Про освіту

Освіта - основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.

Українська РСР відповідно до Декларації про державний суверенітет України є самостійною у вирішенні питань освіти, науки, культури та інших сфер духовного життя республіки.

Освіта в Українській РСР грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Українська РСР визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Законодавство Української РСР про освіту базується на Конституції Української РСР і складається з цього Закону, інших актів законодавства Української РСР, що приймаються відповідно до нього.

Завданням законодавства Української РСР про освіту є регулювання суспільних відносин в галузі виховання, навчання, професійної, наукової підготовки громадян Української РСР.

Громадяни Української РСР мають право на освіту незалежно від статі, расової, національної приналежності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

розгалуженою мережею навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності, наукових установ, закладів підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів;

відкритим характером навчально-виховних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.

Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.

Громадяни інших держав, особи без громадянства здобувають освіту в навчально-виховних закладах Української РСР відповідно чинного законодавства.

Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою Української РСР відповідно до Конституції Української РСР і здійснюється органами державного управління.

Основними принципами освіти в Українській РСР є:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм;

пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти у державних навчально-виховних закладах;

інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність і різноманітність освіти;

відповідність освіти світовому рівню;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

Мова освіти визначається Законом Української РСР "Про мови в Українській РСР".

Навчально-виховний процес у державних закладах освіти вільний від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.

Залучення неповнолітніх до участі в політичних акціях під час навчально-виховного процесу не допускається.

Належність педагогічного працівника до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організацій, що діють в рамках Конституції Української РСР, не є перешкодою для педагогічної роботи.

Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчально-виховних закладах первинні осередки громадсько-політичних організацій, членами яких вони є.

Державні навчально-виховні заклади в Українській РСР відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер. Доступ до різних форм і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.

В Українській РСР для управління освітою створюється система органів державного управління і система органів громадського самоврядування.

Органи державного управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, на основі законодавства та здійснюють ініціативну діяльність, не заборонену законодавством.

Органами державного управління освітою в Українській РСР є:

Міністерство народної освіти Української РСР;

Міністерство вищої освіти Української РСР;

міністерства і відомства Української РСР, які мають навчально-виховні заклади;

Вища атестаційна комісія Української РСР;

місцеві Ради народних депутатів, виконавчі комітети місцевих Рад, їх відповідні структурні підрозділи.

Міністерство народної освіти Української РСР, Міністерство вищої освіти Української РСР є центральними органами державного управління освітою в республіці.

Центральні органи державного управління освітою в Українській РСР, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади, беруть участь у виробленні та втіленні у життя державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня і обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів; здійснюють координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування; забезпечують зв'язок з іншими державами, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Центральні органи державного управління освітою разом з міністерствами і відомствами, які мають навчально-виховні заклади, проводять атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення, видають їм ліцензії, сертифікати, розробляють умови прийому до навчальних закладів.

Положення про навчально-виховні заклади, їх атестацію та акредитацію затверджуються Кабінетом Міністрів Української РСР.

Акти центральних органів державного управління освітою, міністерств і відомств, які мають навчально-виховні заклади, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, їх відповідних структурних підрозділів, навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності.

Вища атестаційна комісія Української РСР організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів.

Положення про Вищу атестаційну комісію Української РСР затверджується Кабінетом Міністрів Української РСР.

Місцеві Ради народних депутатів здійснюють державну політику в галузі освіти у межах їх компетенції.

До компетенції місцевих Рад народних депутатів належить:

встановлення нормативів бюджетного фінансування;

фінансування витрат на утримання належних Раді навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти;

розвиток мережі навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, забезпечення господарського обслуговування;

соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створення умов для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

організація обліку дітей шкільного віку, контролю за виконанням вимог щодо навчання дітей до 15 років;

вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування щодо неповнолітніх, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

створення належних умов за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

забезпечення регулярного безкоштовного підвезення до місця навчання школярів у сільській місцевості;

організація професійного консультування молоді, а також продуктивної праці учнів;

видача сертифікатів та ліцензій на відкриття навчально-виховних закладів місцевого значення, заснованих на різних формах власності.

