Справа «Деркач проти України» (Заяви № 23537/20 та № 23615/20)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Деркач проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 січня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за двома заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв п. А.В. Пустинцев - юрист, який практикує у м. Дніпро, Україна.

3. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Відомості про заявника та інформація щодо заяв наведені у таблиці в додатку.

5. Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Він також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

6. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

7. Заявник скаржився, головним чином, на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у нього ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції.

8. Суд зазначає, що заявник тримався під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявника під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

9. У керівних справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року, та "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, від 30 січня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

11. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції.

13. Заявник подав інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав (див., зокрема, рішення у справі "Олексейчук проти України" [Комітет] (Olekseychuk v. Ukraine) [Committee], заява № 5765/20, пункт 19, від 15 грудня 2022 року, пов’язане з відсутністю в Україні ефективного національного засобу юридичного захисту для оскарження ухвал про тримання під вартою під час досудового розслідування у період з червня 2019 року по січень 2021 року). Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 80, від 10 лютого 2011 року, "Тимошенко проти України" (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, пункти 286 і 287, від 30 квітня 2013 року, та "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року.

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

15. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Cукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 лютого 2023 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

__________

-1 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

-2 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.