Справа «Денисюк та інші проти України» (Заява № 22790/19 та 3 інші заяви — див. перелік у додатку)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Денисюк та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

з огляду на:

заяви (№ 22790/19, № 23896/20, № 25803/20 і № 31352/20), подані у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) чотирма громадянами України, відомості про яких зазначені у таблиці в додатку (далі — заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла на останніх етапах провадження його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги за статтею 8 (усі заяви) та статтею 13 Конвенції (заяви № 23896/20, № 25803/20 і № 31352/20), а також визнати неприйнятними решту скарг у заявах № 22790/19 і № 23896/20,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 21 січня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заяви стосуються стверджуваної несумісності негласних слідчих (розшукових) дій з правами заявників, гарантованими статтею 8 Конвенції, з огляду, зокрема, на стверджувану відсутність належних гарантій у чинному законодавстві та практичних засобів для їхньої реалізації у відповідних справах. Вони також стосуються доступності національних засобів юридичного захисту у розумінні статті 13 Конвенції щодо поданих за статтею 8 Конвенції скарг заявників (заяви № 23896/20, № 25803/20 і № 31352/20).

2. Перший заявник, п. Станіслав Федорович Денисюк, народився у 1958 році та проживає у м. Харкові.

3. 24 травня 2017 року прокурор Генеральної прокуратури України А.М. вручив заявнику письмове повідомлення про підозру за обвинуваченням в участі у великій корупційній схемі та зловживанні службовим становищем на посаді колишнього голови обласної державної податкової адміністрації.

4. Того ж дня заявника затримали та згодом тримали під вартою до 22 травня 2018 року.

5. 14 березня 2018 року О.Я., інший прокурор Генеральної прокуратури України, повідомив заявника про завершення досудового розслідування у його справі та у справі двадцяти п’яти інших обвинувачених, а також про можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження прокуратури.

6. 08 жовтня 2018 року заявник отримав листа від О.Я. від 28 вересня 2018 року, в якому зазначалося:

"Відповідно до вимог ст. 253 КПК України, повідомляю, що у ході проведення досудового розслідування кримінального провадження … у якому Ви є підозрюваним, Ваші конституційні права були тимчасово обмежені під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, передбаченої ст. 270 КПК України.

За результатами проведення указаної негласної слідчої (розшукової) дії відомостей, що можуть бути використані у ході досудового розслідування не встановлено".

7. 04 та 10 грудня 2018 року заявник, якого представляв захисник, звертався з клопотаннями до О.Я. з метою уточнення, яка негласна (слідча) розшукова дія була до нього застосована, яку інформацію було зібрано, коли проведення дії припинилося, та чи включала вона прослуховування його спілкування з його захисником.

8. Листами від 06 і 11 грудня 2018 року О.Я. повідомив заявника, що до нього був застосований аудіо- та відеоконтроль місця, і отримані в ході цього контролю матеріали були знищені, оскільки вони не використовувалися для доказування. Він також зазначив, що стаття 253 Кримінального процесуального кодексу України вимагала від правоохоронних органів повідомляти осіб про застосування до них негласної слідчої (розшукової) дії протягом дванадцяти місяців після припинення такої дії. Згідно з твердженнями заявника він ніколи не отримував оригінали цих листів, а копії були передані йому лише навесні 2019 року після того, як він поскаржився до суду, що прокуратура не надала відповіді на його клопотання про надання інформації.

9. 14 березня 2019 року заявник, якого представляв захисник, також звернувся до Київського апеляційного суду із запитом про надання йому інформації щодо обсягу, тривалості та інших деталей ухвали про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії щодо нього.

10. 18 березня 2019 року голова Київського апеляційного суду повідомив заявника, що суд не міг надати запитувану інформацію, оскільки його система діловодства передбачала реєстрацію без розкриття відомостей про осіб, щодо яких постановлялася ухвала про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, оскільки саме постановлення такої ухвали було таємною інформацією.

