Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Каплатий проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 39997/17), яку 29 травня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Всеволодович Каплатий (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 14 січня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарг за статтею 2 Конвенції на неефективність розслідування смерті (як стверджувалося, неприродньої) колишньої дружини заявника.

2. Заявник народився у 1975 році і проживає у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. До 2011 року заявник був одружений з К. 03 вересня 2013 року у другій половині дня К. померла в будинку свого співмешканця у с. Турка Івано-Франківської області, куди переїхала з м. Полтави раніше, у серпні того року. Було порушено такі провадження.

I. ПРОВАДЖЕННЯ, ІНІЦІЙОВАНЕ ЗАЯВНИКОМ У М. КОЛОМИЇ

6. Того ж дня було проведено огляд місця події і не виявлено жодних ознак боротьби чи насильницької смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть К. померла від гострої серцево-легеневої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії.

7. 04 вересня 2013 року Коломийський МВ УМВС України в Івано-Франківській області (далі - Коломийський відділ міліції) порушив кримінальну справу за фактом смерті К. Справу було порушено за фактом вбивства, передбаченого статтею 115 Кримінального кодексу України. З наявних документів вбачається, що у цьому провадженні заявнику було надано статус потерпілого.

8. Вбачається також, що того ж дня слідчий призначив судово-медичну експертизу.

9. 05 вересня 2013 року труп К. перевезли до м. Полтави, де вона проживала багато років до переїзду до с. Турка. Того ж дня її поховали на місцевому кладовищі.

10. 09 вересня 2013 року Коломийський відділ міліції закрив справу у зв’язку з відсутністю складу злочину. Відповідна постанова, викладена на одному з половиною аркушах, містила посилання на свідоцтво про смерть та показання лікарів бригади швидкої медичної допомоги, а також співмешканця К., яких допитали у невстановлені дати. Зокрема, останній вказав, що 03 вересня він та К. разом були вдома. Увечері К. почала скаржитися на біль у серці і втрачати свідомість. Знаючи, що у 1991 році К. перенесла операцію та мала кардіостимулятор, він викликав швидку медичну допомогу, але на момент її прибуття К. вже була мертва. Лікарі бригади швидкої медичної допомоги підтвердили вказані показання. Вони також зазначили, що намагалися реанімувати К., але їхні зусилля виявилися безуспішними. Вони підтвердили, що не бачили на тілі К. жодних тілесних ушкоджень. На підставі цього було зроблено висновок про відсутність ознак складу злочину, зокрема вбивства.

11. 10 вересня 2013 року заявник звернувся до Коломийської міжрайонної прокуратури зі скаргою на цю постанову. Він зазначив, що її винесли лише на підставі свідоцтва про смерть, не очікуючи результатів судово-медичної експертизи. Він також скаржився, що не було допитано всіх осіб, у тому числі його, та стверджував, що К. вбила її мати через гроші, які К. отримала від продажу в липні 2013 року квартири у м. Полтаві, що належала їй та заявнику. Заявник також вказав, що на руках К. були сліди від ін’єкцій, які він, як стверджувалося, побачив, коли тіло готували до поховання, і які органи державної влади проігнорували. Він стверджував, що ці сліди могли означати введення К. якоїсь речовини, і це спричинило її смерть.

12. 03 жовтня 2013 року Коломийське районне відділення Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи закінчило судово-медичну експертизу, призначену 04 вересня 2013 року. Згідно з його висновком К. померла від гострої серцево-легеневої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії. Під час обстеження було виявлено кров’яний згусток, який, як стверджувалося, спричинив смерть, і проведено його судово-гістологічну експертизу. У висновку також зазначалося, що на тілі К. був лише невеликий синець на лівому плечі, який утворився за 3-4 доби до смерті. Подальша токсикологічна експертиза не виявила в крові К. ознак інтоксикації.

