Справа «Тряпишко проти України» (Заява № 59577/12)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тряпишко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 59577/12), яку 06 вересня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Михайлович Тряпишко (далі -заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 27 травня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Ця справа стосується скарг заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на свавільні дії апеляційного суду, який прийняв до розгляду подану з пропуском строку апеляційну скаргу відповідача та повторно розглянув справу, що призвело до скасування остаточної та обов’язкової для виконання постанови міського суду, ухваленої на користь заявника.

1. Заявник народився у 1963 році та проживає у м. Червонопартизанську Луганської області.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. 21 квітня 2011 року Свердловський міський суд Луганської області (далі - міський суд) у відкритому судовому засіданні задовольнив позовні вимоги заявника та зобов’язав Управління Пенсійного фонду України у м. Свердловську (далі - Пенсійний фонд) здійснити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік з 01.10.2010 року і сплатити її заявнику.

5. Вбачається, що протягом встановленого законом десятиденного строку зазначена постанова не була оскаржена в апеляційному порядку, і, таким чином, вона набрала законної сили 03 травня 2011 року. У листопаді 2011 року на підставі постанови було відкрито виконавче провадження.

6. 17 листопада 2011 року Пенсійний фонд звернувся до Донецького апеляційного адміністративного суду (далі - апеляційний суд) з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга не містила обґрунтування щодо подання її з пропуском строку чи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

7. Як випливає з копії листа Пенсійного фонду заявнику від 20 квітня 2012 року, Пенсійний фонд, як стверджувалося, отримав копію постанови міського суду лише 07 листопада 2011 року.

8. Ухвалою від 16 грудня 2011 року апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу відповідача. В ухвалі зазначалося без наведення додаткових відомостей, що апеляційна скарга відповідала процесуальним вимогам.

9. 07 червня 2012 року апеляційний суд, засідаючи колегією у складі трьох суддів, скасував постанову від 21 квітня 2011 року та відмовив у задоволенні позовних вимог заявника. Суд встановив, що суд першої інстанції неправильно застосував відповідне національне законодавство і підстав для перерахунку, якого вимагав заявник, не існувало.

10. Заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою. У касаційній скарзі він стверджував, inter alia, що апеляційний суд проігнорував факт подання апеляційної скарги відповідачем з пропуском строку і не поновив строк на апеляційне оскарження.

11. 17 липня 2012 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження, встановивши, що висновок апеляційного суду відповідав усталеній практиці, а інші доводи заявника були необґрунтованими та не виправдовували необхідність перевірки матеріалів справи.

12. Відповідне національне законодавство наведено в рішенні у справі "Осовська та інші проти України" [Комітет] (Osovska and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 2075/13, пункти 8-13, від 28 червня 2018 року, та ухвалі щодо прийнятності у справі "Нейман проти України" (Neyman v. Ukraine), заява № 68470/12, від 12 січня 2021 року).

13. Посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявник скаржився на порушення принципу юридичної визначеності у зв’язку зі стверджуваним свавільним прийняттям апеляційним судом до розгляду апеляційної скарги відповідача, поданої з пропуском строку, що призвело до повторного розгляду справи та скасування постанови міського суду, ухваленої на його користь. Відповідні частини зазначених положень передбачають:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права...".

А. Прийнятність

14. Насамперед Уряд зазначив про недоступність матеріалів справи заявника, оскільки вони зберігалися в архівах, розташованих у Луганській області, територія якої була непідконтрольна Уряду. Уряд зазначив, що у зв’язку з цим його зауваження ґрунтувалися на інформації, поданій заявником до Суду.

15. Стосовно прийнятності Уряд зазначив, що заявник не надав інформації, чи подавав він заперечення на апеляційну скаргу відповідача.

16. Суд зазначає, що на момент подання цієї заяви заявник проживав на території, яка наразі непідконтрольна Уряду України. Оскільки поштова служба України не працює на цих територіях, Суду не вдалося встановити контакт із заявником поштовим зв’язком. Зокрема, лист, яким заявнику було запропоновано надати свої зауваження та вимоги щодо справедливої сатисфакції у квітні 2017 року, був повернутий Суду як недоставлений. Спроби зв’язатись із заявником за вказаним у формулярі заяви номером телефону були безуспішними. Таким чином, заявник не подав зауважень у відповідь на зауваження Уряду та вимог щодо справедливої сатисфакції.

17. Однак Суд вважає, що у його розпорядженні є усі документи, необхідні для розгляду цієї справи.

18. Суд зауважує, що заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою стосовно порушення принципу юридичної визначеності у зв’язку з розглядом апеляційної скарги відповідача. Проте Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки заявник не довів наявності обґрунтованих підстав, які б виправдали повторний розгляд справи. З цього випливає, що Вищий адміністративний суд України не присудив жодного відшкодування за скаргою заявника. Отже, Суд не вважає за необхідне розглядати, чи подавав заявник аналогічну скаргу до апеляційного суду (див. згадане рішення у справі "Осовська та інші проти України" (Osovska and Others v. Ukraine), пункт 20).

19. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Стаття 6 Конвенції

20. Уряд стверджував, що, насамперед, саме національні суди повинні були застосовувати та тлумачити національне законодавство. У цій справі, прийнявши апеляційну скаргу відповідача до розгляду, апеляційний суд діяв згідно із законодавством. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що суди вищих інстанцій повинні мати можливість виправляти судові помилки. На цій підставі Уряд вважав, що права заявника за статтею 6 Конвенції порушено не було.

21. Суд зазначає, що у справі заявника постанова міського суду, якою було підтверджено право заявника на підвищення пенсії, стала остаточною та підлягала виконанню, а також було відкрито виконавче провадження. Ця постанова була скасована в апеляційному порядку, що призвело до зменшення пенсії заявника.

22. Суд повторює, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003-IX).

23. Суд уже погоджувався, що хоча насамперед саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов’язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 41, від 03 квітня 2008 року, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року).

24. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає про відсутність у нього доказів того, що Пенсійний фонд клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження, що є вимогою національного законодавства. Його апеляційна скарга не містила жодного обґрунтування щодо причин подання її з пропуском строку (або вчасно). Лише з копії листа Пенсійного фонду заявнику від 20 квітня 2012 року вбачається, що Пенсійний фонд, як стверджувалося, отримав копію постанови міського суду 07 листопада 2011 року та подав апеляційну скаргу 17 листопада 2011 року, що могло в принципі вважатися обґрунтованим.

25. Однак Суд зауважує, що, відкривши апеляційне провадження, апеляційний суд обмежився висновком про подання апеляційної скарги з дотриманням процесуальних вимог, не вказавши жодних підстав у зв’язку з цим. Насамкінець, як уже зазначалося, Вищий адміністративний суд України також не розглянув це питання, хоча воно було чітко порушено заявником.

26. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що національні суди не навели жодних підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які б виправдовували повторне відкриття провадження у справі заявника (див. згадане рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

27. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

2. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

28. Уряд стверджував, що, оскільки апеляційний суд встановив, що міський суд помилково застосував національне законодавство і заявник не мав права на перерахунок, заявник не міг стверджувати, що мав законне сподівання на отримання вищої пенсії.

29. Суд повторює, що борг, встановлений остаточним судовим рішенням, яке підлягало виконанню, становить "майно" для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" та Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 59, Серія А № 301-В). Скасування такого рішення після набрання ним законної сили становитиме втручання у право власника на мирне володіння цією власністю (див. згадані рішення у справах "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), пункт 74, та "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 61).

30. Суд зазначає, що в результаті відновлення провадження щомісячна пенсія заявника була встановлена у меншому розмірі. З огляду на свої висновки, пов’язані зі скаргою за пунктом 1 статті 6 Конвенції, Суд вважає, що скасування остаточної постанови у спосіб, не сумісний з принципом юридичної визначеності, позбавило заявника впевненості в обов’язковості судового рішення та поклало на нього надмірний тягар (див. згадане рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), пункти 46 і 47).

31. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

32. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

33. Суд зауважує, що заявник не зміг подати вимог щодо справедливої сатисфакції після повідомлення про справу, і, таким чином, жодних коментарів Уряду щодо цього немає (див. пункт 16).

34. Однак у своєму первинному формулярі заяви заявник вимагав 40 000 євро в якості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок стверджуваних порушень, не зазначивши окремо сум, які вимагалися в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Його розрахунок відшкодування шкоди принаймні частково ґрунтувався на різниці в розмірах пенсії, яку він продовжував би отримувати, якби постанову міського суду не було б скасовано, та пенсії, яку він фактично отримував після скасування.

35. У зв’язку з цим Суд зазначає, що міський суд не присудив заявнику конкретну суму, а лише здійснення перерахунку його пенсії з 01 жовтня 2010 року на підставі мінімальної заробітної плати. Хоча, в принципі, це означало збільшення його пенсії, її конкретний розмір міг залежати від різних інших умов, передбачених національним законодавством, і Суд не може робити припущення щодо можливої завданої матеріальної шкоди.

36. Однак Суд вважає, що внаслідок встановленого порушення заявник зазнав моральної шкоди, яку не можна компенсувати самим лише встановленням порушення. Беручи до уваги простий характер справи та практику Суду з цього питання, у тому числі питання щодо присудження справедливої компенсації (див. згадані рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), пункт 61, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), пункт 58), та, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції, він присуджує заявнику 1 000 євро.

37. Суд вважає, що він не зобов’язаний щось присуджувати в якості компенсації судових та інших витрат.

38. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 6 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 17 червня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.