11. 08 серпня 2019 року Державне бюро розслідувань порушило кримінальне провадження за заявою заявника про незаконність застосованої до нього негласної слідчої (розшукової) дії. Заявник доводив, зокрема, що у нього були підстави вважати, що аудіо- та відеоконтроль проводився під час тримання його під вартою. Протягом цього періоду його відвідували переважно захисники та лікарі, спілкування з якими охоронялося таємницею і не підлягало контролю.

12. 29 травня 2020 року Державне бюро розслідувань закрило кримінальне провадження. Посилаючись на показання О.Я., який стверджував, що контроль щодо заявника проводився згідно із законодавством, слідчий дійшов висновку про відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

13. Згідно з останньою наданою сторонами інформацією кримінальне провадження щодо заявника перебувало на розгляді у Дніпровському районному суді міста Києва.

14. Другий заявник, п. Михайло Михайлович Бейлін, народився у 1977 році та проживає у м. Києві.

15. 06 січня 2017 року Національне антикорупційне бюро України (далі — НАБУ) порушило кримінальне провадження щодо декількох посадових осіб у зв’язку з їхньою ймовірною причетністю до масштабної корупційної схеми щодо закупівлі товарів для державного підприємства у сфері залізничного транспорту.

16. 02 жовтня 2019 року детектив НАБУ М.С. вручив заявнику повідомлення про підозру за обвинуваченням у пособництві у реалізації схеми шляхом зловживання службовим становищем на посаді позаштатного радника Голови Адміністрації Президента України.

17. 20 листопада 2019 року досудове розслідування у справі було завершено і стороні захисту був наданий доступ до матеріалів провадження бюро. Згідно з твердженнями заявника матеріали провадження включали, зокрема, стенограми телефонних розмов, складені на підставі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж способом прослуховування телефонних розмов його співобвинувачених, а також копії сімнадцяти клопотань про надання дозволу на прослуховування телефонних розмов, поданих детективами до суддів та відповідних судових ухвал. Заявник стверджував, що всі ці клопотання та ухвали містили короткі та шаблонні формулювання без жодної оцінки індивідуальних обставин кожного провадження. Жодних документів стосовно проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо нього особисто в матеріалах провадження не було.

18. 21 грудня 2019 року М.С. повідомив заявника, що в ході досудового розслідування до нього були застосовані незазначені негласні слідчі (розшукові) дії. Він також повідомив заявнику, що отримані в контексті цих дій матеріали як докази у справі щодо нього не використовувалися. У відповідному повідомленні зазначалося:

"На виконання вимог ст. ст. … 253 КПК України … повідомляю, що в ході досудового розслідування кримінального провадження … проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, внаслідок чого були тимчасово обмежені Ваші … конституційні права.

За результатами [цих] негласних слідчих (розшукових) дій матеріали їх проведення як докази не використовувалися".

19. 26 грудня 2019 року заявник, якого представляв захисник, подав низку клопотань до різних органів державної влади з вимогою розкрити інформацію про тип, обсяг, тривалість та інші відомості щодо згаданих негласних слідчих (розшукових) дій, у тому числі, чи охоплювали вони прослуховування його спілкування із захисниками. Він стверджував, що надані йому матеріали провадження прокуратури не містили відповідних документів.

20. У різні дати в грудні 2019 року та січні 2020 року працівники НАБУ, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі — САП) і голова Київського апеляційного суду відмовляли у задоволенні клопотань заявника, повідомляючи йому, що всі зібрані в ході оскаржуваних дій матеріали були знищені як такі, що не використовувалися як докази, а також посилаючись на таємний характер запитуваних документів та інформації.

21. 24 січня 2020 року Омбудсмен (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) відмовився провести розслідування питання від імені заявника на тій підставі, що всі відповідні процедури регулювалися положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

22. 10 липня 2020 року під час підготовчого засідання, проведеного Вищим антикорупційним судом у межах підготовки до судового розгляду справи заявника, заявник скаржився на незаконні дії детективів НАБУ та прокурора САП, які відмовили йому у наданні документів щодо застосованих до нього негласних слідчих (розшукових) дій та передчасно знищили отримані в ході цих дій матеріали. Він також стверджував, що відповідні дії могли включати прослуховування його спілкування із захисниками, і просив визнати прослуховування такого спілкування незаконним. Суд долучив скарги заявника до його кримінального провадження для розгляду на стадії доказування.

