Справа «Нещерет проти України» (Заява № 41395/19)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Нещерет проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 41395/19), яку 25 липня 2019 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, пані Анна Володимирівна Нещерет (далі - перша заявниця) та п. Руслан Дмитрович Нещерет (далі - другий заявник) (далі разом - заявники), 1994 і 2018 років народження відповідно, які проживають у м. Вишневе, і яких представляли, на останніх етапах провадження, п. М. Тарахкало, п. Є. Чекарьов та пані А. Козьменко - юристи, які практикують у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, пані О. Давидчук з Міністерства юстиції,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 01 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується умов тримання матері та її новонародженої дитини в Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО), а також медичної допомоги, наданої дитині в цій установі. У ній порушуються питання за статтями 3 і 13 Конвенції.

2. Після засудження 19 жовтня 2017 року Оболонським районним судом міста Києва перша заявниця відбувала покарання в Київському СІЗО у камері № 346 (далі - камера), призначеній для розміщення матерів з дітьми.

3. 11 січня 2018 року вона народила другого заявника.

4. Заявники та Уряд надали різні версії побутових умов тримання в камері. Кожна сторона надала фотографії на підтвердження їхнього опису камери. Перша заявниця подала до Суду підписані її співкамерницею, пані П., письмові показання з описом її версії фактів (див. Додаток I).

5. Згідно з медичною довідкою від 15 березня 2018 року, виданою лікарем СІЗО, після її прибуття 08 листопада 2016 року, перша заявниця пройшла рентгенологічне обстеження, яке не виявило патології її органів дихання.

6. 28 лютого 2018 року першій заявниці було проведене флюорографічне обстеження, яке виявило патологічні зміни в її легенях.

7. 13 березня 2018 року їй діагностували інфільтративний туберкульоз і була рекомендована госпіталізація для лікування. 23 березня 2018 року перша заявниця була доправлена до Міжобласної спеціалізованої туберкульозної лікарні при Збаразькій виправній колонії № 63, де успішно пройшла інтенсивне лікування туберкульозу. 27 жовтня 2018 року першу заявницю повернули до СІЗО.

8. 16 березня 2018 року другий заявник був доставлений до Дитячої клінічної лікарні № 2 (докладні відомості про лікування другого заявника див. у Додатку II).

9. 19 березня 2018 року він був доставлений до Київського міського будинку дитини "Берізка" (далі - будинок дитини).

10. 24 квітня 2018 року другого заявника доставили до Київської міської дитячої клінічної туберкульозної лікарні (далі - туберкульозна лікарня) для проходження курсу хіміотерапії протитуберкульозними препаратами у період з дев’яти до дванадцяти місяців.

11. 18 липня 2018 року другий заявник був виписаний з туберкульозної лікарні назад до будинку дитини.

12. 14 листопада 2018 року другого заявника перевели з будинку дитини назад до СІЗО, де він возз’єднався з першою заявницею.

13. 19 листопада 2018 року другого заявника доставили до Дитячої клінічної лікарні № 8 у м. Києві з температурою 40,1 °C, кашлем та ринітом. Він перебував у цій лікарні по 03 грудня 2018 року.

14. 21 грудня 2018 року та 03 січня 2019 року керівник громадської організації (ГО) відвіз другого заявника на власному автомобілі до Інституту травматології та ортопедії НАМН України (далі - Інститут) на консультацію до хірурга-ортопеда.

15. 22 лютого 2019 року Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив клопотання першої заявниці про звільнення від відбування покарання до досягнення другим заявником трирічного віку. Суд, серед іншого, встановив, що умови проживання в СІЗО, а також харчування та медична допомога, що надавалися другому заявнику, який мав низку захворювань, що передбачали медичну допомогу та спостереження, не могли вважатися задовільними, а також що другий заявник потребував спеціального лікування та особливих умов, які неможливо було створити в умовах перебування матері з дитиною у місцях позбавлення волі.

16. 01 березня 2019 року перша заявниця була звільнена з-під варти і заявники залишили СІЗО.

17. Другий заявник скаржився на неналежність побутових умов в Київському СІЗО. Він також скаржився на незабезпечення йому адміністрацією СІЗО медичної допомоги за рекомендаціями лікарів.

18. Уряд просив Суд відхилити цю заяву у зв’язку зі зловживанням правом на подання індивідуальної заяви, оскільки перша заявниця ввела Суд в оману, стверджуючи, що адміністрація СІЗО не подала заяву на отримання допомоги при народженні дитини від її імені. До того ж Уряд заперечував опис умов тримання під вартою другого заявника, а також стверджував, що перша заявниця забрала медичну документацію другого заявника, коли залишала СІЗО, і тому Уряд не міг надати докладні коментарі у зв’язку з цим.

19. Суд відхиляє заперечення Уряду про зловживання правом на подання індивідуальної заяви як безпідставне, оскільки воно не стосується скарги другого заявника, а саме його тверджень про неналежні умови тримання під вартою та ненадання йому медичної допомоги за рекомендаціями лікарів. Крім того, Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

20. Відповідні принципи стосовно умов тримання під вартою матерів з дітьми і обов’язку надання медичної допомоги затриманим наведені в рішенні у справі "Корнейкова та Корнейков проти України" (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), заява № 56660/12, пункти 128-133, 149 і 150, від 24 березня 2016 року. Відповідні принципи оцінки доказів і встановлення фактів, пов’язаних зі скаргами на умови тримання під вартою наведені в рішенні у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, пункт 83, від 30 січня 2020 року.