13. Листом від 09 жовтня 2013 року Коломийська міжрайонна прокуратура, вочевидь у відповідь на скаргу заявника на постанову від 09 вересня 2013 року, повідомила заявника про проведені слідчі дії. Прокуратура також зазначила, що оскільки зібрана інформація не виявила ознак складу злочину, провадження було закрито. Таким чином, було зроблено висновок про відсутність підстав для вжиття будь-яких заходів прокурорського реагування і постанова була винесена законно. Також зазначалося, що висновок судово-медичної експертизи від 03 жовтня 2013 року був долучений до матеріалів справи.

14. Вбачається, що 08 жовтня 2014 року розслідування у кримінальній справі, закритій Коломийським відділом міліції 09 вересня 2013 року, було відновлено. Сторони не надали копій відповідних документів.

II. ПРОВАДЖЕННЯ, ІНІЦІЙОВАНЕ ЗАЯВНИКОМ У М. ПОЛТАВІ

15. 20 вересня 2013 року заявник звернувся до Київського районного відділу Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області (далі - Київський районний відділ), стверджуючи, що смерть К. настала внаслідок умисного ненадання своєчасної медичної допомоги її співмешканцем і матір’ю, які були з нею у момент смерті. Зокрема, згідно з його твердженнями мати та сестра К. намагалися переконати К. витратити гроші, які вона отримала від продажу квартири, відповідно до їхніх бажань. Заявник також зазначив, що 01 вересня 2013 року отримав текстове повідомлення (далі - SMS) від К. такого змісту: "Діма [заявник], я зрозуміла, мама та Л. [сестра] хочуть моєї смерті. Їм потрібні лише гроші". Крім того, заявник зазначив, що про смерть К. йому повідомив її батько, якого, у свою чергу, повідомила сестра К. близько 15 год. 00 хв., тоді як швидку медичну допомогу викликали близько 17 год. 30 хв. Заявник також посилався на підозрілі сліди на тілі К., у тому числі сліди від ін’єкцій, які органами державної влади ніколи не документувалися та не досліджувалися. Він також стверджував, що К. не мала проблем зі здоров’ям. На підставі зазначеного заявник просив провести ретельне розслідування обставин справи та ексгумацію трупа для з’ясування реального часу та причини смерті.

16. 21 вересня 2013 року Київський районний відділ порушив кримінальну справу за статтею 136 Кримінального кодексу України ("Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані") за ненадання К. медичної допомоги. Жодного підозрюваного вказано не було. Під час цього провадження заявнику було надано статус потерпілого.

17. 26 вересня 2013 року Київський районний відділ, посилаючись на версію подій заявника, описану в його заяві від 20 вересня, призначив проведення ексгумації та судово-медичної експертизи трупа К.

18. 08 жовтня 2013 року була проведена ексгумація трупа К.

19. 20 листопада 2013 року слідчий задовольнив клопотання заявника, який з якихось причин був названий "представником потерпілого", отримати "на зберігання" гістологічні зразки К. та оригінали медичних документів, раніше отримані слідчим з Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи. Також у відповідній постанові зазначалося, що до Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи було надіслано запит про надання цих матеріалів після закінчення їхнього дослідження заявнику "для проведення подальших досліджень". Як вбачається, 03 грудня 2013 року гістологічні зразки та медичні документи К. були направлені заявнику.

20. 05 грудня 2013 року, діючи на підставі постанови від 26 вересня 2013 року, Полтавське обласне бюро судово-медичної експертизи склало висновок експертизи ексгумованого трупа К. Експерти не виявили жодних травм, інших ран чи слідів на трупі, за винятком кількох синців на руках і ногах. У тексті висновку також зазначалося, що 18 листопада 2013 року експерти отримали гістологічні зразки К. і медичні документи, вочевидь від Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи, а 27 листопада 2013 року повернули їх слідчому. Також зазначалося, що слідчого двічі просили надати експертам матеріали кримінальної справи щодо смерті К., оригінал висновку експерта Коломийського відділення Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи та медичну документацію К. (історія хвороби тощо), але ці матеріали надані не були. Насамкінець також було вказано, що 03 грудня 2013 року надійшов лист від слідчого з проханням "повернути експертизу без виконання". На підставі зазначеного було вирішено "зупинити та повернути" експертизу слідчому.