23. Станом на квітень 2023 року судовий розгляд ще тривав.

24. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті справи Уряд повідомив Суд, що згідно з отриманою від НАБУ інформацією, застосовною до заявника негласною слідчою (розшуковою) дією було зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж способом прослуховування телефонних розмов. Ця дія була санкціонована слідчим суддею згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

25. Уряд також повідомив Суд, що він не міг виконати його прохання про надання копій відповідних судових ухвал або будь-яких інших відповідних документів з матеріалів провадження заявника на національному рівні. Зокрема, уся відповідна інформація, що могла залишитися у розпорядженні Київського апеляційного суду та САП, вже була знищена згідно з вимогами чинного законодавства та нормативно-правових актів. Також були знищені матеріали, отримані в ході негласної слідчої (розшукової) дії у справі заявника, які не використовувалися як докази. Інші відповідні документи, такі як клопотання детективів про отримання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж до слідчих суддів та відповідні судові ухвали містили інформацію, яка не була розсекречена. Отже, згідно зі статтею 32 Закону України "Про державну таємницю" копії цих документів не могли бути надані.

26. Третій заявник, п. Максим Станіславович Березкін, народився у 1980 році та проживає у м. Кропивницькому.

27. У період з 2003 по 2015 роки заявник, підприємець, був бенефіціарним власником підприємств, пов’язаних з приватною групою компаній "К.", в якій він також обіймав різні високі посади.

28. 16 травня 2016 року САП порушила кримінальне провадження щодо масштабної схеми привласнення державних коштів та легалізації (відмивання) грошових коштів, до якої були причетні низка державних службовців і керівників групи компаній "К.".

29. 23 жовтня 2018 року детектив НАБУ Ю.Ц. вручив заявнику повідомлення про підозру за обвинуваченням у пособництві у схемі шляхом участі в попередній змові та зловживанні службовим становищем.

30. Того ж дня у квартирі заявника було проведено обшук і вилучено його мобільний телефон.

31. 16 грудня 2019 року заявнику повідомили про завершення досудового розслідування у справі і можливість ознайомитися з матеріалами провадження прокуратури.

32. Того ж дня заявника повідомили, що його телефонні розмови підлягали прослуховуванню під час розслідування згідно з ухвалами, постановленими слідчими суддями Апеляційного суду міста Києва (24 січня 2017 року та 21 вересня 2018 року) та Апеляційного суду Львівської області (09 серпня 2017 року). Кожна ухвала охоплювала двомісячний період. Отримані в ході зняття інформації матеріали не були долучені до матеріалів провадження прокуратури, оскільки вони не використовувалися як докази, а тому були знищені.

33. 24 грудня 2019 року заявник, якого представляв захисник, подав низку клопотань до різних органів державної влади з вимогою розкрити документи та додаткові відомості щодо прослуховування, у тому числі надати запевнення, що його спілкування із захисниками було захищене. Він стверджував, що надані йому матеріали провадження прокуратури не містили відповідних матеріалів.

34. У різні дати в грудні 2019 року та січні 2020 року посадові особи НАБУ, органів САП та голови апеляційних судів у місті Києві та Львівській області відмовляли у задоволенні клопотань заявника, повідомляючи йому, що всі зібрані в ході оскаржуваного зняття інформації матеріали були знищені як такі, що не використовувалися як докази, а також посилаючись на таємний характер запитуваних документів та інформації.

35. Згідно з твердженнями заявника під час ознайомлення з матеріалами провадження прокуратури він побачив тринадцять розсекречених ухвал про дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо його співобвинувачених, що призвело до збору матеріалів, використаних як докази. Низка з цих ухвал містили написані від руки персональні дані суб’єктів зняття інформації на попередньо складених друкованих бланках. Згідно з висновком замовленого захисником заявника почеркознавчого дослідження, почерк на цих бланках належав Ю.Ц., детективу, у провадженні якого знаходилася справа.

