• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про ветеринарну медицину

Верховна Рада України  | Закон від 25.06.1992 № 2498-XII
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 25.06.1992
  • Номер: 2498-XII
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 25.06.1992
  • Номер: 2498-XII
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
5. Департамент веде реєстр потужностей (об'єктів) для імпорту в Україну товарів.
6. Порядок проведення перевірки дотримання вимог, визначених у частині другій цієї статті, реєстрації та виключення з реєстру потужностей (об'єктів) для імпорту в Україну встановлюється Департаментом.
Стаття 31. Документація ветеринарно-санітарних заходів
1. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України призначає групу посадових осіб Департаменту, яка відповідає за отримання та координацію відповідей на всі запитання, що стосуються ветеринарно-санітарних заходів, включаючи процедури контролю, інспектування та ухвалення, що надходять від заінтересованих осіб, та за надсилання на їх вимогу копій відповідних документів, які повинні включати:
1) ухвалені або запропоновані ветеринарно-санітарні заходи;
2) процедури контролю, інспектування та ухвалення;
3) процедури оцінки ризику хвороб тварин, критерії, що беруться до уваги, та засоби визначення належного рівня захисту здоров'я тварин і пов'язаного з цим здоров'я людей;
4) інформацію про членство та участь України у відповідних міжнародних організаціях або міжнародних договорах стосовно ветеринарно-санітарних заходів і тексти таких договорів.
Стаття 32. Видача відповідних ветеринарних документів
1. Одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах.
2. Об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами:
1) міжнародні ветеринарні сертифікати (для країн СНД - ветеринарні свідоцтва форми N 1, N 2 та N 3) - при переміщенні за межі України;
2) ветеринарні свідоцтва (для України - форми N 1 та N 2) - при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст;
3) ветеринарні довідки - при переміщенні в межах району.
Ветеринарні документи включають також ветеринарні картки та/або ветеринарно-санітарні паспорти на тварин.
3. Право видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв, ветеринарних довідок, ветеринарних карток та/або ветеринарно-санітарних паспортів на тварин надається відповідним державним інспекторам ветеринарної медицини та уповноваженим лікарям ветеринарної медицини:
1) управлінь ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення, районах;
2) державних закладів ветеринарної медицини;
3) регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
4. Ветеринарні довідки та ветеринарно-санітарні паспорти на тварин також можуть видаватися ліцензованими лікарями ветеринарної медицини.
5. Видача відповідних ветеринарних документів здійснюється на платній основі відповідно до статті 99 цього Закону.
6. Рішення про видачу або відмову у видачі ветеринарних документів приймається не пізніше ніж через місяць з дати надходження документів на розгляд.
7. Підставою для відмови у видачі та анулювання ветеринарних документів є:
1) недотримання ветеринарно-санітарних заходів, передбачених законодавством; ускладнення епізоотичної ситуації на відповідній території, потужності (об'єкті);
2) неможливість безпосереднього огляду об'єкта державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;
3) відсутність документального підтвердження епізоотичного благополуччя місцевості походження та ветеринарно-санітарного стану об'єктів; відсутність необхідної ветеринарної обробки тварин, їх карантинування, відповідних досліджень та/або експертного висновку.
8. Порядок видачі ветеринарних документів установлюється Департаментом за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Розділ V
ЗАХИСТ ЗДОРОВ'Я ТВАРИН
Стаття 33. Хвороби, що підлягають повідомленню
1. Список хвороб, що підлягають повідомленню, затверджується Департаментом та включає:
1) всі особливо небезпечні хвороби, занесені до списку МЕБ;
2) екзотичні хвороби тварин, які в разі занесення та подальшого поширення в Україні можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для тварин та/або людей;
3) хвороби тварин, що проявляються в Україні, які в разі спалаху або поширення на території України можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для здоров'я тварин та/або людей.
2. За рекомендацією Головного державного інспектора ветеринарної медицини України хвороба тварин може бути включена до переліку хвороб, що підлягають повідомленню, з метою збору інформації щодо поширення цієї хвороби.
Стаття 34. Реєстрація тваринницьких потужностей
1. Особи, які вирощують тварин для власного споживання, включаючи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, кролів та птицю, за винятком непродуктивних тварин, а також тих, що вирощуються з рекреаційною метою, зобов'язані реєструватися у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються ім'я власника тварин, адреса, телефон та інша інформація, види тварин, що утримуються відповідною особою, кількість тварин кожного виду.
2. Оператори потужностей (об'єктів), що використовуються для промислового вирощування (розведення) тварин, зобов'язані зареєструвати їх у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються види тварин, що утримуються на відповідних потужностях (об'єктах), кількість тварин кожного виду, назва оператора потужностей (об'єктів) та за необхідності - назва власника тварин, адреси, телефон та інша інформація.