А. Умови тримання під вартою другого заявника

21. Суд зазначає, що Уряд і другий заявник подали різні версії побутових умов у камері (див. Додаток I). Обидві сторони надали фотографії камери, кожна стверджуючи, що вони відображають стан камери, коли там перебували заявники.

22. Суд зазначає, що Уряд не оскаржував достовірність фотографій другого заявника. Отже, Суд вважає ці фотографії достовірними. На них видно електрообігрівач, який стоїть на пошарпаній підлозі, і електричну плитку, що стоїть на табуретці, великі грати на вікнах, брудні вентиляційні решітки та плісняву на стелі ванної кімнати. Наявність обігрівача свідчить, що опалення було недостатнім для задоволення потреб немовлят.

23. Стосовно харчування Суд нагадує, що державні органи влади зобов’язані надавати затриманим належне харчування (див. рішення у справі "Кадікіс проти Латвії (№ 2)" (<...>), заява № 62393/00, пункт 55, від 04 травня 2006 року). Суд зауважує, що Уряд не прокоментував твердження першої заявниці, що персонал СІЗО за власний кошт купував дитяче харчування, щоб годувати другого заявника.

24. Суд посилається на висновок національного суду, який встановив, що умови проживання та харчування в СІЗО не могли вважатися задовільними для другого заявника (див. пункт 15). Суд не вбачає підстав для іншого висновку, ніж висновок національного суду.

25. З огляду на все наведене у сукупності, Суд доходить висновку, що побутові умови тримання в камері були неналежними щодо другого заявника.

В. Медична допомога другому заявнику

26. Суд зазначає, що другий заявник страждав на низку захворювань і потребував постійного медичного спостереження (див. Додаток II).

27. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, які і скільки медичних спеціалістів працювали в СІЗО, чи запрошувався педіатр для огляду дітей і чи передбачало законодавство який-небудь медичний огляд дітей, які трималися в СІЗО.

28. Вбачається, що другому заявнику в СІЗО не було запропоновано належну медичну допомогу або спостереження (див. Додаток II), СІЗО також не забезпечувало його госпіталізацію для будь-якого лікування, не пов’язаного з безпосереднім ризиком для його здоров’я (див. пункт 14). Національний суд встановив, що другий заявник потребував спеціального лікування та особливих умов, які неможливо було створити в СІЗО (див. пункт 15).

29. За цих обставин Суд не може не визнати, що другому заявнику не було надано належної медичної допомоги в СІЗО, що становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження (див. згадане рішення у справі "Корнейкова та Корнейков проти України" (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), пункти 157 і 158).

С. Висновок

30. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання другого заявника в камері та ненадання йому належної медичної допомоги під час його перебування в СІЗО.

31. Другий заявник також висунув іншу скаргу, на яку поширюється усталена практика Суду, а саме на відсутність у нього ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарг за статтею 3 Конвенції. Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

32. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд доходить висновку, що вона свідчить про порушення статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, у контексті його висновків в згаданому пілотному рішенні у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 123 і 125.

33. Перша заявниця скаржилася за статтями 3 і 13 Конвенції, як стверджується, на неналежні умови її тримання під вартою.

34. Уряд заперечив.

35. Суд зазначає, що перша заявниця трималася під вартою лише з однією співкамерницею у камері, розрахованій на чотирьох осіб, і мала доступ до основних зручностей. Їй забезпечили лікування туберкульозу незабаром після постановлення діагнозу, і вона не стверджувала, що це лікування не було ефективним. На підставі наданих матеріалів Суд не може дійти висновку, що умови тримання під вартою першої заявниці становили порушення статті 3 Конвенції.

36. Отже, ця скарга є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

37. Оскільки скарга першої заявниці за статтею 3 Конвенції неприйнятна, вона не висунула небезпідставну скаргу для цілей статті 13 Конвенції. Таким чином, ця скарга є несумісною за критерієм ratione materiae у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

38. Другий заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Перша заявниця вимагала 10 800 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час представництва в національних органах влади та Суді, що відповідало двадцяти трьом годинам роботи щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, двадцяти одній годині складання заяви до Суду та двадцяти восьми годинам підготовки відповіді на зауваження Уряду.

39. Уряд заперечив проти зазначеної суми, стверджуючи, що вона була необґрунтованою та надмірною.

40. Суд присуджує другому заявнику 2 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Беручи до уваги, що юрист захищав інтереси першої та другого заявників, неповнолітнього, Суд погоджується, що вимога про відшкодування судових та інших витрат також мала бути подана від імені другого заявника. З огляду на наявні у нього документи, Суд присуджує 2 000 євро, що охоплюють витрати за всіма аспектами, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок п. М. Тарахкала та додатково суму будь-якого податку, що може бути стягнуто з першої заявниці.

1. Оголошує прийнятною скаргу другого заявника на умови тримання під вартою та медичну допомогу, разом із його скаргою на відсутність ефективних засобів юридичного захисту, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання під вартою другого заявника та наданої йому у Київському СІЗО медичної допомоги.

3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції стосовно другого заявника.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити другому заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 2 500 (дві тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися першій заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок, вказаний п. М. Тарахкалом;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог другого заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 червня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.