36. 20 січня 2022 року, після направлення справи на розгляд до Вищого антикорупційного суду, заявник поскаржився на незаконні дії детективів НАБУ та прокурора САП, які відмовили йому у наданні документів щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та передчасно знищили отримані в ході цієї негласної дії матеріали. Він також стверджував, що відповідна дія могла поширюватися на його спілкування із захисниками, і просив визнати зняття інформації під час такого спілкування незаконним.

37. 09 травня 2023 року Вищий антикорупційний суд відмовив у задоволенні скарг заявника під час підготовчого засідання. Суд, зокрема, зазначив:

"Щодо неможливості [для заявника] оцінки документів, на підставі яких проводилися вказані негласні слідчі (розшукові) дії, [це питання] могло б мати значення у разі використання відповідних … доказів. Однак для цілей підготовчого [судового засідання] підстави надання дозволу на проведення слідчих дій, результати яких не будуть використовуватись як докази, не мають значення і не належать до кола питань, які суд має вирішити до призначення провадження до судового розгляду".

38. Суд також встановив, що негайне знищення матеріалів, які не стосувалися кримінального провадження, було законним і слугувало запобіжним заходом від неправомірного використання приватної інформації заявника. Оскільки заявник сам був джерелом відповідних повідомлень, то матеріали, отримані під час зняття інформації, не могли містити жодних невідомих йому відомостей. Якщо він бажав використати це для свого захисту, він міг вільно використати інші способи, наприклад, викликати своїх співрозмовників як свідків. Знищення всіх знятих матеріалів становило, зокрема, гарантію конфіденційності його спілкування із захисниками. Суд також зазначив:

"… відповідно до повідомлень детектива … під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій … їх результати не будуть використовуватися стороною обвинувачення як докази. Отже, питання порядку їх отримання, в тому числі в контексті порушення гарантій адвокатської діяльності і недоторканості комунікації адвоката з клієнтом, не потребує вирішення ні під час підготовчого судового засідання, ні в процесі подальшого судового розгляду. Якщо ж під час судового розгляду судом буде встановлено, що доказова інформація сторони обвинувачення прямо чи опосередковано одержана внаслідок втручання у спілкування обвинувачених та їх захисників, суд буде оцінювати такі докази із застосуванням правил допустимості доказів".

39. Згідно з останньою інформацією сторін судовий розгляд усе ще тривав.

40. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті справи Уряд повідомив Суд, що з тих самих причин, що й у справі другого заявника (див. пункт 25), він не міг виконати прохання Суду про надання судових ухвал про дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж заявника чи будь-яких інших відповідних документів.

41. Четвертий заявник, пан Назар Степанович Кульчицький, народився у 1981 році. Він є юристом, який практикує у м. Києві.

42. У різні дати другий і третій заявники та С.Т. (співобвинувачений третього заявника) найняли четвертого заявника як свого захисника у кримінальних провадженнях щодо них.

43. 16 грудня 2019 року четвертий заявник дізнався, що до третього заявника та С.Т. було застосоване зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж у межах порушеного щодо них кримінального провадження, а отримані відповідні матеріали були знищені.

44. 21 грудня 2019 року четвертий заявник дізнався, що до другого заявника було застосовано незазначену негласну слідчу (розшукову) дію у межах кримінального провадження щодо нього.

45. Згідно з твердженнями четвертого заявника під час досудового розслідування проваджень щодо його клієнтів він неодноразово обговорював і консультував їх з правових питань шляхом використання телекомунікаційної мережі. Оскільки до цих клієнтів застосовувалося зняття інформації з телекомунікаційних мереж, його спілкування з ними могло прослуховуватися органами досудового розслідування, і їхній зміст міг бути відомий їм усупереч привілеям захисника та клієнта. Взимку та навесні 2020 року четвертий заявник подавав численні запити про надання інформації до правоохоронних та судових органів, щоб з’ясувати, чи могли бути прослухані будь-які його розмови із зазначеними клієнтами та чи міг їхній зміст стати відомим органам досудового розслідування (див., зокрема, пункти 19 і 33). Органи державної влади відмовилися розголошувати будь-яку відповідну інформацію.

А. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року

46. Відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України ( № 4651-VI від 13 квітня 2012 року) у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"1. Негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Негласні слідчі (розшукові) дії виконуються у випадку, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями … 263 … [і] 270 … цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

3.... Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про … отримані результати. …".

"...

3. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

(1) вчинений злочин відповідної тяжкості;

(2) під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

...".

"1. Строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці.

2. Якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про постановлення ухвали згідно з вимогами статті 248 цього Кодексу.

3. Крім відомостей, зазначених у статті 248 цього Кодексу, слідчий, прокурор повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження негласної слідчої (розшукової) дії.

4. Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати максимальні строки досудового розслідування, передбачені статтею 219 цього Кодексу. …

5. Прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність".

"...

3. Протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення [зазначених дій] передаються прокурору.

...".

"1. Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

2. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом."

"1. Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення...

2. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

...

4. Знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора.

...".

"1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

2. Прокурор [чи] слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

...

5. Втручання у приватне спілкування захисника, [чи] священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене".

"1. Зняття інформації з [електронних] транспортних телекомунікаційних мереж … є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

2. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, [електронну] транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування …".

"1. Аудіо-, відеоконтроль місця може здійснюватися під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

2. Аудіо-, відеоконтроль місця згідно з частиною першою цієї статті проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу".

"...

2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу".

"...

3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді".

"...

2. З метою підготовки до судового розгляду суд:

(1) визначає дату та місце проведення судового розгляду;

(2) з’ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд;

(3) з’ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;

(4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; [і] здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.

(5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду".

В. Закон України "Про державну таємницю"

47. Відповідні положення Закону України "Про державну таємницю" ( № 3855-XII від 21 січня 1994 року) у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

державна таємниця (далі також — секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки [чи] охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; …".

"Секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути передані іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового мотивованого розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України".

С. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"

48. Відповідні положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ( № 5076-VI від 05 липня 2012 року) у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату … про клієнта, а також питання, з яких клієнт … звертався до адвоката … зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності".

"1. Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема:

(1) забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності;

...

(9) забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом...".

D. Інші відповідні законодавчі та нормативно-правові акти

49. Посилання на відповідні положення (стаття 1176) Цивільного кодексу України та Закону України "Про відшкодування шкоди" (Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94-ВР, від 01 грудня 1994 року) наведено, inter alia, в рішенні Суду у справі "Нечай проти України" (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункти 36 і 37, від 01 липня 2021 року.

50. Інструкція про проведення негласних слідчих дій (Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні) була затверджена спільно Генеральною прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України, Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України 16 листопада 2012 року (Наказ № 114/1042/1199/936/1687/5). Інструкція охоплює порядок збирання, фіксації, зберігання, засекречування, розсекречування та знищення інформації, отриманої у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

51. Згідно з пунктами 5.9 і 5.10 Інструкції після завершення проведення негласних слідчих дій прокурор, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, ухвалює рішення про розсекречування відповідного матеріалу "з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання [цих] матеріалів … як доказів …". Таке рішення оформляється постановою, що погоджується керівником відповідної прокуратури.

52. Згідно з пунктами 6.1. і 6.4.1, якщо прокурор, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, визнає, що певний матеріал не є необхідним для подальшого досудового розслідування, такий матеріал має бути негайно знищений на підставі його письмової постанови, яка повинна містити повний перелік матеріалів, які підлягають знищенню.

53. Згідно з пунктами 6.6. і 6.8. знищення здійснюється спеціально призначеною комісією за присутності прокурора, який ухвалив рішення про знищення, а також комісія повинна скласти "акт" із зазначенням детальних відомостей про знищення.

