• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Справа «Грубник проти України» (Заява № 58444/15)

Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди | Рішення, Заява, Справа від 17.09.2020
Реквізити
  • Видавник: Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди
  • Тип: Рішення, Заява, Справа
  • Дата: 17.09.2020
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди
  • Тип: Рішення, Заява, Справа
  • Дата: 17.09.2020
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Грубник проти України"
(Заява № 58444/15)
П. 3 ст. 5 • Розумність строку тримання під вартою під час досудового слідства • Належне обґрунтування тримання заявника під вартою під час досудового слідства, на яке не вплинуло положення, що обмежує повноваження судів стосовно звільнення підозрюваних у вчиненні тероризму • Виважена оцінка національного суду з урахуванням переконливих доказів, що підтверджували підозру, тяжкість відповідного злочину та ризик втечі, пов’язаний зі звільненням з-під варти • За конкретних обставин цієї справи відсутність можливості звільнення з-під варти очевидна • Обов’язок органів державної влади захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів • Рішення, які не ґрунтувалися на законодавстві, яке згодом визнано неконституційним

П. 1 ст. 5 • Законне затримання або тримання під вартою • Затримка у складанні протоколу про затримання • Відсутні правові підстави для затримання без попередньо постановленої ухвали суду

П. 2 ст. 5 • Інформація про підстави затримання • Суть запитань та обставини проведення обшуку надали достатньо інформації • Заявнику не перешкоджали в оскарженні законності тримання його під вартою, незважаючи на можливу затримку з офіційним поясненням підстав затримання

П. 2 ст. 6 • Презумпція невинуватості • Формулювання постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке відображало думку національного суду про вину заявника
СТРАСБУРГ
17 вересня 2020 року
ОСТАТОЧНЕ
17/12/2020
Автентичний переклад
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Грубник проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>),
Ганна Юдківська (<...>),
Мартіньш Мітс (<...>),
Лятіф Гусейнов (<...>),
Ладо Чантурія (<...>),
Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,
та Віктор Соловейчік (<...>), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 25 серпня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 58444/15), яку 13 листопада 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Юрійович Грубник (далі - заявник).
2. Спочатку заявника представляв п. В. Хілько, а згодом - п. А. Богачев - юристи, які практикують у м. Одесі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.
3. Заявник стверджував, посилаючись, зокрема, на пункт 1 статті 5 Конвенції, що його затримання було незадокументованим з 10 год. 30 хв.19 жовтня 2015 року, коли його фактично позбавили свободи, до складання протоколу про затримання наступного дня, і що його затримання на підставі протоколу про затримання від 20 жовтня 2015 року було незаконним, оскільки згідно з національним законодавством були відсутні підстави для його затримання без постановлення ухвали суду. Заявник також стверджував, посилаючись на пункт 2 статті 5 Конвенції, що його не було негайно поінформовано про підстави затримання. Заявник також стверджував, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, що Кримінальний процесуальний кодекс України забороняв застосування в його справі будь-яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою під час досудового слідства. Посилаючись на пункт 2 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на порушення принципу презумпції невинуватості у зв’язку з виразом, використаним у первинній постанові про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
4. 21 квітня 2016 року Уряд було повідомлено про зазначені скарги, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .
5. 03 вересня 2019 року палата запропонувала сторонам надати подальші зауваження щодо скарги заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року (див. пункт 53) та будь-яку іншу відповідну практику національних судів, зокрема наведену у пунктах 54-56.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Заявник народився у 1983 році і на момент отримання Судом останнього листа від сторін тримався під вартою у м. Одесі.
A. Довідкова інформація
7. У своєму звіті від 04 листопада 2015 року Міжнародна дорадча група - міжнародний орган, створений Генеральним Секретарем Ради Європи для оцінки ефективності проведених українськими органами влади розслідувань щодо жорстоких сутичок під час демонстрацій на Майдані у період з 30 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року та подій у м. Одесі у травні 2014 року - описала події у м. Одесі так:
"2. Навесні 2014 року, після політичних змін в Україні, групи учасників акцій протесту (в цьому Звіті вони по-різному називаються, наприклад, як "прихильники федералізації" або "федералісти") дотримувались поглядів від простої опозиції новосформованому уряду до вимог федералізації України і навіть відокремлення певних регіонів та їхнє подальше приєднання до складу Російської Федерації. Активісти "ЄвроМайдану" зі свого боку протидіяли прихильникам федералізації шляхом проведення демонстрацій на підтримку єдиної України (в цьому Звіті вони також називаються "прихильниками єдності").