Стаття 35. Застосування профілактичного карантину тварин
Тварини, що надходять до стада з інших потужностей (об'єктів) або придбані на внутрішньому ринку, підлягають обов'язковому профілактичному карантину протягом визначеного періоду. Протягом профілактичного карантину тварини утримуються окремо у спеціально відведених ізольованих місцях (карантинних пунктах) під наглядом державного інспектора ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини та підлягають ветеринарно-санітарному обстеженню. Тварини допускаються у стадо тільки після закінчення профілактичного карантину тварин на підставі письмового дозволу державного інспектора ветеринарної медицини.
Стаття 36. Права осіб щодо забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з утриманням, транспортуванням та обігом тварин, а також з виробництвом, переробкою та обігом продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, репродуктивного матеріалу, для забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя мають право:
1) одержувати від державних органів ветеринарної медицини, інших державних установ ветеринарної медицини, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про епізоотичний стан території обслуговування;
2) оскаржувати до відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини або до суду рішення і дії посадових осіб державних органів ветеринарної медицини, уповноважених лікарів ветеринарної медицини та інших осіб, уповноважених Департаментом на виконання певних функцій.
Стаття 37. Обов'язки осіб, які утримують тварин чи беруть участь у їх обігу
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з утриманням та обігом тварин, зобов'язані:
1) забезпечувати, щоб тварини, яких вони вирощують, утримують та/або здійснюють їх обіг, не мали хвороб, що підлягають повідомленню;
2) виконувати законні вимоги державних інспекторів ветеринарної медицини та уповноважених лікарів ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних заходів та/або заходів карантину тварин, включаючи обмеження на переміщення тварин та/або осіб, що мали контакт з хворими тваринами або з тваринами, щодо яких є підозра на захворювання на хворобу, що підлягає повідомленню, та інших ветеринарно-санітарних заходів;
3) негайно інформувати державного інспектора ветеринарної медицини, уповноваженого лікаря ветеринарної медицини або посадових осіб державних органів ветеринарної медицини про раптову загибель тварин, підозру на захворювання або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або поведінку тварин, яка їм невластива;
4) перед переміщенням тварин з потужностей (об'єктів), де вони утримуються, отримати від державного інспектора ветеринарної медицини дозвіл на їх переміщення;
5) охороняти здоров'я та благополуччя тварин шляхом:
а) забезпечення виконання ветеринарно-санітарних заходів, включаючи зоогігієнічні вимоги та умови, що мають забезпечуватися на потужностях для утримання тварин;
б) забезпечення тварин якісними та безпечними кормами і водою;
в) застосування профілактичних ветеринарно-санітарних заходів щодо здоров'я тварин;
г) своєчасного звернення за послугами лікаря ветеринарної медицини щодо встановлення діагнозу та лікування хворих тварин;
ґ) використання ветеринарних препаратів згідно з вказівками лікаря ветеринарної медицини;
д) недопущення жорстокого поводження з тваринами;
е) забезпечення належних транспортних засобів для переміщення тварин;
6) виконувати вимоги щодо ідентифікації тварин, що їм належать, у тому числі котів, собак та інших дрібних домашніх тварин, які ідентифікуються за допомогою мікрочипів;
7) доставляти тварин у визначене місце або забезпечувати належні умови за місцем утримання тварин для проведення ветеринарного огляду, діагностичних, профілактично-лікувальних обробок, включаючи дослідження і щеплення. У разі необхідності забезпечувати надійну фіксацію тварини при проведенні маніпуляцій, транспортування (доставки) відібраних зразків тканин, крові та інших матеріалів для діагностичних аналізів;
8) вести облік кожної продуктивної тварини стосовно придбання та застосування ветеринарних лікарських засобів, ветеринарних імунобіологічних засобів і лікувальних кормів та зберігати ці записи не менше трьох років;
9) сприяти державним інспекторам ветеринарної медицини та уповноваженим лікарям ветеринарної медицини у виконанні службових обов'язків;
10) на вимогу державних інспекторів ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини надавати зразки неїстівних продуктів тваринного походження для проведення відповідних досліджень.
Розділ VI
РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ТВАРИН ТА РЕПРОДУКТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Стаття 38. Дозвіл на проведення заходів із залученням тварин
1. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які проводять виставки, змагання тварин, ярмарки, аукціони, вистави з тваринами, що мандрують, організовують пересувні зоопарки тощо, зобов'язані отримати на проведення таких заходів дозвіл головного державного інспектора ветеринарної медицини відповідного територіального органу.
( Частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3131-VI від 15.03.2011 )
2. Строк видачі зазначеного у частині першій цієї статті дозволу у разі виконання ветеринарно-санітарних заходів не може перевищувати 30 робочих днів з дати надходження відповідної заяви.