54. Інструкція не містить положень, що детально описують процедури виявлення та обробки випадково отриманого таємного спілкування, такого як спілкування захисників з їхніми клієнтами.

55. Відповідні міжнародні, європейські документи та порівняльно-правові дослідження наведені в рішенні Суду у справі "П’єтржак і Бихавська-Синярська та інші проти Польщі" (Pietrzak and Bychawska-Siniarska and Others v. Poland), заяви № 72038/17 і № 25237/18, пункти 87–91 і 93–123, від 28 травня 2024 року.

56. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

57. Перший, другий і третій заявники скаржилися на те, що негласні слідчі (розшукові) дії, про які їх повідомили 08 жовтня 2018 року, 21 грудня 2019 року та 16 грудня 2019 року відповідно, порушили їхні гарантовані статтею 8 Конвенції права, враховуючи, зокрема, стверджувану відсутність належних гарантій у чинному законодавстві та практичних засобів їхньої реалізації у їхніх відповідних справах. Вони посилалися на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

А. Прийнятність

1. Уряд

58. Уряд доводив, що троє зазначених заявників не вичерпали доступні їм національні засоби юридичного захисту або, в якості альтернативи, що їхні заяви були явно необґрунтованими, оскільки заявники не скористалися передбаченими національною правовою системою ефективними засобами отримання відшкодування.

59. У зв’язку з цим Уряд визнав, що застосовне законодавство не передбачало можливості оскарження судових ухвал про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Проте він стверджував, що існували інші відповідні національні засоби юридичного захисту. Зокрема, після направлення відповідних проваджень заявників до суду для розгляду, згідно з частиною третьою статті 309 Кримінального процесуального кодексу України вони мали право подати заперечення щодо законності постановлених слідчими суддями ухвал. Згідно з частиною другою статті 303 цього Кодексу вони також могли подавати скарги щодо дій, бездіяльності або рішень посадових осіб правоохоронних органів (див. пункт 46). Суди були б зобов’язані взяти до уваги ці заперечення та скарги під час розгляду відповідних справ заявників. Якби заявникам вдалося домогтися ухвалення рішення суду на їхню користь, вони могли б вимагати відшкодування шкоди на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України або Закону України "Про відшкодування шкоди" (див. пункт 49).

60. Уряд також зазначив, що у справі "Мейманіс проти Латвії" (Meimanis v. Latvia), заява № 70597/11, пункт 78, від 21 липня 2015 року, та ухвалі щодо прийнятності у справі "Кіберманіс проти Латвії" (Kibermanis v. Latvia), заява № 42065/06, пункт 49, від 03 листопада 2015 року, Суд вже встановив, що дворівневий механізм відшкодування шкоди, який дозволяє особам скаржитися на негласні слідчі (розшукові) дії працівників поліції в ході кримінального чи іншого провадження та, у разі успіху, користуватися цивільно-правовим засобом юридичного захисту для отримання відшкодування, був у принципі ефективним. Він також стверджував, що висновки стосовно потенційної ефективності подібного дворівневого механізму були зроблені Судом у справах проти України, зокрема, в рішеннях у справах "Орловський проти України" (Orlovskiy v. Ukraine), заява № 12222/09, пункти 14 і 58, від 02 квітня 2015 року), та "Тихонов проти України" (Tikhonov v. Ukraine), заява № 17969/09, пункти 22 і 39, від 10 грудня 2015 року). В обох справах національні суди під час судового розгляду справ заявників постановили окремі ухвали, в яких визнали наявність порушень під час затримання та тримання заявників під вартою. Оскільки заявники не подали заяв про відшкодування шкоди, Суд дійшов висновку, що вони не вичерпали національні засоби юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами за пунктом 1 статті 5 Конвенції.

61. Уряд визнав, що дві останні справи розглядалися на національному рівні за Кримінальним-процесуальним кодексом України 1960 року. Проте він стверджував, що незазначені положення чинного Кодексу 2012 року, який застосовувався у цій справі, передбачали подібний підхід.

