З А К О Н
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про підприємництво
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 14, ст.168 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 785-XII від 26.02.91, ВВР, 1991, N 14, ст.169 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2684-XII від 14.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.654 )
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території Української РСР, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Підприємництво в Українській РСР
Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Стаття 2. Суб'єкти підприємницької діяльності
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
громадяни Української РСР, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом Української РСР "Про власність".
Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Стаття 3. Свобода підприємницької діяльності
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством Української РСР.
Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР.
Стаття 4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності
Діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а також по виготовленню цінних паперів і грошових знаків може здійснюватись тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій можуть здійснювати також і товариства з розширеною відповідальністю.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Радою Міністрів Української РСР або уповноваженим нею органом, не можуть здійснюватись:
пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;
ремонт спортивної, мисливської або іншої зброї;
виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин;
виготовлення пива і вина;
виготовлення горілчаних, лікерних та коньячних виробів;
виготовлення тютюнових виробів;
медична практика;
ветеринарна практика;
юридична практика;
створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;
торгівля алкогольними напоями.
Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності видається Радою Міністрів Української РСР або уповноваженим нею органом у строк не більш як за 30 днів з дня одержання заяви.
Відмова у видачі дозволу (ліцензії) видається в той же строк і є актом письмової форми.
Спори про відмову видати дозвіл (ліцензії) розглядає суд або арбітраж.
В обов'язки підприємства входить проведення природоохоронних заходів, у томі числі рекультивація земель і відновлення лісів після їх використання, які сприяють зменшенню викликаних виробництвом негативних дій на навколишнє середовище. Фінансування цих заходів здійснюється за рахунок коштів підприємства. Підприємство відповідає за раціональне використання усіх природних ресурсів і відшкодовує витрати на відновлення та охорону природних ресурсів.
Стаття 5. Принципи підприємницької діяльності
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Стаття 6. Організаційні форми підприємництва
Підприємництво в Українській РСР здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця.
Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами Української РСР.
У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується цим Законом і своїм статутом.
Стаття 7. Законодавство про підприємницьку діяльність
Відносини, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами Української РСР.
Розділ II
УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва
Державна реєстрація підприємництва проводиться у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами Української РСР.
Для державної реєстрації підприємництва до виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів подаються такі документи:
заява підприємця;
рішення засновника і статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;
інші документи (у випадках, передбачених чинним законодавством для окремих організаційних форм підприємництва).
Посвідчення про реєстрацію видається органом, який здійснює реєстрацію у місячний строк. Одночасно цим органом подаються до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики відомості про зареєстрований суб'єкт підприємництва.
Органи державної статистики встановлюють коди суб'єкта підприємницької діяльності.
Відмова в державній реєстрації суб'єкта підприємництва може настати тільки за мотивами порушення порядку його створення, встановленого законодавством Української РСР. Відмова в державній реєстрації суб'єкта підприємництва за мотивами недоцільності його створення не допускається.
Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку.
За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Радою Міністрів Української РСР залежно від суб'єкта підприємництва, обраної організаційної форми та виду підприємницької діяльності. Місцева Рада народних депутатів має право встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію.
Одержані кошти зараховуються до місцевого бюджету за місцем реєстрації підприємця.
Законодавчими актами Української РСР можуть бути встановлені інші правила державної реєстрації окремих організаційних форм підприємництва.
Стаття 9. Право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці
Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.
Стаття 10. Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності
Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.
За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Суб'єкт підприємництва - юридична особа може бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство".
( Частина третя статті 10 в редакції Закону N 2684-12 від 14.10.92 )
Стаття 11. Припинення підприємницької діяльності
Діяльність підприємця припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України;
( Абзац третій статті 11 в редакції Закону N 2684-12 від 14.10.92 )
у разі закінчення строку дії ліцензії;
( Абзац п'ятий статті 11 виключено на підставі Закону N 2684-12 від 14.10.92 )
на інших підставах, передбачених законодавчими актами Української РСР.
Розділ III
ПІДПРИЄМЕЦЬ І ДЕРЖАВА
Стаття 12. Загальні гарантії прав підприємців
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражем відповідно до їх компетенції.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємця
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.
Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами Української РСР.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Стаття 14. Державна підтримка підприємництва
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:
на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;
відповідно до статті 12 цього Закону сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;
здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;
стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;
надає підприємцям цільові кредити;
подає підприємцям інші види допомоги.
Стаття 15. Державне регулювання підприємництва
Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;
державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;
науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;
договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством Української РСР прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.
Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або державним арбітражем.
Стаття 16. Діяльність іноземних підприємців
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Української РСР, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки, що і громадяни Української РСР, якщо інше не випливає з Конституції Української РСР, цього Закону та інших законодавчих актів Української РСР.
Особливості здійснення підприємницької діяльності на території Української РСР, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються законодавчими актами Української РСР.
Стаття 17. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором Української РСР встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством Української РСР про підприємництво, то застосовуються правила міжнародного договору.
| Голова Верховної Ради Української РСР | Л.КРАВЧУК |
| м. Київ, 7 лютого 1991 року N 698-XII |