...
3. До травня 2014 року ситуація в Одесі залишалася нестабільною після численних масових протестів, захоплень адміністративних будівель, провокацій та сутичок між прихильниками федералізації та єдності.
02 травня відбулися [основні сутички між прихильниками єдності та федералізації, а також пожежа у Будинку профспілок].
...
31. Згідно з офіційною статистикою, у результаті сутичок 02 травня загинуло 48 осіб (сім жінок та 41 чоловік). Шестеро осіб загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок …, а також 42 особи загинули в результаті пожежі в Будинку профспілок. З цих 42 осіб 34 особи загинули в результаті безпосередньо самої пожежі, а вісім загинули в результаті вистрибування чи падіння з висоти ...".
8. Зазначені події відбувалися паралельно з подіями, які приблизно у той самий час мали місце в Донецькій та Луганській областях. З початку квітня 2014 року збройні формування почали захоплювати у цих областях адміністративні будівлі та оголосили про створення самопроголошених утворень, відомих як "Донецька народна республіка" та "Луганська народна республіка" (далі - "ДНР" і "ЛНР"). У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України санкціонував застосовування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття "антитерористична операція" (див. рішення у справі "Хлєбік проти України" (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункти 8-12, від 25 липня 2017 року). У низці документів, у тому числі у своїй Постанові від 04 лютого 2015 року щодо визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, Верховна Рада України назвала "ДНР" і "ЛНР" терористичними організаціями.
9. Наприкінці 2014 року та на початку 2015 року у м. Одесі відбулася низка вибухів. Здебільшого вони були спрямовані на військові об’єкти та будівлі, зайняті добровольцями, які підтримували воєнні дії українських військовослужбовців на сході України.
10. Згідно з твердженнями Уряду заявник є членом російського націоналістичного руху "Суть времени" ("Суть часу"), головний офіс якої розташований у м. Москві, Росія. Лідер руху, п. Кургінян, надав коментарі щодо справи та затримання заявника (див. пункти 13 і 16) у відеопрезентації, опублікованій на вебсайті руху 28 жовтня 2015 року. Пан Кургінян визнав, що заявник раніше був членом руху, але залишив рух до відповідних подій, також п. Кургінян зазначив про закриття всіх відділень руху в Україні за межами так званих "ДНР" і "ЛНР". Однак відділення продовжували діяти в "ДНР" і "ЛНР", а їхні члени боролись з урядовими силами України. Пан Кургінян заперечив наявність будь-якого зв’язку між заявником, діяльністю його групи та рухом, і припустив, що заявник був або потерпілим, або інструментом в організованій Службою безпеки України операції під чужим прапором.
B. Вибух 27 вересня 2015 року та затримання заявника
11. 27 вересня 2015 року біля адміністративної будівлі Управління Служби безпеки України в Одеській області (далі - СБУ, орган національної безпеки України) було встановлено вибуховий пристрій, де він згодом вибухнув. Потерпілих не було.
12. Того ж дня СБУ порушила кримінальне провадження за фактом інциденту, який був кваліфікований як терористичний акт. Інцидент отримав значне висвітлення у засобах масової інформації.
13. Згідно з офіційним повідомленням про підозру та пред’явленими згодом заявнику обвинуваченнями (див. пункти 23 та 33), вибух був організований групою осіб, яку створив та очолив заявник, і до складу якої входив він сам та троє його спільників - Г., В. і Ч. Вони бажали помститися за затримання Службою безпеки України активістів, які виступали проти Уряду України, та за потерпілих під час подій 02 травня 2014 року, відповідальність за які, на їхню думку, несли органи державної влади України.
Упродовж липня-вересня 2015 року заявник планував здійснення вибуху. Спілкуючись зі своїми спільниками за допомогою програм для обміну зашифрованими повідомленнями, він і члени його групи придбали необхідне обладнання та виготовили вибуховий пристрій. Вони також визначили місце проведення та розробили план операції.