21. Згідно з наданою Урядом інформацією ця судово-медична експертиза не була закінчена у зв’язку з ненаданням експертам медичних документів і гістологічних зразків, які знаходилися у заявника. Уряд зазначив, що слідчі неодноразово зв’язувалися телефоном із заявником і просили надати зазначені матеріали та повідомити їх про своє місце проживання, але він відмовлявся. Заявник стверджував, що органи державної влади ніколи не зв’язувалася з ним, що його місце проживання було їм відомим, а він не змінював його після подій і ніколи не переховувався від органів державної влади. Як вбачається, заявник усе ще має у своєму розпорядженні відповідні матеріали.

22. 20 грудня 2013 року Київський районний суд міста Полтави задовольнив клопотання слідчого Київського відділу міліції про доступ до матеріалів справи, яка розслідувалася Коломийським відділом міліції. Клопотання ґрунтувалося, inter alia, на неможливості закінчити додаткову судово- медичну експертизу без цих документів. Незрозуміло, чи намагався слідчий насправді отримати відповідні документи.

23. 21 лютого 2014 року Київський відділ міліції закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю складу злочину. У постанові зазначалося, inter alia, що через відсутність доступу до всіх необхідних медичних матеріалів, місцезнаходження яких було невідомим, проведення додаткової судово-медичної експертизи було неможливим.

24. Незрозуміло, чи оскаржував заявник цю постанову. Однак листом від 22 вересня 2014 року прокуратура Київського району міста Полтави повідомила заявника, що 19 вересня 2014 року постанова від 21 лютого 2014 року була скасована, оскільки розслідування було неповним та однобічним. Також зазначалося, що оскільки події відбувалися у м. Коломиї, було вирішено передати справу до м. Коломиї. Суду не була надана копія постанови від 19 вересня 2014 року.

III. ОБ’ЄДНАННЯ ПРОВАДЖЕНЬ ТА ЇХНЄ НАПРАВЛЕННЯ ДО М. КОЛОМИЇ

25. Як вбачається з наявних документів, 17 жовтня 2014 року дві кримінальні справи були об’єднані в одну, а їхнє розслідування доручено Коломийському відділу міліції.

26. Листом від 27 листопада 2014 року прокуратура Івано-Франківської області повідомила заявника, що провадження триває, і слідчому було надано вказівки вжити всіх необхідних заходів для завершення розслідування у розумні строки.

27. 29 червня 2016 року Коломийський відділ поліції закрив провадження у зв’язку з відсутністю складу злочину. У постанові наводилося посилання на докази, зібрані на початкових стадіях слідства ще у 2013 році, такі як показання співмешканця К., показання лікарів бригади швидкої медичної допомоги, а також висновки експертів від 03 жовтня та 05 грудня 2013 року. Також зазначалося, що 13 липня 2015 року було закінчено комісійну судово-медичну експертизу, призначену за клопотанням заявника. Однак у зв’язку з відсутністю медичних документів і гістологічних зразків, що зберігаються у заявника, експерти не змогли надати жодних відповідей на запитання слідчого. Насамкінець у постанові зазначалося про неможливість провести подальші дослідження, оскільки заявник, який зберігав необхідні медичні документи та гістологічні зразки, відмовився їх надати. У зв’язку з цим було зазначено, що із заявником неодноразово контактували для вирішення проблеми, однак він відмовлявся вказувати своє місце проживання, приїхати до м. Коломиї чи надіслати відповідні матеріали.

28. Заявник стверджує, що не був повідомлений про цю постанову і дізнався про неї лише у квітні 2017 року. На підтримку цього твердження він надав копію своєї скарги до Коломийського відділу поліції, поданої 10 квітня 2017 року, в якій він просив, серед іншого, копію постанови від 29 червня 2016 року.