Для управління освітою можуть створюватися відповідні структурні підрозділи виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, діяльність яких спрямовується на:

організацію навчально-методичного забезпечення навчально-виховних закладів, удосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку;

координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

визначення потреб і формування державного замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

контроль за додержанням державних вимог щодо рівня освіти, професійної підготовки робітників, на атестацію навчально-виховних закладів місцевого значення.

Органами громадського самоврядування в системі освіти є:

загальні збори (конференція) колективу, рада навчально-виховного закладу;

районна, міська, обласна конференції працівників освіти;

районна, міська ради з питань народної освіти;

республіканський з'їзд працівників освіти.

Органи громадського самоврядування вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, фінансово-господарської, комерційно-економічної діяльності навчально-виховних закладів.

Самоврядування навчально-виховних закладів передбачає їх право на:

самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, виробничо-комерційної діяльності;

участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного замовлення та замовлень підприємств, установ, організацій, громадян;

визначення змісту шкільного компонента освіти, форм, методів навчання;

прийняття на роботу педагогічних, інженерно-педагогічних, інших працівників, спеціалістів з інших держав, у тому числі за контрактами;

самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису у межах встановленого фонду заробітної плати;

здійснення громадського контролю за організацією харчування у навчально-виховних закладах.

Навчально-виховні заклади створюються державними, кооперативними, громадськими організаціями, підприємствами, установами, приватними особами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них і при наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Навчально-виховні заклади незалежно від їх статусу і належності забезпечують якість освіти в обсязі державних вимог.

Потреба в державних навчально-виховних закладах республіканського значення, їх мережа визначаються Кабінетом Міністрів Української РСР, інших - місцевими Радами народних депутатів. Порядок створення навчально-виховних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів Української РСР.

Державні навчально-виховні заклади діють на підставі власних статутів, що затверджуються радами навчально-виховних закладів і реєструються відповідно міністерствами та відомствами Української РСР, які мають такі заклади, виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Вони визнаються юридичною особою з моменту реєстрації їх статутів.

Державний навчально-виховний заклад очолює відповідно завідуючий, директор, ректор, президент тощо. Керівники державних навчально-виховних закладів, що належать місцевим Радам народних депутатів, в тому числі обрані за конкурсом, затверджуються або в установленому порядку призначаються на посаду відповідними структурними підрозділами виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів по управлінню освітою.

Керівники державних навчально-виховних закладів республіканського значення затверджуються або в установленому порядку призначаються на посаду органом державного управління освітою, включаючи й обраних за конкурсом, згідно зі статутом навчально-виховного закладу.

Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють вищі навчальні заклади, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, інститути підвищення кваліфікації, інші науково-методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, організаціями, творчими спілками, асоціаціями, товариствами.

У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.

Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчально-виховних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до постійно змінюваних умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Соціально-педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами.

Діячі науки, культури, творчих спілок, священнослужителі, працівники підприємств, установ, державних і громадських організацій за рішенням ради навчально-виховного закладу можуть брати участь у навчально-виховному процесі, керівництві учнівсько-студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, подавати консультаційну допомогу педагогам.

Медичне обслуговування в системі освіти забезпечується місцевими Радами народних депутатів і здійснюється відповідними закладами Міністерства охорони здоров'я Української РСР, відомчими медичними закладами.

Організація та відповідальність за харчування у навчально-виховних закладах покладається на місцеві Ради народних депутатів, Міністерство торгівлі Української РСР, Українську спілку споживчих товариств, інші міністерства і відомства Української РСР, які мають підприємства торгівлі та громадського харчування.

Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на органи охорони здоров'я Української РСР.

Забезпечення здорових і безпечних умов навчання, праці, виховання у навчально-виховних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган.

Випускнику державного або іншого акредитованого навчально-виховного закладу видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.

Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів Української РСР.

