Справа «Лукашов проти України» (Заява № 35761/07)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лукашов проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<...>), Голова,

Карло Ранцоні (<...>),

Петер Пацолай (<...>), судді,

та Ільзе Фрайвірт (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 березня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 35761/07), яку 26 липня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Олександрович Лукашов (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Андрій Кадочніков - юрист, який практикує у м. Вінниці. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 11 березня 2013 року Уряду було повідомлено про заяву та запропоновано надати зауваження стосовно скарг заявника на жорстоке поводження у відділі міліції та в установах виконання покарань, неефективність подальших розслідувань, неналежні умови тримання заявника під вартою та ненадання йому належної медичної допомоги, свавільне тримання в одиночній камері та застосування до нього режиму "профілактичного нагляду" під час тримання під вартою, а також на стверджувану неефективність національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами на неналежні умови тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

5. Заявник народився у 1962 році та проживає у м. Первомайську Луганської області. Він неодноразово засуджувався. У березні 2017 року закінчився строк відбуття ним покарання за останнім вироком.

А. Стверджуване жорстоке поводження із заявником

1. Затримання заявника та стверджуване жорстоке поводження працівників міліції

6. Надані Урядом протоколи свідчать про те, що 23 жовтня 2001 року заявник вчинив грабіж поблизу села Велика Криниця Запорізької області, але втік з місця події. Через декілька годин працівники ДАІ побачили його у сусідньому селі. Помітивши, як до нього наближався патрульний автомобіль, заявник спробував втекти. Працівники ДАІ переслідували і затримали його, коли він застряг у болоті.

7. Згідно з твердженнями Уряду під час затримання заявник чинив активний опір і один з працівників міліції для подолання його опору застосував "прийоми рукопашного бою" та наручники.

8. Заявник стверджував, що він не чинив опору працівникам міліції та не застосовував силу, і під час затримання до нього застосовувались лише наручники. Згідно з його твердженнями з 17 год. 00 хв. 23 жовтня 2001 року до 01 год. 00 хв. 24 жовтня 2001 року в Головному управлінні МВС у м. Запоріжжі його катували працівники міліції з метою отримання його зізнавальних показань у вчиненні злочинів, в яких він підозрювався. Як стверджувалося, працівники міліції били його по голові, спині та грудях, застосовували електричний струм до його статевого органу, душили його протигазом і поліетиленовим пакетом та підвісили його на палиці, час від часу змінюючи його положення. Не витримавши жорстокого поводження, заявник надав зізнавальні показання та підписав порожні аркуші паперу. Після цього його доставили до Орджонікідзевського районного відділу міліції, де його залишили з кровотечею в камері. Його прохання викликати швидку медичну допомогу, як стверджувалося, були проігноровані.

9. 25 жовтня 2001 року заявника доставили до міської лікарні м. Запоріжжя для медичного обстеження. За результатами обстеження було виявлено, що у нього був забій грудної клітки та декілька подряпин на голові.

10. У невказану дату після закінчення досудового розслідування у кримінальній справі щодо заявника, яке згідно з твердженнями Уряду тривало більше одного року з моменту затримання заявника, він звернувся до прокуратури Запорізької області зі скаргою на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції у жовтні 2001 року. Заявник описав жорстоке поводження аналогічно, як він описав його Суду (див. пункт 8), та зазначив, що наявні у нього тілесні ушкодження були задокументовані в міській лікарні м. Запоріжжя-1.

__________

-1 Виправлено 20 травня 2021 року: слово було "Жапоріжжя".

11. 01 листопада 2002 року Токмацький районний суд визнав заявника винним у вчиненні декількох епізодів грабежу за обтяжуючих обставин та інших злочинів і обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років, відхиливши його твердження про жорстоке поводження працівників міліції як необґрунтовані.

12. 11 грудня 2002 року прокуратура Запорізької області повідомила заявнику про відсутність підстав для порушення кримінальної справи у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження, оскільки за результатами перевірки його скарги було встановлено, що його тілесні ушкодження були отримані внаслідок застосування працівниками міліції пропорційної сили для подолання опору заявника під час його затримання.

13. 01 вересня 2003 року та 09 листопада 2004 року Апеляційний суд Запорізької області та Верховний Суд України відповідно, пославшись на висновки прокуратури, залишили без задоволення апеляційну та касаційну скарги заявника на його вирок і відхилили твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.

14. 12 березня 2007 року заявник повторно звернувся до прокуратури зі скаргою на катування у відділі міліції в жовтні 2001 року.

15. 31 серпня 2007 року прокуратура Запорізької області відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника, встановивши відсутність доказів вчинення працівниками міліції якого-небудь злочину під час затримання або допиту заявника у відділі міліції. На підставі рапортів працівників міліції, які затримали заявника та були свідками затримання, прокурор встановив, що під час затримання заявник чинив активний опір, і тому для подолання його опору були застосовані фізична сила та наручники, в результаті чого він отримав тілесні ушкодження, пізніше задокументовані у міській лікарні м. Запоріжжя (див. пункт 9). Прокурор також посилався на те, що ні під час допиту, ні в інший момент досудового розслідування заявник не скаржився на побиття працівниками міліції. У зв’язку з цим він зазначив, що перші скарги заявника на різні дії працівників міліції датувалися 14 лютого 2002 року та січнем 2003 року, і в жодній з цих скарг заявник не порушував питання жорстокого поводження працівників міліції 23 жовтня 2001 року.

16. 22 жовтня 2007 року Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя залишив без задоволення скаргу заявника на постанову від 31 серпня 2007 року та встановив, що проведена прокурором перевірка була ретельною і всебічною. Згідно з твердженнями заявника копія згаданої постанови йому не вручалась.

2. Стверджуване жорстоке поводження із заявником під час тримання під вартою після засудження

(а) Події у Житомирській установі виконання покарань № 8 та подальше розслідування

(і) Події 21 та 28 лютого 2008 року

17. 21 лютого 2008 року заявник прибув до Житомирської установи виконання покарань № 8 (далі - Житомирська установа виконання покарань).