29. Заявник також подав копію своєї заяви до Івано-Франківської обласної прокуратури, надіслану згідно зі штампом вхідної кореспонденції 28 квітня 2017 року. У цій заяві він повторив свою версію, що його колишню дружину вбили через гроші, і він підозрював, що злочинцями були її співмешканець та мати. Він також стверджував, що на трупі К. були видимі сліди тілесних ушкоджень, які судово-медичні експерти не врахували, зокрема під час першої судово-медичної експертизи. Він також скаржився на те, що додаткова судово-медична експертиза, призначена 26 вересня 2014 року (яка мала перевірити висновки першої), не була закінчена і просив передати справу назад до м. Полтави. На цій підставі він просив скасувати постанову від 29 червня 2016 року.

30. Листом від 03 травня 2017 року Івано-Франківська обласна прокуратура дала вказівку Коломийській місцевій прокуратурі розглянути скаргу заявника та повідомити її про результати такого розгляду до 22 травня 2017 року.

31. Згідно з твердженнями заявника, відповіді на свою заяву він не отримував. На його думку, без цієї відповіді він не міг звернутися до суду.

32. Відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року передбачають:

Стаття 284. Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи

"...4. Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

...6. Копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. ...".

Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

"1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:

...3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником ...".

Стаття 304. Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження

"1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані [до суду] особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

2. Скарга повертається, якщо:

1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;

2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;

3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.

5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився за статтями 2, 3 та 6 Конвенції на неефективне розслідування смерті своєї колишньої дружини К.

34. Суд повторює, що відповідно до принципу jura novit curia він не зв’язаний правовими підставами, вказаними заявником за Конвенцією та протоколами до неї, і має повноваження ухвалювати рішення щодо кваліфікації фактів скарги, розглядаючи її відповідно до статей або положень Конвенції, які відрізняються від тих, на які посилається заявник (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 126, від 20 березня 2018 року). У зв’язку з цим у цій справі Суд вважає, що відповідні скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції, яка передбачає:

"Право кожного на життя охороняється законом. (...)".

А. Прийнятність

1. Щодо статусу заявника як потерпілого

35. Уряд стверджував, що заявник не міг вважатися потерпілим від порушення статті 2 Конвенції, оскільки був колишнім чоловіком померлої К. У цьому контексті Уряд зазначив, що відповідно до практики Суду (див., зокрема, рішення у справі "Фіногенов та інші проти Росії" (Finogenov and Others v. Russia), заяви № 18299/03 та № 27311/03, ЄСПЛ 2011 (витяги)), лише близькі родичі померлого або особи, які, не перебуваючи у шлюбі, становили de facto сім’ю, можуть вважатися потерпілими від порушення статті 2 Конвенції. Оскільки заявник і К. розлучилися ще у 2011 році і з тих пір не жили як сім’я, він не міг вважатися потерпілим від стверджуваного порушення.

36. У відповідь заявник зазначив, що був колишнім чоловіком К. і, таким чином, її родичем, а у відповідному кримінальному провадженні йому офіційно був наданий статус потерпілого. Його участь у провадженні на національному рівні ніколи не ставилася під сумнів.

37. Суд узагальнив принципи, що регулюють оцінку статусу потерпілого заявника, у пунктах 96-101 свого рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, ЄСПЛ 2014). У справах, коли безпосередній потерпілий помер до подання заяви, зокрема у тих, де порушуються питання за статтею 2 Конвенції, Суд уже визнавав статус батьків, брата або сестри чи племінників померлого. У своїй ухвалі щодо прийнятності у справі "Велікова проти Болгарії" (Velikova v. Bulgaria), заява № 41488/98, від 18 травня 1999 року, та згаданому рішенні у справі "Фіногенов та інші проти Росії" (Finogenov and Others v. Russia), пункт 205, Суд також визнав статус співмешканця померлої особи, навіть якщо їхні стосунки існували поза шлюбом. І навпаки, Суд не надав статусу потерпілого розлученій партнерці, яка, як вважалося, не мала достатнього зв’язку зі своїм померлим колишнім чоловіком (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Трівкановіч проти Хорватії" (<...>), заява № 12986/13, пункти 50 і 51, від 06 липня 2017 року).

