Про зовнішньоекономічну діяльність

На території Української РСР запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом Української РСР і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів Української РСР.

Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території Української РСР.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зазначені в цій статті, зобов'язані передавати частину від загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними п'ятирічними нормативами, що встановлюються Верховною Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР залежно від виду експортного товару і є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності і організації господарювання.

В разі, якщо територія, на якій суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання, підпорядкована кільком місцевим Радам народних депутатів, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності передає 2/3 від тієї суми, що призначена для розподілу, у валютний фонд місцевої Ради народних депутатів базового рівня і 1/3 - у валютний фонд вищестоящої місцевої Ради народних депутатів Української РСР.

За кошти, які передаються у Державний валютний фонд Української РСР, валютні фонди місцевих Рад народних депутатів Української РСР, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують з відповідного бюджету компенсацію у діючій на території Української РСР валюті за спеціально встановленим Національним банком України курсом, який діє на момент надходження валютних коштів на рахунок суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки, шляхом відповідного переказу сум, зазначених у частині третій цієї статті, з валютного рахунку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та одночасного зарахування на розрахунковий рахунок цього суб'єкта сум у діючій на території Української РСР валюті, еквівалентних сумі переказаної іноземної валюти. Моментом здійснення розподілу є дата, вказана у платіжному документі про переказ сум в іноземній валюті до Національного банку України, або (в разі його доручення) банку для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР, або банку, в якому відкрито валютний рахунок місцевої Ради народних депутатів.

Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті має здійснюватись протягом 30 робочих днів з моменту надходження коштів в іноземній валюті до відповідної банківської установи. В разі непереказу у зазначений строк грошового еквіваленту у діючій на території Української РСР валюті від Національного банку України або (в разі його доручення) банку для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР, або банку, в якому знаходиться валютний рахунок відповідної місцевої Ради народних депутатів, до банку, що обслуговує суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті не здійснюється, а держава або відповідна місцева Рада народних депутатів втрачає право на одержання відповідних сум в іноземній валюті.

Порядок здійснення операцій по обов'язковому розподілу виручки в іноземній валюті визначається положенням, яке затверджує Національний банк України.

Частину виручки в іноземній валюті, яка підлягає передачі за обов'язковим розподілом, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності передають тільки у Державний валютний фонд Української РСР. Інші держави не можуть запроваджувати на території Української РСР передачу до бюджетів чи валютних фондів цих держав частини виручки в іноземній валюті та/або відрахування в іноземній валюті, які є обов'язковими для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, зазначених в цій статті.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зазначені в цій статті, мають право провадити продаж іноземної валюти іншим державам тільки на підставі відповідних цивільно-правових договорів (контрактів), укладених згідно з законами Української РСР, в яких зазначені держави виступають як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зазначені в цій статті, не мають права здійснювати обов'язковий розподіл або відрахування в іноземній валюті на підставі актів законодавства інших держав.

Створення на території Української РСР інших валютних фондів, крім Державного валютного фонду Української РСР та валютних фондів місцевих Рад народних депутатів Української РСР, до яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані передавати частину виручки в іноземній валюті, без їх згоди, оформленої належним чином, забороняється. Українська РСР провадить розрахунки в іноземній валюті з Союзом РСР та іншими державами згідно з відповідними угодами (договорами) Української РСР через Національний банк України або (в разі його доручення) через банк для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР в межах Державного валютного фонду Української РСР. Інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності від Української РСР не несуть зобов'язань за зазначеними розрахунками.

Українська РСР самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику Української РСР визначає Верховна Рада Української РСР.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з цим Законом, законами Української РСР про митне регулювання, Єдиним митним тарифом Української РСР та міжнародними договорами Української РСР.

Територія Української РСР становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила Української РСР, з додержанням зобов'язань, що випливають з участі Української РСР в митному союзі з республіками Союзу РСР та інших митних союзах.

Єдиний митний тариф Української РСР визначається згідно з відповідним законом Української РСР та міжреспубліканськими договорами Української РСР. Єдиний митний тариф Української РСР встановлює на єдиній митній території Української РСР оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію Української РСР або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території. Ставки Єдиного митного тарифу Української РСР мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами Української РСР та її міжнародними договорами.

Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами Української РСР та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб'єктів господарської діяльності), які провадять демпінг, а також тих держав, які застосовують щодо Української РСР дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені статтями 29, 31 та 37 цього Закону.

Митні правила Української РСР, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами Української РСР про митне регулювання. Єдиний митний тариф Української РСР та митні правила Української РСР мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В разі, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набирають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані пізніше як за 45 днів до введення їх у дію, датою набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради Української РСР або Ради Міністрів Української РСР. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього видання.

Українська РСР як держава несе відповідальність за дії своїх митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

- самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам Української РСР та відповідають міжнародним правилам;

- безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території Української РСР валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами Української РСР, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;

- вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів Української РСР.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території Української РСР банком для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території Української РСР.

Кредитування зовнішньоекономічних операцій у діючій на території Української РСР валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленості та на умовах, погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах (договорах).

Розрахункові кредити банків, які видаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим) рахунком у діючій на території Української РСР валюті для покриття коштів, що тимчасово вилучаються з обігу, забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими, транспортними та/або товаросупровідними документами. Всі інші кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що належить на праві власності боржнику, та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів, що надаються цим суб'єктам, в Українській РСР здійснюються через банк для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР та інші уповноважені банки.

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами (договорами), що укладаються між відповідними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на території Української РСР валюті та в іноземній валюті за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об'єкта кредитування та умов окупності кредитів. Банк для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР повинен повідомити про своє рішення подавця заявки на державний кредит (державну гарантію комерційного кредиту) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки. В разі відсутності вищезазначеної експертної оцінки об'єкта кредитування відмова у державному кредитуванні (гарантуванні державою комерційного кредиту) суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється.

Розмір державного кредиту (державної гарантії комерційного кредиту), що надається у діючій на території Української РСР валюті та/або в іноземній валюті одному суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності протягом одного року, не може перевищувати 5 процентів від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які надають кредити іноземним суб'єктам господарської діяльності або одержують у них кредити, повинні протягом трьох робочих днів надіслати у Національний банк України інформацію про зазначені кредити (загальна сума, валюта на строк кредиту) згідно з встановленою Національним банком України формою. Національний банк України може запроваджувати ліцензування одержання кредитів в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності від іноземних суб'єктів господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 цього Закону, та ліцензування надання кредитів в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 цього Закону.

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Українській РСР здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими), а також іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до статутного предмету діяльності яких входять страхові операції (страхування). Вибір страхової компанії (страхувача) здійснюється суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Українській РСР на договірних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено законами Української РСР.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Українській РСР щодо ризиків, які існують у світовій практиці.

Страхування експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на поставку машин і обладнання, інвестицій як на території Української РСР, так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого належить Уряду Української РСР.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються Українською РСР самостійно в особі її державних органів у таких випадках:

- в разі різкого погіршення розрахункового балансу Української РСР, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 процентів від загальної суми валютних вимог Української РСР;

- в разі досягнення встановленого Верховною Радою Української РСР рівня зовнішньої заборгованості;

- в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку Української РСР, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

- при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

- при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим Законом (запроваджується як санкція режим ліцензування);

- відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Українська РСР (запроваджується режим квотування).

Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР в разі негативного сальдо балансу розрахунків суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності за попередній фінансовий рік. Зазначений суб'єкт повинен додати банківську довідку про стан його розрахунків до заявки на ліцензію. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР не має права відмовити в ліцензії на товарообмінні (бартерні) операції в разі, якщо сальдо балансу розрахунків суб'єкта є позитивним. Ліцензія видається згідно з процедурою, встановленою цією статтею.

В Українській РСР запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна;

- разова (індивідуальна);

- відкрита (індивідуальна).

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Українській РСР запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

- глобальні;

- групові;

- індивідуальні.

По кожному виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.

Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Забороняється одночасне встановлення до одних і тих же товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених цією статтею, та режиму попередніх імпортних депозитів відповідно до статті 19 цього Закону.

Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають під режим ліцензування і квотування, із зазначенням виду ліцензії або квоти по кожному товару (або по кожній групі товарів) повинна бути доведена до відома суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму ліцензування (квотування) шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації Української РСР, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю Української РСР.

Режим ліцензування і квотування експорту та імпорту набирає чинності лише по закінченні 60 днів з моменту зазначеного офіційного опублікування. При цьому до порядку опублікування зазначеної інформації застосовуються правила статті 12 цього Закону.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених згідно з формою, яка затверджується і публікується Міністерством зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.

Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та номер свідоцтва учасника зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач, споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індівідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім'я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії.

В разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії.

Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її видачі.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі.

В разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом строк або в разі необгрунтованості відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутися за захистом своїх прав до арбітражних або судових органів Української РСР. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого встановлюється Радою Міністрів Української РСР і який має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій по видачі ліцензії.

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься у заявці.

В разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР в порядку їх надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.

Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок не здійснюються. Про факт вичерпання квоти має бути протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання офіційно повідомлено суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.

Копія ліцензії, яку одержав суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування.

Органи державного митного контролю Української РСР надсилають протягом трьох робочих днів до Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню.

В разі ліцензування переказу коштів в іноземній валюті з метою інвестицій та надання (одержання) кредитів банківсько-кредитні установи, які здійснюють операції щодо переказу коштів, надсилають відповідну інформацію до Національного банку України протягом трьох робочих днів.

Порядок видачі ліцензії в разі ліцензування операцій, пов'язаних із переказом валютних коштів з метою інвестицій та кредитування, визначається Національним банком України з урахуванням процедури видачі ліцензій, встановленої цією статтею. При цьому зазначений 60-денний строк між датою офіційного повідомлення про запровадження режиму ліцензування та датою набрання цим режимом чинності у разі ліцензування переказу валютних коштів з метою інвестицій та кредитування не є обов'язковим.

В Українській РСР забороняється:

- експорт з території Української РСР предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами Української РСР;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) Української РСР;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав промислової та інтелектуальної власності.

Конкретний перелік товарів, що підпадають під дію цієї статті, затверджується Верховною Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР.

Контроль за виконанням вимог, що містяться в цій статті, покладається на митні органи Української РСР та Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.

На територію Української РСР дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території Української РСР.

В разі відсутності національних стандартів та вимог Української РСР на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють в провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватись з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності.

Органи державного управління Української РСР, що за законами Української РСР уповноважені розробляти та запроваджувати зазначені в цій статті стандарти та вимоги, повинні офіційно публікувати ці стандарти та вимоги у загальнодоступних засобах інформації Української РСР не менш як за 60 днів до набрання ними чинності, а у надзвичайних ситуаціях, які становлять загрозу життю та здоров'ю населення, тваринному і рослинному світу, в ситуаціях екологічного лиха зазначені стандарти та вимоги набирають чинності з моменту їх опублікування.

В разі невиконання зазначеної в цьому пункті вимоги відповідні органи державного управління несуть матеріальну відповідальність перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за шкоду, заподіяну їм несвоєчасною публікацією інформації про запровадження нових стандартів та вимог.

Товари, що імпортуються на територію Української РСР, підлягають обов'язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам, якщо відповідні вимоги діють і щодо аналогічних товарів національного виробництва згідно із законами Української РСР. До товарів, що імпортуються на територію Української РСР, застосовується національний режим їх сертифікації.

У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Українській РСР, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб'єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред'явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності можуть пред'являти згідно з цією статтею сертифікати, що засвідчують відповідність товару зазначеним у цій статті стандартам і вимогам, які діють у країні іноземного експортера, в тому разі, якщо Українська РСР уклала угоду з відповідною державою про взаємне визнання результатів сертифікації товарів.

Відмова у видачі сертифікатів, зазначених в цій статті, має бути обгрунтована і видана подавцю в письмовій формі у встановлені для процедури сертифікації строки. В разі незгоди з відмовою подавець має право оскаржити зазначену відмову в судовому або арбітражному порядку.

До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Українській РСР, належать:

- застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;

- режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.

Державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду Української РСР мають обов'язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.

Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу Української РСР. При цьому Національний банк України встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору (контракту), який не може перевищувати 50 процентів.

Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. В разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попередніх імпортних депозитів до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються санкції, які визначаються порядком, затвердженим Національним банком України.

Кошти, що надходять на рахунки попередніх імпортних депозитів, відображаються на зведеному спеціальному рахунку, який відкривається кожним комерційним банком, що веде операції з попередніми імпортними депозитами, на користь Національного банку України. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України.

Суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, що відкрив попередній імпортний депозит, відповідним банком видається довідка встановленої форми, яка є підставою для пропуску товару через митний кордон Української РСР та республік Союзу РСР. В разі передачі товару іноземними суб'єктами господарської діяльності через банківсько-кредитні установи Української РСР і відсутності перетину товаром митного кордону Української РСР та республік Союзу РСР зазначена в цьому пункті довідка є підставою для проведення розрахунків з іноземним суб'єктом господарської діяльності через банківсько-кредитні установи Української РСР або для пропуску через митницю відповідної суми готівкою.

Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту.

Жоден з суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, за винятком випадків, зазначених в цій статті, не має права на монополію у зовнішньоекономічній діяльності. При цьому під встановленням монополії розуміється досягнення будь-яким суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або кількома суб'єктами цієї діяльності, що належать одному власнику, частки у загальному обсязі експорту (імпорту) певного товару Української РСР, яка перевищує 50 процентів.

Виключно уповноваженими Українською РСР як державою суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю Української РСР, яка визначається законами Української РСР; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів Української РСР.

Призначення уповноважених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Ради Міністрів Української РСР, яка має погоджувати свої рішення з відповідними Комісіями Верховної Ради Української РСР.

Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт та імпорт інших видів товарів, не зазначених у цій статті, не дозволяється і може бути оскаржено у судовому або арбітражному порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають права здійснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності вільно здійснювати таку діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, прямо зазначених в цьому Законі.

Добровільні об'єднання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які створюються на договірних засадах (асоціації, консорціуми, концерни, торговельні доми та палати, спілки та інші), статутною метою яких є оптимізація умов здійснення зовнішньоекономічних операцій їх учасників з іноземними суб'єктами господарської діяльності, при проведенні власної зовнішньоекономічної діяльності не підпадають під дію антимонопольних заходів, що запроваджуються в Українській РСР.

Жодне добровільне об'єднання, зазначене в цій статті, не має права вносити до своїх статутних документів положення або своїми діями створювати прямо чи побічно умови, які перешкоджають вільному здійсненню зовнішньоекономічної діяльності будь-якими суб'єктами такої діяльності, в тому числі суб'єктами, які є членами зазначених об'єднань. Забороняються узгоджені дії, угоди, договори, явні і таємні союзи та коаліції, якщо вони мають на меті або можуть в результаті перешкодити, обмежити конкуренцію на зовнішньому ринку і якщо вони спрямовані в тому числі на те, щоб:

- обмежити доступ на ринок інших підприємств або обмежити свободу конкуренції;

- перешкодити встановленню вільних ринкових цін, штучно викликаючи їх зростання або падіння;

- розподіляти ринки збуту або джерела постачання. Недійсними є ніякі зобов'язання, угоди або умови договору, що належать до обмежувальної ділової практики.

За дії, які прямо призводять до встановлення монополії у будь-якій галузі зовнішньоекономічної діяльності або за систематичні дії, які мають на меті встановлення такої монополії (за винятком випадків, зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті), держава або інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність згідно з цим Законом та антимонопольним законодавством Української РСР.

У разі, якщо існування монополії у будь-якій галузі зовнішньоекономічної діяльності спричиняється до існування монополії на виробництво відповідних товарів, до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які є монополістами, застосовуються норми антимонопольного законодавства Української РСР на підставі монополізації відповідної галузі виробництва.

Державні органи управління Української РСР та місцеві Ради народних депутатів Української РСР мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються цивільно-правовими договорами (контрактами), що укладаються між цими суб'єктами та державним замовником.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності користуються рівними правами і повинні нести рівні обов'язки з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Української РСР в разі проведення конкурсу на розміщення державного замовлення.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності ведуть бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку надсилають органам Державної статистики Української РСР.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в галузі обліку і звітності, а також комерційної таємниці керуються Законом Української РСР "Про підприємства в Українській РСР".

Для бухгалтерського обліку зовнішньоекономічних операцій суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності користуються планом рахунків та інструкцією про його використання, що діють на території Української РСР, та відповідними змінами і доповненнями, які відображають специфіку зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають порядок аналітичного обліку зовнішньоекономічної діяльності, запроваджують відповідні субрахунки.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відображають цю діяльність та її результати у своїй річній фінансовій звітності окремо зазначеними показниками:

- у бухгалтерському балансі окремо виділяються кошти (активи), що знаходяться у зовнішньоекономічному обороті, - товари, документи, цінні папери, а також їх джерела (пасиви) - кредити, заборгованість, одержані прибутки тощо;

- у звіті про прибутки та збитки окремо відображаються виручка від зовнішньоекономічних операцій і відповідні витрати. У додатку (коментарі) до річного фінансового звіту робляться необхідні пояснення щодо наведених показників зовнішньоекономічної діяльності.