18. Згідно з твердженнями заявника після прибуття його обшукали і побили двоє працівників установи, які погрожували йому вбивством, якщо він скаржитиметься на адміністрацію установи. Після цього його помістили до камери № 102, так званої "прес-хати" (прес-хата - камера, де трималися ув’язнені, які були незаконно найняті адміністрацією установи виконання покарань для залякування непокірних співкамерників). У цих ув’язнених безпідставно виник конфлікт із заявником і вони, натягнувши йому на голову светр, вдарили його у живіт твердим предметом. Заявника забрали з "прес-хати", але 28 лютого 2008 року його знову помістили до цієї камери, де його одразу побили співкамерники. Під час бійки вони, як стверджувалося, встромили йому в живіт чужорідний предмет.

19. Згідно з твердженнями Уряду та відповідними наданими ним протоколами після прибуття 21 лютого 2008 року заявника обшукали та вилучили у нього частину полотна ножівки. Заявник чинив активний опір обшуку, махав милицею перед собою, намагаючись вдарити працівника охорони установи виконання покарань, висловлювався нецензурною лайкою і зрештою навмисно вдарив себе милицею по голові. Пізніше у камері заявник агресивно поводився та спровокував конфліктну ситуацію між ним та ув’язненими Т. і По. Заявник кидав свої особисті речі в інших ув’язнених і бився об двері камери головою та ногою, при цьому нецензурно висловлюючись. Коли прибули працівники охорони, він не виконав їхніх вимог і продовжив агресивно поводитися. Потім його забрали з камери до приймального відділення. Дорогою туди заявник агресивно поводився і намагався вдарити працівників охорони. Після неодноразових попереджень один із працівників застосував прийом самбо (бойове мистецтво), щоб заспокоїти заявника. Зокрема, працівник завернув ліву руку заявника за спину, одночасно утримуючи його за грудну клітку правою рукою. Згодом заявника оглянув лікар установи та виявив, що у нього були садна на лобі та забій тім’яної ділянки ліворуч. До повернення начальника установи виконання покарань заявника на двадцять чотири години помістили до карцеру; наступного дня було винесено постанову про поміщення його до карцеру на строк сім днів у зв’язку з його неправомірною поведінкою. Після звільнення з карцеру 28 лютого 2008 року-2 його повернули до камери № 102, де він знову спровокував конфліктну ситуацію з ув’язненими Па. та Жи., які там трималися, після чого його помістили до одиночної камери на три місяці.

__________

-2 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була "28 лютого 2009 року".

20. 27 лютого 2008 року було проведено судово-медичну експертизу заявника. Заявник поскаржився лікарю, що двоє працівників установи виконання покарань вдарили його в область живота та ліву руку, а потім співкамерники нанесли йому удари по голові, грудях і животі. Він також зізнався, що сам себе вдарив милицею по голові. У заявника було виявлено низку синців та саден, а також інфіковану рану черевної стінки у формі трикутника, і його направили для подальшого обстеження до хірурга та невропатолога.

21. 28 лютого 2008 року заявника оглянув хірург Житомирської установи виконання покарань, який діагностував у нього інфіковану рану черевної стінки та посттравматичний остеоартроз лівого колінного суглоба.

22. 29 лютого 2008 року виконуючий обов’язки начальника Житомирської установи виконання покарань відмовив у порушенні кримінальної справи у зв’язку з обставинами, які призвели до отримання заявником тілесних ушкоджень, задокументованих 21 лютого 2008 року, встановивши, що заявник сам був у цьому винен. Постанова ґрунтувалася на рапортах працівників Житомирської установи виконання покарань і працівників медичної частини установи, а також на показаннях співкамерників заявника. З постанови виконуючого обов’язки начальника установи виконання покарань вбачається, що заявник відмовився давати показання щодо події.

23. 11 березня 2008 року заявника оглянув невропатолог, який діагностував йому остеохондроз, а також встановив, що він страждав від наслідків травми голови, яка супроводжувалася головним болем.

24. 14 березня 2008 року було закінчено судово-медичну експертизу, розпочату 27 лютого 2008 року (див. пункт 20). У заявника виявили садна на лобі, забій тім’яної частини голови та два садна на грудях. Згідно з твердженнями експерта ці тілесні ушкодження були заподіяні тупими твердими предметами ймовірно у дати та за обставин, зазначених заявником. Стосовно рани черевної стінки експерт встановив, що вона була заподіяна предметом з обмеженою контактною поверхнею і встановити дату її утворення було неможливо, оскільки рана була інфікована.

25. 21 березня 2008 року лікар установи виконання покарань оглянув заявника та не виявив жодних тілесних ушкоджень.

26. У невказані дати заявник та його представник поскаржилися до прокуратури на жорстоке поводження ув’язнених і працівників установи виконання покарань із заявником 21 та 28 лютого 2008 року.

27. 21 березня 2008 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників установи виконання покарань та співкамерників заявника. На підставі показань, наданих працівниками установи виконання покарань та ув’язненими камери № 102, а також особової справи заявника, прокурор дійшов висновку, що садна на лобі заявника, забій тім’яної частини голови та рана черевної стінки, задокументовані судово-медичним експертом 14 березня 2008 року (див. пункт 24), були нанесені ним собі самостійно, а два садна на грудях утворилися в результаті законного та обґрунтованого застосування прийому самбо працівником охорони установи виконання покарань.

28. 24 квітня 2008 року вищий прокурор скасував зазначену постанову, вказавши на низку недоліків у розслідуванні та вважаючи за неможливе встановити на підставі доводів прокурора реальну картину того, що сталося 21 лютого 2008 року. Було зазначено, inter alia, що допит учасників події та свідків був поверховим і не вказувалася низка важливих відомостей: зокрема тих, які мали бути надані заявником, у тому числі інформація, які тілесні ушкодження йому заподіяли працівники установи виконання покарань, а які - його співкамерниками, та яким чином. Було необхідно провести судово-медичну експертизу, щоб встановити, чи могли деякі з тілесних ушкоджень бути отримані внаслідок стверджуваного застосування прийому самбо. Крім того, не було здійснено жодної правової оцінки у зв’язку з висновком судово-медичного експерта, що тілесні ушкодження заявника могли бути заподіяні у час та за обставин, зазначених заявником. Також не було встановлено, чи оглядали медичні працівники заявника одразу після його прибуття до установи виконання покарань (і, якщо так, чи у були у нього які-небудь тілесні ушкодження) та чому співкамерники заявника, які не були новоприбулими, трималися у карантинній камері.