38. Крім того, під час вирішення питання про статус Суд також враховував участь особи у провадженні на національному рівні (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Алеку та інші проти Румунії" (Alecu and Others v. Romania), заява № 56838/08 та інших 80 заяв, пункт 31, від 27 січня 2015 року).

39. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що заявник і К. були одружені протягом шести років до 2011 року. Як вбачається, з того часу вони не мешкали разом, але все ще проживали в одному місті і в їхній спільній власності перебувала квартира, яку вони продали у липні 2013 року. Після смерті К. у вересні 2013 року саме за скаргою заявника було порушено кримінальне провадження, і йому був наданий статус потерпілого у межах цього провадження. Незрозуміло, чи був наданий статус потерпілого у цьому провадженні будь-якій іншій особі, а саме: кровним родичам К. (її батькам чи сестрі) або її новому співмешканцю. Це особливо важливо з огляду на версію подій заявника, згідно з якою К. через гроші вбила її мати та співмешканець. Крім того, протягом усього провадження заявник брав активну участь у розслідуванні, звертався із заявами та декілька разів оскаржував закриття провадження.

40. За цих конкретних обставин Суд вважає, що заявник може вважатися потерпілим від стверджуваного порушення Конвенції у зв’язку з подальшим розслідуванням смерті К. (див., для порівняння, згадане рішення у справі "Трівкановіч проти Хорватії" (<...>)). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду за цим пунктом.

2. Інше щодо прийнятності

41. Уряд також зазначив, що органи державної влади провели низку слідчих дій для встановлення обставин справи. Було зроблено висновок, що К. померла природною смертю. Уряд наголосив, що, звертаючись з клопотаннями провести подальші судово-медичні експертизи, заявник відмовлявся надати органам державної влади гістологічні зразки та медичні матеріали, які були у його розпорядженні, і спроби органів державної влади змусити його надати ці матеріали (як-то телефонні дзвінки) виявилися безрезультатними. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що заявник не цікавився результатами розслідування, і дійшов висновку, що його заява була явно необґрунтованою.

42. Уряд також зазначив, що, оскільки заявник не подавав жодних скарг на постанову про закриття кримінального провадження від 29 червня 2016 року, хоча міг оскаржити її до прокурора або судів, він не вичерпав національні засоби юридичного захисту. Крім того, Уряд зазначив, що заявник також не дотримався правила шестимісячного строку для подання своєї заяви, оскільки шість місяців мали обраховуватися з 29 червня 2016 року.

43. Заявник стверджував, що розслідування смерті К. було неефективним і по суті становило відмову в розслідуванні. Зокрема, він скаржився на бездіяльність органів державної влади та невжиття необхідних заходів, посилаючись, inter alia, на судово-медичну експертизу, призначену 26 вересня 2013 року, яка так і не була закінчена. Він також скаржився, що слідчі органи декілька разів закривали провадження.

44. Заявник також зазначив, що всупереч твердженням Уряду він звернувся до прокурора зі скаргою на постанову від 29 червня 2016 року, про яку дізнався у квітні 2017 року. Водночас заявник зазначив, що не міг звернутися до суду зі скаргою на цю постанову до отримання відповіді прокурора. Тому він вважав, що вичерпав національні засоби юридичного захисту.

45. Суд вважає, що зазначені заперечення Уряду тісно пов’язані із суттю цієї скарги. Отже, розгляд цих питань слід долучити до розгляду суті зазначеної скарги.

В. Суть

46. Уряд не надав зауважень щодо суті скарг заявника.

47. Насамперед Суд зазначає, що ця справа повинна розглядатися з точки зору зобов’язання держави за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції провести ефективне розслідування. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування були узагальнені в рішеннях у справах "Джуліані та Гаджіо проти Італії" [ВП] (Giuliani and Gaggio v. Italy) [GC], заява № 23458/02, пункти 299-305, ЄСПЛ 2011 (витяги), та "Армані да Сілва проти Сполученого Королівства" [ВП] (Armani Da Silva v. the United Kingdom) [GC], заява № 5878/08, пункти 231-237, від 30 березня 2016 року з подальшими посиланнями).