Після вибуху 27 вересня 2015 року заявник почав планувати новий терористичний акт: у період з 27 вересня по 18 жовтня 2015 року він придбав низку компонентів для виготовлення вибухових пристроїв і почав виготовляти додаткові вибухові речовини в квартирі, яку орендував на вулиці Парковій у м. Одесі. Він також доручив одному зі спільників, Г., згодом визнаному винним у вчиненні цих дій (див. пункт 32), вивчити технологію виготовлення вибухових речовин, і останній запропонував використовувати для виготовлення вибухових пристроїв порох, який йому належав.
14. 01 жовтня 2015 року після обшуку в будинку Ч. та отримання інформації з мобільного телефону, Г. було ідентифіковано як підозрюваного. Самого Ч. знайти не вдалося. 23 жовтня 2015 року його було оголошено у розшук.
15. 15 жовтня 2015 року в будинку Г. було виявлено значну кількість пороху. Згодом його визнали винним в окремому провадженні (див. пункт 32). Було виявлено мобільний телефон, який використовувався для спілкування з іншими членами групи, і Г. допитали. 19 жовтня 2015 року працівники слідчого органу також пред’явили йому низку фотознімків для впізнання, у тому числі фотознімки заявника.
16. 19 жовтня 2015 року о 10 год. 30 хв. працівники СБУ затримали заявника в його автомобілі поза межами житла за підозрою в організації вибуху.
17. Згідно з твердженнями Уряду, під час затримання заявника працівники СБУ представились, поінформували його про підстави затримання та роз’яснили йому його права, як від них вимагалося відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (див. пункт 45). Згідно з твердженнями Уряду заявник чинив опір затриманню. Заявник це заперечив і зазначив, що насправді саме працівники СБУ поводились "агресивно". Він також заперечив, що працівники СБУ поінформували його про підстави затримання.
18. З 11 год. 00 хв. до 20 год. 30 хв. того дня слідчий СБУ проводив обшук у житлі заявника. Було вилучено велику кількість мобільних телефонів, SIM-карт, блокнотів, амуніцію, бронежилет, шапок типу "балаклава" та камуфляжну форму, а також договір оренди квартири на вулиці Парковій та інші предмети. Також було проведено обшук заявника та вилучено численні предмети, у тому числі кільце, яке скріплювало декілька ключів.
19. 20 жовтня 2015 року з 00 год. 02 хв. до 07 год. 00 хв. слідчий проводив обшук орендованої заявником квартири на вулиці Парковій. Згідно з протоколом цього обшуку після закінчення попереднього обшуку в житлі заявника той повідомив слідчому, що в орендованій квартирі можна було знайти вибухові речовини та інше обладнання для виготовлення вибухових пристроїв. Також у протоколі було зазначено, що заявник надав добровільну згоду на проведення обшуку. Усі мешканці багатоквартирного будинку були евакуйовані. Відкривши квартиру власним ключем, заявник увійшов до неї разом зі спеціалістом-вибухотехніком, щоб переконатися у відсутності загрози вибуху. Під час подальшого обшуку було вилучено певні хімічні речовини, радіостанції, електричні та інші інструменти та обладнання.
20. Протоколи обшуку підписали заявник, його батько (перший протокол), власник квартири (другий протокол), двоє понятих, слідчий та два інші працівники СБУ, були вказані їхні повні імена та звання. У протоколах були вказані дати, час початку та закінчення, а також місця проведення обшуків.
21. Згідно з висновком експерта, короткий виклад якого був згодом наведений у повідомленні про підозру заявнику (див. пункт 33), виявлені вибухові речовини могли заподіяти шкоду в радіусі щонайменше шістдесяти семи метрів.
22. Того ж ранку о 09 год. 00 хв. слідчий склав протокол про затримання, в якому було зазначено, що він затримав заявника попереднього дня о 10 год. 30 год. Текст протоколу містив цитату з Кримінального процесуального кодексу України щодо підстав для затримання особи за відсутності ухвали суду, в якій були дослівно викладені пункти 1 та 2 частини першої статті 208 Кодексу (див. пункт 45). Були підкреслені такі слова: "якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин". У протоколі було зазначено, що заявник підозрювався в участі у терористичному акті, вчиненому 27 вересня 2015 року, здійсненому за попередньою змовою з Г., В. і Ч. У протоколі також містилося роз’яснення прав заявника, у тому числі право оскаржити законність його затримання.