29. 19 травня 2008 року прокуратура винесла нову постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників Житомирської установи виконання покарань та співкамерників заявника у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Додатково до попереднього обґрунтування, прокурор посилався на показання працівників установи виконання покарань, які були присутні під час обшуку заявника 21 лютого 2008 року та заперечили будь-яке жорстоке поводження своїх колег. Також зазначалося, що заявник був єдиним новоприбулим до установи виконання покарань, а оскільки було заборонено залишати його без нагляду у зв’язку з тим, що він був особою, схильною до самоскалічення, його помістили до камери разом з двома іншими ув’язненими.

30. Заявник подав скаргу, оскаржуючи, inter alia, пояснення прокурора щодо походження його тілесних ушкоджень, стверджуючи, що жодних необхідних заходів для усунення суперечностей між двома версіями подій, таких як очна ставка між заявником і відповідними особами, а також судово-медичними експертами, вжито не було.

31. 22 жовтня 2008 року Корольовський районний суд міста Житомира за відсутності заявника та його представника відмовив у задоволенні скарги заявника, визнавши висновки прокурора об’єктивними, всебічними та обґрунтованими. У зв’язку з цим суд також зазначив, що обставини, описані у скарзі заявника до суду, були належним чином розглянуті під час проведення перевірки прокурором.

32. 12 січня та 17 листопада 2009 року Апеляційний суд Житомирської області та Верховний Суд України залишили без змін постанову суду нижчої інстанції. Верховний Суд України, зокрема, зазначив, що оцінка прокурором результатів судово-медичної експертизи заявника підтверджувалася показаннями працівників та ув’язнених Житомирської установи виконання покарань.

(іі) Події у листопаді 2008 року

33. 08 листопада 2008 року заявник прибув до Житомирської установи виконання покарань з лікарні при Бучанській виправній колонії після операції, проведеної з метою вилучення чужорідного тіла з черевної стінки, та післяопераційного лікування. Під час медичного огляду після прибуття, окрім нового порізу на животі, не було виявлено жодних інших тілесних ушкоджень.

34. Згідно з наданими Урядом документами заявник повідомив адміністрацію Житомирської установи виконання покарань про те, що він помістив металевий дріт собі у черевну стінку дорогою до Житомирської установи виконання покарань. Під час провадження у Суді заявник зазначив, що 10 листопада 2008 року він вчинив акт самоскалічення та помістив чужорідний об’єкт у черевну стінку після нападу на нього інших ув’язнених (див. пункт 42).

35. Заявник також стверджував, що одразу після прибуття його обшукали у нелюдський та такий, що принижує гідність, спосіб. Зокрема, працівники установи виконання покарань роздягнули його та змусили присідати (вочевидь аби виштовхати назовні предмети, сховані в анальному отворі, якщо такі були). Він заперечив, посилаючись на недавно перенесену хірургічну операцію та проблеми з колінними суглобами. Після обшуку йому наказали прослідувати за працівниками охорони до камери № 101. Він знову заперечив, знаючи, що камера № 101 була "прес-хатою" (див. пункт 18). У відповідь на його заперечення працівники охорони жорстоко побили його, у тому числі нанесли удари у щелепу та грудну клітку, і затягнули до камери № 101. Невдовзі після цього двоє ув’язнених, які там трималися, почали словесно залякувати його, обіцяючи "навчити", як перестати скаржитися. Зрештою, вони почали штовхати його, не застосовуючи при цьому грубу сили з огляду на те, що він вже був у поганому фізичному стані. Згодом прибули працівники охорони та перевели його до дисциплінарного ізолятора.

36. Посилаючись на рапорти працівників охорони Житомирської установи виконання покарань та показання співкамерників заявника, Уряд зазначив, що коли заявника помістили до камери № 101, він почав кричати, що конфліктував зі співкамерниками, висловлюватися нецензурною лайкою, і погрожувати нашкодити собі, встромивши ручку в живіт, якщо його залишать у камері. Втрутилися працівники охорони, але заявник продовжував агресивно поводитись і не виконав вимог працівників охорони. Він наполягав, що його слід помістити до камери лише разом з тими особами, імена яких він повідомить органам влади. Після цього випадку його помістили до дисциплінарного ізолятора.

37. 09 листопада 2008 року заявника повернули до камери № 101, де на той момент трималися ще двоє ув’язнених.

38. Згідно з твердженнями заявника ці ув’язнені почали залякувати його та погрожувати фізичним насильством. Одразу після того, як його вимоги задокументувати тілесні ушкодження, заподіяні працівниками охорони напередодні, та викликати прокурора не були виконані, заявник, як він стверджував, перерізав собі вени та був доставлений до Житомирської центральної міської лікарні.

39. Згідно з доводами Уряду, зокрема з рапортами, написаними працівниками охорони установи виконання покарань на ім’я начальника установи, після випадку 09 листопада 2008 року-3 заявник знову намагався спровокувати конфлікт зі співкамерниками, агресивно поводився і погрожував покінчити життя самогубством. Однак після отримання попереджень від працівників охорони він заспокоївся. Того ж дня співкамерники заявника надали подібні показання, а також стверджували, що не були раніше знайомі із заявником і не конфліктували з ним. З доводів Уряду вбачається, що заявник відмовився давати будь-які пояснення після подій.

__________

-3 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була "09 листопада 2010 року".

40. Визнавши заявника винним у порушенні внутрішнього розпорядку установи і розв’язуванні конфлікту з ув’язненими, начальник установи виконання покарань постановив помістити його до карцеру ще на один день.

41. 10 листопада 2008 року заявника повернули до камери № 101.

42. Згідно з твердженнями заявника співкамерники вдарили його по обличчю та грудях і намагалися задушити маленьким ланцюжком, який він носив на шиї.