Державній податковій інспекції, крім річного фінансового звіту, надається також інформація про суми сплачених податків на імпорт та експорт - щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, що слідує за звітним. Національному банку України (або за його дорученням - банку для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР) надається інформація про суми по обов'язковому розподілу частини виручки в іноземній валюті - чотири рази на рік, не пізніше 15 числа місяця, що слідує за звітним періодом.

Банківсько-кредитні установи, що здійснюють кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, мають право на одержання необхідної інформації про фінансовий стан цих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх платоспроможність згідно з умовами письмових угод про кредитування.

Забороняється вимагати подання статистичної звітності з порушенням встановленого цим Законом порядку. Відомості, не передбачені державною статистичною звітністю, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути подані на договірній основі органам державного управління або правоохоронним органам на їх вимогу у встановленому законами Української РСР порядку.

Ревізія (аудит) зовнішньоекономічної діяльності, відображеної у річних фінансових звітах суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється уповноваженими на це незалежними аудиторськими організаціями у відповідності до чинних нормативних актів, які регулюють аудиторську діяльність на території Української РСР.

Податкова ревізія суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності провадиться органами державної податкової інспекції згідно з її компетенцією не частіше одного разу на рік.

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами Української РСР.

Склад і обсяг комерційної таємниці визначаються згідно із Законом Української РСР "Про підприємства в Українській РСР".

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Державні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації Української РСР, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.

Зведення фактичної інформації про зовнішньоекономічну діяльність здійснює Державний комітет по статистиці (Держкомстат) Української РСР на основі даних, що надсилаються в обов'язковому порядку органами, які здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи державного митного контролю, Національний банк України та інші).

За результатами кожного року Держкомстат Української РСР повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх та у світових (зовнішньоторговельних) цінах про стан і структуру зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.

Міністерство фінансів Української РСР складає відомості про стан і структуру зовнішньоторговельного і платіжного балансів, розрахунковий баланс, баланс зовнішньої заборгованості та про золотовалютні резерви Української РСР.

Держкомстат Української РСР, крім видання статистичних збірників про зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язаний ознайомлювати суб'єктів цієї діяльності з інформацією, яка є в його розпорядженні, відповідно до цієї статті.

Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами Української РСР.

На території Української РСР можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою Української РСР згідно з законами Української РСР про спеціальні економічні зони шляхом прийняття окремого закону Української РСР для кожної з таких зон.

Українська РСР може укладати з державами, які мають спільні з Українською РСР морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Української РСР та суб'єктів господарської діяльності цих держав у відносинах з ними.

Економічні відносини Української РСР з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права.

Українська РСР укладає, виконує і денонсує міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань, відповідно до Конституції (Основного Закону) Української РСР та законів Української РСР.

Правовий статус суб'єктів господарської діяльності інших держав на території Української РСР визначається чинними законами Української РСР та вищезазначеними договорами.

Українська РСР самостійно набуває членства в міжнародних міжурядових економічних організаціях, установчі акти яких не суперечать цілям та принципам Конституції (Основного Закону) Української РСР.

Українська РСР може вступити у відносини з міжнародними міжурядовими економічними організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та/або установчих актів зазначених організацій.

Українська РСР зобов'язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Української РСР за межами Української РСР згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси Української РСР.

Українська РСР має право вживати заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку іноземних держав, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Української РСР. Зазначені заходи у відповідь вживаються за рішенням Верховної Ради Української РСР в обсязі, адекватному вищезазначеним дискримінаційним та/або недружнім діям іноземної держави.

Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії іноземних держав можуть передбачати застосування:

- режиму ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій;

- податку на імпорт товарів, розмір якого визначається виходячи з обсягу дискримінаційних та/або недружніх дій;

- позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

- повної або часткової заборони (ембарго) на торгівлю;

- інших заходів відповідно до характеру дискримінаційних та/або недружніх дій.