23. 20 жовтня 2015 року о 10 год. 30 хв. заявнику було вручено офіційне повідомлення про підозру, в якому зазначалося, що у період з липня по вересень 2015 року заявник вступив у змову з Г., В. і Ч. та іншими невстановленими особами для планування та підготовки терористичного акту, а також згодом, 27 вересня 2015 року, заявник вчинив терористичний акт - злочин, передбачений частиною другою статті 258 Кримінального кодексу України (див. пункт 49).
24. Не оскаржується, що лише з 20 жовтня 2015 року після складання протоколу про затримання та вручення офіційного повідомлення про підозру заявник отримав право на доступ до захисника.
C. Взяття заявника під варту під час досудового слідства
25. Того ж дня, 20 жовтня 2015 року, слідчий звернувся до Приморського районного суду міста Одеси (далі - районний суд) з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового слідства. Клопотання було викладено на шести сторінках, а матеріали для обґрунтування клопотання займали 240 сторінок і містили протоколи обшуку та висновок експерта, протоколи допитів, а також результати пред’явлення фотознімків для впізнання, проведені з іншими підозрюваними та свідками, у тому числі з Г. (його допит і результати пред’явлення фотознімків для впізнання датувалися 15 та 19 жовтня 2015 року, див. пункт 15), повідомлення між заявником та іншими підозрюваними, якими вони обмінювалися за допомогою програм зашифрованого зв’язку, і протоколи пред’явлення для впізнання особи за фотознімками.
26. Того ж дня районний суд провів засідання, на якому заслухав доводи прокурора, заявника та його захисника. Суд обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят діб, який мав обчислюватися з 19 год. 30 хв. 19 жовтня 2015 року. Підстави для такого рішення були сформульовані так:
"Органами досудового розслідування [заявник] підозрюється у вчиненні [терористичного акту], за наступних обставин:
[далі у сімнадцяти абзацах наводився опис поданих слідчим фактів, як вони наведені у пункті 13].
19 жовтня 2015 року [заявник був затриманий на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України, які передбачали можливість затримання за відсутності ухвали суду про обрання запобіжного заходу].
20 жовтня 2015 року [заявнику було вручено офіційне повідомлення про підозру].
Слідчий звернувся до суду з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування відносно заявника запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи клопотання тим, що заявник підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбачено у виді позбавлення волі на строк більше десяти років … знаходячись на свободі може переховуватись від органів досудового слідства та суду, вчинити нове кримінальне правопорушення, продовжити свою злочинну діяльність, [або] незаконно впливати на потерпілого, що свідчить про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів.
[... Під] час досудового розслідування встановлено наявність ризику, [що заявник може переховуватися]. В обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу ставиться запобігання подальших спроб переховуватись від органів досудового слідства. Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать виконання заявником його [процесуальних обов’язків].
Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання слідчого: …
[Заявник] та його захисник заперечили проти ...
Вивчивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, допитавши підозрюваного, його захисника …, вислухавши думку прокурора, приходжу до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.
З наданих матеріалів досудового розслідування вбачається, що заявник обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, [передбаченого Кримінальним кодексом України щодо покарання за вчинення терористичного акту], за яке передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Викладені обставини свідчать про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може порушити покладені на нього Законом процесуальні обов’язки.
Метою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою [заявника] є запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого або свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Доказами цього є те, що Грубник В.Ю. вчинив особливо тяжкий злочин.
При [обранні] запобіжного заходу у виді тримання під вартою, також враховую вагомість наявних доказів про вчинення заявником кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що йому загрожує, вік та стан його здоров’я.
Вважаю, що прокурором під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою надано матеріали [для доведення думки], що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Обставини, передбачені частиною другою статті 183 Кримінального процесуального кодексу України ], які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не встановлено.
Таким чином, на підставі наданих матеріалів, приходжу до висновку, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки [заявника].
При цьому, відповідно до частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України більш м’які запобіжні заходи за тримання під вартою не можуть бути застосовані до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, [передбаченого положенням Кримінального кодексу України щодо покарання за вчинення терористичного акту].
Запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів неможливо.".
27. Цієї дати районний суд також обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для двох інших підозрюваних.