48. Зокрема, це зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. згадані рішення у справах "Джуліані та Гаджіо проти Італії" (Giuliani and Gaggio v. Italy), пункт 301, та "Армані да Сілва проти Сполученого Королівства" (Armani Da Silva v. the United Kingdom), пункт 233).

49. Після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. згадане рішення у справі "Армані да Сілва проти Сполученого Королівства" (Armani Da Silva v. the United Kingdom), пункти 231, 235 та 237).

50. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що провадження щодо смерті К. були порушені у м. Коломиї та м. Полтаві (за фактом вчинення вбивства та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані відповідно) через один і вісімнадцять днів після її смерті. Обидва провадження були порушені за заявами заявника, і, як вбачається, національні органи влади вважали ці заяви обґрунтованими та такими, що вимагали розслідування, зокрема у зв’язку з його твердженнями, що К. померла не внаслідок природних причин.

51. Суд також зауважує, що незважаючи на оперативне порушення справи у межах цього провадження, була проведена лише обмежена кількість слідчих дій та зібрано дуже мало доказів. Зокрема, як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 09 вересня 2013 року (див. пункт 10), працівники міліції відібрали показання лише у співмешканця К. і лікарів бригади швидкої медичної допомоги. Крім того, хоча й була призначена судово-медична експертиза, під час закриття провадження працівники міліції посилалися лише на свідоцтво про смерть, на підставі якого вони дійшли висновку, що К. померла внаслідок природних причин, не чекаючи на результати судово-медичної експертизи. Суд також бере до уваги, що зазначена постанова була винесена 09 вересня 2013 року, тобто лише через шість днів після смерті К., що саме по собі викликає серйозні сумніви щодо ретельності розслідування.

52. Стосовно провадження у Київському відділі міліції Суд зазначає, що, крім постанов про проведення ексгумації та додаткової судово-медичної експертизи від 26 вересня 2013 року, інформація про будь-які інші слідчі дії, проведені в межах цього провадження відсутня. Єдиною іншою проведеною процесуальною дією було клопотання слідчого про доступ до матеріалів справи, яка розслідувалася Коломийським відділом міліції, і яке було задоволене судом. Однак незрозуміло, чи насправді слідчий намагався отримати відповідні документи. 21 лютого 2014 року, через п’ять місяців після порушення, це провадження було закрите у зв’язку з відсутністю складу злочину.

53. Суд зазначає, що в контексті останнього провадження заявник скаржився на те, що судово-медична експертиза, призначена 26 вересня 2013 року, так і не була закінчена. Згідно з наданою Урядом інформацією вона не була завершена у зв’язку з ненаданням експертам медичних документів та гістологічних зразків К., які знаходилися у заявника. Уряд зазначив, що слідчі неодноразово зв’язувались із заявником телефоном і просили надати зазначені матеріали та повідомити їм своє місце проживання, але він відмовлявся. Заявник стверджував, що органи державної влади ніколи не зв’язувалася з ним, його місце проживання було їм відомим і не змінювалося після подій, а він ніколи не переховувався від органів державної влади. Заявник також визнав, що у нього все ще є відповідні матеріали.

54. У цьому контексті Суд зазначає, що незрозуміло, чому було вирішено спершу передати ці матеріали заявнику. У постанові від 20 листопада 2013 року (див. пункт 19) пояснення відсутнє. Аналогічно, сторони не надали жодних пояснень у зв’язку з цим. У будь-якому випадку, як вбачається, відповідні документи були єдиними існуючими оригіналами, а гістологічні зразки - єдиними, отриманими під час первинної судово-медичної експертизи. Жодних інших копій або зразків органи державної влади не зберігали. Водночас Суд зазначає, що у висновку експерта від 05 грудня 2013 року вказано про надання певних медичних документів і гістологічних зразків експертам (див. пункт 20). Однак за відсутності додаткових відомостей Суд не може дійти висновку, про які саме матеріали йде мова.