43. Згідно з твердженнями Уряду 10 листопада 2008 року близько 06 год. 30 хв. між заявником та іншими ув’язненими безпідставно виник конфлікт: заявник кидав у них свої речі; висловлювався нецензурною лайкою; намагався вдарити передпліччя, зірвав з шиї тонкий ланцюжок і кинув його на землю. Чергові працівники охорони викликали "оперативну групу" для втручання. Заявника попросили припинити таку протиправну поведінку. Однак він порізав ліве передпліччя металевою скобою. Заявника доставили до чергової частини, а потім до медичної частини, де він поскаржився на побиття ув’язненими, і попросив задокументувати його тілесні ушкодження.

44. 10 листопада 2008 року о 06 год. 35 хв. під час його медичного огляду черговим терапевтом окрім подряпини на лівому передпліччі не було виявлено жодних інших тілесних ушкоджень. Через дві години його оглянула комісія, до складу якої увійшли працівники та начальницький склад Житомирської установи виконання покарань. У заявника було виявлено синці та садна на обох передпліччях, садна на шиї, поверхнева різана рана на лівому лікті та колота рана черевної стінки. Рентген черевної порожнини також вказав на наявність в черевній порожнині чужорідного металевого тіла розміром близько 6 см. Того ж дня заявник відмовився від операції із вилучення чужорідного тіла у медичній частині установи виконання покарань та вимагав поміщення його до хірургічного відділення лікарні системи Державної пенітенціарної служби України.

45. 10 листопада 2008 року у період з 10 год. 05 хв. до 10 год. 28 хв. камеру № 101 оглянув працівник інспекції установи виконання покарань у присутності двох свідків. У протоколі огляду зазначено, що поруч із ліжком заявника безладно лежали деякі речі; поруч з умивальником була виявлена скріпка, одна сторона якої була покрита коричневою рідиною; а біля столу був знайдений порваний ланцюжок.

46. Того ж дня працівник інспекції установи виконання покарань допитав заявника та його співкамерників. Заявник відмовився давати будь-які пояснення щодо події. Його співкамерники заперечили будь-яке жорстоке поводження та надали свою версію подій, яка узгоджувалась із версією працівників охорони, викладеною у рапортах на ім’я начальника установи після події. Також один із співкамерників стверджував, що вранці заявник натирав шию ланцюжком і декілька разів бився об двері туалету лівим плечем і рукою.

47. 11 листопада 2008 року заявника було поміщено до карцеру на строк п’ятнадцять днів у зв’язку з його неправомірною поведінкою напередодні. Начальник медичної частини Житомирської установи виконання покарань оглянув заявника та підтвердив, що його тілесні ушкодження були сумісні з триманням у карцері.

48. 12 листопада 2008 року згідно з вказівкою начальника установи виконання покарань від 11 листопада 2008 року заявника оглянув судово-медичний експерт. У відповідному висновку зазначено, що під час обстеження заявник стверджував, що 09 та 10 листопада 2008 року співкамерники били його руками і ногами по обличчю та грудях, і душили його ланцюжком. Він також зазначив, що 10 листопада 2008 року він намагався перерізати собі вени і помістив у своє тіло металевий дріт. Експерт задокументував низку синців і саден, переважно на грудях та передпліччі заявника, а також рану черевної стінки. Для закінчення оцінки було призначено рентгенологічне обстеження його щелепи та грудної клітки.

49. Згідно з твердженнями заявника він також поскаржився експерту на побиття 08 листопада 2008 року працівниками установи виконання покарань, але ці твердження не були задокументовані.

50. 15 листопада 2008 року адміністрація установи виконання покарань знову допитала співкамерників заявника. У своїх "поясненнях" вони повторно виклали свої версії подій 08 листопада 2008 року та зазначили, що не застосовували до заявника силу. Додатково до своїх попередніх показань стосовно подій 09 листопада 2008 року вони зазначили, що після того, як працівники охорони відчинили двері, заявник вийшов з камери і відмовився заходити назад. Черговий працівник взяв заявника за руку і завів до камери. Також вони зазначили, що не бачили, чи були у заявника тілесні ушкодження, оскільки він був одягнений, але засвідчили, що 10 листопада 2008 року бачили, як заявник стискав ліве передпліччя правою рукою і бив себе правою рукою "в область лівого ліктьового згибу". Він також вдарив себе лівою рукою в груди, зірвав з шиї тонкий ланцюжок і кинув його на землю. Згідно з їхніми твердженнями він кричав, що зрештою досягне своєї мети і його переведуть в іншу камеру. Насамкінець вони зазначили, що жодної сили до заявника ні вони, ні працівники охорони установи ніколи не застосовували.

51. 17 листопада 2008 року повторно допитали одного із працівників охорони чергової зміни 09 листопада 2008 року. Додатково до показань, наданих у його рапорті начальнику установи виконання покарань після події, він стверджував, що заявник без дозволу залишив камеру та відмовився заходити назад. Тому працівник взяв заявника за праву руку і завів до камери.

52. Того ж дня заявник пройшов призначене судово-медичним експертом рентгенологічне обстеження у Житомирській обласній лікарні. Жодних патологій в щелепі або ребрах виявлено не було.

53. Пізніше того ж дня було закінчено судово-медичну експертизу. Згідно з висновком експерта: (а) синець на грудях виник внаслідок контакту з твердим тупим предметом, яким могла бути рука, 10 листопада 2008 року; (b) три синці на правому передпліччі виникли 09 листопада 2008 року внаслідок ударів твердими тупими предметами, які могли бути пальцями іншої особи; (c) синець на лівому передпліччі виник 10 листопада 2008 року внаслідок удару твердим тупим предметом, яким могли бути пальці іншої особи; (d) садна на задній частині його шиї були заподіяні 10 листопада 2008 року за допомогою тертя або стискання, або того й іншого, і могли бути нанесені тонким ланцюжком навіть самими заявником; (е) подряпина на лівому лікті виникла 10 листопада 2008 року шляхом розрізання гострим предметом шкіри і могла бути заподіяна самостійно; та (f) колота рана черевної стінки була заподіяна гострим предметом за два місяці до огляду.