28. Заявник звернувся до Апеляційного суду Одеської області (далі - апеляційний суд) з апеляційною скаргою, стверджуючи, зокрема, про те, що: існувала затримка у складанні протоколу про його затримання; протягом цього часу йому не були повідомлені підстави його затримання та не роз’яснено його права; не було підстав для затримання без ухвали суду, оскільки він не був затриманий безпосередньо після вчинення злочину; надані слідчим докази були недостатніми для обґрунтування підозри стосовно нього, а районний суд недостатньо врахував його стійкі соціальні зв’язки і не розглянув належним чином можливість застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі. З огляду на ці аргументи заявник просив апеляційний суд скасувати ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити у задоволенні клопотання слідчого. Заявник також вказав, що твердження в ухвалі про обрання запобіжного заходу, згідно з яким він "вчинив особливо тяжкий злочин", суперечило принципу презумпції невинуватості.
29. 28 жовтня 2015 року апеляційний суд залишив без змін ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У відповідь на аргументи заявника суд зазначив, зокрема, що під час розгляду справи районним судом було достатньо доведено наявність обґрунтованої підозри щодо нього та існування ризику його переховування або перешкоджання кримінальному провадженню. Апеляційний суд вважав, що районний суд врахував особливу тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрювався заявник, тяжкість покарання, яке йому загрожувало, та суспільну небезпеку кримінального правопорушення, в якому заявник підозрювався. Суд вирішив, що з огляду на зазначені ним ризики жоден інший запобіжний захід не буде належним.
30. Щодо підстав для затримання заявника клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ухвали районного та апеляційного суду містили одне і те саме формулювання: "19 жовтня 2015 року [заявник] був затриманий у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України" (див. пункт 45).
D. Подальше кримінальне провадження
31. 17 грудня 2015 року районний суд продовжив строк тримання заявника та інших двох підозрюваних під вартою. Суду не було надано копії відповідної ухвали.
32. 09 лютого 2016 року провадження щодо Г. було виділено в окрему справу. Він визнав свою вину, і 29 березня 2016 року районний суд визнав його винним в участі у створенні терористичної групи, вчиненні терористичного акту, підготовці до терористичних актів і незаконному зберіганні вогнепальної зброї. Зменшивши покарання у зв’язку з угодою Г. про визнання винуватості, суд обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири з половиною роки.
33. 11 березня 2016 року, майже через п’ять місяців після його затримання, до пред’явлених заявнику обвинувачень було внесено зміни. Заявнику було повідомлено, що його обвинувачували у створенні, керівництві та членстві у терористичній групі, незаконному виготовленні вибухових речовин, незаконному зберіганні вогнепальної зброї (два пістолети, амуніція та глушник), вчиненні терористичного акту та підготовці нового терористичного акту після здійснення вибуху біля будівлі СБУ.
34. 30 березня 2016 року районний суд знову продовжив строк тримання заявника під вартою.
35. 08 квітня 2016 року апеляційний суд залишив без змін ухвалу про продовження строку тримання під вартою. Він вказав, що згідно з наданими стороною обвинувачення матеріалами підозрюваний організовував протиправну діяльність, шукав знаряддя для вчинення терористичних актів і забезпечував безпечне пересування членів терористичної групи. Ці елементи свідчили, що у випадку перебування заявника на свободі існував ризик вчинення нових тяжких злочинів, переховування або перешкоджання розслідуванню.
Суд послався на частину п’яту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України , яка не передбачала можливості застосування застави чи іншого, не пов’язаного з позбавленням волі, запобіжного заходу до осіб, які підозрювалися або обвинувачувалися у вчиненні певних злочинів, пов’язаних з тероризмом або національною безпекою (див. пункт 40). Суд відхилив аргумент заявника, що це положення суперечило статті 5 Конвенції. Суд зазначив, що стаття 5 Конвенції передбачала те, що затримання особи могло бути здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Районний суд встановив наявність саме таких ризиків у цій справі.
36. 12 квітня 2016 року обвинувальний висновок щодо заявника було направлено до районного суду для розгляду по суті.
37. Згодом районний суд неодноразово продовжував строк тримання заявника під вартою. Згідно з останньою наданою сторонами інформацією 03 жовтня 2019 року строк тримання його під вартою було продовжено до 02 грудня 2019 року.
38. Згідно з повідомленнями засобів масової інформації 26 листопада 2019 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 25 січня 2020 року, але 29 грудня 2019 року заявник був звільнений з-під варти і переданий так званій "ДНР" у межах великого обміну полоненими, узгодженого під час переговорів між Україною та Росією.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
39.Стаття 29, яка стосується цієї справи, передбачає:
"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою ...".