55. Суд також зауважує, що в цьому висновку експерта також зазначалося, що експерти просили слідчого надати додаткові документи, але безрезультатно. Сторони аналогічно не надали жодних пояснень щодо цього. Насамкінець Суд бере до уваги те, що у відповідному висновку експерта було зроблено посилання на лист слідчого з проханням до експертів повернути експертизу "без виконання" (див. пункт 20). За відсутності відповідних документів Суд не може дослідити причини такого клопотання, але загалом з огляду на зазначені обставини він не може не дійти висновку, що органи державної влади не діяли з ретельністю щодо зберігання таких важливих доказів, як медичні документи та гістологічні зразки, а також не забезпечили їхню доступність і доступність інших важливих матеріалів для проведення судово-медичної експертизи (див. рішення у справі "Беленко проти Росії" (Belenko v. Russia), заява № 25435/06, пункт 83, від 18 грудня 2014 року).

56. Суд також зазначає, що на дуже ранніх стадіях обох проваджень заявник повідомив органам державної влади про свою підозру, що К. вбили через гроші її мати та новий співмешканець. У своїх доводах він також вказував на конкретні факти, такі як сліди від ін’єкцій на трупі К., SMS, яке він отримав від своєї колишньої дружини за декілька днів до її смерті, та розбіжність у стверджуваному часі її смерті (див. пункти 11 та 15). Ці твердження не вбачаються простою фантазією заявника, а посиланням на факти, які можна було перевірити. Однак, як вбачається, органи державної влади жодним чином не дослідили цю версію та факти, на які посилався заявник (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 52, від 19 березня 2015 року, та, для порівняння, рішення у справі "Юрій Слюсар проти України" (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 86 і 87, від 17 січня 2013 року).

57. Суд також зазначає, що згодом обидві постанови про закриття провадження були скасовані, а розслідування відновлене (див. пункти 14 та 24). Зокрема, як зазначив прокурор у листі до заявника від 22 вересня 2014 року, постанова від 21 лютого 2014 року про закриття провадження Київським відділом міліції була скасована у зв’язку з поверховим та однобічним розслідуванням (див. пункт 24). Навіть за відсутності копії відповідних документів формулювання, використане прокуратурою, чітко вказує на визнання самими національними органами влади недостатньої ретельності у проведенні розслідування.

58. Стосовно постанови від 29 червня 2016 року про закриття об’єднаного провадження у ній, по суті, робилося посилання на ті самі докази та повторно вказувалися ті самі висновки, що й у першій постанові від 09 вересня 2013 року, що К. померла внаслідок природних причин. Текст постанови від 29 червня 2016 року не містить жодної інформації про слідчі дії, проведені у період із жовтня 2014 року по червень 2016 року, за винятком згадки про проведення комісійної судово-медичної експертизи, закінченої 13 липня 2015 року, але яка, як вбачається, не мала додаткової цінності, оскільки не містила жодних висновків у зв’язку з відсутністю медичних документів (див. пункт 27).

59. З огляду на зазначені факти Суд переходить до розгляду питання вичерпання національних засобів юридичного захисту. У зв’язку з цим Суд зазначає, що всупереч твердженням Уряду наявні у Суду документи свідчать про подання заявником до прокуратури скарги на закриття провадження. Зокрема, це підтверджується копією його заяви, яка відповідно до штампа вхідної кореспонденції була подана до Івано-Франківської обласної прокуратури 28 квітня 2017 року (див. пункт 29). У цій скарзі він чітко просив скасувати постанову від 29 червня 2016 року. Крім того, як вбачається з листа від 03 травня 2017 року, Івано-Франківська обласна прокуратура дала вказівку Коломийській місцевій прокуратурі розглянути скаргу заявника та повідомити її про результати такого розгляду до 22 травня 2017 року (див. пункт 30). Хоча Уряд стверджував, що заявник жодним чином не оскаржував відповідну постанову, він не надав жодних коментарів щодо згаданих документів із заяви заявника, і Суд не має підстав сумніватися в достовірності цих документів.

