р., не змінюються.

Всі види позичок банку, одержані на будівництво об'єктів соціальної сфери в сільській місцевості (незалежно від строків їх одержання, а також від того, входять чи не входять колгоспи і радгоспи в агропромислові формування), підлягають списанню.

Для державних несільськогосподарських (промислових, обслуговуючих та інших) підприємств (об'єднань) і організацій агропромислового комплексу встановлюються податки з прибутку в розмірі 25 процентів і пільги по його оподаткуванню, що визначаються відповідними законодавчими актами і рішеннями Уряду Української РСР.

Колгоспи, міжгосподарські підприємства й організації, радгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства сплачують податок з прибутку в розмірі 1,5 процента, кооперативно-державні (державно-кооперативні) - будівельні, ремонтно-будівельні, промислові та інші підприємства й організації системи Державного агропромислового комітету Української РСР - в розмірі 5 процентів, кооперативно-державні проектно-вишукувальні організації цієї системи - 15 процентів.

Члени новостворених селянських господарств звільняються від оподаткування на 5 років, а в трудонедостатніх селах - на 10 років.

Прибутковий податок не сплачують особи, які виконували сільськогосподарські та будівельні роботи тимчасово або сезонно, а також члени студентських будівельних загонів, що споруджували об'єкти у сільській місцевості.

Прибутки промислових та інших підприємств і організацій, що не входять до агропромислового комплексу, одержані від виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, їх філіалів (цехів), підсобних промислів, розташованих у сільській місцевості, оподатковуються в половинному розмірі.

Для створення зазначених підприємств (філіалів, цехів, підсобних промислів) кредити надаються на пільгових умовах, і перші три роки діяльності вони звільняються від оподаткування.

У разі припинення діяльності таких підприємств до закінчення чотирирічного строку сума податку обчислюється у повному розмірі, встановленому для цього виду підприємств і організацій, за весь період їх діяльності.

Фінансування наукових досліджень з проблем розвитку села та агропромислового комплексу здійснюється за рахунок державного бюджету.

Дослідні та дослідно-експериментальні господарства є самостійними у визначенні своєї господарської діяльності, розвитку зв'язків з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Прибутки від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не оподатковуються.

Українська академія аграрних наук спрямовує науково-виробничий потенціал науково-дослідних установ, проектно-конструкторських, технологічних організацій та сільськогосподарських вузів республіки, фінансові і матеріально-технічні ресурси на першочергове вирішення найбільш актуальних проблем агропромислового виробництва, екології та соціального розвитку села.

У всіх вищих та середніх спеціальних учбових закладах передбачається квота прийому студентів і учнів, які після закінчення навчання працюватимуть у сільській місцевості. Вона визначається Державним агропромисловим комітетом Української РСР і місцевими Радами народних депутатів виходячи з потреб у спеціалістах.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів з вищою та середньою освітою і робітничих кадрів провадяться за рахунок державного бюджету.

Промислові та інші підприємства й організації (за винятком їхніх підсобних сільських і лісових господарств), що не входять до агропромислового комплексу, працівники яких проживають у сільській місцевості, вносять плату за ці трудові ресурси відповідним сільським і селищним Радам у порядку, встановленому Урядом Української РСР. Зазначені кошти використовуються для розвитку соціальної сфери села.

Відповідальність за виконання даного Закону покладається на Раду Міністрів Української РСР, місцеві Ради народних депутатів та створені для цього структури управління всіх рівнів.

Положення Закону Української РСР "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" є обов'язковими при розробці та прийнятті інших законодавчих і нормативних актів.