У разі прийняття рішення про відмову у видачі дозволу відповідне письмове повідомлення надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям протягом 30 робочих днів з дати надходження заяви про видачу дозволу.
Видача дозволу, його переоформлення, видача дубліката, анулювання дозволу здійснюються безоплатно.
( Частина друга статті 38 в редакції Закону N 3131-VIвід 15.03.2011 )
3. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які проводять заходи із залученням тварин, повинні виставити дозвіл на проведення таких заходів на видному місці за місцем проведення.
( Частина третя статті 38 в редакції Закону N 3131-VIвід 15.03.2011 )
4. Дозвіл видається на строк проведення заходу, але не більш як на 30 днів.
( Частина четверта статті 38 в редакції Закону N 3131-VI від 15.03.2011 )
5. Підстави для переоформлення та видачі дубліката дозволу встановлюються Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
( Частина п'ята статті 38 в редакції Закону N 3131-VIвід 15.03.2011 )
6. Підстави для відмови у видачі та анулювання дозволу:
1) недотримання ветеринарно-санітарних заходів, передбачених законодавством;
2) ускладнення епізоотичної ситуації на відповідній території, потужності (об'єкті).
Стаття 39. Моніторинг здоров'я племінної худоби
1. Центри племінної худоби повинні проводити систематичний моніторинг здоров'я тварин, від яких отримується репродуктивний матеріал, та отриманого репродуктивного матеріалу для підтвердження ветеринарно-санітарного стану.
2. Центри племінної худоби ведуть записи результатів систематичного моніторингу, включаючи записи результатів штучного запліднення, та зобов'язані надавати ці записи державному інспектору ветеринарної медицини за його запитом.
3. Державний інспектор ветеринарної медицини зобов'язаний видати припис щодо тимчасової заборони виробництва сперми, запліднених яйцеклітин та ембріонів при виникненні підозри, що племінні тварини заражені хворобою тварин, яка може передаватися через репродуктивні матеріали.
4. Якщо є підозра зараження племінних тварин хворобою тварин, що може передаватися через репродуктивні матеріали, оператор потужностей (об'єктів) або власник тварин зобов'язаний надати зразки цих матеріалів до державної лабораторії ветеринарної медицини або уповноваженої лабораторії для проведення лабораторних досліджень. У разі відсутності хвороби тварин тимчасова заборона, передбачена частиною третьою цієї статті, знімається. Якщо хвороба тварин підтверджується, хвора тварина та всі інші тварини, що виявилися інфікованими на таку саму хворобу, усуваються від виробництва репродуктивного матеріалу згідно з відповідними правилами.
5. За запитом власника центру племінних тварин або власника тварини в порядку, встановленому Департаментом, повинно проводитися арбітражне дослідження для підтвердження наявності хвороби тварин або усунення підозри на захворювання тварин.
6. Департамент встановлює порядок проведення систематичного моніторингу.
Стаття 40. Обіг репродуктивного матеріалу
Обіг сперми для штучного запліднення, запліднених яйцеклітин та ембріонів забороняється, якщо за своїми біохімічними, біофізичними та морфологічними властивостями вони не відповідають головним вимогам до репродукції або вміст бактерій чи патогенних агентів хвороб тварин у них перевищує допустимі рівні.
Розділ VII
НАДЗВИЧАЙНІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНІ КОМІСІЇ ТА КАРАНТИН ТВАРИН
Стаття 41. Створення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій
1. Кабінет Міністрів України створює постійну Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України.
2. До повноважень Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України належить здійснення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, організацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.
3. Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр України. До її складу входять Головний державний інспектор ветеринарної медицини України, який є заступником голови комісії, заступники Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, керівники центральних органів виконавчої влади з питань аграрної політики, внутрішніх справ, економіки, охорони здоров'я, транспорту, надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, фінансів, зв'язку та інформатизації, лісового господарства, охорони державного кордону, митної служби, закордонних справ, служби безпеки, державної податкової адміністрації, а також Української академії аграрних наук та посадові особи інших органів, громадських організацій та наукових установ, визначені Кабінетом Міністрів України.
4. Спеціалісти ветеринарної медицини, які входять до складу Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, уповноважені виконувати функції державних інспекторів ветеринарної медицини на весь період її дії.
5. Члени Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України забезпечуються необхідними засобами для локалізації спалаху хвороби тварин та його ліквідації, включаючи засоби ветеринарної медицини, ветеринарні препарати, засоби зв'язку та позачергове право користування каналами зв'язку, використання спеціалізованих транспортних засобів ветеринарної медицини та інших транспортних засобів, придбання проїзних документів на всі види транспорту та розміщення в готелі під час виконання своїх посадових обов'язків. Витрати на засоби, необхідні для протидії спалаху хвороби тварин, відшкодовуються за рахунок коштів, що виділяються на проведення ветеринарно-санітарних та протиепізоотичних заходів.
6. Місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії утворюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, державними адміністраціями міст Києва та Севастополя, міськими радами, районними державними адміністраціями. У разі підозри або підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, місцеві державні протиепізоотичні комісії зобов'язані виконувати розпорядження Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та регулярно звітувати їй про свою діяльність.
8. Рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та власниками товарів.
Стаття 42. Підозра спалаху хвороби, що підлягає повідомленню
1. Власники (утримувачі) тварин, оператори потужностей (об'єктів), ліцензовані лікарі ветеринарної медицини, державні лікарі ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини зобов'язані негайно повідомити відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини про виникнення підозри або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася на території України.
2. Державний інспектор ветеринарної медицини, який отримав повідомлення про виникнення підозри або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, негайно повідомляє головного державного інспектора ветеринарної медицини відповідної території. Якщо отримане повідомлення стосується особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, головний державний інспектор ветеринарної медицини відповідної території негайно повідомляє Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, який, у свою чергу, повідомляє голову Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України.
Стаття 43. Підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ
1. Якщо є підозра спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, державний інспектор ветеринарної медицини, який здійснює нагляд за тваринами, що захворіли або щодо яких є підозра на захворювання, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з процедурами, визначеними у відповідних правилах, і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення необхідних діагностичних досліджень.
2. У разі підтвердження особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування визначають кордони інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження.
3. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, визначених відповідним планом дій за надзвичайних обставин або зводом правил, а у разі їх відсутності приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, зазначених у статті 44 цього Закону, відповідно до характеру особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, та рівня ризику в інфікованій і буферній зонах та зоні спостереження.
4. У разі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії розміщують у засобах масової інформації повідомлення, які повинні містити відомості про кордони інфікованої і буферної зон, зони спостереження та за необхідності - про застосовані в кожній із цих зон ветеринарно-санітарні заходи.
5. Голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України повідомляє Головному державному санітарному лікарю України про заходи, яких необхідно вжити з метою обмеження пересування людей та проведення дезінфекції, якщо є така необхідність.
6. Після запровадження карантину тварин особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, Головний державний інспектор ветеринарної медицини України надсилає повідомлення згідно з узгодженими процедурами про деталі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вірогідне джерело інфекції, заходи, що вживаються для контролю спалаху, а також заплановані ветеринарно-санітарні заходи до відповідних міжнародних організацій та ветеринарних адміністрацій сусідніх країн і до заінтересованих торгових партнерів, на які може мати вплив спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.
Стаття 44. Ветеринарно-санітарні заходи, які застосовуються під час карантину тварин
1. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до характеру хвороби, що підлягає повідомленню, про спалах якої було оголошено, та рівня ризику в інфікованій, буферній зонах, а якщо необхідно - у зоні спостереження може прийняти рішення про вжиття заходів, що вважаються доцільними для локалізації, контролю та ліквідації хвороби, що підлягає повідомленню:
1) проведення термометрії, відокремлення здорових тварин від хворих та здійснення діагностичних досліджень;
2) ізоляція хворих тварин та закриття потужностей (об'єктів), де виявлено присутність хвороби, що підлягає повідомленню;
3) заборона або обмеження переміщення тварин;
4) заборона переміщення за межі інфікованих потужностей (об'єктів) будь-яких товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об'єктів та гною;
5) застосування заходів стемпінг-ауту професійним та гуманним шляхом;
6) вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, та інших товарів або гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки та дезінфекції;
7) здійснення спеціальних ветеринарно-санітарних заходів в інфікованій, буферній зонах та зоні спостереження;
8) заборона організації ярмарків, ринків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціонування майданчиків для торгівлі тваринами;
9) зміна режиму роботи потужностей (об'єктів), що використовуються для розведення племінних тварин, вирощування, тренування, змагання, утримання, виставок (огляду), конкурсу, продажу, забою або вилову тварин, для виробництва та обігу продуктів тваринного походження;
10) заборона або обмеження здійснення злучки тварин, а також збирання, обробки, зберігання та використання сперми для штучного запліднення тварин, запліднених яйцеклітин та ембріонів, що походять з інфікованої, буферної зон або зони спостереження;
11) вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин;
12) обмеження переміщення осіб, які були в контакті з інфікованими тваринами та тваринами, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин;
13) закриття та блокування підходів до інфікованих зон, встановлення на цих підходах знаків, що попереджають про присутність особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, та організація відповідного контролю;
14) дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, загонів для худоби, дворів, пасовиськ, місць водопою та інших місць, де утримуються інфіковані тварини або тварини, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, а також супутніх об'єктів, які перебували в контакті з такими тваринами;
15) надійна ізоляція котів і собак, власники яких відомі, та знищення бродячих котів і собак гуманними методами;
16) спостереження за тваринами, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення досліджень, та доступ до записів, що велися тваринницькими господарствами в інфікованій, буферній зонах, зоні спостереження та на інших потужностях (об'єктах), за якими ведеться спостереження, за межами цих зон;
17) залучення працівників органів внутрішніх справ та у встановленому порядку військовослужбовців, якщо це є необхідним та доцільним, для надання допомоги відповідним державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.