54. 20 листопада 2008 року виконуючий обов’язки начальника установи виконання покарань відмовив у порушенні кримінальної справи щодо співкамерників заявника. На підставі доказів, отриманих під час службового розслідування, він встановив, що синці на грудях і лівому передпліччі заявника, а також садна на шиї та лікті були нанесені самостійно в камері 10 листопада 2008 року; три садна на правому передпліччі заподіяв працівник охорони, коли схопив заявника за руку 09 листопада 2008 року, щоб заспокоїти його; а колота рана черевної стінки була заподіяна до прибуття заявника до установи. Він також дійшов висновку, що заявник навмисно спровокував конфлікт зі своїми співкамерниками, щоб домогтися переведення до іншої установи виконання покарань.

55. Згідно з твердженнями заявника того ж дня заступник начальника установи виконання покарань М. у присутності своїх колег вдарив заявника по тілу твердим предметом, загорнутим у м’який матеріал, аби не залишилося слідів побиття. У незазначену дату, незабаром після випадку, заявник поскаржився на це до прокуратури.

56. Уряд заперечив будь-яке жорстоке поводження із заявником 20 листопада 2008 року.

57. 25 листопада 2008 року заявника звільнили з карцеру і наказали повернутися до камери № 101. Згідно з твердженнями Уряду заявник відмовився заходити до камери, спробував вдарити працівника охорони милицею і погрожував йому та його родині фізичною розправою. Того дня до нього не застосовували силу чи запобіжні заходи, проте було винесено постанову про поміщення його до одиночної камери на строк три місяці.

58. 01 грудня 2008 року після скарги заявника на побиття його М. 20 листопада 2008 року його оглянув судово-медичний експерт. Суду не було надано копії висновку. У наявних документах зазначено, що судово-медичний експерт виявив два синці справа на підборідді заявника, які були заподіяні твердим тупим предметом. З матеріалів справи незрозуміло, чи дійшов експерт будь-яких висновків щодо дати заподіяння тілесних ушкоджень та їхньої відповідності версії подій заявника.

59. У невстановлені дати представник заявника звернулася до прокуратури зі скаргами, в яких, inter alia, стверджувала, що в Житомирській установі виконання покарань заявника побили працівники установи та співкамерники.

60. 05 грудня 2008 року у відповідь на вказані скарги Житомирська місцева прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників Житомирської установи виконання покарань у зв’язку з відсутністю в їхніх діях ознак складу злочину. Постанова ґрунтувалася на результатах службового розслідування, проведеного начальником установи виконання покарань, стверджуваному запереченні заявником жорстокого поводження з ним працівників установи під час проведеного прокурором розслідування, рапортах працівників установи виконання покарань та тих, хто супроводжував заявника до установи виконання покарань, показаннях співкамерників заявника, підтриманих іншими ув’язненими, результатах судово-психіатричної експертизи заявника, проведеної в певний момент під час кримінального провадження щодо нього, згідно з якими заявнику було діагностовано психопатію та розлад особистості, і, у нього був, inter alia, агресивний характер та схильність до написання необґрунтованих скарг; а також на наданих іншими негативних характеристиках заявника. Прокурор вважав достатньо та об’єктивно встановленим, що тілесні ушкодження заявника, задокументовані судово-медичним експертом 12 листопада 2008 року (див. пункти 48 та 53), були заподіяні ним собі самостійно. Прокурор також зазначив, що твердження заявника про його побиття М. 20 листопада 2008 року (див. пункт 55) не підтверджувалися результатами його судово-медичної експертизи. Прокурор зазначив, що два синці, задокументовані судово-медичним експертом, були нанесені заявником собі самостійно.

61. 22 грудня 2008 року Житомирська обласна прокуратура скасувала постанову від 05 грудня 2008 року як необґрунтовану, вказавши на невжиття прокурором необхідних заходів для належного встановлення всіх відповідних обставин, пов’язаних з побиттям заявника 20 листопада 2008 року (див. пункт 55). Прокурору було надано вказівку детально допитати заявника щодо цієї події, а також осіб, на яких він скаржився.

62. 31 грудня 2008 року після проведення додаткових перевірок Житомирська місцева прокуратура винесла нову постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Додатково до обґрунтування, наведеного у постанові від 05 грудня 2008 року (див. пункт 60), прокурор зазначив, що під час додаткового допиту заявник відмовився подавати заяву про злочин або давати будь-які офіційні показання щодо його стверджуваного побиття 20 листопада 2008 року. Проте під час розмови з прокурором він повідомив останнього, що його побив працівник М. Працівник М., показання якого підтвердили колеги, заперечив будь-який контакт із заявником у відповідну дату.

63. Представник заявника оскаржив вказану постанову до суду, стверджуючи, inter alia, що обставини, за яких заявник отримав тілесні ушкодження у листопаді 2008 року, не були належним чином встановлені.

64. За результатами судового провадження 11 травня 2010 року Верховний Суд України скасував вказану постанову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилаючись на висновки судово-медичної експертизи від 12 листопада 2008 року (див. пункти 48 та 53), Верховний Суд України зазначив, зокрема, що не виключалося заподіяння деяких тілесних ушкоджень заявнику іншими особами з використанням твердих тупих предметів. Тому Верховний Суд України вважав, що висновки прокурора про самоскалічення заявника були передчасними, не підтвердженими доказами та необґрунтованими. Суд зазначив, що необхідно було провести всебічне обстеження для встановлення можливості або неможливості заподіяння цих тілесних ушкоджень заявником собі самостійно чи іншими особами. Насамкінець Суд вказав, що суди нижчих інстанцій не розглянули твердження заявника про побиття його співкамерниками з дозволу адміністрації установи виконання покарань, прокуратура не посилалася на які-небудь докази, які б спростували твердження заявника. У зв’язку з цим Верховний Суд України зазначив, що показання працівників установи виконання покарань та співкамерників заявника не могли вважатися вагомими доказами, оскільки всі вони були зацікавленими особами.

65. 09 липня 2010 року Корольовський районний суд міста Житомира скасував постанову прокурора від 31 грудня 2008 року (див. пункт 62) з причин, наведених Верховним Судом України, та дав прокуратурі вказівку усунути відповідні недоліки.

66. 19 січня 2011 року відповідно до постанови прокурора комісія експертів провела експертне дослідження історії хвороби заявника. Суду не було надано копії цього висновку експерта.