В Українській РСР встановлюється єдина структура системи освіти, що включає:

дошкільне виховання;

загальну середню освіту;

професійну освіту;

вищу освіту;

післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура тощо);

аспірантуру;

докторантуру;

підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;

позашкільне навчання і виховання;

самоосвіту.

Дошкільне виховання здійснюється у сім'ї, дошкільних дитячих закладах у взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для навчання в школі.

Дошкільними виховними закладами є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки, школи-садки та інші.

Прийом дітей у дошкільні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, в порядку, що визначається місцевими Радами народних депутатів.

Місцеві Ради народних депутатів за рахунок коштів місцевого бюджету можуть виплачувати компенсацію батькам, діти яких з поважних причин не відвідують дошкільні заклади, в розмірі не меншому половини суми поточних витрат на утримання однієї дитини.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Держава визначає соціально необхідний мінімум обов'язкових вимог до рівня і обсягу загальної середньої освіти. Здобуття загальної середньої освіти у навчально-виховних закладах в обсязі освітнього мінімуму оплачується державою.

За рахунок відрахування державних, громадських, кооперативних підприємств і організацій, коштів батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси для здобуття освіти понад державний освітній мінімум.

Основним видом навчально-виховних закладів, що здійснюють загальноосвітню підготовку, є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, другий - основна школа, третій - старша школа, кожна з яких може функціонувати самостійно.

Школа третього ступеня дає повну загальну середню освіту.

Навчання у загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.

Обов'язковим є навчання в школі до 15 років.

Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих Рад народних депутатів.

Для розвитку здібностей, талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів).

Для громадян, які працюють і бажають здобути загальну середню освіту, створюються вечірні (змінні) школи, класи, групи з очною, заочною формами навчання при денних загальноосвітніх школах. Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання екзаменів екстерном.

Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.

Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.

Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.

Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчально-виховних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, інші навчально-виховні заклади.

Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються спеціальні школи і спеціальні професійні училища.

Професійна освіта забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх виробничої кваліфікації, перепідготовку.

Професійна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти, а також на базі освіти в обсязі основної та спеціальної школи.

Професійними навчально-виховними закладами є:

професійно-технічне училище;

професійні училища різних рівнів.

Професійні навчально-виховні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, входити до різних типів комплексів, об'єднань (професійно-технічне училище-радгосп, професійно-технічне училище-завод тощо).

Професійні навчально-виховні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за договорами з підприємствами, установами, організаціями, окремими громадянами.

Професійні навчально-виховні заклади можуть мати одне або декілька базових підприємств (об'єднань, організацій), для яких вони готують робітничі кадри і відносини з якими регулюються на основі договорів.

Учні державних професійних навчально-виховних закладів з терміном навчання десять і більше місяців перебувають на повному утриманні держави.

Випускникам професійно-технічного училища та інших професійних училищ різних рівнів присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок.

Громадяни можуть також одержати ротібничу професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку на навчально-курсових комбінатах, курсах професійного навчання робітників на виробництві.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загально-культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів.

Вища освіта в Українській РСР здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.

Підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом, без відриву від виробництва, через поєднання цих форм, екстерном.

В Українській РСР вищими навчальними закладами є:

технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Вищі навчальні заклади можуть створювати різні типи навчальних комплексів, об'єднань.

Основними видами діяльності вищого навчального закладу є:

підготовка спеціалістів різних рівнів кваліфікації;

науково-дослідна робота;

підготовка наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (кандидатів, докторів наук);

атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

культурно-освітня, видавнича, фінансово-економічна, господарська, науково-виробнича, комерційна робота;

здійснення зовнішніх зв'язків.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Випускникам коледжу, інституту за результатами кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інституту, академії, університету, інших до них прирівняних навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь - магістра відповідної спеціальності.

Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів в установленому порядку.

Учені звання доцента, професора, старшого наукового співробітника присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку.

Наукова діяльність у системі вищої освіти є складовою частиною підготовки спеціалістів і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, державними замовленнями, програмами, проектами. З цією метою створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.

Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень у галузі національної освіти і культури.

Автономія надається вищому навчальному закладу в установленому порядку відповідно до акредитації і передбачає додаткові права закладу на:

визначення змісту освіти;

визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного замовлення;

встановлення і присвоєння вчених звань навчального закладу;

власність на будівлі, техніку, інше належне йому майно;

інші повноваження, що делегують вищому навчальному закладу відповідно до його статуту органи державного управління.

Вищий навчальний заклад може делегувати окремі свої повноваження органам державного управління освітою.

Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів забезпечують поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі набутої у навчально-виховному закладі і досвіду практичної роботи.

Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів здійснюються навчальними закладами на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями, громадянами з урахуванням державного замовлення.

Форми, терміни і зміст навчання визначаються навчальними закладами за погодженням із замовниками.

До навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів належать:

факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при вищих навчальних закладах, а також на виробництві;

професійні навчально-виховні заклади;

навчально-курсові комбінати;

інші організації, які одержали на це дозвіл органів управління освітою.

Навчальні заклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів можуть мати денні, вечірні відділення, філіали і вести наукову роботу.

Позашкільне навчання і виховання є невід'ємною частиною системи освіти і спрямовується на розвиток здібностей і талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів.

Позашкільна робота проводиться разом з навчально-виховними закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, творчими колективами, товариствами, фондами, громадянами і грунтується на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності за інтересами.

До позашкільних навчально-виховних закладів належать: палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Зміст і форми роботи позашкільних закладів визначаються їх радами.

Вихованці, учні, студенти мають право на безкоштовне і пільгове користування об'єктами спорту, культури. Порядок надання вказаних пільг визначається місцевими Радами народних депутатів.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, громадськими організаціями, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо.

Учасниками навчально-виховного процесу є:

вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів, наукові, інженерно-технічні працівники, навчально-допоміжний персонал;

батьки або особи, які їх замінюють, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на:

вибір профілю, форми навчання, індивідуальних програм, позакласних занять;

користування навчально-виробничою, науковою, культурно-спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчально-виховного закладу;

доступ до інформації в усіх галузях знань;

участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів, у тому числі за кордон;

продовження освіти за професією, спеціальністю відповідно до одержаної кваліфікації;

особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

участь у добровільних самодіяльних об'єднаннях;

безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

забезпечення гуртожитками, інтернатами, стипендіями;

трудову діяльність у позаурочний час незалежно від віку;

перерву навчання у вищому навчальному закладі, професійному училищі;

користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій адміністрації, педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь, гідність.

Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішеннями Кабінету Міністрів Української РСР.

Обов'язки учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів передбачають:

систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загальнокультурного рівня;

додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчально-виховного закладу;

додержання законодавства, моральних, етичних норм співжиття.

Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам, клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам можуть надаватися додаткові види соціально-матеріального забезпечення за рахунок коштів місцевих Рад народних депутатів, міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і приватних осіб за межами республіки, благодійних фондів, а також з інших надходжень.

Особи, які навчаються без відриву від виробництва, мають право на додаткову відпустку за місцем роботи, скорочену тривалість робочого часу та інші пільги, передбачені законодавством.

При загальноосвітніх школах утворюються фонди загального обов'язкового навчання для подання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонд загального обов'язкового навчання утворюється за рахунок коштів бюджету в розмірі не меншому одного процента від витрат на поточне утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, державних та громадських організацій, інших джерел.

Для учнів, які проживають на відстані понад 3 кілометри від школи, організовується безкоштовне регулярне підвезення до школи і з школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, організацій та установ.

На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, здорові, безпечні умови праці, оплата виконаної роботи у повному обсязі.

Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, у певних випадках - професійну практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати обов'язки педагогічного працівника.

Педагогічні працівники приймаються на роботу за трудовими договорами, контрактами. Прийняття на роботу педагогічних працівників може здійснюватись на конкурсній основі.