2. На період дії запровадженого карантину тварин застосовуються всі або окремі заходи, зазначені в частині першій цієї статті.
3. При в'їзді в інфіковану та буферну зони виставляються охорона, карантинні ветеринарно-міліцейські пости та знаки, які вказують на обов'язковий об'їзд карантинної зони, а за рішенням місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії - і при в'їзді в зону спостереження.
4. Відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини своїм розпорядженням може встановити карантинні обмеження та застосувати всі або окремі заходи, зазначені у частині першій цієї статті, але не довше ніж на 72 години.
5. Вивезення і переміщення тварин та інших товарів з карантинної зони здійснюється лише за рішенням відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини.
6. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та обігом товарів або інших продуктів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників хвороб тварин, для яких запроваджено карантин, зобов'язані надавати в користування спеціалістам ветеринарної медицини, задіяним у виконанні карантинних заходів, на період карантину тварин службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв'язку.
Стаття 45. Особливі розпорядження під час карантину
1. В умовах карантину тварин голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України або голови відповідних місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій можуть прийняти рішення про негайне виконання спеціальних професійних та інших завдань відповідно до ветеринарно-санітарних заходів усіма або окремими ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними лікарями ветеринарної медицини, уповноваженими лікарями ветеринарної медицини та іншими спеціалістами ветеринарної медицини.
2. У разі запровадження карантину тварин через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Кабінет Міністрів України за пропозицією Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України може видавати відповідні акти щодо:
1) мобілізації техніки, обладнання, ветеринарних препаратів, засобів ветеринарної медицини, транспортних засобів, а також тимчасового використання потужностей (об'єктів) для здійснення необхідних ветеринарно-санітарних заходів, які включають, зокрема, безпечне знищення трупів (туш) тварин та супутніх об'єктів, вилучених з метою боротьби з хворобою;
2) надання особливих завдань відповідним особам, крім зазначених у частині першій цієї статті, а також іншим державним органам щодо вжиття необхідних ветеринарно-санітарних заходів.
3. У разі виникнення на території України епізоотії особливо небезпечних хвороб тварин, що загрожує перерости в панзоотію чи спричиняє значні економічні втрати, Кабінет Міністрів України за пропозицією центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики, узгодженою з центральними органами виконавчої влади з питань фінансів та економіки, приймає рішення щодо виділення необхідних коштів з резервного фонду державного бюджету на організацію і проведення заходів, спрямованих на її локалізацію та ліквідацію.
Стаття 46. Ліквідація спалаху особливо небезпечної хвороби
1. Спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вважається ліквідованим:
1) якщо виконано умови, визначені у відповідному зводі правил, а в разі його відсутності - умови, визначені відповідними міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями;
2) у разі відсутності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій - після одужання або загибелі останньої хворої тварини і закінчення найтривалішого інкубаційного періоду особливо небезпечної хвороби.
2. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії сповіщають через офіційні друковані видання про закінчення дії карантину тварин, запровадженого через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.
3. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України повинен негайно повідомити відповідні міжнародні організації та ветеринарні адміністрації сусідніх країн, торгових партнерів, на діяльність яких вплинув спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, про його ліквідацію.
Стаття 47. Завдання органів внутрішніх справ під час спалаху хвороби тварин
1. Під час спалаху хвороби тварин за заявою державного інспектора ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини органи внутрішніх справ зобов'язані надавати їм допомогу у виконанні заходів щодо обмеження та запровадження заборони на обіг тварин, інших товарів і переміщення людей в межах інфікованої зони та у здійсненні інших карантинних заходів, визначених цим Законом.
2. Для виконання завдань, зазначених у частині першій цієї статті, ветеринарна міліція встановлює карантинні ветеринарно-міліцейські пости згідно з рішеннями відповідної місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Облаштування карантинних ветеринарно-міліцейських постів здійснюється за участю місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. У разі необхідності до виконання цих завдань можуть залучатися працівники структурних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
3. Протягом дії карантину тварин, запровадженого через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, центральний орган виконавчої влади з питань внутрішніх справ за рішенням Кабінету Міністрів України надає допомогу щодо локалізації, контролю та ліквідації такої хвороби.