60. Суд також зазначає, що згідно з твердженнями заявника він не отримав відповіді на свою заяву, що перешкоджає йому у подальшому звернутися зі скаргою до судів. У зв’язку з цим Суд зауважує, що чинне законодавство не вимагає дотримання будь-якої ієрархії під час оскарження постанови слідчого про закриття провадження - особа може звернутися або до прокурора, або до суду, або до обох одночасно. І як прокурор, так і суд мають повноваження скасувати постанову про закриття провадження (див. пункт 32). Суд бере до уваги, що заявник вже більше 3 років чекає на відповідь прокурора, що він не звертався до судів, а також, як вбачається, не намагався зв’язатися з прокурором ще раз. Уряд стверджував, що це свідчило як про його незацікавленість у розгляді справи, так і про невичерпання національних засобів юридичного захисту. Однак Суд вважає, що це питання має вирішуватися з огляду на його висновки щодо ефективності розслідування.

61. Суд зазначає, що хоча спочатку за заявами заявника було порушено два провадження, вони обидва стосувалися однієї і тієї самої події, а саме: смерті К., і згодом були об’єднані. Тому для цілей цього розгляду вони вважатимуться одним розслідуванням. Суд також зазначає, що хоча до червня 2016 року розслідування тривало близько 2 років і 9 місяців, воно вже мало декілька недоліків. Як описано в попередніх пунктах, початкові стадії розслідування були обмеженими з точки зору проведених слідчих дій. Крім того, розслідування двічі зупинялося, а потім відновлювалося, зокрема у зв’язку з його поверховістю, і це визнали самі органи державної влади. Судово-медична експертиза, призначена 26 вересня 2013 року, не була закінчена, і хоча Уряд стверджував, що це було пов’язано із зберіганням у заявника необхідних матеріалів, Суд не може погодитися з цим аргументом, оскільки саме органи державної влади мали забезпечити зберігання та доступність гістологічних зразків і медичних матеріалів померлої. Це має ще більше значення, оскільки у заявника все ще є ці докази, а органи державної влади не повністю позбавлені можливості отримати доступ до них. Також вбачається, що органи державної влади ніколи не розглядали версію подій заявника і по суті притримувалися первинного висновку, що К. померла внаслідок природних причин. Зрештою заявник не отримував відповіді на свою скаргу на постанову від 29 червня 2016 року, з якою він звернувся до прокурора.

62. Враховуючи свої висновки у попередніх пунктах, Суд не може дійти висновку, що органи державної влади зробили все можливе у межах своїх повноважень, аби забезпечити проведення комплексних дій для збору та зберігання доказів і встановлення обставин смерті К. Крім того, на думку Суду, недоліки розслідування, які існували на момент винесення останньої постанови про закриття провадження у червні 2016 року, серйозно підірвали перспективи успіху розслідування, навіть якщо розслідування було швидко відновлене за заявою заявника. Отже, заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту має бути відхилене (див., для порівняння, ухвалу щодо прийнятності у справі "Габібуллаєва проти України" (Gabibullayev v. Ukraine), заява № 29725/05, від 11 січня 2011 року).

63. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

64.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

65. Заявник вимагав 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він не подав жодних інших вимог.

66. Уряд стверджував, що вимоги заявника стосовно відшкодування моральної шкоди не мали причинно-наслідкового зв’язку з порушенням, на яке він скаржився. У будь-якому випадку, на думку Уряду, скарги заявника були неприйнятними.

67. З огляду на наявні у нього документи та підхід, який застосовувався в аналогічних справах проти України (див., зокрема, рішення у справах "Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України" [Комітет] (Nikolay Volkogonov and Igor Volkogonov v. Ukraine) [Committee], заява № 40525/05, від 28 листопада 2013 року, та "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року), Суд вважає за розумне присудити заявнику суму, яка вимагається, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди.

68. Оскільки заявник не подав жодної вимоги стосовно компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, або у Суді, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

69. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Постановляє, що заявник може вважатися потерпілим.

2.Долучає заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту до суті скарги за статтею 2 Конвенції та відхиляє його.

3.Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

4.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 лютого 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.