62. Для ілюстрації ефективності наявних засобів юридичного захисту Уряд послався на постанову Верховного Суду (Справа № 61-6654ск21), ухвалену 08 грудня 2021 року. У цій постанові суд залишив без задоволення касаційну скаргу, подану ГУНП Тернопільської області на рішення про відшкодування моральної шкоди керівнику приватного підприємства, який був підданий негласному зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж у зв’язку з кримінальним провадженням за фактом стверджуваного порушення прав інтелектуальної власності його підприємством. Провадження у цій справі було закрито у зв’язку з відсутністю доказів вчинення злочину. У своїй постанові Верховний Суд зазначив:

"...сам по собі факт закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав … є доказом незаконності дій органу досудового розслідування, які додатково не підлягають у [окремому] судовому порядку визнанню незаконними".

63. Уряд визнав, що ця постанова була радше поодиноким прикладом, оскільки вона конкретно стосувалася вимоги відшкодування шкоди, пов’язаної з негласними слідчими (розшуковими) діями. Однак він стверджував, що цю постанову слід розглядати в контексті більшої кількості судових рішень, у яких особам вдавалося отримати відшкодування шкоди у зв’язку з притягненням до відповідальності, затриманням, обшуком, або особам, які іншим чином зазнали шкоди від кримінального провадження, яке згодом було закрито, завершилося виправдувальним вироком, або якщо поведінка правоохоронних органів іншим чином була визнана незаконною під час розгляду кримінального провадження у суді.

64. Уряд стверджував, що перший заявник не використав жодного із зазначених засобів юридичного захисту. Він також зазначив, що другий і третій заявники не скористалися передбаченими статтею 309 Кримінального процесуального кодексу України національними засобами юридичного захисту. Проте ці заявники скористалися національними засобами юридичного захисту, передбаченими статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України, і їхні відповідні скарги ще не були розглянуті. Тому Уряд дійшов висновку, що подані всіма трьома заявниками скарги були або неприйнятними у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, або передчасними або, в якості альтернативи, явно необґрунтованими, оскільки в національному законодавстві існував ефективний механізм для подання їхніх скарг.

2. Заявники

(а) Перший заявник

65. Перший заявник стверджував, що він не мав обов’язку вичерпувати запропоновані Урядом національні засоби юридичного захисту, оскільки вони a priori були неефективними. По-перше, суд першої інстанції, який розглядав його кримінальну справу, не мав юрисдикції, аби діяти як суд апеляційної інстанції, у зв’язку з оскаржуваною ухвалою. Він також не мав компетенції для розгляду суті його скарги на необґрунтованість проведення негласної слідчої (розшукової) дії за статтею 8 Конвенції, або для присудження будь-якого відшкодування. По-друге, будь-яка доступна йому згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України можливість подавати заперечення чи скарги у підготовчому засіданні була значно обмежена у зв’язку з неможливістю отримання ним копії ухвали про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії в його справі або будь-яких інших документів, що стосувалися оскаржуваної дії. По-третє, оскільки його справу було передано до Дніпровського районного суду у квітні 2019 року, а станом на липень 2023 року судовий розгляд все ще не розпочався, будь-які подані у підготовчому засіданні заперечення чи скарги залишалися б нерозглянутими протягом такого тривалого періоду, що національний засіб юридичного захисту втратив би будь-яку ефективність, яку міг би мати. Насамкінець він стверджував, що припущення Уряду, що він міг скористатися статтею 1176 Цивільного кодексу України або Законом України "Про відшкодування шкоди" для отримання відшкодування, не стосувалося його справи, оскільки у нього не було ефективної можливості довести, що ухвала про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії в його справі порушила його права.