40.Частиною першою статті 176 передбачено такі запобіжні заходи:
(i) особисте зобов’язання;
(ii) особиста порука;
(iii) застава;
(iv) домашній арешт; та
(v) тримання під вартою.
Слідчий суддя або суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий або прокурор не доведе існування достатніх підстав для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою (частина третя статті 176).
Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором (частина четверта статті 176).
Частиною п’ятою статті 176 (додана Законом України від 07 жовтня 2014 року (далі також - положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, див. пункт 50 щодо історії розробки цього положення)) передбачено, що "запобіжні заходи у виді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються" у:
(i) тероризмі (стаття 258 Кримінального кодексу України, див. пункт 49) та певних злочинах, пов’язаних з тероризмом: створення терористичної групи, вербування з метою вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту та фінансування тероризму;
(ii) вчиненні певних злочинів проти основ національної безпеки, таких як зрада, посягання на територіальну цілісність України, створення незаконного збройного формування тощо.
41.Частиною першою статті 177 передбачено, що метою запобіжних заходів є забезпечення виконання процесуальних обов’язків і запобігання спробам підозрюваного чи обвинуваченого:
(i) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
(ii) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
(iii) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта ...;
(iv) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
(v) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа.
Частиною другою статті 177 передбачено, що запобіжний захід може бути застосований за умови наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявності ризиків, які дають достатні підстави судді вважати, що підозрюваний, обвинувачений або засуджений може вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177.
42.Стаття 183 характеризує запобіжний захід у виді тримання під вартою як "винятковий" запобіжний захід, який може застосовуватися виключно у разі, якщо прокурор доведе, що більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу (див. пункт 41). Крім того, ця стаття передбачає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований лише до категорії відповідачів, прямо зазначеної у частині другій цієї статті. Серед них є певні обвинувачені з попередньою судимістю та без неї, але які обвинувачуються у вчиненні злочинів, що караються позбавленням волі на строк понад п’ять років (щодо кваліфікації злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, див. пункт 48).
43.Частиною першою статті 194 передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов’язаний встановити, чи були доведені такі обставини:
(i) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним або обвинуваченим кримінального правопорушення;
(ii) прокурор стверджує у клопотанні про застосування запобіжного заходу про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177;
(iii) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання відповідним ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною другою статті 194 передбачено, що суд зобов’язаний відмовити у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не довів наявність всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194.
Частиною третьою статті 194 передбачено, що якщо прокурор довів наявність обґрунтованої підозри, але не наявність ризиків і неможливість їхнього запобігання, суд може зобов’язати підозрюваного або обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади. Це зобов’язання не вважається "запобіжним заходом".
44.Статтею 198 передбачено, що висловлені в ухвалі про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри або обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду першої інстанції, для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження.
45.Стаття 208 санкціонує затримання без ухвали суду у таких випадках і передбачає такі вимоги:
"1. [За відсутності ухвали суду] уповноважена службова особа має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
(1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину чи замаху на його вчинення; або
(2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або [поєднання] очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин …
....
4. … Службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити [третіх] осіб про своє затримання і місце перебування …, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
5. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому [зокрема,] зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання …; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому ...".
46.Стаття 276 передбачає, що у випадку затримання особи їй необхідно офіційно повідомити про підозру. З цього моменту особа набуває процесуального статусу підозрюваного. Під час здійснення офіційного повідомлення особа має бути проінформована про свої процесуальні права, у тому числі право зберігати мовчання та право на правову допомогу.
47. Відповідні положення Кодексу, який був чинним до 18 листопада 2012 року, передбачали:
Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину
"Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
(1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
(2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
(3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного. ...".
Стаття 115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину
"Слідчий вправі затримати … особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими [статтею] 106 … цього Кодексу. ...".
48.Стаття 12 Кодексу поділяє кримінальні правопорушення на чотири категорії - від нетяжких до особливо тяжких злочинів з огляду на суворості покарання, передбаченого Кодексом. Особливо тяжким злочином є злочин, який карається позбавленням волі на строк більше десяти років.
49.Частина друга статті 258 передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років за вчинення терористичного акту за попередньою змовою або терористичного акту, який призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.