Стаття 48. Карантин тварин (карантинні обмеження) у разі спалаху хвороби, не віднесеної до особливо небезпечних
1. При підозрі на виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, але не є особливо небезпечною і потребує запровадження карантину (карантинних обмежень), відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини видає розпорядження про запровадження карантину тварин:
1) негайно після підтвердження спалаху карантинної хвороби;
2) якщо через 24 години після отримання інформації про підозру спалаху карантинної хвороби її не було усунуто.
2. Розпорядження відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин повинно визначати межі інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуватимуться в цих зонах протягом дії карантину (карантинних обмежень) тварин, та очікуваний термін їх дії.
3. Головний державний інспектор ветеринарної медицини вищого рівня та місцевий орган виконавчої влади та/або орган місцевого самоврядування відповідної територіальної одиниці та вищого рівня мають бути негайно поінформовані про рішення щодо запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин. У разі підозри спалаху зоонозів негайно повідомляється відповідний головний державний санітарний лікар.
4. Відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини своїм розпорядженням про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин може встановити заборону на переміщення тварин, транспортних засобів, осіб та інших об'єктів, які можуть бути факторами передачі патогенного агента, до, з, а також у межах інфікованої та буферної зон, а в разі необхідності - і в зоні спостереження.
5. Виконання карантинних заходів, передбачених розпорядженням відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин, є обов'язковим для всіх осіб, які перебувають у карантинній зоні.
6. Місцеві органи виконавчої влади та/або органи місцевого самоврядування відповідної адміністративно-територіальної одиниці несуть відповідальність за невиконання заходів карантину (карантинних обмежень) тварин. Державні органи та установи зобов'язані сприяти реалізації карантинних заходів.
7. Розпорядження відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин діє до прийняття рішення про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин місцевою державною надзвичайною протиепізоотичною комісією, але не довше ніж 72 години.
8. Протягом перших 48 годин запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин повинна розпочати свою діяльність місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія при місцевому органі виконавчої влади. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України розпочинає свою діяльність за поданням Головного державного інспектора ветеринарної медицини України у разі, якщо характер карантинної хвороби передбачає ризик швидкого та широкого поширення карантинної хвороби або якщо межі карантинної зони включають територію (або частини території) кількох областей чи виходять за межі Автономної Республіки Крим.
9. За поданням відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія протягом 24 годин повинна прийняти рішення про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин.
10. У рішенні відповідної місцевої державної протиепізоотичної комісії про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин зазначаються:
1) назва карантинної хвороби (хвороб), у зв'язку з якою запроваджено карантин тварин;
2) обставини, що спричинили виникнення або спалах карантинної хвороби, якщо вони відомі;
3) межі карантинної зони, включаючи дані про інфіковану, буферну зони та у разі необхідності, зону спостереження;
4) спеціальні ветеринарно-санітарні заходи, що вживаються в інфікованій, буферній зонах, а у разі необхідності - і в зоні спостереження та спрямовані на локалізацію і ліквідацію карантинної хвороби;
5) обмеження на пересування, що застосовуються до тварин, транспортних засобів та осіб;
6) усі розпорядження про обов'язкове залучення спеціалістів ветеринарної медицини для виконання карантинних заходів та обов'язків, які на них покладаються під час карантину тварин.
11. Протягом перших 24 годин з моменту прийняття рішення про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія повинна вжити всіх необхідних заходів для інформування про це осіб, які перебувають на території карантинної зони, та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування суміжних адміністративно-територіальних одиниць. Повідомлення про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин має бути опубліковане в офіційному друкованому виданні, що розповсюджується на всій території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Для забезпечення оперативного повідомлення осіб про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія може задіяти телебачення та радіомовлення.
12. Особи, винні в порушенні карантинних заходів, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 49. Гарантії прав юридичних та фізичних осіб в умовах дії карантину (карантинних обмежень) тварин
1. Майнова шкода (збитки), завдана особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв'язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб, відшкодовується за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
2. Особи, яких було залучено для виконання робіт та надання послуг у процесі здійснення карантинних заходів, та особи, майно яких використовувалося для запобігання поширенню або для ліквідації хвороби тварин, у зв'язку з якою було запроваджено карантин (карантинні обмеження), мають право на оплату виконаних робіт та наданих послуг у порядку і в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Шкода, завдана життю та здоров'ю фізичної особи, яку було залучено до виконання робіт чи надання послуг, у процесі здійснення карантинних заходів та у зв'язку з виконанням робіт (наданням послуг), підлягає компенсації в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розділ VIII
РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ НЕЇСТІВНИХ ПРОДУКТІВ ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ
Стаття 50. Потужності, які потребують експлуатаційного дозволу Департаменту
1. Здійснення діяльності з виробництва та обігу без отримання експлуатаційного дозволу відповідного державного органу ветеринарної медицини забороняється на таких потужностях (об'єктах):
1) потужностях (об'єктах) з переробки неїстівних продуктів тваринного походження;
( Пункт 2 частини першої статті 50 виключено на підставі Закону N 3522-VI від 16.06.2011 )( Пункт 3 частини першої статті 50 виключено на підставі Закону N 3522-VI від 16.06.2011 )
4) потужностях (об'єктах) з виробництва, змішування та приготування кормових добавок, преміксів і кормів.