67. 21 січня 2011 року прокурор вирішив не порушувати кримінальну справу щодо працівників установи виконання покарань. Додатково до свого попереднього обґрунтування, він посилався на зазначене експертне дослідження історії хвороби заявника. Згідно з висновками прокурора тілесні ушкодження, задокументовані під час судово-медичної експертизи 12 листопада 2008 року (див. пункти 48 та 53), були заподіяні самостійно, при цьому заявник використовував для їх нанесення власні пальці та тверді предмети, і ці тілесні ушкодження виникли в інші дати, а не 09 та 10 листопада 2008 року. Щодо синців, задокументованих 01 грудня 2008 року (див. пункт 58), прокурор вважав встановленим, що заявник заподіяв їх собі самостійно власною рукою 29 або 30 листопада 2008 року. У постанові також зазначалося, без наведення деталей, що "вбача[лося] неможливим встановити, чи заподіяли інші особи які-небудь тілесні ушкодження заявнику". Прокуратура Житомирської області затвердила цю постанову.

68. Матеріали справи свідчать про те, що заявника повідомили про цю постанову із запізненням. Низка документів вказує на те, що він та його представник неодноразово зверталися до національних органів влади із запитами у зв’язку із цим.

(b) Інші випадки стверджуваного жорстокого поводження

69. Заявник також зазначив, що під час тримання його під вартою його неодноразово піддавали жорстокому поводженню, а саме: у лікарні при Донецькій виправній колонії № 124 24 січня 2008 року, 11 лютого 2008 року та 16 листопада 2010 року; в Луганському слідчому ізоляторі 15 червня та 13 липня 2008 року, а також у Єнакієвській виправній колонії № 52 15 листопада 2010 року. Він також стверджував, що не було проведено ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження, пов’язаних з цими випадками.

70. Уряд заперечив будь-яке жорстоке поводження та стверджував, що розслідування скарг заявника було ефективним.

В. Побутові умови тримання заявника під вартою

1. Лікарня при Донецькій виправній колонії

71. У період з 17 грудня 2007 року по 11 лютого 2008 року заявник проходив лікування в лікарні при Донецькій виправній колонії № 124 (далі - лікарня при Донецькій виправній колонії) у зв’язку із болем у попереку. Його тримали у палаті № 22.

(а) Умови тримання, як про них стверджує заявник

72. У палаті на одного ув’язненого було відведено дуже мало простору. Палата була обладнана шістьма двоярусними ліжками. Заявник, якого розмістили на другому ярусі, зазнавав серйозних труднощів підіймаючись та спускаючись зі свого спального місця у зв’язку зі станом свого здоров’я. Обладнання лікарні утримувалося в антисанітарних умовах, а приміщення були заражені гризунами, комахами та блощицями. Після прибуття речі пацієнтів не дезінфікувалися. У лікарні не було подвір’я для прогулянок, і більшість часу пацієнти були зачинені у своїх палатах. Харчування було дуже низької якості. Зокрема, найчастіше пацієнтів годували низькоякісною крупою, а такі продукти, як вершкове масло, м’ясо, яйця та свіжі продукти надавалися нерегулярно або могли бути придбані за незаконно сплачені готівкові кошти.

73. Заявник і деякі інші пацієнти неодноразово скаржились адміністрації лікарні та різним іншим органам державної влади на умови тримання під вартою; жодної відповіді не було. Заявник і ще двоє ув’язнених здійснили спробу самогубства, увівши металеві об’єкти в свої черевні стінки. Після цього низка органів державної влади перевірила лікарню при Донецькій виправній колонії та виявила певні порушення стосовно умов тримання під вартою.

(b) Умови тримання, як про них стверджує Уряд

74. Лікарня при Донецькій виправній колонії була розрахована на розміщення 200 ув’язнених, але восени та взимку загальна захворюваність зростала, і тому в деяких лікарняних палатах були встановлені двоярусні ліжка, щоб забезпечити місця для всіх пацієнтів. На верхньому ярусі розміщувалися ув’язнені, які страждали на неважкі соматичні захворювання. Посилаючись на довідку Державної пенітенціарної служби України, Уряд стверджував, що заявник ніколи не розміщувався на другому ярусі.

75. Після спроби самогубства заявника та двох інших ув’язнених 24 січня 2008 року (див. пункт 73) лікарню перевірили районна санітарно-епідеміологічна служба міста Донецька та прокуратура. 28 січня 2008 року санітарно-епідеміологічна служба дійшла висновку, що твердження заявника про неналежні умови тримання під вартою були необґрунтованими. Зокрема, під час перевірки не було виявлено слідів гризунів, блощиць та інших комах; працівники лікарні дезінфікували речі пацієнтів після їхнього прибуття до лікарні та щоденно поводили регулярну дезінфекцію; камери були обладнані окремими спальними місцями та знаходились у задовільному санітарно-технічному стані. Пацієнтам надавалося триразове харчування, якість якого регулярно перевірялася персоналом і документувалася у спеціальному журналі. Продукти харчування мали необхідні сертифікати якості.

76. 29 січня 2008 року Донецька обласна прокуратура визнала, що лікарня не мала подвір’я для прогулянок, що було порушенням чинних стандартів, і що на одного пацієнта в палаті заявника припадало менше особистого простору за мінімальний передбачений національним законодавством стандарт у 4 кв.м. Палата була обладнана двоярусними ліжками та в ній розміщувалося шість пацієнтів, тоді як їх мало бути не більше чотирьох. Прокуратура доручила адміністрації лікарні усунути ці порушення чинних стандартів. 14 лютого 2008 року проблема переповненості була вирішена, оскільки двох ув’язнених перевели з палати № 22 до іншої палати. У невстановлену дату в лютому 2008 року в лікарні при Донецькій виправній колонії також було побудовано двір для прогулянок. Тим часом ув’язненим була надана можливість гуляти на території лікарні.

2. Житомирська установа виконання покарань

77. Заявник відбував своє покарання у Житомирській установі виконання покарань з 21 лютого 2008 року по 04 квітня 2009 року, з деякими перервами на лікування в різних установах виконання покарань.