E. Історія прийняття положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою
50. Закон України від 07 жовтня 2014 року, яким до Кримінального процесуального кодексу України було внесено положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, було прийнято на підставі "Проєкту Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини".
Насамперед законопроєкт стосувався запровадження нової системи провадження in absentia щодо злочинів, пов’язаних із національною безпекою та корупцією. Пояснювальна записка до проєкту здебільшого була присвячена цій процедурі. Єдиний пункт пояснювальної записки щодо положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, був таким:
"запровадження єдиного можливого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за сепаратистські та терористичні злочини підвищить оперативність проведення їх досудового розслідування".
F. Закон України"Про Конституційний Суд України" 2017 року
51. Закон України, який набрав чинності 03 серпня 2017 року, вперше в законодавстві України передбачив право фізичних осіб безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України для перевірки конституційності положень законодавства, застосовних судами у їхніх справах. Він ґрунтувався на змінах, внесених до Конституції України у 2016 році.
Стаття 55 Закону України передбачає, що особа, яка вважає неконституційним положення Закону України, прийнятого Верховною Радою України і застосованого в її справі, може подати конституційну скаргу до Конституційного Суду України. Скарга може бути подана після винесення остаточного судового рішення у справі.
52.Стаття 91 Закону передбачає, що закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їхню неконституційність, якщо Конституційний Суд України не постановить, що вони втратять чинність пізніше.
53. 25 червня 2019 року Конституційний Суд України визнав положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, таким, що суперечить статті 29 Конституції України, що гарантує право на свободу та особисту недоторканість (див. пункт 39). Справа була порушена чотирма заявниками і стосувалася застосування цього положення в їхніх справах (див. пункт 51 щодо цієї процедури). Проте в Рішенні Конституційного Суду України обставин цих справ описано не було. Рішення ґрунтувалося на таких підставах:
(i) положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, перешкоджало судам виносити належним чином умотивовані рішення щодо тримання під вартою під час досудового слідства. Посилаючись на рішення у справі "Корнійчук проти України" (Korniychuk v. Ukraine), заява № 10042/11, пункт 57, від 30 січня 2018 року, суд зазначив, що згідно з практикою Суду обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади, а посадова особа, яка відправляє правосуддя, зобов’язана навести відповідні та достатні підстави для затримання;
(ii) відповідно до рішень у справах "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункти 29 та 31, від 14 жовтня 2010 року, та "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 80, від 10 лютого 2011 року, суди були зобов’язані розглядати можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою. Однак положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, позбавило суди права застосовувати менш суворі запобіжні заходи, ніж тримання під вартою;
(iii) стаття 29 Конституції вимагала винесення вмотивованого рішення суду як підстави для тримання під вартою. Таке рішення мало бути справедливим і не могло бути просто формальним. Це мінімізувало ризик допущення свавілля, яке існувало б, якби тримання під вартою ґрунтувалось лише на тяжкості злочину, без оцінки конкретних обставин справи та підстав для тримання під вартою;
(iv) положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, дозволяло тримання під вартою на підставі формальних судових рішень, які ґрунтувалися виключно на офіційній кваліфікації злочину, що суперечило принципам верховенства права і не забезпечувало правильного балансу між суспільними інтересами, що виправдовують тримання під вартою, та особистою свободою - вимогою, передбаченою статтею 29 та іншими положеннями Конституції України .
H. Національна практика щодо затримання обвинувачених у тероризмі та вчиненні злочинів, пов’язаних з національною безпекою
54. 13 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області скасував ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підсудної (заявниці у справі № 38718/16 "Олександровська проти України" (Aleksandrovskaya v. Ukraine), про справу було повідомлено 18 лютого 2017 року), якій були пред’явлені обвинувачення у посяганні на територіальну цілісність України - злочині, на який поширюється дія положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, і помістив обвинувачену під домашній арешт. Посилаючись по суті на статті 2, 3 та 5 Конвенції, суд постановив, що продовження строку тримання обвинуваченої під вартою могло негативно вплинути на стан її здоров’я, а наявність ризику переховування або перешкоджання розслідуванню, яке тривало, не була переконливо доведена.