Забороняється реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду Української РСР та валютних фондів місцевих Рад народних депутатів Української РСР.

Орган, який є розпорядником Державного валютного фонду Української РСР або валютного фонду місцевої Ради народних депутатів Української РСР, може дозволити реекспорт в разі неможливості використання імпортного товару на території Української РСР за його призначенням.

Під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності розуміється:

- здійснення демпінгу;

- незаконне використання або підробка фірмових назв, товарних знаків, промислових зразків;

- розповсюдження недостовірної інформації щодо товарів;

- проведення будь-яких порівнянь з конкретними товарами конкурентів при здійсненні рекламних заходів.

Встановлення фактів здійснення демпінгу проводиться виключно за рішенням судових або арбітражних органів Української РСР за позовом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР або Державного комітету по цінах Української РСР, або суб'єктів господарської діяльності Української РСР. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних контрагентів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності), що проводять демпінг, за рішенням судових або арбітражних органів Української РСР можуть застосовуватись такі заходи:

- запровадження антидемпінгових мит згідно з Єдиним митним тарифом Української РСР ( 4а-93, 4б-93, 4в-93);

- запровадження компенсаційних мит, що дорівнюють різниці між нормальною ціною міжнародних товарних ринків та демпінговою ціною;

- запровадження режиму ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, в яких присутні демпінгові ціни;

- тимчасове припинення зовнішньоекономічної діяльності згідно з статтею 37 цього Закону.

У випадках недобросовісної конкуренції, зазначених в цій статті, до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів за рішенням судових або арбітражних органів Української РСР застосовуються санкції згідно з статтею 37 цього Закону.

Українська РСР як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів Української РСР та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами Української РСР.

Українська РСР як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії Української РСР як держави.

Якщо Українська РСР бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як суб'єкт такої діяльності згідно з статтею 3 цього Закону, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні цього та пов'язаних з ним законів Української РСР, підсудні судовим та арбітражним органам Української РСР. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на судовий або арбітражний розгляд зазначених справ та питань.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами Української РСР, можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.

Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності цього або пов'язаних з ним законів Української РСР призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких суб'єктів або держави, суб'єкти, що порушили закон, несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі.

Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством Української РСР.

Українська РСР як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам Української РСР і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Українська РСР як держава відповідає за дії, зазначені в цій статті, всім своїм майном.

Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями Української РСР як держави в цілому. Держава несе за них відповідальність, як зазначено у цій статті.

Будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати позов до Української РСР як держави. Зазначені позови підсудні судам Української РСР відповідно до статті 39 цього Закону.

Зазначений позов подається суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарської діяльності - за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили дії, зазначені у цій статті.

Позов подається у загальному порядку, визначеному цивільно-процесуальним законодавством Української РСР. Від імені Української РСР як держави в процесі виступають державний орган та/або службова особа, вказані у позові, та/або один з прокурорів Української РСР.

Українська РСР як держава має право на регресне відшкодування своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного позову з боку державних органів та/або службових осіб за рахунок їх майна (відповідно балансового або власного).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами Української РСР та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Порядок притягнення до відповідальності, здійснення відповідальності та звільнення від відповідальності визначається процесуальними законами Української РСР.

Порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатися зовнішньоекономічними договорами (контрактами), якщо це не суперечить чинним законам Української РСР.

За порушення цього або пов'язаних з ним законів Української РСР до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів Української РСР. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів Української РСР та/або рішеннями судових або арбітражних органів Української РСР;

- застосування антидемпінгових процедур у випадках здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності демпінгу;

- застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів Української РСР, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР за рішенням судових та/або арбітражних органів Української РСР, або за поданням правоохоронних органів Української РСР. Санкції, зазначені в цій статті, які застосовуються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР, діють не більше шести місяців з дати винесення відповідного рішення або до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону.

Застосування зазначених санкцій може бути оскаржено в судовому або арбітражному порядку.

Якщо Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР вважає за необхідне подовжити строк дії зазначених санкцій, воно має звернутися з відповідним позовом до судових або арбітражних органів Української РСР.

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судовими або арбітражними органами Української РСР, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам Української РСР або передбачено міжнародними угодами Української РСР.

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:

- в органах суду Української РСР, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава;

- в арбітражних судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій Української РСР при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.