ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Фесенко проти України" (Заява № 18693/16)
| СТРАСБУРГ 10 жовтня 2024 року |
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Фесенко проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Катержіна Шімачкова (<…>), Голова,
Микола Гнатовський (<…>),
Уна Ні Райферті (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 18693/16), яку 24 березня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Андріївна Фесенко (далі - заявниця), 1953 року народження, що проживає у м. Запоріжжі, і яку представляв п. І. Жовніренко - юрист, який практикує у м. Запоріжжі,
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв на той момент його Уповноважений, п. І. Ліщина,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 19 вересня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується, як стверджувалося, надмірної тривалості провадження у справі про банкрутство.
2. У червні 2009 року заявниця сплатила внесок для членства у приватній кредитній спілці "Меотида" (далі - кредитна спілка), яка згодом не виконала свого зобов’язання повернути їй сплачені кошти разом із сумою відсотків.
3. 28 жовтня 2009 року Господарський суд Запорізької області (далі - господарський суд) відкрив провадження у справі про банкрутство кредитної спілки, наклавши мораторій на погашення заборгованості та призначивши розпорядника майна.
4. 14 січня 2010 року заявниця звернулася до господарського суду з позовом як кредитор.
5. 02 листопада 2010 року господарський суд визнав право заявниці, як кредитора, на 58 801,96 українських гривень (далі - грн) (близько 5 300 євро на той момент). Окрім заявниці, господарський суд визнав вимоги ще 244 кредиторів кредитної спілки.
6. Починаючи з 2010 року судові засідання неодноразово відкладалися з різних причин. Серед них були, але ними не обмежувалося: неявка сторін або їхніх представників до суду, необхідність отримання додаткових задокументованих доказів та невиконання розпорядником майна або комітетом кредиторів вказівок господарського суду.
7. Судові засідання відкладалися у період з 15 січня 2014 року по 10 червня 2015 року та знову з 13 лютого по 31 жовтня 2017 року, оскільки господарський суд вважав неможливим призначити нового розпорядника майна після того, як попередній розпорядник подав заяву про звільнення від участі у справі. Потенційні кандидати або не відповідали на запити господарського суду, або були недоступні (див. пункт 11).
8. Господарський суд двічі зупиняв провадження у справі про банкрутство (з 12 березня по 12 грудня 2013 року та з 27 квітня 2018 року по 21 травня 2020 року) до вирішення кримінального провадження, в якому колишні посадові особи кредитної спілки були відповідачами. При цьому господарський суд посилався на відповідні положення Господарського процесуального кодексу України (див. пункт 13), не зазначаючи додаткових аргументів.
9. Після звільнення ще одного розпорядника майна 04 листопада 2020 року господарський суд звернувся до комітету кредиторів з проханням надати пропозицію кандидата на заміну (див. пункт 12). У матеріалах справи відсутня інформація, чи було це зроблено.
10. 09 травня 2023 року господарський суд знову відклав засідання, не зазначивши дати наступного.
ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
11. Стаття 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року (далі - Закон України 1992 року) передбачала, inter alia, що господарський суд міг звільнити розпорядника майна від участі у справі за його заявою. Господарський суд призначав розпорядника майна із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. У разі відсутності письмової заяви від кандидата, визначеного автоматизованою системою, про згоду бути залученим до участі у справі, господарський суд мав обрати та призначити розпорядника майна з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.
12. 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який замінив Закон України 1992 року. Частина перша статті 28 Кодексу відображає процедуру первинного призначення розпорядників майна, передбачену статтею 114 Закону України 1992 року. Призначення всіх подальших розпорядників майна мало здійснюватися за клопотанням комітету кредиторів.
13. Статті 79 і 227 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій, надавали господарським судам право зупиняти провадження або proprio motu або за клопотанням сторін у випадку неможливості розгляду справи до вирішення іншої пов’язаної справи.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
14. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження про банкрутство у її справі була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленій у пункті 1 статті 6 Конвенції.
15. Уряд стверджував, що провадження відповідало вимозі "розумного строку" з огляду на складність питань і поведінку сторін. Уряд зазначив, зокрема, що комітет кредиторів затягнув судовий розгляд справи, не запропонувавши нового розпорядника майна. Він також стверджував, що періоди, протягом яких провадження було зупинене, не повинні були враховуватися до його загальної тривалості.
16. Заявниця заперечила, стверджуючи, що комітет кредиторів не був зобов’язаний пропонувати імена потенційних кандидатів на посаду розпорядника майна. Вона також зазначила, що паралельне кримінальне провадження проти керівництва кредитної спілки не мало впливу на результат провадження у справі про банкрутство.
17. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
18. Загальні принципи щодо тривалості провадження за пунктом 1 статті 6 Конвенції наведені в рішенні у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII.
19. У цій справі відповідний період, який слід розглядати, почався 14 січня 2010 року і триває досі. На цей момент провадження у справі про банкрутство триває понад чотирнадцять років в одній інстанції.
20. Суд готовий визнати, що складність цієї справи могла виправдати більш тривалий період розгляду, особливо з огляду на велику кількість залучених кредиторів. Проте така надмірна тривалість провадження на національному рівні лише в одній інстанції, спричинена здебільшого неодноразовим відкладенням засідань на однакових підставах (див. пункт 6), не може бути пояснена лише складністю.
21. Уряд стверджував, що комітет кредиторів сприяв загальній тривалості провадження, не призначивши нового розпорядника майна. Суд зазначає, що відповідно до Закону України 1992 року господарський суд не був зв’язаний рішеннями комітету кредиторів при призначенні розпорядників майна (див. пункт 11). Однак із набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства у 2018 році до цієї процедури було внесено зміни, що призвело до того, що призначення подальших розпорядників майна залежало від співпраці з комітетами кредиторів (див. пункт 12).
22. Попри стверджувану відсутність такої співпраці у цій справі, Суд повторює, що саме держава повинна організувати свою правову систему таким чином, щоб дати можливість своїм судам дотримуватись вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Заводнік проти Словенії" (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 97, від 21 травня 2015 року), навіть якщо процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Скопелліті проти Італії" (Scopelliti v. Italy), від 23 листопада 1993 року, пункт 25, Серія A № 278, та "Сюрмелі проти Німеччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 75529/01, пункт 129, ЄСПЛ 2006 VII, з подальшими посиланнями).
23. Суд уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в ситуації, коли надмірна тривалість провадження у справі про банкрутство була спричинена неефективним підходом національного суду до призначення ліквідатора. Суд постановив, що сторони провадження на національному рівні, які не запропонували потенційного ліквідатора, не могли бути звинувачені у затримці (див. рішення у справі "Парінов проти України" [Комітет] Parinov v. Ukraine [Committee], заява № 48398/17, пункт 64, від 10 грудня 2020 року).
24. Той факт, що у цій справі причина затримки полягає не в поведінці конкретного суду, а у самому національному законодавстві (яке, вочевидь, не надає суду чітких засобів прискорення провадження за відсутності пропозиції комітету кредиторів щодо нового розпорядника майна), не змінює цю оцінку.
25. Таким чином, Суд вважає, що у цій справі за затримку, спричинену неспроможністю національного суду призначити нового розпорядника майном (див. пункти 7 і 9), має нести відповідальність держава-відповідач. Стверджувана відсутність процесуальної ініціативи з боку комітету кредиторів у провадженні у справі про банкрутство не повинна звільняти державу від її зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
26. Стосовно періодів, коли провадження було зупинене в очікуванні результату вирішення кримінальної справи (див. пункт 8), Суд не вбачає, яким чином судовий процес над колишніми посадовими особами кредитної спілки мав достатній вплив на провадження у справі про банкрутство, щоб виправдати затримку у понад два роки і дев’ять місяців. Також відповідні рішення господарського суду не містили причин для такого тривалого зупинення. Тому, на думку Суду, зупинення провадження у справі про банкрутство не було виправданим (див. рішення у справі "Кеніг проти Німеччини" (<...>), від 28 червня 1978 року, пункт 110, Серія A № 27, та "Гербст проти Німеччини" (Herbst v. Germany), заява № 20027/02, пункт 78, від 11 січня 2007 року).
27. З цього випливає, що тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку". Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
28. Заявниця вимагала 2 850 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 16 716 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Вона також вимагала 4 242 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді (включно з 11 євро поштових витрат), які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок її представника.
29. Уряд заперечив проти цих вимог.
30. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Однак він присуджує заявниці 6 600 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.
31. З огляду на наявні у нього документи, Суд вважає за належне присудити 1 000 євро, які охоплюють судові та інші витрати за усіма пунктами, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 6 600 (шість тисяч шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації судових та інших витрат (ця сума має бути сплачена на банківський рахунок її захисника, п. Жовніренка);
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 жовтня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .
| Заступник Секретаря | Мартіна КЕЛЛЕР |
| Голова | Катержіна ШІМАЧКОВА |