55. 12 березня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою підсудного (заявника у справі № 71818/17 "Авраімов проти України" (Avraimov v. Ukraine), про справу було повідомлено 05 січня 2018 року), якому були пред’явлені обвинувачення у фінансуванні тероризму - злочині, передбаченому статтею 258-5 Кримінального кодексу України , на який поширюється дія положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. Суд звільнив з-під варти обвинуваченого, який перебував під вартою з 24 квітня 2017 року, і зобов’язав його прибувати до суду за викликом.
Суд встановив, що сторона обвинувачення не змогла довести наявність з боку заявника будь-яких ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (див. пункт 41). Суд врахував, що заявник мав постійне місце проживання та міцні соціальні зв’язки, а саме: у нього були неповнолітні діти та мати похилого віку, яких він утримував, а також відсутність у нього судимості. Суд процитував рішення у справі "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, пункт 80, від 21 грудня 2000 року, для підтвердження того, що хоча існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманим злочину було умовою sine qua non для законності продовження строку тримання під вартою, зі спливом певного проміжку часу його було вже недостатньо, і судові органи мали навести інші підстави для продовження строку позбавлення свободи.
56. У ще одній справі (Справа на національному рівні № 11-сс/796/4904/2017) 27 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та звільнив з-під варти підсудного, пана О.Л., якому були пред’явлені обвинувачення у змові з метою здійснення державного перевороту або повстання - злочину, передбаченого статтею 109 Кримінального кодексу України, на який поширюється дія положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. Апеляційний суд встановив, що сторона обвинувачення не довела наявності ані обґрунтованої підозри у зв’язку з пред’явленими обвинуваченнями, ані ризиків, яким мав запобігти обраний запобіжний захід.
III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ
A. Управління Верховного комісара ООН з прав людини (далі - УВКПЛ)
57. У доповіді УВКПЛ щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16 травня по 15 серпня 2016 року зазначено:
"81. УВКПЛ зафіксувало чітку та послідовну тенденцію, що порушення прав людини стосовно осіб, яким пред’являються обвинувачення у вчиненні злочинів, пов’язаних з конфліктом, або міркуваннями національної безпеки, або "тероризмом", часто починаються зі свавільного затримання та тримання під вартою. Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (зі змінами, внесеними у жовтні 2014 року) запобіжний захід у виді тримання під вартою обов’язково застосовується в усіх справах, пов’язаних з конфліктом, національною безпекою та "тероризмом". За повідомленням Міністра юстиції України "тримання під вартою осіб, які підозрюються у злочинах, пов’язаних з тероризмом або сепаратизмом, … підвищує ефективність досудового слідства".
...
83. Під час моніторингу судових засідань УВКПЛ звернуло увагу на те, що ані сторона обвинувачення, ані судді не перевіряють підстави для продовження строку тримання підозрюваних під вартою. Суди рідко розглядають можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою, як-от внесення застави або інших вимог, які б гарантували прибуття у судове засідання та усунули необхідність тримання під вартою у конкретних випадках …
84. УВКПЛ вважає, що відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають обов’язкове застосування тримання під вартою як єдиного можливого запобіжного заходу у справах, пов’язаних із конфліктом або національною безпекою або тероризмом, суперечать міжнародним стандартам прав людини та призводять до надмірного, а іноді свавільного тримання під вартою. У травні 2015 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України, оскаржуючи конституційність цих змін, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини. Однак пізніше Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкликав звернення без пояснення причин.".
B. Міжнародна дорадча група
58. У своєму звіті щодо розслідування подій 02 травня 2014 року Міжнародна дорадча група розкритикувала необрання жодного запобіжного заходу особі, яка обіймала керівну посаду у міліції та підозрювалася у причетності або бездіяльності стосовно запобігання насильству того дня, що призвело до його втечі, як стверджувалося, до самопроголошеної "Придністровської Молдавської Республіки" (пункти 86 і 230 звіту), яка має протяжний кордон з Одеською областю і розташована на відстані близько 72 км від м. Одеси. Щодо статусу цієї республіки див. рішення у справі "Мозер проти Республіки Молдова та Росії" [ВП] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia) [GC], заява № 11138/10, пункти 99-112, від 23 лютого 2016 року. У звіті також задокументовано декілька інших випадків втечі підозрюваних або обвинувачених у зв’язку з подіями 2014 року у м. Одесі (пункти 143, 144, 162, 163 та 277 звіту).