2. Експлуатаційний дозвіл, дійсний протягом одного року, видається після надання відповідному державному органу ветеринарної медицини заяви на отримання такого дозволу, що супроводжується необхідною інформацією, якщо проведене на місці інспектування підтверджує відповідність потужностей (об'єктів) ветеринарно-санітарним заходам, технічним регламентам та положенням цього Закону.
3. Надання експлуатаційного дозволу спрямоване на забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні, виробництва і обігу безпечних неїстівних продуктів тваринного походження, кормових добавок, преміксів та кормів. Порядок отримання, призупинення, скасування та поновлення, форма та умови отримання експлуатаційного дозволу встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності. До переліку документів для отримання експлуатаційного дозволу також можуть включатися проектні вимоги і вимоги щодо будівництва, наявності кваліфікованого персоналу, тривалості застосування системи контролю безпечності та якості. Департамент встановлює відповідні технічні регламенти та ветеринарно-санітарні заходи для кожного типу потужностей (об'єктів), зазначених у частині першій цієї статті, та процедури перевірки їх дотримання.
( Частина третя статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3522-VI від 16.06.2011 )
4. Усі потужності (об'єкти), яким Департамент надає експлуатаційний дозвіл, підлягають державному ветеринарно-санітарному контролю та нагляду.
5. Видача експлуатаційного дозволу здійснюється Департаментом безоплатно.
6. Будь-яка особа, яка здійснює виробництво, змішування або приготування кормів і використовує м'ясо-кісткове борошно та інші продукти від жуйних тварин, що можуть спричинити захворювання тварин на губчастоподібну енцефалопатію або іншу її форму, що передається, повинна мати окрему потужність (об'єкт) та окремий експлуатаційний дозвіл на виробництво кормів із вмістом цих матеріалів з метою запобігання перехресному зараженню кормів, призначених для жуйних тварин, і вищезазначених продуктів жуйних тварин та мінімізації ризику в разі ненавмисного включення цих продуктів до складу кормів для жуйних тварин.
Стаття 51. Ідентифікаційний контрольний номер потужностей, що отримали експлуатаційний дозвіл
1. При видачі експлуатаційного дозволу потужностям (об'єктам) Департамент присвоює їм контрольний номер для ідентифікації (далі - ідентифікаційний контрольний номер).
2. Ідентифікаційний контрольний номер заноситься Департаментом у відповідний реєстр потужностей (об'єктів).
Стаття 52. Призупинення або скасування експлуатаційного дозволу
1. Якщо під час державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду виявиться, що потужності (об'єкти), на які видано експлуатаційний дозвіл, порушують відповідні ветеринарно-санітарні заходи або технічні регламенти, державний інспектор ветеринарної медицини видає письмовий припис про усунення порушення. Якщо вагомість цього порушення створює безпосередню загрозу здоров'ю тварин, державний інспектор ветеринарної медицини видає припис про негайне усунення цього порушення або заборону використання відповідного обладнання та подає звіт разом з необхідними матеріалами і документами відповідному головному державному інспектору ветеринарної медицини або його заступнику.
2. Відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини або його заступник, який отримав звіт державного інспектора ветеринарної медицини про наявність порушень цього Закону, може прийняти рішення про призупинення експлуатаційного дозволу на потужність (об'єкт).
3. Призупинення експлуатаційного дозволу застосовується на строк не більше трьох місяців. Якщо протягом строку, встановленого у приписі головного державного інспектора ветеринарної медицини про усунення порушення, або періоду призупинення експлуатаційного дозволу зазначені порушення не усунуто, Департамент скасовує експлуатаційний дозвіл та виключає потужності (об'єкти) з реєстру.
Стаття 53. Реєстрація потужностей (об'єктів), що використовують неїстівні продукти тваринного походження
1. Оператори потужностей, за винятком зазначених у статті 50 цього Закону, на яких використовуються неїстівні продукти тваринного походження (для цілей сільськогосподарського виробництва, промисловості, фармакології, хірургії тощо), що можуть переносити або передавати хвороби тварин, повинні зареєструвати такі потужності (об'єкти) у Департаменті.
2. Департамент веде реєстр потужностей (об'єктів), які використовують неїстівні продукти тваринного походження.
3. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України визначає потужності (об'єкти), що використовують неїстівні продукти тваринного походження для цілей сільськогосподарського виробництва, промисловості, фармакології, хірургії тощо, які підпадають під дію частини першої цієї статті, та процедуру реєстрації таких потужностей Департаментом.