(b) Другий та третій заявники

66. Другий і третій заявники стверджували, що вони спробували використати засіб юридичного захисту, передбачений частою другою статті 303 (див. пункт 46). На практиці їхні спроби виявилися безуспішними. Зокрема, долучені до справи в липні 2020 року скарги другого заявника залишалися без розгляду понад три роки (див. пункт 23). Скарги третього заявника, своєю чергою, були залишені без розгляду його скарги за статтею 8 Конвенції по суті (див. пункти 37 і 38). Стосовно передбаченого статтею 309 засобу юридичного захисту, який, як стверджується, дозволив би їм подати заперечення щодо ухвал слідчих суддів, то вони не могли ним скористатися, оскільки не мали доступу до копій відповідних ухвал.

67. Обидва заявники також стверджували, що справи "Мейманіс проти Латвії" (Meimanis v. Latvia) та "Кіберманіс проти Латвії" (Kibermanis v. Latvia), на які посилався Уряд (див. пункт 60), суттєво відрізнялися від їхньої справи, оскільки правова система Латвії дозволяла розглядати суть скарг заявників за статтею 8 Конвенції під час кримінального провадження, про що свідчили факти цих справ. І навпаки, згідно з українською правовою системою чинний Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року більше не дозволяв судам постановляти "окремі ухвали", адже не мав положення, яке існувало в Кодексі 1960 року. Отже, висновки Суду щодо потенційної ефективності цього засобу юридичного захисту у справах "Орловський проти України" (Orlovskiy v. Ukraine) та "Тихонов проти України" (Tikhonov v. Ukraine), на які посилався Уряд (там само), а пізніше у справі "Лисюк проти України" (Lysyuk v. Ukraine), заява № 72531/13, рішення від 14 жовтня 2021 року, пункти 42–46, не мали стосунку до їхньої справи.

68. Насамкінець заявники стверджували, що постанова Верховного Суду, на яку посилався Уряд (див. пункт 62), ґрунтувалася на зовсім інших фактах (у вказаній справі кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав, а цивільні суди вважали сам цей факт достатнім для присудження відшкодування шкоди без оцінки "законності" чи "необхідності" проведення негласної слідчої (розшукової) дії per se). Тому вона також не стосувалася їхніх справ (провадження в яких тривали). Як визнав Уряд, вказана Справа у будь-якому випадку була поодиноким прикладом. Інші наявні постанови про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування, були ще менше актуальні в їхніх справах, оскільки стосувалися зовсім інших фактів.

3. Оцінка Суду

69. Суд вважає, що заперечення Уряду настільки тісно пов’язані із суттю скарг заявників, що їх необхідно долучити до розгляду по суті.

70. Суд також зазначає, що вказані скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Доводи сторін

(а) Заявники

(і) Перший заявник

71. Перший заявник скаржився на те, що він не зміг отримати жодної суттєвої інформації щодо обсягу та тривалості аудіо- та відеоконтролю, якому він був підданий. Він вважав, що перебував під наглядом у слідчому ізоляторі під час візитів захисників і лікарів. Він також не зміг отримати підтвердження, що його конфіденційне спілкування з ними не прослуховувалося. Твердження прокурора, що всі отримані у зв’язку зі спостереженням матеріали були знищені, не заспокоювало, оскільки воно мало дуже узагальнений характер і не підтверджувалося жодною документацією.

72. Перший заявник також стверджував, що його особиста ситуація була результатом системного недоліку в національній правовій системі, яка надавала правоохоронним органам необмежену свободу дій у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Судовий контроль на етапі надання дозволу був формальним. Судді здебільшого копіювали шаблонні формулювання з клопотань слідчих, не здійснюючи оцінки їхньої необхідності і не вимагаючи яких-небудь підтверджуючих матеріалів, окрім доказів, що їхні клопотання стосувалися кримінальних проваджень, належним чином зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань як такі, що тривали. Не проводилося незалежного нагляду за виконанням ухвал про надання дозволу на проведення негласних дій, і не існувало засобів юридичного захисту, доступних суб’єктам спостереження, для оскарження вжитих щодо них негласних дій. Скаргу першого заявника у кримінальному провадженні було залишено без розгляду з посиланням на досить нечіткі запевнення прокурора, який вів його справу, і ці твердження були прийняті беззастережно та без жодних реальних зусиль слідчих встановити відповідні деталі чи перевірити факти.