Педагогічні працівники атестуються. За результатами атестації визначаються відповідність працівника зайнятій посаді, рівень його кваліфікації, категорійність. Рішення атестаційної комісії є також підставою для звільнення його з роботи у порядку, встановленому законодавством.

Педагогічні працівники мають право на:

захист професійної честі, гідності;

вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні, виборах керівників навчально-виховних закладів та їх структурних підрозділів, якщо це передбачено статутами цих закладів;

користування подовженою оплачуваною відпусткою;

пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством;

одержання натуральної оплати у сільській місцевості на рівні працівників сільського господарства;

підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Відволікання працівників освіти від виконання професійних обов'язків не допускається, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Педагогічні працівники зобов'язані:

забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізацій, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру.

Держава забезпечує педагогічним працівникам:

належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування, підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років;

правовий, соціальний, професійний захист;

безплатне користування жилою площею з опаленням і освітленням у сільській місцевості, селищах міського типу відповідно до чинного законодавства;

компенсації при втраті роботи, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, встановлені законодавством;

виплату пенсій, в тому числі за вислугу років, для вчителів та вихователів дошкільних закладів, інших категорій педагогічних працівників відповідно до чинного законодавства;

встановлення середніх ставок і посадових окладів педагогічним працівникам народної освіти на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості;

встановлення середніх ставок і посадових окладів викладачам вищої школи на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості.

У разі захворювання педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обов'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах або тимчасовому переведенні з цих чи інших обставин на іншу роботу, йому забезпечується виплата допомоги в межах заробітку. При хворобі або каліцтві допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

За досягнення високих результатів у навчанні й вихованні педагогічні працівники представляються до нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, відзначення державними преміями, іменними медалями, знаками, преміями, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

На батьків покладається однакова відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до Вітчизни, рідної мови, культури, сім'ї, повагу до національних, історичних, культурних цінностей інших народів;

сприяти здобуттю дітьми освіти у загальноосвітніх навчально-виховних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту в обсязі державних вимог;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Держава подає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчально-виховний заклад для неповнолітніх дітей;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти;

звертатись до органів державного управління і громадського самоврядування з питань навчання, виховання дітей;

захищати у відповідних державних, судових органах законні інтереси своїх дітей.

Фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти процентів національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткування прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності.

Додатковими джерелами фінансування є:

кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації місцевих Рад народних депутатів;

кредити і позички банків;

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що спрямовується на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому десяти процентів на утримання вищої школи.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється на основі ринкових відносин, а результати досліджень реалізуються як товар.

Матеріально-технічна база навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Вилучення земель, основних фондів навчально-виховних закладів республіканського значення провадиться за згодою Верховної Ради Української РСР, інших - за згодою місцевих Рад народних депутатів.

Жила площа, збудована за рахунок власних коштів навчально-виховних закладів, не підлягає вилученню.

Потреби державних навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти для розвитку матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених нормативів.

Навчально-виховні заклади, науково-дослідні, інші установи, організації, органи управління освітою мають право укладати угоди про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки з навчальними закладами, науковими установами зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо.

Навчально-виховні заклади, науково-дослідні, інші установи, органи управління освітою мають право на зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства, здійснювану на основі угод, інших юридичних актів, укладених ними з іноземними юридичними, приватними особами, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства.

Міністерство народної освіти Української РСР, Міністерство вищої освіти Української РСР, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади, разом з іншими державними установами, організаціями забезпечують проведення роботи по встановленню еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародному визнанню навчальних курсів, кваліфікацій, вчених ступенів і звань.

Держава сприяє міжнародному співробітництву навчально-виховних закладів і органів управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від сплати мита та митного збору навчальне обладнання та приладдя, які надходять з-за кордону для навчально-виховних закладів.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством Української РСР про освіту, то застосовуються правила міжнародного договору.

Службові особи і громадяни, які допустили порушення законодавства Української РСР про освіту, несуть відповідальність, встановлену законодавством Української РСР.