(а) Умови тримання, як про них стверджує заявник

78. Камери опалювалися погано або взагалі не опалювалися. Удень ліжко прикріплювалося до стіни і заявник не мав права ним користуватися, незважаючи на проблеми зі здоров’ям. Тому йому доводилося лежати на холодній бетонній підлозі, що завдавало йому моральних і фізичних страждань. Крім того, одиночна камера була заражена величезними щурами, з якими йому доводилося битися весь час протягом дня, а також вночі замість сну, оскільки щури стрибали по ньому. Він жив у постійному стані страху та неповноцінності.

79. На підтримку своїх тверджень заявник подав фотографії, які, як він стверджував, зробив на мобільний телефон зі співчуття працівник охорони під час тримання заявника в одиночній камері у період з листопада 2008 року по березень 2009 року. На фото був зображений чоловік з надмірною вагою - заявник стверджував, що це був він,- який знаходився у маленькій камері та тримав на руках великих щурів.

80. Заявник та його представник неодноразово безуспішно скаржилися до різних органів державної влади на побутові умови тримання його під вартою у Житомирській установі виконання покарань.

(b) Умови тримання, як про них стверджує Уряд

81. Під час перебування у Житомирській установі виконання покарань заявник тримався у камерах № 102, № 213, № 214, № 212, № 332, № 101, № 107 та № 209, серед яких були багатомісні камери, одиночні камери, карцери або дисциплінарні ізолятори.

82. Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою в установі виконання покарань були належними. При цьому Уряд посилався здебільшого на законодавчі норми щодо тримання під вартою. Доводи Уряду можуть бути узагальнені так.

83. Камери передбачали щонайменше 4 кв.м особистого простору на одного ув’язненого. Стіни були поштукатурені цементною сумішшю та пофарбовані у світлі кольори. Туалети були відокремлені від житлової зони суцільною перегородкою. Бетонна підлога камер була вкрита дерев’яними дошками. Камери були обладнані відкидними двоярусними ліжками, столом, вузькими лавками без спинок, умивальником, туалетом і полицями або шафами. Температура в камерах становила від 18 до 20 °C восени та взимку і від 21 до 24 °C навесні та влітку.

84. Вдень ліжка в карцерах прикріплювалися до стіни, але ув’язнені мали змогу сидіти на встановлених у камерах лавках.

85. Уряд заперечив, що в камерах були щури, стверджуючи, що раз на місяць проводились ретельні заходи з дератизації, і вся установа дезінфікувалася. Медична частина також щотижня дезінфікувала камери.

86. Численні скарги заявника на неналежні умови тримання під вартою були ретельно розглянуті прокуратурою, і жодних порушень відповідних національних стандартів встановлено не було.

В. Інші події

87. У період з 2003 по 2007 роки під час відбування покарання у Слов’яносербській виправній колонії № 60 та Слов’яносербському СІЗО заявник декілька разів себе калічив, поміщаючи в черевну стінку металеві об’єкти, як стверджувалося, на знак протесту проти жорстокого поводження в установах виконання покарань і неналежних умов тримання під вартою. Жодної кримінальної справи у зв’язку з твердженнями заявника порушено не було, оскільки його скарги були визнані необґрунтованими.

88. Заявник також безуспішно скаржився до прокуратури на жорстоке поводження з ним у 2005-2007 роках під час перевезення між установами виконання покарань.

89. 22 липня 2005 року Слов’яносербський районний суд визнав заявника винним у злісній непокорі законним вимогам адміністрації установи виконання покарань та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. 05 грудня 2006 року Апеляційний суд Луганської області залишив цей вирок без змін.

90. 30 березня 2007 року Верховний Суд України відмовив у розгляді справи за касаційною скаргою заявника на вирок від 22 липня 2005 року, встановивши, що він не надав належним чином завірені копії оскаржуваних судових рішень. Згодом заявник безуспішно намагався оскаржити це рішення та відновити провадження.

91. Згідно з твердженнями заявника адміністрація установ виконання покарань іноді таємно викидала його листи до Суду, і брехала йому, що надсилала їх. Так сталося, зокрема, з його першою заявою до Суду, складеною в березні 2004 року, та подальшими документами, підготовленими у 2005 та 2006 роках в різних установах виконання покарань.

92. У різні дати численні органи державної влади залишали без задоволення клопотання заявника та його представника про надання їм копій різних документів для подання їх до Суду. Зрештою (до 2010 року) заявник отримав копії більшості документів з його справи та подав до Суду документи, які налічували декілька тисяч сторінок.

93. Згідно з твердженнями заявника у 2009 році адміністрація Роменської виправної колонії № 56 незаконно найняла ув’язненого, щоб його вбили; психіатр у цій же виправній колонії також намагався вбити заявника, вводячи йому заспокійливі ін’єкції з невідомою речовиною; а адміністрація всіх установ, в яких заявник тримався під вартою, регулярно втручалася в листування заявника.

94. Неодноразово протягом строку тримання під вартою заявника поміщали до одиночної камери в якості дисциплінарного стягнення або для забезпечення його власної безпеки, у тому числі за його заявою. Тривалість тримання складала від декількох днів до трьох місяців. Декілька разів до заявника застосовувався режим "профілактичного нагляду" як за особою, яка могла втекти, спровокувати конфлікти зі співкамерниками, напасти на працівників установи виконання покарань, взяти заручників, скалічити себе та мала схильність до суїциду.

95. Суд зазначає, що після повідомлення Уряду держави-відповідача про цю заяву заявник, який на той момент відбував своє покарання в установі виконання покарань, висунув нові скарги на подальше ненадання йому належної медичної допомоги та неналежні умови тримання під вартою в різних установах виконання покарань.

96. Суд зазначає, що ці нові скарги не є уточненням первинних скарг заявника, стосовно яких сторони надали коментарі. Отже, Суд вважає, що наразі недоцільно розглядати ці питання у контексті цієї справи (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кондратьєв проти України" (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункт 62, від 15 грудня 2011 року). Нові скарги розглядатимуться за заявою № 11570/13.

97. Заявник скаржився, що 23 та 24 жовтня 2001 року працівники міліції піддали його катуванню з метою отримання зізнавальних показань про вчинення злочинів, в яких він підозрювався. Він скаржився на жорстоке поводження з ним у Житомирській установі виконання покарань у лютому та листопаді 2008 року. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції.

98. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 та 126, від 20 березня 2018 року) розгляне ці скарги виключно з точки зору статті 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Стверджуване жорстоке поводження у відділі міліції

99. Суд зазначає, що згідно з версією подій заявника 23 та 24 жовтня 2001 року працівники міліції протягом декількох годин піддавали його катуванню. Зокрема, його неодноразово били кулаками по голові, спині та грудях, підвішували на палиці та душили протигазом і поліетиленовим пакетом. Він також стверджував, що до його статевого органа застосовувався електричний струм (див. пункт 8).

100. У своїй скарзі щодо цього заявник описав стверджуване жорстоке поводження так само, як і на національному рівні (див. пункт 10).

101. Суд також зазначає, що єдиним наданим ним медичним доказом стосовно тілесних ушкоджень, отриманих ним внаслідок катування, були результати його медичного обстеження, проведеного наступного дня після оскаржуваних подій у міській лікарні м. Запоріжжя (див. пункт 9).

102. У зв’язку з цим Суд зазначає, що у відповідних документах вказувалося, що його тілесні ушкодження обмежувалися забоєм грудної клітки та декількома подряпинами на голові. Ці тілесні ушкодження навряд чи можна вважати такими, які відповідають опису заявником стверджуваного жорстокого поводження, а саме: тривалого нанесення сильних ударів працівниками міліції по різних частинах тіла, застосування електричного струму та підвішування його на металевій палиці (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Вітрук проти України" (Vitruk v. Ukraine), заява № 26127/03, пункт 54, від 16 вересня 2010 року). Однак вбачається цілком правдоподібним, що такі тілесні ушкодження могли бути отримані в результаті його опору працівнику міліції, який переслідував його і зрештою затримав, коли заявник намагався втекти (див. пункти 6 і 7).

103. Не вбачається, що заявник сумнівався у достовірності висновків, зроблених медичними працівниками міської лікарні м. Запоріжжя. Навпаки, він беззаперечно посилався на ці висновки для обґрунтування свого твердження про жорстоке поводження у відділі міліції (див. пункт 10). Водночас у своїх зауваженнях до Суду заявник стверджував, що під час тримання його під вартою у відділі міліції в жовтні 2001 року він отримав тяжкі тілесні ушкодження. Однак він не вказав такі ушкодження та не надав жодних медичних доказів щодо цього.

104. Насамкінець Суд не може не вказати на затримку, з якою заявник висунув свою скаргу на жорстоке поводження (див. пункт 10). За відсутності доказів протилежного Суд доходить висновку, що заявник зробив це не одразу після стверджуваних подій, а приблизно через рік, без наведення жодного належного пояснення для виправдання такої затримки.

105. За таких обставин Суд вважає, що заявник не надав обґрунтування небезпідставної скарги на стверджуване жорстоке поводження з ним (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі "Кравченко проти України" (Kravchenko v. Ukraine), заява № 23275/06, пункт 51, від 24 червня 2014 року). Крім того, заявник не може оскаржувати ефективність розслідування на національному рівні, оскільки він не надав органам державної влади жодної серйозної та достатньо достовірної інформації про стверджуване жорстоке поводження з ним (див., для порівняння, ухвалу щодо прийнятності у справі "Ігарс проти Латвії" (Igars v. Latvia), заява № 11682/03, пункт 72, від 05 лютого 2013 року, та рішення у справі "Гавула проти України" (Gavula v. Ukraine), заява № 52652/07, пункти 61-63, від 16 травня 2013 року).

106. Отже, Суд відхиляє скаргу заявника як за матеріальним, так і за процесуальним аспектами статті 3 Конвенції як явно необґрунтовану на підставі підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

В. Стверджуване жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань у лютому та листопаді 2008 року

1. Прийнятність

107. Уряд стверджував, що скарги заявника були необґрунтованими та не підтверджувалися доказами. При цьому Уряд визнав, що 21 лютого 2008 року працівник охорони установи виконання покарань застосував до заявника силу. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що її застосування було законним і не становило надмірну реакцію на неправомірну поведінку заявника.

108. Посилаючись на свої фактичні доводи, Уряд також зазначив, що скарги заявника на жорстоке поводження були ретельно розглянуті прокуратурою та визнані необґрунтованими. Зокрема, Уряд зазначив, що тілесні ушкодження заявника здебільшого були заподіяні ним собі самостійно. У зв’язку з цим Уряд посилався на те, що заявник страждав на емоційно нестабільний розлад особистості і згідно з його психологічним типом мав схильність до самоскалічення, щоб не дотримуватися внутрішнього розпорядку установи та протидіяти її режиму.

109. Заявник спростував аргументи Уряду та підтримав свої скарги, зазначивши, inter alia, що його скарги підтверджувалися наявністю у нього тілесних ушкоджень, стосовно походження яких Уряд не надав належного пояснення.

110. Суд зазначає, що скарги заявника підтверджувалися медичними доказами (див. пункти 24 та 44). Отже, ці скарги були prima facie небезпідставними і, враховуючи усталену практику Суду з цього питання, органи державної влади були зобов’язані провести ефективне офіційне розслідування (див., наприклад, рішення у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 106, від 15 травня 2012 року).

111. Отже, Суд вважає, що скарги заявника на жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

2. Суть

(а) Доводи сторін

112. Посилаючись на свої фактичні доводи, заявник скаржився, що його було піддано жорстокому поводженню з боку працівників охорони установи виконання покарань та його співкамерників.

113. Він також стверджував, що не було проведено ефективного розслідування цих подій. Зокрема, він зазначив, що не проводилось повноцінного розслідування його скарг, а лише дослідчі перевірки. Відповідно до цієї процедури слідчий міг лише відібрати "пояснення" у відповідних осіб, за достовірність яких останні не несли відповідальності згідно з кримінальним законодавством. Заявник зауважив, що постанови прокурора здебільшого ґрунтувалися на показаннях осіб, причетних до жорстокого поводження з ним, або тих, хто мав очевидний інтерес у запереченні факту жорстокого поводження з ним.