Стаття 54. Затвердження експортних потужностей (об'єктів) для неїстівних продуктів тваринного походження
1. Юридичні особи, які отримали від Департаменту експлуатаційний дозвіл та бажають експортувати неїстівні продукти тваринного походження до країн, які встановлюють спеціальні вимоги для потужностей (об'єктів), на яких виробляються, переробляються або зберігаються такі продукти, чи інші подібні вимоги, можуть звернутися до Департаменту для проведення офіційної перевірки дотримання таких спеціальних вимог.
2. Департамент приймає рішення про затвердження експортних потужностей (далі - затверджені експортні потужності (об'єкти) після офіційної перевірки державними органами ветеринарної медицини дотримання потужностями (об'єктами) вимог, встановлених законодавством країни призначення.
3. Будь-яка продукція, що виробляється на затверджених експортних потужностях (об'єктах) і призначається для експорту, повинна маркуватися відповідно до вимог країни призначення. Якщо це можливо, маркування повинно містити ідентифікаційний контрольний номер, передбачений статтею 51 цього Закону.
4. Департамент веде реєстр затверджених експортних потужностей, який публікує у друкованому та електронному вигляді.
5. Порядок проведення офіційної перевірки дотримання всіх вимог, встановлених країною призначення, до якої мають намір здійснювати експорт неїстівних продуктів тваринного походження оператори затверджених експортних потужностей (об'єктів), процедура затвердження експортних потужностей (об'єктів), реєстрації та виключення з відповідного реєстру, а також порядок визначення розміру плати за проведення перевірки встановлюються Департаментом.
Стаття 55. Виключення з реєстру затверджених експортних потужностей (об'єктів)
1. Якщо в ході здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду державний інспектор ветеринарної медицини виявить, що затверджені експортні потужності (об'єкти) не відповідають вимогам країни призначення, він повинен зібрати необхідні докази порушення зазначених вимог. Відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини або його заступник ознайомлюється з доказами та приймає рішення щодо виключення таких потужностей (об'єктів) з реєстру затверджених експортних потужностей (об'єктів).
2. Особа, яка є оператором затверджених експортних потужностей (об'єктів), може оскаржити рішення про виключення (тимчасове виключення) з реєстру затверджених експортних потужностей (об'єктів) до Департаменту згідно з порядком, визначеним у статті 36 цього Закону.
3. У разі прийняття рішення про виключення (тимчасове виключення) затверджених експортних потужностей (об'єктів) з відповідного реєстру Департамент повинен негайно повідомити про це компетентний орган країни призначення.
4. Компетентний орган будь-якої країни призначення, для якого Департамент проводив офіційні перевірки щодо дотримання операторами потужностей (об'єктів) установлених вимог, повинен мати безперешкодний доступ до затверджених експортних потужностей (об'єктів) з метою інспектування. Компетентний орган країни призначення зобов'язаний повідомити Департамент про таке інспектування щонайменше за 48 годин до його проведення.
5. Якщо в результаті інспектування затверджених експортних потужностей (об'єктів) для перевірки дотримання встановлених вимог компетентний орган країни призначення дійде висновку, що такі вимоги не виконуються, Департамент призупиняє або скасовує своє рішення про затвердження потужності (об'єкта) для експорту неїстівних продуктів тваринного походження до відповідної країни згідно з інструкціями компетентного органу країни призначення. Рішення про призупинення або скасування затвердження експортних потужностей (об'єктів) направляється оператору потужності разом із звітом компетентного органу країни призначення, в якому зазначаються порушення встановлених вимог.
Стаття 56. Виробництво та обіг неїстівних продуктів тваринного походження
1. Державні інспектори ветеринарної медицини здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за виробництвом, переробкою та обігом неїстівних продуктів тваринного походження, у тому числі забезпечують проведення розширеного ветеринарно-санітарного контролю на підставі професійної оцінки державного інспектора ветеринарної медицини або в межах програми вибіркового ветеринарно-санітарного контролю.
2. Забороняється продавати неїстівні продукти тваринного походження, корми тваринного походження насипом, засоби ветеринарної медицини та засоби догляду за тваринами - у не пристосованих для цього місцях.
3. Ветеринарно-санітарний стан неїстівних продуктів тваринного походження та кормів тваринного походження засвідчується відповідним ветеринарним документом.
Стаття 57. Обіг шкіряної сировини
1. Обіг шкіряної сировини, отриманої з великої рогатої худоби, овець та кіз, проводиться лише після попереднього дослідження на сибірку. Правила здійснення такої перевірки, правила зберігання не дослідженої на сибірку шкіряної сировини, процедури обробки шкіряної сировини, що виявилася зараженою сибіркою, правила маркування шкіряної сировини, вільної від сибірки, встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту, прийнятими відповідно до цього Закону.